Вплив антропогенного забруднення р. Десна на втрату ролі судноплавної артерії

де: Qср - середнє місячні витрати води у куб.м/с;

М - показник водозбору л/с з кожного квадратного км;

Н - показник площинного стоку за винятком поглинання, мм;

W - сумарні річні витрати води у куб. км.

Таблиця 3.2.2.

Середні рівні води у річки Десна у місті Чернігів (Відмітка нуля поста 102.44 м. Балтійський футшток)

Рисунок 3.2.2. Оцінка кореляції між рівнем та стоком води у р. Десна за 124 року.

Рисунок 3.2.3. Оцінка кореляції між найвищим та найнижчим рівнем води у р. Десна у кожному окремому році за 124 року

Здійснена математична обробка результатів спостережень дає змогу стверджувати:

1. На території Чернігівської області діють загальнопланетарні закономірності.

2. Взаємозв'язок між середнє місячними опадами і середнє місячною температурою має місто, але на відмінність від температури опади мають більшу непередбаченість.

3. Оскільки у минулому рівень Десни ніколи не опускався нижче 113 см по мірному футштоку, у найближчі 50 років рівень не впаде менш 100 см по точки виміру, тобто стік може змінюватися, але річка Десна, як водна артерія, буде існувати ще довго.

Розділ 4. Організаційний, та виробничий базис для екологічно-безпечного користування природними здібностями річки Десна

4.1 Основні положення Водного Кодексу України

Всі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту [1].

Водний кодекс, в комплексі з заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу, сприятиме формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення України, а також більш ефективному, науково обґрунтованому використанню вод та їх охороні від забруднення, засмічення та вичерпання.

Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

Водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" ( 1264-12 ) та іншими актами законодавства.

Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об'єктами, регулюються відповідним законодавством України [12].

Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

До водного фонду України належать:

1) поверхневі води:

природні водойми (озера);

водотоки (річки, струмки);

штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;

інші водні об'єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

До земель водного фонду належать землі, зайняті:

морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами;

прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

береговими смугами водних шляхів.

До водних об'єктів загальнодержавного значення належать:

1) внутрішні морські води та територіальне море;

2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних [11].

До водних об'єктів місцевого значення належать:

1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення;

2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Води (водні об'єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування.

Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради.

Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

4.2 Загальні положення про екологічне безпечну організаційну форму виробничої діяльності річкового транспорту України

До складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

До земель річкового транспорту належать землі, надані в користування під:

- порти, спеціалізовані причали, пристані і затони з усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслуговують річковий транспорт;

- пасажирські вокзали, павільйони і причали;

- судноплавні канали, судноплавні, енергетичні та гідротехнічні споруди, службово-технічні будівлі;

- берегоукріплювальні споруди і спеціальні насадження для вирощування деревини, в тому числі ділової;

- вузли зв'язку, радіоцентри і радіостанції;

- будівлі, берегові навігаційні знаки та інші споруди для обслуговування водних шляхів, судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, майстерні, судноверфі, відстійно-ремонтні пункти, склади, матеріально-технічні бази, інженерні мережі, службові та культурно-побутові приміщення, інші об'єкти, що забезпечують роботу річкового транспорту [10].

Для робіт, пов'язаних із судноплавством і сплавом на внутрішніх водних шляхах, поза населеними пунктами виділяється у встановленому порядку берегова смуга. Землі берегової смуги не вилучаються у землекористувачів і використовуються відповідно до чинного законодавства України.

Технічний, класифікаційний і судноплавний нагляд за річковими суднами здійснюється Українською державною інспекцією Регістру та безпеки судноплавства у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Внутрішній (річковий) транспорт, як галузь народного господарства, є одним із найважливіших видів транспорту, що у взаємодії з залізничним і іншими видами транспорту сприяє забезпеченню нормального виробництва й обігу продукції промисловості і сільського господарства і задовольняє потреби населення в пересуванні по внутрішніх водних шляхах. Основним обов'язком органів річкового транспорту України є виконання вантажних і пасажирських перевезень.

