Передусім, зустрічний позов як звичайний позов являє собою звернення відповідача до суду за захистом своїх прав та інтересів. У зв'язку з тим, що позивач свого часу порушив права відповідача, у останнього виникає процесуальна заінтересованість в одержанні сприятливого для себе судового рішення. Відповідач як особа, яка бере участь у справі, має не лише обов'язки перед позивачем, а й процесуальні права на звернення із своїми вимогами суду[78]. Своє право на захист відповідач реалізує в; уже виниклому проти нього процесі. Тому при зустрічному позові сторони змінюють своє процесуальне положення.

Позивач по первісному позову стає відповідачем по зустрічному позову; відповідач по первісному позову виступає в процесуальному положенні позивача.

Насонов пред'явив позов про визнання недійсним ордера, виданого ЖКВ тресту «Житлобуд» Примаку на дві кімнати. Трест «Житлобуд» позову не визнав, посилаючись на те, що ордер свого часу був виданий «Холодильником
№ 1», якому не належить дана житлова площа. В свою чергу трест
«Житлобуд» пред'явив позов про визнання цього ордеру недійсним, бо
«Холодильник» не мав права на розпорядження житловою площею3.

У даному випадку позов пред'явлено відповідачем по первісному позову і заявлений у вже виниклому процесі для спільного розгляду. Не є зустрічним позовом вимога, хоча і заявлена відповідачем у виниклому процесі, але пред'явлена не до позивача, а до іншої особи. Подружжя
Нікіфорових звернулися з позовом до Бараннікова про вилучення у нього двох кімнат, в яких вони раніше проживали. Як співвідповідач був притягнутий до справи і відділ обліку та .розподілу житлової площі. Відділ розподілу житлової площі пред'явив позовну вимогу до Бараннікова про вилучення цих двох кімнат на тих підставах, що Баранніков систематично здає ці кімнати в піднайм. Цим позовом відділ розподілу житлової площі заявив свої самостійні вимоги на спірні кімнати, однак не позивачем, а відповідачем у справі. Тому такі вимоги зустрічним позовом бути не можуть.

За процесуальної співучасті зустрічний позов може бути пред'явлений як одним із співвідповідачів, так і до одного із співпозивачів. Питання про процесуальне положення сторін при співучасті вирішується значно ширше. Припускається пред'явлення зустрічного позову не лише до позивача, а й до особи, яка не є позивачем по первісному позову, і тут створюється видимість зустрічного позову, хоча такого по справі немає.

Райжитловідділ пред'явив позов про визнання відповідача таким, що втратив право житлову площу, а відповідач пред'являє позов не лише до позивача, а й вимагає виселення особи, яка зайняла спірну житлову площу за розпорядженням райжитловідділу. З урахуванням суб’єктивного складу житлових правовідносин подібний позов зустрічним г взжати не можна, бо він пред'явлений до особи, яка не є позивачем по первісному позову.

На своєрідну особливість процесуальних.прав сторін при зустрічному позові звернув свого часу увагу Верховний Суд СРСР. В одній із своїх ухвал
Верховний Суд СРСР вказав, що коли взаємні вимоги сторін випливають з однієї підстави і по них пропущений строк позовної давності, то суд, відновивши строк давності одній стороні, не повинен відмовляти у такому відновленні другій стороні.

Зустрічний позов за загальним правилом є засобом захисту проти позову. Він включає в себе як ознаки процесуального захисту, так і матеріально-правового. Зустрічні вимоги відповідача можуть бути вимогами про присудження, визнання, перетворення.

При пред'явленні зустрічного позову відповідач прагне до досягнення подвійної мети: захисту свого права і захисту від попередніх вимог позивача. Однак цілком припустимі випадки, коли зустрічні позови не переслідують мети захисту проти позову.

Савельєва звернулася з позовом до Свистуненка про розірвання шлюбу.
Відповідач пред'явив зустрічний позов про розділ вкладу в ощадній касі, посилаючись на те, що вклад є їх спільним майном. Як видно, цей зустрічний позов не спрямований на спростування первісного позову, не служить відповідачу засобом захисту, а пред'явлений для одночасного розгляду взаємозв'язаних вимог. Зустрічний позов пред'являється у вже виниклому процесі по первісному позову і для спільного з ним розгляду. Тому не буде зустрічним позов відповідача, пред'явлений до позивача під час судочинства у справі, але не для спільного розгляду, а для розгляду в іншому процесі.
Вимоги відповідача, заявлені в зустрічному позові, можуть бути предметом самостійного процесу.

Це можливо в тих випадках, коли первісний позивач не пред'явив чомусь позову, а можливому відповідачу необхідно захистити свої права. Тоді відповідач заявляє'свої вимоги уже не у зустрічному, а в самостійному позові Природно, вимоги відповідача можуть мати самостійний характер і тоді, коли первісний позов уже розглянуто, але відповідач не пред'явив зустрічного позову або позов за мотивами доцільності спільного розгляду не був прийнятий судом. Розгляд зустрічного позову в одному процесі буде і тоді, коли зустрічний позоз пред'явлено при новому розгляді справи по скасованому рішенню, якщо навіть при первісному розгляді справи зустрічний позов не пред’являвся. Від подібних випадків слід відрізнять ті коли відповідач після скасування рішення суду подає заяву про повернення йому майна, присудженого позивачу по скасованому рішенню у справі. В цьому випадку відповідач пред'являє не зустрічний позов, а подає заяву про поворот виконання скасованою рішення. Ця заява має бути

розглянута судом при новому розгляд; справи, але вже не за правилами розгляду зустрічного позову, а з певними процесуальними особливостями.

Природно, не буде зустрічним позовом позов відповідача до позивача, які розглядаються тим самим і судом, у той же день, але в іншому процесі.
Якщо зустрічний позов розглядати як засіб захисту проти первісного позову, він повинен бути з ним у певному зв'язку, тобто неприпустимо, щоб з даної справи суд розглядав незв'язані між собою вимоги. Це зробить неможливим винесення по справі законного та обгрунтованого судового рішення.

Таким чином, зустрічний позов ми розглядаємо передусім як засіб захисту проти первісного позову (з матеріально-правовими і процесуальними ознаками), а також незалежно від цього захисту, якщо у відповідача є самостійні вимоги до позивача вимоги, міцно пов'язані з пред'явленим позовом. Слід відзначити, що не всі процесуалісти розглядають зустрічний позов як засіб захисту від первісного позову, роблячи наголос на самостійний характер вимог відповідача до позивача[79].

Заперечення або применшення значення ознак засобів захисту у зустрічному позові утруднює з'ясування його справжньої правової природи, його значення для захисту прав відповідача.

Якщо ми розглядаємо зустрічний позов як засіб захисту відповідача, виникає питання про його відмінність від заперечення проти позову.
Зустрічний позов і заперечення проти позову об'єднує їх процесуальна цілеспрямованісгь.[80]

Судовій практиці відомі випадки, коли відповідач, захищаючись проти позову, ту ж саму незгоду з вимогами позивача процесуальне заявляє або у вигляді заперечень, або у вигляді зустрічного позову. Це, зокрема, зустрічається за позовами про стягнення алиментів на утримання дітей . В одному випадку відповідач оспорює своє батьківство за допомогою заперечень, добиваючись рішення про відмову позивачу в позові, в другому — пред’являє зустрічний позов про визнання недійсним запису його батьком дитини.

