На пропозицію Президента України Л. М. Кравчука 28 січня 1992 року сесія Верховної Ради більшістю голосів прийняла постанову про Державний прапор України. Ним став національний синьо-жовтий стяг.

Укрінформ, січень 1992 року

[pic]

Указ президії Верховної Ради України

(витяг)

Президія Верховної Ради України постановляє:

1. Затвердити музичну редакцію Державного гімну України, автором музики якого є М. М. Вербицький...

Голова Верховної Ради України І. Плющ м. Київ, 15 січня 1992 року

ГІМН УКРАЇНИ

Ще не вмерла України

Ні слава, ні воля.

Ще нам, браття українці,

Усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженьки

Як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття,

У своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим

За нашу свободу,

І покажем що ми, браття,

Козацького роду.

Станем, браття, всі за волю

Від Сяну до Дону.

В ріднім краї панувати

Не дамо нікому.

Чорне море ще всміхнеться,

Дід Дніпро зрадіє,

Ще на нашій Україні

Доленька наспіє.

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

(витяг)

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію.

Україна є унітарною державою.

Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.

Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.

Стаття 27. Кожна людина має невід’ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Жодна людина без її вільної згоди не може бути підданна медичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Стаття 30. Кожному гарантується недоторканість житла.

Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Стаття 40. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Стаття 68. Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції
України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Стаття 75. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент –
Верховна рада України.

Стаття 102. Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами президента України.

Стаття 124. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Стаття 160. Конституція України набуває чинності з дня її прийняття.

Стаття 161. День прийняття Конституції України є державним святом –
Днем Конституції України.

Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України

28 червня 1996 року

|ВСТАНОВЛЕНА ЗАКОНОМ ЧАСТИНА СТРОКУ |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
|1/3 |
|1/2 |
| |
|2/3 |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |

ПІЛЬГИ ЗАСУДЖЕНИХ,

УМОВИ ТА ПОРЯДОК

ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
|УМОВНО-ДОСТРОКОВЕ ЗВІЛЬНЕННЯ |
|(ст. 52 Кримінального кодексу України) |
| |
|Умовно-дострокове звільнення від покарання або заміна невідбутої частини покарання |
|більш м’яким покаранням може бути примінено до засудженого лише в тому випадку, якщо|
|він зразковою поведінкою і сумлінним відношенням до праці довів своє виправлення. |
| |
|До засуджених на строк до 3-х років за умисні злочини. |
|До засуджених за злочини, що скоєні з необережності |
|До засуджених за умисні злочини на строк більше 3-х років. |
|До засуджених які раніше відбували покарання за умисний злочин і до погашення або |
|зняття судимості знову скоїли умисний злочин, за який вони засуджені до позбавлення |
|волі. |
|До засуджених, які скоїли під час відбування покарання в місцях позбавлення волі |
|умисний злочин, за який вони засуджені до позбавлення волі |

