Разделы

Главная

Искусство и культура

Кибернетика

Метрология

Микроэкономика

Мировая экономика МЭО

РЦБ ценные бумаги

САПР

ТГП

Теория вероятностей

ТММ

Автомобиль и дорога

Компьютерные сети

Конституционное право
зарубежныйх стран

Конституционное право
России

Краткое содержание
произведений

Криминалистика и
криминология

Военное дело и
гражданская оборона

География и экономическая
география

Геология гидрология и
геодезия

Спорт и туризм

Рефераты Физика

Физкультура и спорт

Философия

Финансы

Фотография

Музыка

Авиация и космонавтика

Наука и техника

Кулинария

Культурология

Краеведение и этнография

Религия и мифология

Медицина

Сексология

Информатика
программирование

Облігації

План.

Вступ

Розділ І. Облігація - борговий цінний папір. Суть і види облігацій.

Розділ ІІ. Ринок Облігацій – місце на ринку цінних паперів. Умови обігу

облігацій.

Розділ ІІІ.Проблеми і перспективи розвитку ринку облігацій в Україні.

Висновки

Вступ

Облігація – являє собою борговий документ. Як правило, кошти залученні по

них потрапляють безпосередньо до емітента і вкладуються в виробництво (за

виключенням держаних облігацій). В світовій практиці значна частина позик

по облігаціях носить довгостроковий характер і має відносно невеликий

процент. «Дешеві» кредити, іноді їх називають. Останнім часом обсяги

залучення коштів за допомогою «дешевих кредитів» значно збільшився на

світовому ринку. Враховуючи, життєву необхідність українського виробника в

достатньо недорогих і довгострокових позиках можна сказати, що загальні

тенденції світового ринку цінних паперів, із збільшення долі облігацій на

ньому стануть тенденціями і на українському ринку.

Проте зараз ситуація дещо розбалансована, і виною тому багато чинників. Для

визначення їх ми розглянемо сутність облігації як боргового паперу, чи є

він дійсно «дешевим кредитом», яке місце ринку облігацій на ринку цінних

паперів. Для кращого розуміння ситуації в Україні ми пропонуємо розглянути

паралельно основні Закони України, що визначають облігацію як цінний папір

і регулюють її обіг. Друга необхідна частина аналізу – розгляд видів

облігацій і умов їх обігу. Враховуючи, що вид облігації багато в чому

визначає її обіг ми розбили класифікацію облігацій на дві частини: перша

дається в розрізі найбільш використованих і загальновизнаних існуючих видів

облігацій, а друга – врозрізі тих ознак класифікації, які найбільш суттєво

впливають на особливості обігу облігації і поєднання яких використовується

для моделювання цінних попаперів. Але обсяг курсової роботи не дає змоги

більш глиьоко з’ясувати особливості кожного виду, поєднання класифікаційних

ознак. Тому деякі різновиди облігацій залишилися без уваги.

В третьому розділі ми даємо на основі знань першого і другого розділів

характеристику сучасного стану ринку облігацій, коротку ретроспективу його

розвитку для визначення причин, що зумовили такий стан, і робимо спробу

оцінити перспективи і шляхи майбутнього розвитку ринку облігацій.

Розділ І. Облігація – борговий цінний папір. Суть і види облігації.

Облігація – вид боргового інвестиційного цінного паперу, який визначає

відносини позики між власником (володарем) облігації та емітентом і

підтверджує забов’язання емітента поверниути власнику облігації номінальну

вартіть облігації в передбачений термін, а також певний процент

(винагороду).

Коментуючи це визначення можна сказати, що облігація вирижає певний вид

грошових відносин, які виникають між продавцем (емітентом) і покупцем

облігації. Ці відносини трактуються як відносини позики. Тобто облігація

це договір про позику, а отже має відповідати основним її принципам:

( Принцип поверненості – сума, що зазначена на облігації має бути

повернена її власнику;

( Принцип строковості – це повернення має бути здійснено в чітко

визначений термін, що зазначений в умові випуску облігацій.

( Принцип платності – за користування позикою позичальник виплачує

кредитору винагороду , що становить як правило певний процент від суми

позики, виплачується або на протязі строку дії облігації поступово або при

погашенні.

Проте даний договір позики, яким є облігація вигідно вирізняється від

інших видів договорів тим, що по-перше, має стандартизовану форму, а отже

меньші витрати при розмішені і обслуговуванні боргу. По-друге, документ,

що містить цей договір може змінювати свого власника (кредитора), тобто

право вимагати від емітента виконання умов позики може бути об’єктом

операції купівлі-продажу на ринку, а сам документ може вільно обертатися,

слугувати платіжним засобом, бути заставою, передаватися в спадщину.

Виписка з закону.

