Фінансова санація та стабілізація діяльності підприємства

балансу).

Поточна дебіторська заборгованість включається до підсумку

балансу за чистою реалізаційною вартістю, яка визначаться к різниця між

поточною заборгованістю та резервом сумнівних боргів. Резерв сумнівних

платежів розраховується двома способами:

1. виходячи з платоспроможності окремих дебіторів (якщо існує значний ризик

невиконання платежів);

2. на підставі класифікації дебіторської заборгованості.

У ході аналізу аудитор повинен оцінити реальні можливості

рефінансування дебіторської заборгованості, а також тенденції її розвитку.

Зростання дебіторської заборгованості свідчить про надання підприємством

товарних позик споживачам своєї продукції. Кредитуючи їх, підприємство

фактично ділиться з ними частиною свого прибутку. Водночас кредитор може

брати позики для забезпечення своєї діяльності, що призводить до збільшення

власної кредиторської заборгованості.

3. Аналіз причин кризи та сильних і слабких сторін ДВАТ “Шахта

ім.Калініна”

На цьому етапі аудиту визначається повнота врахування в санаційній

концепції всіх причин та факторів, які призвели до кризової ситуації.

Перевіряться, чи правильно були використані методи ідентифікації причин

кризи. Встановлюється, чи діють причини кризи й досі чи вони вже подолані

(або зникли самі по собі). Визначаються вид та фаза фінансової кризи;

систематизуються причини кризи; виявляються фактори, які позитивно чи

негативно вплинули на кінцеві показники діяльності підприємства;

систематизуються сильні та слабкі сторони в діяльності підприємства.

Щоб зсувати фактичний стан підприємства та перспективи його розвитку,

у практиці санаційного аудиту застосовують так званий СОФТ-аналіз (SOFT-

analysis) – аналіз сильних (Strength) і слабких (Failure) сторін, а також

навних шансів (Opportunity) і ризиків (Threat). В економічній літературі

СОФТ-аналіз називають ще СВОТ-аналізом (SWOT- analysis).

Цей вид аналізу може стосуватися всього підприємства, його структурних

підрозділів, а також окремих видів продукції. На основі результатів аналізу

ендогенного середовища розробляються рекомендації, що мають на меті:

7) усунення наявних слабких місць,

8) ефективного використання існуючого потенціалу (сильних сторін).

У результаті СОФТ-аналізу екзогенного середовища виявляється

позитивний та негативний вплив на підприємство ззовні, а на цій підставі

виробляються пропозиції, які мають на меті:

1. нейтралізувати можливі ризики;

2. використати додаткові шанси.

Проаналізувавши показники діяльності підприємства ДВАТ “Шахта ім.

Калініна” ми можемо виділити наступні сильні сторони:

. кваліфікований інженерно-технічний персонал;

. наявність власних виробничих споруд;

. прихід молодих та енергійних співробітників фінансових служб;

. наявність реальної програми санації;

. законодавча підтримка збоку держави;

. фінансова допомога збоку кредиторів;

. наявність виробничого потенціалу.

Але нажаль поряд з сильними аспектами своєї кількості це підприємство

має і слабкі

ознаки, які дуже сильно позначилися, а деякі і далі позначуються на його

результатах діяльності. До основних слабких напрямків ми можемо віднести:

. інертність та зловживання керівництва підприємства;

. крадіжки на виробництві;

. висока енергомісткість продукції;

. велика дебіторська та кредиторська заборгованість;

. збільшення глибин видобутку вугілля.

К додатковим шансам, які підприємство може використати на свою

користь з метою покращення свого становища, можна віднести наступні:

. держава вживає протекціоністських заходів, спрямованих на захист

вітчизняного товаровиробника;

. низька ймовірність появи конкурентів;

. збільшення обсягів фінансування з боку держави.

Однак, к для любої системи, так і для економічної у тому числі, є

негативні причини , які можуть нівелювати діяльність додаткових шансів. К

таким ризикам на цьому підприємстві відносять:

. криміногенний ризик;

. інфляційний ризик (знецінення реальної вартості капіталу);

. ризик неплатоспроможності чи банкрутства контрагентів;

. ризик зміни податкового законодавства та накладення фінансових

санкцій;

. ризик аварій на виробництві.

