|
Разделы Главная Искусство и культура Кибернетика Метрология Микроэкономика Мировая экономика МЭО РЦБ ценные бумаги САПР ТГП Теория вероятностей ТММ Автомобиль и дорога Компьютерные сети Конституционное право зарубежныйх стран Конституционное право России Краткое содержание произведений Криминалистика и криминология Военное дело игражданская оборона География и экономическая география Геология гидрология и геодезия Спорт и туризм Рефераты Физика Физкультура и спорт Философия Финансы Фотография Музыка Авиация и космонавтика Наука и техника Кулинария Культурология Краеведение и этнография Религия и мифология Медицина Сексология Информатикапрограммирование |
Франціяp> 2.5. ФІНАНСОВО-КРЕДИТНЕ РЕГУЛЮВАННЯРегулювання банківської системи Питання контролю над фінансовими установами регламентуються законом Регламентування і контроль над кредитними організаціями здійснюється трьома організаціями: 1. Комітет банківського регламентування: нормативний орган. Комітет установлює "правила загального характеру, що відносяться до кредитних організацій", такі як вимоги по величині статутного капіталу, участі в акціонерному капіталі, умовам розширення мережі банківських відділень, умовам банківських операцій, нормам керування і звітності, інструментам кредитної політики і т.д. Головою Комітету є Міністр економіки і фінансів, заступником - Керуючий Банком Франції. 2. Комітет кредитних установ: орган, що реєструє. Комітет являє собою орган, що займається реєстрацією кредитних
установ, що приймає індивідуальні рішення (видача дозволів або виключень). 3. Банківська комісія: контролюючий орган. Комісія контролює дотримання банківської регламентації. За допомогою
агентів Банку Франції вона проводить перевірки кредитних установ. Статус Банка Франції як автономної організації гарантований Законом від 3 січня 1973 р. Основні види банків у Франції 1. Комерційні банки - основна діяльність полягає в прийомі безтермінових вкладів для надання короткострокових кредитів. Однак вони можуть розширювати сферу своєї діяльності в такий спосіб:а) здобуваючи капітал у вигляді внесків або позик (вкладні сертифікати, облігації); б) надаючи позики на більш тривалий термін; в) приймаючи участь у капіталі інших підприємств; г) організувати емісію і розміщення цінних паперів; д) здійснюючи керування майном за рахунок клієнтури. Комерційні банки об'єднані в Асоціацію французьких банків (АФБ) 2. Інвестиційні банки - спеціалізовані організації, призначені для допомоги підприємствам у ї інвестиційній діяльності і здатні здійснювати довгострокові і середньострокові операції. До цієї категорії банків відносяться: а) приватні банки, що спеціалізуються на фінансових консультаціях, керуванні майном, а також міжнародному переміщенні капіталів французьких підприємств; б) промислові банки, що підрозділяються на ділові банки, призначені для участі в діяльності підприємств, і банки довгострокового і середньострокового кредиту, що видають позики й акумулюють засоби для подальшого вкладення їх у реальний сектор економіки. 3. Фінансові компанії - організації, що збирають відносно стабільні капітали (облігації, бони, банківські позики) для їхнього розміщення з малим ступенем ризику в короткострокові позики під заставу цінних паперів і в довгострокову оренду. 4. Іпотечні банки - організації, основним об'єктом активних операцій яких є надання іпотечних позик підприємствам і приватним особам. 5. Банки розвитку - покликані поєднувати суспільні і приватні фонди для фінансування операцій, що не можуть бути рентабельними в короткий термін. В Франції існує 28 спеціалізованих кредитних інститутів, згрупованих у Особливе місце тут займає La Banque francaіse du commerce exterіeur - Регулювання фондового ринку Функції регулювання фондового ринку у Франції покладені на Комісія з біржових операцій контролює дотримання стандартів розкриття інформації емітентами і використання інсайдерскої інформації. У випадку порушення встановлених нею правил комісія має право направляти матеріали в прокуратуру або застосовувати власні санкції, зокрема, накладати штрафи. Комісія видає ліцензії на створення інвестиційних компаній, на керування портфелями цінних паперів, розслідує скарги, що надходять від інвесторів. Виключне право проведення операцій на біржовому ринку належить професійним учасникам фондового ринку - "біржовим суспільствам", що входять у суспільство французьких бірж. Діяльність Ради фондових бірж визначається Законом про фондові біржі Рада ліцензує компанії по цінних паперах і розробляє загальні правила, що стосуються операцій з цінними паперами. Звіт цих правил (Генеральний регламент Ради фондових бірж), схвалений Комісією з біржових операцій і банком Франції затверджує Міністерство фінансів Генеральний регламент установлює нормативи для створення нових компаній по цінних паперах, правила лістинга і виключення з нього, правила поглинання компаній і містить професійний кодекс поводження посадових осіб і компаній, що служить, по цінних паперах. Рада вправі вживати дисциплінарних заходів впливу стосовно учасників ринку цінних паперів. Суспільство французьких бірж - Паризька фондова біржа має статус спеціалізованої фінансової установи . Суспільство контролює повсякденні операції на ринку, поширення інформації інвесторам, перевіряє заявки на лістинг, що направляються в Раду по фондових біржах, приймає рішення про виключення з лістинга. Відповідно до повноважень, делегованим Радою фондових бірж, Суспільство вправі припиняти торгівлю будь-яким цінними паперами. 2.6.Державне регулювання підприємництва Регулювання підприємств державного сектора. Державні підприємства традиційно підрозділяються у Франції на дві групи, розрізняючи статусом адміністративної установи або акціонерної компанії. Статус адміністративної установи (державного підприємства суспільної служби) містить окремі елементи адміністративного права, хоча в цілому їхня діяльність регулюється нормами комерційного права. Такими є підприємства, що виконують функції суспільної служби і, як
