Фінанси Київської Русі

Фінанси Київської Русі

Міністерство освіти та науки України

Черкаський інженерно-технологічний інститут

Факультет перепідготовки фахівців

Курсова робота

по дисципліні “Фінанси”

Тема: “ Фінанси Київської Русі”

Слухач Бруєвич Сергій Анатолійович

призвіще та імя

Спеціальність, група Фінанси №ЗФ-01____

назва спеціальності,

№ групи

Керівник Пасічник Юрій Васильович__

прізвище,

ініціали

Результат _______________________

допущено до

захисту, на доопрацювання

Робота захищена_______________________________

дата, оцінка

Реєстраційний номер_____________________________

місце для штампу

м. Черкаси 2001 рік

ЗМІСТ

ВСТУП__________________________________________________стор. 3

І.Теоретичний розділ.

1. Характеристика фінансових відносин__________________4

1. Господарський та соціальний устрій. _____________4

2. Бюджетні відносини. ____________________________6

3. Грошова система. _______________________________9

2. Внесок київських князів в розвиток фінансових

відносин ____________________________________________11

3. Історичне значення фінансових відносин _______________14

ВИСНОВОК ____________________________________________16

ІІ. Практичний розділ.

1. Заходи по покращенню фінансового стану

ВАТ «Черкаське хімволокно»____________________________17

ВИСНОВОК ____________________________________________24

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА ____________________________25

ВСТУП

З точки зору політичної організації легше встановити, якою не була

Київська Русь, ніж те, якою вона була. Київська Русь не була державою в

сучасному розумінні слова. Розглядати її як таку – значило б приписувати

їй вищий рівень політичної організації, ніж це було насправді. Вона не мала

ні централізованого управління, ні всеохоплюючої та розгалуженої

бюрократичної системи. Єдиний зв’язок між володарями та підвладними,

насамперед неміським населенням, існував у формі збору данини. У політиці

князі керувались особистими чи династичними інтересами, нерідко ігноруючи

потреби держави і суспільства. Політичні стосунки були млявими, мінливими й

невиразними, а політичні проблеми часто розв’язувалися за допомогою сили. І

все ж зростав рівень політичної, соціальної та економічної організації

Київської Русі, відтак завданням даної курсової роботи є розкриття

характеристики фінансових відносин в Київській Русі, а саме зародження

економічних відносин; охарактеризувати господарський та соціальний устрій

княжої доби, розвиток торгівлі і, зокрема, товарно-грошових, бюджетних

відносин. Окремо розглянемо питання про внесок київських князів в розвиток

фінансових відносин, їх державотворчу, дипломатичну діяльність,

ефективність їх функціонування, а також розкриємо історичне значення

фінансових відносин, їх місце в економічній історії України.

І. Теоретичний розділ.

1. Характеристика фінансових відносин.

1.1. Господарський та соціальний устрій.

Київська Русь, з моменту виникнення як самостійна держава (882 р.),

мала багато відмінностей в господарському розвитку. Це пояснюється там, що

вона від первісно-общинного ладу відразу перейшла до феодального, минувши

стадію рабовласництва. Причина такого явища - в IX сі. до моменту створення

Київської Русі в більшості сусідніх держав вже склався феодальний спосіб

виробництва, але окремі елементи рабства проявлялись в господарській

діяльності. На відміну від Західної Європи, де феодальне землеволодіння

узалежнювалося службою своєму сюзерену, на Русі бояри користувалися правом

спадкового володіння маєтками, зберігаючи його навіть з переходом від

одного князя до іншого. Багато бояр проживали у містах, здаючи свою землю

селянам, за що брали частину їхньої продукції та продавали її на ринку. За

різними підрахунками в межах тодішньої Київської Русі проживало від 3 до 12

мли. населення на території близько 800 тис. кв. км. і вона була найбільшою

державою середньовічної Європи.

Соціально-економічне, політичне і культурне життя Київської Русі

зосереджувалось у містах, де мешкало 13-15% всього населення країни. У

країні налічувалось близько 240 міст і селищ. Проте цілком імовірно, що

десь 150 із них фактично являли собою укріпленні населення

напівземлеробського люду. Населення Києва в XI — першій третині XIII ст.,

налічувало близько 50 тис. мешканців. [2, c.73] Для свого часу то була дуже

велика кількість городян. У давньоруських Чернігові й Галичі їх було по 25

тис., Переяславці й Білоозері по 10-12 тис. Населення цих міст переважно

складалося з дрібних торгівців та ремісників.

Нижче від бояр стояла міська знать, до якої відносились купці, що

займались міжнародною торгівлею, вступали в родинні зв'язки з боярами й

домінували у міській політиці.

Переважна більшість мешканців була ремісниками різних спеціальностей,

які об'єднувалися у корпорації (цехи). Найнижчу сходинку соціальної драбини

міста займала "чернь" — ті, хто нічого не мали й наймалися на "чорну

роботу".

Величезну більшість населення становили селяни, або смерди. Про селян

відомо небагато, оскільки історичні джерела зосереджували увагу на вищих

класах. Протягом усієї Київської доби більшість селян були відносно

незалежними. Проте у XII -ХПІ ст. з'являються ознаки їх закабалення

феодалами, що набувало різних форм. Вільний селянин мав право звертатися до

суду, переїжджати з місця на місце, передавати землю у спадщину синам, якщо

ж він мав лише дочок, то на його землю міг претендувати князь.

Сільське господарство було провідним у давньоруській економіці й

досягло для свого часу рівня розвитку. Воно спиралося на прадавні традиції

східних слов'ян, що з незапам'ятних часів були землеробами. У різних

регіонах величезної держави залежно від грунтів і кліматичних умов

застосовувалися різні системи обробітку землі, такі як дво - і трипільна,

перелогова, підсічна системи сівозміни. Основними зерновими культурами в

Київської Русі були жито, просо, ячмінь, пшениця й овес.

Іншим важливим видом сільськогосподарської діяльності було скотарство.

Великими стадами корів і кіз, табунами коней, отарами овець володіли князі

й багаті бояри. А серед промислів особливо розвинутими були мисливство, й

риболовство, бортництво та бджільництво.

Важливе значення у господарському житті Київської держави мала

внутрішня торгівля. Вона забезпечувала обмін між сільськогосподарським

виробництвом, ремеслом і промислом. Формувалася система внутрішніх ринкових

зв'язків спочатку в межах невеликих районів, а потім у межах великих

адміністративно-господарських земель. Внутрішня торгівля велася переважно

на торгах, коли в певні місце й час сходилися усі, кому потрібно було

продати свій товар або купити вироби інших. Починаючи з XII ст. поблизу

торгів будували храми, які відали службою мір і маси, збирали мита за

користування ними. У Києві це була церква св. Богородиці Пирогощі на

київському торговищі, у Чернігові - храм П'ятниці.

Зовнішня торгівля порівняно з внутрішньою була жвавішою. Через те що

господарство мало натуральний характер, зовнішній ринок охоплював незнану

частину господарської продукції. Торгували переважно з візантійськими

центрами Північного Причорномор'я, Подунав’я. Користувалися попитом такі

товари, як вино, фібули. В обмін за них вивозили хутро, мед, шкури, віск.