Під час санаційного аудиту сильні та слабкі сторони дільності

підприємства слід оцінювати з урахуванням основних тенденцій змін у

зовнішньому щодо підприємства середовищі. Так, наявна виробнича програма на

актуальну дату може бути сильною стороною підприємства, проте згодом під

дією зовнішніх факторів вона може стати недосконалої і перетворитися на

його слабину.

Оскільки сильні та слабкі сторони є відносними показниками, відповідні

висновки мають ґрунтуватися на порівнянні з аналогічними характеристиками

підприємств-конкурентів. Під час аналізу сильних та слабких сторін

визначаються критичні сфери, які під дією специфічних зовнішніх та

конкурентних факторів впливають на економічні результати підприємства, а

далі встановлюються ключові параметри, від яких залежить ефективність

господарської діяльності. На практиці досить часто в ході СОФТ-аналізу

використовуються такі методи контролінгу, к анкетуванню та АВС-аналіз.

РОЗДІЛ 3

НАПРЯМКИ СТАБІЛІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ПО ВИХОДУ З КРИЗИ

Збільшення вхідних грошових потоків

Щоб виконувати термінові платіжні зобов'язання, кожному підприємству

потрібно мати у своєму розпорядженні достатній обсяг ліквідних засобів.

Якщо їх бракує, підприємство вважається неплатоспроможним. Відновити

платоспроможність можна, збільшивши вхідні грошові потоки. Вхідні грошові

потоки підприємства класифікують таким чином:

1) виручка від реалізації основної продукції;

2) надходження у вигляді інших операційних доходів;

3) доходи від інвестиційної діяльності;

4) кошти, залучені в результаті емісії корпоративних прав;

5) кошти, залучені на умовах позики;

6) державні дотації та субсидії.

До внутрішніх джерел збільшення грошових надходжень відносять перші

три позиції. Можливості підприємства, що перебуває у кризі, скористатися

останніми трьома джерелами фінансових ресурсів залежать від суб'єктивних

мотивацій та спроможності двох сторін: інвесторів (кредиторів) та власника

(у нашому випадку – держави). Однак насамперед треба розраховувати на

власні можливості, тобто на внутрішні джерела збільшення вхідних грошових

потоків.

Першим симптомом фінансової кризи на переважній більшості підприємств

є зменшення рівня реалізації продукції. І навпаки, досягнення необхідного

рівня реалізації продукції є головним критерієм успіху санації суб'єкта

господарювання. У довгостроковому періоді збільшення виручки від реалізації

і на цій основі досягнення прийнятного рівня прибутковості є головним

завданням санації підприємства, оскільки всі короткострокові заходи щодо

поліпшення фінансового стану підприємства втрачають сенс, якщо через

дефіцити у сфері збуту продукції підприємство через деякий час знову стає

фінансове неспроможним. Саме тому заходи щодо активізації збутової політики

підприємства належать до числа найбільш пріоритетних.

Коли йдеться про мобілізацію внутрішньовиробничих санаційних резервів,

аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації

продукції, виробництво і збут якої є предметом діяльності підприємства.

Проте малоймовірно, щоб дії, спрямовані на збільшення виручки від основної

реалізації, принесли відчутні результати в короткостроковому періоді.

Розмір виручки від реалізації залежить від двох основних факторів:

1. обсягу реалізованої продукції;

2. ціни одиниці такої продукції.

Щоб збільшити обсяги реалізації, слід максимально активізувати збутову

політику підприємства. Стимулювати збут можна помірним збільшенням цін. Не

існує єдиних дляя всіх підприємств рецептів збільшення обсягів реалізації.

Успіх у цій справі залежить під безлічі факторів. Тип санаційних заходів у

цій сфері залежить від конкретного підприємства та обраної ним стратегії

маркетингу. У стратегічному плані менеджмент підприємства має прийняти

рішення з трьох основних питань.

