Видатки бюджетів на науку та культуру

особистості. Сьогодні держава виділяє на ці цілі дуже мало коштів,

фінансування відбувається по залишковому принципу, що призводить до

скорочення або припинення існування певного сектору цієї сфери. Дуже багато

організацій покинуті державою на призволяще.

За роки незалежності в перехідному періоді до умов ринкового

господарювання фінансування соціально-культурних заходів потерпіло значних

змін та зазнало деформації. Тепер, поряд з бюджетними коштами, активним

джерелом фінансування є позабюджетні кошти. Головним чином це доходи від

підприємницької діяльності.

Якщо розглянути фінансову ситуацію в сфері соціально-культурної

діяльності держави на прикладі фінансування освіти і охорони здоров’я.

Право на отримання освіти є одним з головних і невід’ємних

конституційних прав громадян України. Одночасно введено поєднання

безкоштовної і платної освіти в освітніх закладах України. Це спричинено

недостатнім фінансуванням освітньої сфери, наприклад, фінансування

навчальних закладів таке мізерне, що не вистачає коштів навіть на виплату

заробітної плати викладачам, яка значно відстає від працівників виробничої

сфери. 8

А для навчання потрібно меблі, парти, дошки, комп’ютери, канцелярські

товари, бібліотеки, які потребують фінансування для їх утримання та

поновлення підручниками та науковою літературою. Без належної бібліотеки

навчальний заклад не зможе дати повноцінних знань студентам, спричинить

масу труднощів викладачам тощо.

За роки незалежності Україна стрімко втрачає об’єми та якість розвитку

інтелекту в молоді. Обдаровані юнаки та дівчата з бідних сімей не можуть

стати студентами безкоштовної освіти, а про платну освіту можна лише

помріяти. Тому вихід знаходять такий: стають дешевою робочою силою в інших

державах, підписуючи собі статус раба, працюють за мізерну платню в

грошовитих підприємців, або ж поповнюють ряди на стихійних ринках, що для

багатьох являється чи не єдиним засобом для виживання.

За відсутністю належної зарплати і обтяжені проблемами безгрошів’я дуже

велика кількість професорів, доцентів, викладачів покинули улюблену роботу,

забравши могутній багаж знань. Одні стали робітниками, інші взагалі

покинули країну, треті просто крутяться, як тільки можуть, в інших сферах,

поєднуючи свою діяльність навіть в кримінальних середовищах діяльності

підприємців. Таке становище вчителів у школах та викладачів в вищих

навчальних закладах поставило в становище жебраків, або ж у ненавмисне

хабарництво. Ситуація створює соціальну напругу в суспільстві, яка

виливається у вигляді страйків.

Незрозуміло нікому чим завинили освітяни, чому таке ставлення до освіти

майбутніх поколінь, а які будуть наслідки від втрати належної освіти та

інтелекту ? Питання підвищеної актуальності, яке потрібно вирішувати

негайно.

Сьогодні загальноосвітні школи в своїй більшості є державними, тобто

бюджетними установами. Для визначення видатків кожної школи береться

кількість класів і кількість учнів, які навчаються в них. Клас – основний

показник встановлення видатків школи. Від кількості класів визначається

значна частина видатків школи. Основні з них – заробітна плата вчителям,

адміністрації та обслуговуючому навчально-допоміжному персоналу. Решта

коштів витрачається на канцелярські і господарські потреби, капітальні

затрати і інше.

В сільських школах з малою кількістю учнів (молоді сім’ї на бажають

народжувати дітей у таких важких нестабільних економічних умовах) нормативи

фінансування повинні забезпечити всі видатки школи незалежно від їх

кількості. В школі учнів може бути дуже мала кількість, а поточні ремонти

самої будівлі школи потребують витрат. Порядок фінансування державної

освітньої установи визначається Типовим положенням відповідного типу і виду

освітньої установи.

Крім бюджетних – як основних – джерел фінансування законодавством

допускається залучення додаткових фінансових, в тому числі валютних, коштів

у вигляді плати за додаткові освітні послуги, а також добровільні

надходження і цільові внески юридичних та фізичних осіб, в тому числі

іноземних.

Додатково значна частина фінансування соціально-культурних міроприємств

забезпечується за рахунок позабюджетних фондів, головним чином: Пенсійного

фонду України, Фонду соціального страхування України, Державного фонду

сприяння зайнятості населення України. Всі державні позабюджетні фонди в

своїй сукупності складають значну суму грошових коштів, їх умовно можна

назвати другим бюджетом держави. Серед цих фондів самим могутнім являється

Пенсійний фонд України. Від створюється від внесків нарахувань на заробітну

плату 32%, з заробітної плати 1-2%, від покупки валюти іноземних держав 1%,

від покупки діамантів та золотих коштовностей та автомобілів.