|ВТК-ПОСЕЛЕННЯ |
|(ст. 46 Виправно-трудового кодексу України) |
| |
|В порядку, встановленому ст. 410 КПК України, засуджені, які твердо встали на шлях |
|виправлення, можуть бути представлені до переведення для подальшого відбуття |
|покарання до колонії-поселення. |
| |
|З ВТК загального та посиленого режиму. |
|З ВТК суворого режиму. |
| |
|Перелічені у ч. 6 ст. 52 КК України, а саме: засуджені за статтями 79 ч. 2; 80 ч. 2;|
|861, крім скоєного шляхом розбою; 117 ч. 3; 165 ч. 2; 166 ч. 2, 3; 168; 169 ч. 2; |
|170 ч. 2; 2283; 2291 ч. 2, 3; 2292 ч. 2; 2294 ч. 2; 22912 ч. 2; 22915 ч. 2, 3; 22917|
|ч. 2, 3; 22919 ч. 2, 3; 22920 ч. 2, 3; 254 п. «б», «в»; 2542 п. «б», «в», «г»; 2543 |
|п. «б», «в». |
| |
| |
|3/4 |
| |
| |
| |
|До засуджеинх за статтями 79 ч. 2; 80 ч. 2; 861, крім скоєного шляхом розбою; 117 ч.|
|3; 165 ч. 2; 166 ч. 2, 3; 168; 169 ч. 2; 170 ч. 2; 2283; 2291 ч. 2, 3; 2292 ч. 2; |
|2294 ч. 2; 22912 ч. 2; 22915 ч. 2, 3; 22917 ч. 2, 3; 22919 ч. 2, 3; 22920 ч. 2, 3; |
|254 п. «б», «в»; 2542 п. «б», «в», «г»; 2543 п. «б», «в». |
| |
|НЕ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ |
|УМОВНО-ДОСТРОКОВЕ ЗВІЛЬНЕННЯ |
|(ст. 521 Кримінального кодексу України) |
| |
|До особливо небезпечних рецидивістів. |
|До осіб засуджених за ст. 58–60, 62, 63, 631. |
|До осіб засуджених за ст. 69; 691; 86 ч. 2; 142 ч. 2, 3; 811, скоєне шляхом розбою; |
|93, 94, 96, 234 п. «в», крім вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у |
|стані сильного душевного хвилювання; 101 ч. 2, 3; 1894 ч. 2; 117 ч. 4; 1231; 1876; |
|1901; 206 ч. 3; 2172; 2173 ч. 3; 223 ч. 2; 2292 ч. 3; 22949 ч. 3. |
|До осіб, яким покарання у вигляді страти замінено позбавленням волі у порядку |
|помилування або амністії. |
|До осіб, які раніше більше двох разів засуджувалися до позбавлення волі за умисні |
|злочини, якщо судимість за попередній злочин не знята або не погашена у |
|встановленому законом порядку. |
|До осіб, які раніше звільнялися з місць позбавлення волі до повного відбуття |
|призначеного судом строку покарання умовно-достроково або умовно з обов’язковим |
|залученням до праці та знову скоїли умисний злочин протягом невідбутої частини |
|покарання або обов’язкового строку роботи. |
| |
| |
| |
| |
| |
|НЕ ПІДЛЯГАЮТЬ ПЕРЕВЕДЕННЮ |
|ДО ВТК-ПОСЕЛЕННЯ |
|(ст. 46 ч. 2 Виправно-трудового кодексу України) |
| |
|Особи, щодо яких не застосовується умовно-дострокове звільнення від покарання, |
|передбачене статтею 521 КК України. |
|Особи, які не пройшли призначене судом примусове лікування від алкоголізму або |
|наркоманії, а також ті, що не пройшли повний курс лікування венеричного |
|захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу. |
|Особи, які раніше відбували покарання у колоніях-поселеннях або у вигляді умовного |
|звільнення з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці, але за |
|умисні порушення вимог режиму були переведені у виправно-трудові колонії того виду |
|режиму, який їм раніше був призначений судом. |
| |
| |
| |
| |

ЗАКОН УКРАЇНИ

ПРО АДМІНІСТРАТИВНИЙ

НАГЛЯД ЗА ОСОБАМИ, ЗВІЛЬНЕНИМИ З МІСЦЬ

ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

(витяг)

Розділ 1

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Поняття адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд – це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ.

Стаття 2. Завдання адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них.

Стаття 3. Особи, щодо яких встановлюється адміністративний нагляд.

Адміністративний нагляд встановлюється щодо повнолітніх осіб: а) визнаних судами особливо небезпечними рецидивістами; б) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними для суспільства; в) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняють інші правопорушення.

Розділ 2
ПОРЯДОК ВСТАНОВЛЕННЯ, ЗДІЙСНЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО НАГЛЯДУ

Стаття 4. Підстави для встановлення адміністративного нагляду.