Слабкішими були торгові контакти з племенами Середньої та Північної Європи,

балтійським, фінно-угорським та тюркським населенням Східної Європи. Відомі

торгові зв'язки з Великою Моравією, Болгарією, Хозарією і країнами Сходу. В

IХ ст. головною торговою артерією для Києва став шлях "Із варягів у греки";

такий шлях розпочинався у Нижньому Новгороді системою річок з Дніпром були

зв'язані Смоленськ, Любеч, Чернігів та інші міста. Купці з товарами

прибували в Київ. Флотилії човнів збиралися під Києвом і вирушали вниз

Дніпром до Чорного моря. Торговий шлях закінчувався в Константинополі.

Вплив української торгівлі на Чорному морі був дуже великий. Торгівля з

Візантією посідала перше місце в зовнішній торгівлі Київської держави. Тому

не випадково, що першою формальною угодою, укладеною київськими

правителями, став договір князя Олега з Візантією в 911р, згідно з яким

руським купцям у Константинополі створювалися надзвичайно сприятливі умови.

Київ став великим торговим центром, він був також своєрідним транзитним

місцем, через яке із сусідніх земель надходили товари. Найважливішими

адміністративними механізмами, через які здійснювалася влада, були князь,

княжа рада, рада бояр (дума) та збори городян (віче). Влада і престиж,

якими користувався князь, зобов'язували його забезпечувати справедливість,

порядок і захист підданих. У віддалені міста і землі князі призначали

посадників, які обиралися з членів власної родини. На периферійних землях

волю князя виконував тисяцький зі своїми підлеглими.

За порадою і підтримкою князь звертався до боярської думи — органу, що

виник із старших членів дружини. Пізніше в думі з'явилися і церковні

ієрархи. Функції думи ніколи чітко не визначалися, а князь не був

зобов'язаний радитися з нею, але брав до уваги позицію боярської думи. Віче

скликалося князем або городянами, коли виникала потреба порадитись або

висловити свою думку щодо важливих питань, таких як військові походи,

укладення угод, престолонаслідування, розподіл посад у державі. Віче могло

критикувати або схвалювати князівську політику, але воно не мало права

визначити свою власну політику чи видавати закони. Фактично на вічових

сходах панувала міська купецька знать.

Отже, політична могутність і військова потуга Давньоруської держави

трималися на міцному фундаменті: розвинутій і багатій економіці,

землеробство і скотарство не тільки були спроможні прогодувати населення

країни, а й виробляли продукти харчування та сировину на експорт. Міста,

особливо великі, були заселені переважно ремісниками, вироби яких мали

добрий збут на Русі й за рубежем. Спустошливі вторгнення кочовиків

причорноморських степів, виснажливі, майже безперервні громадянські війни

між князями, хоч і завдавали шкоди, але не могли підірвати економічного

життя Русі. Надто розвиненими були продуктивні сили держави, а її люди

відзначалися працьовитістю, витривалістю й були здатні до прогресивних змін

у виробництві.

1.2. Бюджетні відносини.

У Київській русі в період раннього феодалізму (IX - XII ст.) основними

джерелами доходів казни були данина від населення, торговельна діяльність

князя, різні мита, збори, що мали суть податкових платежів, а також плата

за надання послуг органами судочинства, надання позик.

Розглянемо ці джерела детальніше:

1) Данина з населення.

Організацією збору данини займалися самі князі або їхні підлеглі.

Данину платили найчастіше натурою: хутром, шкірами, медом, збіжжям, худобою

і збирали її із власного люду, а також з підкорених у війнах народів.

Збирали її з усього, з чого тільки можна було. Варто вдатися до історичних

фактів, аби пересвідчитися, в далекі часи народ ніс на собі важке ярмо

данини. "Так, у полян, які вже були землеробами й скотарювали, знаходимо

перші сліди земельної податі, вони платили данину хозарам від рала (плуга)

по шелягу за рало... " [4, c.105] Вперше згадується данина в " Повісті

временних літ" як воєнна контрибуція, накладена на підкорені племена. Перші

руські князі по відношенню до своїх сусідів вели себе як завойовники,

збирали данину з вигодою для себе, не піклуючись про долю своїх підданих.

Потім, коли, почалась розбудова Києва, потреби зростали, що призвело до

збільшення розміру данини і викликало незадоволення племен, з яких

збиралась дань.

Історія залишила чимало прикладів непокори платників данини, коли

розміри її виходили за рамки здорового глузду. Саме порушення князем Ігорем

традиційної норми данини викликало в 945 р. повстання у Древлянській землі.

Князь Ігор, зібравши звичайну данину, вирішив, за домовленістю з

дружинниками, повернутися, щоб зібрати додаткову данину. В результаті

спалахнуло повстання, і князя Ігоря було вбито.

2) Торгівельна діяльність князя.

Розвиток торгівлі мав велике значення для Київської держави. Якщо знать

західноєвропейських країн була зацікавлена в розвитку торгівлі, то київські

князі та їхнє оточення докладали чимало зусиль для її процвітання. Чому

київські князі прагнули розвивати торгівлю? Розміри данини, яку вони

отримували, перевищували їхні потреби, тому більша частина її мала

реалізовуватися на ринку. Внутрішній ринок був недостатньо розвинений, щоб

поглинути велику кількість меду, воску, хутра та інших товарів, їх можна

було продати на ринках сусідніх країн. В умовах досить нерозвиненого

торгового капіталу можливо передбачити, що торгівля здійснювалась на

комерційних початках, а саме частина грошей від продажу товарів купців йшла

до казни. Вже починаючи з середини X ст. князі почали розвивати власні

господарства, які приносили їм певний дохід.

3) Різні мита, збори, що мали суть податкових платежів.

Про податки кажуть: це та реальність, на яку, хочемо ми того чи ні, а

зважати треба. Якщо перевернути сторінки тлумачного економічного словника і

знайти це слово, то можна прочитати: "Податки - форма платежу, що

стягується з доходів або майна юридичних та фізичних осіб і

характеризується обов'язковістю, регламентацією розміру і строків

внесення".

Податкові платежі поступали в різних формах - дань, подать (урок, дари,

оброк), поклони, корми, побори. Величина податків залежала від різних умов.

Племена або селища, що провинилися перед князем, платили більші податки.

Наприклад Ольга збільшила данину древлянам за те, що вони вбили її мужа

князя Ігоря.

Данина в Україні надходила двома шляхами: або підвладні племена

привозили її до Києва, або князі самі їздили за даниною до племен. Перший

шлях збору данини називався повозом, другий -- полюддям. Поїздки князя (чи

князів) до підвладних племен називалися кружлянням, бо князь об'їжджав свої

володіння по кордонах. Ці поїздки були тривалими: з кінця осені (листопад)

і до весни (квітень). Дань була характерною ознакою платежів до казни князя

в ІХ - на початку X ст. Подать - збірний термін, під яким розумілись уроки,

дари, оброки. Уроки - будь-яка повинність, яка визначалась по розміру і яку

потрібно було виконувати до певного календарного терміну. Оброки

стягувались з певного предмета. Згодом розвинулась складніша система

оподаткування, що включало кожне господарство (яке називалося "дим" або

"соха"). Розмір господарства і його економічні можливості спочатку не

враховувались. Потім основою стало обкладання по чисельності жителів. В

окремих князівствах об'єктом обкладання була земля. Платили натурою (

хутром, шкірами, медом, худобою, збіжжям) і грішми. З розвитком феодальних

відносин відбувалася еволюція данини. Вона перетворювалася частково на

державні податки або феодальну ренту на користь феодала.