За рахунок Пенсійного фонду України виплачуються пенсії, насамперед, по

старості та інвалідності, або ж при втраті годувальника; проводяться

компенсаційні виплати непрацюючим працездатним особам, які здійснюють

догляд за інвалідами та непрацездатними громадянами; виплата пенсій

громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон; виплата

ритуальних допомог. Виплат перераховано чимало, але фактично ці виплати

дуже мізерні. Наприклад, компенсація по уходу за інвалідом або

непрацездатною особою виплачується в розмірі 4 гривни 80 копійок в місяць.

Це щось на зразок глузування над отримувачами такої допомоги.

Крім того, з коштів Пенсійного фонду України виплачуються державні

пенсії, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, до яких

відносяться пенсії військовослужбовцям, їх сім’ям; компенсації, пов’язані з

аварією на Чорнобильській АЕС; витрати пов’язані з доставкою пенсій;

міроприємства по підготовці і перепідготовці кадрів; капітальні вкладення і

проектні роботи.

З фонду соціального страхування України фінансується виплата допомоги по

тимчасовій непрацездатності, допомоги по вагітності і пологах, допомога по

догляду за дитиною до передбаченого законодавством віку, допомога при

народженні дитини тощо.

Друга частина фонду соціального страхування України витрачається

головним чином на санаторно-курортне обслуговування громадян та членів їх

сімей.

Державний фонд сприяння зайнятості населення України призначений для

надання допомоги безробітним і фінансування міроприємств, пов’язаних з

безробіттям. Вони витрачаються на професійне навчання, перенавчання та

соціальну адаптацію; організацію громадських робіт і підтримку робочих

місць; на виконання програми матеріальної підтримки безробітних і інше.

Крім того, всі позабюджетні фонди здійснюють організаційні видатки і

видатки на утримання свого апарату управління.

В організації та фінансування освітніх установ важливу роль відіграють

засновники, якими можуть бути:

- органи державної влади та управління, органи місцевого

самоврядування;

- вітчизняні, іноземні громадські та приватні фонди;

- вітчизняні, іноземні підприємства, установи всіх форм власності, їх

об’єднання і асоціації;

- громадські і релігійні організації, які зареєстровані на території

України;

- громадяни України та інших держав.

Допускається створення освітньої установи декількома засновниками.

Відносини між засновником і освітньою установою визначаються договором, в

якому (окрім іншого) передбачається порядок та умови фінансового

забезпечення освітньої установи.

Видатки на здійснення навчального процесу і утримання навчального

закладу складаються в основному з заробітної плати професорсько-

викладацькому складу та адміністративно-господарському персоналу, стипендії

студентам, затрат по виробничій практиці і відрядження, придбання

підручників і наукової літератури тощо.

В умовах розвитку ринку особливе значення набуває підготовка та

перепідготовка кадрів вищої і середньої кваліфікації, які б могли працювати

в сучасних умовах. 8

Приватизація державних та комунальних підприємств, зріст безробіття,

створення комерційних структур і, відповідно, створення нових робочих місць

і посад потребують нових соціально-економічних і технічних знань,

постійного підвищення кваліфікації. Сьогодні широкий розвиток отримує

післявузівська освіта. При державних вищих навчальних закладах, а також на

самостійній основі створюються інститути, факультети, спеціальні

відділення, коледжі, курси тощо, які організовують платне навчання і за

рахунок цих коштів самі утримують себе. Дуже популярними стали курси

комп’ютерної підготовки, вивчення комп’ютерного бухгалтерського обліку.

Крім того, навчальні заклади здають в оренду приміщення різним приватним

підприємцям, фірмам по нерухомості, страховим компаніям, торговим

підприємствам, різним структурах по побутовому обслуговуванню.

Органи державної влади і управління мають право створювати освітні

заклади елітного типу для обдарованих дітей, підлітків і молоді. Для

таких навчальних установ забезпечується наднормативне фінансування за

рахунок коштів замовника.

Провідне місце в системі соціально-культурних міроприємств займають

засоби масової інформації, в першу чергу, державне радіомовлення і

телебачення, які діють на платній комерційній основі і володіють власними

фінансовими ресурсами, а та частина видатків, яка не покривається власними

доходами, забезпечується за рахунок державної підтримки бюджетними коштами.

Засоби масової інформації виживають за рахунок реклами.

Щодо видатків на охорону здоров’я, то вони також займають важливе місце

в загальному об’ємі фінансування соціально-культурних міроприємств і

складаються з затрат на утримання будівель та штату працівників лікувально-

профілактичних та санітарно-епідеміологічних установ.

