завідувач кафедри паразитології
та тропічної ветеринарії
д.в.н.,
професор________В.Ф. Галат
"____"______________2003
р.
ЗАВДАННЯ НА ВИКОНАННЯ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ
студенту Ошовському Володимиру Володимировичу
ТЕМА РОБОТИ: ОСОБЛИВОСТІ ЕПІЗООТОЛОГІЇ,
ДІАГНОСТИКИ, ЛІКУВАННЯ ТА ПРОФІЛАКТИКИ ДЕМОДЕКОЗУ СОБАК
В УМОВАХ М. КИЄВА
1. Затверджена наказом ректора від 03.06.13 № 680с
2. Термін здачі студентом завершеної роботи в деканат_______________
3. Вихідні дані до роботи: Дослідження проводились на базі товариства
охорони тварин "SОS".
Загальна кількість тварин - 100 голів. Утримуються тварини у вол'єрах по 5 - 7
голів. Компресорним методом дослідили 65 зскрібків і отримали 50 позитивних
результатів.
4. Зміст роботи (перелік питань, що розробляються в роботі):
- Вивчити доступні літературні джерела по
демодекозу м'ясоїдних;
- Вивчити деякі питання епізоотології демодекозу
собак у м. Києві;
- Проведення діагностики демодекозу собак;
- Перевірка акарицидної активності препаратів
Івермектин та Амітразін;
Керівник дипломної роботи -
к.в.н., доцент ___________________М.П. Прус
Завдання прийняв до виконання ___________________В.В. Ошовський
Дата отримання
завдання ___________________
РЕФЕРАТ
Робота виконана
на тему: “Особливості епізоотології, діагностики, лікування та профілактики
демодекозу собак в умовах м. Києва”. Обсяг роботи 73 сторінки машинописного
тексту, робота містить 5 таблиць та 50 літературних джерел.
Метою роботи було
вивчення особливостей епізоотологічного процесу у м. Києві, патогенезу
демодекозу собак, перевірка ефективності акарицидних препаратів івермектин та
амітразин та розробка науково обґрунтованих методів лікування демодекозу
м’ясоїдних.
В результаті
проведеного аналізу та на підставі власних досліджень і спостережень були
встановлені епізоотологічні, клінічні особливості перебігу демодекозу собак у
м. Києві, а також перевірена акарицидна ефективність амітразу та івермектину.
Дослідження
показали, що найбільш ефективним засобом лікування демодекозу собак є
івермектин, а проведений розрахунок ефективності ветеринарних заходів при
такому методі лікування свідчить про наявність економічного ефекту, який
складає 13,4 гривні на 1 гривню витрат.
1.
ВСТУП
Тварина в домі –
це затишок, радість та гарний настрій. Коли людина піклується про тварину, вона
стає добрішою, з повагою ставиться до інших. Маленьку тварину не можна
розглядати як живу іграшку. З часом це маленьке кошеня чи цуценя виростає, у
нього з’являються свої інстинкти, звички, а інколи і неприємні риси характеру.
Догляд за такими тваринами вимагає деякого досвіду і часу. Слід відмітити, що
від людини залежить, чи будуть собака, кішка здоровими і доглянутими. Якщо
людина піклується про здоров’я та зовнішній вигляд своєї тварини, то і людині
не загрожує небезпека, адже вона несе відповідальність за життя та здоров’я
тварини.
Актуальність
теми. Перед спеціалістами ветеринарної медицини стоять великі і відповідальні
завдання. Перш за все – попередження і ліквідація інфекційних та інвазійних
хвороб домашніх тварин, адже ці хвороби приносять значні економічні і моральні
збитки господарствам, державі, власникам. До таких хвороб, відноситься
демодекоз.
Демодекоз з часом
набув широкого розповсюдження серед м’ясоїдних. Крім того, хвороба викликає
функціональні зміни в організмі тварин, які іноді приводять до смерті. Не
дивлячись на розроблені і рекомендовані в практиці профілактичні і лікувальні
заходи, захворюваність м’ясоїдних демодекозом залишається значною.
Для підвищення
ефективності боротьби з демодекозом собак, необхідно вивчити епізоотологію
даного захворювання. Успіх також залежить від своєчасної і ефективної
діагностики, ефективності акарицидних препаратів та їх доступності щодо
вартості.
Разом з тим, на
наш погляд, недостатньо вивчені особливості епізоотологічної ситуації, кліщів Demodex canis.
2. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
2.1. СИСТЕМАТИКА ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КЛІЩІВ
DEMODEX CANIS
Кліщі (Acarina) – групова назва, що об’єднує
три ряди класу павукоподібних (Arachnida): паразитиформних – Parasitiformes, акариформних – Acariformes і кліщів-сінокосців – Opiliocarina.
Ветеринарне
значення мають два ряди кліщів: Acariformes (кліщі – збудники хвороб) і Parasitiformes (кліщі, які переносять збудників
хвороб) [13].
Ряд Parasitiformes поділяють на дві надродини: Ixodoidea і Gamasoidea. До кліщів надродини Ixodoidea належать дві родини: Ixodidae і Argasidae. Надродина Gamasoidea об’єднує велику кількість родин, але
ветеринарне значення має родина Dermanyssidae.
Ряд Acariformes включає кліщів трьох
підрядів: саркоптиформних (Sarcoptiformes), тромбідиформних (Trombidiformes) і панцирних (Oribatei). До підряду Sarcoptiformes відносять представників 2-х
родин: родина Sarcoptidae (з родами – Sarcoptes, Knemidocoptes i Notoedres) та родина Psoroptidae (з родами – Psoroptes, Chorioptes, Otodectes). У підряд Trombidiformes відносять кліщів родин Demodecidae та Syringophilidae. Підряд Oribatei представлений сапрофітами, він
налічує до 90 родин, серед яких більшість виявилась проміжними хазяями
стьожкових червів – збудників аноплоцефалятозів тварин [21].
