Фінансова санація та стабілізація діяльності підприємства

Фінансова санація та стабілізація діяльності підприємства

ЗМІСТ

|ВСТУП | 4 |

|РОЗДІЛ 1. ФІНАНСОВА САНАЦІЯ. ЇЇ СУТНІСТЬ ТА ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ | |

|1.1. Фінансова криза на підприємстві. Економічний зміст та | 6 |

|причини виникнення | |

|1.2. Економічна сутність санації підприємств |10 |

|1.3. Менеджмент фінансової санації |16 |

|РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ САНАЦІЙНОГО АУДИТУ НА| |

|ПІДПРИЄМСТВІ | |

|2.1. Сутність та основні завдання санаційного аудиту |19 |

|2.2. Аналіз виробничої та фінансової сфери ДВАТ „Шахта ім. М.І. |23 |

|Калініна” ДХК „Донвугілля” | |

|2.3. Аналіз причин кризи та сильних і слабких сторін підприємства|49 |

|РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ СТАБІЛІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ПО ВИХОДУ| |

|З КРИЗИ | |

|3.1. Збільшення вхідних грошових потоків |52 |

|3.2. Зменшення вихідних грошових потоків |58 |

|3.3. Залучення інвестицій з метою стабілізації діяльності ДВАТ |62 |

|„Шахта ім. М.І. Калініна” ДХК „Донвугілля” | |

|ВИСНОВКИ |65 |

|СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ |68 |

|ДОДАТКИ | |

ВСТУП

Актуальність теми. У процесі становлення ринкових відносин в Україні,

питання пов’язані з санацією підприємства мають важливе практичне

значення. В умовах, коли майже всі ланки фінансової системи опинилися в

кризі, з’явилась необхідність проведення санації підприємств з метою

виведення їх з глибокої кризи. В даний час кожен суб'єкт, незалежно від

виду основної діяльності і форми власності підприємства повинний реально

оцінювати к власний фінансовий стан, так і фінансовий стан потенційних

партнерів чи контрагентів.

Недостатній фінансовий стан підприємства є причиною його

неплатоспроможності, погіршення фінансової стійкості, які приводять до

незапланованих втрат і не досягнення необхідного фінансового результату чи

навіть банкротства. Виходячи з цього питання дослідження фінансових засад

проведення санації та стабілізації діяльності підприємства є важливим дляя

забезпечення його подальшої роботи в ринкових умовах.

Мета і задачі роботи. Метою випускної роботи є проведення аналізу

фінансових результатів ЗАТ “Чумак” на основі використання основних методів

санаційного аудиту з урахуванням досвіду розвитку вітчизняних і зарубіжних

суб’єктів господарської діяльності, а також розробити напрямки стабілізації

діяльності підприємства . До основних задач дослідження відносяться:

1) Аналіз виробничої сфери підприємства;

2) Аналіз фінансової сфери підприємства;

3) Аналіз причин кризи та сильних і слабких сторін підприємства;

4) Розробка заходів по збільшенню вхідних грошових потоків;

5) Аналіз можливих напрямків по зменшенню вихідних грошових потоків;

6) Пошук шляхів залучення інвестицій.

Методи дослідження. До основних методів аналізу, що використовується в

роботі, відносяться внутрішній та зовнішній аналіз, використана розроблена

система показників, які відображають фінансовий стан та його динаміку.

Проводився структурний та динамічний аналіз показників підприємства.

Структура роботи. Виходячи з мети і задач дослідження структура роботи

включає три розділи. Перший розділ присвячений фінансовим засадам

проведення санації та стабілізації діяльності підприємства. Другий розділ

присвячено організації та порядку проведення санаційного аудиту на

підприємстві, аналізу його господарчої та фінансової діяльності. В третьому

розділі міститься розроблені під час написання роботи напрямки стабілізації

діяльності підприємства по виходу з кризи.