Організація охорони здоров’я в Україні здійснюються через три основні

системи: державну, місцеву та приватну. 8

До державної системи охорони здоров’я відносяться лікувально-

профілактичні, освітні та науково-дослідні установи, фармацевтичні

підприємства та організації, аптеки та аптечні управління і інші суб’єкти,

які є державною власністю і підпорядковані органам управління державної

системи охорони здоров’я. Сюди ж входять також лікувальні установи та

підприємства, які створені або на етапі створення міністерствами,

відомствами, державними підприємствами, які знаходяться поза Міністерством

охорони здоров’я України.

До місцевої системи охорони здоров’я України відносяться місцеві органи

управління охороною здоров’я та всі лікувально-профілактичні установи,

аптечні установи, установи судово-медичної експертизи і освітні установи,

які знаходяться у комунальній власності. Місцеві органи управління охороною

здоров’я здійснюють контроль за якісним наданням медичної допомоги

підприємствам, установам та організаціям державної, місцевої і приватної

системам охорони здоров’я, а також особам, які займаються приватною

медичною практикою.

Сьогодні охорона здоров’я України знаходиться в глибокому занепаді.

Фінансування відбувається в середньому на 28% від потрібного. Лікарські

установи не мають змоги повноцінно забезпечити людину навіть самого

необхідного в плані побуту. Не вистачає меблів, білизни, а харчування на

стаціонарному лікуванні проводиться в розрахунку 85-90 копійок на добу.

Заробітна плата у лікарів дуже низька, вони не можуть навіть придбати

повноцінні продукти харчування, а ще потрібно платити за користування

телефоном, за житлово-комунальні послуги, проїзд в транспорті, купувати

одежу, взуття, миючі засоби та багато іншого, що вкрай необхідно для життя.

За галузевою ознакою найвищі рівні заробітної плати відзначились у

працівників паливно-енергетичного комплексу, де нарахування у 2,5-3 рази

перевищили середній показник в цілому по економіці. Водночас розмір

заробітної плати у працівників соціальної сфери (культури, соціального

забезпечення, охорони здоров’я, освіти, фізкультурно-оздоровчих центрів

тощо) становив лише 51-69% від відповідного показника в цілому по

економіці. ( У дзеркалі статистики. Економіка України у 2000 році, 7 с).

Уряд намагається виправити ситуацію, погасивши заборгованість по

існуючій мізерній зарплаті. Так, порівняно з 1999 роком суттєво зменшилась

сума заборгованості працівникам соціальної сфери, зокрема працівникам

освіти на 40%, охорони здоров’я – на 46%. Заборгованість із виплати

соціальної допомоги, передбаченої Законом України “Про державну допомогу

сім’ям з дітьми” лише в грудні місяці 2000 року зменшилася на 3,5%.

За даними міністерств та інших органів виконавчої влади по закладах

освіти, що знаходяться в їхньому підпорядкуванні, заборгованість із виплат

стипендій і грошового забезпечення студентів, курсантів та учнів становить

34,9% від загальної суми заборгованості. **

За 2000 рік ціни на медикаменти зросли в середньому на 12,4%,

санаторно-курортні послуги на 23%. Переважна кількість громадян країни не

мають змоги придбати навіть звичайні пігулки. Масові профілактичні заходи

щодо боротьби зі СНІДом та іншими хворобами проводяться не в повному

обсязі. В Україні за останні 10 років генофонду нації загрожує небезпека:

смертність перевищує народжуваність, на 6-8 років скоротилася тривалість

життя, лише 30% школярів здорові, половина юнаків призивного віку вражені

тяжкими недугами, від різних хвороб потерпають майже всі вагітні жінки,

рівень загальної захворюваності в Україні – один із найвищих у країнах СНД,

а за кількістю психічних розладів, інфарктів міокарду та інсультів,

злоякісних новоутворень перше місце в світі. Сьогодні значно збільшилася

кількість хворих на туберкульоз, який є соціальною хворобою. Громадяни

харчуються за методом звуженого раціону харчування, що спричиняє нескінчену

низку захворювань. Все це являється наслідком недостатнього фінансування

охорони здоров’я, впливу на соціальний клімат країни інфляції, безробіття,

недосконалого законодавства, хибної податкової політики.

За роки незалежності України Верховна Рада України прийняла близько 600

законів, але з них 300 “непрацюючих”. В умовах відсутності цілісної

концепції переходу від тоталітарного до демократичного суспільства багато з

них виявилися відірваними від сучасного життя. 4

Таким самим недостатнім чином фінансуються і театри, кінотеатри,

фізкультурні та спортивні заклади, ряд інших соціально-культурних закладів

та установ. Економія грошей на соціально-культурних закладах негативно

віддзеркалюється на якості та тривалості життя всього суспільства України.