правило, що є монополіями: у галузі транспорту мова йде про Національне
суспільство французьких залізниць, Автономної компанії паризького
транспорту, Ер Франс; у галузі енергетики - Электрисите ДЕ Франс, Гаснув ДЕ Державне підприємство може також бути юридичною особою приватного права і мати статус компанії. Таким статусом володіють промислові підприємства комерційного сектора, великі банки й ін. У цьому випадку велика частина капіталу такої компанії повинна належати або державі, або іншому державному підприємству. Державними вважаються також підприємства, у Правліннях яких Держава має більшість голосів, не володіючи при цьому більшістю в капіталі, що дозволяє йому контролювати керування. З кінці 80-х років у загальному переліку підприємств, що знаходяться під контролем держави (без обліку філій і підфілій), число адміністративних установ і акціонерних компаній співвідноситься як 50:50. У державних підприємствах першого кола (не входять філії і підфілії) голови правління, дирекції, наглядацької ради або генеральний директор призначаються декретом Ради Міністрів на три роки. При цьому Уряд залишає за собою право перервати його повноваження в будь-який момент. На інших державних підприємствах призначення на керівні посади здійснюється на загальних підставах, тобто їхніми власними органами керування. Як правило, склад правління (або наглядацької ради) має тристоронній характер. У нього входять представники Держави, суспільні діячі, обрані завдяки своїй компетентності або здатності представляти споживачів, представники трудящих. Коли частина акціонерного капіталу знаходиться у власності приватних інвесторів, їхні представники обираються на зборах акціонерів. Представники держави і суспільних діячів призначаються декретами Уряду. Представники трудящих обираються персоналом підприємства. Державні підприємства суспільної служби підлягають подвійному контролеві, проведеному до прийняття рішень самим підприємством: контролеві технічному і фінансово-економічному. Технічна опіка здійснюється Урядовим комісаром, що представляє міністерство, до ведення якого відноситься підприємство. Урядовий комісар присутній на засіданнях Правління й інформує його про точку зору куруючого міністерства, він може наполягати на повторному розгляді проекту або в окремих випадках - навіть скористатися правом вето. Фінансово-економічна опіка здійснюється Державним контролером або Рішення в області встановлення тарифів відносяться до компетенції Окремі підприємства мають повну або часткову волю в ціноутворенні. Річний бюджет або прогнозні кошториси доходів і витрат повинні схвалюватися одночасно і куруючим міністерством і міністерством економіки і фінансів. Рішення про участь у капіталі інших підприємств (або про продаж акцій) також підлягають попередньому схваленню обох міністрів. Програма капіталовкладень складається Фондом економічного і соціального розвитку (FDES), а зaймы, розташовані державними підприємствами, повинні одержати попередні дозволи з боку Міністерства фінансів. Державні підприємства підлягають також контролеві апостеріорі, що покликаний перевірити правильність і ефективність керування. Цей контроль здійснюється особливою адміністративною інстанцією - Рахунковою палатою, що кожні два роки готує доповідь про керування і фінансові результати державних підприємств. На кожному державному підприємстві працює бухгалтер-ревізор, призначений судовою владою. У його функції входить аудит правильного оформлення бухгалтерської звітності. Парламент країни крім контролю за діями уряду, в тому числі в частині виконання бюджету, може створювати спеціальні комісії з розслідування випадків виявлених порушень у діяльності державних підприємствах. Контроль за інвестиціями державних підприємств. Дозвіл на здійснення інвестицій великими націоналізованими
підприємствами, надається Фондом економічного і соціального розвитку Роль Фонду полягає в тому, щоб розширення заборгованості державних підприємств не вийшло з під контролю, а також у регулюванні графіка позик у залежності від стану фінансового ринку. Мова йде про розподіл державних інвестицій у часі, щоб без надзвичайної напруги забезпечити фінансування усього їхнього обсягу в залежності від наявних заощаджень. FEDS являє собою механізм міжміністерського арбітража, що функціонує на двох рівнях: Керуюча рада і спеціалізовані комітети. Керуюча рада працює під головуванням Міністра економіки і фінансів і включає міністрів економічної спрямованості, що курує державні підприємства. У раду входять також деякі директори центральних відомств, комісар. Генерального комісаріату планування (ГКП), Керуючий Банку Франції і інш. Рада збирається два рази на рік, а в проміжках між сесіями робота ведеться за допомогою трьох спеціалізованих комітетів: енергетики, транспорту і зв'язку, що є його відображенням на технічному рівні. Вони роблять порівняльний розгляд у присутності зацікавлених підприємств запропонованих ними програм