Методика проведения лізингових операцій

Методика проведения лізингових операцій

ЗМІСТ

I. Вступ.

II. Історія розвитку лізингових операцій та іх місце в спектрі послуг

комерційних банків.

III. Методика проведення лізингових операцій:

1. Етапи лізингових угод

2. Правові і методичні засади розрахунку та проблема забезпечення

гнучкості лізингових платежів;

IV. Розрахунок розміру комісійних виплат.

V. Закон України «Про лізинг» та розвиток лізингу на Україні

VІ. Перспективи розвитку банківських послуг на Україні:

1. Стан та перспективи розвитку лізинга в Україні;

2. Перспективи розвитку лізингових операцій з урахуванням досвіду

зарубіжних лізингових інститутів.

VІІ. Висновки.

Список використаної літератури.

Додатки

І. ВСТУП

Актуальність теми:

Становлення цивілізованого ринку в нашій країні неможливо без розвитку

діяльності комерційних банків в області банківських послуг. Для цього на

Україні сформувалися практично всі умови:

- почалася структурна перебудова економіки України, що

орієнтувалася на споживача, клієнта;

- з'явилися елементи цивілізованого законодавства, що зрієнтувано

на нормальні відношення громадян, суспільства, держави в економічному

житті;

- підготовлено фахівців і менеджерів вищої кваліфікації, що мають

достатньо знань для створення конкурентоспроможніх інститутів і ефективного

управління ними.

Розвиток банківських послуг є перспективним направленням не тільки в

роботі банків. Вони сприятливо впливають на вдосконалення підприємницької

справи, т.і. Основною метою банківської діяльності в сфері банківських

послуг є максимальне задоволення потреб клієнтів. Хоча банківські послуги є

новим видом діяльності вітчизняних комерційних банків, треба зазначити, що

в майбутньому вони будуть приносити банкам значний зиск поряд з

традиційними банківськими операціями.

Сучасне економічне життя неможливо уявити без таких фінансово-

кредитних інститутів як комерційні банки. Комерційні банки здійснюють свою

діяльність на підставі Закону України «Про банківську діяльність».

Банківські послуги є невід”ємною частиною банківської діяльності. Розвиток

банківських послуг сприятливо відбивається не тільки на вдосконаленні

банківського діла, але і на підприємництві.

В практиці роботи комерційних банків розрізняють різноманітні послуги,

що можна звести до 3 груп;

1. Послуги, пов'язані з розрахунково-касовими, кредитними, валютними і

іншими операціями, обсяги яких підлягають врахуванню;

2. Консультації, участь банків в перевірці проектно-кошторисної

документації і інші інженерні послуги, на аналоги яких є цінники і

калькуляції;

3. Послуги, обсяги яких точно не можуть бути враховані або на аналоги

яких будуть відстуні цінники і калькуляціі.

Банківськими послугами можна вважати також дії банка, що сприяють його

основним функціям і направлені на зростання прибутковості діяльності банка.

Комерційні Банки здійснюють кредитування підприємств, об’єднань, установ на

принципах терміновості, повернення і платоспроможності кредитів.

Операції по кредитуванню, нарахуванню і сплаті відсотків неможливі без

підготовки пакету документів для видачі кредиту, оформлення пролонгації

чинності умов кредитного договору, участі в підготовці договору застави

матеріальних цінностей або цінних паперів клієнта, видачі банком гарантії

погашення кредиту і відсотків по ньому, видачі банком гарантії оплати

поставлених товарно-матеріальних цінностей, проведення на прохання клієнтів

аналізу господарсько-фінансової діяльності з виробленням рекомендацій.

Залучення банком ресурсів для кредитування нерозривно пов'язане з послугами

банку по відкриттю депозитного рахунку для юридичних осіб, з розвитком

роботи банку по залученню вкладів громадян до вімоги, термінових, цільових,

договірних, накопичувальних, перерахування вкладів в кредитні установи

іншої банківської системи, видаванням вкладів, методологічною допомогою в

організації ведення розрахункових операцій підприємствами та інше. Окрім

залучення вкладів і розміщення їх у вигляді кредитів комерційні Банки:

- здійснюють розрахунки за дорученням клієнтів і банків-

кореспондентів, їхнє касове обслуговування, інкасацію грошового виторгу і

доставку цінностей;

- відкривають і ведуть рахунки клієнтів і банків-кореспондентів, в

тому числі іноземних;

- випускають, продають, купують і зберігають акції, облігації, інші

цінні папери і платіжні документи.

Прибутки комерційному банку приносять операції з цінними паперами.