В Україні відбувається широкомасштабне розкрадання державної власності

та грошей, здійснюється не народна, а мафіозно-номенклатурна приватизація

(що в народі називають “прихватизацією”), здійснюється чисто символічне

перетворення працівників на власників (формальних акціонерів).Оскільки ці

процеси відбуваються на тлі численних обіцянок вищих керівників держави

створити рівні стартові умови для всіх громадян України перед входженням в

ринок, то зростають роздратованість, апатія, безініціативність та

політична пасивність народу, його незадоволення, яке з часом може причинити

соціальний вибух.6

Аналогічна ситуація склалась і у медицині. Одночасно з державними

клініками, центрами, лікарнями існують і приватні.

Наступне джерело забезпечення життєдіяльності соціальної сфери фінанси

підприємств. Підприємство за рахунок своїх доходів формує соціальну

інфраструктуру, що дає змогу максимально задовольнити матеріальні і духовні

потреби його працівників.

Функціонують відомчі санаторії, будинки відпочинку, профілакторії,

дитячі садки, заклади культури, укладаються договори на

обслуговування колективу підприємств поліклініками, а також, за рахунок

фінансових ресурсів підприємств будуть розвиватись обсяги соціальної

інфраструктури, і тим самим частково знімається навантаження з міського і

державного бюджетів.

Місцеві бюджети не завжди спроможні забезпечити нормальне

функціонування об’єктів соціальної сфери. Передача відомчого житла

та інших об’єктів соціальної інфраструктури у муніципальну

власність є важливою умовою для зниження затрат підприємств і

виходу із кризового стану. Однак через недостатність коштів у

місцевих бюджетів вказані об’єкти або закривають, або передаються у

приватну власність.

Одним із виходів із такого становища може бути збереження у ряді

випадків об’єктів відомчого підпорядкування або спільне фінансування

об’єктів соціальної інфраструктури як за рахунок власних джерел

підприємств, так і за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Використовуючи досвід країн із розвинутою ринковою економікою,

слід розглядати ще одне джерело фінансового забезпечення фінансової

сфери – меценатство, спонсорство. Це досить нове явище в економічному

житті України, як благодійність. Її можна трактувати як не

комерційну (неприбуткову діяльність організацій і окремих осіб),

спрямовану на задоволення потреб соціального розвитку. У більш широкому

розумінні благодійність визначається як інвестування соціальної

сфери. В умовах кризи основним її джерелом в Україні служать кошти

міжнародних благодійних організацій.

16 вересня 1997 року набув чинності Закон України “Про благодійність і

благодійницьку діяльність”, який закріпив основні принципи благодійності,

напрямки благодійницької діяльності, форми її здійснення, джерела

формування коштів благодійницьких організацій. Згідно з новою редакцією

Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” суми коштів або

вартість майна, які добровільно перераховані (передані) до неприбуткових

організацій (у тому числі благодійні внески) зараховуються до складу

валових витрат підприємства у розмірі не більш як 4% прибутку, що

обкладається податком. Якщо ж підприємство хоче надати допомогу

благодійницькій організації понад ці розміри то вона проводиться за рахунок

прибутку, що залишається у його розпорядженні.

В Україні нині зареєстровано 216 благодійних організацій. Їх кошти

використовуються на різні соціальні цілі: програми державного значення,

виділення стипендій обдарованим дітям для одержання ними освіти, різні

спортивні змагання (Олімпійські ігри). Ресурси благодійних організацій в

основному спрямовані: на фінансування об’єктів інфраструктури для

малозабезпечених прошарків населення.

Наступним джерелом фінансового забезпечення соціальної інфраструктури є

страхування – пенсійне, медичне , соціальне. Вона розраховане на все

зайняте населення держави, оскільки саме воно бере участь у створені

страхових фондів. Для забезпечення страхової діяльності повинні

застосовуватись основні принципи: обов’язкові страхування для всіх, хто

працює, і фінансової участі застрахованих у формуванні страхових фондів;

дотримання особливого порядку фінансування страхових фондів, що

забезпечують відтворення коштів на страхування; управління діяльності

фондів страхування на основі партнерства або паритету.

Через систему страхування здійснюється перерозподіл грошових

засобів від працездатних до непрацездатних, від тих, хто працює, до

безробітних.

Використання страхування гарантує матеріальну підтримку на старість, у

разі інвалідності, захворювання. Закріплення обов’язковості страхування

забезпечити розв’язання проблеми виділення коштів із бюджету на розвиток

медицини, зростання рівня соціального, пенсійного забезпечення. Створені

позабюджетні фонди (Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування)

поповнюється за рахунок страхових платежів.