Систематичне положення:
Тип
Arthopodae
Підтип
Chelirata
Клас
Arachnoidea
Ряд
Acariformes
Підряд
Trombidiformes
Родина
Demodecidae
Демодекози –
досить поширена в Україні арахнозна хвороба тварин, яку спричиняють акариформні
кліщі з родини Demodecidae. Вони представлені декількома видами кліщів. Це
бінімфальні кліщі. Розвиваються з метаморфозом. Розвиток одного покоління
триває 25 – 27 днів. Живляться лімфою, епідермісом, запальним ексудатом.
Паразитують всі стадії демодексів і мають досить
чіткі родинні відмінності від кліщів інших родин [25].
Демодекоз -
інвазивна хвороба тварин, що викликається кліщами роду Demodex. У домашніх
тварин паразитують специфічні види кліщів: на великій рогатій худобі - D. bovis
, вівцях - D. ovis, козах - D. Сарraf, свинях - D. philloides, собаках - D.
Canis. У людини демодекоз викликають демодекси – D. folliculorum та D. brevis.
Хвороба характеризується дерматитами, гіперкератозами і прогресуючим
схудненням. В ускладнених випадках до запального процесу залучається різна
гноєутворююча мікрофлора: стафілококи, стрептококи, протей, різні
умовно-патогенні грибки. Нерідко захворювання закінчується виснаженням та
загибеллю тварини [31].
Хворіють усі види
тварин, але собаки, велика рогата худоба, вівці, кози, свині перехворювають у
більш важкій формі.
2.2.
МОРФОЛОГІЯ ЗБУДНИКА ДЕМОДЕКОЗУ
В залежності від
видової приналежності має подовжене тіло, розміром від 0,22-0,25 мм (у самців)
і відповідно від 0,24-0,30мм (у самок). Яйця веретеноподібної форми із загостреними
кінцями довжиною
0,07 - 0,09мм, шириною 0,025мм. Demodex canis ясно-сірого
кольору, на передній частині тулуба розташовані атрофовані лапки, кутикула
поперечно покреслена (це поперечні ряди маленьких шипів,
вістря яких спрямовані назад). Статевонезрілі особини, личинки і німфи мають більш
коротке черевце, личинка безнога, на місці ніг розташовані 3 пари горбків –
зачатки кінцівок. Форма тіла кліщів преімагінальних фаз розвитку в області
розташування ніг бочкоподібна, що свідчить про непристосованість личинок і німф
до пересування по твердій поверхні.
Зовсім інший
рівень морфологічної організації в дорослих кліщів. Гнатосома імаго могутня,
пристосована для добування їжі, включає дві пари навколоротових кінцівок –
хеліцери і педіпальпи – і непарний орган – гіпостом. Ротовий апарат дорослих
демодекозних кліщів ріжучо-колючо-сисного типу, добре розвинений і має
ліроподібну форму. За допомогою гострого гіпостома імаго здатні проколювати
оболонки клітин. Могутня, оточена м'язами, глотка сприяє заковтуванню
клітинного вмісту в шлунок, що знаходиться усередині подосоми, у нижній її
площині. Дно шлунка розташовується між III і IV поперечними галузями коксостернального
кістяка [25].
За допомогою
гачкоподібних хеліцер, роблячи ними ножицеподібні рухи, імаго здатні підрізати
оболонки клітин, уміст яких, потрапляючи в демодекозне вогнище, служить їжею
личинкам і німфам. Під час харчування після проходу дорослого кліща за ним
залишається в епітеліальній тканині демодекозного вогнища поглиблення у виді
овальної борозни, глибина якої в середньому складає 28-30мкм, а ширина, як
правило, дорівнює ширині гнатосоми (30-35мкм).
Поряд з основною
функцією – добуванням їжі – гнатосома при переміщенні кліща може активно
допомагати ходильним кінцівкам. Ноги імаго можуть бути майже цілком прибрані,
як поршень у циліндр, і висунуті в будь-якому напрямку, можуть працювати
синхронно і кожна самостійно, незалежно від рухів інших семи. П’ятичленикова
лапка (чотири членики якої спрямовані вперед і один назад), обладнана короткими
кігтиками. Вентральна частина подосоми плоска, з коксостернальним кістяком. Усі
ці ознаки – свідчення адаптації кліщів до руху по суші. Личинки і німфи не
здатні не тільки до переміщення по поверхні шкіри тварини-хазяїна, але вони
навіть не в змозі самостійно вийти на поверхню [31,32].
Дорослі кліщі
мають чітко виражені бічні очі правильної класичної форми, центральна частина
їх пігментована. Розміри ока 4´2 мкм, тобто довжина перевищує ширину
в 2 рази. Очі прості, досить великі, розташовані з боків гнатосоми, у задній її
частині, і тому добре видні тільки збоку. Обоє очей з'єднані між собою
надочноямковим валиком, за яким відразу ж починається опукла дорсальна поверхня
подосоми. У личинок і німф органів зору не знайдено [37,48].
Кліщі роду
Demodex, на відміну від інших кліщів цього підроду, не мають стигм і трахей.