У житлових правовідносинах за позовами про виселення від- повідачі відстюють своє право на житлову площу або шляхом заперечень або шляхом пред'явлення зустрічного позову.

У процесуальній літературі немає єдиної думки про співвідношення заперечень проти позову3 зустрічним позовом. Одні автори вважають, що процесуальне здійснення права можливе не лише шляхом пред'явлення зустрічного позову, а й шляхом заперечення, яке протиставляється первісному позову.

На мою думку, відповідач не може скористатися запереченням проти позову, якщо його право потребує судового підтвердження. В даному випадку обов'язково має бути пред'явлено зустрічний позов[81].

Слід визнати більш переконливою другу точку зору. Якщо відповідач не тільки заперечує проти позову, а й заявляє самостійну вимогу до позивача, ці вимоги для судового підтвердження мають бути висловлені лише в формі зустрічного позову.

Вказані міркування підтверджуються і практичними. Без пред'явлення зустрічного позову суд не вправі присуджувати первісного позивача до цілком певних дій по відношенню до відповідача, а може лише відмовити первісному позивача в позові. Не можна не звернути уваги і на те, що при запереченні проти позову позивач прагне (і повинен) довести правомірність своїх вимог.
При пред'явленні ж зустрічного позову він має захищатися проти заявленої вимоги. Якщо ми не враховуватимемо наслідків заперечення проти позову
(відмова позивачу в позові) і зустрічного позову (присудження позивача до цілком певних дія) ми зазда легідь ставитимемо позивача у явно невигідне для нього процесуальне становище. Щоправда, до деякої міри можна б погодитися з думкою, яка критикується, коли б автори робити обмовку про те, що заперечення проти позову може виключити пред’явлення зустрічного позову, якщо вимога відповідача буде не про присудження або перетворення, а лише про визнання.

Погоджуючись з думкою про те, що як заперечення проти позову, так і зустрічний позов спрямовані проти позов) первісного, слід все ж провадити між цими засобами захисту у прав відповідача певні відмінності. При запереченні проти позову найвигідніші наслідки для позивача можуть полягати лише у відмові йому в позові. Присуджувати з нього якихось дія на користь відповідача суд не вправі. При зустрічному ж позові відповідача не задовольняє лише відмова в позові позивачу. У нього є своя самостійна вимога, підтвердження якої він і добивається у суду. На таких позиціях стоїть і судова практика.

Якщо ж зустрічний позов відповідачем не пред'явлений, позивач ніколи не може бути поставлений у гірше становище порівняно з тим, в якому він знаходився до виникнення процесу. Ця ж відмінність зустрічного позову від заперечень виявляється і у справах, де розв'язання спору відбувається шляхом зарахування. Якщо сума зустрічної вимоги не перевищує суми вимог за основним позовом, зарахування може бути проведено і шляхом заперечення проти позову. Якщо ж вимоги відповідач перевищують вимоги позивача, зарахування можливе лише при пред'явленні зустрічного позову.

Зустрічний позов відрізняється від заперечень проти позову своєю самостійністю.

Заперечення проти позову цілком залежить від долі первісного позову, рух якого залежні від розсуду позивача, суду. Так, наприклад, при відмові від позову, при зупиненні, припиненні судочинства по справі заперечення відповідача втрачає своє значення, бо воно вже цілком залежить від процесуальних результатів розгляду первісного позову. Якщо відповідач свою вимогу висловлює у вигляді заперечення добиваючись відмови у позові, суд може відмовити позивачу в позові на інших підставах, не вирішуючи питання з урахуванням заперечення відповідача. Свої заперечення в цих випадках відповідач може заявити у суд шляхом самостійного позову. Якщо ж вимога відповідача виражена у вигляді зустрічного позову, суд зобов'язаний винести по ньому рішення незалежно від долі позову первісного.

При відмові позивача від позову, зупиненні або закритті судочинства по справі суд може лише виділити вимогу по зустрічному позову в окреме судочинство.

Нарешті, зустрічний, позов відрізняється від заперечення проти позову формою і часом його пред'явлення. Заперечення проти позову може бути заявлено у. письмовій та усній формі у будь-якій стадії процесу до ухвали судом рішення по справі. Зустрічний же позов може бути пред'явлений у певний час (ст. І40 ЦПК ) за загальними правилами пред'явлення позову (ст. 137 ЦПК ).

Розглянувши найпринциповіші відмінності між запереченням і зустрічним позовом, необхідно ще раз підкреслити, що коли вимога відповідача формулюється у вигляді визнання за ним певного права {позов-про визнання), захист відповідача проти позову може здійснюватися як у формі заперечення проти позову, так і у формі зустрічного позову.

Вибір цієї альтернативної форми захисту залежить від тієї процесуальної мети, яку переслідує відповідач.

Для прийняття зустрічного позову з метою спільного розгляду його з первісним необхідні певні умови. Ст. 141 ЦПК встановлює, що зустрічний позов може бути прийнятий до спільного розгляду, коли обидва позови взаємно пов'язані і спільний їх розгляд є доцільний. Тут же розкривається поняття взаємного зв'язку обох позовів. Позови вважаються взаємно зв'язаними, якщо обидва вони випливають з одного правовідношення або вимоги по них здатні до зарахування. Взаємний зв'язок первісного і зустрічного позову може виявлятися в тому, що зустрічка вимога виключає вимогу первісну. Після визнання шлюбу недійсним між Серкіним і
Сальниковою, остання залишила Серкіну дитину і поїхала до іншого міста.
Через три роки вона повернулася і стала вимагати передачі їй дитини на виховання. Серкін звернувся до суду з позовом про те, щоб дитина залишилася у нього. Сальникова пред'явила зустрічний позов про відібрання дитини.
Суд, розглянувши справу, позовну вимогу позивача задовольнив, а в задоволенні зустрічного позову відмовив.

У даному випадку відповідачка просила визнати за нею наявність певних прав, що мало спричинитися до відмов в позові первісному.

Отже, в цьому випадку відповідач переслідує мету не тільки відмови позивачу в позові, а й присудження позивача до цілком певних дій.

У спорах, які випливають із житлових правовідносин, подібні випадки зустрічаються тоді, коли позивач вимагає виселення відповідача , через неможливість спільного проживання, а відповідач у зустрічному позову вимагає виселення позивача як такого, що не має права на житлову площу.

І тут ми бачимо , що задоволеная зустрічною позову спричиняється до відмови в задоволенні позову первісного. Взаємна пов’язаність обох позовів позовів може полягати і в тому, що зустрічний позов спрямований на підрив підстав первісного позову.

Федотова пред'явила до Григор'євої позов про повернення майна, яке залишилося після смерті батька. На підтвердження своїх позовних вимог
Федотова представила свідоцтво про правона спадщину. Григор'єва пред'явила зустрічний позов про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.
Судом був задоволений зустрічний позов, в задоволенні первісного було відмовлено.