Серед інших джерел пенсійного забезпечення виділяються кошти

державного бюджету на цільове фінансування. Відраховуючи внески у

вказані фонди, кожен, хто працює, одержить на старість пенсію,

будь-які виплати, допомогу у разі страхового випадку. Доцільно за

рахунок Фонду соціального страхування проводити заходи з профілактики

профзахворювань, оскільки суми для відшкодування потерпілим значно

перевищують видатки на лікування у зв’язку з одержаним професійним

захворюванням.

І останнє джерело – кредитування. У соціальні сфері вони являє

собою плату за послуги за рахунок отриманих кредитів. Не всі молоді

люди, що бажають одержати освіту, можуть відразу власними коштами

оплатити своє навчання. Тому доцільно взяти позику в банку. При цьому

розробляється особливий порядок видачі кредитів, відсотків, умов

повернення, перелік пільг. Постає також проблема при наданні житлової

позики. Необхідно упорядкувати систему інвестування житлового

будівництва, випуску термінових або безстрокових житлових

сертифікатів, акцій.

Удосконалення системи фінансового забезпечення соціальної сфери має

здійснюватися, і це підтверджує світовий досвід, шляхом комплексного

використання усіх джерел і оптимізації їх структури. Така модель є

об’єктивною реальністю і поступово сформується в Україні. Це дасть змогу

зберегти і підвищити життєвий рівень, ступінь освіченості населення,

науковий потенціал держави.

В калейдоскопі вересневих радощів багато оптимістичних цифр,

обнадійливих фактів. Впродовж минулого у Вінницькій області навчального

року 245 тисяч учнів навчалося 1069 загальноосвітніх школах. Понад 42

тисячі дітей відвідувало садки. Державною мовою навчались 97,8 % школярів.

Окрім ліцеїв та гімназій, при 16 школах працює 48 ліцейних та гімназійних

класів різних профілів, а в 15 тисяч учнів у 516 класах 130 шкіл поглиблено

вивчають окремі предмети.

У Вінницький області приблизно 22 тисячі освітян у відповідності з

державними стандартами освіти вживаються максимально можливі заходи щодо

забезпечення якісного стану комп’ютерної грамотності учнів.

Україна прагне всебічно забезпечити продекларовані права дитини, тому

в критерії оцінювання діяльності школи передбачено показник здоров’я дітей.

З цією метою в школах впроваджуються посади медпрацівника. 7

2. ВИДАТКИ БЮДЖЕТІВ НА ОСВІТУ ТА НАУКУ ВІННИЧЧИНИ

2.1. Життя освітянських та наукових установ Вінниччини

У Вінницькій області в 2000 році науково-технічні дослідження та

розробки здійснювали 31 організація, у тому числі 9 (29%) – самостійні

науково-дослідні, 10 (32.3%) – конструкторських, 4 (12,9%) – вищі учбові

заклади, 3 (9,7%) – науково-дослідні та конструкторські підрозділи на

промислових підприємствах та 5 (16,1%) – інших організацій галузі “Наука і

наукове обслуговування”. Більш ніж 70% організацій зосереджено у галузевому

секторі науки, 13% - належать до вузівського, майже 10 % - заводського,

майже 10% - заводського та лише 6% - до академічного сектору науки. Як

відомо, що науково-технічний потенціал є основою економічного зростання.

Але ситуація бажала б бути кращою. Щоб збагнути, що сталося з кількістю

працівників у нашій області, то розглянемо і проаналізуємо дані, що

приведені у таблиці №1, що редагується нижче.

Кількість працівників науки основної діяльності за категоріями

персоналу

Таблиця 1

|Найменування персоналу // Роки|1991 |1995 |1997 |1998 |1999 |2000 |

|Працівники основної |5,3 |3,2 |2,3 |2,1 |1,9 |1,7 |

|діяльності, тис.чоловік | | | | | | |

|у тому числі: | | | | | | |

|фахівці, які виконують наукові|3,2 |1,6 |1,3 |1,3 |1,2 |1,1 |

| | | | | | | |

|дослідження і розробки, тис. | | | | | | |

|чоловік | | | | | | |

|допоміжний персонал, тис. |1,5 |1,1 |0,6 |0,5 |0,4 |0,3 |

|чоловік | | | | | | |

Станом на 1.01.2001 року чисельність працівників основної діяльності

наукових організацій склала 1,7 тис. осіб, проти 5,3 тис. осіб у 1991 році.

Майже в три рази проти 1991 року зменшилась кількість фахівців, які

безпосередньо виконували науково-дослідні та конструкторські розробки, тоді

як кількість спеціалістів, що працюють за сумісництвом, зросла на 56% і

склала 546 осіб.

