Аналіз ефективності використання матеріальних активів підприємтсва на прикладі готелю "Домус готель"

2. АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ НА ПРИКЛАДІ ГОТЕЛЮ «ДОМУС ГОТЕЛЬ»

2.1.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОТЕЛЮ.

Домус Готель» -- готель бізнес-класу, який розташований в мальовничому історичному центрі, за адресою:

Україна, 04071 Київ,

вул. Ярославська, 19.

Тел.: +38 (044) 462-51-20, 462-51-22, 462-51-24,

490-90-08, 490-90-09

Факс: +38 (044) 462-51-45

WWW: http://www.domus-hotel.kiev.ua/

В готелі - 30 номерів: 14 одномісних, 8 двомісних, 2 люкса і 6 покращених люксів.

До послуг клієнтів конференц-зал на 30 місць і кімната переговорів з можливістю доступу в інтернет, сауна, ресторан, в якому представлено італійську та українську кухню.

Високий рівень обслуговування, комфорт та надійність є візитною карткою готелю. Для постійних клиентів існує гнучка система знижок. Гостинність та професіоналізм обслуговуючого персоналу створять всі умови для приємного перебування наших гостей в «Домус Готелі».

2.2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ.

Підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів обумовлює скорочення матеріальних витрат на виробництво продукції, зниження її собівартості і зростання прибули. Всі матеріальні витрати на виробництві складаються з прямих матеріальних витрат і матеріальних витрат в комплексних статтях витрат, тобто в загальновиробничих і загальногосподарських витратах. Таким чином, на зміну загальній матеріаломісткості продукції, перш за все, впливають два чинники:

1) матеріаломісткість продукції за прямими матеріальними витратами;

2) співвідношення всіх матеріальних витрат і прямих матеріальних витрат: ММ = МВ / ВП = (Мвпр / ВП) * (МВ / Ммпр) = ММпр * Кспіввідн. Дамо оцінку виконання планового завдання по використанню матеріалів на підприємстві. На підставі додатків №№ 6 і 7 розрахуємо основні показники, необхідні для аналізу використання матеріалів в звітному періоді: - матеріаломісткість: ММ= Мвитр / ВП; - матеріаловіддача: МВ = ВП / Мвитр; - коефіцієнт співвідношення загальних і прямих матеріальних витрат: Кспіввідн. = МВ / Мвпр. Отримані в результаті розрахунків по приведених вище формулах дані оформимо в таблиці 2.1., розрахувавши при цьому відхилення в абсолютному і відносному виразі: У даному періоді не виконані планові показники використання матеріалів у виробництві: -загальна матеріаломісткість в звітному періоді в порівнянні з плановим показником знизилася на 0,011 або на 1,32%; - загальна матеріаловіддача - збільшилася на 0,016 або на 1,33%. Проаналізуємо, за рахунок яких чинників відбулися дані зміни. Як вже було сказано раніше, чинниками першого порядку, що впливають на зміну матеріаломісткості, є матеріаломісткість за прямими матеріальними витратами і коефіцієнт співвідношення загальних і прямих матеріальних витрат. Проілюструємо їх вплив на зміну узагальнюючого показника за допомогою методу абсолютних різниць.

ММ = ММпр * Кспіввідн. ДММ (Кспіввідн.) = 0,776 * 0,0015 = 0,0012 ДММ (ММпр) = -0,011 * 1,0567 = -0,012 Баланс відхилень: 0,0012 + (-0,012) = -0,0108

Результати аналізу показують, що зниження загальної матеріаломісткості відбулося за рахунок зниження прямих витрат на 0,012. Проте збільшення коефіцієнта співвідношення всіх матеріальних витрат та прямих матеріальних витрат в порівнянні з планом свідчить про зміну структури всіх матеріальних витрат, про зменшення частки прямих і відповідно збільшення частки непрямих витрат, а також частки матеріальних витрат в залишках незакінченого виробництва. Це обумовило збільшення загальної матеріаломісткості на 0,0012.

Зараз проаналізуємо вплив факторів на зміну матеріаловіддачі. До цих факторів відносяться обсяг виробленої продукції та матеріальні витрати на її виробництво.

МВ = ВП / МВитр; МВ (факт) = 8114,5 / 6559,0 = 1,237; МВ (план) = 8228,5 / 6740 = 1,221; ДМВ = 0,016 1-а підст.: 8228,5 / 6559,0 = 1,2545 ^ = 0,0335; 2-а підст.: 8114,5 / 6559,0 = 1,237 v = -0,0175; Баланс відхилень: 0,0335 + (-0,0175) = 0,016. У зв'язку з тим, що величина матеріальних витрат в звітному періоді в порівнянні з планом зменшилася у зв'язку з раціональнішим і ефективнішим використанням матеріальних ресурсів, матеріаловіддача збільшилася на 0,0335. Зменшення випуску проведеної продукції в даному періоді привело до зменшення матеріаловіддачі на 0,0175. Методику розрахунку впливу на рівень загальної матеріаломісткості матеріальних витрат на окремі вироби можна розглянути таким чином. На узагальнювальний показник матеріаломісткості в першому наближенні робить вплив і зміну приватних показників матеріаломісткості. Залежність результативного показника від чинників можна відобразити моделлю чинника адитивного типу: ММ (заг.) = ММ (сировина) + ММ (паливо.) + ММ (енерг.) + ММ (н/ф) + ММ (ін.)

