Щодо визначення поняття стратегія життя

Щодо визначення поняття стратегія життя

І.О. Кудінов

Щодо визначення поняття “стратегія життя”

Генеза визначення дефініції “стратегія життя” пов’язана з визначенням

двох складових цього поняття: “стратегія” та “життя”.

Стратегія. Етимологія слова “стратегія” походить від грецького

strategos – “мистецтво генерала” [9, 257]. У Великій Радянській

Енциклопедії поняття “стратегія” визначається, як “можливий відповідно до

правил стратегічної гри спосіб дії гравця чи коаліції” [3, 547]. Першу

теоретичну розробку поняття “стратегія” і його практичне застосування

одержало у виді військової стратегії, як складової частини військового

мистецтва, що представляє його вищу частину й охоплює питання теорії і

практики підготовки збройних сил до війни, її планування та ведення

[3, 547].

Галузь управління, точніше, стратегічний менеджмент (управління)

визначає стратегію як “довгостроковий якісно визначений напрямок розвитку

організації, що стосується сфери, коштів і форм її діяльності, системи

взаємин усередині організації, а також позиції організації в навколишньому

середовищі” [4, 220]. З погляду американських дослідників М. Мескона,

М. Альберта і Ф. Хедоури стратегія – це “детальний всебічний комплексний

план, призначений для того, щоб забезпечити здійснення місії організації і

досягнення її цілей” [9, 257]. На думку автора Р. Фатхутдинова, стратегія

являє собою програму, план, генеральний курс суб'єкта керування по

досягненню їм стратегічних цілей у будь-якій області діяльності [11, 7]. У

самому загальному виді стратегія визначається, як “генеральний напрямок дій

організації, проходження якого в довгостроковій перспективі повинно

привести її до мети” [4, 222].

Термін “стратегія” в філософському значенні починає розглядатися в

наукових працях вітчизняних дослідників С.Л. Рубінштейна, Л.Н. Когана,

Б.Г. Анан’єва, Г.М. Андрєєвої, А.Н. Леонт’єва, Н.М. Амосова,

А.Т. Москаленко і В.Ф. Сержантова. Однією з перших робіт, що була

присвячена проблемі філософського осмислення поняття “стратегія”, стала

монографія К.А. Абульханової-Славскої “Стратегія життя”. Вона визначала

стратегію в широкому змісті, як здатність особистості з'єднувати “свої

індивідуальні особливості, свої статусні і вікові можливості, власні

домагання з вимогами суспільства”, чи у вузькому змісті, як “спосіб рішення

життєвих протиріч” [1, 66-67].

Життя. Велика Радянська Енциклопедія дає нам наступне визначення

поняттю “життя”: “Життя – вища, в порівнянні з фізичною і хімічною, форма

існування матерії” [2, 205-206]. А. Нечипорович визначає життя, як систему

добре збалансованих взаємозалежних перетворень органічних речовин, основою

яких є атоми вуглецю чи перетворення, що характеризують діяльність живих

організмів і є основою таких біологічних функцій, наприклад, як харчування,

ріст, зв'язаний з нагромадженням великої енергії біомаси і формуванням

функціональних структур, розвиток, що визначає проходження життєвих циклів

живих форм на всіх рівнях її організації, розмноження різних генотипів з

наступною їх еволюцією і просторовою експансією [8, 12].

Нажаль, у всіх цих визначень є недолік – вони не враховують

соціального аспекту життя. Найбільш повно до вивчення феномена життя

підійшла Г.В. Воловик. Дане автором визначення поєднує біологічний і

соціальний рівні життя. Згідно Г.В. Воловик, життя – це “соціально-

філософська категорія для позначення об'єктивних специфічних способів

існування відкритих білкових систем на Землі, здатних до самовідтворення,

асиміляції і дисиміляції, росту і розвитку, саморегуляції, що мають

спадковість і мінливість, дискретність і цілісність, подразливість і

ритмічність при обов'язковому, в умовах нашої планети, єдності складу

біогенних речовин живих організмів, що відрізняються наявністю необмежених

можливостей до саморозвитку, аж до виникнення мислячих форм, здатних

усвідомлювати самих себе і необхідність збереження визначених цією

категорією феномена як вищої цінності” [6, 14]. Додаткову привабливість

даного визначення додає свіжість дослідження (2001 рік).