Характеристика об’єкту дослідження. ДВАТ “Шахта ім. М.І.Калініна” ДПХ

“Донвугілля” була введена в експлуатацію у 1961 році.

Встановлена видобувна можливість шахти з 1994 року – 600 тис. тон за

рік. Шахта розробила пласти К1/5. К2/2, Н7, В., НЮ. У даний час зусилля

концентровані на пласті НЮ "Ліванський" Смопніновської світи (потужність

пласта 1.2-1.3 м). Усі роботи ведуться на двох горизонтах, які

знаходяться від поверхні на глибині 1070 м и 1225 м.

Пласти Смопніновської світи небезпечні. Тому шахта віднесена до

розряду сверхкатегорной.

Загальна довжина горяних виробіток - 76469 м .

Схема підготовки пластів - погоризонтна. Система розробки - без

перервна.

Огляд джерел, використаних в роботі. У роботі використані нормативні

документ України, наукові розробки і навчальні посібники, періодична

література, а також матеріали, що відбивають господарську і фінансову

діяльність підприємства.

В роботі використані наукові розробки таких авторів: Терещенко О.О.,

Бланка І.А., Савицької Г.В., Баканова М.І., Буряка Л.Д., Поддєрьогіна А.М.

РОЗДІЛ 1

ФІНАНСОВА САНАЦІЯ. ЇЇ СУТНІСТЬ ТА ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ

1. Фінансова криза на підприємстві. Економічний зміст та причини

виникнення

Заходи, спрямовані на оздоровлення фінансової системи України, можуть

дати позитивні результати лише за умови санації фінансів базової ланки

економіки — підприємств промислової галузі. Висока собівартість продукції

вітчизняного виробництва та істотне зменшення попиту на неї стали головними

причинами фінансової кризи переважної більшості українських підприємств

[40].

В умовах дії ринкових відносин суб'єкти господарювання мають постійно

адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати кість,

знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат. Проте

вітчизняні підприємства не змогли безболісно перейти від „ринку продавця”,

кий дів за адміністративної системи господарювання, до „ринку покупця”.

Керівники багатьох суб'єктів господарювання за браком належної кваліфікації

(або зумисне) довели свої підприємства до межі банкрутства.

Однією з негативних тенденцій, яка є наслідком незадовільного

фінансового стану більшості вітчизняних підприємств, є катастрофічне

зростання кредиторської і дебіторської заборгованості на підприємствах.

Зауважимо, що банкрутство та ліквідація підприємства означають не лише

збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів

продукції, а й зменшення податкових надходжень до бюджету, зростання

безробіття, що зрештою може стати одним із чинників макроекономічної

нестабільності. Істотним є те, що серед підприємств, справи про банкрутство

яких перебувають на розгляді, значний відсоток становлять такі, що

тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато

вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації

(оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з

боргами і продовжити діяльність. Проте через недосконале законодавство,

відсутність належного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит

кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фінансової

підтримки виробничих структур та з інших суб'єктивних і об'єктивних причин

багато з потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що належать

до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними

банкрутами.

У ринковій економіці банкрутство підприємств — нормальне вище.

Банкрутство підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи,

система заходів щодо управління кою не дала позитивних результатів [40].

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності

підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові

відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, к

правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства

підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього

підприємства потенціалу для успішного функціонування.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами:

1. джерелами (факторами) виникнення;

2. видом кризи;

3. стадією її розвитку.

Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову

неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог санаційних

заходів.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень

щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати

причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві,

поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності

підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи с підприємстві можуть

бути:

. спад кон'юнктури в економіці в цілому;

. зменшення купівельної спроможності населення;

. значний рівень інфляції;

. нестабільність господарського та податкового законодавства;

. нестабільність фінансового та валютного ринків;

. посилення конкуренції в галузі;

. криза окремої галузі;

. сезонні коливання;

. посилення монополізму на ринку;

. дискримінація підприємства органами влади та управління;

. політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в

країнах підприємств — постачальників сировині (споживачів продукції);

. конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер.

Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент

неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або

недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним

із завдань якої є прогнозування банкрутства.

Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи. З метою

систематизації їх можна згрупувати в перелічені далі блоки.

1. Низька кість менеджменту;

2. Дефіцити в організаційній структурі;

3. Низький рівень кваліфікації персоналу;

4. Недоліки у виробничій сфері;

5. Прорахунки в галузі постачання;

6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;

7. Прорахунки в інвестиційній політиці;

8. Брак інновацій та раціоналізаторства;

9. Дефіцити у фінансуванні;

10. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування,

аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).

Загалом усі названі причини кризи досить тісно взаємопов’язані,

становлять складний комплекс причинно-наслідкових зв’язків. Безперечно,

досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи,

можна виокремити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але по

суті вони зводяться до щойно перелічених.

Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-

господарський стан підприємства такі:

. втрата клієнтів і покупців готової продукції;

. зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;

. неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

. підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

. збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність

наднормативних: запасів;

. виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності

кадрів;

. підвищення тиску на ціни;

. істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання

виручки від реалізації продукції.

Розрізнюють три види кризи:

1. стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий

потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);

2. криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують класний капітал,

і це призводить до незадовільної структури балансу);

3. криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна

загроза втрати платоспроможності).

Між розглядуваними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові

зв’язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою

чергу, приводить до втрати підприємством ліквідності. Зумовлене зовнішніми

та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить,

з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого — до

зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом

розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська

заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є

ідентифікація: глибини фінансової кризи. Існують Іри фази кризи:

1. фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства

(за умови переведення його на режим антикризового управління);

2. фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує

негайного проведення фінансової санації;

3. кризовий стан, кий не сумісний подальшим існуванням підприємства і

призводить до його ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної

та своєчасної реакції на неї.

1.2. Економічна сутність санації підприємства

Найдійовішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова

санація. Термін «санація» походить від латинського „sапаrе” — оздоровлення,

видужання. Економічний словник тлумачить це поняття к систему заходів,

здійснюваних для запобігання банкрутств промислових, торговельних,

банківських монополій, визначаючи, що санація може відбуватися злиттям

підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією;

випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу;

збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій;

перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повною або

частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі

банкрутства [23].

Вважаємо, що наведене в словнику тлумачення цілей санації та механізму

її проведення, перелік санаційних заходів не є достатньо чіткими. Адже

попередження банкрутства ще не означає оздоровлення та повного виходу

підприємства з фінансової кризи. Наведений перелік заходів є неповним і не

розкриває принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших форм

санації.

Деякі з вітчизняних авторів (наприклад, І. А. Бланк) із санацією

ототожнюють лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які

реалізуються з допомогою сторонніх юридичних, а також фізичних осіб і

спрямованих на попередження оголошення підприємства-боржника банкрутом і

його ліквідації [17]. Із цим не можна погодитись, оскільки мобілізація

внутрішніх фінансових резервів є невід'ємною складовою процесу оздоровлення

будь-кого підприємства.

М.І. Титов у монографії, присвяченій матеріально-правовим та

процесуальним аспектам банкрутства, пропонує дати таке законодавче

визначення санації: санація — це оздоровлення неспроможного боржника,

надання йому фінансової допомоги з боку власника майна, кредиторів та інших

юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних), спрямованих на

підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству [41].

Це визначення також тяжіє до розуміння санації к інституту зовнішньої

фінансової підтримки боржника.

Згідно із Законом України «Про банкрутство» від 1992 р., під санацією

розуміється задоволення вимог кредиторів і виконання зобов’язань перед

бюджетом та іншими державними цільовими фондами, у тому числі кредитором,

що добровільно бере на себе задоволення зазначених вимог та виконання

відповідних зобов’язань. Отже, згідно з таким підходом санація за своєю

правовою основою є лише інститутом переведення боргу. Проте з цим аж ніяк

не можна погодитися.