Підставами для встановлення адміністративного нагляду є: а) вирок суду, що набрав законної сили, – щодо осіб, зазначених у пункті «а» статті 3 цього Закону; б) матеріали виправно-трудових установ – щодо осіб, зазначених у пункті
«б» статті 3 цього Закону; в) матеріали органів внутрішніх справ – щодо осіб, зазначених у пункті
«в» статті 3 цього Закону.

Стаття 5. Порядок встановлення адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд встановлюється: щодо осіб, зазначених у пунктах «а» і «б» статті 3 цього закону, – в судовому засіданні одноособово суддею районного (міського) суду за місцезнаходженням виправно-трудової установи за поданням начальника виправно-трудової установи; щодо осіб, зазначених у пункті «в» статті 3 цього закону, – в судовому засіданні одноособово суддею районного (міського) суду за місцем проживання особи, звільненої з місць позбавлення волі, за поданням начальника органів внутрішніх справ.

Разом з поданням до суду надсилаються копія вироку та матеріали, що свідчать про необхідність встановлення адміністративного нагляду за відповідною особою.

У судове засідання викликаються особа, щодо якої внесено подання про встановлення адміністративного нагляду, а за її клопотанням – і захисник, а також представник органу, начальник якого вніс подання.

Розгляд питання починається доповіддю про зміст подання та матеріалів, що надійшли разом з ним, після чого заслуховуються пояснення осіб, які з’явилися у судове засідання.

Постанова судді оскарженню не підлягає, але може бути опротестована в порядку нагляду.

Постанова судді надсилається для виконання начальнику районного
(міського) відділу (управління) внутрішніх справ за місцем проживання особи, щодо якої встановлено нагляд, у випадках, передбачених пунктами «а» і «б» статті 3 цього Закону, – начальнику виправно-трудової установи.

Адміністрація виправно-трудової установи постанову судді надсилає для виконання органу внутрішніх справ за вибраним піднаглядним місцем проживання в день його звільнення.

Стаття 6. Термін адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд встановлюється у визначеному статтею 5 цього
Закону порядку терміном від одного року до двох років і не може перевищувати термінів, передбачених законом для погашення або зняття судимості.

У разі, коли є підстава вважати, що особа, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, залишається небезпечною для суспільства, адміністративний нагляд за поданням відповідного органу внутрішніх справ може бути продовжено у визначеному цим Законом порядку кожного разу ще на шість місяців, але не більше терміну, передбаченого законом для погашення або зняття судимості.

Термін адміністративного нагляду починається з дня оголошення особі постанови судді про встановлення адміністративного нагляду.

Стаття 7. Порядок здійснення адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд здійснюється міліцією. Осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, беруть на облік, фотографують, а у разі необхідності у них беруть відбитки пальців. Працівники міліції забов’язані систематично контролювати поведінку ціх осіб, запобігати порушенням ними громадського порядку та прав інших громадян і припиняти їх, проводити розшук осіб, які уникають адміністративного нагляду.

Стаття 8. Порядок припинення адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд припиняється постановою судді за поданням начальника органу внутрішніх справ: а) у разі погашення або зняття судимості з особи, яка перебуває під наглядом; б) достроково, якщо піднаглядний перестав бути небезпечним для суспільства і позитивно характеризується за місцем роботи і проживання.

Піднаглядний може сам подати клопотання про зняття нагляду з підстав, зазначених у пункті «а» частини першої цієї статті.

В інших випадках адміністративний нагляд автоматично припиняється: а) після закінчення терміну, на який його встановлено, якщо органом внутрішніх справ не подано клопотання про продовження нагляду або суддя відмовив у продовженні нагляду; б) у разі засудження піднаглядного до позбавлення волі і направлення його до місця відбування покарання; в) у разі смерті піднаглядного.

Порядок розгляду у суді питання про припинення адміністративного нагляду здійснюється відповідно до вимог частини третьої статті 5 цього
Закону.