У роботі Г.В. Воловик життя представлене як єдність двох рівнів –

біологічного і суспільного. Біологічний рівень містить у собі: а) життя

вірусів; б) життя рослин; в) життя тварин і г) життя людини. Громадське

життя складається з: а) життя особистості; б) життя соціального

співтовариства; в) життя суспільства в цілому [6, 15].

Після розгляду складових частин поняття “стратегія життя”, перейдемо

до аналізу сутності даного поняття. Як вихідне визначення, від якого ми

відштовхуємося в дійсному дослідженні, є визначення стратегії життя

К.А. Абульханової-Славскої. Поняття “стратегія життя” представлено в її

роботі з двох точок зору: у широкому змісті, як здатність особистості

з'єднувати індивідуальні особливості, можливості і домагання з вимогами

соціального середовища, і, у вузькому змісті, як спосіб рішення життєвих

протиріч.

Таким чином, життєва стратегія є спосіб вирішення протиріч. Виникає

питання – між ким виникає протиріччя? Згідно К.А. Абульхановій-Славскій

такі виникають між особистістю і суспільством, особистістю і соціальною

групою. Якщо абстрагуватися від даних сторін стратегії життя, можна прийти

до двох сторін: соціальний суб’єкт й об'єкту життя.

Соціальний суб’єкт. Спираючись на визначення стратегії, видно, що дане

поняття припускає наявність носія стратегії. Носієм стратегії у військовому

мистецтві виступає вище командування, у менеджменті – організація. Що

стосується філософського аспекту, то в цьому випадку носієм стратегії є

“суб'єкт життя” [1; 7].

Поняття “суб'єкт” (від лат. subjectus – лежачий унизу, що знаходиться

в основі, від sub – під і jaco – кидаю, скарбу підстава) позначає носія

предметно-практичної діяльності і пізнання, джерело активності, спрямований

на об'єкт [12, 633]. “Суб'єкт завжди носить конкретний характер. Це

виявляється, по-перше, у тім, що він виступає або як конкретна особистість,

що діє свідомо і відповідально за свої дії, або як конкретне надособистісне

соціальне утворення, за умови, що в утворюючих його людей є загальні

інтереси, мети, дії, що вони являють собою деяку цілісність. Конкретність

суб'єкта виявляється, по-друге, у тім, що його предметно-практична чи

діяльність пізнання націлені на конкретний об'єкт” [5, 79-80].

Ідею суб'єкта життя запропонував С.Л. Рубінштейн у середині 30-х років

як своєрідний ідеал, оптимальний спосіб здійснення життя [10, 10]. Для

вивчення життєвого шляху, з'ясування причинного зв'язку активності і

розвитку особистості зі змінами її життя, було запропоноване поняття

“життєві відносини” особистості, серед них названі три: відношення до

предметного світу, до інших людей і до самого себе. Рубінштейн вивчив того,

хто зв'язує в самім житті її лінії своїм власним “вузлом” і назвав його

суб'єктом, тому що людина зв'язує їх сама, а потім по-своєму і тим самим

інакше, ніж інші – особистість, як суб'єкт життя. У нашій роботі ми будемо

дотримувати визначення поняття “суб'єкт життя”, запропоноване

М.А. Лепським, який визначає його, як “своєрідний ідеал, оптимальний спосіб

здійснення життя, що виявляється в тім, як будуються вчинки, лінії

поводження на основі бажань і реальних можливостей” [7, 112].

Суб’єктом життя можуть виступати особистість, соціальна група,

суспільство в цілому. Виходячи з того, що особистість, соціальна група,

суспільство в цілому являють собою соціальний рівень життя, тому

правомірним буде вважати носієм стратегії суб'єктів життя – особистість,

соціальну групу, суспільство в цілому, що ми поєднуємо загальним поняттям

“соціальний суб'єкт”.

Об’єкт життя. Поняттю “соціальний суб'єкт” протистоїть “об'єкт життя”.