Нова редакція Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або

визнання його банкрутом», прийнята у 1999 році, розрізняє поняття «санація»

та «досудова санація». У цьому документі санація розглядається к система

заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою

запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його

фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково

вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і

(або) зміною організаційної та виробничої структури боржника. Досудова

санація — система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника,

здійснюваних власником боржника, інвестор, з метою запобігати його

ліквідації, вдавшись до реорганізаційних, організаційно-господарських,

управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових

заходів у межах чинного законодавства до початку порушення справи про

банкрутство. Недоліки наведених визначень санації також цілком очевидні

[2].

Своє тлумачення поняття «санація» має і Національний банк України:

режим фінансової санації — це система не примусових і примусових заходів,

спрямованих на збільшення обсягів капіталу до необхідного рівня протягом

визначеного періоду з метою відновлення ліквідності та платоспроможності й

усунення порушень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності

або скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень [11].

У Законі України «Про страхування» ми знаходимо також «оригінальне»

тлумачення терміна «санація». Згідно із цим Законом примусова санація

страхової компанії передбачає:

. проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності

страховика, у тому числі обов’язкової аудиторської перевірки;

. встановлення заборони на вільне користування майном страховика та

прийняття страхових зобов’язань без дозволу Комітету у справах нагляду

за страховою діяльністю;

. встановлення обов’язкового для виконання графіка здійснення

розрахунків зі страхувальниками;

. прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика [4].

На нашу думку, зазначений підхід до розуміння сутності санації є

надто одностороннім і не витримує жодної критики.

Із наведеного широкого спектра думок щодо сутності поняття санації

можна синтезувати єдине визначення, яке має ввібрати в себе раціональне

зерно кожного з наведених варіантів. На нашу думку, таким можна вважати

визначення, дане відомими зарубіжними економістами (Н. Здравомислов, Б.

Бекенферде, М. Гелінг), провідними фахівцями у питаннях виведення

підприємств із фінансової кризи: санація — це система фінансово-

економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних

заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності,

ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в

довгостроковому періоді. Тобто санація — це сукупність усіх можливих

заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Подане визначення втілює комплексний підхід до розглядуваного поняття,

є універсальним і всебічно висвітлює економічну сутність санації

підприємств. Для повнішого розкриття змісту санації слід конкретизувати

види заходів, які проводяться в межах фінансового оздоровлення суб'єктів

господарювання.

Особливе місце у процесі санації посідають заходи фінансово-

економічного характеру, які відбивають фінансові відносини, що виникають у

процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових

джерел оздоровлення підприємств.

Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах

позики або на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення

причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності й

платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості,

поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових

ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного

характеру.

Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на

вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно правових

форм бізнесу, підвищення кості менеджменту, звільнення підприємства від

непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих стосунків між

членами трудового колективу тощо. У цьому контексті розрізняють два види

санації:

1. Санація зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства-

боржника.

2. Санація зі зміною організаційно-правової форми та юридичного статусу

санованого підприємства (реорганізація).

Виробничо-технічні санаційні заходи пов’язані насамперед з

модернізацією та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв та

підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу,

поліпшенням кості продукції та зниженням її собівартості, вдосконаленням

асортименту продукції, що випускається, пошуком та мобілізацією санаційних

резервів у сфері виробництва.

Оскільки санація підприємства пов’язана, к правило, зі скороченням

зайвого персоналу, велике значення мають санаційні заходи соціального

характеру. Особливо це стосується фінансового оздоровлення підприємств-

гігантів або підприємств-міст. В такому разі звільнення працівників може

призвести до соціальної нестабільності в регіоні. Саме тому слід вести

помірковану політику звільнення у взаємозв’язку із реалізацією соціального

плану проекту санації. Тут можуть бути передбачені такі заходи, як

створення та фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук і пропозиція

альтернативних робочих місць, додаткові виплати з безробіття, надання

звільненим працівникам позик тощо.