Розділ 3

ПРАВИЛА АДМІНІСТРАТИВНОГО НАГЛЯДУ ЗА ОСОБАМИ, ЩОДО ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНО

АДМІНІСТРАТИВНИЙ НАГЛЯД

Стаття 9. Обов’язки піднаглядних.

Особи, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, зобов’язані вести законопослушний спосіб життя, не порушувати громадський порядок і додержувати таких правил: а) прибути у визначений виправно-трудовою установою термін в обране ними місце проживання і зареєструватися в органі внутрішніх справ; б) з’являтися за викликом міліції у вказаний термін і давати усні та письмові пояснення з питань, пов’язаних з виконанням правил адміністративного нагляду; в) повідомляти працівників міліції, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання, а також про виїзд за межі району (міста) у службових справах; г) у разі від’їзду в особистих справах з дозволу міліції в інший населений пункт та перебування там більше доби зареєструватися в місцевому органі внутрішніх справ.

Стаття 10. Обмеження дій піднаглядних.

До осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, за постановою начальника органу внутрішніх справ застосовуються частково або у повному обсязі такі обмеження: а) заборона виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу; б) заборона перебування у визначених місцях району (міста); в) заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста); г) реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць.

Під час здійснення адміністративного нагляду начальник органу внутрішніх справ з урахуванням особи піднаглядного, його способу життя і поведінки має право змінювати (зменшувати або збільшувати) обсяг обмежень, передбачених цією статтею.

Розділ 4

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ

ЗАКОНОДАВСТВА ПРО АДМІНІСТРАТИВНИЙ НАГЛЯД ТА КОНТРОЛЬ ЗА ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯМ

Стаття 11. Відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду.

У разі злісного порушення правил адміністративного нагляду, передбачених статтями 9 і 10 цього Закону, особи, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, притягаються до відповідальності згідно з законодавством.

Президент України Л. Кучма

м. Київ, 1 грудня 1994 року
Стаття 1961. Порушення правил адміністративного нагляду.

Злісне порушення правил адміністративного нагляду, якщо воно вчинено особою, до якої двічі протягом року застосувались адміністративні стягнення за такі ж порушення, – карається позбавленням волі на строк від шести місяців до двох років або виправними роботами на той же строк.

Самовільне залишення піднаглядним місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, а так само неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд при звільненні з місць позбавлення волі, – караються позбавленням волі на строк від одного року до трьох років.

Кримінальний кодекс України

ЗАКОН УКРАЇНИ

ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН

ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ

«ПРО ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ»

Стаття 2...

Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрація громадян проводиться при пред’явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби – військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють.

Стаття 5. Додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення.

1. Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, в тому числі: а) жінкам, які мають дітей віком до шести років; б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів; в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п’ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу; г) особам передпенсійного віку (чоловікам при досягненні 58 років, жінкам – 53 років); д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.

2. Для працевлаштування зазначених у пункті 1 цієї статті категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5 процентів загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ і організацій.

3. У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа категорій, зазначених у пункті 1 цієї статті, у межах установленої броні з підприємств, установ і організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини державного фонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.

Стаття 8. Право громадян на працевлаштування.

Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, індивідуального селянського (фермерського) господарства і до іншого роботодавця або при безплатному сприянні державної служби зайнятості.

Стаття 27. Розмір матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки.

1. Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу і безробітні, згідно з пунктом 1 статті 26 цього Закону, в період професійної підготовки і перепідготовки виплачується матеріальна допомога в розмірі 75 процентів їх середньої заробітної плати за останнім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

Стаття 28. Умови виплати допомоги по безробіттю громадянам, зареєстрованим на загальних підставах.

2. Право на допомогу по безробіттю мають незайняті (непрацюючі) громадяни, визнані у встановленому порядку безробітними.

3. Допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років; для осіб передпенсійного віку (підпункт «г» пункту 1 статті 5 цього Закону) – до 720 календарних днів, а громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних днів.