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником

грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому

номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому

строк з виплатою фіксованого процента ( якщо інше не передбачено

умовами випуску).[1]

Облігація може випускатися в документарній і електроній формі. В

першому випадку перехід власності фіксується безпосередньо передачею

бланків облігацій від продавця покупцю або особі, яка зберігає його цінні

папери. Документ, який представляє собою облігацію має містити наступні

реквізити:

Випискаа із закону.

… найменування цінного паперу - "облігація", фірмове найменування

і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або

ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість

облігації; строки погашення, розмір і строки виплати

процентів (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а

також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої

уповноваженої на це особи, печатку емітента.

Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист

на виплату процентів.

Купон на виплату процентів повинен містити такі основні дані:

порядковий номер купона на виплату процентів; номер облігації, по

якій виплачуються проценти; найменування емітента і рік виплати

процентів[2].

Якщо облігація має електрону форму, то вона існує лише у вигляді

записів на банківських рахунках або на депозитних рахунках в депозитаріях

(наприклад ОВДП – в Депозитарії НБУ).

Облігація, як і будь-який інший цінний папір, може бути іменною і на

пред’явника, що вільно обертаються і з обмеженим колом обігу. Іменні

облігації, якщо інше не пердбачено Законодавством України або в умовах

випуску спеціально не вказано, що вони (облігації) не підлягають передачі,

передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який

засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи)[3]. Облігації,

запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім

безпроцентних облігацій), повинні містити купонний лист.

Згідно українського законодавства мінімальний номінал облігації 5

гривень[4]. Номінальна вартість, що є більшою за мінімальну має бути

кратною їй (10, 15, 50, і т.д.). Номінальна вартість визначається емітентом

при прийнятті рішення про випуск облігацій.

Крім номінальної розрізняють ще відсічну і курсову вартість облігації.

Відсічна ціна – це ціна за якою розміщуються облігації на первинному ринку.

Курсова ціна формується на ринку під впливом попиту і пропозиції, що

склалися на даний момент. Курс як правило виражається в процентах до

номіналу облігації. Існує також поняття викупної ціни, під якою розуміють

ту суму грошей, за яку ця облігація може бути викуплена емітентом у її

власника, якщо це визначено умовами випуску.

В залежності від емітентів випускаються наступні види облігацій:

А) облігації державної позики (зовнішньої і внутрішньої);

Б) облігації місцевих позик;

В) облігації підприємств.

Це відображено в Законі України “Про цінні папери та фондову біржу”.

Таким чином емітентом облігацій можуть бути органи республіканської

(федеральної) і місцевої влади, підприємства всіх передбачених в державі

форм власності. Рішення про випуск облігацій внутрішньої державної позики

приймається Кабінетом Міністрів, а про випуск облігацій місцевих позик –

місцевими Радами народних депутатів. Кошти від розміщення державних і

місцевих позик надходять відповідно до державного і місцевих бюджетів і

позабюджетних фондів.

Рішення щодо виуску корпоративних облігацій (облігацій підприємств)

приймаються емітентом і оформлюються протоколом, в якому має міститися

наступна інформація: фірмове найменування емітента облігацій та його

місцезнаходження; відомості про статутний фонд, господарську діяльність і

службових осіб емітента; найменування контролюючого органу (аудиторської

фірми); дані про розміщення раніше випущених цінних паперів; мету

випуску і вид облігацій (іменні чи на пред'явника); загальну суму

емісії, кількість і номінальну вартість облігацій; кількість

учасників голосування; порядок випуску облігацій та виплати доходів по

них; строки повернення коштів при відмові від випуску облігацій;

строки продажу відповідних товарів або надання відповідних послуг по

цільових облігаціях; порядок повідомлення про випуск та розміщення

облігацій; порядок оплати облігацій. Підприємства не мають права випускати

облігацій на суму, що перевищує 30% статутного фонду(25% для АО) і лише

після повної його сплати (для АО – після повної сплати всіх раніше

випущених акцій). Кошти від розміщення облігацій не можуть бути використані

на формування статутного фонду підприємства і на покриття збитків, що є

результатом господарської діяльності емітента. Випуск облігацій за

законодавством, деяких країн, не може відбутися за відсутності довірчої

особи, якою найчастіше є банк чи трастова компанія.

Проте в законі не визначено існування облігацій зовнішньої державної

позики. Рішення про їх випуск приймається Президентом України по кожному

випуску в межах встановленого Верховною Радою ліміту зовнішнього боргу

України.

Одним із видів державних облігацій є казначейські забов’язання. Вони за

своєю суттю нічим не відрізняються від облігацій. Основною їх відмінністю є

більш чітке визначення деяких умов їх випуску таких як: строки покриття

облігацій (і в залежності від цього, хто приймає рішення про їх випуск),

серед кого мають розміщуватися облігації і на що спрямовуються кошти від їх

розміщення)

Випискаа із закону

Казначейські зобов'язання України (надалі - казначейські

зобов'язання) - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються

виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують

внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право

на одержання фінансового доходу.