капіталовкладень. Таким чином, Спеціалізовані комітети роблять оцінку ефективності капіталовкладень, а керуюча рада переносить такий розгляд по окремим підприємствам у загальноекономічний контекст. Основними причинами необхідності контролю за капіталовкладеннями держпідприємств є: неадекватність механізмів ринку для визначення оптимальних обсягів інвестицій природних монополій, необхідність визначити оптимальний обсяг засобів, що може залучатися цими підприємствами на фінансових ринках, приймаючи на увагу потреби інших підприємств і місцевої влади, потреба в сприянні міжгалузевої конкуренції природних монополій - електрика і газ для опалення житла, залізниці, авіація, автостради для перевезення пасажирів. Великі стратегічні рішення у відношенні національних підприємств Державні підприємства конкурентного сектора Дії держави як мажоритарного акціонера на підприємствах конкурентного сектора підкоряється загальноприйнятим нормам комерційного права. Разом з тим, для прийняття рішень про їхню участь у капіталі інших підприємств потрібний попередній дозвіл Міністерства економіки і фінансів. Також вони підлягають контролеві Рахункової палати. У великих державних підприємствах держави, як правило, належить більш Фінансування державних підприємств Участь держави в розширенні фондів державних підприємств може здійснюватися шляхом надання капітальних дотацій адміністративним установам або шляхом збільшення статутного капіталу, що забезпечує Держава-акціонер. Існує практика реінвестування дивідендів, перетворення конвертованих облігацій в акції. Держава надає деяким державним підприємствам (наприклад, транспортним) субсидії на переоснащення, або в окремих випадках - експлуатаційні субсидії. Крім того, держава може гарантувати як внутрішні, так і зовнішні позики державних підприємств. Для перешкоди розмиванню державного пакета акцій держава надала можливість випуску цінних паперів, що дозволяють збільшувати власні фонди без продажу акцій приватним інвесторам. До числа таких інструментів відносяться партисипативні папера, що представляють собою боргові зобов'язання, процентна прибутковість яких прив'язана до розмірів прибутку підприємства, а погашення здійснюється винятково з ініціативи позичальника. Схожим інструментом є інвестиційні сертифікати, що виступають близьким аналогом привілейованих акцій. Вони дозволяють претендувати на частину майна підприємства, але не дають права голосу. Іноді при виплаті дивідендів інвестиційні сертифікати мають пріоритет стосовно акцій. Починаючи із середини 70-х років, у відносинах між державою і держпідприємствами наступив перелом - на зміну логіки підпорядкування й опіки стала приходити логіка узгодження інтересів і співробітництва між відповідальними партнерами. Основним способом взаємодії держави з держпідприємствами став висновок контрактів. На першому етапі підприємство у взаємодії з державою і представниками персоналу розробляє власний план розвитку. Потім держава і держпідприємство беруть контракт, термін дії якого збігається з терміном дії плану підприємства. У першій частині контракту визначаються середньострокові цілі розвитку підприємства, що відбивають пріоритети обох сторін . В другій частині уточнюються задачі, що відповідають загальнонаціональним інтересам, у виконанні яких Держава розраховує на підприємство: зобов'язання в області зайнятості, НИОКР, експорту й економії енергії. У третій частині уточнюється характер фінансових відносин між державою і підприємством, а також результати діяльності підприємства - рентабельність, виплата дивідендів. З 1989 р. було прийняте рішення підписувати з держпідприємствами конкурентного сектора цільові контракти, що не передбачають ні твердих зобов'язань держави по фінансуванню, ні зобов'язань по виплаті дивідендів з боку підприємств. Перетворення державних підприємств і приватизація Існує три основних шляхи зміни статусу державного підприємства: - Держава може додати статус юридичної особи будь-якій службі, що займається виробничою і комерційною діяльністю, і створити державні установі. - Перетворення державної установи в акціонерне товариство. Така операція, що не означає вихід підприємства з державного сектора, може бути здійснена на основі декрету. З юридичної точки зору операція складається з двох частин: Розпуск установи з передачею його активів, прав і зобов'язань в руки держави; наступна передача цих активів (державної) акціонерної компанії, що вже існувала, або спеціально створюється в обмін на акції, що знову випускаються. Така передача активів може здійснюватися тільки на загальних, застосовуваних до всіх компаній, підставах, тобто після оцінки, виробленої незалежним експертом, що несе юридичну відповідальність за її відповідність. -Приватизація. Відповідно до Конституції країни питання передачі
власності приватному секторові знаходяться в компетенції законодавчої
влади, що реалізує ці права безпосередньо, або за посередництвом Уряду або Комісія з приватизації, сім членів якої призначаються урядовим декретом, оцінює вартість приватизованих підприємств. Ця оцінка ґрунтується на біржовій капіталізації, вартості активів, реалізованих прибутках, стані наявних філій і перспективах розвитку. Ціна, по якій пропонуються акції приватизованого підприємства, встановлюється постановою Міністра економіки і фінансів на основі рекомендації Комісії і не може бути нижче її оцінки. Операції по приватизації можуть здійснюватися або через Фондову біржу шляхом публічної пропозиції про продаж акцій за ціною, обумовленої попитом та пропозицією, або, минаючи фінансовий ринок, по підпискі і за ціною, що фіксується державою. Остання процедура використовувалася, зокрема, для придбання частини капіталу "стабільними" великими акціонерами. Вони утворювали "тверді ядра" у капіталі підприємств і їм заборонялося перепродувати акції протягом двох-трьох років після приватизації. Вартість акцій, що продавалася закордонним юридичним і фізичним