Дихальна система демодекозних кліщів своєрідна. Якщо в личинок і німф немає ні
стигм, ні трахей і їх дихання шкірне, то в дорослих кліщів воно може
здійснюватися двома шляхами: шкірним і дифузним, в останньому випадку за участю
трахеї, що виникає на фазі імаго як пристосування для дихання атмосферним
повітрям. Зовнішні структури органів дифузійного дихання знайти в кліщів значно
легше, ніж внутрішні. З боків підстави гіпостома приблизно на 5мкм вище
глоткового сосочка в імаго видні два дихальних отвори діаметром по 1мкм кожне,
що відстоять друг від друга на відстані 4-5мкм. Від них у каудальному напрямку відходять
два повздовжніх трахейних стовбури, що розташовуються над шлунком. Трахеї мають
опорні стовщення, унаслідок чого їхні стінки при русі кліщів не спадаються.
Кожний з цих двох стовбурів закінчується повітряносним мішком, кулясті
розгалуження якого представлені сплетенням стовбурів більш дрібного перетину.
Таким чином, імаго, знаходячись на поверхні шкіри, можуть вільно пересуватися,
орієнтуватися в просторі за допомогою очей і дихати, використовуючи атмосферне
повітря. Спарювання самців і самок відбувається безпосередньо в колонії, а не
на поверхні шкіри тварини. Копуляція супроводжується щільною фіксацією самця,
що знаходиться при спарюванні внизу, на внутрішній стінці демодекозного
вогнища.
2.3. ПАТОГЕНЕЗ ТА БІОЛОГІЯ РОЗВИТКУ КЛІЩІВ DEMODEX CANIS
Життєвий цикл
кліща Demodex
canis триває 25-27 діб і характеризується кількома
фазами розвитку. У процесі онтогенезу кліщі проходять наступні фази: яйця –
личинки – протонімфи – дейтонімфи - імаго [7,13].
Після запліднення
дорослі самки , що знаходяться у фолікулах у положенні вниз головою уздовж
волосків, відкладають веретеноподібні яйця (80´30 мкм). Яйця швидко
збільшуються в розмірі і стають пігментованими і зернистими. Через 4 – 6 днів з
них виходять червоподібні личинки з шістьма ніжками. Після появи на світ кліщі
преімагінальних стадій рухаються, живляться, а також ростуть і розвиваються і
через 6 – 8 днів перетворюються в протонімфи (6 ніжок), які за 3 дні стають
восьминіжковими дейтонімфами (личинки другого віку) морфологічно схожими на
дорослих особин (відрізняючись від них тільки довжиною черевця). Дейтонімфи
залишають волосяний мішечок разом із секретом сальних залоз і розсіюються по
інших фолікулах. Вони стають статевозрілими через 10 днів (імаго). Спарювання
відбувається швидко. Самці вмирають, а запліднені самки спускаються у волосяні
мішечки (живуть у волосяних цибулинах 4-6 днів). Повний цикл складає 25 - 27
днів. Дейтонімфи залишаються на шкірі протягом 24 - 48 годин [9,10].
Кліщі занурюються
переднім кінцем тіла в порожнину волосяних мішечків і сальних залоз, де
інтенсивно розмножуються. Зазвичай кліщі поселяються у верхній частині фолікула
і, розмножуючись, повністю заповнюють його. Число їх у волосяному фолікулі і
сальній залозі іноді досягає 200. Харчуються кліщі шкірним салом, епітелієм
цибулини, запальним ексудатом.
Однак демодекозні
кліщі найчастіше можуть переживати і навіть розмножуватися в інших тканинах, а
також паренхіматозних органах. Кліщів та їх яйця знаходять в лімфатичних
залозах, стінках та просвіті кишечнику, в паренхімі печінки, селезінці, нирках,
що свідчить про високу пристосувальну активність збудника [16,40]. Але окремі дослідники вважають що до цього призводить
емболізація кліщів при їх розмноженні і загибелі волосяних мішечків, внаслідок
чого яйця та кліщі попадають у кров і лімфу які розносять їх по внутрішніх
органах. Їх знаходили також в молоці та секреті крайньої плоті. Але вони мертві
і не здатні до зараження. Оскільки хворі тварини часто
облизуються, кліщі можуть бути виявлені і при копрологічному аналізі, але варто
помітити, що паразити виживають, тільки знаходячись у волосяних мішечках [32,42].
Нападаючи на
хазяїна, дорослі кліщі занурюються переднім кінцем тіла в порожнину волосяних
мішечків і сальних залоз, де інтенсивно розмножуються. Зазвичай кліщі
поселяються у верхній частині фолікула і, розмножуючись, повністю заповнюють
його. Число їх у волосяному фолікулі і сальній залозі іноді досягає 200.
Харчуються кліщі шкірним салом, епітелієм цибулини, запальним ексудатом. Вплив на
організм починається з моменту занурення самки у волосяні фолікули.
Під час
харчування кліщі, проходячи по внутрішній стінці вогнища ураження, за допомогою
хеліцер відрізають цілі шари епітеліоцитів, іноді до базальної мембрани і
глибше, залишаючи за собою западини у виді борозни. Кліщі протискуються між
волосом і його піхвою у волосяну сумку, розмножуються там і просуваються,
руйнуючи кореневу піхву, у глибину сумки, досягаючи, зрештою, волосяної
цибулини. Механічно подразнюючи тканини шкіри і діючи на нервові закінчення
кліщі викликають атрофію волосяних сосочків і сальних залоз, розлади роботи
шкірних капілярів, порушують харчування шкіри її іннервацію [11,13].
У результаті цього
просування зростає роз'єднання волоса і кореневої піхви, оголення його від
навколишньої епітеліальної оболонки і навіть від волосяного сосочка; кліщі
уражають також сальні залози. З боку організму хазяїна відзначається реакція,
що виражається інфільтрацією та утворенням сполучнотканинної оболонки-капсули,
що є своєрідною зовнішньою стінкою вогнища ураження, еозінофілами,
гістіоцитами, круглими клітинами [40].