У даному прикладі первісний позов був заснований на праві спадкоємства. Визнання ж цього свідоцтва недійсним не тільки викликало відмову у задоволенні первісного позову, а призвело до заперечення всіх прав, заснованих на свідоцтві про право на спадщину і виключило повністю всі майбутні домагання на цій же підставі. Взаємний зв'язок первісного і зустрічного позову може виявлятися в тому, що обидва випливають з однієї підстави. Припущення спільного розгляду обох позовів тут пояснюється тим, що взаємний зв'язок підкреслює однорідність обставин виникнення взаємних матеріально-правових вимог між позивачем і відповідачем. У даному випадку для спільного розгляду обох позовів були однакові юридичні факти.

Степанова пред’явила позов до Смоленцової про виселення з будинку, який їй належав, за мотивом особистої потреби в житлі. Смоленцева пред'явила зустрічний позов про стягнення 900 карбованців — вартості зробленого нею капітального ремонту будинку.

Тут у підставі первісного і зустрічного позову є спільні юридичні факти, бо спір виник з приводу одного й того ж будинку. Первісний і зустрічний позов можуть бути взаємозв'язаними і тоді, коли підстава зустрічного позову паралізує підставу первісного позову , а тому задоволення вимог відповідача виключає задоволення вимог позивача.
У судовій практиці подібні випадки зустрічаються досить часто.
Задоволення зустрічного позову про визнання неправильним запису батьківства органами РАГСу паралізує вимогу первісного позову про стягнення алиментів на утримання дитини. Такі характерні види зв’язку між первісним і зустрічним позовом.

Зустрічний позов може бути прийнятий судом до спільного розгляду і тоді, коли він спрямований до зарахування первісної вимоги Для здійснення зарахування матеріально- правова вимога відповідача до позивача повинна відповідати умовам, вказам в ст. 217 ЦК України.

Однак і за наявності цих умов не будь-яка вимога відповідача може бути пред’явлена до зарахування. Так, наприклад, зарахування не припускається для погашення вимог за позовами про стягнення аліментів.
Цивільні процесуальні кодекси союзних республік до прийняття нового процесуального законодавства по-різному розглядали зустрічний позоз як засіб зарахування.

Так, у цивільних процесуальних кодексах України, Азербайджану , Грузії
, Туркменії було прямо вказано, що для здійснення зарахування необхідно пред'явлення зустрічного позову. Цивільний процесуальний кодекс Росії та інших республік для здійснення зарахування не вимагали пред'явлення зустрічного позову. Тут зарахування може бути здійснено шляхом заперечення проти позову, якщо пред'явлення зарахування вимога була меншою або рівнозначною первісному позову. Коли ж зараховувана сума була більше ціни первісного позову, то зустрічний позов має бути пред'явлений на суму, яка перевищує ціну первісного позову.

За діючим процесуальним законодавством для здійснення зарахування обов’язкове пред'явлення зустрічного позову. Зарахування , як відомо, не настає автоматично. Для припинення зобов’язання шляхом зарахування необхідна заява про це хоча б одного учасника спірного правовідношення.
Згода іншої сторони не потрібна, бо зарахування- це одностороння угода. В той же час зарахування не виключає і взаємної згоди сторін і зобов’язань з цього приводу.[82]

У судовій практиці зарахування зустрічних вимог відбувається таким шляхом: менша за сумою вимога погашається повністю, а більша припиняється в частині, рівній меншій вимозі. Пред’явлення зустрічного позову відбувається за загальними правилами позовного судочинства. У зустрічній позовній заяві повинні бути вимоги про реквізити позовної заяви (ст.137 ЦПК України) загальними правилами зустрічної позовної заяви. Велике практичне значення має строк пред’явлення зустрічного позову. Необхідність встановлення строку для пред’явлення зустрічного позову диктується інтересами судової практики.. ст. 140 ЦПК України – встановлює загальне правило про те, що зустрічний позов може бути пред’явлений не пізніше 3-х днів до судового засідання по справі. Вказані в законі строки забезпечують можливість для відповідача своєчасно подати зустрічний позов, попереджують необхідність відкладання слухання справи, бо позивач може підготуватись до захисту за зустрічним позовом. Припинення зустрічного позову після вказаного строку залежить від розсуду судді або суду.

Отже: прийняття зустрічного позову за три дні до судового засіданняя
(при наявності необхідних умов)- це обов’язок судді. Прийняття зустрічного позову пізніше- це вже не обов’язок судді, а право. Кінцевим строком пред’явлення зустрічного позову буде, природно вихід суду до нарадчої кімнати.

Висновки.

В руслі поступового розвитку всього права успішне розв’язання завдань подальшого удосконалення норм цивільного процесу нероздільно пов’язано з дослідженням важливих проблем науки цивільно-процесуального права, до числа яких належить і проблема захисту відповідача проти позову в цивільному судовому провадженні. Глибше і всестороннє дослідження питання захисту цивільних прав стало особливо актуальним з прийняттям
Конституції України 28 червня 1996 року – де закріплено право громадян на звернення за захистом (ст.51).Розмежовується право на звернення за захистом і право на судовий захист від посягань на честь і гідності, життя і здоров’я та ділової репутації, на особисту свободу та майно.

В науці цивільного процесуального права питанню судової цивільно- правового захисту приділено велику увагу ( М.А. Гурвич, А.А.
Добровольський, Р.Е. Гукасян, П.Ф. Елісейкін, А.Ф. Козлов, С.В. Курильов,
А.А. Мельников, В.М. Семенов, Н.А. Чечина, Д.М. Чечот, М.С. Шаканян, В.М.
Щеглов, К.С. Юдельсон та інш.). Однак потреба в подальшій розробці питання захисту цивільних прав не тільки зберігається, а й стає більш актуальною. Теоретична розробка проблеми захисту проти позову відстає від рівня дослідження позову, права на позов. Правове забезпечення функції захисту відповідача проти позову значно слабші правового забезпечення фукції підтримки позову, що проводиться позивачем. Вивчення практики показує, що судові органи мають потребу у вирішенні цілого ряду питань, пов’язаних із здійсненням права відповідача на захисні дії проти позову.

Все вищевикладене і привело мене до до вибору цієї теми моєї дипломої роботи. Проблема захисту відповідача проти позову достатньо широка, якщо вирішити її стосовно до всіх стадій процесу, до всіх юридичних органів. Своє завдання я обмежив дослідженням захисту відповідача в цивільному судовому провадженні. Правосуддя по цивільним справам являється основною, найбільш досконалою формою захисту порушених як прав які оспорюється так і прав, що охороняється законом інтересів громадян і організацій.

Метою дослідження являється удосконалення теоретичних положень захисту відповідача проти позову в цивільному судовому провадженні, виявлення ефективного правового регулювання захисної діяльності відповідача в суді першої інстанції.

В ході дслідження я спробував вирішити слідуючі завдання – на основі чинного законодавства та практичного матеріалу проаналізувати судовий захист суб’єктивних матеріальних прав і охороняючих законом інтересів, питання закінчення справи без винесення судового рішення, а також право відповідача на захисні дії проти позову і процесуальні засоби захисту відповідача;

Аналіз норм цивільного судового провадження і судової практики приводить до висновку, що одним із способів цивільно правового захисту виступа є відмова у позові. Визнання захисту прав і інтересів являється складовою частиною захисту цивільних прав і поглиблює знання про механізм цивільно-правового захисту, допомогає вирішенню спірних питань про співвідношення захисту цивільних прав і охорони цивільних прав, про поняття об’єкту, способах реалізації цивільно-правового захисту, передумовах здійснення права на захист в матеріальному змісті.

