1. Вступ.
2. Поняття держави.
3. Відмінність держави від іншіх організацій.
4. Історія виникнення держави.
5. Сущність та ознаки держави.
6. Висновок.

Список використованної літератури.

1. ВСТУП

На певному етапі розвитку суспільства виникає потреба у його специфічній, окремій організації. Втрачаючи соціальну однорідність, суспільство розділяється на частини, які відрізняються місцем і роллю в системі суспільного виробництва і розподілу матеріальних благ, способом життя, духовною культурою, соціальним і майновим станом тощо. У кожної з таких суспільних груп, крім однакових спільних інтересів, постають інтереси специфічні. Отже, виникає потреба в узгодженні, координуванні таких різноманітних інтересів, у регулюванні відносин між різними частинами суспільства. Саме ця потреба і викликає до життя специфічну організацію, основним призначенням якої є забезпечення єдності, цілісності суспільства.
Такою організацією є держава.

2. Поняття держави

У соціальне неоднорідному суспільстві виникає і таке нове явище, як політика. Політика – це насамперед відносини між різними частинами такого суспільства. Тому держава, яка регулює ці відносини, є організацією політичною, її влада – це влада політична.

Можливості різних частин суспільства (етнічних спільностей, соціально- економічних класів, соціальних груп) впливати на політику держави
-неоднакові. Як свідчить історія людства і сучасна соціальна практика, визначальним був і залишається вплив домінуючої частини суспільства, тобто такої, у розпорядженні якої перебувають відповідні економічні, технічні, збройні, духовно-ідеологічні засоби, важелі для впливу на ті чи інші організації, насамперед на державу. Тому і держава, виконуючи об'єднуючу, інтегруючу, стабілізуючу місію у суспільстві, робить це в інтересах насамперед цієї домінуючої частини населення. Отже, тепер можна сформулювати визначення поняття держави.

Держава – це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціальна неоднорідному суспільстві, з допомогою якої забезпечується його цілісність і безпека та здійснюється керівництво суспільством в інтересах цієї його частини, а також управління загальносуспільними справами.

До розподілу суспільства на соціальне неоднорідні частини (так зване первісне суспільство) теж існувала необхідність забезпечити його цілісність, єдність, керованість. Цю роль виконували існуючі у ньому органи соціальної влади. Але ця влада і ці органи (наприклад, збори роду, племені, старійшини роду чи племені, воєначальники та ін.) не мали політичного характеру, були явищами неполітичними.
3. Відміна держави від інших організацій

Державна влада відрізняється від влади первісного соціальне однорідного суспільства такими ознаками: у первісному суспільстві соціальна влада виражає і захищає інтереси всіх членів суспільства; у соціальне неоднорідному – інтереси домінуючої його частини або соціальної групи; у первісному суспільстві носії влади не відокремлюються за соціальним статусом чи професійно від інших членів суспільства, а у соціальне неоднорідному суспільстві носії влади в організаційному відношенні відокремлені у певні структури, «загони»; у первісному суспільстві населення не оподатковується; у соціальне неоднорідному для утримання державної влади встановлюються податки; у первісному суспільстві органи влади не поділяються за окремими функціями на певні види, а у соціальне неоднорідному суспільстві функції влади розподіляються між окремими органами, виникає специфічна структура влади; у первісному суспільстві влада поширюється на всіх членів роду, племені, на якій території вони б не перебували; а в державі влада поширюється на всіх людей, що перебувають на певній, належній їй території; у державі складається система особливих загальнообов'язкових правил поведінки – юридичних норм, яких не знало первісне суспільство. Поняття про такі норми стало позначатися з певних причин терміном право.

Держава відрізняється від інших організацій за такими ознаками: у кожній країні із соціальне неоднорідним суспільством може існувати лише одна держава, а організацій – багато; тільки держава виступає офіційним представником усього суспільства; всі інші організації репрезентують лише його частину; тільки держава може вирішувати загальносуспільні справи, інші ж організації вирішують справи, що стосуються, як правило, лише частини суспільства; держава має у своєму розпорядженні специфічний апарат, який наділений владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень, для виконання своїх завдань та функцій; тільки держава може встановлювати загальнообов'язкові для всього населення правила поведінки – юридичні норми; тільки державна влада характеризується суверенітетом. Його ознаки: верховенство влади, повнота влади, самостійність і формальна незалежність влади від будь-якої іншої організації (або особи) як у певній країні,, так і за її межами.
4. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ

Тут лише зазначимо, що утворення перших в історії людства держав було спричинене, по-перше, процесом поділу соціальне однорідного первісного суспільства (етнічного утворення) на соціально-економічні класи та інші соціальні групи з різноманітними, нерідко протилежними інтересами. По- друге, суттєву роль у державотворенні відігравали також потреба виконання загальносоціальних справ у суспільстві, яке поступово втрачало соціальну однорідність, а також необхідність захисту всіх його членів від зовнішньої небезпеки. Чимало таких держав з часом підкоряли собі інші народи (як державні, так і без державні) або ж самі втрачали незалежність внаслідок війн чи інших історичних подій.

