бесплано рефераты

Разделы

рефераты   Главная
рефераты   Искусство и культура
рефераты   Кибернетика
рефераты   Метрология
рефераты   Микроэкономика
рефераты   Мировая экономика МЭО
рефераты   РЦБ ценные бумаги
рефераты   САПР
рефераты   ТГП
рефераты   Теория вероятностей
рефераты   ТММ
рефераты   Автомобиль и дорога
рефераты   Компьютерные сети
рефераты   Конституционное право
      зарубежныйх стран
рефераты   Конституционное право
      России
рефераты   Краткое содержание
      произведений
рефераты   Криминалистика и
      криминология
рефераты   Военное дело и
      гражданская оборона
рефераты   География и экономическая
      география
рефераты   Геология гидрология и
      геодезия
рефераты   Спорт и туризм
рефераты   Рефераты Физика
рефераты   Физкультура и спорт
рефераты   Философия
рефераты   Финансы
рефераты   Фотография
рефераты   Музыка
рефераты   Авиация и космонавтика
рефераты   Наука и техника
рефераты   Кулинария
рефераты   Культурология
рефераты   Краеведение и этнография
рефераты   Религия и мифология
рефераты   Медицина
рефераты   Сексология
рефераты   Информатика
      программирование
 
 
 

Финансы и кредит

Финансы и кредит

Міністерство зовнішніх економічних зв(язків і торгівлі України

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ

Контрольна робота з дисципліни

«Гроші та Кредит»

Тема: “Інфляція, види та шляхи її подолання”

Слухач: Годована О.Г.

група М3 2-4

Київ 2000

План

І. Вступ

II. Сутність та форми інфляції:

II. 1. Причини інфляції

11.2. Типи інфляції

11.2.1. Інфляція попиту

11.2.2. Інфляція пропозиції

11.3. Види інфляції

11.4. Економічні і соціальні наслідки інфляції

III. Антиінфляційна політика та основні засоби боротьби з інфляцією:

Ш.1. Прямі засоби

Ш.2. Непрямі засоби

III. З. Першочергові антиінфляційні засоби

IV. Висновок

Список літератури

І. Вступ

Перехід нашої економіки на ринкові відносини різко підвищив значення

грошей. Проблеми грошового господарства стають основними і в практичних

заходах по реконструкції народного господарства, і в теоретичних

дослідженнях. Тому, незважаючи на жваве обговорення зазначених питань на

сторінках економічної преси, актуальність їх не зменшується. Висока

вартість аналізу інфляційних процесів, велике число діючих чинників

ускладнюють вироблення правильної грошової політики. Як показує досвід

нашої, а також інших країн, перехід на ринкові відносини супроводжується

швидким зростанням цін, підсиленням дії інфляційних чинників. Дуже важливо

правильно оцінити, чи є самий перехід на ринкові відносини причиною

заглиблення інфляції чи при цих відносинах накопичений раніше інфляційний

потенціал одержує свій реальний вихід.

Очевидно, що в умовах ринкових відносин можливості штучного

стримування інфляції різко скорочуються. Разом з тим непослідовність в

прийнятті рішень по переходу до ринку, непродуманість деяких кроків

усугубляють існуючі труднощі, підсилюють інфляційні процеси.

Досвід багатьох країн показав, що тривале функціонування

централізованого планування, як правило, призводить до порушення

збалансованості матеріальних і грошових потоків.

Раніше інфляція виникала, як правило, в надзвичайних обставинах. Так,

під час війн держави часто випускали велику кількість незабезпечених

паперових грошей для покриття військових видатків. В останні двадцять -

тридцять років інфляція стала хронічним захворюванням економік багатьох

країн світу.

П. Сутність та форми інфляції

Інфляція - це переповнення фінансових каналів паперовими грошима, що

призводить до їх знецінювання. Інфляція - це грошове явище, але вона не

обмежується знецінюванням грошей. Вона проникає у всі сфери економічного

життя і починає руйнувати ці сфери. Від неї страждає держава, виробництво,

фінансовий ринок, але більше за все страждають люди. Під час інфляції має

місце:

1. Знецінювання грошей по відношенню до золота.