Існування права на захист в матеріальному змісті, пов’язується з наявністю цивільної охоронюючої правоздатності. Дослідження передумов виникнення і умов здіснення права на захист в матеріальному змісті має пряме відношення до науки цивільного процесуального права, чи приводить до необхідності розглядати ефективність функціонування цивільного процесуального правовідношення як умови на реалізаію права на захист в матеріальному змісті. Висновки про про існування в цивільному процесі захисту в процесуально-правовму змісті дозволяє розкрити суть і значення провадження по справі і залишення позову без розгляду і уточнення основи позову ст.139 ЦПК України.

Розглядаю захист як висновок суду по існуванню правового спору, необхідно відрізняти судовий захист від захисних дій відповідача. Захисні дії відповідача в суді першої істанції можуть бути направлені на повне чи часткове відхилення заявленого позову, чи на відхилення процесу без винесення судового рішення. Право відповідача захищатись проти позову розглядається в його динаміці, починаючи з порушення цивільної справи і до відправлення складу суду у нарадчу кімнату для винесення рішення. При цьому потрібно підкреслити, що здійснення права відповідача захищатись проти позову в значній мірі залежить від діяльності суду по роз’ясненню прав і сприяння відповідачу, як і позивачу, в застосуванні їх прав.

Застосовуючи до цілей функціонування відповідача в суді першої інстанції виділяють три групи процесуальних засобів захисту відповідача :

. Матеріально- правові заперечення і зустрічний позов;

. Процесуальне заперечення (процесуальний відвід);

. Інші процесуальні засоби.

Захист судом суб’єктивного матеріального права чи охоронюваного законом інтересу являється складовою частиною цивільно-правового захисту. Захист права являє собою висновок юрисдикційного органу про визнання права позивача чи застосування в його користь інших передбачених законом способів захисту, висновок юрисдикційного органу про відмову в прийнятті поданого позову, а також дії по примусовому виконанню винесеного рішення..

Реалізація судом мір цивільно-правової відповідальності являє собою захист цивільних прав. Обов’язок суду захистити порушене чи оспорюване суб’єктивне право чи охоронюваний законом інтерес несе суд чи інший юрисдикційний орган- цим визначається охоронювана природа захисту цивільних прав. Захист може бути реалізований тільки в рамках процесуальних відносин, які при цьому і виникають.

Не погоджуюсь з думкою, що цивільно-правовий захист зводиться тільки тому, хто за ним звернувся (позивач), можна прийти до висновку про існування об’єкту захисту і у випадку пред’явлення необгрунтованого позову. Для них це є – суб’єктивне право чи охоронюваний законом інтерес відповідача. Відхилення позову може означати визнання відповідачем володарем оспорюваного права, чи його підтвердження (заперечувальний позов про визнання). Рішенням про відмові в закритті чи зміні правового відношення захищається юридичний інтерес відповідача. Юридичний інтерес відповідача подягає у відхиленні позову . Отже, в своєму змісті являє собою захист чи суб’єктивного матеріального права, чи охоронюваного законом інтересу. При такому захисті усувається спірність права, підтверджується суб’єктивне право відповідача і відповідний обов’язок відповідача, відновлюється правове положення відповідача, яке порушене необгрунтованим позовом. Це дозволяє виділити відхилення позову в самостійний спосіб захисту цивільних прав .

Цілями цивільно-правового захисту є :

. стійкість цивільних правовідносин, внесення ясності і правового положення суб’єктів ;

. зупинення і видалення цивільних правопорушень;

. попередження правопорушень.

Розгляд цілей захисту цивільних прав і взаємозв’язку з способами її здійснення, дозволяє зробити висновок, що надання стійкості цивільним правовідносинам, внесення ясності в правове положення суб’єктів досягається визнанням, зупиненням чи зміною правового положення і відхиленням позовів.
Присікання і вилучення цивільних правопорушень забезпечується відновленням того стану, який існував до порушеного права, присудженням виконання в натурі, стягнення спричинених збитків з правопорушника, а у випадках, передбачених законом чи договором – неустойки (штраф, пеня) і іншими способами. Попередження правопоршників досягається внесенням ясності в правове положення суб’єктів (а) і усуненню цивільних правопорушень, відновлення порушених прав (б). Виховання і перевиховання правопорушників досягається застосування мір цивільно-майнової відповідальності, а також гласностю процесу і активним участю громадськістю в захист цивільних прав .

Право відповідача на захист в матеріальному змісту являє собою можливість отримання рішення юрисдикційного органу повне чи чатскове відхилення позову. Узагальнив погляди, які які були висловлені в літературі по проблемі права на матеріально-правовий захист, можна прийти до висновку, що право на захист в матеріальному змісті самостійне за своїм характером.

Правоздатність суб’єктів цивільного процесу не вичерпується здатністю стати володарем суб’єктивного матеріального права. Воно включає можливість суб’єкта отримати захист у випадках порушення чи оспорювання права, неясності об’єму і змісту цивільних правовідносин і у інших випадках. Ці правові можливості існують не ізольовано один від одного.
Виникають і втрачається вони одночасно. Не виникає сумнів, що виявлення права на захист в матеріальному змісті, як всякого суб’єктивного права, можливо лише на основі правоздатності. Можливість домінування означає як здатність мати права і обов’язки, так і здатність захистити своє право чи охоронюваний законом інтерес.

Якщо охоронювана правоздатність являється першою передумовою права на захист в матеріальному змісті, то другою передумовою складає охоронювана правоздатність. Так, з виникненням права власності на річ, у суб’єкта виникає охоронюване повноваження на захист шляхом визнання права чи іншої потреби в його захисту у суб’єкта проявляється можливість отримати захист іншими методами, поряд з визнанням, способами . На основі розроблених в літературі критеріїв розглядаються такі категорії, як правоздатність, суб’єктивне право і одностороння правоздатність ( М.А.
Гурвич, В.Н. Щеглов, Д.М, Чечот) я розглядаю охоронюване повноваження тільки як можливість певної особи отримати захист. Його виділення обумовлене принципом диспозитивності цивільного права: тільки з зверненням до юрисдикційного органу заінтересованої особи виникає суб’єктивне право на захист в матеріальному змісті. Виключенням складають випадки оспорювання позивачем обов’язків в правовідношенні і звернення за захистом охоронюваного законом інтересу. З порушенням цивільного права по негаторному позову про визнання і притягненні особи в якості відповідача його охоронююча правоздатність на захист трансформується в право на захист в матеріальному змісті. У всіх інших випадках право відповідача на матеріально-правовий захист виникає на основі цивільної охоронюючої правоздатності. Розпоряджатись можливістю отримати захист порушеного чи оспорюваного суб’єктивного права, чи охоронюваного законом зацікавленості суб’єкту суб’єктивного права і після порушення цивільної справи, за виключенням випадків, коли ці дії протирічать закону чи порушують будь-чиї інтереси.