Згодом, коли набирали сили такі нації, які жили компактно на своїй історичній території та внаслідок конкретних історичних причин перебували у складі інонаціональних або багатонаціональних держав, відносно самостійним чинником утворення нових держав ставало здійснення такими націями
(народами) їх права на політичне самовизначення. За певних обставин цей чинник може набувати вирішального значення і вести до формування національних держав. Згадані держави утворювалися внаслідок ліквідації імперій, колоній, суверенізації державоподібних формувань (за останнім варіантом відбувається нині утвердження незалежності держави Україна).

Втім, і «національні» держави завжди виникають у суспільстві, яке є соціальне неоднорідним.
5. Основні ознаки держави

Протягом тривалого часу у вітчизняному та східноєвро- лепському правознавстві, юридичній науці деяких інших країн панували уявлення про державу, що походили від ідеї класового устрою суспільства, в світлі якої вона розглядалася "як знаряддя, машина для придушення одного класу іншим",
"організація економічно пануючого класу тощо. Але наполягання на класичності такого визначення сутності держави і на безперечності його сприйняття було б невірним. За найдавніших часів розрізнялися дві функції держави – забезпечення загального блага і здійснення організованого примусу. Панування в політичній думці тієї чи іншої з них обумовлювалось конкретними історичними обставинами розвитку суспільства. Тому, природно, на стадії розвитку капіталізму, коли суспільство мало яскраво виражену класову структуру, коли в ньому існували антагоністичні класові протиріччя, сформувалось вчення про класову боротьбу як основу уявлень про державу і право. За таких умов воно було історично виправданим. Але навряд чи це вчення може бути основою для дослідження і конструювання сучасних держави і права, коли в суспільстві сформувались нові умови, зокрема: а) суспільство позбавлено чітко визначених класів, а існує складна і розгалужена соціальна структура; б) соціальні протиріччя вже не є антагоністичними, а тому організоване державою насилля щодо великих соціальних груп втрачає свою актуальність; в) рівень матеріального достатку дозволяє забезпечити все більш широким верствам населення рівень життя, що відповідає сучасним уявленням про людську гідність.

Разом з цим, відмова від теорії класового насильства як пануючої теорії сутності держави і права однозначно не визнає заміни її будь-яким іншим вченням. Для цього потрібний аналіз історичних умов, що складалися, тенденцій і динаміки їх розвитку. Сучасний період розвитку людства характеризується тим, що метою його є всебічний розвиток людини, забезпечення умов її життя, прав і свобод. Дійсність просякнута ідеями гуманізму, пріоритету загальнолюдських цінностей. Все це знаходить своє відображення у сучасних найбільш розвинутих країнах – правових, демократичних, соціально-орієнтованих.

Держава повністю не зливається із суспільством, не розчиняється в ньому, вона є організацією, яка певним чином відокремлена, інституалізована у вигляді механізму держави (державної системи), має власні закономірності становлення, функціонування та розвитку, особливі пог треби та інтереси.
Тому вивчення характеристик держави повинно здійснюватись як з точки зору єдності держави й суспільства, так і їх відокремленості. Методологічним підходом до подібного аналізу поняття, сутності та призначення держави є тлумачення держави як особливої форми організації суспільства, форми, яка є його внутрішньою організацією, структурою соціальних відносин, засобом їх упорядкування і забезпечення безперешкодного існування, а в зовнішньому аспекті об'єднує суспільство у вигляді території, фізичних осіб та їх об'єднань, державних посадових осіб та органів, законів та інших правових документів. Держава є організацією суспільства, але організацією особливою, яка характеризується тим, що вона:

1) всеохоплююча організація – об'єднує в єдине ціле всіх членів суспільства, відображує та забезпечує загальносуспільні інтереси і потреби;

2) територіальна організація – об'єднує членів суспільства (громадян) за територіальним принципом, а територія є матеріальною базою держави;

3) єдина організація, що об'єднує все суспільство як ціле, тоді як всі інші соціальні організації (політичні партії, професійні та молодіжні спілки, асоціації підприємців тощо) охоплюють лише окремі верстви населення;

4) офіційна організація – репрезентує суспільство, виступає від його імені, і такою визнана іншими державами;

5) універсальна організація, бо об'єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуються різних сфер їх життя;

6) верховна організація – є вищим за значенням та силою об'єднанням суспільства, всі інші соціальні організації у сфері загальносуспільних інтересів підпорядковані їй;

7) централізована організація – внутрішня структура держави здійснюється за ієрархією, тобто підпорядкованістю нижчих організаційних структур (регіонів, місцевих органів державної влади і управління, державних підприємств і установ) вищим, і насамкінець – загальнодержавним
(парламенту, президенту, міністерствам).