Їхній розвиток пов'язаний з такими послугами, як первинне розміщення цінних

паперів інших елементів, послуги по купівлі (продажу) цінних паперів для

юридичних і фізичних осіб, зберігання в банку свідоцтв акціонерів, цінних

паперів клієнтів, купівля і продаж цінних паперів на фондовій біржі за

дорученням довірника, спостереження за курсом цінних паперів, операції з

цінними паперами населення, включаючи управління їхнім використанням,

консультаційні послуги по організації випуску акцій, облігацій, розвитку

ринку цінних паперів.

Комерційні банки також здійснюють фінансування капітальних вкладень за

дорученням володарів або розпорядників засобів, що інвестуються. Операції

по фінансуванню і кредитуванню капітальних вкладень і капітального ремонту

підприємств -- найбільш складні і трудомісткі в діяльності комерційних

банків. Тому такі операції сопроводжує безліч банківських послуг, серед

них: укладання завдань на проектування; перелік сукупних кошторисів

розрахунків вартості будівництва за індексами; контроль вірності укладання

і обгрунтування витрат в договірних цінах на будівництво і проектну

документацію (до їхнього погодження і затвердження); проведення

інвентаризації виконаних і оплачених обсягів будівельно-монтажних робіт;

технічний нагляд за здійсненням будівництва об’єктів, перевірка кошторисів

на пусконалагоджувальні роботи і перевірка цих робіт в ході їхнього

виконання; надання допомоги по розміщенню замовлень на виконання проектно-

дослідницьких, будівельно-монтажних і пусконалагоджувальних робіт;

експертиза проектно-кошторисної документації; участь в роботі по

перерахунку вартості основних фондів, пов'язаної з процесом приватизації.

Комерційні банки також:

- набувають прав вимоги платежу, що випливає з постачання товарів і

надання послуг (факторинг)

- виявляють консультаційні послуги (у тому числі інвестиційне

консультування)

- здійснюють лізингові операції;

- видають гарантії і інші зобов'язання за третіх осіб;

- виробляють інші агентські операції і угоди згідно з дозволом

Центрального Банку, що видається в межах його компетенції.

Мета даної дипломної роботи -- показати всі переваги розвитку саме

лізингових послуг на Україні, розкрити недоліки, проблеми, що виявляють

негативний вплив на становлення ринку банківських послуг і запропонувати

можливі шляхи рішення цих проблем.

ІI. історія розвитку лізингу та його місце в спектрі послуг комерційних

банків.

Лізинг – похідне від англійського дієслова «to lease», що означає

здавати або брати майно в аренду.

Лізингом називають майнові відносини, що складаються в такий спосіб:

одна організація (користувач) звертається до іншої (лізингової компанії) з

проханням придбати необхідне їй устаткування й передати його їй у тимчасове

користування.

Лізинг є різновидом оренди або так званої посередницької аренди, що

забезпечує інввестиції засобами виробництва за посередництва лізингової

фірми.

Оренда, крім лізингу, включає також такі господарскі операції, як

наймання та прокат, кожна з яких має свої специфічні риси. Лізинг на

відміну від наймання, як правило, не стосується оренди землі, житла й лише

в окремих випадках включає оренду виробничих площ.

Більш тривалі строки відрізніють лізинг і від прокату. Крім цього,

речі, які даються на прокат, потрібні здебільшого для індивідуального чи

групового використання, без отримання прибутку від користування ними. У

разі лізингу орендуються засоби виробництва, призначені для виробництва та

реалізації продукції та послуг.

Звичайно, між цими трьома формами оренди не існує жорстких меж. Вони

взаємопов’язані, хоча в більшості випадків вони значно відрізняються як за

суттю орендних відносин, так і за статусом осіб, які виступають як орендарі

та орендодавці.

Найперша згадка про лізинг є в «Законах» Хаммурапі близько 1800 р. до

н.е. Римська імперія також не залишалась осторонь. Пов’язані з лізингом дії

отримали своє відображення в «Інституціях» Юстиніана. В Англії лізинг

поширюється з 1284р. Проте особливого розвитку він набув під час

промислових революцій. Об’єктом лізингу в XIX столітті були залізничні

вагони, що здавалися окремими компаніями власникам шахт для перевезення

вугілля. Саме звідси й пішло право орендаря купувати майно після закінчення

терміну оренди.

Однак дійсно поширеним явищем лізинг став у США. «Батьком» лізингу

вважається Генрі Шонфенльд, який організував у 1952 році компанію «United

States Leasing Corp.», яка вже в 1959 році відкрила свої філії в Англії та

Канаді.