При адитивному типі системи чинника вплив показників чинників на результативний визначається шляхом порівняння відповідних фактичних показників з плановими показниками. Дані таблиці показують, що зниження матеріаломісткості продукції в порівнянні з плановими показниками на 0,011 відбулося унаслідок зменшення сировиноємності, паливоємності, енергоємності і матеріаломісткості по інших матеріалах відповідно на 0,012, 0,002, 0,001 і 0,004. За інших рівних умов за рахунок цих чинників

матеріаломісткість могла б зменшитися на 0,019 (0,012 + +0,002 + 0,001 + 0,004). Проте підвищення матеріаломісткості продукції по напівфабрикатах на 0,008 зменшило можливу економію матеріальних ресурсів на цю ж суму. Результатом впливу всіх вищезгаданих чинників з'явилося зниження загальної матеріаломісткості продукції на 0,011 (0,019 - 0,008). Зміна приватних показників матеріаломісткості обумовлена зрушеннями в структурі матеріальних витрат. Так, зменшення показників свідчить про скорочення частки відповідних видів витрат в загальній їх сумі, збільшені ж показники відображають зворотну тенденцію - збільшення частки матеріальних витрат певних видів ресурсів в загальній сумі матеріальних витрат.

2.3. ВПЛИВ ЗМІНИ МАТЕРІАЛОМІСТКОСТІ НА ПОКАЗНИКИ РОБОТИ ПІДПРИЄМСТВА. Зниження матеріаломісткості продукції сприяє зниженню собівартості в частині матеріальних витрат і збільшенню об'ємів виробництва. За вищезгаданим визначенням матеріаловіддача розраховується по формулі: МВ = ВП / Мвитр. У звітному періоді в порівнянні з планом матеріаломісткість продукції знизилася, а матеріаловіддача, відповідно, зросла. У зв'язку з цим додатковий об'єм продукції за рахунок раціональнішого використання матеріальних ресурсів можна розрахувати по формулі: ВП = МВ * Мвитр;ДВП = ДМВ * Мвитр (факт). Виходячи з визначення матеріаломісткості можна вивести формулу: ММ = Мвитр / ВП; Мвитр = ММ * ВП. Зміна собівартості в частині матеріальних витрат як результат зміни матеріаломісткості розраховується по формулі: Д Мвитр = Д ММ * ВП (факт).

Отримані таким шляхом дані оформимо у вигляді таблиці:

Так, в звітному періоді в порівнянні з плановими показниками матеріаломісткість знизилася на 0,011, що, у свою чергу, привело до зменшення собівартості продукції в частині матеріальних витрат на 8925,71 тис.грн. В результаті збільшення матеріаловіддачі на 0,016 випуск продукції на підприємстві збільшився на 10494,80 тис.грн. Одним з показників ефективності використання матеріальних ресурсів є прибуток на гривну матеріальних витрат. Підвищення його рівня позитивно характеризує роботу підприємства. В процесі аналізу необхідно вивчити динаміку даного показника, виконання плану по його рівню, провести міжгосподарські порівняння і встановити чинники зміни його величини. Для цього можна використовувати наступну модель чинника: П / Мвитр = (П / У) * (У / ВП) * (ВП / Мвитр) = R * ЧВ * МВ, де П - прибуток від реалізації продукції;

У - виручка від реалізації продукції;

R - рентабельність обороту;

ЧВ - частка виручки в загальному об'ємі випуску товарної продукції.

Коефіцієнт рентабельності активів (майна) розраховується за формулою : Р = Ч100, Де Р - коефіцієнт рентабельності активів (майна) ; П - прибуток у розпорядженні підприємства ; А - середній розмір активів. Цей коефіцієнт показує, який прибуток отримує підприємство з кожної гривні, вкладеної в активи.

З таблиці 2.4 видно, що в звітному році прибуток на гривну матеріальних витрат знизився на 0,003 грн., зокрема за рахунок зміни:

а) матеріаловіддачі: Д МВ * ЧВ (пл) * R (пл) = 0,016 * 0,678 * 0,1101 = 0,001194

б) частки реалізованої продукції в загальному об'ємі її виробництва: МВ (факт) * ДЧВ * R (пл) = 1,237 * 0,497 * 0,1101 = 0,067688

в) рентабельності обороту: МО (факт) * ЧВ (факт)* ДR = = 1,237 * 1,175 * (-0,0493) = -0,071947 Баланс відхилень: 0,001194 + 0,067688 + (-0,071947) = -0,003065 У зв'язку з тим, що в звітному періоді показник виручки на гривню матеріальних витрат знизився на 0,003 грн., слід виробити тактичну і стратегічну політику, направлену на підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів на підприємстві.

3. НАПРЯМИ ПОЛІПШЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ.

3.1. ОБГРУНТУВАННЯ КОНКРЕТНИХ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ.