1. Яка номенклатура продукції та за якими цінами пропонуватиметься?

2. Якого обсягу реалізації за окремими періодами підприємство має

намір досгти?

3. Якою частиною ринку необхідно заволодіти?

Відповіді на поставлені запитання залежать від підприємницької

філософії суб'єкта господарювання, а також від того, як спрямована його

діяльність — на задоволення певних потреб споживачів, на забезпечення

зайнятості населення чи на максимізацію прибутковості.

З відповіддю на перше питання стосовно номенклатури все зрозуміло – це

вугілля марки Кр, який видобувається на шахті. А от стосовно ціни – це

питання набагато складніше.

Зрозуміло, що головним інструментом маркетингу є ціноутворення.

Рішення про зміни цін слід приймати на підставі поглибленого аналізу

наслідків цих змін.

Так на перших погляд все зрозуміло – треба підвищити ціну до рівня

собівартості і досягнути рівня беззбитковості. Але підвищення цін на

вугільну продукцію це дуже складна річ, тому що ціни у цій галузі

промисловості підпорядковані державі. Вугільна галузь взагалі є

стратегічною галуззю у нашій країні. Підвищення цін на вугільну продукцію

неминуче приведе до збільшення цін на продукцію, яка виробляється з

використанням вугілля – це кокс, метал, металеві вироби. Це знизить їх

конкурентоспроможність. Тому держава жорстко контролює ціноутворення у цій

галузі виробництва. Але водночас держава не в повній міри компенсує

зниження ціни, що й привело до глибокої фінансової кризи. Тому виникає

потреба звернутися до інших методів підвищення вхідних грошових потоків.

Одним з таких методів є реструктуризація активів підприємства.

Ця група санаційних заходів пов'язана зі зміною структури та складу

активів балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також змінами у

складі та структурі пасивів). В рамках реструктуризації активів

виокремлюють такі види санаційних заходів:

1. Мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви — це частина

капіталу підприємства, що ніяк не відбита в його балансі. Розмір прихованих

резервів на активному боці балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю

окремих майнових об'єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю.

Приховані резерви мобілізуються такими заходами:

. реалізацією окремих об'єктів основних та оборотних засобів, які

безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва та реалізації

продукції (будівлі й споруди невиробничого призначення, корпоративні

права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи,

понаднормові запаси сировини й матеріалів тощо);

. Індексацією балансової вартості майнових об'єктів, які не можна

реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (цей метод

реструктуризації активів не пов'язаний із реальним підвищенням

платоспроможності, проте може безпосередньо поліпшити

кредитоспроможність підприємства). У разі індексації основних фондів

змінюється структура пасивів (збільшується статті «Статутний капітал»

чи «Додатковий капітал»).

2. Використання зворотного лізингу (господарська операція, що передбачає

продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних

фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Але ще не розроблена

нормативна база щоб дати можливість зробити це реально.

Звичайно, у середньостроковій та довгостроковій перспективі

використовувати основні фонди, узяті у лізинг, підприємству значно

невигідніше, ніж використовувати їх на умовах власності. Крім того, у

результаті зворотного лізингу знижується кредитоспроможність підприємства.

Проте платоспроможність його відчутно підвищується, що дає змогу

розрахуватися з поточними зобов’язаннями та уникнути порушення справи про

банкрутство.

Нерідко неплатоспроможне підприємство не має іншого способу відновити

ліквідність, аніж вдатися до зворотного лізингу. До того ж це підприємство

як збиткове може отримати значну економію на податкових платежах, які

супроводжують операцію купівлі-продажу відповідного об'єкта основних

фондів.

3. Здача в оренду основних фондів, які не повною мірою

використовуються у виробничому процесі.

4. Оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення

частки низько ліквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів,

незавершеного виробництва тощо). Визначення оптимального обсягу та

структури запасів є завданням контролінгу матеріальних потоків. При цьому

широко використовується так званий АВС-аналіз.