Мита. Князі одержували також доходи у вигляді торгових мит. Вже в

перших договорах, які були укладені з Візантією особливо обумовлювались і

регламентувались правила торгівлі з метою забезпечення надходжень в казну

торговельного мита. Збір мита проводився в основному грошима. Мита можна

поділити на дві групи: заставні (збирались до початку торгівлі і за проїзд)

і торгові (стягувались окремо із людей і окремо із товару, за зберігання

товару). Князь тримав значну армію чиновників, які збирали всякі податки.

Говорячи сучасною мовою, то були своєрідні податкові інспектори. Зокрема

В.І. Сергєєвич у своєму досліджені "Віче і князь" (1867 р.) пише:

" Управління фінансами перебувало в безпосередньому віданні самого

князя. Для збирання мита і данини він призначав особливих чиновників-

митників, данщиків, пятенщиків та інших митників, які не залежали від

намісників і волостелів... Різного роду урядові розпорядження робилися

князем безпосередньо на їхнє ім'я, гроші, які вони збирали, вносилися

самому князеві або тому, кому він наказував; скарги на їхні неправильні дії

подавалися безпосередньо князю."[4, c.107]

Князь, скарбниця якого не була відділена від державної, мав великі

видатки і утримання свого двору, дружини (війська), будівництво палаців та

культових споруд, будівництво міст, укріплень, мостів, гребель, доріг,

ведення війн, спорядження флоту при торгівельних відносинах із Грецією

(Візантією) тощо. Тому прямого податку (данини) зазвичай на всі ці потреби

не вистачало. На населення накладалися різні повинності, а також не примі

податки. До непрямих податків належали різні мита (торгові та судові) в

солеварнях, у миті срібла, доходи від утримання корчем, а також штрафи.

В основу церковних та монастирських прибутків лягли так звані

"десятини". Вперше десятину своїх доходів віддав на церкву князь Володимир

(Десятинна церква). Йшли ті десятини від "данини, вирів і продажу й взагалі

від усього, що йде княжий двір. Із прийняттям християнства в Україні брали

плату за церковні треби, що достали в міру маєткової спроможності вірних"

(Голубець М. Велика історія України від найдавніших часів. 1993 р.)

4) Плата за надання послуг органами судочинства, надання позик.

Кожне князівство в Україні підрозділялося на адміністративні округи, на

міські та на сільські товариства. Ці товариства, зв'язані круговою порукою

жителів у сплаті податків князеві і в оберіганні суспільної безпеки,

називалися верв’ями. У ХII ст. сільські округи мали назву погостів.

Військовим управителям головного міста був воєвода, або тисяцький, які

поділялися сотні і десятки із сотниками й десятниками. У другорядних містах

порядкували намісники (посадники), тіуни або вирники, які збирали вирі

-пені за вбивство.

У "Руській правді" — першому збірнику законів України княжої доби - є

статті, за якими ті, хто вчинив убивство, мали сплачувати залежно від того,

хто був убитий, а також відповідно до величини завданої шкоди людині різні

штрафи (вирі)*. Отже, як зазначено в "Руській правді", були встановлені

різні величини вирі. Винагорода на користь родичів вбитого називалася

головничеством. Вира, була трояка. Найбільша (або подвійна) - 80 грн. — за

вбивство княжого мужа або члена старшої княжої дружини, проста — у розмірі

40 грн. - за вбивство простої вільної людини (ізгоя) половинна (або панів -

вира) - 20 грн. За вбивство жінки і важкі ушкодження, за відрубання руки,

ноги, носа, за пошкодження ока, а за вбивство смерда - 5 грн. Якщо хтось

украв чи загубив і ні на кого не падала підозра, про втрату оголошувалося

на громадському торзі. Після чого той, у кого знайшли загублену річ, мусив

не тільки повернути її, а й заплатити 3 грн. За покару. За недоведену

провину й арешт без вини смерда платилося 3 грн., за боярина -12 грн. [5,

c.338] Частина грошей за вбивство поступала в казну. І ще одна важлива

деталь величини штрафів. За підпалення і конокрадство покарання було важче,

ніж за тілесні пошкодження, що свідчило про безпеку капіталу і

гарантованість його державою. Кредити на той час надавались під 25% - 50%

річних. Купці збували товар в кредит. За ці послуги кредитори - купці,

сплачували суму, яка іноді дорівнювала 50% боргу. В цих кредитних операціях

безпосередню участь брали князі. Якщо купець ставав банкрутом, право

передусім захищало інтереси князя, потім іноземних інвесторів і лише потім

торговців. Поява у 1113р. "Статуту про різи (проценти)" є свідченням того,

що товарно-грошові відносини в Київській Русі досягли найвищого ступеня в

своєму розвитку. [6, c.93]

1.3. Грошова система.

Розширення міжнародних зв'язків, торгівлі в Київський державі призвели

до появи грошей універсального товару - посередника, який охоче брали на

обмін власники всіх інших товарів. Гроші мали постійну вартість. Та

найголовніше, що цей товар міг ділиться на однорідні частини, які не

змінювали своєї купівельної спроможності, що особливо було зручно при

здійснені дрібних торгових операцій. Перші монети на території України

відносяться до II —ІІІ ст. Це були римські монети, але вони не набули

поширення в Україні. У VI - VII ст. з'явилися сасанідські монети.

Давньоруська держава мала свою грошову систему в формі "кунних" грошей,

дуже просту і популярну в користуванні. За гроші слугували хутра куниці або

білки. Архаїчність і зручність цієї системи не викликають сумніву: шкурами,

як грошовими знаками, людство користувалося від найдавніших часів ( Спарта,

Рим, Карфаген) аж до початку XX ст. Хоча питання про реальну вартість

кунної грошової системи повністю ще не розв'язане, слід зауважити, що

починаючи з VIII - ІХ ст., деякі "Хутрові" назви переходять на металеві

гроші, які все більше захоплюють слов'янський ринок через свою практичність

та стабільність. У кінці VIII ст. на територію Східної Європи, а точніше на

землі сучасної України, хлинув потік арабських срібних монет - диргемів. На

тонких та великих кружальцях подібних грошей немає ніяких зображень, як

того вимагала мусульманська релігія. Аверс і реверс монети покрити

куфічними написами (куфастилізований арабський шрифт ), де окрім цитат з

Корана містилися імена правителів, роки та місяці карбування.

Так історично склалося, що основним грошовим металом як у Європі, так і

в Київській Русі, було монетне срібло азійського походження, що в ті часи

цінувалося набагато дорожче, ніж тепер. Карбування монет на території

сучасної України почалося в кінці X ст., спочатку в Києві, а потім у

Тмуторокані (2 - а пол. XI ст.), почали виготовляти в часи князювання

Володимира Великого. Це були золотники і срібляники. Пізніше Святополк

Окаянний та Ярослав Мудрий випускали лише срібну монету довільної маси.

Обсяг карбування був незначним (декілька тисяч штук), про що свідчать

скарби, яких на сьогодні знайдено лише близько 10 золотих та понад 250

срібних давньоруських монет X — XI ст. Археологічно-нумізматичні знахідки

свідчать про загальну суму монет в грошовому обігу того періоду і

стверджують, що кілька тисяч давньо-руських, монет в основному були

випущені в Києві протягом одного століття.