Право на матеріально-правовий захист виникає із звернення особи з позовом чи зустрічним позовом, з зверненням з позовом прокурора, органів державного управління і інших осіб, і про притягненні особи в ролі відповідача. Право на захист являється категорією, що охороняє, оскільки його існування обумовлено наявністю матеріального закону і передбачених юридичних фактів.

Захист в процесуальному змісті являє собою закінчення цивільної справи без винесення судового рішення. Ухвала суду про закриття справи чи про залишенні позову без розгляду як акт захисту містить висновок суду по питанню про захист по процесуальним підставам. Потреба в процесуально- правовому захисті може бути обумовлена чи відсутністю у позивача права на пред’явлення позову і помилкою судді по порушенні справи (п.9 ст.136 ЦПК
України) чи недотримання зацікавленою особою умов реалізації права на пред’явлений позов(п.2 ст.136 ЦПК України), також які призвели до помилкового порушення процесу. Процесуально-правовий захист може бути також наслідком неможливісті продовження правомірно виникнутого процесу так як позивач відмовився від позову, заключенню сторонами мирової згоди, пред’явлення позову недієздатною особою і по іншим підставам (п.8 ст.136
ЦПК України). Об’єктом захисту в процесуальному змісті виступає інтерес відповідача в закінченні справи без судового рішення, і тим самим до залишення без вирішння матеріально-правової вимоги взагалі, чи в даному процесі.

Аналіз діючого процесуального законодавства, судової практики і судової практики і висловлених в літературі суджень приводить до висновку
, що потребують у виділенні в якості самостійних підстав закриття провадження по справі обставин. Припинення провадження по справі по п1-9 ст. 136 ЦПК України настає або у вигляді неусвідомленості справи справи судовим органам, чи у наслідок прямого заборонення закона приймає вимоги до захисту, чи внаслідок відсутності у сторони цивільної процесуальної правоздатності, чи відсутності юридичного інтересу у особи, яка звернулась за захистом. Порушення правил підвідомчості робить рішення незаконним. Приняття до провадження непідвідомчої справи може призвести і до неправильного його розв’язання судом (ст.132 ЦПК України)

Захист інтересів відповідача припинення провадження по справі прямої заборони законом приймати вимоги по захисту обумовлені тим, що виносить рішення по неохоронюючим законом вимогам недопустимо.

Припинення провадження по справі може бути наслідком відсутності цивільної процесуальної правоздатності у підприємства, організацій, установ, при цьому навряд чи можна погодитись, що цивільна процесуальна правоздатність юридичної особи являється специфічною - інакше прийшлось би визнати право оспорювати об’єму процесуальної правоздатності юридичної особи як сторону процесу.

Припинення провадження по справі може бути обумовлено відсутністю у особи, яка пред’явила позов процесуальної зацівленості. Заінтересованим являється особа, яка звертається за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, або вимагаючого захисту прав іншої особи на основі повноважень, яке надає повноваження довіреністю чи законом.

Звертаючись до процесуально-правової сторони позову захисту -то ним не охоплюють всі випадки пред’являється судом захисту так як тотожні заявлених вимоги. Спір в частині майнових стягнень може бути вирішений в порядку кримінального судового провадження і третейсим судом, але по діючому законодавстві вирок суду, що вступив в законну силу в частині цивільного позову і рішення третейського суду по тотожному позову, не являється перешкодою до порушення цивільної справи в суді і внаслідок не тягунть припинення помилкового виникнення провадження по справі.

Підставами, які зумовлюють виникнення у відповідача права на захист та залишення позову без розгляду, свідчать про помилкове виникнення справи
, чи неможливості продовження правомірно виникнувшого процесу.

Аналіз підстав процесуально-правової захисту залишення позову без розгляду показує , що не осягненні всі випадки залишення судом позову без розгляду у вигляді тотожності заявлених вимог заявлених вимог в справах по спору між тими ж сторонами, по тому ж предметі і за тих же підстав: може бути порушено, але ще не розглянуто третейськими судами. Можливо також, після розв’язання особами, які беруть участь по справі їх прав і обов’язків сторонам виражають згоду на передачу спору в третейський суд, і укласти договір третейського запису. Передбачається, що обставина, яка перешкоджає розгляду справи і відповідно, яка виступає в якості підстави процесуально-правового захисту залишення позову без розгляду являється порушення справи про розірвання шлюбу при відсутності згоди жінки на на розлучення під час вагітності і на протязі одного року посля народження дитини, виходя з цього положення потрібно доповнити ст 136 ЦПК і доповнити цим положенням

Право відповідача в захист свого права чи охоронюваного законом інтереса запезпечує відповідачу здіснити функції захисту захисту проти позову, яка протистоїть функції підтримки позову, що здійснюється позивачем. Право відповідача на захисні дії проти позову в цивільному судовому провадженні необхідно вирівняти з правом услякої зацікавленої особи з встановленням порядку в суді за захистом порушеного чи оспорюваного права чи охороняючого судом інтересу. Проводячи опитування серед відповідачів – лише 53% респондерам було роз’яснено їх процесуальні права і обов’язки. Не в повній мірі використовують суди можливість письмового роз’яснення відповідача, хоча воно являється одним з доказів по справі.
Необхідно передбачити надання відповідачем письмової відповіді по особливо важким справам.

Ефективність захисної діяльності в цивільному судовому провадженні залежить від забезпеченні відповідачу рівності в процесі, якщо справа буда порушена за позовом прокурора.

Порушення цивільних справ по заяві прокурора і інших осіб, тобто осіб, як правило, що мають спеціальні знання, досвідом ведення судових справ і авторитетом державних органів- утруднює для відповідача захист проти позову. По таким справам бажана участь представника із числа колегії адвоката. Задача адвоката, як представника відповідача, буде залючатись в тому, щоб використати всі передбачені законом засоби захисту відповідача.

Захисні дії відповідача в суді першої інстанції – це його діяльність з використанням наданих можливостей законом процесуальних засобів, направлені на повне чи часткове відведення судом заявлених вимог чи на закінчення процесу без винесення рішення. Захисні дії відповідача проти позову базуються на багаточисельних повноваженнях. До числа яких відносяться: право заявляти матеріально-правові чи процесуальні заперечення, пред’являти зустрічний позов направлений на руйнування основи первісного позову, наводити докази і вчиняти інші процесуальні дії, щоб преконати суд в необгрунтованості позову.

Процесуальними засобами захисту відповідача в цивільному процесі являється: матеріально-правові заперечення, зустрічний позов, заявлення клопотання відповідачем.

Матеріально-правові заперечення являє собою заява відповідача про повне чи часткове невизнання позову і необхідності відхилення позову судом.
Підставою матеріально-правових заперечень являє собою все те, на чому будується твердження відповідача про необгрутованість позову (юридичну, доказові факти, норми права.)

По характеру захисної діяльності відповідача в цивільному процесі заперечення діляться на “активні”і “пасивні” (заперечення). Виділення заперечення як різновидності матеріально-правових заперечень обумовлене потребою розрізняти в теорії і на практиці дії відповідача проти позову, підстав висунутих фактів (юридичних чи доказових), які він зобов’язується доказувати, та захист, не пов’язаний з таким обов’язком..