Слід ураховувати, що надмірні запаси зумовлюють не лише зниження

ліквідності підприємства, а й додаткові витрати, зокрема складські чи

робочої сили. Окрім того, існує ризик щодо втрати якості чи знецінення

певних видів сировини й матеріалів.

5. Продаж окремих низькорентабельних структурних підрозділів та

об'єктів соціального призначення. За рахунок цієї операції підприємство

може отримати інвестиційні ресурси дляя погашення заборгованості або

розширення виробництва. Зауважимо, що в разі продажу основних фондів

(деталей, агрегатів, демонтованого обладнання) такі операції підляягають

оподаткуванню податком на додану вартість за ставкою 20%. Згідно із Законом

України «Про оподаткування прибутку підприємств» сума перевищення виручки

від продажу окремих об'єктів основних фондів над їх балансовою вартістю

включається до валових доходів підприємства, а сума перевищення балансової

вартості над виручкою від такого продажу погашається за рахунок прибутку

після оподаткування. Балансова (залишкова) вартість основних фондів — це

різниця між їх початковою вартістю та нарахованою сумою зносу.

6. Рефінансування дебіторської заборгованості — це форма

реструктуризації активів, що полягає в переведенні дебіторської

заборгованості в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти,

короткострокові фінансові вкладення тощо. Одним із факторів, які негативно

впливають на фінансовий стан підприємств, зокрема на їх платоспроможність,

є високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості Погашення такої

заборгованості є важливим резервом відновлення платоспроможності

підприємств, що опинилися у фінансовій кризі. Тому санаційний менеджмент

має докласти всіх зусиль, аби використати цей резерв.

До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:

1. Факторинг — продаж дебіторської заборгованості на користь

факторингової компанії чи банку, іншими словами — це операція з

перевідступлення першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи іншому

кредиторові (фактору) з попередньою або наступною компенсацією вартості

такого боргу першому кредиторові.

Згідно з договором про виконання розрахункових операцій через

факторинг банк може, наприклад, придбати у підприємства-продавця право

вимоги за поставлені товари та надані послуги, строки сплати за які минули

(прострочена дебіторська заборгованість) або за поточними розрахунками. До

найважливіших функцій факторингу належать:

. фінансування та кредитування: підприємства поступаються правом на

одержання грошових коштів згідно з платіжними документами на

поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної суми

дебіторської заборгованості (за вирахуванням комісійної винагороди

факторинговій фірмі);

. покриття ризику: ризик неповернення кредиторської заборгованості

переходить до фактора;

. управління дебіторською заборгованістю: уся робота зі стягнення

заборгованості переходить до компетенції фактора.

Розмір винагороди за факторинговими операціями залежить від

ризиковості операції., діючої процентної ставки та строків настання платежу

і становить, як правило, від 10% до 20% суми боргу. Перед укладанням угоди

фактор перевіряє кредитоспроможність боржника. За відсутності прямих

фінансових відносин між боржником та фактором, кредитоспроможність

оцінюється з використанням непрямої інформації, а також інформації, наданої

кредитними інститутами, які обслуговують боржника.

Згідно з чинним Законодавством кредитор має повідомити боржника про

свою поступку вимогою, але не зобов’язаний надавати останньому угоду між

початковим кредитором і фактором про поступку вимоги. Проте якщо новий

кредитор звертається з претензією та позовом до боржника, він має довести,

що саме йому початковий кредитор поступився вимогою. Таким доказом є

письмова угода між ним: і початковим кредитором про поступку вимогою.

2. Облік, або дисконтування векселів. Зміст цієї операції полягає в

тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його

оплачує пред’явникові, а платіж отримує лише з настанням зазначеного у

векселі строку погашення. Економічна сутність операції дисконтування така:

держатель векселя достроково реалізує його банку, тобто комерційний кредит

перетворюється на банківський. За достроковий платіж банк утримує з

номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто оплачує

вексель за мінусом знижки. Різниця між сумою, що її заплатив банк,

придбавши вексель, і сумою, ку він отримає за цим векселем у строк платежу,

називається дисконтом.