Переважна більшість спеціалістів зосереджена у галузі технічних наук –

455 осіб або 43,1% їх загальної чисельності, сільськогосподарських – 402

особи або 38,1%, наукових установах та вузах, що мають багатогалузевий

профіль – 124 особи або 11,8%. Дослідження та розробки в галузях медичних

наук виконували 58 осіб або 5,5%, біологічних – 16 осіб або 1,5%,

педагогічних – 1 особа або 0,1%.

Питома вага спеціалістів вищої кваліфікації у загальній чисельності

виконавців наукових розробок у 2000 році склала 8,1% проти 8,3% у 1999

році та 9,3% у 1993 році. Переважна більшість загальної чисельності

докторів та кандидатів наук (89,9%) працюють у вищих навчальних закладах,

2,6% - науково-дослідних інститутах.

Станом на 1 жовтня 2000 року в різних галузях економіки у Вінницькій

області працювало 1134 фахівців вищої кваліфікації, кожен восьмий з яких

мав науковий ступінь доктора наук. Переважна більшість кандидатів та

докторів наук зосереджена у Вінницьких: державному медичному університеті –

310 осіб, технічному – 246, педагогічному – 194 особи, які поряд з

викладацькою діяльністю займались і науковою діяльністю.

Вчене звання академіка мали 31 особа або 2,7% загальної кількості

спеціалістів вищої кваліфікації, члена-кореспондента 7 осіб або 0,6%,

професора – 82 особи або 7,2 % , доцента – 505 осіб або 44,5%.

Насторожує тенденція “старіння” наукових кадрів. Середній вік майже 25%

докторів наук перевищує 50 років, а титома вага фахівців у віці 60 років і

старше серед кандидатів становить більше половини. Частка молодих вчених у

віці до 40 років склала серед кандидатів наук 21%, докторів – лише 4%.

Питома вага жінок-докторів наук складає 13% загальної кількості,

кандидатів – більш ніж 75%.

Не сприяє притоку молоді в науку незадовільний стан з виплатою

заробітної плати. маючи рівень заробітної плати вище середгьообласного

(205,8 грн. проти 158,9 грн.), працівники галузі “Наука та наукове

обслуговування” в той час не можуть отримати її.

Підвищення в законодавчому порядку мінімального розміру заробітної

плати до 118 грн., спричинило вплив на структуру розподілу працівників за

розмірами нарахованої їм зарплати і по організаціях науки. Так, з 1200

осіб, які повністю відпрацювали березень 2000 року, 13,8% отримують

заробітну плату в межах від 118 до 150 грн., 10,1% від 165 до 195 грн. До

низькооплачувальних категорій по установах науки відноситься 5,9%

працюючих. Чисельність працівників із заробітною платою понад 750 грн.,

становить 200 осіб або 13,6%.

Заборгованість із виплатою заробітної плати станом на 10 січня 2001

року склала 460, 9 тис. грн., у тому числі борги минулих років – 330,1 тис.

грн. майже кожен третій своєчасно не отримує заробітну плату. Таким чином,

за розрахунками, кожен працівник науки, якому не виплатили платню, не

отримав в середньому по 905,5 грн. Групування працівників, які мають

заборговані кошти за терміном, свідчать, що більше половини з них не

виплачено (повністю або частково) заробітну плату понад 180 днів.

заборгованість працівникам позаоблікового складу становить 74 тис. грн. або

16,1% до загальної суми заборгованості науковим працівникам.

На рівень заробітної плати значний вплив впродовж 2000 року спричиняє

тривалість робочого часу. Коефіцієнт використання робочого часу порівняно з

відповідним періодом минулого року зменшився на 4,5 відсоткових пункти і

становить 63,2%.

На одного середньооблікового штатного працівника припадає 523 годиги

втрат робочого часу. У минулому 1999 році неявки у зв’язку з переведенням

на скорочений робочий день (тиждень) склали 32,9% невідпрацьованого часу,

неявки з дозволу адміністрації – 4,3%, відпустки за ініціативою

адміністрації – 34,5%. Вимушена неповна зайнятість пов’язана із скороченням

обсягів робіт (послуг) і є найбільш характерною для країн з перехідною

економікою.

Компенсуючий характер такої форми зайнятості виявляється в тому, що

дозволяє у визначеній мірі збалансувати попит і пропозицію робочої сили.

При цьому частково зайнятий працівник зберігає зв’язок з робочим місцем, а

оптимістично налаштоване керівництво сподівається на зростання обсягів

виробництва і збереження кваліфікованих кадрів.