В залежності від характеру доказової діяльності відповідача, оспорюючого позов, в склад “активних” матеріально-правових запречень, заперечуючий позов доказами:

1. Юридична необгрунтованість позову;

2. Фактична необгрунтованість, яка в свою чергу включає :

. посилку відповідача на правопоглинаючі факти і їх доказування;

. заперечення фактів, які були вказані позивачем, доказуванням нових обставин, чи заперечень доказів позивача.

По поставленій цілі “активні” заперечення діляться на заперечуючі позов і направлені за залік вимог сторін. Заперечення, направлені на залік, відповідач пред’являє зустрічний позов, не перевищує по розміру первісного позову і намагається обгрунтувати його фактами і посилками на закон. Ціллю такого заперечення являється в кінцевому рахунку, залік що проводиться в результаті задоволення позову і зустрічних вимог відповідача, пред’явлених заперечень. Залік можливий тільки при задоволені одночасно і позову і зустрічної вимоги. Якщо ж заперечення направлене на залік, буде визнаним обгрунтованим, а позов – відхилений, суд не може задовольнити вимоги відповідача так як не був пред’явлений позов. В цьому і полягає недолік запереченя, направленого до заліку. Підстави матеріально-правових заперечень знаходяться в прямій залежності від того, що оспорює відповідач. Юридичне обгрунтування позову може оспорюватись відповідачем на тій підставі, що позивачем не врахований нормативний акт, регулюючий спірні правовідносини сторін, або що позивачем помилково була тлумачена правова норма, або що відсутній закон, що регулює спірні відносини сторін, чи що закінчився строк дії нормативного акту. Оспорюючи фактичну обгрунтованість позову що полягати у запереченні відповідачем фактів виникнення, зміни чи припинення правовідносин, чи в доказуючих фактах виконання обов’язків або заперечення виникнення цивільно-правових обов’язків. Матеріально-правові заперечення можуть бути використані відповідачем і для відхилення судом вимог внаслідок звернення з позовом неналежного позивача(ст.105 ЦПК)

Проаналізувавши викладені в літературі погляди на поняття зустрічного позову, можна прийти до висновку, що під зустрічним позовом необхідно розуміти звернення до юрисдикційного органу -є вимога відповідача про захист його суб’єктивного матеріального права або охороняючого законом інтересу, що підлягає спільному розгляду з первісним позовом.

Виходячи із позицій відповідача в цивільному процесі розрізняються:

. зустрічні позови, що направлені на заперечення первісного позову;

. зустрічні позови, не переслідуючі такої цілі

На основі аналізу зустрічних позовів, можна зробити висновок, що засобом захисту відповідача проти позову являється зустрічний позов відповідача, задоволення якого повністю чи в частині задовільняє первісний позов. На прикладах із судової практики, можна переконатись що руйнівницька дія зустрічного позову виражається в тому, що заперечується фактична обгрунтованість первісного позову; заперечуються факти виникнення, зміни чи припинення правовідносин, чи доказова приналежність відповідачу спірного права.

Предметом зустрічного позову, пред’явленого у відповідності з ст.141
ЦПК, являється відхилення первісного позову рішенням суду і один із інших способів витребуваного позивачем захисту (наприклад, відхилення позову про виселення з визнанням права відповідача на спірну жилу площу). Підставами зустрічного позову можуть слугувати юридичні факти, що підривають підстави первісного позову і норми права.

Зустрічними позовами не передбачені цілі захисту проти первісного позову і слугують:

. зустрічні вимоги відповідача направлені на залік вимог;

. зустрічна вимога, заявлена для більш швидкого і правильного розгляду спорів

Зустрічний позов направлений на залік, не підриває основу первісного позову, хоча відповідач може, обгрунтовуючи свою позовну вимогу, оспорити первісний позов на основі його фактичної та правової необгрунтованості.
Зустрічний позов, заявлений для більш швидкого та правильного розгляду справи відповідач здійснює самостійні вимоги, хоча і пов’язані з вимогами позивача, від нього не залежні. Пред’являючи зустрічні позови, не переслідуючи мети заперечення первісного позову, відповідач може одночасно захищатись проти позову матеріально-правовими запереченнями.

Зустрічні позови пред’являються в письмовій формі. Спільний розгляд первісного та зустрічного позовів обумовлено ухвалою судді про об’єднання в одне. Хотів би внести пропозицію, щоб розширити ст.141 ЦПК з тим , шоб у всіх частинах судового рішення був матеріал, що відноситься до первісного позову.

В залежності від поставлених цілей можна розрізняти:

. заперчення направлені на припинення провадженя по справі;

. заперечення, якими заперечується те, що стверджує інша сторона, третя особа чи інші учасники, що беруть участь у справі.

Процесуальним засобом, що може слугувати меті створення умов для захисної діяльності проти позову являється відвід судді, прокурора, інших учасників процесу. Заявляючи відвід відповідач прагне замінити іншою незацівленої особою у вирішенні справи.

Мета створення умов для ведення справ може слугувати клопотанням відповідача (призупиненні провадження по справі, або відкласти судовий розгляд). В свою чергу оспорюється процесуальний відвід чи клопотання, заявлене іншою особою, що бере участь у справі, відповідач вправі заперечувати.

Безперечно, що моя дипломна робота не претендує на вичерпне висвітлення такого об’ємного та цікавого питання, щодо зайняття стратегічної лінії, яку займає відповідач у цивільному процесі, проте автор цієї роботи має надію, що дана праця внесла хоч деяку ясність і чіткість, щодо зайняття даної позиції відповідачем. Хотів би звернути увагу, що дана тема буде актуальною завжди, так як практика довела , що ідеально суспільства не існує, а значить будуть виникати суперечності, а при виникненні суперечності завжди є дві сторони в тому числі і особа, яка буде відповідати за свої поступки…………

Література

1. Аносова С.Д. “Замена ненадлежащей стороны в советском гражданском процесе”Москва 1960г.
2. Алексеев С.С. “Общая теория права” москва 1982г.
3. Авдеенко Н.И. “Иск и его виды в советском гражданско-процесуальном праве” Ленинград 1951г
4. Авдеенко Н.М. “Иск и его виды в советском гражданском процесуальном праве” Автореферат. Львов’51
5. Бутнев В.С. «Спор о праве- организационного-охранительные правоотношение и проблема защиты субъективеных прав в советском процесуальном гражданском праве» Ярославль 1981г.
6. Братусь С.Н. “Субъекты гражданского права” Москва 1950г
7. Васильева Г.Д. “Защита ответчика против иска в гражданском судопроизводстве ”Томс .1980г
8. Васильченко “Процесуальное положения ответчика в гражданском судопроизводстве” Харьков 1979г
9. Викут М.А. “Стороны- основные лица искового производства” Саратов

1968г.
10. Викут М.А. “Субъективные гражданские процесуальные права (понятие и виды)” Саратов 1984г.
11. Васильева Г.Д. “Защита ответчика против иска в гражданском судопроизводстве” Красноярск 1982г.
12. Васильченко М.М. “Заперечення проти позову”. Харків 1973р.
13. Гукасян. Р.А. “Проблемы интереса в советском гражданском процесуальном праве” Саратов 1970г
14. Гурвич М.А. «Учение об иске» Москва 1981г.
15. Гурвич М.А. “Право на иск” Москва. 1978г.
16. Гурвич М.А. “Лекции по гражданскому процесу” Москва 1950г
17. Гурвич М.А. «Принципы советского гражданского процесуального права»

СЮ № 12 1974 г
18. Гражданский процес. Учебник для вузов под ред. Комиссарова і проф.