4. У період пошуку роботи та безробіття громадянин зобов’язаний сприяти своєму працевлаштуванню відповідно до рекомендацій працівників державної служби зайнятості.

Стаття 29. Розміри допомоги по безробіттю громадянам, зареєстрованих на загальних підставах.

1. Громадянам, зареєстрованим на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, визнані у встановленому порядку безробітними і мають право на одержання допомоги по безробіттю, гарантується її виплата у розмірі:

а) не менше 50 процентів середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працював не менше 26 календарних днів.

Президент України Л. Кучма

м. Київ, 21 листопада 1997 року

НОРМИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

за злочини, скоєні в місцях позбавлення волі, умисне псування майна та обладнання

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ЗА ЗЛОЧИНИ СКОЄНІ В МІСЦЯХ

ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Стаття 691. Дії, що дезорганізують роботу виправно-трудових установ.

Тероризування у місцях позбавлення волі засуджених, що стали на шлях виправлення, або напад на адміністрацію, а також організація з цією метою злочинного угруповання або активна участь у такому угрупованні, вчинені особами, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, – караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Ті ж дії, вчинені особливо небезпечним рецидивістом або особою, засудженою за тяжкий злочин, – караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

Стаття 71. Масові безпорядки.

Організація масових безпорядків, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а так само активна участь у масових безпорядках – караються позбавленням волі на строк від двох до дванадцяти років.

Ті ж дії, якщо вони призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, – караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

Стаття 89.

Умисне знищення або пошкодження державного чи колективного майна – караються позбавленням волі на строк до одного року, або виправними роботами на той же строк, або штрафом у розмірі від тридцяти до восьмидесяти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.

Те саме діяння, вчинене шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, а так само умисне знищення чи істотне пошкодження лісових масивів шляхом підпалу – караються позбавленням волі на строк до десяти років.

Умисне знищення або пошкодження державного чи колективного майна або лісових масивів, вчинене шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, якщо це діяння спричинило людські жертви або завдало особливо великої шкоди, – карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

Стаття 90. Необережне знищення або пошкодження державного чи колективного майна.

Необережне знищення або пошкодження державного чи колективного майна, що спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки, при відсутності ознак злочину проти громадської безпеки – карається позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років.

Стаття 94. Умисне вбивство.

Умисне вбивство, вчинене без вказаних у статті 93 цього Кодексу ознак,
– карається позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

Стаття 101. Умисне тяжке тілесне ушкодження.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, або таке, що спричинило втрату будь-якого органу або втрату його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний з стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, – карається позбавленням волі на строк від двох до восьми років.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер мучення або мордування, або коли воно сталося внаслідок систематичних, хоч би й не тяжких тілесних ушкоджень, – карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, а так само вчинене особливо небезпечним рецидивістом, – карається позбавленням волі на строк від п’ти до дванадцяти років.

Стаття 102. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, що не є небезпечним для життя, але таке, що спричинило тривале порушення функцій будь-якого органу або інший тривалий розлад здоров’я без наслідків, зазначених у статті 101 цього Кодексу, – карається позбавленням волі на строк до чотирьох років або виправними роботами на строк до двох років.

Стаття 106. Умисне легке тілесне ушкодження.

Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності, – карається позбавленням волі на строк до одного року або виправними роботами на цей же строк.

Умисне легке тілесне ушкодження без наслідків, зазначених в частині 1 цієї статті, – карається виправними роботами на строк до шести місяців, або штрафом у розмірі до сорока офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати, або громадською доганою.

Стаття 107. Побої і мордування.

Умисне нанесення удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю, – карається виправними роботами на строк до шести місяців, або штрафом у розмірі до сорока офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати, або громадською доганою.

Ті самі діяння, що носять характер мордування, – караються позбавленням волі на строк до трьох років.