Незважаючи на те, що держава є формою організації інтересів усіх членів суспільства, вона не об'єднує їх абсолютно в усіх сферах, аспектах їхнього життя. Поряд із загальносуспільним інтересом існують інтереси особливі та індивідуальні, які відображуються, забезпечуються і охороняються відповідними соціальними об'єднаннями чи особисто індивідом.
Держава не повинна сама втручатися у сферу цих інтересів, але обов'язком її є забезпечувати їх незалежність, гарантувати і охороняти від втручання з боку інших суб'єктів. Незалежність різних соціальних організацій та індивідів, наявність гарантованих державою сфер їх "самостійного" життя – важлива ознака цивілізованості держави і суспільства.

Особливості держави як організації всього суспільства накладають свій відбиток на форми, процеси об'єднання громадян, упорядкування їх суспільного життя, забезпечення нормальних умов існування та розвитку, що здійснюються за допомогою механізму держави – сукупності органів влади і управління державних підприємств і установ, які концентрують, спрямовують зусилля громадян на здійснення загальносуспільних справ. Форми державної діяльності різні – управлінські, матеріально-технічні, ідеологічні, охороню тощо. Проте властивою тільки державі є правотворчість – встановлення, зміна чи відміна загальнообов'язкових для всього населення правил поведінки у вигляді юридичних нормативних актів.

Існування будь-якого соціального інституту обумовлено певними суспільними потребами, тому і його функціонування спрямоване на забезпечення цих потреб. Особливість держави полягає у тому, що вона є легітимною формою виявлення та вираження "загального" інтересу, засобом його забезпечення. В умовах соціального розшарування суспільства, опосередкованості взаємодії його членів держава виступає як інструмент вираження цього інтересу, причому двояким чином: а) шляхом проведення безпосереднього волевиявлення громадян – референдумів; б) опосередковано, через діяльність вищих представницьких органів державної влади. При цьому "загальний" інтерес набуває спеціальної форми виразу у вигляді законів.

(Через закони держави "загальний" інтерес не тільки легітимується, формалізується, але й забезпечується відповідним механізмом здійснення.)
Подальша конкретизація "загального" інтересу щодо різних сфер суспільного життя, життєвих ситуацій, конкретних регіонів і т. ін. здійснюється спеціально створюваним для цього державним апаратом управління. Він складається з державних службовців – громадян, які професійно займаються виробленням конкретних рішень, здійснюючи координацію загальносуспільних інтересів з особливими інтересами окремих регіонів, галузей суспільного виробництва та індивідуальними інтересами громадян. Це обумовлює необхідність організації об'єднань державних службовців у різноманітні державні органи – міністерства, комітети, відомства, місцеві органи управління тощо. (Особливість державного забезпечення "загального" інтересу полягає у тому, що держава забезпечує домінування загальносуспільних потреб над певними особливими та індивідуальними інтересами.

(Державна влада характеризується як вияв державної організації суспільства, включає в себе особливості держави і характеризується поширеністю за територією, універсальністю, самостійністю, верховністю, легітимністю, незалежністю, повнотою. У найбільш концентрованому вигляді ознаки державної влади виявляються через її суверенність: а) верховенство – державна влада є вищою владою у суспільстві; б) повнота (неподільність) – державна влада належить народу, який є її єдиним джерелом; в) самостійність – державна влада не залежить від волі будь-яких інших організацій, окремих осіб чи інших суспільств.

Суверенність державної влади обумовлюється її можливостями реально, а не тільки ідеологічно впливати на суспільні відносини. Це забезпечується особливими державними утвореннями і засобами їх впливу (підприємствами, армією, судами, поліцією тощо).
6. ВИСНОВОК

Отже, в загальному вигляді, державу можна визначити як державу, в якій існує право, або як правову форму організації діяльності публічно- політичної влади та її взаємовідносин з індивідами як суб’єктами права.

Список використованної літератури:
1. В.В. Копєйчиков "Загальна теорія держави і права", – К., 1997
2. М. Настюк "Правознавство", – Львів , 1995
3. Чиркин В.Е. “Элементы сравнительного государствоведения”; Москва, 1994
4. Коваленко А.И. Теория государства и права, Москва
1994г.