Поряд з цим у
процесі гістіогенезу ушкодженої тканини включаються і клітини зовнішнього шару
шкіри. Епідерміс, що знаходиться безпосередньо над вогнищем ураження,
гіпертрофується. У результаті базальна мембрана зміщається вглиб тканин, а
внутрішній епітеліальний шар вогнища в місцях ушкодження відновлюється,
поповнюючи запаси їжі для паразита.
Зсув базальної
мембрани, а разом з нею і сполучнотканинної оболонки всередину тканин дерми
дозволяє кліщам відвойовувати простір, збільшуючи тим самим вмістище для особин
своєї колонії.
Навколо паразитів
периваскулярно відбувається інфільтрація лімфоцитами, гістіоцитами,
еозинофільними лейкоцитами, а навколо утворення гранулематозних структур з
наявністю епітеліоїдних і багатоядерних гігантських клітин. Крім того,
відзначається ушкодження мікроцеркуляторного русла сполучної тканини.
Усі ці зміни, а
так само наявність периваскулярних інфільтратів і продуктивного ендоваскуліту
вказують на реакцію гіперчутливості уповільненого типу в механізмі відповіді на
демодекозну реакцію. Клітинні реакції при такому імунному запаленні
відображують динаміку тканинної елімінації продуктів реакцій антиген-антитіло [50].
У місцях ураження
кліщами розвивається осередкове запалення, що супроводжується випаданням
волосся, утворенням пустул і везикул. Потім до запального процесу приєднується
ускладнення секундарню мікрофлорою (стафілококи, стрептококи, протей, різні
умовно-патогенні грибки), розвиваються абсцеси волосяних цибулин і сальних
залоз. Некротизовані при цьому тканини шкіри і продукти її запалення піддаються
гнильному розпаду з появою неприємного специфічного запаху. Зрештою,
розвивається загальна інтоксикація організму [39,42].
2.4. КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
ДЕМОДЕКОЗУ СОБАК
Демодекоз у собак
протікає в двох формах: у локальній (синоніми: обмежений, монетний демодекоз) і генералізований (синоніми:
загальний демодекоз).
Інкубаційний
період тривалий: 4 - 6 тижнів.
Локальний
демодекоз.
Ця форма
зустрічається в 90% випадків захворювання й уражає молодих собак до одного -
двох років в 80% випадків [42,46].
При осередковій
(лускатій) формі демодекозу в собак на різних ділянках шкіри голови: в області
очних дуг (так називані “демодекозні окуляри” чи монокль), повік, кути губ, на
морді від чола до ніздрів, основи вушних раковин, на шиї, грудях, кінцівках і
рідше на зовнішніх покривах тулуба, розвивається еритема (почервоніння шкіри),
що добре помітно в собак , що мають непігментовану шкіру, випадає волосся і
формуються алопеції у вигляді окремих круглих плям діаметром близько 5 см, що
супроводжується жирною себореєю . Волосяні мішечки закупорюються і
гіпертрофуються через інтенсивне виділення сального секрету, формуються вугри
("чорні крапки" - комедони ), і на дотик шкіра здається шорсткуватою,
гранульозною (фолікулярне кератозне ураження). Шкіра на уражених ділянках
потовщується, стає зморшкуватою, (нерідко з тріщинами, з яких виділяється сукровиця або кров) набуває синювато – сірого чи мідно –
червоного забарвлення (це почервоніння одержало назву "червоної
корости") і звичайно буває вкрита лусочками ороговілого епідермісу
(сквамозна форма). Сухий демодекоз ніколи не супроводжується сверблячкою.
Прогноз при цій формі більш сприятливий, особливо якщо хвороба уражає вже в
досить великих щенят ( у віці біля року), захворювання не генералізовано,
оскільки кількість вогнищ ураження не перевищує 4-5 і вони не поширюються на
весь тулуб тварини, немає мікробної суперінфекції (тому його називають сухим,
лускатим демодекозом) [11,15,30,37,42].
Пустульозна форма
зустрічається значно рідше. Вона може розвинутися з описаної вище форми в
стадії утворення лусочок або виникнути самостійно. Пустульозне ураження шкіри
локалізується на тих же ділянках що і при сквамозній формі. Пустульозна форма
хвороби є ускладнням, пов’язанним із проникненням у тканину шкіри секундарної
мікрофлори. При цій формі, спочатку на уражених ділянках шкіри з'являються
світло – червоні вузлики, заповнені кліщами і продуктами запалення, що темніють,
пізніше випадає волосся. Вузлики перетворюються в гнійнички, що лопаючись,
виділяють секрет, який засихає в сірі чи бурі струпи. У гної, що виходить з
пухирців, міститься величезна кількість кліщів, що легко можна розглянути під
мікроскопом. Іноді утворюються
невеликі папули, що можуть зливатися й уражати досить великі ділянки. Шкіра
потовщується, стає складчастою і набуває, особливо між складками, інтенсивно
червоний колір та може переходити в піодермію. Найчастіше збудником піодермії є
мікроб Staphylococcus intermedius, але іноді й інші бактерії (Pseudomonas
aeruginosa, Proteus mirabilis). Гнійний процес може охопити більш глибокі шари
шкіри, і у результаті розвивається виразкове запалення шкіри. У ряді випадків у
хворих собак розвивається виснаження і загальний сепсис від піококової
інфекції, в результаті чого тварина гине. Прогноз при пустульозній формі
хвороби рішуче несприятливий [11,15].