На практиці досить часто із санацією ідентифікується поняття

«реструктуризація». Реструктуризація суб’єкта господарювання — це

проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних

заходів, спрямованих на зміну його структури, системи управління, форм

власності, організаційно-правових форм, які здатні відновити прибутковість,

конкурентоспроможність та ефективність виробництва.

Можна стверджувати, що „санація” є ширшим поняттям, ніж

„реструктуризація”. Реструктуризацію доцільно розпочинати на ранніх стадіях

кризи. Вона спрямована переважно на подолання причин стратегічної кризи та

кризи прибутковості. А санація включає в себе к реструктуризацію (заходи

щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності), так і заходи

фінансового характеру (спрямовані на відновлення ліквідності та

платоспроможності).

В економічній літературі часто згадується концепція швидкого виявлення

фінансової кризи та радикальних санаційних дій («Primat des Handelns»).

Прихильники цього напрямку (здебільшого економісти-практики) не враховують,

що в разі його вибору не залишається часу для досконалого дослідження

причин кризи та розробки оптимальної санаційної стратегії. На противагу цим

поглядам теоретики додержують думки, що цейтнот у підготовці санаційних

заходів — основний фактор майбутніх невдач, оскільки втрачається шанс для

розробки імпровізованих та гнучких дій.

На методи та форми проведення санації вплинули розвиток економічної

теорії; еволюція ролі держави як регулятора ринкової економіки;

макроекономічні зміни в країнах колишнього соціалістичного блоку та

зумовлений цими змінами трансформаційний спад; нові підходи до приватизації

(реприватизації) підприємств. Вивчаючи теоретичну і практичну базу санації

підприємств, ознайомлюємося з основними проблемами, що становлять предмет

досліджень зарубіжних економістів у цій галузі. Предметом дискусій

провідних учених Німеччини, США, Великобританії є питання, пов’язані з

методами прогнозування банкрутства підприємств, класифікацією фінансових

джерел санації та послідовністю їх мобілізації; змістом контролінгу

санації, порядком проведення санаційного аудиту; формами та розмірами

державної фінансової підтримки підприємств; санаційними пріоритетами;

швидкістю фінансового оздоровлення; приватизаційними аспектами санації

підприємств тощо.

1.3. Менеджмент фінансової санації

Процес організації фінансової санації підприємств можна подати трьома

основними функціональними блоками:

1. Розробка санаційної концепції та плану санації.

2. Проведення санаційного аудиту.

3. Менеджмент санації.

Як правило, план санації розробляють за дорученням власників чи

керівництва підприємства консалтингові чи аудиторські фірми в тісному

взаємозв’язку із внутрішніми службами контролінгу (якщо такі є на

підприємстві). У разі, якщо санація здійснюється у ході провадження справи

про банкрутство, то розробляти план повинен призначений арбітражним судом

керуючий санацією. Санаційний аудит здійснюється аудиторськими компаніями

на замовлення потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть

взяти участь у фінансуванні санації.

Вирішальне значення для успішного проведення фінансового оздоровлення

підприємства є організація ефективного менеджменту санації.

Поняття «менеджмент» можна розглядати з трьох сторін: к систему

економічного управління, к орган управління (апарат управління), к форму

підприємницької діяльності.

Менеджмент (англ. management — управління) узагальнено можна визначити

к систему економічного управління виробництвом, що включає сукупність

принципів, методів, форм і прийомів управління [16].

З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в

його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої

діяльності [40].

Сутність менеджменту санації можна розглядати у двох аспектах:

інституційному та функціональному.