особам, не повинна була перевищувати 20% капіталу приватизованих
підприємств (крім резидентів країн Європейського співтовариства, на яких
дане обмеження не поширюється). Постановою Міністерства економіки і
фінансів цей поріг міг бути знижений до 5%, якщо його діяльність зв'язана з Відповідно до Закону “Про приватизацію” 1993 р. зафіксована можливість оплати акцій на виплати (максимально протягом трьох років), введення дворічної заборони на перепродаж акцій, що розподіляються між працівниками підприємства, призначення урядом двох членів адміністративної ради приватизованого підприємства. 2.7 Державне регулювання соціальної сфери Історія медицини у Франції має давні традиції. Однак тільки із середини XІ століття держава стала централізовано вирішувати соціальні проблеми, серед яких важливе місце займало санітарне і медичне обслуговування населення. На початку XX століття з'явилися перші міністерства, що були покликані вирішувати соціальні проблеми на державному рівні. У першу чергу вони займалися забезпеченням питань, пов'язаних з охороною здоров'я, гігієною, демографією, міграцією і соціальним страхуванням. Протягом всього періоду існування державної політики в області охорони здоров'я у Франції питання, що стосуються медицини й охорони здоров'я займаються й інші міністерства. Так, наприклад, шкільна гігієна й охорона здоров'я студентів перебуває у віданні міністерства народного утворення, охорона здоров'я військових кадрів - у веденні міністерства оборони і так далі. Оплата медичного обслуговування у Франції здійснюється через страхові
компанії, названі "касами". У кожного працюючого француза знімається
визначений відсоток заробітної плати, щоб надалі можна було оплатити
медичне обслуговування і повернути населенню вартість лік. Навіть одержуючи
пенсію, француз продовжує платити в "каси". Якщо людина занедужує і має
потребу в стаціонарному лікуванні, то 33 дня перебування в лікарні оплачує Відповідно до закону у Франції застраховано більш 80% населення. Курорти в основному належать містам і приватним суспільствам, і застраховані можуть одержати путівки на лікування, якщо направляються лікарями-консультантами соціального страхування. Охорона материнства і дитинства організується в кожнім департаменті керуючим відділом охорони здоров'я департаменту і проводиться лікарями або консультантами для вагітних і для що годують, дитячими консультаціями. Вона особливо добре організована в містах. Матері і родини одержують допомогу, що видається або міністерством охорони здоров'я, або "касами" сімейних допомог, що знаходяться у веденні міністерства праці і соціального забезпечення. Кожен департамент розділений на райони, у кожнім з яких є центр по охороні материнства і дитинства і консультація для вагітних і немовлят, а також для дітей від 3 до 5 років. Медичну освіту забезпечують медичні факультети університетів і кілька
інститутів, де студенти проходять тільки перші три курси, а потім повинні
переходити на університетський факультет для закінчення освіти. Курс
навчання - 6 років на медичному факультеті після одного підготовчого року Майже всі лікарні належать муніципалітетам міст і керуються адміністративними Радами під головуванням мерів. Їхнє фінансове становище забезпечується платою, що одержують за зміст хворих, вони також можуть одержувати дотації або позики від держави. Установи для туберкульозних і психічних хворих належать департаментам або приватним особам. Диспансери звичайно ґрунтуються на приватні пожертвування, а в дуже великих містах і на муніципальні засоби . Вони керуються місцевою владою або приватними об’єднаннями. При кожній лікарні є поліклініка для амбулаторних хворих. Для офіційно визнаних незаможних існують безкоштовні поліклініки. Всі місця лікарів лікарнях заповнюються за результатами надзвичайно важких конкурсних іспитів. 2.8 Державне регулювання природоохоронної діяльності Структура організації природоохоронної діяльності Структура державних органів по охороні навколишнього середовища у 1. Диверсифікація державних органів керування природоохраной і широке залучення в діяльність ряду суміжних міністерств. 2. Розвиненість мережі громадських організацій, що доповнюють державну структуру. 3. Різнобічна державна підтримка приватних природоохоронних заходів. 4. Регламентація впливу на навколишнє середовище за допомогою системи платежів за забруднення. Основними державними відомствами, що проводять природоохоронну політику, є Держсекретаріат (міністерство) з питань навколишнього середовища при Прем'єр-міністрі і автономний Держсекретаріат по запобіганню значних технологічних і природних ризиків. Ряд істотних функцій по охороні навколишнього середовища відноситься до компетенції інших відомств центрального уряду: сільського господарства, промисловості, охорони здоров'я і інш. Координація діяльності різних відомств здійснюється Центральним комітетом по навколишньому середовищу і Міжвідомчим комітетом з навколишнього середовища і якості життя. Перший з них є консультативним органом, давати висновок по усіх