Ю.К.Осипова. Москва 1996р
19. Елисейкин П.Ф. “Предмет судебной деятельности в советском гражданском процесе (его понятие, место, значение).” Автореферат.
20. Елисейкин П.Ф. «Процесуальное понимание спора о праве и его критика и проблемы защиты субъективных прав и советская критика Ярославль 1974г
21. Елисейкин П.Ф. “Защита субъективных прав и интересов, компетенция суда в советском гражданском процесе”. Владивосток.1969г
22. Добровольський А.А., Иванова С.А. «Основные проблемы исковой формы защиты права» М.1979г
23. Логинов П.Ф. «Понятие иска и исковой формы защиты права».СП. №2 1983г
24. Кожухарь А.Н. «Право на судебную защиту в исковом производстве».

Кишинев 1989г.
25. Осокина Г.Л. «Право на защиту в исковом производстве» Томк. 1990г.
26. Осокина Г.Л. “Проблемы иска и права на иск” Томск.1989р
27. Зайцев И.М. «Сущность хозяйственных споров». Саратов 1974 г
28. Клейн Н.И. “Встречній иск в суде и арбитраже” Москва.1964г
29. Клейман А.Ф. “Новейшие течения в науке гражданского процесуального права” Москва 1967г
30. Советское гражданское процесуальное право . под ред. проф. Гурвича М.А.

Москва . 1964г
31. Резниченко И.М. “Психологические аспекты искового производства”

Владивосток.1989г
32. Мельников А.А. “Правовое положение личности в советском гражданском процесе” Москва 1969г
33. Мицкевич А.В. “Субъекты советского права” Москва 1962г
34. Пащук А.Й. “Позов в радянському процесуальному праві” Львів.1997р.
35. Пушкар Е.Г. “Конституционное право на судебную защиту” Львов 1982г
36. Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 26 01 90р “Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи”
37. Фурса С.Я. “Окреме провадження, як складова частина цивільного процесу”. Практикум. Київ 1998 р.
38. Шакарян М.С. «Учение о сторонах в советском процесуальном процесе».

Москва. 1983г
39. Шакарян М.С. “Субъекты советского гражданского процесуального права

” Москва 1970г
40. Штефан М.Й. “Захист прав соціалістичних організацій в суді”
41. Штефан М.Й. ”Процесуальні засоби порушення цивільного судочинства”
42. Штефан М.Й. “Гражданская процесуальная ответственность повышение роли гражданской правовой ответсвенности в охране прав и интересов граждан и организаций” Киев 1988г.
43. Штефан М.Й. “Теория и практика на судебную защиту и ее реализации в гражданском процесе” Сар.’91г
44. Штефан М.Й. Цивільний процес, підручник. Київ. 1997 р
45. Щеглов В.Н. “Иск о судебной защите гражданского права” Томск 1987г
46. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар.

Київ.1990р.
47. Чечина Н.А.“Предмет гражданского судопроизводства” Ярославль 1985г.
48. Якубов С. “Права и обязаности сторон в советском гражданском процесе”

Ленинград 1961г

-----------------------
[1] В.П. Грибанов. Право на захист, як одна з правомочностей суб’єктивного цивільного права. Вісник МГУ “Право” №3
[2] Н.І. Матузов. Суб’єктивні права громадян СРСР. Саратов 1966р стор.45-
46
[3] ВП. Грибанов. Вказана робота стор.18
[4] С.І. Вільянський. Лекції по радянському цивільному праву. Харків.
1958, стор 179-181.
[5] Радянське цивільне процесуальне право під ред. Проф. К.С. Юдельсона
.М. 1968 р.стор.190
[6] М.А. Гурвич. Право на позов . М.-Л. Видавництво АН СРСР, 1949р
.стор.46,145
[7] А.О. Добровольський. Позовна форма захисту права. М.., 1965р., стор.29. О.П. Клейман. Новітні течії у радянській науці цивільного процесуального права. М.,1967р. стор.30-32
[8] А.О. Добровольський. Позовна форма захисту права. М.., 1965р., стор.89.
[9] раяднський цивільний процес. Під редакцією професора О.П. Клеймана. М.
1964р., стор.126
[10] Семенов В.М.Конституционні принципи гражданского судопроизводства.М.,1982. С59-60
[11] Совесткое граждаснкое процессуальное право (под ред. М.А.Гурвича)
М.1964, с.29
[12] Гражданский процес (под ред.К.С. Юдельсона) М.,1972 с.33-35
[13] Добровольський А.А. Иванова С.А., Основны проблем мсковой формы защиты права. Москва.1979. с.24
[14] Пятилетов. Встречый иск-одна из гарантий принципа равноправия сторон.Основы граждансткого производства.Бюллетень Верховного Суда СССР.
Москва. 1986г №1 с.5
[15] Семенов В.М.Специфические отраслевые принципы советского процесуального права с.239-240
[16] Бопнер А.Т.Принцип диспозитивности советского гражданского процесуального права. Москва. 1987г.с.22
[17] П.6 поставления №2 Пленума Верховного Суда від 14 апреля 1988г ” О подготовке гражданских дел к судебному разбиртельству” БВС1988г № 7 с.8-11
[18] БВС СССР 1978 № 2 .с38
[19] БВС РСФСР 1983. №9 с.1; 1981 №8 с.10; 1985 №5 с.12

[20] п.16 постановление Пленуму Верховного Суда СССР від 28 ноября 1980г.
«О практике применения судами законодательства при рассмотрении дел о расторжении брака»// БВС СССР 1981 №1 с.15 1987г №4
[21] П.17 постановления Пленума Верховного Суда СССР от 7 декабря 1979г.
«О практике применения судами законодательства при разрешении споров, связаних с воспитанием детей» // БВС СССР 1980г. №1с.33
[22] БВС СССР 1980 №4 с.25-26
[23] БВС СССР 1983г № 6 1987 №3
[24] М.А. Гурвич. Цивільні процесуальні відносини і процесуальні дії.
Праці. ВЮЗІ.,т. ІІІ М. 1965р, стор.72
[25] А.О. Добровольський. Вказана робота, стор. 39.