Тому стає зрозумілим, що для такої мізерної кількості примірників не

варто було влаштовувати стаціонарний монетний двір. Для виготовлення

кількох десятків монет в день достатньо було праці одного чоловіка з парою

штемпелів та ручним молотком . Чому ж тоді карбували ці монети, які аж ніяк

не складали конкуренції арабським куфічним диргемам чи візантійським

солідам? Річ у тім, що, окрім економічного значення, монета має ще й

політичне. На ній обов'язково зазначається ім'я власника., період правління

та країна, в якій вона була виготовлена. Монета є своєрідною візиткою, що

говорить про незалежність володаря і могутність держави. Наприклад, на

давньо-руських срібляниках міститься напис: "Володимир на столі (престолі)

а це його срібло". [7, c.30] Монета починає, виконувати свою основну

функцію засобу купівлі-продажу. Значну частину монет слов'яни вилучали з

обігу і переплавляли в більш зручні для користування грошово-вагові злитки,

що називалися гривнями. Меншими грошовими одиницями в Київський Русі були :

ногата, куна, вивериця, різана. За формою гривня, можливо, походить із

Греції, бо вона дещо нагадує компоненти архаїчної драхми, що складалася з

шести зв'язаних до купи чотиригранних коротких металевих паличок. Як

відомо, всі номінали кунної грошової системи Київської Русі об'єднувалися

гривнею, грошово-ваговою та грошово-рахунковою. До нашого часу дійшло три

види срібної грошово-вагової гривні: київська (140-160 г.), чернігівська

(196-204г.) та новгородська (в середньому 204 г.) Грошово-рахункова гривня,

що складалася з певної кількості монет, називалася ще кунною гривнею, бо

кожному виду хутра відповідала монета або її певна частина. Спочатку вагова

і кунна гривні були однаковими, та з початку XII ст., в наслідок

нестабільної ваги та збільшення лігатури імпортованих монет, до срібної

вагової гривні почали прирівнювати чотири гривні кун.

Роздроблена, ослаблена князівськими міжусобицями Київська Русь на

початку XIII ст. не змогла протистояти добре організованим чисельним

монголо-татарським полчищам, тому її територія, окрім Новгородщини, ввійшла

в засновану Батиєм Золоту Орду. Карбування єдиної монети для новоствореної

імперії так і не розпочалося, бо протягом XIV ст. держава пережила ряд

тяжких економічних та політичних криз і розпалася на кілька ворогуючих між

собою ханств. Період з кінця XIII до середини XIV ст. в історії прадавньої

України вчені називають "Безмонетним", бо постійні військові змагання та

систематичні грабунки місцевих жителів призвели до зубожіння слов'янських

земель, що підтверджується майже повною відсутністю монетних скарб.

Але можна зробити висновок, що перша поява гривні в Україні свідчить

про високий рівень концентрації багатства в руках панівної верхівки і

виникнення особливих форм виробничих відносин і обміну, а також це є одне з

перших свідчень про наш споконвічний державний герб — тризуб. Бо як відомо,

перші срібні Українські гроші мали такий вигляд: На одному боці монети

зображення князя Володимира на престолі, а на другому — державний герб

тризуб.

2. Внесок київських князів в розвиток фінансових відносин

Олег. Князювання Олега в Києві (882-912) почалося, як про те свідчить

"Повість временних літ", зі створення опорних пунктів центральної влади

(міст) у племінних княжіннях, зі встановлення попервах приблизного порядку

стягнення данини на підвладних князеві землях. Далі поступово поширюється

влада Києва на землі незалежних раніше племінних княжінь: "Почав Олег

воювати древлян і примучив (підкорив) їх, збираючи з них данину по чорній

куниці". [8, c.30] По тому до складу держави, що формувалася, ввійшла

більшість південно-руських племінних княжінь: спочатку сіверян і радимичів,

потім уличів. Давньо-руська держава почала складатися на Півдні. Землі

інкорпорованих до держави князівств одразу ж обкладалися даниною, на них

поширювалися системи судочинства й адміністрації. Так формувалася державна

територія Давньої Русі, в якій проживало понад 20 різних народів. Давньо-

руська держава часів Олега залишалася все ж таки не досить консолідованою.

Влада київського князя в землях племінних княжінь була ще слабкою, часом

формальною, а системи управління, стягнення данини й судочинства

примітивними й діяли час від часу, коли наїжджали княжі дружинники з Києва.

Та країна була, як на свій час, економічно-розвинутою й мала велику

військову потугу, про що свідчить сама можливість здійснення грандіозного

воєнного походу Русі на Візантію 907 р. Завдяки переможному походові Русі

на Царгород Олег підписав вигідний для своєї держави мир з імператором.

Візантійському урядові довелося сплатити русам велику контрибуцію й надати

особливі пільги руським купцям і послам, яких не мала жодна інша країна.

Зокрема, греки повинні були протягом шести місяців годувати купців,

постачати їм вітрила, снасті й інше корабельне спорядження на зворотний

шлях. А в 911 р. русько - грецька угода була суттєво доповнена. В ній було

окреслено правові норми взаємин, правило розв'язання конфліктів.

Отже, Князь Олег сформував державу Київську Русь, запровадив дієвий

механізм фінансового забезпечення потреб, який на той час хоча і базувався

на застосуванні сили, але в тодішніх умовах забезпечував стабільність

надходжень до казни, як із внутрішніх так із зовнішніх джерел.

В часи князювання Олега пожвавився економічний розвиток суспільства.

Будівництво держави було продовжено за наступника Олега - Ігоря, який знову

приєднав до держави княжіння уличів і древлян, що відпали було після

звістки про загибель Олега. Ігор також підписав з Візантією союзну угоду,

але вона виявилася менш вигідною для Русі, ніж русько - візантійські

договори 907-911рр. Великі і малі війни приносили славу та багатство князям

і старшим дружинникам. Водночас вони відривали від мирної праці людей, що

послаблювало економіку держави. Тому головним джерелом зброї, харчів,

коней залишалося стягнення данини, яке було особливо жорстоким. Саме за те,

що князь Ігор зібрався в друге стягнути данину з древлян, він був забитий

повстанцями данниками. Зі смертю Ігоря закінчився перший етап у розвитку

державності на Русі.

Ольга. Єдиний відомий із літопису син Ігоря - Святослав - був ще

хлопчиком, і на князівський престол сіла дружина вбитого князя Ольга. Вона

виявила себе розумним, енергійним і далекоглядним діячем. Ольга жорстоко

придушила повстання древлян навесні 945 р., разом із тим вона розуміла, що

необхідно змінити довільний та безладний спосіб збирання данини, тому і

впроваджує перші в Київський Русі "реформи". Суть їх полягала в тому, щоб

чітко встановити землі, з яких мала збиратися данина, розмір данини, який

міг би забезпечити достатні надходження до казни і не обтягувати племена.

"Повість временних літ" розповідає: " І пішла Ольга по Древлянській землі з

сином своїм і дружиною, встановлюючи устави й уроки; й існують становища її

й ловища.". І далі пішла Ольга до Новгорода й встановила по Мсті погости й

данини, й по Лузі Оброки й данини, ловища її є по всій землі". [8, c.32]

Є підстави розглядати державні нововведення Ольги як регламентування

повинностей залежного населення (запровадження "уроків"), створення

уставів, що ними керувалися княжі дружинники, збираючи данину, виконуючи

адміністративні й судові функції. Все це було, напевно, пов'язано з

переходом від системи полюддя до нового порядку стягнення данини через

спеціально посланих людей, що приймали її від населення в укріплених

пунктах - "становищах": Ольгою були також влаштовані опорні пункти

центральної влади на місцях, адміністративна ж і судова системи поширені

практично на всі підвладні Києву землі племінних княжінь. Щоб забезпечити

себе постійним притоком прибутків, Ольга закріпила за княжою казною права

на багаті хутровим звіром землі. З князюванням Ольги можна пов'язувати

настання другого етапу в розвиткові давньоруської державності

Володимир Великий (980-1015). Зійшовши на київський престол у 980 р. і

зосередивши в своїх руках неподільну владу, Володимир започаткував нову

добу в історії Київської Русі.