2. Знецінювання грошей по відношенню до товару.

3. Знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.

Ще одне визначення інфляції ми можемо прочитати в сучасних

американських підручниках:

«Інфляція - це підвищення загального рівня цін. Це, зрозуміло, не

означає, що підвищуються обов'язково всі ціни. Навіть в періоди досить

швидкого зростання інфляції деякі ціни можуть залишатися відносно

стабільними, а інші падати. Одне із головних хворих місць - це те, що ціни

мають тенденцію підійматися дуже нерівномірно. Перші підстрибують, другі

підіймаються понад помірними темпами, а треті зовсім не підіймаються.»

Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін. Згадаємо, що індекс цін

визначає їх загальний рівень по відношенню до базового періоду.

Темп інфляції для наданого року можна обчислити таким чином:

відняти індекс цін минулого року із індексу цін цього року, поділити цю

різницю на індекс минулого року, а після цього помножити на 100.

Індекс цін Індекс цін

цього року - минулого року

Темп інфляції = ————————————— х 100%

Індекс цін минулого року

Для того, щоб економіка не переживала інфляційних криз:

1. Має бути постійна рівновага державного бюджету.

2. Центральний банк повинен вести ідеальну політику.

3. Державі не слід втручатися в розподіл прибутку.

4. Країну повинні населяти громадяни зі здоровою ринковою

психологією, люди, позбавлені інфляційних очікувань.

II. 1 .Причини інфляції

Зростання цін може бути пов'язане з перевищенням попиту над

пропозицією товарів, проте така диспропорція між попитом і пропозицією в

багатьох випадках не є інфляцією. Приклад: енергетична криза 70х в США,

коли нафтовидобуваючі країни підняли ціни на нафту в десятки разів, а на

інші товари й послуги ціни зросли в одночас на 7-9%.

Незалежно від стану грошової сфери, товарні ціни можуть змінюватися

внаслідок зростання продуктивності праці, циклічних і сезонних коливань,

структурних зрушень в системі відтворення, монополізації ринку, державного

регулювання економіки, введення нових ставок податків, девальвації і

ревальвації грошової одиниці, зміни кон'юнктури ринку,

впливу зовнішньоекономічних зв'язків, стихійних лих і т. і. Очевидно, що не

всяке зростання цін - є інфляцією і тому особливо важливо виділити

насправді інфляційне.

Таким чином, зростання цін, пов'язане із циклічними коливаннями

кон'юнктури, не можна вважати інфляційним. По мірі проходження фаз циклу -

особливо при іноді маючій місце їх "нестандартної" розтягнутості помітно

буде змінюватися і динаміка цін. Ціни будуть підвищуватися в фазах "бума" і

падати в фазах кризи, а після цього знову зростати в наступних фазах виходу

із кризи.

Підвищення продуктивності праці при інших рівних умовах призводить до

зниження цін. Проте можливі випадки, коли підвищення продуктивності праці

призводить до підвищення заробітної плати. В цьому випадку - т. з. інфляція

витрат підвищення заробітної плати в будь-якій галузі насправді

супроводжується підвищенням загального рівня цін.

Стихійні лиха не можна вважати причиною інфляції. Наприклад, внаслідок

стихійного лиха на якийсь території зруйновані будинки. Очевидно, що

зростає попит на будматеріали, послуги будівників, транспорт і т. і.

Великий попит на послуги і промислову продукцію буде стимулювати виробників

до збільшення обсягу виробництва і по мірі насичення ринку ціни будуть

опускатися.

Таким чином, до найважливіших інфляційних причин зростання цін можна

віднести наступні:

1. Диспропорційність - незбалансованість державних видатків і прибутку

- т. з. дефіцит державного бюджету. Часто цей дефіцит покривається за

рахунок використання "друкарського верстату", що призводить до збільшення

грошової маси і як наслідок -інфляція.

2. Інфляційна небезпечні інвестиції - здебільшого мілітаризація

економіки. Військові асигнування ведуть до утворення додаткового

платіжездатного попиту, а як наслідок -збільшення грошової маси. Надмірні

військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту

державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого

випускаються додаткові паперові гроші.

3. Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його

частини. Сучасний ринок в чималій мірі огополістичний. Оскільки огополіст

зацікавлений в скорочуванні виробництва і пропозиції товарів створюється

дефіцит, який використовується ним для підтримки чи підняття ціни на товар.

4. Імпортована інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритості

економіки і утягнення її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни.

Можливості для боротьби у

держави досить-такі обмежені. Засіб ревальвації власної валюти, що інколи

застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно

ускладнюючи експорт.

5. Інфляційні очікування - виникнення в інфляції самопідтримуючого

характеру. Населення і господарські суб'єкти звикають до постійного

підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і

запасається товарами наперед, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники

ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, які водночас

закладають в ціну своїх товарів прогнозоване ними зростання цін на

комплектуючі і розгойдують тим самим маховик інфляції. Живий приклад таких

інфляційних очікувань ми можемо спостерігати у своєму повсякденному житті.

Причину інфляції треба також шукати в трьох видах монополій:

1. Державна монополія на емісію грошей.

2. Профспілкова монополія.

3. Монополія великих фірм на визначення ціни і власних витрат.

Ці три види монополій пов'язані між собою і кожна з них може

порушувати баланс

попиту і пропозиції. Причини інфляції можуть знаходитись і поза держави,

тоді їх треба

шукати в світовій торгівлі.

II.2.Типи інфляції.

В теоріях, що опрацьовуються західними економістами, виділяються у

вигляді альтернативних концепцій інфляції попиту і інфляції витрат. Ці

концепції розглядають різноманітні причини інфляції.

11.2.1 .Інфляція попиту

Інфляція попиту - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з

боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних

замовлень (наприклад, військових), збільшення попиту на засоби виробництва

в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих

потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання

заробітної плати) внаслідок, наприклад, узгоджених дій профспілок.

Внаслідок цього виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів,

підвищуються ціни. Таким чином надлишок платіжних засобів в обігу створює

дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту.

Традиційно зміни в рівні цін пояснюються зайвим сукупним попитом.

Економіка може спробувати витрачати більше, ніж вона здатна виробляти.

Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей зайвий попит збільшенням

реального обсягу продукції, бо всі

існуючі ресурси уже повністю використані. Тому цей зайвий попит призводить

до завищених цін на постійний реальний обсяг продукції і викликає інфляцію

попиту. Суть інфляції попиту інколи пояснюють однією фразою: "Надто багато

грошей полює за надто малою кількістю товарів".

11.2.2.Інфляція пропозиції

Інфляція пропозиції - зростання цін внаслідок збільшення витрат

виробництва чи зменшення сукупної пропозиції. Причинами збільшення витрат

можуть бути огополістична політика ціноутворення, економічна і фінансова

політика держави, зростання цін на сировину, дії профспілок, що вимагають

підвищення заробітної плати і т. і. Вона може також з'явитися в результаті

зміни структури пропозиції на ринку.

Теорія інфляції, зумовленої зростанням витрат, пояснює зростання цін

такими чинниками, що приводять до збільшення витрат на одиницю продукції.

Витрати на одиницю продукції - це середні витрати при наданому обсязі

виробництва. Такі витрати можна одержати, поділивши загальні витрати на

ресурси на кількість виготовленої продукції:

Загальні витрати

Загальні витрати на одиницю продукції = —————————————

Кількість одиниць продукції

Підвищення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибуток і

обсяг продукції, яку фірми готові запропонувати при існуючому рівні цін.

Внаслідок зменшується пропозиція товарів і послуг в масштабі всієї

економіки. Це зменшення пропозиції, в свою чергу, підвищує рівень цін.

Отже, по цій схемі витрати, а не попит роздувають ціни, як це відбувається

при інфляції попиту.

Необхідно також визначити, що в жодній з економічно розвинутих країн

не спостерігалася в другій половині XX сторіччя повна зайнятість, вільний

ринок чи ж стабільність цін. Ціни по ряду причин в цей час зростали

постійно і навіть в період застою виробництва. Таке явище називається

стагфляцією - інфляційним зростанням цін в умовах стагнації - застою

виробництва, економічної кризи.