Сучасний лізинг бере свій початок у практиці північноамериканських

промислових корпорацій і банків початку XX століття. Вже наприкінці XX

століття в США орендні операції в промисловості, на транспорті та в галузі

зв’язку були поставлені на регулярну ділову основу, хоча система

лізингового кредитування купівель спочатку застосовувалася лише для

незначних за обсягом і характером контрактів. Після компанії «БТК», яка

першою здійснила лізингові операції і за короткий час зуміла створити

найбільшу в світі телефонну мережу й навіть прокласти кабельні лінії на дні

океану, лізинг взяли на озброєння як важливий елемент ринкової політики

інші фірми, що дало їм змогу вижити під час затяжних економічних криз.

Особливо сприяло зростанню лізингового бізнесу прийняття урядом США

низки законодавчих актів, які підвищили зацікавленість американських

бізнесменів у цьому виді операцій.

Найбільшого поширення в СШАнабули нормативний та посередницький

фінансоаий лізинг. Лізингоаим бізнесом, як правило, займаються збутові

служби виробників коштовної техніки. При цьому лізингодавці зберігають за

собою права власності на об’єкт лізингу аж до його купівлі і зобов’язуються

надавати орендарю додаткові послуги з ремонту, страхування обладнання тощо.

Так, у разі лізингу комп’ютерів корпорація «IBM» бере на себе витрати щодо

обслуговання машин у розмірі ввід 5 до 10% їх ціни. Крім того, в

лізинговому договорі часто передбачається можливість повернення комп’ютера

раніше строку або заміна його на інші типи машини (більш сучасні).

Посередницький лізинг, який здійснюється за допомогою банків та

фінансових органів, почав розвиватися в США порівняно пізно, але досить

успішно. 70-80ті рноки для лізингу в США пройшли під знаком зростання

обсягів посередницької діяльності взагалі.

Специфіка американського лізингового бізнесу полягає ще й у тому, що

вид орендованого майна часто визначає форму лізингу. Транспортні засоби та

промислове обладнання виступають, як правило, предметами фінансового

лізингу; сільськогосподарське обладнання орендується на засадах хайрингу;

будівельна техніка, прилади для наукових і методичних цілей знаходяться у

сфері оперативного лізингу і навіть рентингу.

Американські лізингові компанії поступово розширюють свій вплив у

сфері послуг,на яку на початку 90-х років припадало вже до 70% валового

національного продукту США і 75% зайнятих трудовою діяльністю в країні.

Американські соціологи вважають, що до початку XXI століття останній

показник досягне 90% і сфера послуг поглине поки що досить численні

робітничі професії. Зокрема дослідження свідчать, що до послуг які найбільш

деномічно розвиваються зараз, належать страхування, кредитування, лізингові

операції, ноу-хау, інжиніринг, маркетингові дослідження, а також

телекомунікаційні та консультаційні послуги. Причому багато наукоємких

послуг тісно взаємопов’язані між собою. Так сучасні американські лізингові

компанії не тількі самі знаходять ті види продукції, які цікавлять

споживача, але й здійснюють усі економічні розрахунки, пов’язані з

кредитуванням лізингових операцій; займаються розміщенням обладнання аж до

спорудження цілих комплексних виробництв починаючи із нульового циклу;

навчають персонал; постачають науково-технічну документацію, програмне

забезпечення; допомагають у збуті продукції за своїми ділерськими каналами

тощо.

Про значний розвиток лізингу в США свідчить і той факт, що 80%

американських компаній регулярно отримують на умовах лізингу майно. Однак

відміна кредитування податків на орендоване майно внаслідок податкової

реформи 1986 року та зменшення норм амортизації, що спричинило підвищення

абсолютного розміру податків, особливо федеральних, призвели до послабшання

інтенсивності лізингових операцій.

Американські економісти оптимістично оцінюють перспективи подальшого

розвитку лізингу як в країні, так і за її межами. На сьогоднішній день США

залишаються світовим лізинговим лідером як за обсягами лізингових операцій,

так і за різноманітністю використовуваних форм і видів лізингового бізнесу:

в лізингу тут перебуває 45% виробничого устаткування (в Японії -- 33%, у

ФРН – 18%).

Європа в останні десятиліття також показала свою здатність розвивати

різноманітні форми орендних відносин. Західноєвропейські виробники

пересвідчилися, що оренда стимулює виробництво. За даними французських

соціологів, довгострокова оренда більше стимулює користувача працювати

інтенсивно й якісно, ніж власність на майно. Проте звернутися до лізингу

європейських виробників змусили справи набагато конкретніші. До другою

світової війни оренда засобів виробництва не була поширена в Європі.

Політична й економічна нестабільність не стимулювали здавати в аренду

промислові засоби виробництва. Американський лізинговий досвід (під час і

відразу після закінчення війни) показав Західній Європі перспективність

великих арендних угод, але до початку 60-х років розвиток лізингу

гальмувався відсутністю вільних коштів в економіці європейських країн. Тому

не дивно, що перші великі внутрішні лізингові контракти почали укладати

фірми таких держав, як Швейцарія, Швеція та А встрія.