Володимир взяв під свою тверду руку Давньоруську державу ще не досить

консолідованою, на відміну від попередників у центрі його уваги був

добробут володінь, а не загарбання земель і збір данини. Володимир успішно

вирішив три основні завдання.

Перше полягало в тому, що він повертає до складу Русі землі племінних

княжінь хорватів і дулібів (981 р). Протягом 981-984 р.р., була відновлена

влада Києва над княжіннями радимичів і вятичів. Близько 988 р. Володимир

провів адміністративну реформу, в результаті якої вождів племінних княжінь

замінили в різних містах держави сини Володимира, чим назавжди було зламано

сепаратизм племінної верхівки, а Київська Русь стає об'єднаною державою.

Також значно змінилась система державної влади на місцях. Відтоді в

основних містах держави від імені київського князя збирають данину,

управляють і чинять суд його намісники, котрі, в свою чергу, мають у

підлеглості урядовців нижчого рангу, що порядкують у тій чи інший волості.

Отже, за Володимира вперше на Русі склалась завершена система збирання

податків, яка була повністю підконтрольна Київському князю.

Друге завдання полягало в тому, що він провів і судову реформу. В

літописі Нестора читаємо, що Володимир разом із дружинниками дбав про

"Устав земляний", започаткував вироблення "уставу", який регулював би

правові відносини в суспільстві, вдосконалив чинний кодекс звичаєвого права

- "Закон Руський" для пристосування його до умов часу." [8, c.36] "Устав

земляний" Володимира продовжив політично-правову лінію, яку накреслила

своїми "Уставами" й "уроками" княгиня Ольга.

Третє завдання полягало в тому, що Володимир запровадив на Русі

християнство (у 988 р.), що мало позитивні наслідки. Воно зміцнювало

авторитет і владу князя, сприяло розбудові держави. Значний поштовх дала

нова ідеологія піднесенню давньоруської культури, поширилися писемність і

книжність. В Києві, а далі повсюдно на Русі почали влаштовувати школи й

книгописні майстерні. Запровадився могутній механізм управління державними

справами, що суттєво допомагав князю, - церкви. На утримання церкви

Володимир виділяв десяту частину княжої казни, що є прообразом гарантованих

видатків держави з бюджету на відповідні потреби.

Ярослав Мудрий. (1015-1018 рр., 1036-1054 рр.) Тривале князювання

Ярослава прийнято вважати апогеєм могутності Київської Русі. Він розвинув і

вдосконалив багато з того, що започаткував Володимир. Ярослав продовжував

розширювати кордони своїх величезних володінь. Завдяки його підтримці

швидко зростала церква, розбудовувались міста. У часи князювання Ярослава

завершилося будівництво Давньоруської держави. Було остаточно зламано

місцевий сепаратизм, вдосконалився державний апарат. Полюддя замінювалося

м'якими, більш передовими формами данини, що відповідало змінам в

суспільстві. Ярослав Мудрий звів загальноприйняті у ті часи закони в єдину

"Руську правду", яка стала правовим кодексом усієї країни (близько 1037

р.).

Отже кожний з київських князів робив свій внесок в розвиток економічних

відносин, спираючись на досягнення своїх попередників. Кожний з князів,

продовжував той напрям розвитку, який зазначав попередній князь, але і вони

також вносили свої закони і порядки в суспільне життя, торгівлю, просвіту

та в більшості випадків не цурались брати досвід інших іноземних країн

світу і підтримувати дипломатичні стосунки.

3. Історичне значення фінансових відносин.

Охоплюючи величезну територію - від Балтики й Північного океану до

Чорного моря, від Волги до Карпат, - Русь становила собою історично важливу

контактну зону між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і

Скандинавією. Це й зумовило її швидке входження до загально європейського

історично-культурного процесу.

Давньоруська держава із центром у Києві відкрила новий, феодальний

період в історії східних слов’ян, котрі проминули у своєму розвитку

рабовласницьку формацію. На базі розкладу первіснообщинного ладу в них

одразу почав формуватися феодалізм. Головну особливість його раннього етапу

становила данинна форма експлуатації трудящого населення. Поступово, в міру

захоплення князями і знаттю общинних земель, складалося феодальне помістя.

Це, у свою чергу, спричинилося до виникнення такої форми експлуатації, як

відробітки. Вперше про них згадує літопис 946 р. "Уроки", запроваджені

Київською адміністрацією, стали, по суті, нормативними підробітками і

збільшенням попиту на сільськогосподарську продукцію. Третьою формою

феодальної експлуатації була грошова рента, засвідчена писемними джерелами

у X ст. У ХІІ- ХІІІ ст. вона поширилася - по всій Русі. Суспільно-політичне

життя в Київській Русі завжди позначалося неабиякою активністю. За

літописами, в ньому брали участь практично всі верстви тогочасного

населення. Причиною цього були гострі соціальні протиріччя. Влада й

управління на Русі цілком зосереджувалися в руках феодалів, насамперед

князівсько-боярської верхівки. Князь виступав не тільки верховним

правителем країни, землі, волості, а й законодавчим розпорядником усього

життєвого укладу. Його відсутність у місті чи землі порушувала нормальне

функціонування всіх місцевих адміністративно-управлінських служб. Зміна

князів звичайно призводила й до зміни попередньої адміністрації, яка не

тільки не мала імунітету щодо князівської влади, але й безпосередньо їй

підпорядковувалась.

Однією із суттєвих функцій князівської влади була законодавчо-судова.

Від перших же років існування Київської держави князі розпочали активну

законодавчу діяльність. Деякі дослідники детально вивчили її й на цій

основі розкрили феодальний характер давньоруського законодавства. Устави й

уставні грамоти Володимира Святославича, Ярослава Мудрого, Ізяслава,

Святослава та Всеволода Ярославичів, Володимира Мономаха та інших князів

показують: їхня законодавча влада поширювалася практично на всі сфери

буття. Вона регламентувала норми міського життя, надходження данини на

користь держави, розпоряджалася міським земельним фондом, комунальним

благоустроєм (Устав Ярослава "О мостах"), визначала місце церкви в

державному управлінні (Устав новгородського князя Всеволода про церковні

суди, людей і міри торгові). На службі у князя перебувала верхівка

феодальної знаті, соціальне й майнове становище якої значною мірою

визначалося її участю в державному правлінні. Руські володарі укладали

мирні та союзні Угоди з Візантією й Германською імперією, Польщею й

Угорщиною, Литвою та Ятвягами, скріплюючи їх подеколи, що було нормою

міжнародних відносин середньовіччя, династичними шлюбами. Київська Русь

відіграла вагому роль у міждержавних відносинах у Європі, її втручання в

той чи інший конфлікт бувало досить, щоб розв’язати його. Договори 907 і

911 рр., які підписав князь Олег з Візантією, стали першими дипломатичними

й правовими актами молодої Давньоруської держави.