Стаття 122. Мужолозтво.

Мужолозтво, тобто статеві зносини чоловіка з чоловіком, вчинене з застосуванням фізичного насильства, погрози або використанням безпорадного стану потерпілого, – карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

Те саме діяння, вчинене групою осіб, або щодо неповнолітнього, або особою, яка раніше вчинила такий злочин, – карається позбавленням волі на строк до восьми років.
Стаття 183. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти.

Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, вчинена особою, яка відбуває покарання або перебуває в попередньому ув’язненні, – карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

Ті самі діяння, вчинені повторно або за попереднім зговором групою осіб, або поєднані із заволодінням зброєю чи її використанням, або з насильством, чи способом, небезпечним для життя або здоров’я інших осіб, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

Стаття 1831. Ухилення від відбування покарання у вигляді позбавлення волі.

Ухилення від відбування покарання засудженого, якому дозволено короткостроковий виїзд з місця позбавлення волі, – караються позбавленням волі на строк до одного року.

Стаття 1833. Злісна непокора вимогам адміністрації виправно-трудової установи.

Злісна непокора законним вимогам адміністрації виправно-трудової установи або інша протидія адміністрації у здійсненні її функцій особою, яка відбуває покарання в місцях позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання піддавалася протягом року стягненню у вигляді переведення в приміщення камерного типу (одиночну камеру) або переводилася в тюрму, – караються позбавленням волі на строк до трьох років.

Ті ж дії, вчинені особливо небезпечним рецидивістом або особою, засудженою за тяжкий злочин, – караються позбавленням волі на строк від одного року до п’яти років.

Стаття 1834. Незаконна передача заборонених предметів особам, яких тримають у виправно-трудових установах, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових і лікувально-виховних профілакторіях.

Прихована від огляду передача або спроба передачі будь-яким способом особам, яких тримають у виправно-трудових установах, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових і лікувально-виховних профілакторіях, алкогольних напоїв, лікарських та інших засобів, що викликають одурманювання, а так само інших заборонених для передачі предметів, вчинена після накладення адміністративного стягнення за такі ж дії, або систематично, або у великих розмірах, – карається позбавленням волі на строк до двох років, або виправними роботами на той же строк, або штрафом у розмірі від п’ятидесяти до ста офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.

Стаття 222. Незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення і збут вогнестрільної чи холодної зброї, бойових припасів та вибухових речовин.

Носіння, зберігання, придбання, виготовлення або збут вогнестрільної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових речовин без відповідного дозволу – караються позбавленням волі на строк від двох до семи років.

Особа, яка добровільно здала вогнестрільну зброю, бойові припаси або вибухові речовини, що зберігались у неї без відповідного дозволу, звільняється від кримінальної відповідальності.

Носіння, виготовлення або збут кинджалів, фінських ножів або іншої холодної зброї без відповідного дозволу – караються позбавленням волі на строк до п’яти років або виправними роботами на строк до двох років.

Стаття 2291. Незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевозка, пересилка або збут наркотичних засобів.

Незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевозка або пересилка з метою збуту, а так само незаконний збут наркотичних засобів – карається позбавленням волі на строк до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

Ті ж дії, вчинені повторно або за попереднім зговором групою осіб, або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями
2293–2195 цього Кодексу, або особливо небезпечним рецидивістом, а так само якщо предметом цих дій були наркотичні засоби у великих розмірах, – караються позбавленням волі на строк від шести до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Стаття 2296. Незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевозка або пересилка наркотичних засобів без мети збуту.

Незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевозка або пересилка наркотичних засобів без мети збуту – карається позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років.

Ті ж дії, вчинені повторно або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 2291–2195 і 2299 цього Кодексу, – караються позбавленням волі на строк до п’яти років.

Кримінальний кодекс України

МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ОСІБ, ПОЗБАВЛЕНИХ ВОЛІ

Стаття 72. Підстави і розмір матеріальної відповідальності осіб, позбавлених волі.