Лізингові договори в Західній Європі набагато раніше стали носити

міжнародний характер завдяки організації Європейської Економічної

Співдружності (ЄЕС), хоча дуже довго укладалися лише на окремі види машин,

обладнання, а не на комплексні виробництва. Ця практика зберіглась і зараз.

Наприкінці 60-х років у країнах ЄЕС почали з’являтися компанії, які

укладали контракти з фінансового лізингу. Таким видом діяльності в

основному займалися спеціалізовані філії великих банків чи пов’язаних із

ними фінансових посередницьких установ. У 70-ті роки створюються й

національні лізингові асоціації Італії, Австрії, ФРН, Великобританії,

Франції. Саме останні три країни є лідерами європейського лізингового руху.

Перетворення під впливом науково-технічного прогресу сфери

виробництва, глибокі зміни економічних умов господарювання викликають

необхідність пошуку і впровадження нетрадиційних для народного господарства

нашої країни засобів поновлення матеріальної бази і модифікації основних

фондів суб'єктів різноманітних форм власності. Місце лізингового бізнесу в

підприємництві визначається передусім самими об'єктами лізингу, являє собою

найважливіші елементи активної частини основних фондів -- машини,

обладнання, транспортні та інші засоби. В самому широкому розумінні лізинг

являє собою комплекс майнових відношень, що складаються в зв'язку з

передачею майна в тимчасове користування.

Лізинг розглядається з різноманітних точок зору, в основі яких

знаходиться суперечлива, подвійна природа лізингу. Ця подвійність

проявляється в тому, що, з одного боку, лізинг являє собою вкладення

засобів на зворотній основі в основний капітал. Надаючи на певний період

елементи основного капіталу, власник у встановлений час одержує їх назад,

одже. працюють принципи терміновості і зворотності; за свою послугу він

одержує винагороду у вигляді комісійних (завдяки цьому забезпечуючи

реалізацію принципу платності).

Отже, по свєму змісту, лізинг відповідає кредитним відношенням і

зберігає суттєвість кредитної угоди. По формі, оскільки позичкодавець і

позичальник оперують з капіталом не в грошовій формі, а в продуктивній,

лізинг зовні подібний з інвестиціями капіталу.

Таким чином, якщо розглядати лізинг у якості передачі майна в

тимчасове користування на умовах терміновості, возвратності і платності,

його можна класифікувати як товарний кредит в основні фонди.

В економічному розумінні лізинговий кредит є кредит, що надається

лізингодавцем лізингоодержувачу в формі користування майна, що передається.

Суб'єктами лізингового кредиту виступають в особі позичальника --

лізингоодержувач, в особі заимодавця -- лізингодавець, а об'єктом позички є

машини, обладнання, транспортні засоби та інші елементи основних фондів.

Класифікація видів лізингу ускладнена декількома обставинами:

- у правових системах різноманітних країн існують не тільки

різноманітні визначення лізингу, але і окремі його вигляди;

- риси різноманітних видів угод лізингу можуть поєднуватись в одному

договорі в залежності від конкретних, узгоджених учасниками умов;

- при виділенні видів лізингу виходять з декількох ознак класифікації.

Найбільш характерними є наступні види лізингу:

1. Фінансовий лізинг характеризується передусім тим, що термін на який

обладнання передається в тимчасове користування, співпадає по тривалості з

терміном його повної амортизаціі. По закінченню терміну користувач може

придбати майно у власність або відновити договір на нових умовах. У першому

випадку у договорі передбачається право опціону лізингоотримувача на

покупку. Повний обсяг обов'язків по страхуванню, технічному обслуговуванню

і ремонту покладається на користувача майна.

2. Оперативний лізинг відрізняється тим, що термін оренди за ним

менший, ніж економічний термін служби майна. Объктом оперативного лізингу,

як правило, є обладнання з високими темпами старіння.

3. Лізинг з поверненням розглядається як різновид фінансового лізингу.

Його ознака полягає у тому, що власник майна передає право власності на

нього майбутньому лізингодавцю на умовах купівлі-продажу, тобто продає його

і водночас вступає з ним в інші відношення -- у якості користувача цього

майна.

4. Те що складається на внутрішньому ринку країни дефіцит товарно-

матеріальных цінностей відкриває перспективи такому виду лізингу, як лізинг

по залишковій вартості. Він застосовується на обладнання що вже знаходиться

в експлуатації, тому обєкт лізингу оцінюється не по початковій, а по

залишковій вартості, що повинно значно знизити вартість лізингу.