Локальний
демодекоз закінчується самовидужанням через 1-2 місяця в 90% випадків, зокрема
в щенят у віці біля року. Приблизно в 10% випадків він приймає загальну,
генералізовану, форму [16].
Генералізований
демодекоз.
Генералізований
демодекоз розвивається з локального і характеризується
або великою кількістю вогнищ облисіння, які далі зливаються (більше
5), або поширенням уражених ділянок, на весь тулуб, принаймні, на кінцівки, або
появою мікробного ускладнення. Таке ускладнення виникає, як правило, завжди, що
є підставою для назви «піодемодекоз» (демодекоз + піодерматит).
Поверхневий
дерматит чи бактеріальний фолікуліт, що виникає при захворюванні,
характеризується присутністю численних виступаючих білуватих гнійничків. Вони
відповідають зараженим і гіпертрофованим волосяним мішечкам, що містять білу
суміш шкірного сала і гною з великою кількістю кліщів. Збудниками найчастіше є
Staphylococcus pyogenes albus (стафілодемодекоз), але іноді й інші бактерії
(Pseudomonas aeroginosa, Proteus mirabilis) [15,18].
Глибокий
піодерматит (спочатку мікробний фурункульоз, а потім бактеріальний целюліт у
кінцевій стадії), що є наступною стадією мікробної інфекції, характеризується
поширенням інфекції з волосяних мішечків на дерму внаслідок розриву їхніх
стінок. Спостерігаються утиснені фурункули червоно-фіолетового кольору
діаметром 5 мм, наповнені кров'янистим гноєм. У цьому гної мало кліщів.
Демодекоз буває і гнійний, супроводжується сверблячкою, викликаною алергенним
впливом мікробних антигенів.
Хронічна форма
виражається в альтерації шкіри: гіперкератоз (стовщена, складчаста шкіра),
меланоз (сірувате забарвлення), себорея з дуже сильним запахом. Спостерігається
значне погіршення загального стану тварини: аденомегалія (гіпертрофія залоз),
схуднення, анорексія, апатія , ниркова недостатність внаслідок всмоктування
бактеріальних токсинів. При генералізованій формі в процес втягуються великі
ділянки шкіри і з'являються симптоми загальної інтоксикації. Тварина може
загинути з явищем кахексії і хронічного сепсису. При генералізованій формі
демодекозу, коли кліщі проникають глибоко в підшкірну клітковину і попадають у
внутрішні органи, прогноз для життя тварини майже завжди несприятливий. Якщо
загальний демодекоз не ускладнений бактеріальною мікрофлорою, за умови
проведення складної терапії, прогноз може бути благоприємним [20,35].
Перебіг демодекозу
в собак звичайно хронічний.
Ця форма
спостерігається в 85% випадків у собак старше 7 місяців. Самовидужанням хвороба
закінчується менш, ніж у 30% випадків [3,46].
Демодекозний
пододерматит.
Ця форма
захворювання обмежена лапами. Звичайно її ускладнюють вторинні бактеріальні
інфекції. Найчастіше демодекозний пододерматит діагностують у тварин з
генералізованою формою захворювання. Проте, він розглядається окремо в першу
чергу в зв'язку з тим, що дуже часто вже після очищення тіла собаки від уражень
на лапах кліщі залишаються. Локалізація колоній демодекса в цій області може
бути настільки глибока, що часом для виявлення кліщів і постановки вірного
діагнозу необхідна біопсія. Відома схильність до цієї форми захворювання
староанглійських вівчарок і шарпеїв.
Подальна форма
демодекозу може спочатку виявлятися у вигляді еритеми чи локальної алопеції у
міжпальцевих просторах, але швидко ускладнюється бактеріальною флорою по типу
фурункульозу, і виявляється також у вигляді целюліту, що ускладнює клінічну
картину (дуже швидко минаючі пустули, свищі, вузли, гіперпігментацію. З даним
процесом іноді може асоціюватися хворобливість і набряк, що заважає і провокує
кульгавість [11].
2.5. ЕПІЗООТОЛОГІЧНІ ДАНІ ТА
ДІАГНОСТИКА ДЕМОДЕКОЗУ
Демодекоз широко
розповсюджене захворювання собак у Німеччині, Єгипті, США, Індії, Польщі,
Англії, Франції, Росії. Демодекоз рідко зустрічається в собак до 3-х місяців і
після 3-х років. Звичайно хвороба спостерігається у віці від 3-х місяців до 1
року. Але захворювання виникає й у дорослих собак. У цьому випадку необхідно
уважно досліджувати фактори, що привертають, і супутні хвороби.
У період з 1983 -
1993 р. у Москві і Московській області обстежували (Ф.И. Василевич, М.В.
Розовенко, МВА 1994) 1565 собак, з них у 615 - знайшли демодекоз (39,5%).
Сезонна динаміка: узимку - 271 (47,1%), навесні - 210 (38,2%), улітку - 56
(8,7%), восени - 42 (6,1%) собак. Широке поширення в зимово-весняний період,
мабуть, зв'язано зі зниженням у тварин тонусу шкіри через недостатню інсоляцію
що й обумовлює активізацію кліщів і як наслідок цього, клінічний прояв хвороби [16,18].
Demodex canis -
один з найпоширеніших паразитів у собак. Їхніми носіями є приблизно 50%
дорослих тварин. Багато дослідників вважають, що у високо резистентних тварин
(до 40% усього поголів'я) демодекозний кліщ може бути присутнім в організмі
протягом усього життя, не викликаючи розвитку захворювання. Точного пояснення
цьому явищу поки не знайдено, однак можна припустити що значну роль у цьому
відіграють особливості імунної системи організму тварини. Часто цих кліщів
розглядають у якості коменсалів (звичних мешканців) волосяних мішечків, що
можуть стати хвороботворними і діючими в залежності від обстановки. Навколишнє
середовище не є джерелом паразитів. Передаватися вони можуть лише безпосередньо
від однієї тварини до іншої [2,10,28].