У 2000 році науковими організаціями Вінниччини, тематична діяльність

яких характеризується виконанням робіт по розробці конструкторського-

спроможної науково-технічної продукції виконано 39,9 млн. грн. робіт

пов’язаних зі статутною діяльністю. а також науково-дослідних та дослідно-

конструкторських.

За 2000 рік чистий дохід від реалізації робіт (послуг) в галузі склав

34,6 млн. грн., у тому числі собівартість реалізованих робіт і послуг,

адміністративні витрати, інші операційні витрати, а також витрати не

пов’язані з основною діяльністю підприємств склали 36 млн. грн.

Чистим фінансовим результатом галузі склав пробуток 2,4 млн. грн.

Майже половину операційних витрат галузі складають матеріальні витрати

в сумі 17 млн. грн. Досить високу питому вагу (більше 20%) становлять так

званіопераційні витрати, більше 18% витрат складають витрати на оплату

праці. зниження частки інших операційних витрат, відповідно, і ріст чистого

прибутку могло б стати певним резервом підвищення рентабельності галузі. За

2000 рік норма чистого прибутку (рентабельність продажу) склала 7%, тобто

після вирахування з отриманого доходу всіх витрат залишається лише 7

копійок прибутку від кожної гривні продажу. Цей показник залишається в

галузі науки невисоким.

підвищення норми чистого прибутку знаходиться в залежності від

ефективного використання оборотного капіталу, який на кінець 2000 року

склав 29,9 млн. грн., що на 14,6% більше в порівнянні з початком 2000 року.

Більше 70% в структурі оборотних коштів становлять виробничі запаси та

готова продукція (за рік темп приросту склав 14%), більше 20% оборотних

коштів (6,9 млн. грн.) зосереджено в дебіторській заборгованості (темп

росту за рік склав 12,5%) і лише 3,5% в структурі – це питома вага грошових

коштів.

Однак, слід відмітити той позитивний факт, що в порівняні з початком

року грошові кошти на рахунках за рік зросли в 4,1 рази. Ефективність

використання оборотних коштів характеризує коефіцієнт оборотності. який

становить 1,24.

Аналізуючи фінансове становище галузі науки, потрібно відмітити, що

намітилась позитивна тенденція, про що свідчить покриття (коефіцієнт

ліквідності), який був 1, 75 на початок року зріс до 1,83 на кінець року.

Ріст коефіцієнта говорить про те,що наукові організації своєчасно погашають

свої борги.

Станом на 1 січня 2001 року кредиторська заборгованість наукових

організацій склала 16,1 млн. грн.. що на 9,5% більше в порівнянні з 1

січнем 2000 року. Більше 40% кредиторських боргів становлять несплати за

використані матеріальні та паливно-енергетичні ресурси, які зменшились

проти початку минулого року на 5,2%. Майже 3 млн. грн. складають поточні

зобов’язання перед бюджетом (16,8% в структурі заборгованості).

Наведене вище свідчить про те, що на протязі останніх років фінансовий

стан залишається складним: значно скоротився обсяг фінансового прибутку,

збільшились суми збитків і відповідно кількість збиткових підприємств,

залишається не розв’язаною проблема платежів.

Кількість організацій, які виконують наукові та науково-дослідні роботи

в Україні приведені у таблиці 2, що редагується нижче.