П.З.Види інфляції

Розглядаючи темпи зростання цін, можна виділити наступні види

інфляції:

1. Помірна. Ціни зростають на 10% на рік, вартість грошей

зберігається, відсутній ризик підписання контрактів в номінальних цінах.

Багато сучасних економістів, в тому числі сучасні послідовники економічного

вчення Кейнса вважають таку інфляцію необхідною для

ефективного економічного розвитку. Така інфляція дозволяє ефективно

корегувати ціни стосовно до умов виробництва і попиту, що постійно

змінюються.

2. Галопуюча. Ціни зростають на 20-200% на рік, гроші прискорено

матеріалізуються в товари, контракти прив'язуються до зростання цін.

3. Гіперінфляція. Ціни зростають астрономічне, розходження цін і

зарплати, руйнується добробут навіть забезпечених верств населення.

Гіперінфляція

Деякі економісти побоюються, що помірно повзуча інфляція, що може

спочатку сприяти пожвавленню економіки, потім, наростаючи як сніговий ком,

перетвориться в більш жорстоку гіперінфляцію. Цей темп зростання інфляції

виявляє руйнівний вплив на обсяг національного виробництва і зайнятість.

Справа в тому, що коли ціни поволі, але постійно зростають, населення і

підприємства прилаштовуються до їх подальшого підвищення. Тому, щоб їх

невикористані заощадження і поточні прибутки не знецінились, тобто щоб

випередити передбачені підвищення цін, люди повинні витрачати гроші зараз.

Підприємства поводяться так само, купуючи інвестиційні товари. Дії,

диктовані інфляційним психозом, підсилюють тиск на ціни, і інфляція починає

годувати сама себе. Більше того, оскільки вартість життя збільшується,

робочі вимагають і одержують більш високу номінальну заробітну плату. А

профспілки прагнуть до такого підвищення заробітної плати, якої вистачило б

не тільки на те, щоб покрити торішні підвищення цін, але і компенсувати

інфляцію, яка очікується у той період, коли новий колективний договір буде

ще в силі. Зарплата і підвищення цін підгодовують одне одного, і це

допомагає повзучій інфляції перейти до галопуючої.

Крім руйнівних наслідків для перерозподілу, гіперінфляція може

прискорити економічний крах. Жорстока інфляція сприяє тому, що зусилля

направляються не на виробничу, а на спекулятивну діяльність. Підприємствам

стає якнайбільш вигідно накопичувати сировину і готову продукцію в

передбаченні прийдешнього підвищення цін. Але несумісність кількості

сировини і готової продукції попиту на них веде до підсилення інфляційного

тиску. Натомість, щоб укладати капітал в інвестиційні товари, виробники і

окремі особи захищаючись від інфляції, набувають невиробничих матеріальних

цінностей. Ювелірні вироби, золото й інші дорогоцінні метали, нерухомість і

таке інше.

В надзвичайній ситуації, коли ціни підстрибують різко і нерівномірно,

нормальні економічні відносини руйнуються. Власники підприємств не знають,

яку ціну на товари слід призначити, і промислові підприємства здебільшого

переходять на інші, значно менш ефективні форми розрахунку, наприклад -

бартер. Споживачі не знають, яку ціну сплачувати.

Постачальники сировини бажають одержати реальні товари, а не гроші, які

швидко знецінюються. Кредитори намагаються уникати своїх боржників, щоб не

одержувати повернутий борг в дешевих грошах. Гроші фактично гублять ціну і

перестають виконувати свої функції в якості міри вартості і засобу обміну.

В окремих випадках з'являються паралельні валюти, сильно зростає роль

іноземних валют. Виробництво і обмін зі скрипом посуваються до зупинки і в

кінцевому підсумку намагається наступити економічний, соціальний і, дуже

можливо, політичний хаос. Гіперінфляція прискорить фінансовий крах,

депресію і суспільно-політичні безладдя. Вона звичайно пов'язана з

нерозумною політикою уряду.