Особи, позбавлені волі, несуть матеріальну відповідальність за заподіяні в період відбування покарання матеріальні збитки державі. Якщо збитки спричинені в процесі виконання трудових обов’язків, засуджені несуть матеріальну відповідальність в розмірі і на підставах, визначених законодавством про працю. В інших випадках збитки відшкодовуються в розмірі і на підставах, визначених громадянським законодавством.

В разі заподіяння матеріальних збитків злочином, скоєним в період відбуття покарання, відшкодування збитків проводиться на загальних засадах.

Стаття 73. Порядок відшкодування матеріальних збитків, спричинених позбавленими волі особами.

Матеріальні збитки, заподіяні державі особами, позбавленими волі, в період відбування покарання, стягуються з їхнього заробітку за постановою начальника виправно-трудової установи.

До винесення постанови повинен бути встановлений розмір збитків, обставини, за яких вони були заподіяні, і ступінь вини засудженого в заподіянні збитків. В процесі перевірки обов’язково вимагається його письмове пояснення.

Постанова начальника виправно-трудової установи про відшкодування збитків оголошується засудженому під розписку.

Засуджений може оскаржити постанову начальника виправно-трудової установи вищій посадовій особі.

Вища посадова особа може відмінити постанову про відшкодування збитків або зменшити розмір суми, що підлягає відшкодуванню.

Невірно утримані суми підлягають поверненню засудженому і зараховуються на його особистий рахунок.

Після звільнення засудженого від покарання збитки, не відшкодовані в період відбуття покарання, можуть бути відшкодовані за рішенням суду в установленому законом порядку.

Виправно-трудовий кодекс України

ПЕРЕЛІК ПРЕДМЕТІВ І РЕЧЕЙ,

ЯКІ МОЖУТЬ МАТИ ПРИ СОБІ ЗАСУДЖЕНІ

1. Одяг, головні убор и, взуття та постільні речі встановленого для засуджених зразка за встановленими нормами.

1. Натільна білизна (тепла та проста) – не більше двох комплектів.

1. Панчохи, шкарпетки, рукавиці, рукавички – не більше двох пар; шарф, носові хусточки, поясні ремені, нитки та вироби з них.

1. Тапочки кімнатні або спортивні – одна пара.

1. Дзеркало, бритва електрична або механічна чи безпечна з касетними голівками, годинник ручний або кишеньковий із некоштовних металів.

1. Туалетне приладдя (туалетне, господарське мило, зубна щітка, зубний порошок, гребінець, креми до та після гоління, вазелін, шампунь).

1. Кухоль та ложка.

1. Милиці, дерев’яні палиці, протези (за дозволом лікарів).

1. Підручники і учбове приладдя (для учнів).

1. Література і періодичні видання, у тому числі релігійного змісту. У тюрмах до 5 книг на кожного засудженого.

1. Письмовий папір, зошити, прості олівці, кулькові ручки, чорнила та стержні з мастикою чорного, синього або фіолетового кольорів, конверти, марки, картки.

1. Шашки, шахи, нарди, доміно (по одному комплекту).

1. Листи, фотокартки, фотоальбоми, копії вироків, судових ухвал, квитанції про зберігання речей, грошей, коштовностей.

1. Щітки для одягу та взуття, крем для взуття.

1. Сірники – не більше 10 пачок, тютюнові вироби – не більше 30 пачок цигарок або махорки фабричної розфасовки, чай – не більше 1 кг.

1. Спортивний костюм (один).

1. Натільні хрестики та інші предмети культу, виготовлені із некоштовних металів.

1. Електрокип’ятильники побутові промислового виготовлення, запальнички та приналежності до них, а у тюрмах – газові разового використання.
Примітки:

Загальна вага предметів і речей, які належать засудженим, у всіх випадках не повинна переважувати 50 кг (з урахуванням тих, що зберігаються на складі).