3. Форфейтинг — кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі

викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептував

імпортер. Продавцем вимог у разі форфейтингу може бути підприємство, яке

виконало зобов’язання за контрактом і має намір рефінансувати дебіторську

заборгованість, аби зменшити кредитний ризик та підвищити ліквідність

(платоспроможність). Форфейтинг здійснюється, к правило, за участю

банківської установи і також є одним зі способів перетворення комерційного

кредиту в банківський.

Окрім того, до заходів, які мають на меті рефінансувати дебіторську

заборгованість, належить і комплекс процедур з примусового стягнення

заборгованості, зокрема й за позовом до арбітражного суду.

Усі схарактеризовані вище санаційні заходи так чи інакше спричинють

зміни в окремих статях активу балансу.

Зменшення вихідних грошових потоків

Одним із головних напрямків підвищення платоспроможності та

відновлення фінансової стійкості підприємств, що перебувають у фінансовій

кризі, є зменшення вихідних грошових потоків. Вихідні грошові потоки

підприємства можна класифікувати таким чином:

1) оплата товарів, робіт, послуг, які становлять собівартість

продукції;

2) оплата товарів, робіт, послуг, які не належать до валових витрат;

3) здійснення реальних та фінансових інвестицій;

4) сплата, податків та інших платежів до бюджету;

5) повернення капіталу, який був залучений на фінансовому ринку.

На обсяг останніх двох напрямків витрачання грошових коштів можливості

впливу підприємства обмежені. Розмір податкових та інших платежів до

бюджету залежить від установленого державою порядку визначення об'єктів

оподаткування, ставок та термінів сплати. Обсяг платежів з повернення позик

і процентів визначається умовами кредитних договорів і значною мірою

залежить від готовності кредиторів до участі в санації підприємства-

боржника

Можливості впливу підприємств на обсяги вихідних грошових потоків за

першими трьома напрямками є набагато більшими. Зниження собівартості

продукції та витрат, джерелом покриття яких є прибуток, що залишається в

розпорядженні підприємства головний внутрішній санаційний резерв суб'єктів

господарювання, що перебувають у фінансовій кризі.

У короткостроковому періоді санаційні резерви, пов’язані зі зниженням

собівартості продукції, набагато легше виявити та мобілізувати, ніж,

скажімо, резерви збільшення виручки від реалізації продукції. Заходи щодо

зниження вихідних грошових потоків за даним напрямком: безпосередньо

впливають на рівень ліквідності та платоспроможності підприємства.

Зниження рівня витрат істотно залежить від рішучості керівництва та

персоналу проводити радикальні зміни на підприємстві, спрямовані на

ощадляиве використання всіх наявних ресурсів.

Витрати на виробництво продукції у вартісному вираженні формують її

собівартість. Щоб систематизувати роботу, спрямовану на пошук резервів

зменшення витрат виробництва, останні доцільно згрупувати за головними

ознаками

Прямі витрати — це такі, що пов’язані з виробництвом окремих видів

продукції (на сировину, основні матеріали, куповані вироби, напівфабрикати

тощо) і можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.

До непрямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом кількох

видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію устаткування,

загальновиробничі, загальногосподарські витрати), що включаються до

собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють

комплексні статті калькуляції (складаються з витрат, що охоплюють кілька

елементів), які різняться між собою за функціональною роллю у виробничому

процесі.

До умовно-змінних належать витрати, розмір яких зростає зі збільшенням

обсягу випуску продукції і спадає з його зменшенням. Це витрати на сировину

та матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо й енергію, на

оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції, та деякі інші.

Умовно-постійні — це витрати, розмір яких істотно не залежить від

збільшення чи зменшення випуску продукції. Це витрати, пов’язані з

обслуговуванням і управлінням виробничою дальністю виробничих підрозділів,

а також на забезпечення господарських потреб виробництва. (Типове положенн

з плануванн обліку і калькулюванн собівартості продукції (робіт, послуг) у

промисловості. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України 26.04.1996

р.3 № -473.)