Випускаються такі види казначейських зобов'язань:

а) довгострокові - від 5 до 10 років;

б) середньострокові - від 1 до 5 років;

в) короткострокові - до одного року.

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових

казначейських зобов'язань приймається Кабінетом Міністрів

України. Рішення про випуск короткострокових казначейських

зобов'язань приймається Міністерством фінансів України. У рішенні

про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх

випуску.

Порядок визначення продажної вартості казначейських

зобов'язань встановлюється Міністерством фінансів України

виходячи з часу їх придбання.

Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на

покриття поточних видатків республіканського бюджету.

Власниками облігацій можуть бути як фізичні так і юридичні особи. Вони

їх можуть придбати на біржовому або позабіржовому (третьому і четвертому)

ринках за рахунок власних або залучених коштів. Валюта в якій оплачується

облігація визначається умовами її випуску. Це прописано в українському

Законодавстві наступним чином:

Виписка із закону

Облігації усіх видів придбаються громадянами лише за рахунок

їх особистих коштів.

Підприємства придбають облігації усіх видів за рахунок

коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків

та процентів за банківський кредит.

Облігації усіх видів оплачуються в карбованцях, а у випадках,

передбачених умовами їх випуску, - в іноземній валюті.

Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій,

їх вартість виражається у карбованцях.

Таким чином, обсяг ресурсів населення (громадян) обмежений лише

особистими коштами, а вартість облігацій виражається виключно в гривнях.

Доход по облігаціях нараховується, як правило, як процент від номіналу

– в Законодавстві України такі облігації називаються процентними. Хоча

існують і інші форми нарахування доходу, наприклад, дисконтні облігації,

STRIPS, доходні облігації (income bonds). Сума доходу виплачується в тій

валюті, яка визначена в умовах випуску.

Доход по облігаціях може виплачуватися і в товарній формі (цільові,

безпроцентні облігації). Вони меньш ліквідні ніж нецільові облігації, тому

не мають широкого поширення в світовій практиці. Така форма виплати доходу

застосовується, як правило, за умов нестабільної грошової системи та

значних темпів інфляції.

Виписка із закону

Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до

умов їх випуску.

Доход по облігаціях цільових позик (безпроцентних

облігаціях) не виплачується. Власникові такої облігації

надається право на придбання відповідних товарів або послуг,

під які випущено позики.

Якщо ціна товару до моменту його одержання

перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар по

ціні, вказаній на облігації, а при одержанні більш дешевого

товару він одержує різницю між вартістю облігації та ціною

товару.

По облігаціях підприємств доходи виплачуються за

рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і

сплати інших обов'язкових платежів.

При цьому слід наголосити, що при виплаті доходу та задоволенні інших

претензій (наприклад, при банкрутстві товарисьтва) облігації мають

старшинство перед акціями. Тобто претензії щодо сплати процентів (доходу)

та повернення боргу по них задовільняються в першу чергу, що є дуже

важливиою характеристикою облігації.

Будь-яка облігація проходить чотири загальновизнані етапи свого

життєвого циклу:

- емісія;

- розміщення;

- обіг;

- погашення (крім безстрокових облігацій).

На стадії емісії визначаються потреба в додаткових коштах, цілі їх

мобілізації, приймається рішення про випуск облігацій і умови цього

випуску. Відбувається визначення організацій, які будуть гарантами

забов’язань і представляти права інвесторів і емітентів.

На стадії розміщення визначаються агенти, які будуть представляти

емітента на фондовому ринку, виконувати платежі і розрахункові операції,

вести облік і зберігання облігацій. На ній же відбувається формування

фондів шляхом перехду права власності на облігації від емітента до

інвесторів. Цей перехід може відбуватися в формі аукціону, приватного

розміщення (коли певна група інвесторів хоче викупити весь випуск) або

призначення певних організацій (агентів), які будуть займатися

розповсюдженням облігацій (ощадні облігації серії ЕЕ, ОВДОП 1997 року).

Стадію обігу ми окреслимо як період часу від розміщення до останньої

виплати по облігації (погашення). Обіг облігацій - це багаторазовиий

перехід прав власності на облігації від одного інвестора до іншого. Під час

обігу виплачуються (або не виплачуються) проміжні виплати по облігаціях

передбічені умовами випуску.

Стадія погашення передбачає задоволення претензій власників облігацій

щодо виплати суми боргу (як правило з погашенням останнього купону) і сум,

що не були виплачені за умовами випуску. Невиплата по забов’язаннях може

призвести до банкрутства компанії.