Правила внутрішнього розпорядку, 1997 р.

додаток № 7 до ( 17, 29; сторінки 48–49

ПЕРЕЛІК ПРЕДМЕТІВ, ВИРОБІВ І РЕЧОВИН, ЗБЕРІГАННЯ ЯКИХ ЗАСУДЖЕНИМИ

ЗАБОРОНЕНО

Предмети, вироби та речовини, вилучені із цивільного обігу.

Будь-яка холодна та вогнепальна зброя.

Пересувні засоби.

Гроші, цінні речі та цінні папери.

Оптичні прилади.

Наручні та кишенькові годинники з дорогоцінних металів.

Будь-які алкогольні напої, духи, одеколон та інші вироби, що містять спирт.

Наркотичні та лікарські речовини, предмети медицинского призначення.

Буль-яка радіоапаратура, за винятком програвачів і радіодинаміків по одному на загін, друкарські машинки, розмножувальні прилади.

Ножі, бритви (крім електричних, механічних та безпечних з касетною голівкою) та інші гостроріжучі та колючі предмети.

Сокира, молотки та інші інструменти.

Гральні карти.

Фотоапарати, фотоматеріали, хімікати.

Будь-які документи (крім копій вироків і ухвал судів, квитанцій на зберігання грошей, речей та цінностей).

Топографічні карти, компаси.

Військова та інша форменна одежа, приналежності до неї, а також верхній одяг, головні убори та взуття (за виключенням тапочок) невстановлених зразків.

Кольорові олівці, фарби, копіювальний папір.

Музичні інструменти.

Примітка:

Музичні інструменти, які є у власності засудженого, здаються до складу на зберігання. Користування ними дозволяється у спеціально встановлених приміщеннях у час, який встановлено розпорядком дня.

Правила внутрішнього розпорядку, 1997 р.

додаток № 36 до ( 17, сторінки 71–72

ПОРЯДОК ОТРИМАННЯ

ПОСИЛОК І ПЕРЕДАЧ
Стаття 41. Отримання засудженими до позбавлення волі посилок і передач.

Засудженим, яких тримають у виправно-трудових колоніях, дозволяється одержувати протягом року у колоніях загального режиму сім посилок.

( 26. Порядок одержання засудженими посилок і передач.

1. Засудженим, які відбувають покарання в колоніях, а також залишеним у тюрмах чи слідчих ізоляторах для виконання робіт з господарчого обслуговування, дозволяється отримання посилок (передач) у кількості і асортименті, передбачених ст. 41 ВТК України та Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ МВС України.

Засудженим, незалежно від призначеного їм виду режиму, дозволяється в рахунок належних їм посилок (передач), у встановленій кількості і асортименті, купувати в магазині установи продукти харчування і предмети першої потреби за кошти, зароблені в місцях позбавлення волі або одержані за переказами.*

3. Особа, яка доставила передачу, складає та підписує заяву у двох примірниках за встановленим зразком (додаток 13). Передача та обидва примірники заяви здаються контролеру. Контролер зобов’язаний перевірити наявність у засудженого права на отримання передачі, а потім в присутності особи, яка доставила передачу, перевіряє її за вагою і асортиментом, після чого приймає цю передачу, перший примірник заяви повертає особі, яка її доставила, з особистою відміткою (підписом) про прийом, інший примірник прилучається до окремої справи після особистої відмітки (підпису) засудженого про одержання передачі. Про кількість передач та осіб, яким вони вручені, контролер щоденно письмово рапортом доповідає черговому помічнику начальника виправно-трудової установи.

4. Предмети, продукти харчування, що передбачені переліком (додаток 5), повертаються особі, яка їх доставила, з зазначенням причин повернення. За фактами вилучення у передачах предметів, виробів і речовин, які могли б бути використані засудженим у злочинних цілях, у встановленому порядку проводяться службові розслідування.

Страницы: 1, 2