великих проектах загальнодержавної значимості і законодавчих ініціатив. Наступний рівень органів охорони навколишнього середовища у Франції
представлений Дирекціями і Службами центрального уряду, насамперед Дирекція по водних ресурсах несе основну частину навантаження. Вона координує дії по використанню водних ресурсів, запобіганню забруднення повітря і землі, видаленню і переробки відходів. Крім того, дирекція погоджує діяльність основних консультативних загальнонаціональних органів у сфері охорони навколишнього середовища: Міжвідомчої комісії з водних ресурсів, Національного комітету водних ресурсів, Головної ради по реєстрації установок, Національного комітету з переробки і видалення відходів, Агентства по якості повітря, Національного комітету із шумового забруднення. Практична реалізація екологічної політики у Франції проводиться на регіональному рівні, що, на думку французьких фахівців, є найбільш ефективним. Діяльність органів по охороні природи тісно погоджується з єдиною природоохоронною політикою країн Європейського Співтовариства. Це здійснюється шляхом впровадження в національне законодавство природоохоронних директив Співтовариства. Значна роль належить консервативному захисту навколишнього середовища шляхом організації природоохоронних територій з різними статусами: Території, обмежені по господарському використанню : - місцевості, у яких господарська діяльність може здійснюватися тільки з дозволу центральних органів влади; -землі, на яких заборонене будівництво; -особливі зони в межах екочуттєвості. У її межах стягується плата за будівельні роботи; -зони захисту природи і птахів; - біотопи; - національні зони екологічного, флористичного і фауністичного інтересу (зони, що мають загальнонаціональну цінність). Території зі спеціальними органами керування: - національні і регіональні природні парки; - природні резервації. Фінансування природоохоронної діяльності 1. Поширено пряму допомогу з боку держави в справі контролю за
забрудненнями (як у відношенні капітальних, так і поточних витрат). Уряд може приймати спеціальні програми фінансової допомоги в справі Нарешті уряд може здійснювати власні програми НІОКР для дозволу конкретних технічних проблем з наступним поширенням технічної інформації. 2. У Франції дозволена прискорена амортизація природоохоронного
устаткування, надаються безпроцентні і низькопроцентні позики на його
придбання. Загальні витрати на навколишнє середовище, що включають витрати
держави, місцевої влади, підприємств і домашніх господарств досягає 1,75% Організація природоохоронної діяльності на прикладі системи запобігання атмосферного забруднення Великою відповідальністю в справі охорони атмосферного повітря наділені префекти або комісари Республіки, що є провідниками державної політики в цій області під керівництвом держсекретаря, зайнятого охороною навколишнього середовища. З цією метою комісари Республіки використовують технічну підтримку з боку Інспекції по реєстрованим установках, що контролює перетворення в життя умов і розпоряджень господарської діяльності. Велике значення має також Агентство по якості повітря, створене Іншими державними органами, що розподіляють фінансову допомогу для запобігання забруднення повітря є: Держсекретаріат з питань навколишнього середовища, Міністерство промисловості і досліджень, Французьке агентство по освоєнню енергії, Національне агентство по оцінці досліджень. Ведучим інформаційним і аналітичним центром є Служба збору, вивчення й обробки інформації з навколишнього середовища Держсекретаріата з питань навколишнього середовища Франції. Особливістю Франції є широке поширення прямих контрактів між тими хто забруднює і природоохоронною організацією, що передбачають зниження викидів шкідливих речовин. Особливо популярні контракти між природоохоронними відомствами і галузями (можливі також з підприємствами і територіями). Перші з них були підписані з целюлозно-паперовою промисловістю, буряково-цукровою промисловістю і льонопереробними підприємствами. Норми викидів, обумовлені в результаті даної процедури, виявлялися як правило ще більш твердими, чим законодавчо закріплені нормативи. У країні розроблені і законодавчо зафіксовані спеціальні формули для розрахунку збитку навколишнього середовища виходячи з даних про емісії окремих забруднювачів, що визначають базу платежа, а також розміри плати за одиницю умовного забруднення. Остаточний платіж обчислюється як добуток бази платежа на норму платежа, де норма платежа є відношення вартості суспільних заходів щодо нівелювання шкідливого впливу на навколишнє середовище до обсягу забруднення в умовних одиницях, прийнятих при розрахунку бази платежу. В областях, де спостерігається високе пікове забруднення, сформовані попереджувальні зони. Головні джерела забруднення цих зон зобов'язані швидко й у значній мірі знижувати свої викиди при надходженні попередження про сильне атмосферне забруднення з боку місцевої влади. Критерії видачі подібних попереджень фіксуються в постановах префектів департаментів. 2.9. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Експортно-імпортне регулювання В основі розробки і проведення політики в області експортно-імпортного регулювання у Франції лежить Римський договір про створення Європейського економічного Співтовариства 1957 рік. Однак, поряд з діючими нормами регулювання зовнішньої торгівлі в рамках ЄС, існують національні норми, що визначають порядок імпорту, експорту, реекспорту і реімпорту товарів, аж до заборони імпорту або експорту деяких з них. Регулювання імпорту. В даний час у Францію безмитно ввозяться товари, зроблені в країнах ЄС