Органи річкового транспорту, а також підприємства й організації - вантажовідправники і вантажоодержувачі зобов'язані при перевезеннях вантажів суворо дотримуватись інтересів держави і забезпечувати повне і ритмічне виконання плану перевезень у цілому, по кожному виду вантажів і по кожному пароплавству, порту або пристані, цілість і своєчасну доставку вантажів, раціональне використання флоту, безпеку прямування флоту і максимальної економії транспортних витрат у народному господарстві.

Плавання судів по річкових шляхах України припускається під прапором України.

Виключення з цього правила для судів, що належать іноземним дипломатичним і консульським представництвам, припускаються в відповідності з чинними міжнародними угодами і звичаями.

Перелік рік, в устя яких вирішується захід морських судів, що плавають під іноземними прапорами, встановлюється відповідними державними органами.

Плавати під прапорами України можуть судна: які є державною власністю і, що знаходяться у веденні, організацій, підприємств.

Основними органами, у веденні яких знаходиться приналежний українській державі флот на річкових шляхах, є підвідомчі Міністерству транспорту, а також органи головних управлінь річкового транспорту [10].

Інші державні органи, а також кооперативні й інші громадські організації можуть мати судна й експлуатувати їх для своїх виробничих потреб, а також для перевезень вантажів, що не перевозяться пароплавствами річкового флоту або управліннями річкового транспорту.

Порядок перевезення вантажів зазначеними судами встановлюється відповідними органами річкового флоту або управліннями річкового транспорту. Органи Міністерства зв'язку України мають свої судна для перевезення пошти й обслуговування кабельних переходів.

Перевезення пасажирів на судах цих організацій припускаються лише з дотриманням правил, установлених органами річкового флоту, і з дозволу органів нагляду за судноплавством. Під найменуванням "пароплавство" розуміються судноплавні організації.

Перевезення військових частин, команд, бойової техніки, військового майна і вантажів із військових складів і баз у пункти споживання, палива і будівельних вантажів власної заготівлі, а також буксирування судів і інших об'єктів Міністерства оборони України здійснюються на підставі особливих положень про військові перевезення.

Необхідне відзначити, що всі пересування водного транспорту здійснюються на підставі дозволів „Укрречьпуть”. Тобто при будь-якому екологічному забрудненню навколишнього природного середовища водним транспортом, це буде з'ясовано, винні будуть покарані, а наслідки ліквідовані за рахунок винної сторони.

4.3 Загальні відомості про технічну оснащеність ВАТ „Чернігівський річковий порт” та пропозиції про більш вигідне застосування його можливостей в умовах фінансової кризи

ВАТ "Чернігівський річковий порт" розташований на річки Десна і є основним перевізником навалювальних і генеральних вантажів.

Адреса: м.Чернігів, вул.Підвальна, 23

Пропускна здатність порту в період навігації 25 тис.тонн за добу.

Вiдкрите акцiонерне товариство "Чернiгiвський рiчковий порт" - акцiонерне товариство по перевезенню вантажiв та пасажирiв, переробцi вантажiв, виконанню ремонтних робiт власного флоту. Починаючи з ХIХ столiття перевезення на річки Деснi здiйснював приватний флот. В 1919 роцi флот було нацiоналiзовано та створено РЕБ i пристань, як державнi пiдприємства, що входили до складу єдиного на Українi об'єднання "Укррiчфлоту". В 1959 роцi об'єднали РЕБ i пристань пiд назвою "Чернiгiвська пристань". З серпня 1964 року "Пристань" у складi "Укррiчфлоту" було переiменовано в "Чернiгiвський рiчковий порт". 10.11.1992 року був наказ Фонду державного майна України № 477 "Про перетворення пiдприємств i органiзацiй Українського державного мiжгалузевого об'єднання рiчкового флоту "Укррiчфлот" в акцiонернi товариства". На базi майна державного пiдприємства в процесi приватизацiї державне пiдприємство "Чернiгiвський рiчковий порт" було перетворене у вiдкрите акцiонерне товариство. Зареєстровано його 17 травня 1993 року рiшенням мiськвиконкому № 95.

ВАТ "Чернiгiвський рiчковий порт" - органiзацiя, яка не має дочiрнiх пiдприємств та фiлiй, представникiв у iнших галузях. Органiзацiя складається з таких структурних пiдроздiлiв: - вантажна дiльниця, яка виконує перевантажувальнi роботи; - служба експлуатацiї флоту, яка органiзує перевезення вантажiв та пасажирiв; - портовi майстернi; - пристань Новгород-Сiверський [10].