5. Відносини, при яких технічне обслуговування обладнання повністю

лягає на лізингоотримувача визначаються як чистий лізинг. Власну назву він

отримав тому, що у лізингові платежі в даному випадку не включаються

виплати лізингодавця по експлуатації.

6. Якщо лізингодавець може запропонувати лізингоотримувачу набір

послуг по експлуатації обладнання, то має місце так званий «мокрий» лізинг.

При передачі у користування обладнання зі складними технічними

характеристиками застосовують даний вид лізингу.

7. Міжнародний лізинг може бути експортним або імпортним.

При експортному лізингу зарубіжною стороною є лізингоотримувач, а при

імпортному -- лізингодавець. До цього ж виду лізингу відносяться і угоди,

які проводяться лізингодавцем і лізингоотримувачем однієї країни, якщо хоча

б одна з сторін будує свою діяльність і має капітал спільно з зарубіжною

фірмою, наприклад, є спільним підприємством.

ІII. МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ

ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ

Етапи лізингових угод

Умовно можна виділити чотири етапи лізингової угоди:

1 етап. Попередній. На цьому етапі здійснюється підготовча робота --

консультування: розробка індивідуальної концепції лізингу, консультація при

виборі лізингу.

2 етап. На другому етапі проводиться робота, що передує укладенню ряду

юридичних договорів, проведення якої зумовлене складним характером

багатосторонніх відношень при лізингу, необхідністю докладного вивчення

умов і особливостей кожної угоди; вирішується питання про джерела

фінансування угоди. На даному етапі оформлюється заявка майбутнього

лізингоотримувача, готуються висновки про кредитоспроможність клієнта і

розраховується эффективність лізингового проекту. Все це відбивається в

замовленні-наряді, що направляється постачальнику.

3 етап. Цей етап відіграє головну роль в організації управління

лізингом. На цьому етапі виробляється юридичне закріплення лізингової

угоди. Оформляються наступні документи:

. договір про купівлю-продаж об'єкту лізингу;

. акт про прийняття об'єкту лізингу в експлуатацію;

. лізингова угода;

. договір про технічне обслуговування майна, що передається в

лізинг;

. договір на страхування об'єкту лізингу.

4 етап. Період безпосереднього використання лізингу. Цей етап

супроводжується відображенням лізингових операцій в бухгалтерському обліку

і звітності. На даному етапі відбувається оплата лізингодавцю лізингових

платежів і після закінчення терміну лізингу оформляються відношення по

подальшому використанню об'єкту лізингу.

Проведенню лізингових операцій передує велика організаційна робота.

Для успішної діяльності банк повинен володіти можливостями широкої реклами

лізингових операцій і їхніх переваг для потенційних лізингоотримувачів.

Велике значення має вивчення лізингового ринку, його основних тенденцій,

виявлення попиту на певні види обладнання. При цьому до уваги приймаються

різноманітні чинники: коливання ринкових цін на те або інше обладнання, що

користується попитом, ціни і тарифи на інші супутні лізингу послуги

(ремонт, технічне обслуговування), зміна транспортних тарифів і т.д.

Загальною метою попередньої роботи є пошук потенційних клієнтів,

зацікавлених в здійсненні лізингу. Разом з тим ініціатива в проведенні

лізингових операцій може виходити і від майбутнього лізингоотримувача.

Всі подальші взаємовідносини між сторонами грунтуються на основі

заявки-клопотання, яке надається лізингоотримувачу майбутнім користувачем.

Воно підготовлюється в довільній формі і повинно містити технічний опис

необхідного обладнання, його комерційні параметри, найменування і реквізити

постачальника. Водночас з ним лізингоотримувач представляє документи, що

характеризують окремі показники діяльності лізингоотримувача. Для оцінки

можливості виконання лізингоотримувачем платіжних зобов'язань, лізингодавцю

слід оцінити економічну діяльність клієнта з точки зору його

платоспроможності. Оцінка платоспроможності лізиногоотримувача може

вироблятися по загальній схемі, прийнятій для аналізу банком

кредитоспроможності своїх клієнтів. Разом з тим лізингодавцю слід звернути

увагу на те, що лізингова операція носить, як правило, довгостроковий

характер, тому його повинна цікавити спроможність лізингоотримувача

виконувати всі платіжні зобов'язання в перспективі, відповідній терміну

лізингової угоди. На підставі проведеної роботи аналітичним відділом банку

підготовлюються висновки про кредитоспроможності клієнта і рекомендації по

встановленню з ним лізингових угод. В ряді випадків лізингодавець може

вимагати надання йому необхідних гарантій.

У випадку позитивного рішення питання лізингодавець спрямовує

постачальнику замовлення на постачання обладнання. Відношення між

лізингодавцем і постачальником можуть також оформлюватися договором купівлі-

продажу.