або ж завезені в них із третіх держав і пройшли митні формальності. При
імпорті товарів у Францію можуть застосовуватися два режими: загальний і
особливий. При загальному режимі перелік імпортних процедур і формальностей
визначений у Постанові директора митниць і непрямих податків від 30 січня У цій постанові встановлений принцип розмежування товарів на вільно ввезені і контингентируюмі. Ввіз товарів, що підпадають під вільний режим здійснюється або без особливих формальностей, або при наявності імпортної декларації виду ДІ. При наявності контингентирування потрібне одержання імпортної ліцензії типу АС. Цією постановою також уточнюється порядок заповнення і видачі необхідних документів для імпорту товарів у країну. При загальному режимі з 6 вересня 1970 року введені Повідомлення імпортерів, що регулярно опубліковуються в "Офіційній газеті Французької республіки", де є додатки 1 і 2 з переліком товарів, для імпорту яких потрібне одержання ліцензій типу АС і ДІ. Видача імпортних ліцензій проводиться службою фінансових і торговельних дозволів (СОФІКО). З погляду регулювання і контролю над імпортом товарів, що надходять на французький ринок, усі країни розділені на три зони: 1) члени ОЄСР; 2) держави, що не входять ні в яку з трьох зон (ЄС; ЕАСТ; ОЄСР); 3) країни з державною системою торгівлі. Крім того, що франко-мовні країни Африки здійснюють експорт своїх товарів у Францію без всякого виключення. При особливому режимі існує інший порядок ввозу товарів у країну. Так у рамках ГАТТ-ВТО укладена угода, що регулює торгівлю текстиля, для країн - не членів ГАТТ-ВТО встановлене квотування по "чуттєвих" товарах, розміри якого є підсумком переговорів між країною-експортером і Францією, що оформлюється відповідним документом. В Франції, в цьому випадку, видається ліцензія виду ДІ Службою товарів народного споживання (СЕРБКО) міністерства промисловості. У випадку невиконання країною-експортером висунутих умов потрібна ліцензія виду АС. Для менш "чуттєвих " товарів пропонується одержання ліцензії типу ДІ, що видається СЕРБКО. Порядок ввозу ряду товарів у Францію визначається окремими угодами, укладеними з деякими державами. Хоча товари з третіх країн, завезені в ЄС і пройшли митні формальності, можуть вільно переміщуватися по ринках Співтовариства, але в окремих випадках потрібне пред'явлення "ліцензії Загального ринку" (насамперед при ввозі "чуттєвих" товарів). Особливості експортного контролю Франція є членом Координаційного комітету багатобічного контролю над
експортом і дотримує його розпоряджень в області експортної регламентації. Комітет з нагляду за передачею технології (створений 29 жовтня 1981 року) жорстко контролює передачу технологій в області електроніки, мікроелектроніки, інформатики, телевізійного зв'язку, точного машинобудування і т.д. Посилений контроль в області комп'ютерної техніки, засобів зв'язку, робототехніки, надпровідних матеріалів, устаткування для газових турбін, технології обробки металів, плавучих ремонтних доків, транспортних засобів на повітряній подушці, програмного забезпечення. У той же час діє неопублікований список товарів, на основі якого найчастіше проводиться розгляд ліцензійних заявок. Подібний список сформований по військовій продукції і по атомній энергетиці, заявки на експортну ліцензію разом з копіями контрактів направляються в митне відомство. При необхідності одержання дозволу від Координаційного комітету заявки направляються в міністерство промисловості і потім у міністерство закордонних справ; у відношенні товарів будівельного характеру до розгляду залучається міністерство оборони. Однак для фірми вся процедура починається і закінчується в митному управлінні. В Франції від фірми не потрібно надавати формальну заяву про те, що експортована технологія залишиться в країні призначення і не буде реекспортована в треті держави, досить відповідної заяви (декларації) від кінцевого споживача. Але якщо надана країнам, які входить в обмежувальний список комітету, французька технологія базується на американській, то французька фірма повинна одержати ліцензію на реекспорт такої технології. Митна угода між Францією і США від 1 лютого 1986 року містить
положення, за яким французька митна служба може проводити розслідування
випадків порушення експортного режиму за вимогою США, на відміну від
попередніх угод, що не визнавали екстериторіальних прав США. У Франції не
має "чорного списку" національних фірм, а цивільні штрафи за незаконий
вивіз продукції накладаються в розмірі від однієї до трьох вартостей
експортованого товару (митний звід, 1 грудня 1986 року, ст.400 і 413),
передбачена і кримінальна відповідальність за порушення законодавства У цілому система експортного контролю Франції досить простора для адміністративних дій і базується на адміністративних розпорядженнях, нерідко разових. Митний тариф Одним з головних інструментів регулювання імпорту товарів у Францію є єдиний митний тариф (ЕМТ), що застосовується у торговельних відносинах країн-учасниць ЄС із третіми державами, починаючи з 1 липня 1968 року, і, що є обов'язковим для всіх країн співтовариства. Франція має безмитну торгівлю в рамках ЄС, а також із усіма державами Торговельні переговори з третіми країнами по митно-тарифних питаннях
