Рембрандт Харменс ван Рейн (1606-1669)

Рембрандт Харменс ван Рейн (1606-1669)

Міністерство освіти України

Тернопільська академія народного господарства

Інститут комп’ютерних інформаційних технологій

Кафедра економіки

природокористування

і управління

на тему:

«Охорона виробничих стічних вод і утилізація

відходів»

Виконав:

студент гр.СКБ-21

Михальчук О.М.

Перевірив:

викладач

Круп’як Л.Б.

Тернопіль 1999

Рембрандт Харменс ван Рейн (1606-1669)

Яке не є великим значення творчості Халса в історії голландського

живопису, але його славу в очах потомства затьмарює інший голландський

митець Рембрандт Харменс ван Рейн. Його твори, живописні і графічні,

різноманітні по сюжетах і глибині характеристик, складають одну з вершин

європейського і світового мистецтва, одну з найбільш високих досягнень в

розвитку реалізму.

Народився Рембрандт в Лейдене в сім'ї мірошника Харменса ван Рейна.

Дуже рано виявилася у хлопчика схильність до живопису. Недовго провчившись

в Лейденськом університеті, молодий Рембрандт цілком віддався мистецтву.

Три роки пробув він в майстерні живописця Сваненбюрха, а потім декілька

місяців у амстердамського художника Пітера Ластмана. Але більше, ніж у них,

вчився Рембрандт у самого життя: він допитливо вдивлявся в навколишній

світ, спостерігав за мімікою і жестами людей, вивчав ефекти освітлення. Він

писав жанрові і релігійні сцени, портрети своїх близьких і портрети багатих

замовників, численні автопортрети (власне обличчя здавалося художнику

зручним об'єктом для спостереження і експериментів). Рембрандт працював

масляними фарбами, олівцем, пером і пензлем, а також досконало володів

технікою офорта (див. ст. «Графіка»).

У 1632 р. Рембрандт переїхав в Амстердам і швидко завоював там

популярність. Число замовників безперервно росло. Подібно іншим

голландським художникам, Рембрандт умів живо написати людську особу,

відтворити м'які складки тканин і холодний блиск металу. Але вже в цей

період він багато в чому перевершує по глибині і різноманітності задумів

своїх побратимів по кисті.

У традиційний для голландського мистецтва жанр групового портрета

Рембрандт своєю картиною «Урок анатомії лікаря Тюлпа» (1632, Музей Мчу-

рицхейс, Гаага) вносить нові риси: єдине почуття уваги і інтересу об'єднує

слухачів лікаря Тюлпа. Зосереджені його словами, вони порівнюють розітнений

труп з малюнками в анатомічному апасе. Картина сприймається не як ретельно

продуманий по композиції портрет, а як переконливий своєю безпосередністю

життєвий епізод.

Ця ж риса властива і «Автопортрету з Саскіюєю» (бл. 1635, Картинна

галерея, Дрезден), в якій Рембрандт зобразив себе зі своєю молодою дружиною

за столом. Підіймаючи келих, він як би звертається до тих, хто дивиться на

картину, і пропонує розділити з ним його безмірну радість і щастя. Він

робить глядача мимовільним учасником виникаючої сцени. Потоки світла, що

грають на обличчях і дорогих тканинах одягу, ніжні переливи золотистих і

червонуватих тонів посилюють святковий настрій картини.

Задачі, які ставить перед собою Рембрандт, не схожі на спрямування

більшості інших голландських художників. Він все частіше вражає сучасників

сміливістю і новизною своїх задумів. Прагнучи до все більшої і більшої

натхненності образів, Рембрандт жертвує зовнішніми подробицями і

декоративними ефектами, нехтуючи часом і вимогами замовників. Показова в

цьому відношенні історія з картиною, що отримала пізніше назву «Нічний

дозор» («Рота капітана Франса Баннінга Кока і лейтенанта Віллема ван

Рейтенберга», 1642, Рейксмюсеум, Амстердам). Ця велика картина повинна була

являти собою груповий портрет членів стрілецької гільдії. Однак Рембрандт,

відмовившись від прийнятого в той час рівного розташування фігур і

статичного зображення всіх учасників, задумав сцену, повну рушення. Він

зупинився на моменті, коли як би по сигналу тривоги поспішно і безладно

виходять на площу стрілки, на ходу поправляючи зброю. Попереду групи

урочисто виступають капітан Баннінг Кок і його помічник.

Нерівне світло осяває групу, посилюючи враження рухливого натовпу. Не

стільки портретні характеристики окремих персонажів прагне передати тут

художник, скільки хоче створити враження схвильованості, раптовості події.

Цього і не зрозуміли замовники, незадоволені тим, що одні обличчя видно

добре, а інші майже приховані від глядача. Замовники вважали, що якщо вони

сплатили художнику рівні суми, то повинні бути зображені ним з рівною

увагою. Починаючи з цієї картини нерозуміння амстердамськими бюргерами

творчих спрямувань Рембрандта буде посилюватися все більше і більше.