Високопродуктивними були землеробство і скотарство, ремесла й промисли.

Основною тенденцією економічних зв’язків був обмін у межах невеликих

районів, а також в межах усієї країни. Обмін мав різні форми і здійснювався

або через замовлення, або через купівлю-продаж. Для цього існували постійно

й періодично діючі ринки в містах і селах (такі села називають погостами,

що означало місце "гостьби" - торгівлі) [9, c.360] . Енергійні і заможні

руські купці були відомі мало не в усьому тогочасному світі.

Навала орд Батия завдала поступальному розвиткові Київської Русі

непоправного удару. Кочовики зруйнували державу, її квітучу культуру,

високорозвинене ремесло, знищили найбільші осередки життя, вигубили або

забрали в рабство значну частину населення. І все ж Українська держава не

занепала, вона проіснувала ще 200 років, тільки ядро її перемістилося на

захід, де нині є Східна Галичина, Волинь і Холмщина.

ВИСНОВОК

Розглянувши Київську Русь з моменту виникнення як самостійну державу,

можна зробити висновок, що вона залишила яскравий слід у світовій історії

IX -ХІІІ ст. ЇЇ внесок до середньовічного політичного, економічного,

суспільною і культурного життя був надзвичайно вагомим. Також слід

зазначити, що великим був вплив київських князів. Влада перших київських

князів у різних частинах їхніх володінь була обмеженою й неоднакової сили.

Примітивна політична організація, надто великі відстані стояли на перешкоді

встановленню якогось об'єднаного політичного цілого. Перші київські князі

мали дуже обмежені контакти і вплив на підвладні їм племена, особливо ті,

що були віддалені від головних міст і поселень. Збирання данини

забезпечувалося виключно грубою силою, на яку була спроможна княжа дружина.

Між князем і дружиною виникали особисті, безпосередні та взаємозалежні

стосунки, які були основою політичної організації ранньої Київської

держави. Так, у походах за даниною і в намаганнях підпорядкувати собі

торгові шляхи до далеких країн князі з їхніми дружинами менш ніж за сто

років створили величезне й могутнє об'єднання - Київську Русь.

Всі форми визискування трудящого люду визначалися рівнем розвитку

виробництва на той чи інший момент. Зі свого боку, вони впливали на

економічне становище суспільства. Характерною особливістю Київської Русі

були швидкі темпи її соціального-економічного розвитку. За порівняно

короткий історичний період вона досягла значних успіхів у розвитку

сільського господарства, ремесла, торгівлі тощо.

Кожен з князів робив свій внесок у розвиток держави, спираючись на

досягнення та помилки попередніх князів. Так, повстання древлян

підштовхнуло київський уряд провести певну регламентацію феодальних

повинностей у державі. Ярослав Мудрий звів загальноприйняті у ті часи

закони в єдину "Руську правду", яка стала правовим кодексом усієї країни.

Великий міжнародний авторитет і військова міць Давньоруської держави

поєднувалися з високим рівнем економічного розвитку. Дуже важливу роль в

економіці Київської Русі відігравала торгівля, рівень розвитку якої

визначався станом сільськогосподарського і ремісничого виробництва.

Звісно, в період становлення Київської Русі закони про різного роду

податі не мали такого характеру, як сьогодні, однак певний порядок тоді

існував і його мабуть таки дотримувались якщо не всі, хто був під владою

князів, то в князівських палатах напевно.

Але, окрім війн, загарбання земель, збору данини, князі ставили до

уваги добробут володінь, впорядкування судової, адміністративної,

законодавчої, правової системи, налагодження торгівельних зв'язків з іншими

країнами, укладання вигідних договорів, розвиток грошової системи, а також

культури, мистецтва, просвітництва.

Тому потрібно зважати на те, що всі ці досягнення зісталися на цілі

століття потім взірцем і правилами для подальшого розвитку країни і для

наступних поколінь.

ІІ. Практичний розділ.

1. Заходи по покращенню фінансового стану

ВАТ «Черкаське хімволокно»

В складних економічних умовах, коли знижується ефективність діяльності

підприємства через ряд негативних факторів (відсутність коштів у

внутрішнього споживача, неконкурентоспроможність продукції на зовнішньому

ринку та ін.), все більшого значення набуває пошук шляхів зниження

собівартості продукції та підвищення її конкурентоспроможності. Розглянемо

економічний ефект від впровадження такої стратегії в ВАТ “Черкаське

хімволокно” на прикладі заміни перемотувальних машин БП на машини PCW-15

фірми «Barmag Spinnzwwirn», Німеччина, що дозволить випускати віскозну

нитку на паковці вагою 5,0 кг з резервною намоткою і заданої довжини нитки

на кожній паковці, що суттєво вплине на конкурентноздатність цієї

продукції. Разом з цим усунеться проблема невідповідності потужностей

перемотувальних цехів, що виникла через відсутність ринку збуту віскозної

нитки на секційних котушках (для трикотажної промисловості ).

Отже, розглянемо ряд характеристик перемотувальної машини PCW-15.

Машина PCW-15 застосовується для перемотки безперервних, гладких,

текстурированих і кручених хімічних комплексних ниток, пряжі із штапельного

волокна, змішаної і фасованої крученої пряжі.

Машина відповідає сучасним вимогам і признаним правилам техніки

безпеки. Перемотувальна машина PCW-15 призначена для перемотки/намотки

різних матеріалів, забезпечує намотку ниток з постійним чи безперервним

зменшуючимся зусиллям натяжіння нитки. Управління швидкістю намотки, після

її задання за допомогою центрального задаючого пристрою, здійснюється за

допомогою електронного управління. По досягненню заданої довжини намотаної

нитки здійснюється автоматичне відключення головки.

Знімання бобін робить обслуговуючий персонал вручну. Оскільки нашою

головною метою на зовнішньому ринку є підвищення конкурентоспроможності

віскозної нитки та закріплення своїх конкурентних позицій, обсяг продукції,

що випускається, залишається незмінним.

Наведемо основні техніко-економічні показники вказаних машин.

Таблиця 1

Основні техніко-економічні показники перемотувальних машин.

|Назва характеристики |Машина БП |Машина RCW-15 |

|1. Норма виробітку, кг |185,3 |218,75 |

|2. Кількість веретен на 1 машині, кг|16 |30 |

|3. Лінійна швидкість намотки, м./хв.|391,7 |750 |

|4. Тривалість зміни, год. |8 |8 |

|5. Кількість обривів на 100 веретен |55 |25 |

|за годину | | |

|6. Норма продуктивності одного |2208 |4118 |

|веретена за зміну, кг | | |

|7. Число оборотів веретена за |1166 |2176 |

|хвилину | | |

|8. Фронт обслуговування, маш. |6,0 |2,0 |

|9. Продуктивність, кг/добу |63,83 |226,04 |

|10. Кількість машин в роботі |203 |58 |

|11. Кількість машин в заправці |208 |59 |

|12. Річний випуск віскозної нитки, |4685 |4685 |

|тн. | | |

|13. Нормативний сер. добовий |16,5 |16,5 |

|коефіцієнт при трьохзмінній роботі | | |

Як бачимо за даними таблиці 1 машина PCW-15 має кращі технічні

показники за верстати БП. Так лінійна швидкість намотки віскозної нитки

збільшилась на 385,3 м/хв. Незважаючи на підвищення веретен на одиницю

нового обладнання, кількість обривів на 100 веретен за годину зменшиться на

30%. Відтак норма продуктивності кожного веретена зросте на 1910кг/зміну

(4118-2208).