Наявні потужності:

1. 8 механізованих причалів загальною довжиною 808 м. До вантажних причалів ведуть залізничні колії, є контейнерний майданчик.

2. Портові крани "ГАНЦ" в/п 5 тн - 3 од., в/п 10 тн. - 3 од.;

3. Плавкрани: в/п 5 тн - 3 од.; в/п 16 тн - 1 од.;

4. Роторний навантажувач для перевантаження піску на автотранспорт продуктивністю 250 т/годин. - 1 од.;

5. Екскаватори - 2 од., навантажувачі, бульдозери та інша техніка;

6. Несамохідні судна вантажопідйомністю 1130 тн - 14 од.;

7. Буксирні теплоходи прічки Р-33Б потужністю 600 к. с. - 4 од.;

8. Суховантажні теплоходи в/п 600 тн - 2 од.;

9. Буксирні теплоходи прічки Р-96 потужністю 150 к. с. - 3 од.;

10. Буксирні теплоходи прічки 570 потужністю 300 к. с. - 11 од.;

11. Буксирні теплоходи прічки 730 потужністю 300 к. с. - 3 од.;

12. Несамохідні судна загальної вантажопідйомністю 33894 тн. - 30 од.

З 1996 річки порт здійснює вантажоперевезення по річки Дунай своїм буксирним і несамохідним флотом у порти Румунії, Болгарії, Сербії, Угорщини, Хорватії.

Вартiсть незавершеного виробництва включає прямi витрати та виробничi накладнi витрати. Готова продукцiя вiдображається за виробничою собiвартiстю. МШП списуються на собiвартiсть 100% в момент передачi зi складу в експлуатацію. Основнi засоби вiдображенi в облiку за фактичними витратами на їх придбання, доставку, встановлення, з урахуванням сум декiлькох обов'язкових дооцiнок, якi були проведенi у зв'язку з iнфляцiєю, починаючи з 1992 року, за рiшенням Кабiнету Мiнiстрiв України. Одиницею облiку основних засобiв є об'єкт основних засобiв. Пiдприємство застосовує норми i методи нарахування амортизацiї основних засобiв, передбаченi податковим законодавством. Нарахування амортизацiї проводиться щомiсячно. Придбанi нематерiальнi активи (НА) нараховуються на баланс пiдприємства за первiсною вартiстю. Нарахування амортизацiї на здiйснюється протягом строку їх корисного використання, який встановлюється пiдприємством. грошовi кошти. Грошовi кошти включають суму грошей в касi. Загальна сума грошових коштiв на кiнець року становить 1646,0 тис.грн. визначення доходу. Доход вiд реалiзацiї продукцiї визначається у вiдповiдностi з методом нарахувань при вiдвантаженнi товарiв. Доход вiд надання послуг (перевезення вантажiв, оренда примiщень, теплоходiв, кранiв) вiдображаються в облiку, коли надання послуг здiйснено. дебiторська заборгованiсть. Дебiторська заборгованiсть за товари, послуги, роботи включає заборгованiсть за реалiзованi в кредит товари, наданi послуги, роботи. Iнша дебiторська заборгованiсть складається iз заборгованостi, що не пов'язана з продажем продукцiї та наданням послуг. Курсовi рiзницi, якi виникають у зв'язку iз здiйсненням операцiй в iноземнiй валютi, визначаються як дохiд або витрати у вiдповiдному звiтному перiодi [12].

Основнi види дiяльностi товариства це:

1) Виконання всiх видiв перевезень вантажiв i пасажирiв рiчковим транспортом;

2) Виконання перевантажувальних робiт на вантажних дiльницях порту, пристанях i клiєнтурських причалах;

3) Надання транспортних послуг. Пiдприємство має на балансi портовi та плавучi крани, буксирний флот потужнiстю 150,300 i 600 к.с., маневрений i пристосований для судноплавства на річки Десна, Днiпро, Дунай.