З інституційного боку до менеджменту санації можна віднести всіх

фізичних осіб, які уповноважені власниками суб'єкта господарювання чи силою

закону провести фінансову санацію підприємства, тобто здійснювати фактичне

управління підприємством на період його оздоровлення. Зауважимо, що досить

часто на межу банкрутства підприємство доводить саме невміле чи навмисно

неправильне управління. Керівництво підприємства, яке привело його до

фінансової кризи, к правило, не в змозі ефективно управляти фінансовою

санацією. Звідси випливає необхідність заміни керівництва підприємства або

передачі повноважень щодо санації третім особам.

Загалом до осіб, які можуть бути носіями менеджменту санації, слід

віднести контролюючі органи (наприклад департамент банківського нагляду

НБУ, страховий нагляд тощо), консультантів, аудиторів, керуючих санацією,

які призначаються відповідно до рішення арбітражного суду, представників

банківських установ чи інших кредиторів, досвідчених менеджерів, а також

колишнє керівництво підприємства. Вирішення питання з призначенням

менеджменту санації належить до числа першочергових заходів у рамках

фінансового оздоровлення.

З функціонального бону менеджмент санації — це система антикризового

управління, яка полягає в ефективному використанні фінансового механізму з

метою запобігання банкрутству та фінансового оздоровлення підприємства.

Функціональні сфери менеджменту санації можна розглядати к окремі фази

управлінського циклу, причому у процесі санації підприємства такі цикли

перманентно повторюються при досягненні окремих стратегічних чи тактичних

цілей.

До функціональних сфер менеджменту санації слід віднести такі:

а) постановка цілей;

6) формування та аналіз проблеми (головна проблема — фінансова криза);

в) пошук альтернатив, прогнозування та оцінювання їх реалізації (добір і

оцінювання необхідного каталогу санаційних заходів);

г) прийняття рішення;

д) реалізація (проведення конкретних санаційних заходів);

е) контроль;

є) аналіз відхилень.

Санаційний менеджмент включає:

1. Управління активами:

а) оборотними;

б) необоротними.

2. Управління капіталом:

а) формування фінансової структури капіталу;

б) управління формуванням власних фінансових ресурсів;

в) управління залученням позикових фінансових ресурсів.

3. Управління інвестиціями.

4. Управління грошовими потоками.

5. Управління фінансовими ризиками та упередження банкрутства [17].

У процесі досягнення головної мети фінансовий менеджмент направлений

на вирішення таких основних завдань:

1. Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів

відповідно до завдань розвитку підприємства у майбутньому періоді.

2. Забезпечення найефективнішого використання сформованого обсягу

фінансових ресурсів у розрізі основних напрямів, діяльності підприємства.

3. Вдосконалення управління грошовими потоками.

4. Забезпечення максимізації прибутку підприємства з найменшим рівнем

фінансового ризику.

5. Забезпечення мінімізації рівня фінансового ризику при очікуваному

рівні прибутку;

6. Забезпечення беззбиткової діяльності підприємства [42].

Важливою складовою організації дієвого менеджменту санації є створення

ефективної системи контролінгу, головним завданням кого є визначення

стратегічних та тактичних цілей санації та орієнтація процесу управління на

досягнення цих цілей. Вирішальним при цьому є створення системи

інформаційного забезпечення, планових, аналітичних та контрольних служб.

Зауважимо, що не існує єдиних рецептів організації менеджменту

санації підприємства. Кожен випадок фінансової кризи потребує

індивідуального підходу до управління процесом її подолання.

РОЗДІЛ 2

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ САНАЦІЙНОГО АУДИТУ

НА ПІДПРИЄМСТВІ

2.1. Сутність та основні завдання

У вітчизняній науково-практичній літературі поняттю «санаційний аудит»

досі приділялося дуже мало уваги, оскільки здебільшого економісти не

вбачали істотної різниці між звичайним аудитом та аудитом, здійснюваним на

підприємствах, що перебувають у фінансовій кризі. З прийняттям Закону

України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його

банкрутом», ким передбачена можливість досудової санації, а також санації

підприємства і укладання мирової угоди під час провадження справи про

банкрутство, питання проведення саме санаційного аудиту підприємств набуває

надзвичайної актуальності. Адже рішення санаторів, кредиторів, арбітражного

суду щодо застосування процедури санації чи мирової угоди істотно залежить

від висновків санаційного аудиту досліджуваного підприємства.