Законодавствами більшості країн створено широке поле щодо моделювання

цінних паперів, тому існує велика кількість їх різновидів, яка збільшується

з розвитком фондового ринку. На кожному історичному етапі цього розвитку

виникають нові моделі, що найбільш повно відповідіть вимогам сучасної

ситуації. Тому вичерпний перелік всіх назв різних видів облігацій був би

дуже довгим. Часто різні назви використовуються для позначення одного і

того ж інструмента, а іноді буває, що одна й таж назва дана зовсім різним

видам. Проте найбільш розповсюдженими є лише декілька основних видів

облігацій з відносно стандартними назвами:

- іпотечні облігації;

- облігації під заставу фондових паперів;

- облігації під заставу обладнання;

- незабезпечені облігації;

- інші види облігацій.

Іпотечні облігації являють собою боргові забов’язання, що забезпечені

майном корпорації[5] (емітента). У випадку її банкрутства або

неплатіжоспроможності утримувачі облігацій мають право на отримання цього

майна, яке вони можуть продати для задоволення своїх претензій. Крім цього

вони мають право подати позов на емітента.

Утримувачі іпотечних облігацій під заставу майна, як правило, захищені

умовами облігаційного договору. Емітенту може бути заборонено випускати

нові облігації під заставу майна, яке вже є забезпеченням для інщих

облігацій (якщо ж такий випуск відбувся , то вони мають бути “більш

низького порядку” або “вторинними” в тому розумінні, що їх утримувачі

можуть претендувати на підзаставне майно лише після того, як будуть

задоволені потреби утримувачів раніше випушених під заставу цього майна

облігацій). Майно, що було придбано корпорацією після випуску облігацій,

також може використовуватися в якості забезпечення.

Облігації під заставу фондових паперів забезпечені іншими цінними

паперами, що зберігаються на умовах трасту. Найбільш розповсюдженою є

ситуація, коли в якості забезпечення облігацій компаннії-емітента

виступають цінні папери її філії.

В якості забезпеченя облігацій під заставу обладнання, які відомі також

під назвою сертифікатів, що забезпечені рухомим майном, право на яке має

довірча особа, використовуються транспортні засоби (літаки, локомотиви). У

випадку необхідності це обладнання може бути продано і кошти передані

новому власнику. Юридичні процедури, що вимагаться для емісій таких

облігації мажуть бути дуже складними. В більшості випадків використовується

так звана “філадельфійська схема”, суть якої полягає в тому, що довірча

особа, яка володіє обладнанням, випускає облігації, а потім здає це

обладнання корпорації в аренду. Арендна плата використовується для виплат

утримувачам облігацій процентів і суми боргу. В підсумку, коли всі виплати

зроблені в зазначені строки, коропорація отримує право на обладнання.

Незабезпечені облігації являють собою облігації під загальне

забов’язання емітента, що їх випускає і за суттю є незабезпеченим кредитом.

В цілях захисту власників таких облігацій облігаційна домовленість[6] як

правило містить обмеження на подальшу емісію як забезпечених, так і

додаткових незабезпечених боргових паперів.

Підвидом незабезпечених облігацій є субординовані облігації.

Субординація (підпорядкування) вводиться тоді, коли в обігу знаходяться

більше ніж один випуск незабезпечених облігацій для визначення пріорітетів.

Так у субординованих незабезпечених облігацій пріорітет нижче, ніж у

несубординованих. У випадку банкрутства компанії забов’язання з більш

низьким пріорітетом будуть задовольнятися після того, як бідуть виконані

забов’язання по облігаціях більш високого порядку.

Також існують і інші види облігацій. Наприклад доходні облігації за

своєю суттю більше нагадують привелейовану акцію аніж облігацію. Виплати

процентів по них своєчасно та в повному обсязі не гарантовані, а їх

невиплата не несе за собою банкрутства емітента. Для корпорації-емітента

відсотки по облігаціях даного виду можуть відноситися до тих, що зменшують

оподатковану базу. Такі види облігацій не мають широкого розповсюдження

(приклад: при реорганізації неплатоспроможних залізниць[7]).

Гарантовані облігації випускаються одніэю корпорацією, а гарантуються

іншою (наприклад, випускаються дочірньою компанією, а гарантуються

головною). По облігаціях участі окрім гарантованого проценту може

виплачуватися надбавка, якщо доходи корпорації перевищують певний рівень.

Облігації з правом голосу, на відміну від звичайних, надають їх утримувачам

право голосу в керівництві корпорацією-емітентом. Для фінансування

обладнання іноді практикують випуск облігацій серіями з різними термінами

погашення.

Конвертовані облігації можуть бути, за бажанням їх власника, обмінені

на інші цінні папери, як правило звичайні акції (того ж емітента).

Емітентами забезпечених облігацій, як правило, є корпорації і

муніципальні органи влади. Муніципалії випускають, окрім зазначених видів

облігацій, облігації під доход від проекту і облігації промислового

розвитку. В першому випадку джерелом виплат процентів і погашення

облігації служить доход від об’єкта інвестування мобілізовних коштів або

певний доход емітента (наприклад податок). В другому випадку (облігації

промислового розвитку) зібрані кошти йдуть на покупку або будівництво

обладнання, яке передбачається здати в аренду на привабливих умовах. Такі

облігації дозволяють знизити коштовнисть фінансування для тих компаній, які

вирішили розмістити свої підприємства на тій же теріторії, де знаходиться

емітент.