Кількість машин PCW-15, необхідних для виконання річного планового

завдання (Км) розрахуємо по формулі:

ВП · Кср.доб.

Км = --------------------, (1)

Nзм · Тзм · Пр

де ВП - річний випуск віскозної нитки, тн;

Кср.доб - нормативний середньодобовий коефіцієнт при трьохзмінній

роботі;

Nзм - кількість змін за рік;

Тзм - тривалість зміни, в годинах;

Пр - продуктивність, кг/добу.

Продуктивність розраховується за формулою:

Нв Nзм · Тзм

Пр = --------------- · --------------

Фо · Тзм Nдн , (2)

де Пр - продуктивність машини, кг/добу;

Нв - норма виробітку , кг;

Фо - фронт обслуговування, маш.;

Тзм - тривалість зміни, год.;

Nзм - кількість змін за місяць;

Nдн – кількість днів в місяці.

За формулою 2 продуктивність дорівнює:

185,3 62 · 8

Пр, бп = ----------- · ------------ = 63,83 (кг/добу)

6 · 8 30

218,75 62 · 8

Пр, pcw = ----------- · ------------ = 226,04 (кг/добу)

2 · 8 30

Кількість машин за формулою 35 складє:

4685000 · 16,5

Км, бп = --------------------- = 203 (машини)

744 · 8 · 63,83

4685000 · 16,5

Км, pcw = --------------------- = 58 (машини)

744 · 8 · 226,04

Розрахуємо необхідну кількість машин з урахуванням планових ремонтів,

які складають 2,65 %:

Кз, бп = 203 · 1,0265 = 208 (машин)

Кз, рсw = 58 · 1,0265 = 59 (машин)

Отже, з наведених розрахунків ми бачимо, що для того, щоб виконати

річний план по виробництву віскозної нитки замість 208 машин БП нам

необхідно лише 59 машин РСW-15.

Тепер підрахуємо витрати, пов'язані із заміною перемотувальних машин

(таблиця 2).

Таблиця 2

Капіталовкладення, пов’язані з процесом заміни перемотувальних машин грн.

|Назва |Вартість |

|1. Перемотувальні машини PCW-15 в кількості 59 машин |16 291 080 |

|2. Будівельно-монтажні роботи та налагоджування (10% |1 629 108 |

|від вартості обладнання) | |

|Всього |17 920 188 |

Отже, ми підрахували витрати, пов'язані з заміною перемотувальних

машин. Оскільки машини РСW-15 дозволяють випускати віскозну нитку на

паковці вагою 5,0 кг з резервною намоткою заданою довжиною нитки на кожній

паковці, це значно підвищує конкурентоспроможність.

Паковка, що застосовується зараз при пакуванні бобін з машин БП не

відповідає світовим вимогам. Проаналізуємо витрати на пакувальні матеріали

до і після застосування нових перемотувальних машин, які наведені у вигляді

таблиць 3 і 4.

Таблиця 3

Витрати на пакувальні матеріали для бобін з машин БП.

|Назва матеріалу |Од. |Ціна, |Норма |Кількість |Сума на |

| |вим. |грн. |витрат | |випуск, грн. |

|Папір конденс. |Кг |6,11 |4,50 |21083 |128817 |

|Стрічка липка |п.м. |0,05 |120,00 |562200 |28110 |

|Клей КМЦ |Кг |2,50 |0,25 |1171 |2928 |

|Ярлики внутр. |т. шт. |3,00 |0,42 |1968 |5904 |

|Ярлики маркір |т. шт. |3,88 |0,14 |656 |2545 |

|Короб № 41 |шт. |7,85 |68,00 |318580 |2500853 |

|Патрон ПК-7 |шт. |2,75 |410,00 |1920850 |5282338 |

|Всього | | | | |7 951 495 |

Таблиця 4

Витрати на пакувальні матеріали для бобін з машин PCW-15

|Назва матеріалу |Од. |Ціна, |Норма |Кількість |Сума на |

| |вим. |грн. |витрат | |випуск, грн.|

|Плоский піддон |Шт. |8,33 |1,67 |7824 |65174 |

|Плівка M-PSC |Кг |31,20 |0,34 |1593 |49702 |

|Ярлик маркірований |Шт. |0,04 |3,4 |15929 |637 |

|Плівка поліетилен. |Кг |2,88 |0,23 |1078 |3105 |

|Стрічка упаков. |п.м. |0,05 |20 |93700 |4685 |

|Стрічка стальна |п.м. |0,10 |1 |4685 |469 |

|Патрон L=230 |Шт. |2,75 |200 |937000 |2576750 |

|Ярлик внутр. |Шт. |0,005 |200 |937000 |4685 |

|Бумага конденсована |Кг |6,11 |3,2 |14992 |91601 |

|Дошка |м3 |141,67 |0,0033 |15 |2125 |

|Прокладка без. |Шт. |1,82 |12 |56220 |102320 |

|отвер. | | | | | |

|Прокладка з отвер. |Шт. |1,82 |20 |93700 |170534 |

|Кожух |Шт. |1,82 |3,4 |15929 |28991 |

|Всього | | | | |3 100 778 |

Отже, з розрахунків, наведених в даних таблицях бачимо, що після

заміни перемотувальних машин БП на РСW-15 економія по пакувальним

матеріалам становить:

7 951 495 - 3 100 778 = 4 850 717 (грн.)

Наступний крок - розрахунок амортизаційних відрахувань за рік

перемотувальних машин РСW-15 і БП.

Згідно ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з

1.07.97 р. перемотувальні машини РСW-15 і БП відносяться до 3 групи, де

норма амортизації становить 15% (3,75% х 4 кв.) від балансової вартості на

рік. Норми амортизації застосовуються з понижуючим коефіцієнтом 0,8.

Аpcw = 17920188 · 0,8 · 0,15 = 2150422,6 (грн.)

Абп = 641666,7 · 0,8 · 0,15 = 77000 (грн.)

Отже, сума амортизаційних відрахувань становитиме 2150422,6 грн. на

рік. В той час як амортизаційні відрахування від балансової вартості

перемотувальних машин БП складають 77 000 грн. на рік. Тому маємо

збільшення амортизаційних відрахувань на 2073422,6 грн. (2150422,6 -

77000).

Виходячи з технічної характеристики перемотувальних машин БП та РСW-15

необхідно зробити розрахунки витрат на споживання електроенергії цими

машинами:

ВЕ = Не · Кср. доб. · Nд · Ц, (3)

де Нв - норма споживання електроенергії однією машиною, кВт/год.;

Кср.доб. - нормативний середньодобовий коефіцієнт при трьохзмінній

роботі;

Nд - кількість днів на рік;

Ц - ціна, грн.

За формулою 3 витрати на електроенергію дорівнюють:

ВЕбп = 13 · 16,5 · 365 · 0,022 = 1722,4 (грн.)

ВЕpcw = 11 · 16,5 · 365 · 0,022 = 1457,4 (грн.)

По розрахункам видно, що економія електроенергії по 1-й машині РСW-15

становитиме 265 грн. (1722,4 – 1457,4), тобто в цілому економія

енергоресурсів з урахуванням кількості обох типів машин буде дорівнювати

265118 грн. (1722,4 · 203 – 1457,4 · 58).