Плани ощадляивого використання ресурсів можуть розроблятися за

окремими видами продукції, окремими видами витрат, а також за місцем їх

виникнення.

Резерви економії виробничих витрат виявляються під час планування

останніх та аналізу відхилень фактичних результатів від запланованих. У

практиці господарювання вітчизняних підприємств плануванню витрат

виробництва та аналізу відхилень від такого плану приділяється недостатня

увага, хоча у промислове розвинених країнах планування витрат і факторний

аналіз відхилень фактичних показників від планових розгадаються як основний

інструмент зниження витрат.

Перш ніж розробляти план із собівартості продукції на підприємстві,

слід всебічно проаналізувати його виробничо-господарську діяльність за

попередній період. Особлива увага має приділятися аналізу причин виникнення

витрат, не зумовлених нормальною організацією виробничого процесу, а саме:

. перевитрати палива, енергії, сировини та матеріалів;

. доплати робітникам за відхилення від нормальних умов праці та роботу

понад норму;

. втрати від простоїв (недозавантаженість) машин і агрегатів;

. аварії;

. відсутність налагоджених господарських зв’язків із постачальниками

сировини, матеріалів і т. ін.;

. порушенн трудової та технологічної дисципліни.

Планова собівартість визначаєтьс двома способами:

1) укрупненими розрахунками зміни базового рівня витрат;

2) кошторисно-нормативними розрахунками розміру необхідних витрат.

Укрупнені розрахунки зміни базового рівня витрат виконуються на стадії

складання річних планів з метою визначити й вивчити динаміку витрат і

прибутку, а також ефективність виробництва, перевірити узгодженість

натуральних і вартісних показників плану. Основний метод укрупненого

планування — розрахунок зміни рівня витрат за факторами — так званий

факторний аналіз, який може здійснюватися за окремими місцями виникнення

витрат та за кожною групою останніх.

Розрізняють основні групи чинників, що впливають на собівартість

продукції. Це – зміна:

1) обсягів виробництва;

3) технічного рівн виробництва;

Розглянемо тепер, як саме впливають основні чинники на загальний

рівень собівартості.

При визначенні впливу фактора зміни обсягів виробництва слід

враховувати, що зі зміною обсягів виробництва змінюються постійні витрати

на одиницю продукції. Частина витрат може змінюватися протягом року, але не

пропорційно до змін обсягів виробництва. Такі витрати належать до умовно-

змінних.

Зміна технічного рівня виробництва виллється в економії матеріальних і

трудових ресурсів за такими основними напрямками:

1) упровадження нових та удосконалення існуючих технологій;

2) застосування нових видів сировини і матеріалів та раціоналізація їх

використання;

3) зниження трудомісткості одиниці продукції.

Зменшити вихідні грошові потоки та підвищити платоспроможність

підприємства можна й за рахунок зменшення чи заморожування інших витрат,

які не належать до собівартості продукції.

Залучення інвестицій з метою стабілізації діяльності підприємства

Перш ніж здійснювати заходи щодо залучення фінансових ресурсів,

необхідних для санації підприємства, слід визначити потребу в капіталі.

Потреба в капіталі — це виражена в грошовому еквіваленті потреба

підприємства у грошових та матеріальних засобах, необхідних для виконання

поставлених цілей та забезпечення фінансової рівноваги.

Базою для класифікації форм, яких може набирати потреба в капіталі, є

групування вихідних грошових потоків підприємства. Потреба в капіталі

зумовлюється тим, що момент здійснення грошових витрат та момент

надходження грошових коштів за продукцію, на виробництво якої понесені

витрати, не збігаються в часі. Щоб визначити потребу в капіталі, сукупні

витрати підприємства доцільно розмежувати на дві групи:

1. витрати, пов’язані з підготовкою та організацією виробництва

(капітальні витрати);

2. витрати, пов’язані з веденням та обслуговуванням виробництва (поточні

витрати).