Для підприємств готельного бізнесу, що працюють у умовах ринкової економіки, мають місце економічні ситуації, пов'язані з коливанням попиту на окремі тури з причин сезонності та інших. Це спричиняє зміну обсягів виробництва готельних послуг та їх продажів, що, своєю чергою, серйозно впливає на собівартість послуг і фінансові результати готелю. Для підприємств, що стикаються з проблемою високої собівартості, пропонується ефективна затратна політика, що містить:

* розрахунок собівартості способом “директ-костинг”;

* виявлення резервів економії витрат;

* спроби з зниження розміру й рівня собівартості продукції, послуг;

* контролю над станом і характером змін фактичної собівартості.

Економія і раціональне використання матеріальних ресурсів є одним з істотних чинників підвищення прибутковості готельного підприємства. Головними джерелами економії, застосування яких дозволяє зменшити витрати таких дорогих матеріальних ресурсів, як вода і електроенергія, є застосування нових технологій. Проте, варто відмітити, що перед тим, як упроваджувати такі системи, необхідно зіставити витрати, які понесе готель у зв'язку з цим і ті вигоди, які будуть отримані надалі. Але, майже завжди (особливо, якщо розглядаються крупні готелі) застосування нових ресурсозберігаючих технологій окупається, тобто досягається значна економія ресурсів, що покриває витрати. До таких технологій відносяться:

1) система освітлення на фотоелементах (реагують на рух) - якщо встановити таку систему в коридорах на поверхах, де розташовуються номери можна добитися означає розташовуються номери можна добитися значної економії електроенергії, оскільки коридори повинні в обов'язковому порядку бути освітлені цілодобово незалежно від того, чи проживає хтось в номерах на даному поверсі, або він порожній.

2) крани у ванних кімнатах на фотоелементах - діє за тим же принципом.

3) система автоматичного відключення світла в номерах - світло гасне протягом 1 хвилини після того, як гість виходить з номера. Також в цілях економії інших видів ресурсів доцільно замінювати деякі з них, використання яких є витратним і нераціональним, на новий вигляд матеріальних ресурсів. Можна з упевненістю сказати, що процес пошуку нових можливостей і шляхів економії матеріалів це в деякій мірі процес творчий, такий, що вимагає від керівництва готелю не тільки хорошого знання про нові технології і матеріали, які є на ринку, але також іноді і неординарних рішень, ведучих до успіху.

Обґрунтування конкретних управлінських рішень. Ефективність виробництва в значній мірі залежить від управління матеріальними ресурсами - планування, нормування, забезпеченості і використання, а також організації їх зберігання. Це обумовлено такими чинниками значущості матеріальних ресурсів у виробництві:

- витрати на матеріальні ресурси - основна частина собівартості продукції;

- виробничі запаси складаються з основної суми власних оборотних коштів, тому прискорення їх оборотності - великий резерв підвищення ефективності;

- правильна організація управління матеріальними ресурсами - умова ритмічності виробництва;

- посилення нормування споживання матеріальних ресурсів і лімітацію вимагають посилення режиму економії.

Створення і зберігання запасів зв'язане з великими витратами, щорічна сума цих витрат, по оцінках зарубіжної статистики, зазвичай перевищує четвертую частина вартості самих запасів. Тому дуже важливо в умовах ринку визначити оптимальну величину цих витрат, яка забезпечувала б ефективне функціонування виробництва при мінімальному об'ємі витрат на його матеріально-технічне забезпечення. Витрати на створення і зберігання запасів залежать від величини виробничого запасу, страхування вартості змісту складів, витрат, пов'язаних з втратами (псування, старіння і ін.) і інших.

Але в той же час при створенні і зберіганні запасів треба брати до уваги і невартісні чинники. Тут треба мати на увазі гарантії відносно якості, досвід постачальника, упевненість в постачанні і бажану перспективу взаємин між постачальником і покупцем (виробником). Важливим є також транспортний чинник, який у ряді випадків грає важливіше значення, ніж ціна ресурсу. Адже може скластися таке положення, коли заявлена постачальником висока ціна при перевезенні в 10 км. виявиться вигіднішою за низьку ціну, названу постачальником, що знаходиться за 200 км. Регулюванню запасів присвячено багато досліджень, і на це є достатньо підстав. Це і зрозуміло: вигода в результаті раціонального підходу до регулювання запасів досягає, як показує практика, істотних розмірів. Це особливо важливо для підприємств, що потребують запасів у великих розмірах.

Важливим моментом в розрахунку запасів є знання витрат, пов'язаних з ними. Найбільш істотними з них є:

1. Вартість оформлення замовлення. Тут, як і у будь-якому випадку, виникають як постійні, так і змінні витрати. Постійні витрати - це заробітна плата працівників відділу постачання, вкладення в устаткування, накладні витрати, розраховані на певний об'єм сировини. Змінні витрати залежать від способу оформлення замовлення, вартості пересилки документів, збільшення числа замовлень і інших чинників.