Найбiльший об'єм перевезень здiйснюються на річки Днiпро - 68,6% та на річки Дунай - 29,5%, на річки Десна лише 1,9%. Перевантажувальнi роботи також в основному проводились на річки Днiпро i складали 98,5%. Основною причиною скорочення об'ємів перевезень на річки Десна є неплатоспроможнiсть ВАТ "Чернiгiвського заводу будiвельних матерiалiв", а також конкуренцiя на перевезення пiску з iнших районiв Чернiгiвської областi. ВАТ "Чернiгiвський рiчковий порт" має на балансi гiдротехнiчнi споруди (причали, набережнi), якi не ввiйшли до статутного фонду i є власнiстю держави. Права розпоряджатися державним майном порт не має, але витрати на утримання несе акцiонерне товариство. В цьому роцi їх передали державному пiдприємству "Адмiнiстрацiя рiчкових портiв України" 14.07.2008 року. Така ж ситуацiя з житловим фондом. На фiнансове становище пiдприємства також впливає дебiторська заборгованiсть, яка на протязi 2008 року склала 1356,1 тис. грн. Конкуренцiї на перевезення вантажiв по річки Десна немає, але вiдсутнi замовлення на цi послуги. На річки Дунай нашому флоту велику конкуренцiю складають судноплавнi компанiї України та їнших країн, якi мають бiльш сучасний флот [10].

Дiяльнiсть порту має сезонний характер i крiм того повнiстю залежить вiд рiвнiв води на річки Десна. Перевезення здiйснюються тiльки весною та восени. У липнi-серпнi рiчка мiлiє i перевезення стають не рентабельними. Крiм того, враховуючи недостатнє фiнансування держпiдприємства "Укрводшлях", рiчка Десна не чиститься, пiдмитi течiєю зваленi дерева засмiчують рiчку, одночасно створюючи небезпеку для судноплавства.

Вантажообіг Чернігівського річкового порту за підсумками 3-х кварталів 2007 річки склав 619 тис. т, що на 2,2% менше, ніж за аналогічний період минулого року. За даними адміністрації підприємства, за відсутності перевалки зовнішньоторговельних вантажів, весь вантажообіг склав каботаж.

На долю Чернігівського порту припадає близько 5% всього сумарного вантажообігу українських річкових портів, який за 9 міс. 2007 річки збільшився на 16,6% - до 13,3 млн т.

В 2009 річки ВАТ "Чернiгiвський рiчковий порт" планує виконання об'ємних показникiв майже на рiвнi 2008 року. Доходи за 2008 рiк склали 22729,5 тис.грн., витрати - 21105,1 тис.грн. План по доходам на 2009 річки планується в розмiрi 18134,3 тис.грн., по витратам - 17749,5 тис.грн. Прибуток складає 504,9 тис.грн. Зниження запланованих доходiв в 2009 роцi пояснюється тим, що в 2008 річки перевезення i перевантаження пiску проводилось повнiстю на річки Днiпро в Київському регiонi, з отриманням доходів кожний місяць. В 2009 річки 150 тис. тон піску планується перевезти i 300 тис. тон пiску переробити на річки Десна з надходженням доходiв по мiрi його реалізації. Зниження витрат на 2009 річки планується на 15,9 % вiд витрат 2008 річки

Річковим транспортом здійснювалися перевезення вантажів у внутрішньому та закордонному сполученнях. Питома вага перевезень у закордонному сполученні становила 58,9%.

У порівнянні з І півріччям 2008 річки обсяги вантажних перевезень річковим транспортом зменшилися майже на чверть (24,2%), вантажообороту - на 4%. Послугами річкового транспорту скористалося на 12,3% пасажирів менше, ніж рік тому, а пасажирооборот скоротився на 12,6%.

Це спонукає пошуку інших варіантів діяльності, з метою отримання доходу. Екологічний туризм швидко розвивається у Африці, Нової Зеландії, Австралії, Молдавії, Росії, Болгарії та багатьох інших державах. На Україні екологічний туризм активно розвивається у Закарпатті, Львівської області, гірському Криму. Але у Чернігівської області справа не вирішується, хоча „Зачарована Десна” один з найкращих туристичних об'єктів України. Чернігівський річковий порт має всі можливості створити мережу готельних комплексів від устя Десни до Новгород - Сіверського, з центральним комплексом у м.Чернігів, де вже існує ресторан та складські приміщення. Необхідне відзначити, що досвід міжнародної співпраці у галузі екологічного туризму вже є.