В зовнішньому
середовищі ізольовані від хазяїна кліщі зберігають життєздатність при кімнатній
температурі в сухому повітрі не більш півтора – трьох діб, а при температурі
10-14 °С кліщі
стають нерухомими (по іншим даним, як тільки кліщі Demodex canis виявляються
поза хазяїном, чи навіть на поверхні шкіри, вони швидко гинуть внаслідок
висихання). В вологому середовищі, особливо в скоринках і струпах, при
температурі 16 - 20 °С кліщі виживають 2 - 3 тижня. У воді при кімнатній
температурі кліщі зберігають життєздатність до 9 днів, а при температурі 37 °С в пустульозній рідині - до
20 днів. D. canis проходить повний життєвий цикл на хазяїні, але поза хазяїном
і, навіть, на поверхні шкіри швидко гине, тому демодекоз не передається через
зовнішнє середовище. Кліщі передаються тільки безпосередньо від собаки до
собаки. Найчастіше щенята заражаються від матері в перші години життя (максимум
- у перші три дні) при контакті з її мордою і сосками під час облизування чи
годівлі молоком (у вагітних сук кліщі Demodex canis можуть розмножуватися на
сосках і на морді). Зараження дорослих собак зустрічається вкрай рідко, але
можливість передачі збудника через предмети догляду виключати не можна [37].
Внутрішньоматкового
зараження не буває. Зараження одного щеняти, чи дорослого собаки, від іншого є
винятковим випадком [31,44].
Демодекоз - це
паразитоз, що є наслідком численних факторів. Паразит не є патогенним
збудником, що обов'язково викликає хворобу, але розвитку захворювання можуть
сприяти різні фактори. Виникнення хвороби, тобто інтенсивне розмноження кліща,
обумовлено факторами сприйнятливості, спадкоємними факторами і зовнішніми
факторами.
·
Деякі
породи в більшому ступені піддаються демодекозу. Найчастіше ця хвороба
спостерігається в чистопорідних собак.
·
Далі
перераховані породи собак що, як показує статистика, більше за інші схильні до
загального демодекозу молодих собак: бігль, німецька вівчарка, бобтейл,
бостон-тер'єр, англійський бульдог, боксер, бультер'єр, мопс, чіхуахуа, коллі,
далматин, доберман, німецький дог, афганська борза, пінчер, пітбуль, пойнтер,
стаффордширський бультер'єр, такса.
·
Схильні
до загального демодекозу дорослих собак: кокер, скотч-тер’ер, вестхайленд уайт
тер'єр.
·
Схильні
до пододемодекозу: німецький дог, сербернар.
·
Рідше
хворіють: пекінес, шар-пей, ньюфаундленд, чау-чау, мастіно неаполітано.
·
Вік
тварини. Особливо схильні молоді тварини у віці від 3-х місяців до року та
дорослі собаки старші 3-х років. Демодекоз це типова хвороба молодих собак. У
дорослих собак розвитку захворювання сприяють ослаблення імунітету, ендокринні
захворювання, аутоімунні захворювання, а також деякі фізіологічні зміни -
эструс (тічка), чи вагітність, лактація; ослаблення внаслідок лікування інших
хвороб.
·
Спадковий
фактор. Від деяких племінних собак походять лінії демодекозних щенят. Така
спадкоємна схильність розвивається на тлі зниженого імунітету. Найчастіше це
недостатня функція Т-лімфоцитів, що приводить до слабкого розпізнавання
паразитарних антигенів і, отже, до недостатньої імунної реакції.
·
Виникнення
демодекозу зв'язане з імунодефіцитом, зокрема, з недостатністю клітинного
імунітету. Причиною розвитку демодекозу в здорових собак може бути використання
в лікуванні антилімфоцитарних сироваток, імунодепресивних чи кортикоїдних
препаратів (гормонів кори наднирників), гіпотиреоз, протиракова хіміотерапія
тощо.
·
Тип
шерстного покриву, його довжина. Найчастіше це короткошерсті собаки, що мають
великі сальні залози і схильність до себореї.
·
Себорея,
що сприяє розвитку паразитів, може бути спровокована надлишком жирів у
харчуванні чи ендокринними захворюваннями (недостатність щитоподібної залози,
синдром Кушинга), а також породою собаки.
·
Гігієна
шкіри: вогкість сприяє розмноженню кліща Demodex canis (утримання собак у
сирому приміщенні чи дуже часте миття, що викликає роздратування шкіри).
·
Супутні
захворювання: кон’юнктивіт зі слізними виділеннями (у щенят, що мають заворот
повіка), рясне виділення слини, токсокароз (викликає імунодепресію), короста,
лейшманіоз.
·
Hедоліки
харчування: кількісний (погане харчування, що викликає імунодепресію, чи
надлишок ліпідів та білків, що приводить до жирної себореї), якісний (недолік
вітамінів групи В, вітамінів С, А, Е і К, сірковмісних амінокислот) що впливає
на захисну функцію шкіри.
·
Стреси:
агресивність тварин по відношенню одне до одного, велика скупченість теж можуть
приводити до зниження імунітету.
Таким чином, при
наявності факторів, що привертають, (породних, спадкоємних чи зовнішніх) слабо
патогенний паразит поширюється і викликає демодекоз спочатку в обмеженій формі,
потім у розповсюдженій формі, часто ускладненій вторинною бактеріальною інфекцією.