[26] Є. Пушкар, “До питання про закриття провадження у цивільних справах”
Радянське право, 1968 р., № 2.
[27] В. Пучинський. Прийняття заяв по цивільних справах. “Радянська юстиція “ 1966 р. № 1.
[28] Постанову Пленуму Верховного Суду СРСР від 11 жовтня 1965 р. Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду СРСР 1924— 1970 р., стор. 203 (надалі “Збірник...”).
[29] Бюлетень Верховного Суду СРСР. 1963 р., № 6, стор. 3.
[30] С. Н. Абрамов, Радянський цивільний процес. Держвидав,Москва, 1952 р., стор. 164.
[31] “Радянське цивільне процесуальне право”. Під загальною редакцією проф.
К. С. Юдельсона, М., 1965 р., стор. 202.
[32] Див Закон Союзу РСР про затвердження «Основ законодавства Союзу РСР й Союзних республік про шлюб і сім'ю» від 27 червня 1968 р Зб-Основи зиконодавстаа Союзу РСР і Союзних республік». ЛІ., 1971, стор. 345.
[33] В. П у ч и н с ь к й й, Вказана робота, стор. 14.
[34] Радянський цивільний процес, під редакцією проф. Клеймана А.Ф. вид-во
МДУ, 1964 стор.125
[35] М.А.. Гурвич, «Право на пред'явлення позову в теорії і судовій практиці останніх років». Правознавство. 1961 р., № 2.
[36] Бюлетень Верховного Суду РРФСР, 1965, №10, стор. 2.
[37] Архів Харківського районного народного суду . 1971 р
[38] Є Пушкар. Вказана робота, стор. 33
[39] Бюлетень Верховного Суду РРФСР, 1969 р., № 1, стор. 6—7.
[40] Див. Л. Кретова. Розгляд справ про потрави посівів, «Радянське право», 1971, № 4, стор. 25
[41] В. Н. Щеглов Питання закінчення цивільної справи без винесення судового рішення. «Труди Томського держуніверситету», т. 159, 1965, стор.
111. М. Т у п ч і є в. Закриття цивільних справ. “Соціалістіїчнз законність”, 1964р., № 5, стор. 53—54.

[42] Архів Валківського районного суду Харківської області, 1970 р.
[43] Науково-практичний коментар до ЦПК РРФСР, М., 1965, стор. 160.
[44] В. І. Тертишников. Автореферат кандидатської дисертації. Харків,
1972.
[45] А О Добровольський Позовна форма захисту права М. 1965, стор 146
[46] «Радянський цивільний процес». Під редакцією проф. Ч А. Гурвича , стор. 119.
[47] Бюлетень Верховного Суду СРСР, 1962, № 12, стор. 15. 1966 р., № 3, стор 14.
[48] В Воложанін. “Законна сила рішень товариського суду у цивільнтх справах “ Радянська юстиція, 1963 р., № 3, стор. 10.
[49] Постанову Пленуму Верховного Суду СРСР від 9 квітня 1965 р. “Про практику передачі справ і матеріалів на розгляд товариських судів”. Зб. ст
25
[50] А Фельдман. Відносно компетенції товариських судів у цивільно- правових спорах. «Радянське право». 1966 р , Кї 2, стор. 73 Його ж
«Правове

значення рішення товариського суду» «Радянське право», 1963, № 2, стор. 35.
[51] ЛІ П Чередниченко. “Товариські суди Української РСР” «Наукова думка»,
Київ, 1969 р., стор. 51.
[52] Радянське право . 1968 р., № 2, стор 34

[53] Є. Пушкар, Наслідки подання позову без належних повноважень
“Радянське право”, 1972 р.,№ 2, стор 41.
[54] Л А н и с и м о в а. “Залишення позовів без розгляду”. “Радянська юстиція ” , 1960 р , №6, стор 53.
[55] В Ф. Ковін. Підготовка цивільних справ до судового розгляду.
Автореферат кандидатської дисертації, Свердловськ, 1971 р.
[56] Л. В о лохова. Докази у спорах про встановлення батьківства
“Радянська юстиція”, 1969 р., № 18, стор. 12.
[57] Р. Ч е р т к о в. Особливості передачі деяких справ на розгляд товариських судів «Радянське право», 1965 р., № 6, стор. 51—62.
[58] Г. Любарська, Відводи “Радянська юстиція”, 1969р., № 14, стор. 21.
[59] О. Селезнєв. Деякі питання застосування нового цивільного процесуального кодексу УРСР «Радянське право», 1964 р., № 4
[60] Я Штутін, Коментар до ст. 176 ЦПК УРСР «Радянське право», 1965 р , №
1, стор 68
[61] Про розв'язання питань, які виникли у судовій практиці при застосуванні ЦПК «Радянська юстиція», 1965, Л'з 2, стор 5
[62] Архів Харківського районного суду, 1971 р
[63] Є Пушкар Деякі питання залишення позову без розгляду «Радянське право», 1969 р , № 3, стор. 50.
[64] М. Гурвич Залишення позову без розгляду, “Радянська юстиція», 1964 р,
№ 6, стор. 10.
[65] Постанову Пленуму Верховного Суду СРСР 19 березня 194? р. Про судову практику у справах про виключення майна з опису (звілльнення майна від арешту) з редакції Постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 24 червня
1960 р. Збірник ... стор. 71
[66] Судова практика у справах про звільнення майна від арешту »Радянська юстиція», 1969 р. Кї 8, стор. 5. Див. М. Сл ес а ре вс ь к й й, Розгляд справ про виключення майна з опису «Радянське права:". 1969 .р. № 9. стор.
43
[67] М. П. Ринг. Позовна давність та її значення в зміцненні господарського розрахунку «Питання радянського цивільного права», М., 1955,ст. 89—93.
[68] “Питання загальної теорії права”, М., 1960, стор. 207
[69] О. С. Іоффе, Курс цивільного права. Вид. ЛДУ, 1958, стор. 250.
[70] А. О. Добровольський. Вказана робота, стор. 105—109.
[71] О. С. Іоффе, Вказана робота, стор. 261.
[72] Радянський цивільний процес. Під редакцією проф. Клеймана О. Ф.. 1954 р., стор. 16і; Радянський цивільний процес. Під редакцією професора
Юдельсона , 1956, стор. 221. Радянське цивільне процесуальне право. Учбовий посіб;.'их під редакцією Гурвича М. А. 1957 р. ст. 181—183.

[73] С. Н. Абрамов. Радянський .цивільний процес, М., 1952, стор. 169.
[74] Н. І. Клейн. Зустрічний позов у радянському цивільному про- цесі.
Автореферат кандидатської дисертації, 1951 р. стор. 10.
[75] А. Т. А рапо в. Про поняття і процесуальну природу зустрічного позову.
Праці Тульського державного університету ім. В. В. Куйбишева. Збірник робіт юридичного факультету, том 159, 1965 р., стор. 95.
[76] Радянське цивільне процесуальне право, Учбовий посібник під редакцією проф. Гурвича М. А., ЛІ., 1957 р., ст. 181.
[77] Н. І.Кл е й н. Зустрічний позов у суді та арбітражі, М., 1964 р.. стор. 11:
[78] М. А. Гурвич, Право на позов, М., 1949, стор. 49.
[79] «Радянський цивільний процес». Під редакцією проф К. С. Юдельсона, М
1956 о . стор 221 Диз Радянське цивільне процесуальне прач"

Під редакцією проф. М.А, Гурвича М . 1957 р, стор 181.
[80] Л . І. Анисимова , Зустрійчний позов і заперечення проти позов ..
“Правознавство” 1961 р., ,№ 1, стор. 143.
[81] Д . Швейне р Зустрічний позов «Соціалістична законність' 1957 р., №
1, стор 44 Б С Антипов, Л. С. Герзон Адвокат у радянському цивільному процесі. 1954 р , стор. 77.

[82] Іоффе О.С. Радянське цивільне право (загальна частина) ЛДУ 1958року.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5