Висновки

Отримані дані дозволили не тільки дати об'єктивну оцінку змінам норм стоку річки Десна, але і оцінити зміни його статистичних характеристик. Виконані розрахунки показали, що в цілому стік води річки Десна змінюється синхронно загальної ситуації, але поки ще зміни річного стоку не виходять за межі історично зареєстрованих змін. Таким чином, можна зробити висновок про те, що господарська діяльність в басейні річки Десна привела до зниження стоку, але не вплинула на розмах його природних коливань, і не має катастрофічного характеру. Фактично зменшення інтенсівності паводку привело до збільшення стоку у літній період (що і потрібне для екологічного туризму).

Необхідно відзначити, що в зв'язку зі складним характером кліматичних і погодних процесів прямий зв'язок між сонячною активністю і водністю річки Десна однозначно не встановлена. Однак збіг піків сонячної активності і піків водності говорить про те, що такий зв'язок все-таки є. Десна сама могутня дренажна система Чернігівської області, що виносить за її межі поверхневі забруднення у вигляді пестицидів, солей важких металів, радіонукліди та інші наслідки антропогенного впливу. В області немає іншої виробничої структури, що також як Чернігівський річковий порт була зацікавлена в рішенні екологічних і гідродинамічних проблем річки Десна, як водної артерії. Області екологія Десни перебуває під контролем екологічної служби області, є державні програми і джерела фінансування, вони спрямовані в Чернігівський річковий порт для проведення глибинних робіт, очищення фарватеру, відновлення екосистеми річки Десна.

Україна граничить з багатьма Європейськими державами, тому трансграничний перенос має певний вплив на стан водозбірних площ і поверхневих вод у басейні річки Дніпро. В Україні переважає західний перенос повітряних мас, тому шкідливі викиди в атмосферу в державах Західної і Центральної Європи переносяться на території Західних і Північних областей України, включаючи і верхню частину басейну Дніпра і Десни. Більше всього двоокису азоту (NO2) надходить в Україну з Польщі (450 т), Німеччини (305 т), Словаччини (196 т). Сполуки сірки в складі забруднених атмосферних мас надходять з території Польщі (153 т) і Румунії (115 т). Однак оплату за отримане забруднення Україна поки не одержує і відповідні заходи щодо поновлення флори і фауни не проводяться, що в перспективі завдасть шкоди екологічному туризму.

Питання про одержання компенсацій від наших фінансово благополучних Західних сусідів необхідно ставити вже сьогодні, у тому числі через украй повільно функціонуючий Гаазький суд.

Головними згідно поставленої мети були вирішені такі окремі завдання, які відображені у відповідних розділах дипломної роботи. Поставлену мету досягнуто вирішенням таких завдань:

- здійснено аналіз загально-планетарних тенденцій зміни клімату на підставі узагальнення як з першоджерел всесвітнього рівня, так і за даними системи метеостанцій України, Росії та Білорусі, що здійснюють спостереження за станом басейну річки Дніпро;

- сформована та оброблена база даних по параметрах температури, опадів та річкового стоку у Чернігівський області за даними метеостанція Семенівка та водомірний пункт м.Чернігів;

- здійснено математичний аналіз та побудовані графічні матеріали які ґрунтовно підтверджують отримані наукові висновки;

- з'ясовано можливості судноплавства водною артерією річки Десна на найближчі 50 - 75 років як задовільні, у тому числі з метою забезпечення потреб екологічного туризму, який потребує суден вже встановленої судноплавної характеристики;

- обґрунтовано конкретні пропозиції на користь конкретної виробничої структури - ВАТ “Чернігівський річковий порт”.

Таким чином проектне завдання виконано у повному обсязі за допомогою обраних методів досліджень.

Список використаних джерел

1. Водний Кодекс України. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1995, N 24, ст.189

2. Банников А.Г., Рустамов А.К., Вакулин А.А. Охрана природы. - М.: Агропромиздат, 1987 - 245 с.

3. Беспамятов Г.П., Кротов Ю.А. Предельнодопустимые концентрации химических веществ в окружающей среде: Справочник: Л: Химия, 1985. - 528 с.

4. Білявський Г.О. та інші. Основи екологічних знань: Навч. посібник. - К.: Либідь, 2002. - 346 с.