Після отримання лізингодавцем підписаного акту про прийняття в

експлуатацію і виписаних рахунків він зобов’язується виконувати свою

основну функцію в лізингових відносинах -- провести оплату шляхом переказу

на ім'я постачальника загальної суми постачання. Контрагенти обговорюють і

особливості розрахунків між ними. Так, на основі взаємної домовленості

постачальнику може бути наданий аванс в певному відсотку від вартості

об'єкту лізингу (на практиці не більш 10-20%), оплата основної частини

вартості здійснюється одноразово після підписання акту прийняття в

експлуатацію або періодичними платежами протягом обумовленого періоду.

Лізингова угода укладається між лізингодавцем і лізингоотримувачем про

надання лізингоотримувачем в користування для виробничої експлуатації

об'єкту лізингу, опис якого додається в специфікації в лізинговій угоді в

якості його неоплаченной частини.

В тексті умов лізингу міститься найменування фірми-постачальника,

термін, до якого постачальник зобов'язується надати об'єкт угоди, і місце

постачання.

Лизингодавець має право поступитись своїми правами по лізинговій угоді

або будь-якими інтересами, що випливають з неї, повністю або частково

третій особі без згоди користувача, але з повідомленням його про це.

Лізингова угода набирає чинності з дати введення обладнання як об'єкту

угоди в експлуатацію і діє протягом встановленого в угоді терміну.

Лізингова угода вважається припиненою по закінченні терміну її

чинності. Лізингоотримувач не може відмовитися від лізингу до закінчення

терміну угоди. У випадку її розірвання він зобов'язаний внести лізингодавцю

компенсацію, що дорнівнює всій сумі закриття угоди (всю несплачену в термін

лізингову плату і загальну суму наступних внесків, яка мала бути внесена,

якщо б угода не була розірвана).

Лизингоотримувач має право розірвати угоду тільки у тому випадку, якщо

при прийманні обладнання виявляються його недоліки, що виключають нормальну

роботу і усунення яких неможливо. Про розірвання угоди він повинен

повідомити лізингодавця у писмовій формі не пізніше 10 днів зі дня

закінчення терміну постачання обладнання. Всі суперечки, що виникають в

зв'язки з укладенням і виконанням лізингової угоди, вирішуються між

сторонами в арбітражі або суді.

В лізинговій угоді вказується сума лізингового платежу, засіб його

сплати і периодичність лізингових внесків.

Лізингові внески, як правило, в основному мають грошову форму, коли

платіж проводиться за рахунок грошових засобів. У випадку натуральної форми

платежу розрахунки проводяться на компенсаційній основі або товарами,

створюваними на обладнанні, що орендується, або шляхом надання зустрічної

послуги лізингодавцю. Можлива змішана форма платежу, коли поряд з грошовими

виплатами допускаються платежі товарами або послугами.

При перерахуванні лізингових внесків в більшості випадків

використовуються платежі з фіксованою загальною сумою платежу. Лізингова

плата в цьому випадку включає в себе амортизаційні відрахування від

вартості аредного обладнання, плату за користування позичковими засобами,

суму комісійної винагороди лізингодавцю і плату за надання їм додаткових

послуг по угоді. Лізинговий платіж з авансом (депозитом) допускає, що

користувач майна представляє лізинговий платіжа в встановленому в момент

підписання угоди розмірі, а інша сума платежу сплачується після підписання

акту про приймання обладнання в експлуатацію. Мінімальна лізингова плата

являє собою суму всіх лізингових платежів, що повинен здійснити користувач

за весь період лізингу, і суму, яку він повинен сплатити, якщо має бажання

придбати майно у власність після закінчення терміну лізингу.

На практиці преважають періодичні лізингові внески. В лізинговій угоді

повинен бути прийнятий в якості додатку графік сплати періодичних

лізингових внесків. Одноразовий платіж в поєднанні з періодичними внесками

застосовується у випадку, якщо в угоді передбачена виплата лізингоодавцю

авансу.

Амортизація на обладнання, що використається, може начислятися

звичайним способом в залежності від балансової вартості обладнання, терміну

його служби і встановленої норми амортизації і способом прискореної

амортизації, при якому норма річних амортизаційних відрахувань на повне

відновлення збільшується, але не більш ніж в два рази. Крім того, малі

підприємства поряд з застосуванням прискореного засобу амортизації можуть в

перший рік експлуатації машин і обладнання списувати до 20% першопочаткової

вартості основних фондів із терміном служби понад трьох років.