Випускаються також і різні види короткострокових облігацій для

задоволення поточних потреб в наявних коштах. Традиційно до таких видів

відносяться векселі[8] (зі строками до надходження податків, до отримання

доходу, тощо).

Державні облігації випускаються під загальне забов’язання і

гарантуються всім майном, що є в державній власності. Це можуть бути

облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик, ощадні облігації

(облігації серіїї EE I HH в США, ОВДОП), векселі, білети і облігації

Казначейства (Казначейскь забов’язання, білети Казначейства США),

безкупонні розписки Казначейства[9].

Таким чином ми визначили суть облігації як боргового цінного паперу

(цінного паперу з фіксованою ставкою доходу) і описали основні її

характеристики і розглянули основні види. Ми намагалися співставити базові

теоретичними положення з законодавчою базою нашої країні для того, щоб

показати як ця теорія практикується в України.

Розділ ІІ. Ринок облігацій – місце на ринку цінних паперів. Умови обігу

облігації.

Для більш глибокого розуміння сутності облігації і її місця серед інших

інструментів фондового ринку (money market) ми проведемо порівняльну

характеристику облігації з акцією, як дольового цінного паперу, з

банківським кредитом і іншими борговими цінними паперами (векселем,

ощадним/депозитним сертифікатом).

Облігації виражає боргові відносини і по суті має теж саме призначення,

що і банківський кредит. Проте, випуск облігацій це пряме звертання до

інвесторів на відміну від банківських позик, в яких банк – фінансовий

посередник – акумулює грошові кошти інвесторів, і лише після цього

перерозподіляє їх в якості позик. Інакше кажучи, облігаційне запозичення

коштів дешевше бо відбувається без посередників посередників. Наступною

перевагою є те, що кошти по облігаціях можуть бути запозичені на більш

тривалий термін ніж банківські позики, так як довгостроковий банківський

кредит є дуже ризикованим рішенням, навіть, в високорозвинутих країнах.

Крім того, облігації – стандартні боргові контракти, що знижує витрати на

заключення супроводження їх, в порівнянні з індивідуальним характером

банківських кредитів.

Облігації можуть обертатися на фондовому ринку, бути засобом платежу,

завдатку, а для банків державні облігації можуть формувати частину його

резервного фонду. Все це підвищує привабливість облігації як інструмента

позики.

Слід наголосити, що облігація – це дуже широка категорія і, як вже

зазначалося, деякі боргові цінні цінні папери за сутністю співпадають з

облігацією, але мають інші назви. Наприклад, векселі, білети, розписка,

забов’язання. Деякі з них, зокрема весель, являють собою форму

безготівкових розрахунків.

Ще одним борговим цінним папером є ощадний/депозитний[10] сертифікат.

Він засвідчує внесення коштів його власника в установу банку і передбачає

повернення боргу і сплату процентів по ньому. Як бачимо сертифікат є дещо

вижчою категорією. Він виражає кредитні відносини лише між банком і

клієнтом банку і, як правило має більш просту форму нарахування проценту

ніж може мати облігація. Особливістю сертифікату (взагалі) як цінного

паперу є те, що він засвідчує внесення коштів в пасив інстуціонального

інвестора і дає право на отримання частини доходу цієї компанії в тій чи

іншій формі (інвестиційний сертифікат, сертифікати на долю портфеля – GNMA-

модифіковані папери, папери PAC, гарантовані іпотечні сертифікати Freddy

Mac). Тобто цей документ стоїть на границі боргових та дольових цінних

парерів.

Особливості облігації як цінного паперу краще проглядуються при її

порівнянні з акцією. Облігація і акція відносяться до різних видів цінних

паперів: акція засвідчує право власності, а облігація - право на

позику[11]. Власник акції бере участь в управлінні емітентом, власник

облігації ні. Проте її власник отримує стабільний доход на відміну від

акціонера. Акції пов’язані з підвищеним ризиком, хоча з іншого боку можуть

принести більший дохід. Більш висока якість (надійність) облігації

супроводжується більш низьким відсотком при виплаті по ній, і строковістю -

вона може приносити дохід лише на протязі певного періоду часу. Кожен з

цих цінних паперів має свій набір переваг. Але слід зазначити, що з

розвитком фондового ринку певні відмінності між акціями і облігаціями

стираються. Наприклад, це можна підтвердити існуванням таких гібридних

видів цінних паперів як:

- облігації , які дають право на участь в управлінні емітентом або не

мають кінцевого терміну погашення[12];

- акції (привелейовині), що мають фіксований дохід; тощо.

Навіть “термін стабільний” доход не досить вірно відображає реальне

положення речей. Точніше сказати, що емітент забов’язується виплатити

інвестору у встановлений термін визначені платежі.