Всі ці види інфляції існують тільки при відкритому її стані - тобто

при відносно вільному ринку. При подавленій ж інфляції зростання цін на

товари і послуги може й не спостерігатися, а знецінення грошей може

виражатися в дефіциті пропозиції.

Існує також і певне співвідношення зростання цін по різноманітних

товарних групах:

1. Збалансована інфляція. Ціни різноманітних товарних груп відносно

один одного не змінені. Ціни підіймаються досить повільно і водночас на

більшість товарів й послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного

зростання цін підіймається процентна ставка державного банку і таким чином

ситуація стає рівносильною ситуації зі стабільними цінами.

2. Незбалансована інфляція. Співвідношення цін товарних груп

змінюються в різних відсотках і по-різному на кожний тип товару.

Існують і інші види класифікації інфляції, наприклад, очікувана і

неочікувана:

1.Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на будь-який період часу і

вона досить часто є прямим результатом дій уряду. Як приклад, можна

привести лібералізацію цін в Росії 1992 року і відповідний прогноз

зростання цін, підготовлений урядом РФ напередодні - в грудні 1991 року.

2. Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, який

негативно впливає на систему оподаткування і грошового обігу. В разі

наявності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе різке

збільшення попиту, яке саме по собі створює труднощі в економіці і

викривляє реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в

прогнозуванні тенденцій в економіці і при деякій нерішучості уряду ще

сильніше збільшує інфляційні очікування, які будуть підбурювати зростання

цін. Проте в разі, коли раптовий скачок цін відбувається в економіці, не

зараженої інфляційними очікуваннями, то виникає так званий "ефект Пігу" -

різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. Внаслідок

зниження попиту виробник стає вимушений знижувати ціну і все вертається в

стан рівноваги.

П.4.Економічні і соціальні наслідки інфляції

Два найважливіших джерела інфляції, зумовленої зростанням витрат - це

збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію.

Інфляція, викликана підвищенням зарплати, є різновидом інфляції,

зумовленої зростанням витрат. За певних обставин джерелом інфляції можуть

стати профспілки. Це пояснюється тим, що вони якоюсь мірою здійснюють

контроль над номінальною зарплатою шляхом колективних договорів.

Припустимо, що великі профспілки вимагають і домагаються великого

підвищення зарплати, тоді цим підвищенням вони встановлять новий стандарт

зарплати робітників, які не є членами профспілки. Якщо підвищення зарплати

в масштабі всієї країни не урівноважується якимись протидіючими чинниками,

такими, як збільшення обсягу продукції, що випускається за одну годину, то

збільшаться витрати на одиницю продукції. Виробники дадуть відповідь на це

скорочуванням виробництва товарів і послуг, що викидаються на ринок. При

незмінному попиті це зменшення пропозиції приведе до підвищення рівня цін.

Цей тип інфляції називається інфляцією, викликаною підвищенням заробітної

плати.

Інфляція, викликана порушенням механізму пропозиції. Вона є наслідком

збільшення витрат виробництва, а отже і цін, що пов'язане з раптовим,

непередбаченим збільшенням вартості сировини чи витрат на енергію.

В реальному світі ситуація значно складніша, ніж просте розділення

інфляції на два типи - інфляцію, викликану збільшенням попиту та інфляцію,

зумовлену зростанням витрат. На практиці важко розрізнити ці два типи.

Більшість економістів вважають, що інфляція, зумовлена зростанням

витрат, та інфляція попиту відрізняються одне від одного ще в одному

важливому відношенні. Інфляція попиту триває до тих пір, поки існують

надмірні загальні видатки. Інфляція, зумовлена зростанням витрат,

автоматично сама себе обмежує, тобто або поступово зникає, або ж

самовиліковується. Інфляція, зумовлена зростанням витрат, породжує спад,

тоді спад у свою чергу стримує додаткове збільшення витрат.

Самий факт інфляції - це зниження покупної спроможності грошової

одиниці, тобто зменшення кількості товарів і послуг, які можна придбати за

цю грошову одиницю, - не обов'язково призводить до зниження особового

реального прибутку чи рівня життя. Інфляція знижує покупну спроможність

грошової одиниці, проте реальний прибуток чи рівень життя знизиться тільки

в тому випадку, якщо номінальний прибуток буде відставати від інфляції.