Правові і методичні засади розрахунку

та проблема забезпечення гнучкості лізингових платежів

Відповідальним і одним з найбільш складних етапів підготовки

лізингової угоди є визначення суми лізингових платежів. Відповідно до ст. 7

Закону України “Про лізинг” розмір, графік сплати і умови перегляду

лізингових платежів належить до істотних умов договору лізингу. Склад і

розмір цих платежів мають бути економічно обгрунтованими.

У загальному вигляді лізингові платежі є однією з економічних форм

реалізації права власності на майно (об’єкт лізінгу), а саме формою

розподілу між лізингоодержувачем-користувачем і лізингодавцем-власником

доходу (прибутку), створеного в процесі використання об’єкта лізингу. Якщо

для лізингодавця лізингова угода має сенс за умови отримання певного

прибутку (не меншого ніж по вкладах у банк), то й лізингоодержувач після

сплати платежів має отримати дохід, достатній для розширеного відтворення і

особистого споживання.

Крім розподілу прибутку, лізингові платежі виконують функції

відшкодування вартості лізингового майна, накопичення капіталу і

стимулювання підприємницької діяльності.

Об’єктивною основою визначення розміру плати за лізинг є вартість і

стан об’єкта лізингу, норми амортизації,відсотки за кредит, вартість

супутних послуг лізингодавця і постачальника, податкові пільги тощо.

Нижньою межею суми лізингових платежів при фінансовому лізингу є їх

мінімально можливий рівень, при якому забезпечується просте відтворення

об’єкту лізингу.

Однією з головних переваг лізингових операцій, крім можливості

користування об’єктом лізингу без сплати його вартостіє гнучкість

лізінгових платежів. Класичний лізинг передбачає можливість встановлення

порядку сплати лізингових платежів за домовленнистю сторін (відповідно до

чинного у тій чи іншій країні фінансового законодавства). Визначення за

домовленністю сторін розміру, способу, форми і строків внесення лізингових

платежів та умов їх перегляду продекларовано в п. 3 ст. 16 закону України

“Про лізинг”.

Результати аналізу світового досвіду показують, що лізингові платежі

можуть розрізнятися і за складом елементів,які враховуються під час

розрахунку, і за методом нарахування платежів, і за способом та

переодичністю сплати, і за формою розрахунків.

Так, за способом сплати розрізняють платежі лінійні (рінвими

частками), прогресивні (розмірами, що збільшуються), дегресивні (розмірами,

що зменьшуються), прискорені, сезонні та ін.

За періодичністю сплати платежі поділяються на щорічні,

піврічні,щоквартальні та щомісячні, а за термінами їх внесення - на такі,

що вносяться на початку, в середені та в кінці періоду сплати.

Законом України «Про лізинг» визначено такі обов’язкові складові

(елементи) лізингових платежів (п. 2 ст. 16):

сума, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об’єкта

лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;

сума, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит

для придбання майна за договором лізингу;

платіж як винагорола лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

сума відшкодування страхових платежів за договором страхування об’єкта

лізингу, якщо об’єкт застрахований лізингодавцем;

інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Результати аналізу договорів лізингу та відповідної науково-методичної

літератури показали, що до складу платежів можуть також входити:

премія лізингодавцю за ризик;

митні платежі;

сума податків, які лізингодавець сплачує за об’єкт лізингу, якщо такі

передбачені чинним законодавством.

Вигідним для лізингоодержувача є включення до загальної вартості

лізингу також таких витрат:

на транспортування об’єкту лізингу до місця його експлуатації;

на монтажні та пусконалагоджувальні роботи;

на навчання фахівців для роботи на лізинговому устаткуванні тощо.

Таким чином, сума лізингових платежів не зводиться лише до вартості

повної або часткової амортизації об’єкта лізингу, як це інколи вважають.

Структура платежів має багатокомпонентний характер. Розглянемо деякі їх

складові.

Відшкодування вартості, точніше залишкової вартості, об’єкта лізингу

здійснюється по періодах, як правило, у розмірі відповідних амортизаційних

відрахувань.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про лізинг»договором лізингу за

домовленістю сторін може бути передбачена прискорена амортизація об’єкту

лізингу.

Проте, як справедливо зауважує російський дослідник лізингу

Л.Прилуцький[1], сума відшкодування вартості об’єкта лізингу необов’язково

має дорівнювати нарахованій амортизації. Це зауваження має принципове

значення.

Плата за кредитні ресрси (процент за кредит) визначається шляхом

множення величини кредитних ресурсів на кредитну ставку у відсотках,

поділену на 100.При цьому під кредитними ресурсами розуміється сума боргу,

яка постійно зменшується, і тоду плата за кредит також постійно

зменшується.

Винагорода лізингодавця (лізингова маржа, комісійна винагорода тощо)

включає в себе власні витрати лизингодавця і його прибуток. До складу

вказаних витрат входить, наприклад, оплата послуг лізенгових брокерів.