2. Витрати на поточні запаси. Відомо, що кожне підприємство з метою безперебійного функціонування повинне підтримувати мінімальні запаси. І в цьому випадку запаси стають до певної міри формою капіталовкладень. В даному випадку капітал зв'язаний в матеріалах, сировині і товарах. І, природно, якби він був вільний, то він знайшов би своє застосування: навіть помістивши його в банк, можна було б отримувати відсоток. Іншими словами, з погляду економічної науки, створення навіть мінімальних запасів викликає витрати у формі невикористаних можливостей. Поточні витрати на запаси повинні також включати складські витрати. Вони виникають із збільшенням запасів в порівнянні з нормованим об'ємом, оскільки в цьому випадку потрібне розширення складів і т.п. У поточні витрати також слід включити витрати на страхування, псування товарів, розкрадання і т.д.

Найважливішою умовою для вдосконалення управління матеріальними ресурсами є зниження їх витрат на одиницю продукції, зниження матеріаломісткості. У зв'язку з цим необхідно знижувати норми витрачання матеріалів. До матеріальних ресурсів, норми витрат на яких встановлюються в натуральних вимірниках, відносяться сировина і матеріали, паливо і енергія на технологічні цілі, напівфабрикати власного виробництва, пристосування цільового призначення і окремі види матеріалів допоміжного технологічного призначення. По решті матеріальних ресурсів (запасні частини, матеріали для догляду за технологічним устаткуванням і поточного ремонту будівель і споруд) витрати нормуються по укрупнених нормативах з урахуванням вигляду і об'єму робіт, вони є складовою частиною кошторисних ставок витрат по обслуговуванню виробництва і управлінню, включаючи витрати на зміст і експлуатацію інформаційно-технічних центрів. Під нормою витрати матеріальних ресурсів розуміються їх максимально допустимі величини, при яких забезпечується виробництво одиниці продукції (вироби) певного вигляду і встановленої якості в умовах налагодженого виробництва. Нормування матеріальних ресурсів включає розробку, твердження, впровадження і використання встановлених норм і нормативів витрати в конкретних виробничих умовах.

У системі матеріальних норм виділяють чотири основні групи норм:

- норми витрати в основному виробництві;

- норми витрати на допоміжні та інші потреби;

- норми витрати паливно-енергетичних ресурсів;

- норми витрати на ремонт і експлуатацію основних засобів.

Формування норм по кожній групі полягає, як правило, з двох етапів: розрахунку індивідуальних норм і формування укрупнених (звідних) норм. До складу норм витрати матеріальних ресурсів на одиницю продукції не включаються втрати і відходи понад затверджені норми і нормативи природного спаду, втрату при транспортуванні і зберіганні, а також витрати, обумовлені відступом від встановлених вимог до якості сировини і матеріалів, пов'язані з виробничим браком, випробуванням нових зразків, ремонтом устаткування, відробітком технологічних схем і агрегатів, порушенням і відступом від регламентованих процесів і режимів роботи, профілактикою устаткування, і інші аналітичні види витрат. Норми витрати матеріальних ресурсів встановлюються з точністю не менше 0,05% розрахункового значення норми. Нормування проводиться по кожному елементу матеріальних витрат виходячи з особливостей використання матеріалів.

3.2. НОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ ЗА СИРОВИНОЮ І ОСНОВНИМИ МАТЕРІАЛАМИ.

Норматив по сировині і основним матеріалам визначається виходячи з одноденної витрати відповідного виду матеріалів, узятих по кошторису витрат на виробництво по кварталу з найбільшим об'ємом виробництва і норми запасу в днях.

Н = Ро * Нз, де

Н -- норматив оборотних коштів по сировині і основним матеріалам;

Ро -- одноденна витрата відповідного виду матеріалів;

Нз -- норма запасу в днях.

Норма оборотних коштів по сировині і основним матеріалам включає транспортний запас; час по доставці, прийманню, складуванню матеріалів; поточний запас; страховий запас; підготовчий запас. Транспортний запас враховує тривалість перебування сплачених вантажів в дорозі і визначається різницею часу знаходження матеріалів в дорозі і часу на оборот платіжних документів. Тривалість вантажообігу по сировині і матеріалам визначається виходячи з фактичних даних за минулий період або на підставі консультацій з транспортними організаціями, які визначають тривалість пробігу вантажу від кожного постачальника. Тривалість документообігу включає час, необхідне постачальникові для оформлення розрахункових документів і надання їх в банк, для обробки документів в банці постачальника, час поштового пробігу документів, час для обробки документів в банці покупця. На підприємствах, що мають широку номенклатуру споживаної сировини і напівфабрикатів, що поступають від великого числа постачальників або в тих випадках, коли матеріали в дорозі займають незначну питому вагу в загальних залишках сировини і матеріалів, транспортний запас може бути визначений на підставі звітних даних за ряд років шляхом ділення фактичного середньоквартального залишку в дорозі на одноденну витрату сировини і матеріалів. Для цього з фактичних матеріалів в дорозі виключаються вартість вантажів, що затрималися в дорозі понад встановлені норми просування, а також суму, неправильно або помилково віднесені на рахунок «матеріали в дорозі». Не враховується транспортний запас, коли матеріали поступають в день їх оплати або раніше терміну надходження розрахункових документів. Норма оборотних коштів по доставці, прийманню, складуванню розраховується відповідно до встановлених технічних норм на кожну операцію на підставі досвідчених даних або шляхом хронометражу. У практиці господарювання ця норма встановлюється в розмірі від 25% до 50% до середніх інтервалів постачання по кожній групі основних матеріалів залежно від галузі.