Зазначеним Законом передбачено, зокрема, що для з’ясування фінансового

стану боржника суддя на підготовчому засіданні суду чи під час розгляду

справи про банкрутство може призначити експертизу фінансового стану та

наявного в підприємства плану санації. Окрім цього, якщо боржник звернеться

до суду із завою про порушення справи про своє банкрутство, на підготовчому

засіданні з’ясовуються ознаки його неплатоспроможності. Арбітражний суд в

ухвалі щодо порушення справи про банкрутство може зобов’язати боржника

подати аудиторський висновок або провести аудит. Якщо в боржника немає для

цього коштів, арбітражний суд може призначити аудит за рахунок кредитора

лише за згодою останнього. У такому разі йдеться, з одного боку, про аудит

з метою встановити наявність підстав для порушення справи про банкрутство,

а з іншого — про санаційний аудит, що має визначити доцільність санації

підприємства.

Загалом аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності,

обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-

господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення

достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному

законодавству та встановленим нормативам [1].

Аудиторські послуги можуть надаватися у формі аудиторських перевірок

(аудиту) та пов’язаних з ними експертиз, консультацій з питань

бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-

господарської діяльності та інших аспектів економіко-правового забезпечення

підприємницької діяльності юридичних і фізичних осіб. Аудит проводиться

зовнішніми, незалежними від підприємства органами, найчастіше

спеціалізованими аудиторськими фірмами або аудиторами. До основних

принципів аудиту належать:

1. цілісність та повнота;

2. об'єктивність;

3. незалежність;

4. конфіденційність;

5. компетентність;

6. документальне оформлення.

Ці принципи є основою всіх міжнародних норм аудиту і повністю

стосуються й санаційного аудиту.

Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності аудиторських фірм. Він

має свої особливості к щодо методів, так і щодо об'єктів і цілей

проведення. Характерним для санаційного аудиту є те, що він приводиться на

підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Головна його мета —

оцінити санаційну спроможність підприємства на підставі аналізу фінансово-

господарської діяльності та наявної санаційної концепції.

Необхідність проведення санаційного аудиту зумовлена тим, що

користувачам потрібна інформація про фінансовий стан суб'єкта

господарювання та реальність санаційної концепції.

Замовниками санаційного аудиту підприємства, яке перебуває у

фінансовій кризі, можуть бути:

. нинішні та потенційні власники корпоративних прав підприємства (якщо

приймається рішення про збільшення статутного капіталу);

. андеррайтери (якщо вирішується питання про викуп ними корпоративних

прав нової емісії);

. позикодавець, наприклад банківський консорціум (якщо вирішується

питання про надання санаційного кредиту);

. саме підприємство (якщо воно виходить з пропозицією про укладання

мирової угоди та проведення санації під час провадження справи про

банкрутство);

. потенційний санатор (якщо вирішується питання про санацію

підприємства реорганізацією);

. державні органи (якщо вирішується питання про надання підприємству

державної санаційної підтримки).

Зовнішнім замовникам аудиту потрібна обґрунтована інформація, яка має

підтвердити, що:

1) дані про фінансово-майновий стан боржника є достовірними і повними;

2) план санації є реалістичним;

3) вибрано найраціональніший із можливих варіантів розвитку підприємства.

Вони доручають аудиторові провести економіко-правову експертизу

наявної санаційної концепції та зробити висновки про доцільність вкладанню

коштів в об'єкт санації Висновок спеціаліста потрібний і тому, що

користувачі не мають доступу до відповідних джерел інформації та

спеціальних знань для її оцінювання.