Щодо розміру комісійної винагороди існують різні думки. Найчастіше

вважають, що він визначається за кожний період шляхом множення несплаченої

вартостілізингового майна на річну процентну ставку комісійної винагороди в

частках.

Додаткові послуги лізингодавця лізингоодержувачу можуть бути

непостійними і оплачуватися неравномірно. Це залежить від змісту, обсягу і

періодичності (тривалості) послуг та умов укладеного договору лізингу.

Вартість послуг може бути обчислена і додана до основної суми лізингового

платежу. До додаткових послуг належать:

інформаційні, консалтингові,юридичні;

технічні;

щодо навчання персоналу;

рекламні;

оплата відряджень лізингоодержувача;

інші послугилізингодавця.

Розмір премії за ризик залежить від рівня та видів ризику лізингодавця

під час реалізації лізингової угоди. Премія за ризик лізингодавця може бути

врахована у ставці його комесійної винагороди, а через неї - у ставці

лізингового процента, яка об’єднує ставки по кредитах та комісійної

винагороди. Чим більше ризик, тим вища ставка.

Проблема сплати мита виникає за договорами міжнародного лізингу, а

його розмір визначається згідно з вимогами чинного законодавства.

Загальна сума лізингових платежів не є постійною величиною. Вона

залежить від швидкості відшкодування вартості об’єкта лізингу: чим швидше

окуповується вартість лізингового майна, тим менші відсоткі нараховуються

на ще непогашену вартість цього майна. І навпаки, перенесення сплати перших

лізингових платежів на більш пізній термін призводить до зростання

нарахованих відсотків на вартість лізингового майна і загальної суми

платежів.

У договорі лізингу може бути передбачено зміну загальної суми, графіка

і розміру окремих виплат лізингових плітежів за домовленістю сторін у

випадку виникнення нових обставин, які можуть спричинити втрати сторін. До

таких обставин можна віднести зростання темпів інфляції вище визначеного

сторонами рівня, суттєву зміну рівня відсотків за кредит тощо.

Чи не найважливішим є вибір методу нарахування лізингових платежів. З

практики та науково-методичної літератури відомі такі основні методи:

з регулярним періодичним відшкодуванням вартості майна рівними або

нерівними частками;

з відстрочкою платежів:

з авансовим платежем;

з авансуванням викупу об’єекта лізингу за залишковою вартістю;

за обраною сторонами договору підставою.

Відомі також платежі зі зростаючоюставкою лізингового процентк,

платежі у разі переоцінки вартості лізингового майна та ін.

Окрему групу становлять розрахунки, що базуються на теорії фінансових

рент без застосування норм амортизації, згідно з якими всі поточні платежі

(крім авансового) є рівними, але мають різну структуру.

Для розгляду безпосередньо методики розрахунку лізингових платежів для

спрощення приймаємо, що додаткові витратиза договором лізингу і митні

витрати відсутні, страхування майна здійснює лізингоодержувач, а ставка

процента за кредит і комесійної винагородиоб’єднані у ставці лізингового

процента (лізингоодуржувачу важливо знати загальний процент комісійних,

який він має сплачувати незалежно від того, яку їх частку лізингодавець

віддасть за кредит).

Загальна сума відшкодування вартості лізингового майна визначається як

добуток балансової вартості майна на річну норму амортизаційних

відрахувань, на реновацію цього майна і на період дії лізингової угоди.

Розмір відшкодування за кожний період сплатирозраховуєтьсяшляхом ділення

добутку балансової вартості майна і річної норми амортизації на кількість

лізингових платежів за рік.

Лізинговий процент (сумарний розмір комісійних) за кожний період

визначається шляхом ділення добутку невідшкодованої вартості лізингового

майна і річної ставкі лізингового процента на кількість лізингових платежів

за рік.

Загальна сума лізингових платежів дорівнює сумі відшкодувань вартості

об’єкта лізингу і лізингового процента за всі періоди сплати.

Розглянемо серіюумовних прикладів, об’єднаних спільними вихідними

даними.

Нехай укладено договір фінансового лізингу терміном на 4 роки з двома

сплатами лізингових платежів щорічно, рівномірним відшкодуванням вартості

лізингового майна при нормі амортизації 10% від залишкової вартості об’єкту

лізингу. Первісна балансова вартість лізингового майна становить 2400 од.

Викуп об’єкта лізингу здійснюється за його залишковою вартістю на момент

закінчення договору лізингу (стандартний варіант).

Задача полягає у визначенні розміру кожної сплати, загальної суми

лізингових платежів та вартості викупу лізингового майна. Розв’язати цю

задачу дає змогу графік лізингових платежів (табл.1)

Таблиця 1

Страницы: 1, 2