Поточний запас забезпечує безперебійну діяльність підприємства і є основною частиною оборотних коштів. Тривалість інтервалу між черговими постачаннями встановлюється на основі договорів з постачальниками. На підприємствах, де сировина і матеріали споживаються щодня і рівномірно протягом долі, поточній запас встановлюється у розмірі 50% від тривалості інтервалу між двома суміжними постачаннями. Страховій запас створюється для забезпечення безперебійної роботі підприємства на випадок порушень періодичності постачань матеріалів. Розмір його залежіть від частоті постачань, кількості і віддаленості постачальника. Норма страхового запасу встановлюється у розмірі 50% від потокового складського запасу. Підготовчий запас -- це година, необхідний для підготовки і запуску у виробництво матеріалу, що поступає. Розмір підготовчого запасу визначається шляхом множення середньодобової споживи в матеріалі на якийсь годину, необхідне для підготовки матеріалів у виробництво. Нормування оборотних коштів по допоміжних матеріалах. До допоміжних матеріалів відносяться ті матеріали, які не є складовою частиною продукції, але беруть участь в її освіті або входять до складу продукції в невеликих кількостях для додання певних властивостей. Характерним для допоміжних матеріалів є те, що вони відрізняються величезною номенклатурою і їх витрата на кожному підприємстві невелика.

На тих підприємствах, де є матеріали, використовувані у великих кількостях, і матеріали, використовувані в невеликих кількостях, при нормуванні їх ділять на дві групи.

До першої групи відносяться матеріали, споживані у великих кількостях і на значну суму, і норматив по цій групі допоміжних матеріалів розраховується тим же методом, що і норматив по сировині і основним матеріалам.

До другої групи відноситься решта всіх допоміжних матеріалів, і розрахунок нормативу по цій групі проводиться за допомогою аналітичного методу, тобто виходячи з середньої величини фактичних залишків, що склалися, за минулий рік.

Середні залишки допоміжних матеріалів визначаються на підставі звітних даних на початок кожного кварталу, з них виключають всі зайві і непотрібні запаси.

Норма оборотних коштів по цій групі допоміжних матеріалів визначається шляхом ділення середньосклавшихся залишків на одноденну фактичну витрату цих матеріалів на виробництво. Умножаючи цю норму на одноденну планову витрату, визначають норматив по допоміжних матеріалах другої групи. Отже, одним з елементів процесу управління оборотними коштами підприємства є їх нормування. Незаповнення нормативу приводить до перебоїв у виробництві і реалізації товарів. Наднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей відволікають з обороту грошові кошти і свідчать про недоліки в матеріально-технічному забезпеченні, неритмічності процесів виробництва і реалізації товарів. В умовах ринкової економіки однієї з найважливіших завдань кожного підприємства стає економія матеріальних ресурсів, оскільки саме матеріальні витрати складають велику частину витрат виробництва, від яких безпосередньо залежить величина прибули. А прибуток в умовах ринкової економіки - основне джерело життєзабезпечення підприємства. Розрізняють джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів. Джерела економії показують, за рахунок чого може бути досягнута економія. Шляхи (або напрями) економії показують, яким чином, за допомогою яких заходів може бути досягнута економія. На кожному підприємстві є резерви економії матеріальних ресурсів. Під резервами слід розуміти виникаючі або виниклі, але ще не використані (повністю або частково) можливості поліпшення використання матеріальних ресурсів. З погляду сфери виникнення і використання резервів економії матеріальних ресурсів вони можуть бути підрозділені на три групи: .2. Використання досвіду зарубіжних країн при аналізі матеріальних ресурсів. Запаси підприємства обумовлені перервою в обороті продукції (товари, сировина, готова продукція) між різними фазами циклу: постачання - виробництво - збут. З розвитком економічної кризи, з переходом на нові методи «управління потоками засобів» роль запасів повністю змінилася. Економічний і фінансовий аналітик підприємства не може ігнорувати цю радикальну еволюцію, яка обумовлює прочитання фінансових документів підприємства.

Традиційна концепція про роль запасів. В рамках управління за системою Тейлора наявність запасів на підприємстві розглядається як необхідна умова по двох основних причинах. По-перше, при функціональному підході закупівлі і виробництво партіями відбуваються у вузькоспеціалізованих установах. Останні, у свою чергу, прагнуть до зниження витрат на одиницю продукції, що випускається, і придбанням товарів. Ця політика масових закупівель (виробництва) вимагає запасів які дозволяють відповідним службам здійснювати політику «оптимальних» закупівель в очікуванні, коли служби-споживачі зажадають ці закупівлі. По-друге, запаси вважаються необхідними, оскільки вони є елементами безпеки для підприємства:

- при труднощах постачання;

- сировина і матеріали;

- перед виробничим ризиком (поломки, страйки, брак і т.д.);

– запаси напівфабрикатів і кінцевої продукції;

- при коливаннях продажів ;

запаси кінцевої продукції.