Організації, які виконують наукові та науково-технічні роботи, за регіонами

України

Таблиця 2

|Найменування регіонів // Роки |1991 |1995 |1998 |1999 |2000 |

|Україна |1344 |1453 |1518 |1506 |1490 |

|Автономна республіка Крим |67 |46 |40 |40 |42 |

|Вінницька область |31 |31 |33 |32 |31 |

|Волинська область |10 |12 |16 |15 |17 |

|Дніпропетровська область |83 |96 |100 |94 |94 |

|Донецька область |94 |112 |98 |101 |101 |

|Житомирська область |18 |17 |15 |15 |14 |

|Закарпатська область |16 |22 |29 |24 |18 |

|Запорізька область |53 |56 |51 |51 |45 |

|Івано-Франківська область |18 |22 |23 |22 |18 |

|Київська область |30 |38 |39 |37 |38 |

|Кіровоградська область |20 |18 |17 |17 |13 |

|Луганська область |53 |51 |50 |51 |48 |

|Львівська область |79 |80 |94 |91 |90 |

|Миколаївська область |31 |38 |42 |44 |46 |

|Одеська область |83 |88 |84 |82 |72 |

|Полтавська область |22 |27 |25 |27 |28 |

|Рівненська область |14 |18 |17 |16 |18 |

|Сумська область |25 |25 |30 |26 |25 |

|Тернопільська область |14 |15 |16 |16 |15 |

|Харківська область |190 |207 |213 |212 |217 |

|Херсонська область |22 |24 |27 |26 |26 |

|Хмельницька область |11 |10 |8 |7 |6 |

|Черкаська область |33 |37 |35 |32 |33 |

|Чернівецька область |18 |17 |18 |18 |17 |

|Чернігівська область |18 |23 |26 |24 |25 |

|м. Київ |291 |305 |353 |367 |375 |

|м. Севастополь |… |18 |19 |19 |18 |

Як видно з таблиці щодо кількості організацій, які займаються

наукою, то можна зробити стислий загальний висновок, що в порівнянні з 1999

роком йде зменшення кількості наукових організацій по всіх регіонах

України. Але і наблюдається їх ріст, особливо в столиці України – м. Києві

та великих промислових містах Харківської, Дніпропетровської та Донецької

областей. Це свідчить, що подальший розвиток українського суспільства

неможливий без науки, розробки нових технологій та сучасного

високопродуктивного обладнання. Тому, слід зазначити, що Україна потрохи

начинає відновлювати свій науковий потенціал, який наполовину утримується

на ентузіазмі науковців, їх прагненні змінити ситуацію навіть при

недостатньому фінансуванні.

Таблиця 3 дає інформацію щодо розподілу науково-технічних робіт,

виконаних за договорною ціною по формах власності за 2000 рік на Вінничині.

Розподіл науково-технічних робіт, виконаних за договорною ціною по

формах

власності за 2000 рік, в тисячах гривень

Таблиця 3

| |Загальний обсяг робіт |з них науково-технічні |

|Найменування по формах |(послуг) | |

|власності // Показники | | |

| |всього |у т.ч. |всього |у т.ч. |

| | |викона-но | |викона-но |

| | |власними | |власними |

| | |силами | |силами |

|Всього |17 442,8 |16 089,0 |17 018,6 |15 668,3 |

|у т.ч.: приватна |1 841,9 |1 406,9 |1 646,9 |1 211,9 |

|власність | | | | |

| колективна |4 001,9 |3 155, 9 |3 898,9 |3 052,9 |

|власність | | | | |

| державна |11 599,0 |11 526,2 |11 472,8 |11 403,5 |

|власність | | | | |

Як видно з табличних даних, що переважають обсяги робіт з державною

власністю. Це властиво нормальному стану. Ємні та великі наукові розробки

потребують великих капітальних вкладень, що не під силу ні одному

колективному або приватному науковому суб’єкту. У регіонах, де

сконцентрована могутня індустрія наукові установи повинні фінансуватися з

державного бюджету, а приватні установи повинні працювати у невеликих

сферах галузей та підгалузей народного господарства, а особливо у сфері

послуг.

У 2000 році в Вінницькій області підготовку аспірантів здійснювали 5

установ, у тому числі науково-дослідний інститут кормів Української

академії аграрних наук та 4 вищі учбові заклади: державний технічний

університет, державний медичний університет ім. М. І. Пирогова, державний

педагогічний університет ім. М. М. Коцюбинського та державний аграрний

університет.

Незважаючи на складний стан економіки, протягом останніх років

спостерігається активізація роботи аспірантур. Чисельність аспірантів

станом на 1 січня 2001 року складає 268 чоловік, що на 2,7% більше, ніж у

минулому році. Із загальної чисельності аспірантів 42,2% складають жінки.

Значна кількість аспірантів – 175 чоловік навчаються з відривом від

виробництва.

Розподіл чисельності аспірантів по навчальних закладах на 1 січня 2001

року редаговано у таблиці 4.

Розподіл чисельності аспірантів по навчальних закладах м. Вінниці

станом на 1 січня 2001 року

Таблиця №4

|Найменування навчальних закладів |Розподіл чисельності аспірантів, |

| |в % |

|Медичний університет |31 |

|Технічний університет |31 |

|Педагогічний університет |19 |

|Інститут кормів |10 |

|Аграрний університет |9 |

Найбільше аспірантів (81 особа) навчалось по галузі “Медичні науки”, з

них 67,9% - з відривом від виробництва, по галузі “Технічні науки” – 61

аспірант, з яких 63,9% - з відривом від виробництва.

Чисельність слухачів-іноземців в аспірантурі на 1 січня 2001 року

склала 16 чоловік, у тому числі при технічному університеті 9 осіб та при

медичному університеті – 7 чоловік (всі на комерційній основі).

Фактичний випуск аспірантів у 2000 році склав 63 чоловіки, що на 13,7%

менше, ніж у минулому 1999 році. Із загального числа аспірантів, які

навчаються з відривом від виробництва, випущено 51 особу (29,1%), у тому

Страницы: 1, 2, 3