цілком відносяться до компетенції При ввозі товарів стягуються адвалорні мита і лише в окремих випадках Високе обкладання зберігається при ввозі товарів, що створюють конкуренцію місцевим виробникам. Це насамперед взуття, текстиль, окремі харчосмакові товари, хімічні продукти, ряд видів продукції машинобудування. Нетарифні обмеження. Крім єдиного митного тарифу Франція активно використовує такі обмеження ввозу товарів як контингентування імпорту, ускладнення митних формальностей, контроль над ввозом, антидемпінгові процедури, імпортні податки, угоди про "добровільне" обмеження імпорту, діючі правила в області охорони здоров'я, захисту навколишнього середовища, стандартизації, атестації продукції, санітарної, ветеринарної й адміністративної формальності. Ввіз ряду товарів стримується встановленими в однобічному порядку кількісними квотами. Щорічні списки регламентованих товарів і країн визначаються французькою владою, але вводяться в дію рішенням Ради ЄС. В даний час Франція у відношенні з всіма учасниками ГАТТ-ВТО і прирівняними до них країнами допускає вільний імпорт товарів, крім текстильних, на ввіз яких введений спеціальний імпортний режим. Крім "контингентування", органи Співтовариства можуть приймати ряд
заходів для обмеження ввозу товарів, у тому числі і раніше Контроль за контингентуванням ввозу здійснюється за допомогою ліцензій, виданих відділом фінансових і торговельних дозволів Генеральної дирекції митниць і непрямих податків терміном, як правило, на шість місяців. Угода про "добровільне" обмеження експорту являє собою домовленість
між експортером і імпортером про торгівлю визначеними товарами, і власне
кажучи нав'язується країні-експортерові під погрозою застосування більш
твердих обмежувальних акцій (Міжнародна угода по торгівлі текстилем 1986
рік, укладена Співтовариством з 26 державами і територіями; Угоди про В Франції діють тверді санітарні вимоги до ввезеним рослинних і тваринних продуктів, медикаментів, окремим продуктів хімічної промисловості. При ввозі овочів, фруктів, зелених насаджень потрібен фітосанітарний сертифікат, ряд продуктів повинний обов'язково пройти санітарну обробку на митниці. Для стримування імпорту сільськогосподарських товарів у Франції поряд
з митними зборами використовується система компенсаційних зборів. Антидемпінгове законодавство "Заходи для захисту від демпінгу"
передбачають введення обкладання імпортованих товарів із третіх країн
антидемпінговими зборами при наявності доказу, що їхній ввіз у державу Діючі у Франції антидемпінгові правила прийняті для всіх країн ЄС і набрали сили з 1 серпня 1984 року, поширюючись на всі види ввезених товарів: промислові і сільськогосподарські. Антидемпінгові міри діють через механізм цін, а для доказу, що експорт товарів у країни ЄС ведеться за заниженими цінами, передбачений набір інструментів. Розпливчасті формулювання передбачуваного збитку від демпінгу, можливість широкого тлумачення критеріїв, що встановлюють його факт, надають органам ЄС велику волю для використання цих правил з метою селективного обмеження або заборони імпорту товарів із третіх країн. Державне фінансування експорту Державне фінансування експорту у Франції здійснюється у відповідності
зі спеціальними правилами, установленими владою, при участі і контролі
державних і напівдержавних кредитно-фінансових організацій: Банку Франції, Кредитна реформа повинна була вирішити дві задачі: провести
перерозподіл джерел фінансування експортних кредитів і створити додаткові
пільги для експортерів. Головним доповненням джерел фінансування експорту
з'явилося підвищення ролі комерційних банків при зниженні ролі Банку Відповідно до цього закону було передбачене збільшення нормативних розмірів кредитування виробництва експортованих товарів з 80% до 90% вартості контракту й участі банків у фінансуванні ними експортних кредитів з 90% до 100%. В даний час кредитування експорту здійснюється головним чином
приватними банками за рахунок власних
ресурсів. Державний вплив полягає у рефінансуванні на пільгових умовах
таких кредитів як з метою зниження, так і стабілізації ставок на весь
період кредитування і у меншому ступені - у безпосереднім наданні позик. Ці
операції проводять Банк Франції і Французький банк для зовнішньої торгівлі Діюча система дозволяє французькому експортерові користуватися кредитами як для фінансування експортного виробництва , так і самої експортної торгівлі. При продажі напівфабрикатів і споживчих товарів надаються короткострокові кредити, а середньо- і довгострокові кредити постачальникові надаються при продажі устаткування. Урядова політика в області кредитування експорту розробляється Видачею дозволів на кредит і контролем за виконанням цих рішень
займаються дві урядові комісії - Комітет директорів і Комісія гарантій і
зовнішньоторговельних кредитів. Комітет директорів вирішує питання про
видачу довгострокових кредитів і їхніх умов. Комісія гарантій і
зовнішньоторговельних кредитів розглядає за участю Казначейства,
зацікавлених міністерств, банків ("Банку Франції", "Креди насьональ") умови
фінансування і реалізації експортних постачань у кредит і встановлює, яку
частину кредиту застрахує КОФАСЕ. Комісія одноосібно приймає рішення по
середньострокових кредитах, а по довгостроковим - додержується вказівок У Франції існують відмінні від загальноприйнятої західної практики
критерії градації кредитів по термінах. Позички від двох до чотирьох років
вважаються середньостроковими, а понад чотири - довгостроковими. По довгострокових кредитах фінансування і рефінансування частини, що