Запаси підприємства містять зазвичай мінімальний рівень, відповідній політиці закупівель і виробництву партіями, до якого додається більш менш значний запас. Нова концепція ролі запасів в контексті нових методів управління. У новій концепції управління (розробленою японцями) запаси не допускаються, вважаються даремними і одночасно небезпечними. В умовах попиту, що росте, і стабільної продукції підприємство може дозволити собі запаси, які рано чи пізно у нього закінчаться, але в умовах нестабільного ринку з високим рівнем конкурентної боротьби така політика складування все менш можлива.

Перехід до умов виробництва «точно в строк» виправдовується необхідністю пристосуватися до попиту споживачів, перетворює виробництво на потік і робить непотрібними запаси. Створення запасів страхового призначення може привести до політики всеприпустимості, зокрема, допущення бракованих товарів. Отже, в рамках концепції управління промисловими потоками «точно в строк» різке скорочення запасів є свідоцтво того, що обслуговування споживачів поліпшується.

Якщо кожен виробничий осередок проводить продукт без дефекту, який потрібний наступному по ланцюжку осередку, то знадобляться лише запаси, викликані наступними причинами:

- розривом в часі між оцінками продажів в короткостроковій перспективі і отриманими замовленнями;

- потребою в деталях, що забезпечують взаємозв'язок між ніжнім і вищими рівнями.

Якщо підприємству вдалося значно скоротити час свого циклу і отримати відмінні прогнозні оцінки за якістю, запаси повинні складати лише незначну частину інвестицій підприємства. Таке різке скорочення запасів, очевидно, має значну дію на функцію складування. Її значення не тільки різко падає, але вона повинна сильно перебудуватися. Фактично епоха централізації функцій складування сировини у кінцевої продукції пройшла. Щоб реалізувати політику «точно в строк», необхідно збалансувати запаси з виробництвом. Функція складування децентралізується, «залучається» безпосередньо до ланцюга операцій. Це ще один приклад дезінтеграції (деспеціалізації) функцій, успадкований від системи Тейлора. Значення аналізу запасів. У контексті традиційного фінансового аналізу аналіз запасів полягає у визначенні того, наскільки запаси відповідають мінімальним нормам в рамках управління постачаннями і серійним виробництвом. Перевищення норм запасів оцінюється з погляду управління запасами. За зайвим обсягом запасів фінансовий аналітик виявить:

- вартість необхідного капіталу для їх фінансування;

- вартість приміщень, які вони використовують;

- витрати по їх прийому і управлінню.

Наявність складів значніших за об'ємом, ніж у конкурентів, що вже перейшли на систему «точно в строк», означає не тільки появу «класичних» витрат, а також і збереження невідповідних методів управління, які, природно, означатимуть для підприємства втрату клієнтів, нездатність вчасно їх задовольнити із-за вимог цієї клієнтури, що постійно ростуть. Деякі дослідники включають у витрати на складування втрати клієнтури або втрати на брак, які відбуваються в результаті збереження системи виробництва Тейлора, тоді як ринкові умови змінилися. Загальні принципи аналізу запасів. Питому вагу запасів підприємства не можна визначити на базі абсолютних величин, необхідно привести його у відносні величини з урахуванням розмірів підприємства. Фінансові аналітики використовують показники оборотності запасів. Мета цих показників полягає в тому, щоб зіставити ті або інші запаси з їх споживанням, тобто з використанням запасів за використовуваний період.

Порівняння запасів з виходом продукції може відбутися двома способами:

- можна поставити споживання в чисельник, а запаси в знаменник, у такому разі ми отримуємо показник, який виражає кількість оборотів, що здійснюються запасами за даний період (кількість виходів запасів в споживання).

- можна також обчислити зворотний показник: в цьому випадку ми отримаємо частку споживання в запасах. Дуже часто аналітики обчислюють саме другий показник, коли в знаменнику фіксується щоденне споживання (середнє за період). Це дозволяє отримати цифру, яка відображає кількість днів, необхідних для того, щоб збути запаси. Залишається дати деякі уточнення по чисельнику (запаси) і знаменнику (щоденне споживання). Оцінка запасів. Питання не викликає труднощів, якщо запаси трохи варіюються за даний період. Тоді можна узяти початкові і кінцеві запаси для розрахунку. Якщо зміни в поточному періоді значні, то необхідно обов'язково використовувати середній запас. У разі сезонних підприємств зміни можуть мати екстрений характер і вимагати особливого вивчення. Підрахунок споживання. Відповідні дані можна отримати безпосередньо з рахунків або ж шляхом непрямого розрахунку: Споживання за період = Початковий запас + Надходження - Кінцеві запаси. Початкові і кінцеві запаси можна легко визначити за даними балансу, з надходженнями ж справа йде складніше. Такими є базові принципи, але зовнішній аналітик із-за недостатньої інформації не завжди зможе їх застосувати. Тому необхідно мати запасні варіанти, що менш задовільно з погляду теорії, але проте корисно. Управління запасами - це дуже важлива і відповідальна ділянка роботи. Від оптимальності запасів залежать всі кінцеві результати діяльності підприємства. Ефективне управління запасами дозволяє прискорити оборотність капіталу і підвищити його прибутковість, зменшити поточні витрати на їх зберігання, вивільнити з поточного господарського обороту частину капіталу, реінвестуючи його в інші активи. Мистецтво управління запасами полягає в:

- оптимізації загального розміру і структури запасів ТМЦ;

- мінімізації витрат по їх обслуговуванню;

- забезпеченні ефективного контролю за їх рухом. Для оптимізації поточних запасів в зарубіжних країнах використовується ряд моделей, серед яких найбільшого поширення набула «Модель економічно обґрунтованого замовлення» (EOQ - model).

Розрахунковий механізм цієї моделі заснований на мінімізації сукупних витрат по закупівлі і зберіганню запасів на підприємстві. Ці витрати діляться на дві групи:

1.Сума витрат по завезенню товарів, включаючи витрати по транспортуванню і прийманню товарів.

2.Сума витрат по зберіганню товарів на складі підприємства (зміст складських приміщень і устаткування, зарплата персоналу, фінансові витрати по обслуговуванню капіталу, вкладеного в запаси і ін.). Чим більше партія замовлення і рідше проводиться завезення матеріалів, тим нижче сума витрат по завезенню матеріалів. Її можна визначити по наступній формулі:

Zзм = (VПП / РПП) * Црз, де Zзм - витрати по завезенню матеріалів;

VПП - річний об'єм виробничої потреби в даному матеріалі;

РПП - середній розмір однієї партії постачання;

Црз - середня вартість розміщення одного замовлення.

З формули видно, що при незмінному VПП і Црз із зростанням РПП сума витрат зменшується, і навпаки. Отже, підприємству вигідніше завозити сировину великими партіями. Але з іншого боку, великий розмір однієї партії викликає відповідне зростання витрат по зберіганню товарів на складі, оскільки при цьому збільшується розмір запасу в грошах. Якщо, наприклад, матеріал купується раз на місяць, то середній період його зберігання складе 15 днів, якщо купувати раз на два місяці - 30 днів і т.д. Враховуючи цю залежність, сума витрат по зберіганню товарів (Zхр) на складі може бути визначена таким чином: Zхр = (РПП / 2) * Схр, де

Схр - вартість зберігання одиниці товару в аналізованому періоді. Звідси видно, що при незмінному Схр сума витрат по зберіганню товарів на складі мінімізується при зниженні середнього розміру однієї партії постачання. Модель EOQ дозволяє оптимізувати пропорції між двома групами витрат так, щоб загальна сума витрат була мінімальною. Математична модель EOQ виражається наступною формулою:

EOQ = ? (2 * VПП * Црз) / Схр ,де EOQ - оптимальний середній розмір партії постачання. Звідси оптимальний середній розмір виробничого запасу визначається так:

Пзопт = EOQ / 2. Серед систем контролю за рухом запасів в країнах з розвиненими ринковими відносинами найбільш широке застосування отримали АВС - аналіз, XYZ - аналіз і логістика. АВС - аналіз є важливим інструментом, використовуваним на підприємстві для визначення ключових моментів і пріоритетів в області управлінських завдань, процесів, матеріалів, груп продуктів, ринків збуту, категорій клієнтів. системі контролю за рухом запасів всі види запасів ділять на три групи виходячи з їх вартості, об'єму і частоти витрачання, негативних наслідків при їх браку. До категорії А відносять дорожчі види запасів з тривалим циклом замовлення, які вимагають постійного моніторингу у зв'язку з серйозністю фінансових наслідків при їх браку. Тут потрібний щоденний контроль за їх рухом. У категорію У включають ті ТМЦ, які мають меншу значущість в забезпеченні безперебійного операційного процесу і формування кінцевих фінансових результатів. Запаси цієї групи контролюються раз на місяць. У категорію З включаються всі решта ТМЦ з низькою вартістю, що не відіграють значущої ролі у формуванні кінцевих фінансових результатів. Контроль за їх рухом здійснюється раз на квартал. АВС - аналіз концентрує увага за рухом найбільш пріоритетних груп товарно-матеріальних цінностей. При XYZ - аналізі матеріали розподіляються відповідно до структури їх споживання. До групи Х відносяться матеріали, споживання яких носить постійний характер, до групи Y - сезонний характер, до групи Z - нерегулярний характер. Така класифікація запасів дозволяє підвищити ефективність ухвалення рішень в області закупівлі і складування. Важливу роль в управлінні запасами грає логістика, яка використовується для оптимізації товарних потоків в просторі і в часі. Вона координує рух товарів по всьому ланцюжку «постачальник - підприємство - покупець» і гарантує, що необхідні матеріали і продукти будуть надані своєчасно, в потрібному місці, в необхідній кількості і бажаної якості. В результаті скорочуються витрати на складування, значно зменшується тривалість знаходження капіталу в запасах, що сприяє прискоренню його оборотності Висновок. Щоб отримати максимально можливий прибуток, підприємство повинне контролювати формування собівартості виробів, що підлягають реалізації. Контроль відбувається на всіх етапах, але особливо - на стадії витрати виробничих ресурсів на випуск продукції. Мета його - не допустити небажаних відхилень від встановлених норм і стандартів. Спожиті в процесі виробництва сировина, основні і допоміжні матеріали, купувальні вироби і напівфабрикати, паливо, енергія включаються до складу матеріальних витрат. До узагальнюючих показників ефективності використання матеріалів у виробництві відносяться: матеріаломісткість продукції, матеріаловіддача, питома вага матеріальних витрат в собівартості продукції, коефіцієнт використання матеріалів і показник прибули на гривну витрат. Ефективність використання оборотних коштів означає прискорення їх оборотності і вивільнення з обороту, що є додатковим джерелом фінансування приросту оборотних коштів. Уповільнення оборотності приводить до іммобілізації оборотних коштів і зростання частки позикового і привернутого капіталу в джерелах фінансування. Одним з елементів процесу управління оборотними коштами підприємства є нормування. Незаповнення нормативу приводить до перебоїв у виробництві і реалізації продукції. Наднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей відволікають з обороту грошові кошти і свідчать про недоліки в матеріально-технічному забезпеченні, неритмічності процесів виробництва і реалізації продукції. Необхідною умовою вдосконалення управління є корінна реконструкція його технічної і інформаційної бази на базі автоматизованої системи обліку. Одним з найважливіших завдань є подальший розвиток і вдосконалення інформаційних систем підприємств з використанням сучасних методів управління і технічних засобів.