Інфляція карає людей, що одержують відносно фіксований номінальний

прибуток. Інакше кажучи, вона перерозподіляє прибуток, зменшуючи його у

одержувачів фіксованого

прибутку і збільшуючи його у інших груп населення. Класичним прикладом є

літні подружжя, які проживають на приватну пенсію чи ренту, які

забезпечують фіксований щомісячний розмір номінального прибутку.

Інфляція також погіршить положення землевласників, що отримують

фіксовану ренту, тому що з плином часу вони одержуватимуть грошові одиниці,

які матимуть меншу вартість. Меншою мірою жертвами інфляції опиняться деякі

«білі комірці», частина службовців державного сектору, прибуток яких

визначається фіксованою тарифною сіткою, а також ті, які живуть на

фіксований прибуток по соціальному забезпеченню та інші трансфертні

прибутки сім'ї.

Люди, що проживають на нефіксований прибуток, намагаються виграти від

інфляції. Номінальний прибуток таких сімей намагаються обігнати рівень цін

чи вартість життя, внаслідок чого їх реальний прибуток збільшиться.

Робітники, зайняті в галузях промисловості, що розвиваються і представлені

потужними профспілками, намагаються добитися, щоб їх номінальна зарплата

йшла в ногу з рівнем інфляції чи випереджала його.

З іншого боку, від інфляції страждають і деякі наймані робітники. Ті,

хто працює в нерентабельних галузях промисловості і позбавлені підтримки

сильних, бойових профспілок, намагаються опинитися в такій ситуації, коли

зростання рівня цін випередить зростання їх грошового прибутку.

Виграш від інфляції можуть одержати керуючі фірми, інші одержувачі

прибутку. Інфляція може також розчарувати власників заощаджень. Зі

зростанням цін реальна вартість чи покупна спроможність заощаджень,

відкладених на чорний день, зменшується. Під час інфляції зменшується

реальна вартість термінових вкладів в банк страхових полісів. щорічної

ренти і інших паперових активів з фіксованою вартістю, яких колись

вистачало, щоб упоратись з важкими непередбаченими обставинами чи

забезпечити спокійний вихід на пенсію.

ІІІ.Антиінфляційна політика та основні засоби боротьби з інфляцією

Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити

антиінфляційну політику. Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі

так і непрямі.

Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш

кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і

центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.

III. 1.Непрямі засоби

Непрямі засоби включають:

1. Регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними

центральним банком.

2. Регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків

через управління ними центральним банком.

З.Обов'язкові резерви комерційних банків.

4. Операції центрального банку на відкритому ринку цінних паперів.

5. Регулювання процентних ставок комерційних банків через управління

ними центральним банком.

Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну

потужність по причині її недостатньої "ринковості". Повноцінний ринок

цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутній, а

відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь куплю-

продаж цінних паперів.

Ш.2.Прямі засоби

Прямі засоби регулювання покупної спроможності грошової одиниці, тобто

боротьби з інфляцією, включають в себе:

1. Пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим -

грошової маси.

2. Державне регулювання цін.

3. Державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати.

4. Державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним

капіталом і валютного курсу.

Практика прямого регулювання грошової маси широко розповсюджена на

заході. США неодноразово в 60х-70х роках заморожували ціни на численні

товари. Півтора десятиріччя після другої світової війни знадобилося країнам

західної Європи для початку лібералізації цін, та навіть неповної. Франція

повністю лібералізувала ціни на внутрішньому ринку лише в 1986 року. Ф.

Рузвельт виводив США із найглибшої кризи ЗОх шляхом жорсткого державного

регулювання економіки. В більшості країн існували спеціальні закони, що

обмежують прибуток від торговельного посередництва.

Нормалізація валютного курсу є абсолютно необхідною мірою для

припинення усіляких нееквівалентних міжнародних торговельних операцій.