підлягає погашенню протягом перших семи років, відбувається аналогічним
образом, інша частина фінансується цілком ФБЗТ за рахунок засобів З 1986 року у Франції діє новий вид експортного кредиту - "моноблок", що представляє собою одну фінансову угода замість двох колишніх (пільгової позики Казначейства і комерційного банку) з пільговими умовами кредитування, у порівнянні з ринковими. Поряд з цим підприємствам- експортерам дана можливість одержання кредиту в розмірі 100% його місячного пасиву по поточних операціях. Державне страхування зовнішньоекономічних операцій Державне страхування зовнішньоекономічних операцій здійснюється На практиці КОФАСЕ, як приватна компанія, страхує за свій рахунок від
комерційних ризиків короткострокові експортні кредити; як державна компанія До ряду ризиків передбачених КОФАСЕ, відносяться : 1) комерційні - неплатоспроможність покупця, затримка платежів; 2) політичні - виникаючі в результаті війни, революції, повстань у країні боржника; мораторію, оголошеного владою цієї країни, або рішення французького уряду, що забороняє виробництво або експорт визначених товарів; 3) зв'язані зі стихійними лихами - ураганами, повенями, землетрусами, виверженнями вулканів у країні боржника; 4) валютні - унаслідок введення валютних обмежень або падіння курсу валюти, у якій укладена угода; 5) зв'язані з трансфертами, (тобто перекладом грошових засобів боржником) - через труднощі економічного і юридичного характера, що перешкоджають перекладові, або затримують його; 6) економічні - ризики росту цін (покриваються в тім ступені, у якій
збільшення цін у Франції перевищує ріст світових цін) і ризики, що
виникають у зв'язку з вивченням іноземних ринків (некомпенсируемые витрати
внаслідок такого вивчення, реклами й участі в торговельних ярмарках). В залежності від характера й обсягу угоди визначаються і страхові
платежі, внесені на користь КОФАСЕ й у
середньому складові для приватних осіб і компаній по політичних ризиках 2.10. Регулювання трудових відносин Законом від 13 листопаду 1982 р. підприємці зобов'язані щорічно вести переговори про перегляд договорів про заробітну плату. Це стосується будь-яких підприємства, установи або фірми, що підпадають під дію приватного права, якщо на них працює як мінімум один член профспілки. Відповідно до циркуляра Міністерства праці предметом колективних договорів є угода "про заробітну плату брутто по кожній професійній категорії з включенням в неї премій, надбавок і натуральних виплат, якщо такі мають місце). Відповідно до Постанови 1989 р. мінімум раз у п'ять років обов'язково
продяться переговори про перегляд класифікаційних сіток. З 1984 відмовилися
від автоматичної і загальної індексації заробітної плати слідом за ростом
цін. Індексація договірних заробітних плат щодо будь-якого індексу цін або
величини мінімально гарантованої заробітної плати законодавчо заборонена. Заборонено фіксувати рівень і умови винагороди, що були б менш сприятливі для трудящих, ніж ті, котрі були укладені або зафіксовані вищими джерелами права. Однак більш сприятливі положення можуть узгоджуватися за умови застосування імперативних правил, зазначених раніше. Держава регламентує: Крім того, держава встановлює правила мінімальної професійної заробітної плати (SMІ). Підприємці не мають право виплачувати заробітну плату нижче встановлюваної за допомогою SMІ, і обумовленої в договорах мінімальної зарплати для даної кваліфікації. Однак рівень зарплати може залишатися на рівні нижче SMІ при обчисленні додаткової винагороди, якщо повна виплачувана винагорода буде знаходитися вище рівня SMІ. Рівень SMІ періодично переглядається на основі індексу споживчих цін,
обчислювального Національним інститутом статистики й економічні дослідження За винятком обумовленого державою SMІ, всі елементи окладу, що виплачується трудящим, визначаються колективними договорами й індивідуальними контрактами. Колективні договори на всіх рівнях переговорів можуть полягати тільки профспілковими організаціями, визнаними законом у якості представницьких. Загальним принципом є принцип волі вступу в професійний союз або створення нових професійних союзів. П'ять профспілкових конфедерацій визнано державою в якості представницьких на всіх рівнях переговорів. Інші профспілки повинні доводити своє представництво у кожному конкретному випадку. Оцінка представництва тієї або іншої профспілки виробляється на основі
декількох критеріїв: Визнання за профспілками представництва дає їм виключне право залучення різних інстанцій для щорічних переговорів по угодах про заробітну плату. Ті організації, що уповноважені вести галузеві переговори з боку підприємців, повинні також бути визнані Міністерством Праці як представницькі . Міжгалузеві договори визначають загальний порядок підвищення заробітної плати і галузеві мінімуми заробітної плати.Колективні трудові договори на рівні галузі визначають мінімальну заробітну плату по кожній спеціальності відповідно до кваліфікаційної сітки, рівень премій і надбавок до заробітної плати. Крім того, визначаються соціальні виплати і пільги, а також конкретні механізми підвищення заробітної плати. На рівні фірми головним чином обумовлюються тарифні ставки і коефіцієнти, розміри преміальних надбавок і доплат, порядок підвищення заробітної плати, система участі в прибутках і акціонерному капіталі, розміри соціальних виплат і пільг. Французьким законодавством передбачені процедури, що дозволяють
Страницы: 1, 2 |
|