ВИСНОВОК.

Для того, щоб отримати максимальний прибуток, підприємство повинно контролювати формування собівартості виробів та послуг, що реалізуються. Контроль здійснюється на всіх етапах, але особливо - на стадії витрат матеріальних ресурсів. Його мета - не допустити небажаних відхилень від встановлених норм і стандартів. До узальнюючих показників ефективності використання материалів відносяться: матеріаломісткість продукції, материаловіддача, питома вага матеріальних витрат в собіватості продукції, коефіціент використання матеріалів та показник прибутку на гривню витрат. Ефективність використання оборотних засобів означає прискорення їх обертовості та вивільнення з обороту, що є додатковим джерелом фінансування приросту оборотних засобів. Гальмування обертовості призводить до імобілізації оборотних засобів та збільшенню частки позиченого капиталу у джерелах финансування. Одним з елементів процесу управління оборотними засобами підприємства є нормування. Незаповнення нормативу призводить до перебоїв у виробництві та реалізації продукції. Понаднормові запаси товарно-матеріальних цінностей віволікають з обороту грошові засоби та свідчать про недоліки в матеріально-технічному забезпеченні, неритмічності процесів виробництва та реалізації продукції та послуг.

Необхідною умовою удосконалення управління є докорінна реконструкція його техничної та інформаційної бази на базі автоматизованої системи обліку. Однією з важливіших задач є подальший розвиток та удосконаленнч інформаційних систем підприємств з використанням сучасних методів управління та технічних засобів.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Бутко А.Д., Кислица Н.Г. Теорія економічного аналізу: Конспект лекцій. - К.: КНТЕУ, 2002. - 200с.

2. Кабушкин Н.И., Бондаренко Г.А. Менеджмент гостиниц и ресторанов. - Мн.: Новое зание, 2003. - 409с.

3. Канке А.А., Кошевая И.П. Анализ финансово-хозяйственной деятельности предприятия, 2-е изд. - М: ИНФРА, 2007. - 280с.

4. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посіб. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. - 378с.

5. Котенко Л.Н. Бухгалтерский учет в предприятиях торговли и питания. Учеб. Пособие. - Х.: Студцентр, 2003. - 640с.

6. Любушкин Н.П., Лесева В.Б., Дьякова В.Г. Теория экономического анализа: Учебно-методический комплекс. - М., Юрист, 2002. - 480с.

7. Менеджмент туризма: Экономика туризма: Учебник. - М.: Финансы и статистика, 2001. - 320с.

8. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. Посібник. - К.: КНЕУ, 1999. - 132с.

9. Мних Є.В. Економічний аналіз: підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 412с.

10. Савицкая Г.В. Методика комплексного анализа хозяйственной деятельности: краткий курс, 2-е изд. Испр.: М.: ИНФРА,2003. - 303с.

11. Ткаченко Т.І., Гаврилюк С.П. Економіка готельного господарства і туризму. Навч. Посібник. - К.:КНТЕУ, 2005, 179с.

12. Ткаченко Т.І. Сталий розвиток туризму: Теорія, методологія, реалії бізнесу: Монографія. - К: КНТЕУ, 2006, 537с.

13. Циглик І.І., Кропельницька С.О., Мозіль О.І. економічний аналіз господарської діяльності підприємства: Навч. Посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004, 116с.

14. Шеремет А.Д. Теорія економічного аналізу: Підручник. - К.: КНЕУ, 2004, 123с.

15. Яцків Т.І. Теорія економічного аналізу: Львів: Світ, 1993

Страницы: 1, 2