Реально оцінюючи можливості регулювання валютного курсу за рахунок

інтервенцій центрального банку, треба сказати, що надій на успіх такої

політики практично не існує. Очевидно, що курс долара зростає стрибками -в

деякий момент центральний банк не має можливостей стримувати курс і

його як би "прориває". Останній час центральний банк навчився

використовувати кризові політичні моменти для таких стрибків.

До тих пір, поки іноземна валюта не буде використовуватися лише для

задоволення імпорту і інших поточних платежів, політика "ігри на пониження"

приречена на поразку.

В цілому, слід визначити, що реально в нашому сьогоднішньому становищі

реально ефективні тільки прямі засоби боротьби з інфляцією - регулювання

кредитів, цін і заробітної плати, регулювання валютного курсу і зовнішньої

торгівлі. Проте схожі до цього дії уряду не є можливими, вони ще більше

похитнули би положення і без цього, зазнавши поразки на виборах, "урядову"

партію. Дії уряду за останні півтора роки змушують його тепер метатися між

стримуванням грошової емісії і роздачею кредитів після чергового виступу

промисловості.

III. 3. Першочергові антиінфляційні засоби

Збивати темпи інфляції - скорочувати різницю між грошовою і товарною

масою в господарстві. Для цього підходять всі ті засоби, що ведуть

економіку до рівноваги. До першочергових мір відносяться такі:

1. Забезпечення країни у достатній кількості продовольством. Це

найперша умова будь-яких реформаторських зусиль. Для налагоджування

продовольчої справи в країні слід надати державну фінансову допомогу

сільськогосподарським підприємствам всіх видів власності і провести м'яку

реформу колгоспів і радгоспів:

а) встановлення порядку надавання кредитів сільськогосподарським

підприємствам під векселя з погашенням їх за рахунок прийдешнього врожаю;

б) встановлення державних закупівельних цін, а також цін на ресурси,

що споживаються в сільськогосподарському виробництві на рівні, що

забезпечує рентабельну роботу товаровиробників і утворення системи

контрактної торгівлі промисловими товарами в обмін на сільськогосподарську

продукцію.

2. Відтворення зруйнованого інвестиційного поля народного

господарства, без якого функціонування економіки стає неможливим. З цією

метою слід передусім відтворити амортизаційні суми шляхом індексування на

банківських рахунках підприємств і власні оборотні грошові кошти, загублені

через різке зростання цін і знецінювання карбованця.

3. Налагоджування постачально-збутових зв'язків між підприємствами.

Господарські зв'язки підприємств в ринковому режимі найбільш ефективні в

основному через систему

великих оптових купців-синдикатів. Ці структури можуть функціонувати як в

рамках окремих регіонів, так і в загальноукраїнському і міждержавному

масштабі.

4. Замість податку на додану вартість, що стимулює в сучасних умовах

господарювання в Україні зростання інфляції і вкрай важко контролюється

податковими інспекціями, визначити основним платежем в бюджет податок на

прибуток, диференціюючи його ставки залежно від зростання рентабельності і

зростання обсягу виробництва, що буде націлювати виробників на зростання

маси, а не тільки норми прибутку.

5. На час кризи необхідно централізувати банківську систему країни,

маючи на увазі обов'язкове виконання комерційними і інвестиційними банками

директив Центрального банку по пріоритетності і пільговості кредитування

регіонів, галузей, підприємств, додержання нормативних термінів

документообігу.

6. Для стабілізації споживчого ринку доцільно:

а) створити систему стимулювання розвитку дрібного бізнесу в сфері

виробництва і послуг. Ввести державні кредити на оренду виробничих

приміщень і лізинговий кредит на оренду устаткування (з можливістю

послідовного викупу), а також ввести обов'язкове страхування малих

підприємств на перші 3-5 років діяльності, коли ризик руйнування особливо

великий;

б) створити умови для широкого розповсюдження паралельно з існуючою

системою торгівлі споживчих кооперативів на підприємствах, в закладах і по

місцю проживання для закупки і реалізації продовольчих і промислових

товарів членами кооперативу (по наявному і безготівковому розрахунку) по

безприбутковим роздрібним цінам. Такого роду кооперативний рух широко

розвинений в багатьох індустріальних країнах. Без нього неможливо уявити їх

економіку. Споживкооперація буде сприяти нормалізації цін і поза

кооперативного сектору.