Діагноз на
демодекоз встановлюють на підставі комплексу даних, однак, варто пам'ятати, що
використовуючи лише клінічні і епізоотологічні дані можна помилитися в його
постановці, тому що практично, аналогічні характеристики можуть мати різні
бактеріози, мікози, хвороби, пов'язані з порушенням обміну речовин і т.д. У
зв'язку з цим вирішальне значення в цій роботі мають мікроскопічні дослідження
матеріалу з уражених ділянок шкіри, а також секрети свіжих пустул [23].
Демодекоз
звичайно неважко діагностувати, якщо зробити кілька глибоких шкірних
зіскрібків. Щоб підвищити шанс постановки остаточного діагнозу, шкіра повинна
бути здавлена безпосередньо до проведення шкірного зіскрібка, щоб вигнати
кліщів з волосяного фолікула. Потім зіскрібок шкіри треба проводити доти, поки
не буде відзначене деяке просочування крові, щоб переконатися, що зіскрібок є
досить глибоким. Для підтвердження діагнозу необхідно велике число дорослих
кліщів чи незрілих форм і яєць, тому що випадковий кліщ може бути знайдений на
зіскрібках від здорових собак. Якщо ізольований кліщ розглядається як
випадковий, то шкірний зіскрібок беруть знову в інших місцях, і особливо в
області морди і лап, де кліщ паразитує найчастіше. Може мати сенс також
зіскрібок зі здорової шкіри у випадках локалізованого демодекозу; велика
кількість знайдених паразитів може вказати на небезпеку наступної генералізації
[12,34].
При більш
складних хронічних випадках з глибокими ураженнями, особливо в області лап, і в
деяких порід, таких як китайський шарпей, діагноз може бути поставлений
мікроскопічним дослідженням матеріалу біопсії [2].
Для дослідження
матеріалу у лабораторії надсилають вміст декількох вузликів, а при їх
відсутності – зіскрібши шкіри. Вмістиме вузликів вміщують в пробірки з 0,5мл
вазелінової, рослинної олії або фізіологічного розчину та закривають кришкою.
Зіскрібки
досліджують мортальними і вітальними методами. Із мортальних методів виявлення
мертвих кліщів найбільш застосовують такі [44].
Метод
компресорного дослідження: зіскрібки шкіри кладуть на предметне скло, додають
кілька крапель 5–10 %-го розчину лугу (КОН, NaОН), накривають другим предметним
склом і розглядають під мікроскопом.
Метод М.
Добичина: в пробірку з 1 мл 10 %-го розчину лугу поміщають зіскрібок шкіри і
підігрівають 1-2 хв. Через 3-5 хв. у пробірку доливають 55%-ий розчин цукру або
60%-ий розчин гіпосульфіту і залишають у спокої на 5 хв. Потім з поверхні
розчину дротяною петлею збирають краплі і поміщають на предметне скло,
накривають покривним склом і розглядають під мікроскопом.
Вітальні методи
спрямовані на знаходження живих кліщів, що має значення не лише для
встановлення діагнозу, але й для оцінки ефективності проведеного лікування. З
них найбільш широке застосування знайшли такі методи:
Метод Д.
Приселкової: зіскрібок поміщають в лабораторну чашку або на предметне скло і
додають подвійну за об’ємом кількість гасу, ретельно розмішують і готують
роздавлені краплі, які розглядають під мікроскопом (кліщі у гасі не гинуть до 4
годин).
Метод Алфімової:
зіскрібок кладуть в лабораторну чашку, перевертають вверх дном і ставлять у
термостат або на джерело тепла з температурою 45 °С. Через 10 хв. із зіскрібка
виповзають нашкірники і шкіроїди, а через 30 хв. – свербуни. Потім кришку чашки
розглядають під мікроскопом або під лупою.
У позитивних
випадках у препаратах знаходять кліщів, німфи, личинки і яйця. Імаго роду
демодекс червоподібної форми, довжиною 0,2-0,3 мм. Тіло в імаго і німф
складається з ротового комплексу (гнатосоми), грудей (подосоми) і черевця
(опістосоми), короткі трьохчленикові 4 пари ніг закінчуються кігітками. У
личинок подосома й опістосома злиті в ідіосому (грудочеревний відділ), на місці
ніг розташовуються 3 пари бугорків. Протонімфи веретеноподібної форми, довжиною
до 0,5 мм, дейтонімфи лялечкоподібної, довжиною до 0,3 мм. Яйця D. canis -
веретеноподібної форми, довжиною 0,07 - 0,09мм [12,13].
Кліщів
демодекозних необхідно диференціювати від кліщів саркоптоїдних. Диференціація
заснована на морфології збудників і їхній локалізації. При визначенні роду
кліщів користаються спеціальною таблицею (Таблиця 1).
Виявлення дрібних
червоподібний форми демодексів у зіскрібках шкіри в молодих короткошерстих
собак дозволяє надійно диференціювати демодекоз від саркоптозу й отодектозу,
крім того, варто відрізняти сухий демодекоз від: аутоімунного дерматозу,
облисіння ендокринної природи, кон’юнктивіту, що супроводжується випаданням
волосків навколо очей, грибкових захворювань шкіри: це особливо важливо, тому
що в обох випадках ушкодження схожі і мають однакове розташування. Іноді обидва
захворювання розвиваються одночасно [23].
Гнійний демодекоз
варто відрізняти від: імпетиго молодих собак (гнійничкове захворювання),
піодермії бактеріального походження, бактеріального фурункульозу, гнійних
грибкових захворювань (Kerinos чи стригучий лишай). Довгостроково розвивається
демодекоз, із сильною зміною загального стану по клініці іноді нагадує
лейшманіоз.