Все рідше будуть звертатися до нього з великими офіційними

замовленнями. Але конфлікт з пануючим середовищем не зменшить творчої

енергії майстра і аж до останнього року свого життя він буде створювати

чудові по силі емоційного впливу і правдивості реалістичні твори.

У рік створення картини «Нічний дозор» художник пережив велике

особисте горе: померла його кохана дружина Саськия. Він залишився один з

однорічним сином Тітусом. Рембрандт багато писав його в різному віці,

відмічаючи з великою теплотою зростаючу вдумливість і допитливість

хлопчика.

У 40-х роках в картинах Рембрандта переважають золотисто-коричневі

тони, дивно багаті по своїх відтінками. Трактування сюжетів і

характеристики людей стають глибшим і задушевніше.

У картині Рембрандта «Святе сімейство» (1645), що зберігається в

Ермітаже, в образах героїв євангельської легенди Марії, немовляти Христа

і Іосифа втілені самі звичайні і прекрасні в своїй щирості і чистоті

людські почуття ніжність і дбайливість матері, відчуття домашнього спокою

те, що у всі часи зрозуміло і дорого людям. Обстановка кімнати гранично

проста, це житло бідного теслі, який тут же зайнятий своїм ремеслом. Не

тільки в подібних картинах, але і в своїх численних малюнках Рембрандт

завжди з величезною симпатією зображав людей з народу, завжди співчував

старості і самотності.

Величезне місце в творчості художника займає портрет. Рембрандт

залишив нам чудову галерею облич чоловічих і жіночих, молодих і старих,

але майже завжди серйозних і зосереджених. На відміну від Франса Халса, як

би вмить фіксуючого в своїх портретах певний вираз обличчя людини,

Рембрандт у вигляді зображеного узагальнює свої спостереження і роздуми над

його переживаннями і над життям. Це свого роду портрет-біографія. Такий,

наприклад, «Портрет старенька» (1654, ГМИИ ім. Пушкіна, Москва). Світло

виділяє в картині обличчя старої жінки, її скорботний погляд приковує увагу

глядача безвихідністю горя, глибиною думки, примушує задуматися над

значенням існування. Рембрандт показує доброту і людяність нічим не

знаменитої людини. Краса душевна перетворює втомлене, зморшкувате обличчя і

робить його привабливим.

Вершина в розвитку голландського групового портрета картина

«Старійшини суконного цеху, або так звані синдики» Рембрандта (1662,

Рейксмюсеум, Амстердам). Старійшини цеху сукнарів зображені в момент

обговорення якихось важливих питань. Як різні їх обличчя, хоч всі вони

охоплені якоюсь однією думкою, одним спрямуванням! Це враження виникає

передусім тому, що всі, кого зобразив художник, дивляться в одному напрямі.

Вони дивляться на тих, хто як би знаходиться перед картиною і до кого

звернені слова синдика, вміщеного в центрі групи. Таким чином, глядач, що

розглядає цю композицію, стає свого роду учасником того, що відбувається:

адже на нього звернути увагу діючих осіб. Причому всі вони по-різному

дивляться, слухають виступаючого, по-різному виражають свої почуття жестами

і мімікою. Весь простір картини наповнений світлом і повітрям. Єдина

коричнювато-червона гамма, то затухаюча, то що спалахує місцями тонкими

відтінками кольору, об'єднує всі частини призначення одним нерозривним

цілим.

До останніх і найбільш довершених картин художника належить велике

полотно, що зберігається в Ермітаже, «Повернення блудного сина» (бл. 1668

1669). Євангельська притча про юнака, який пішов з батьківського будинку,

розтратив свій достаток і жалюгідним, приниженим повернувся до батька,

виростає у Рембрандта у велику загальнолюдську тему. Не можна без

хвилювання дивитися на обличчя напівсліпого батька, його тремтячі старечі

руки і фігуру сина, що виражає глибоке і щире розкаяння. Благородна ідея

любові до приниженої і страждаючої людини розкрита тут в разючих по

життєвій переконливості образах. Особисті знегоди не зломили майстра, а

додали особливу силу і майстерність його пізнім творам.

Крім живопису протягом всьому своєї творчості Рембрандт приділяв

велику увагу офорту . І в цій області коло тем його було також надзвичайно

різноманітне. Виконані ним в техніці офорта портрети і пейзажі, побутові і

релігійні сцени завжди відрізнялися сміливістю і новизною художніх

прийомів. Художник домагається в них чудового багатства світлотіні,

виняткової виразності і лаконізму ліній. У невеликих по розмірах офортах

Рембрандт створив складні, глибоко реалістичні образи.

Багаті голландські бюргери основні замовники Рембрандта не

зрозуміли і не оцінили геніального художника. Трагічно самотнім, в злиднях

помер Рембрандт в 1669 р. Художника поховали на кладовищі для бідняків на

громадські кошти. Але справедливість перемогла: Рембрандта шанують нащадки,

їм гордиться не тільки його батьківщина, але і все людство.