Вищезгадані особливості облігації допомогли зайняти їй чинне місце на

фінансовому ринку[13], і це можна підтвердити кількісними даними. Якщо

світове фінансове багатство прийняти за 100%, то готівка (і прирівняні до

неї фінансові ресурси) складуть 14%, акції - 40%, а облігації – 46%[14].

Облігації прочно зайняли перше місце серед інструментів мобілізації

грошових ресурсів. Практично в усіх країнах спостерігається зростання

внутрішнього державного боргу (облігації внутрішньої державної позики є

формою внутрішнього державного боргу[15]). Так, в США в 1992 році державний

борг, в порівнянні з 1946, виріс в 16 раз. Причому якщо, 60-ті роки

щорічний приріст боргу складав близко $18 млрд., то в період 1988-1992

років – 217 млрд доларів.

Емісія цінних паперів взагалі характеризується швидкими темпами, а

облігацій – особливо. Вартість випущених в США цінних паперів перевищила

аналогічний показник 1980 року в 5 разів. І, що цікаво: випуск акцій

збільшився в 3 рази, а випуск облігацій – в 7 разів, що пояснюється більшою

популярністю облігацій у інвесторів. В Україні ж дещо деформована ситуація

на фондовому ринку. Обсяг зареєстрованих емісій акцій склав 12257 млрд.

грн., що складає 50% від емісій всіх цінних паперів (не включаючи державні

забов’язання) за період 1996-98 років (24508 млрд. грн.)[16]. А обсяг

ОВДП, що знаходився в обігу на 1.10.98 складав 11,9 млрд. гривень за даними

Мінфіну (13,3 – за даними НБУ), враховуючи те, що ОВДП випускаються з 1995

року (31 трлн. карбованців – близько 304 млн. гривень)[17].

Багатогранність такого цінного паперу під назвою облігація дозволяє

підібрати той її різновиж, який найбільш повно відповідає можливстям і

інтересам суб’єктів фондового ринку – держави, інвесторів, емітента і

посередника. Для групування облігацій і формування їх різновидів існує

багато класифікаційних ознак. Кожна з цих ознак певним чином впливає на

особливості обігу того чи іншого цінного паперу. Наприклад такі ознаки як:

форма існування, строки погашення (обігу), характер володіння, коло обігу,

яким чином формується і виплачується доход по облігаціях, наявність фонду

погашення, можливість відзиву облігації емітентом або пред’явлення до

погашення влісником, тощо визначаються на стадії прийняття рішення про

емісію і багато в чому визначають майбутнє “життя” облігації.

Як вже зазначалося, облігації можуть існувати в документарній формі і у

вигляді записів на рахункух ( в касових книгах). В останньому випадку

усуваються можливості підробки, втрати документа власником, а також видатки

на перевезення. Облігації під час обігу залишаються в депозитарії на

рахунках їх власників. Обіг відбувається шляхом списання облігацій з одного

рахунку на інший. В документарній формі облігації пердаються безпосередньо

“із рук в руки”.

За строками облігації розділяють на корткострокові, середньострокові,

довгострокові, безстрокові (“вічні”). Існують різні критерії щодо поділу

облігацій за цією ознакою. Найбільш прийнятою є:

( корткострокові – до трьох років (у нас до 1 року);

( середньострокові – від 3 до 7 (10) років (у нас 1-5 років);

( довгострокові – від 7 до 30 (40) років (у нас 5-10 років[18]).

Строк погашення впливає на умови обігу прямо і опосередковано. Прямо

вони визначають скільки облігація буде обертатися взагалі, а

опосередковано, впливають на те хто буде їх власниками. Як правило,

власниками короткострокових забов’язань стають інстиційні інвестори, а

довгострокових як фізичні так і юридичні особи.

До строків погашення облігації можна віднести і таку характеристику як

можливість дострокового відзиву облігацій емітентом за завчасно визначеною

в умовах випуску ціною. Це вигідно емітентові, так як при неспрятливій

ситуації на фондовому ринку (наприклад, падіння процентних ставок) він

залишає за собою право викупити свої облігації і випустити нові з нижчими

ставками або просто скоротити борг. Тобто емітент ніби продає облігаціїї

інвестору і одночасно покупає у нього опціон кол на купівлю своїх

облігацій.

Недивно, що у інвесторів, як правило існує зовсім інша думка з цього

приводу. Можливість емітента викупати облігації достроково породжує нову

форму невизначеності. Тому для відшкодування інвесторові ризику, що

пов’язаний з таким операціями ціна такої облігації робиться меньшою за ціну

такої ж облігації без можливості відзиву. Вона складає різницю між ціною

аналогічною невідзивною облігацією і ціною опціону кол. Також для захиту

інвестору в умовах випуску може бути по-перше,призначена премія за

дострокове погашення облігації, а по-друге час, на протязі якого емітент не

має права відзивати облігації. Наприклад, перші 5 років облігацію відзивати

неможна, наступні 5 з обов’язковим рефінансуванням (випуском нових

облігацій), останні 5 років можна відзивати за заздалегіть визначеною

ціною.