Таблиця 1.
Морфологія збудників коростяних захворювань тварин.
Рід
Морфологія
Локалізація
1
2
3
Демодекс
Кліщі червоподібної форми, довжиною 0,2-0,3 мм, тіло складається з гнатосоми, подосоми, опістосоми, короткі трьохчленикові 4 пари ніг закінчуються кігтиками.
У волосяних цибулинах великої рогатої худоби шкіри голови, підгрудка, шиї, плеча, лопаток, спини, а також в овець - у шкірі вік, мошонки, у кіз - кінцівок, у свиней - у сальних залозах шкіри п'ятачка, щік, морди, внутрішніх поверхонь стегон, живота, у собак - у шкірі надбрівних дуг, губ, ліктьових суглобів.
Псороптес
Кліщі довгасто-овальної форми, довжиною 0,5-0,8 мм, видні неозброєним оком. Ноги довгі. У самки наявні присоски на 1, 2 і 4 парах ніг, у самця - на 1, 2 і 3 парах.
У коней, великої рогатої худоби, овець, кіз на шкірі шиї, лопаток, холки, попереку, крупа, іноді на боках, кінцівках вище скакального і ліктьового суглобів, а в кроликів на шкірі внутрішньої поверхні вушних раковин.
Хоріоптес
Кліщі довжиною 0,3-0,5 мм., овальної форми, ротовий апарат - підковоподібної. У самки наявні присоски на нечленистих стерженьках на 1, 2 і 4 парах ніг. У самця - на всіх кінцівках, ноги 4 пари в 2-3 рази менше 3 пари, опістомальні лопати з 4 довгими щетинками.
У коней, великої рогатої худоби, овець на шкірі путових суглобів і корені хвоста, а у баранів ще на шкірі мошонки, у кіз на різних частинах тіла з довгим шерстним покривом, у кроликів на шкірі внутрішньої поверхні вушних раковин і кінцівок.
Саркоптес
Кліщі довжиною 0,2-0,5 мм., округлої форми, гнатосома - клиноподібної. Ноги короткі, конічні, за конфігурацію тіла виступають 1 і 2 пари ніг. У самки наявні чашеподібної форми присоска на нечленистих стерженьках на 1 і 2 парі кінцівок; у самця - на 1, 2 і 4 парах ніг. На дорзальній поверхні наявні числені трикутної форми каудально спрямовані лусочки.
У коней, великої рогатої худоби, овець, кіз, свиней, верблюдів, північних оленів, кроликів у шкірі голови, спини, боків, кінцівок, іноді живота, вушних раковин, а в хутрових звірів, собак у шкірі хвоста.
Нотоедрес
Кліщі довжиною 0,16-0,23 мм., схожі на кліщів роду саркоптес. Гнатосома маленька, розташована ближче до вентральної сторони. На дорзальній стороні в самки розташовані анальний і копулятивний отвори; у самця наявний тільки анальний.
У кроликів, собак, кішок на шкірі голови (спинка носа, навколо очей, чоло, основа і зовнішня поверхня вушних раковин), рідше шиї.
Отодектес
Кліщі довжиною 0,3-0,4 мм., по морфології схожі на кліщів роду хоріоптес. У самки ноги 4 пари рудиментовані, присоски маються на всіх кінцівках, опістомальні лопати слабко виражені і мають по 2 довгих і 2 коротких щетинки.
У хутрових звірів, собак, кішок на шкірі внутрішньої поверхні вушних раковин.
2.6. ЗАСОБИ ТА МЕТОДИ
БОРОТЬБИ ПРИ ДЕМОДЕКОЗІ
Способи лікування
демодекозу різні. Крім того, вибір лікарських препаратів залежить від ступеня
розвитку хвороби і її форми.
Ефективність ліквідації демодекозу в
собак обмежена, принаймні, двома обставинами. По-перше, паразитуючи в шкірі
кліщ важко доступний для контакту з акарицидними препаратами. По-друге, акарициди
системної дії (фосфорорганічні препарати, івомек, піретроїди) не діють на
преімагінальні стадії кліща. Личинки і німфи кліща при обробці тварини різними
акарицидами не гинуть, оскільки не харчуються і знаходяться в пасивному стані.
При настанні сприятливих умов (припинення обробок) личинки і німфи переходять в
активний стан, при цьому німфа линяє на імаго, що харчуються, розмножуються і
їхня чисельність швидко відновлюється [37].
Хворих собак,
особливо з генералізованою формою хвороби варто оберігати від переохолодження і
утримувати в утеплених сухих приміщеннях. Годувати потрібно висококалорійними
кормами, збагаченими вітамінними добавками. Варто включати в раціон добавки, що
поліпшують обмін речовин: Цамакс, Риал, Баксин, вітамінно-мінеральні добавки
"Гама", використовувати лікувальні корми. Необхідно також давати
собакам вітамін Е и ненасичені жирні кислоти (рослинні олії). Їхній прийом
прискорює видужання. Собака повинний мати гарне здоров'я в цілому, і його
лікування повинне бути переглянуте і відкоректоване, якщо це показано [3,15].
Лікувальні заходи
при демодекозі собак повинні бути сконцентровані в чотирьох основних
напрямках: [15]
·
знищення
збудника в органах і тканинах тварини;
·
боротьба
із супутніми інфекціями;
·
протизапальна
терапія;
·
підвищення
загальної резистентності й імунного статусу організму тварини.
Перша допомога
полягає в поверхневій обробці одним із сучасних препаратів для зовнішнього
застосування, наприклад ципамом, епацидом-альфа, моринілом, амітом,
амітразіном, міатрин-ц, хлорцетафосом [20,22,35].