Санаційний аудит можна розглядати к один з інструментів зменшення до

певного рівня інформаційного ризику для інвесторів, кредиторів та інших

осіб, які мають намір узяти участь у фінансовій санації підприємства [40].

Санаційний аудит проводять зовнішні аудитори в тісній співпраці з

внутрішніми службами підприємства, особливо з відділом контролінгу. Особи,

які здійснюють санаційний аудит, мають бути не лише висококваліфікованими

економістами, а й розумітися на галузевих особливостях діяльності того чи

іншого підприємства. У правовому та економічному плані аудитор має бути

повністю незалежним к від підприємства, котре він перевіряє, так і від

замовника аудиторського висновку (кредиторів та інвесторів). Загалом

санаційний аудит складається з таких етапів:

1) ідентифікація даних;

2) експертиза;

3) висновки;

4) вироблення рекомендацій.

Ідентифікація даних — це збір інформації, на підставі якої можна

судити про справжнє становище підприємства. Під експертизою розуміється

всебічний аналітичний процес, спрямований на здобуття об'єктивних висновків

про поточний і перспективний стан об'єкта аудиту. Дані експертизи, наявні

докази та їх комплексний аналіз створюють підґрунтя для висновків про

санаційну спроможність підприємства та рекомендацій щодо вдосконалення

санаційної концепції.

Розробка санаційної концепції не є безпосереднім завданням санаційного

аудиту. Як уже зазначалося, готують санаційну концепцію або внутрішні

аналітичні служби підприємства, або сторонні особи: консалтингові фірми,

професійні керуючі санацією т. ін., хоча іноді аудитори беруть активну

участь у розробці плану санації.

Зауважимо, що санаційний аудит не слід ототожнювати з причинно-

наслідковим аналізом фінансового стану підприємства, кий здійснюється під

час розробки плану санації і є складовою частиною класичної моделі санації.

Незважаючи на те, що в обох випадках використовуються одні й ті самі методи

аналізу, а також на схожість цілей, між причинно-наслідковим аналізом та

санаційним аудитом існує принципова різниця: у першому випадку йдеться про

складову процесу розробки плану санації, у другому — про перевірку

достовірності та реальності наведених у плані санації даних.

2. Аналіз виробничо-господарської та фінансової сфер підприємництва

Важливим елементом санаційного аудиту є аналіз виробничо-господарської

діяльності підприємства щодо відповідності фактичного стану тим даним, які

відбиті в плані санації. У процесі аналізу виявляються також сильні та

слабкі сторони виробничої сфери підприємства з метою виробити рекомендації

щодо їх мобілізації чи усунення.

Аналізуючи виробничо-господарську діяльність, аудитор виконує таку

роботу:

1. Вивчає загальну виробничу структуру підприємства;

2. Оцінює рівень існуючої технології виробництва;

3. Аналізує витрати на виробництво;

4. Аналізує рух основних фондів та амортизаційних відрахувань;

5. Оцінює показники праці.

Методика проведення аналізу виробничо-господарської діяльності

наведена в постанові Кабінету Міністрів України „Про порядок проведення

санації державних підприємств” від 08.02.94 [12].

Згідно з цією методикою під час вивчення загальної виробничої

структури підприємства вирішуються такі завдання:

. досліджуються основні техніко-економічні показники структурних

підрозділів (обсяги виробництва, чисельність, основні фонди, фонд

оплати праці тощо);

. визначається кількість та місцезнаходження окремих структурних

підрозділів, у тому числі допоміжних і обслуговуючих, оптимальність їх

розташування, а також стан будівель і споруд;

. проводиться експертиза доцільності утворення окремих підрозділів у

ході майбутньої реструктуризації;

. визначаються основні види продукції, обсяги їх випуску та реалізації

за попередній і звітний роки, а також прогнозні показники на наступні

роки для кожного структурного підрозділу та для підприємства в

цілому.

У 1990 році шахтою було добуто 876.5 тис. тонн вугілля при чисельності

Страницы: 1, 2, 3