Об'єкт – “(лат. objectum – предмет, від objicio – кидаю вперед,

протиставляю), те, що протистоїть суб'єкту в його предметно-практичній і

пізнавальній діяльності” [12, 437]. Відповідно визначенню об'єкта, об'єкт

життя визначається як те, що протистоїть соціальному суб'єкту в ході

життєдіяльності на основі його потреб і реальних можливостей. На нашу

думку, як об'єкт життя виступає навколишнє середовище, у якій приходиться

існувати соціальному суб'єкту. Завдяки навколишньому середовищу він одержує

можливість обмінюватися енергією, речовиною й інформацією як із усім

середовищем, так і з окремими її частинами, що забезпечує збереження і

розвиток соціального суб'єкта як такого. Складовою частиною навколишнього

середовища соціального суб'єкта є середовище соціальне, обумовлене, як

“навколишнє суспільне людини, матеріальні і духовні умови його існування,

формування і діяльності” [12, 624]. Як об'єкт життя можуть виступати

особистість, соціальні групи, суспільство в цілому і біосфера Землі. Для

об'єднання даних понять ми будемо використовувати поняття “життєве

середовище”.

Друге питання, що виникає при аналізі визначення “стратегії життя”,

це – при яких умовах виникають протиріччя? Таких випадків три: по-перше,

коли інтереси, цілі, ідеали, наміри соціального суб'єкта не збігаються з

інтересами, цілями, ідеалами і/чи намірами життєвого середовища (стосовно

відношення наступних об'єктів життя: особистість, соціальна група і

суспільство в цілому) [1]; по-друге, коли потреби, наміри і дії обмежуються

тими рамками, у які ставить життєве середовище соціальний суб'єкт [1]; по-

третє, коли виникають особливі умови, у яких існування соціального суб'єкта

характеризується наявністю безлічі труднощів, аж до екстремальних ситуацій

[7].

Отже, говорити про стратегію життя, як про спосіб дозволу протиріч

можна в наступних випадках: по-перше, коли спосіб дозволу життєвих протиріч

змінює напрямок життєвого шляху соціального суб'єкта (коли знайдена

відповідь на питання – куди); по-друге, коли дозволяються найбільш

життєвоважливі протиріччя соціального суб'єкта.

Також додамо наступне: крім життєвих протиріч у визначенні стратегії

життя К.А. Абульханова-Славська використовує поняття “спосіб”, точніше

“спосіб рішення”. Спосіб рішення означає варіативність поняття “стратегія

життя”, коли вибір визначеної альтернативи залежить від суб'єктивних

переваг, індивідуальних властивостей суб'єкта життя, а також умов і вимог

об'єкта життя.

Таким чином, стратегія життя – це поняття, що відображає варіант

вирішення життєвоважливих протиріч, що виникли в процесі життєдіяльності

соціального суб'єкта.

Література

1. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. – М.: Мысль, 1991. –

299 с.

2. Большая советская энциклопедия / Под ред. А.М. Прохорова. – 3-е

изд. – Т. 9. – М.: Советская энциклопедия, 1972. – 623 с.

3. Большая советская энциклопедия / Под ред. А.М. Прохорова. – 3-е

изд. – Т. 24, Ч. 1. – М.: Советская энциклопедия, 1976. – 608 с.

4. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент. Учебник. – 3-е изд. – М.:

Гардарика, 1998. – 528 с.

5. Воловик В.И. Философия истории. Курс лекций. – Запорожье, 1995. –

152 с.

6. Воловик Г.В. Життя як цілісність: соціально-філософський аналіз.

Автореферат на здобуття … канд. філософ. наук. – Запоріжжя, 2001. –

18 с.

7. Лепский М.А. “Свет” и “тень” социальной перспективы. – К.: Молодь,

2000. – 410 с.

8. Лепський М.А. Соціально-філософський аналіз взаємозв’язку життя та

смерті: проблема виживання. Автореферат на здобуття … канд. філос.

наук. – Запоріжжя, 1997. – 24 с.

9. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с

англ. – М.: Дело, 1992. – 702 с.

10. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 1999. –

720 с.

11. Фатхутдинов Р.А. Стратегический менеджмент: Учебник для вузов. – 3-е

изд. – М.: ЗАО “Бизнес-школа “Интел-Синтез”, 1999. – 416 с.

12. Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С.С. Аверинцев,

Э.А. Араб-Оглы, Л.Ф. Ильичев и др. – М.: Советская Энциклопедия,

1989. – 815 с.