7. Протягом кризового періоду треба також проводити раціональну

державну політику захисту внутрішнього ринку і суворого контролю приватної

експортної діяльності. Всі експортні операції повинні здійснюватись через

кілька великих фірм і синдикатів, що контролюються державою і виконують

експортні операції на комісійних податках.

IV. Висновок

Закінчені невдачею спроби фінансового оздоровлення народного

господарства як першого кроку в здійсненні переходу до ринкової економіки

тільки посилили тяжкість фінансового положення країни. Ідея, закладена в

основу більшості "оздоровчих" програм, укладалася в приводженні матеріально-

речовинних й цінових пропорцій у відносно

рівноважне становище та здійсненні на цій основі лібералізації цін.

Припускалося, що вдасться уникнути їх навального зростання.

Проте, в основу вищезгаданої ідеї була покладена помилкова передумова,

оскільки рівновага при командно-адміністративній і ринковій економіці

досягається в різноманітних точках економічного простору. Саме в цьому

вбачаються причини невдалих мір по фінансовому оздоровленню і тому

погіршення загальноекономічної і фінансової ситуації, яка мала місце в 1989-

1991рр., і виразилось в найбільшому зростанні інфляції.

Джерела інфляційних явищ коріняться в складних і постійно

відтворюваних макроекономічних диспропорціях; у створеній в

адміністративній економіці формі управління, що зумовлює модель

ціноутворення, засіб прийняття інвестиційних та зовнішньоекономічних

рішень; в специфічній моделі бюджетно-фінансової і кредитно-грошової

політики. Розподіл глибинних причин інфляції на структурні, керівницькі і

монетарні є дуже умовним, оскільки всі вони тісно взаємопов'язані і

взаємозумовлені, між ними існують численні прямі і зворотні зв'язки.

Макроекономічна структура визначає характер механізму управління і виявляє

істотний вплив на фінансові пропорції й відносини.

Необхідно відзначити, що засоби регулювання інфляції будуть ефективні

лише в разі їх адекватної відповідності її сутнім причинам. Оскільки

інфляція в нашій країні носить, по-перше, структурно-системний характер,

тобто породжена структурою економіки і системою управління господарством, і

тільки по-друге, традиційними монетарними чинниками, підойми регулювання

цього процесу повинні базуватися на знятті всіх бар'єрів на шляху дії

ринкових механізмів, забезпеченні умов структурної перебудови економіки і

включати в себе широкий спектр кредитно-грошових і бюджетно-фінансових

регуляторів.

Інфляції та економічних криз не уникнула жодна країна. Навіть найважчі

кризи закінчувалися, як правило, оновленням економіки і її підйомом. Тому

більшість дослідників розглядають кризи як переломний момент в науково-

технічному, соціальному, політичному і економічному розвитку. Історичні

ситуації не повторюються однозначно, і тому навіть власний досвід потребує

переосмислення в умовах сьогодення. Засоби, що допомогли іншим країнам

вийти із кризи і подолати інфляцію, мабуть, повинні по-іншому

використовуватися стосовно до конкретної ситуації.

Передусім, слід по можливості найбільш точно поставити діагноз, якого

виду інфляцію і кризу ми переживаємо. Тоді можна буде оцінити альтернативи

виходу з ситуації, що склалася.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Амосов А. Інфляція і криза: шляхи виходу - М.: Преса, 1992.

2. Кучукова Н. С. "Пошук стратегії забезпечення фінансової стабільності"

//Гроші і кредит №5, 1993.

3. Лушин С. І. "Звідкіля взялась інфляція?" //Фінанси №9, 1992.

4. Пинзеник В. "Макроекономічна стабілізація в Україні: Підсумки та

проблеми першого року" //Питання економіки №2, 1996.

5. Самуельсон П., Нордгауз В. Економіка. - К.: Техніка, 1994.


© 2010 САЙТ РЕФЕРАТОВ