При встановленні нових перемотувальних машин маємо зниження витрат на

утримання та експлуатацію обладнання, оскільки нові машини мають

гарантійний строк (5 років), то витрати на ремонт і запчастини відсутні. А

по БП маємо наступні витрати:

1) витрати на запчастини

5300 грн./місяць · 12 міс. = 63600 грн.

2) витрати на ремонт та обслуговування машин

6500 грн./місяць · 12 міс. = 78000 грн.

При застосуванні нових машин з’явиться можливість скорочення витрат по

заробітній платі обслуговуючого персоналу. Так, якщо для обслуговування

парку машин БП потрібно було 33 робітника, при умові, що кожна особа

обслуговує 6 (фронт обслуговування) верстатів одночасно. А відповідно при

застосуванні нових машин штат робітників скоротиться на 29 осіб (58:2).

Враховуючи, що середня зарплата становить 175 грн., то економія коштів за

рік дорівнює 8400 грн. ((175 · 33 – 175 · 29) · 12 міс.). Вивільнених з

виробництва працівників можемо перевести в цех споживацьких інтересів, без

додаткових витрат на їх перепідготовку і без пониження тарифної ставки. До

того ж використання PCW-15 дозволить суттєво знизити трудове навантаження

кожному робітнику.

Підсумуємо результати, отримані з розрахунків, що були проведені

(таблиця 5).

Таблиця 5

Зміна показників при заміні перемотувальних машин (грн.)

|Статті витрат |Машина БП |Машина |Відхил. |

| | |PCW-15 | |

|1. Витрати на пакувальні матеріали |7951495 |3100778 |-4850717 |

|2. Амортизаційні відрахування |77000 |2150422,6 |+2073422,6 |

|3. Витрати на електроенергію |349647,2 |84529,2 |-265118 |

|4. Витрати на запчастини |63600 |- |-63600 |

|5. Витрати на ремонт і |78000 |- |-78000 |

|обслуговування | | | |

|6. Витрати по зарплаті |69300 |60900 |-8400 |

|Всього |8589042,2 |5396629,8 |-3192412,4 |

З даних, наведених в таблиці 5 бачимо, що заміна існуючого

перемотувального обладнання на більш сучасне дозволить знизити собівартість

віскозної нитки на 3192412,4 грн.

Отже, розглянемо зміни основних техніко-економічних показників, що

відбудуться при встановленні нових перемотувальних машин за допомогою

таблиці 6.

Таблиця 6

Ефективність впровадження нововведень при умові заміни перемотувальних

машин БП на PCW-15.

|Показники |Од. вим.|Значення показника|Абсол. |

| | | |відхил. |

| | |базового|розрахун| |

| | | |кового | |

|1. Машини встановлені |шт. |208 |59 |-149 |

|2. Обсяг виробленої продукції |тн |4685 |4685 |- |

|3. Товарна продукція в діючих цінах |тис. |21427,8 |18528,6 |-2899,2 |

| |грн. | | | |

|4. Собівартість виробленої продукції|тис. |18632,9 |15440,5 |-3195,4 |

| |грн. | | | |

|5. Бухгалтерський прибуток від |тис. |2794,9 |3088,1 |+293,2 |

|реалізації продукції |грн. | | | |

|6. Рентабельність |% |14,9 |20,0 |+5,1 |

|7. Затрати на 1 грн. ТП |грн. |0,87 |0,83 |-0,04 |

З результатів розрахунків наведених в таблиці 6 видно, що при заміні

застарілого перемотувального обладнання на більш сучасне і ефективне

собівартість виготовлення віскозної нитки зменшиться на 3192,4 тис. грн.,

що в сою чергу дозволить збільшити ставку прибутку (з 15% по машинах БП до

20% по PCW-15, від собівартості продукції), а відтак збільшить його розмір

на 293,2 тис. грн. і відповідно зросте рентабельність даної продукції з

14,9% до 20%. В той же момент це впровадження дозволить зменшити відпускну

ціну товарної продукції на 2899,2 тис. грн. і тим самим підприємство за

рахунок цього може успішно та в короткий термін реалізувати свою продукцію

споживачам на відміну від аналогічного товару конкурентів, ціни на який є

часто завищеними.

Отримані результати можемо зобразити графічно (рисунок 1.):

Рис. 1 Зміна економічних показників при впровадження перемотувальних

машин PCW

Останнім кроком є визначення періоду за який підприємство може

повернути кошти затрачені на купівлю і установку машин PCW-15.

Строк окупності визначається за формулою:

[pic], (4)

де БПрік – балансовий прибуток за рік, грн.;

?I – сума інвестицій в проект, грн.

За формулою 4 термін окупності дорівнює:

Ток = 17920188 / 3088100 = 5,8 (роки)

Отже бачимо, що фактично за 6 років ВАТ "Черкаське хімволокно" може

повністю відшкодувати свої витрати по даному нововведенню.

ВИСНОВОК

Для покращення фінансової ситуації підприємства і нарощування його

виробничого потенціалу була обгрунтована рекомендація по впровадженню 59

перемотувальних машин PCW-15 (виробництва Німеччини) замість застарілого

обладнання радянського виробництва (208 машин БП), для виконання річного

планового завдання (на базі текстильного цеху). Провівши відповідні

порівняльні розрахунки по основним показникам технологічних параметрів обох

типів машин вдалося зекономити кошти по пакувальним матеріалам на суму

4850,7 тис. грн., а також зменшити витрати по використанню енергоресурсів

на 265118 грн. При величині загальних капіталовкладень 17920,2 тис. грн.,

собівартість однієї тони віскозної нитки зменшиться на 3192,4 тис. грн., що

в свою чергу збільшить балансовий прибуток на 293,2 тис. грн., який

становитиме 3088,1 тис. грн. замість 2794,9 тис. грн., а також зменшить

затрати на 1 гривню товарної продукції на 4 копійки. Відтак зросте і

рентабельність віскозної нитки обробленої на нових верстатах (із строком

окупності 5,8 роки) на 5,1 %. Отже, всі показники свідчать про ефективність

запропонованого заходу.

[pic]

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Лановик Б.Д. та ін. Історія господарства: Україна і світ. – К.: Вища

школа, 1995. – 480 с.

2. Субтельний О. Україна, історія. – К.: Либідь, 1993. – 720 с.

3. Василик О.Д. Державні фінанси України. – К.: Вища школа, 1997. – 383

с.

4. Кухарець Л.В. Від данини до податків. - // Фінанси України. – 1997.

- №3. – с. 105, с.107.

5. Лановик Б.Д. Економічна історія України і світу. – К.: Вікар, 1999.

– с. 338.

6. Карский Е.Ф. Русская Правда. По древнейшему списку. – Ленинград; Изд-

во Академии наук, 1930. – с. 93, с. 26-30.

7. Фісун В. Історія грошей (найдавніші часи – Київська Русь) //

Чумацький шлях. – 1999. - №2-3.- с.30.

8. Історія України: нове бачення. - / Смолія В.А., - К. – Альтернативи,

2000. – с.30, 32, 36.

9. Толочко П.П. Київська Русь. – К.: Абрис, 1996. – 360 с.

-----------------------

базисна величина показники

прогнозна величина

одиниці виміру

затрати на

1 грн. товарної продукції

бухгалтерський прибуток

собівартість віскозної нитки

обсяг

випуску

показники