Іноді в умовах випуску облігацій вказується право емітента достроково

пред’являти облігації емітенту до сплати. Це протилежна ситуація. Ціна

такої облігаці вища за ціну облігації без такого права на ціну опціону

кол[19], який емітент продає одночасно з цінним папером. Що цікаво, якщо

власник облігації не хоче в майбутньому пред’являти облігацію до сплати, то

він може продати свій опціон окремо від облігації.

Розміщуватися облігації можуть такими способами: шляхом аукціону і

приватним розміщенням. Аукціон може бути з попереднім оголошенням обсягу

емісії облігації так і без такового, за конкурентними і неконкурентними

заявками. Приватне розміщення робиться, як правило, для стратегічних

інвесторів, які зацікавлені в проекті, під який йдуть кошти і бажають

викупити весь випуск. Часто в умовах облігацій призначених для приватного

розмішення обмежується право на прдажу цих облігацій на протязі певного

терміну часу після розміщення.

За роміщенням облігації також можна поділити на ті, що розміщуються на

національному ринку і на іноземних (міжнародних)ринках. Наприклад, іноді

філії, що розміщена в іншій країні ніж головний офіс може бути вигідніше

випускати облігації у зв’язку з особливостями оподаткування доходів по

таких облігаціях та інших умов (єврооблігації).

Як вже зазначалося облігації за характером володіння можуть бути

іменними і на пред’явника. Такий поділ визначає наскільки важко вліснику

облігації передати свої права на неї, а також особливості при виплаті

прцентів і поерненні основної суми боргу. Для передачі прав власності на

іменну облігацію, її власник має повідомити емітента про операцію преходу і

подати заяву на переєстрацію прав власності в реєстрі, який веде емітент по

всіх імених облігаціях, що він випустив, на іншого власника. Іноді іменні

облігації взагалі не пердбачають права їх перепрдажу на вторинному ринку.

Процентні платежі можуть виплачуватися поштою або іншим шляхом

безпосередньо власнику. Перехід прав власності на неіменний цінний папір

відбувається безпосередньо шляхом передачі облігацій новому власнику (в

залежності від форми існування).

Одні облігації мають вільне коло обігу, тобто можуть вільно продаватись

та купуватись будь-якими фізичними особами, інші ж, навпаки, такою

властивістю не наділені, їх обіг обмежений[20]. Обеження бувають різними.

Наприклад емітент може забов’язати інвестора залишатися власником цієї

облігації певний період або взагалі до погашення без права продвати,

дарувати, використовувати їх в якості застави. В іншому випадку може бути

визначено коло осіб на яких розраховано позику – для населення

(казначейські забовязання), для юридичних осіб або інших груп осіб.

При розгляданні питання про виплати по облагаціях необхвдно звернути

увагу на такі моменти, по-перше по якій стваці нараховується виплата, по-

друге в якому вигляді і, по-третє, коли відбуваються виплати.

За метом нарахування проценту можна виділи два різновиди облігацій –

облігації з фіксованою процентною ставкою і з “плаваючою” ставкою.

Фіксована процентна ставка використовується для періодичної виплати (або

однієї виплати при погашенні) доходів у вигляді процентів по облігаціям.

Якщо процентна ставка по облігації дорівнює нулю, то така облігація

називається дисконтною (зерокупонною). Вона розміщується за ціною нижчою за

номінальну – відсічною ціною, а погашається - за номінальною. Різниця між

відсічною і номінальною ціною становить доход по цих облігаціях. Дисконтні

облігації відносять до числа вельми ризикованих, проте приваблих, що мають

надію на високий доход. Облігація, ставка якої змінюється може мати такі

різновид ставок:

- ставка прив’язана до середньозваженої процентої ставки інших

інструментів;

- ставка, яка зростає з кожним наступним періодом (це робиться для,

того щоб власники не пред’являли їх до сплати. Наприклад, кожні два

роки ощадна облігація для населення може бути пред’влена до

погашення, а може бути залишена з новою збільшеною ставкою, і т.д.);

- ставка, величина якої залежить від цін на певні товари (групу

товарів).

Перехідною формою від купоних до безкупоних облігацій є облігація з

мінікупоном, яка має порівняно невеликий прцент по купону і невеличку

скидку при розміщенні. Виплати по облігаціях, що мають купоний лист

відбуваються шляхом надсилання купону строк сплати якого настав емітенту

(через банк).

Окремою формою відшкодування позички є натуральна форма, коли

облігаціонеру при погашенні надаються певні послуги чи видаються товари,

під які було випущено позику. В облігації такого типу обов’язково мають

бути зазначені ті цінності, яким буде покрито борг і їх обсяг.