5. Боков ВЛ., Лущик А.В. Основы экологической безопасности. - Симферополь: Сонат, 1998. - 224 с.

6. Вредные вещества в промышленности / Под ред. Э.Н. Левиной / -Л.: Химия, 1985. - 464 с.

7. Гінсірук С.А. Регіональне природокористування: Навч. посібник. - К., 1990.

8. Голубець М.А., Кучерявий В.П., Генсірук С.А. та ін. Конспект лекцій з курсу "Екологія і охорона природи". К., 1990. - 179 с.

9. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища. - К.: Т-во „Знання”, КОО, 2000. - 203 с.

10. Доповідь про стан навколишнього природного середовища в Чернігівській області за 2008 рік. - Чернігів, 2009. - 186 с.

11. Екологія і закон: Екологічне законодавство України. Книга 1. /За ред. В.І.Андрейцева. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - 704 с.

12. Екологія і закон: Екологічне законодавство України. Книга 2. /За ред. В.І.Андрейцева. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - 576 с.

13. Евилович А.З. Утилизация осадков сточных вод. - М.: Стройиздат 1989

14. Екологічний моніторинг. Методичні вказівки до лабораторних робіт з дисципліни “Основи екології” для самостійної роботи студентів механічних та технологічних спеціальностей /Укл.: Старчак В.Г., Костенко І. А., Цибуля С, Д., Мартинюк О. Г., Буяльська Н. П.- Чернігів: ЧДТУ, 2004.- 129 с.

15. Жуков А.И., Монгайт И.Л., Родзиллер И.Д. Методы очистки производственных сточных вод. - М.: Стройиздат, 1985. - 298 с.

16. Загальна гідрологія. / За ред. Лисогора С.М. - К.: Фітосоціоцентр, 2000. - 264 с.

17. Злобін Ю.А. Основи екології. - К.: Лібра, 1998. - 246 с.

18. Злобін Ю.А. Основи екології. - К.: Лібра, 1998. - 246 с.

19. Капинос П.И., Панесенко Н.А. Охрана природы. - Киев: “Вища школа”, 1991. - 210 с.

20. Каракаша ИМ. Экологическое право Украины. - Одесса: Латстар, 2001. - 478 с.

21. Комплексное использование и охрана водных ресурсов. / Под редакцией О.А. Юшманова. - М.: Агропромиздат, 1985 - 234 с.

22. Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика. - К.: Заповіт, 1996. - 108 с.

23. Кучерявий В.П. Екологія. - Львів: Світ, 2001. - 500 с.

24. Мазур И.И., Молдованов О.И. Курс инженерной экологии. - М.: Высшая школа, 1999. - 447 с.

25. Масюк Н.Т. Введение в сельскохозяйственную экологию. - Днепропетровск, 1989. - 192 с.

26. Методы охраны внутренних вод от загрязнения и истощения. / Под редакцией И.К. Гавич. - М.: Агропромиздат, 1985. - 320 с.

27. Миркин Б.М., Наумова Л.Г. Экология. - Уфа: Восточный университет, 1998. - 256 с.

28. Никаноров А.М., Хоружая Т.А. Экология. - М.: ПРИОР, 2000. - 304 с.

29. Охрана окружающей природной среды. / Под редакцией Г.В. Дуганова. - Киев: “Выща школа”, 1990. - 300 с.

30. Охрана окружающей среды /Под ред. С.В.Белова. - М.: Высшая школа, 1991. - 319 с.

31. Охрана производственных сточных вод и утилизация осадков. / Под редакцией В.Н. Соколова. - М.: Стройиздат, 1992. - 260 с.

32. Романенко В.Д. Основи гідроекології. - К.: Обереги, 2001. - 728 с.

33. Справочник по охране окружающей среды /В.С. Сахаев, Б.В. Щербицкий. - К.: Будівельник, 1986. - 152 с.

34. Степановских А.С. Экология. - М.: ЮНИТИ, 2001. - 703 с.

35. Туровский И.С. Обработка осадков сточных вод. - М.: Стройиздат, 1984. - 120 с.

36. Экология города: Учебник. / Под ред. Ф.В.Стромберга. - К.: Либра, 2000. - 464 с.

Страницы: 1, 2, 3, 4