В західних країнах законодавчо визначено, що емітент на передемісійному

етапі має укласти облігаційну угоду (домовленість). В облігаційну

домовленість (угоду) нерідко включають вимогу про те, що корпорація емітент

має робити щорічні відрахування в фонд погашення. Ідея виплат основного

боргу (а також процентів) частинами кожен рік дозволяє скоротити величину

непогашеного боргу при настанні строку погашення. Це може відбуватися у

формі щорічних виплат частини основного боргу по кожній облігації або

шляхом щорічного викупу (відзиву) облігацій на відкритому ринку певної

кількості облігацій.

Ще одним фактором, який впливає на обіг облігацій, проте не

визначаються емітентом, а лише залежить від нього є рейтинг емітента або

його відсутність. Рейтинг облігаціям дають спеціальні рейтингові агенції.

Під час визначення рейтингу облігацій емітента враховуються багато

фінансових і нефінансових аспектів, які відносяться як до емітента,

емітованих ним облігацій, так і до країни, регіону вцілому. Рейтинги

впливають на оцінку облігацій на фондовому ринку, вони є їх “візитною

карткою”. Проте не рідко буває, що облігаціївиявились невірно оціненими і,

внаслідок цього, деякі фірми, які більш точно їх оцінили могли виграти на

операціях з ними.

Одним із видів облігацій, які мають низький рейтинг (низький рівень

“якості”), тобто високий ризик неплатежу по них, але високу доходність

називають бросовими облігаціями. Вони є високоспекулятивними, і були дуже

розповсюдженими в 80-ті роки. Аналітиками було доведено, що втрати від

неплатежів по цих облігаціях (банкрутство, неплатоспроможність емітента)

значно нижча виграшу в різниці між дуже високими ставками відсотку, що

низначаються “бросовими” емітентами і середньозваженою ставкою доходності.

Цей перелік різновидів облігацій можна продовжувати нескінченно. Проте

ми намагалися виділити найбільш розповсюджені характерстики облігацій і їх

поєднання і показати яким чином та чи інша характеристика або їх комбінація

впливає на особливості обігу цінного паперу.

Облігація – вид боргового інвестиційного цінного паперу, який визначає

відносини позики між власником (володарем) облігації та емітентом і

підтверджує забов’язання емітента поверниути власнику облігації номінальну

вартіть облігації в передбачений термін, а також певний процент

(винагороду).

Коментуючи це визначення можна сказати, що облігація вирижає певний вид

грошових відносин, які виникають між продавцем[21] і покупцем облігації. Ці

відносини трактуються як відносини позики. Тобто облігація це договір про

позику, а отже має відповідати основним її принципам:

( Принцип поверненості – сума, що зазначена на облігації має бути

повернена її власнику;

( Принцип строковості – це повернення має бути здійснено в чітко

визначений термін, що зазначений в умові випуску облігацій.

( Принцип платності – за користування позикою позичальник виплачує

кредитору винагороду , що становить як правило певний процент від суми

позики, виплачується або на протязі строку дії облігації поступово або при

погашенні.

Проте даний договір позики, яким є облігація вигідно вирізняється від

інших видів договорів тим, що по-перше, має стандартизовану форму, а отже

меньші витрати при розмішені і обслуговуванні боргу. По-друге, документ,

що містить цей договір може змінювати свого власника (кредитора), тобто

право вимагати від емітента виконання умов позики може бути об’єктом

операції купівлі-продажу на ринку, а сам документ може вільно обертатися,

слугувати платіжним засобом, бути заставою, передаватися в спадщину.

Виписка з закону.

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником

грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому

номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому

строк з виплатою фіксованого процента ( якщо інше не передбачено

умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед

підприємств і громадян на добровільних засадах[22].

Облігація може випускатися в документарній і електроній формі. В

першому випадку перехід власності фіксується безпосередньо передачею

бланків облігацій від продавця покупцю або особі, яка зберігає його цінні

папери. Документ, який представляє собою облігацію має містити наступні

реквізити:

Випискаа із закону.

… найменування цінного паперу - "облігація", фірмове

найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове

найменування або ім'я покупця (для іменної облігації);

номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і

строки виплати процентів (для процентних облігацій);

місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис

керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи,

печатку емітента.

Крім основної частини до облігації може додаватися

купонний лист на виплату процентів.

Купон на виплату процентів повинен містити такі основні

дані:

порядковий номер купона на виплату процентів; номер облігації,

по якій виплачуються проценти; найменування емітента і рік

виплати процентів[23].

Якщо облігація має електрону форму, то вона існує лише у вигляді

записів на банківських рахунках або на депозитних рахунках в депозитаріях

(наприклад ОВДП – в Депозитарії НБУ).( Перехід власності при такій формі

фіксується, після надходження коштів на рахунок емітента і формування ним

відповідного документу про результати розміщення, зарахуванням на депо

рахунок інвестора купленої кількості облігацій .