До першої групи належать витрати на заснування (реорганізацію)

підприємства, купівлю та введенню в дію основних фондів. Кошти, заморожені

в таких витратах, повертаються на підприємство поступовим їх включенням у

ціну реалізації продукції протягом тривалого часу. Отже, капітал,

необхідний дляя фінансування зазначених витрат, має бути мобілізований на

довгостроковий період. Такий капітал називають інвестиційним.

Витрати другої групи пов’язані з оплатою праці персоналу та придбанням

предметів праці. Вони повністю переносять свою вартість на готову продукцію

в поточному виробничому циклі, повністю включаються в ціну реалізованої

продукції і повертаються на підприємство через короткий проміжок часу. Для

фінансування таких витрат визначають потребу в оборотному капіталі.

Оборотний капітал (оборотні кошти) — це кошти, авансовані в оборотні

виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу

виробництва та реалізації продукції.

ДВАТ “Шахта ім. Калініна” може розраховувати тільки на два видри

інвестицій :

1. Вкладення держави, як власника в розвиток підприємства;

2. Підтримка кредиторів, котрі бажають повернути свої гроші.

Напрямки фінансування галузі з боку держави узагальнені у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1.

Обсяг фінансування галузі за рахунок державного бюджету

| |За роками |

|Напрям використання | розрахункова потреба |

|та джерело фінансування | |

| |2002 |2003 |2004 |2005 | 2006 - |

| | | | | |2010 |

|За рахунок державного бюджету, |6028,|5208,5 |4503,6|3348,1|15000 |

|усього |7 | | | | |

|у тому числі: | | | | | |

|1) державна підтримка, усього |2971,|2773,1 |2485,5|2420,1|9823 |

| |4 | | | | |

| у тому числі: | | | | | |

|на собівартість вугільної |841,9|716,6 |605,8 |541,5 |2244,7 |

|продукції | | | | | |

|на капітальні вкладення |2129,|2056,5 |1879,7|1878,6|7578,3 |

| |5 | | | | |

Продовження таблиці 3.1.

| |За роками |

|Напрям використання | розрахункова потреба |

|та джерело фінансування | |

| |2002 |2003 |2004 |2005 | 2006 - |

| | | | | |2010 |

|2) централізовані капітальні |317,2|285,4 |373,1 |483 |3502 |

|вкладення | | | | | |

|на будівництво шахт і розрізів | | | | | |

|3) реструктуризація галузі |2000 |2000 |1500 |300 |950 |

|4) геолого-розвідувальні роботи |25,1 |20 |20 |20 |100 |

|5) розвиток галузевої науки |20 |15 |10 |10 |50 |

|6) погашення заборгованості з |580 | | | | |

|регресних позовів та одноразової| | | | | |

|допомоги | | | | | |

|7) утримання державної |115 |115 |115 |115 |575 |

|воєнізованої гірничо-рятувальної| | | | | |

|служби | | | | | |

З основним кредитором – ЗАТ „АРС” досягнута принципова згода, щодо

фінансування закупки нового вугледобувного комбайна для здійснення

відкриття третьої лави і підвищення обсягів видобутку та реалізації

вугілля.

ВИСНОВКИ

Благополучний фінансовий стан підприємства - це важлива умова його

безперервного й ефективного функціонування. Для його досягнення необхідно

забезпечити постійну платоспроможність суб'єкта, високу ліквідність його

балансу, фінансову незалежність і високу результативність господарювання.

Для цього необхідно вивчати численні показники, які характеризують

всі сторони діяльності підприємства (виробництво , його потенціал,

організацію, реалізацію, фінансові операції, рух грошових потоків) для

виявлення глибинних причин зміни фінансового становища. Застосування

багатобічного комплексного аналізу фінансового стану підприємства створює

реальні передумови для керування окремими показниками, і відповідно і для

посилення їхнього впливу на поліпшення фінансового клімату.

Фінансовий стан підприємства необхідно аналізувати з позицій і

короткострокової , і довгострокової перспектив, тому що критерії його

оцінки можуть бути різні. Стан фінансів підприємства характеризується

розміщенням його засобів і джерел їхнього формування, аналіз фінансового

стану проводиться з метою установити, наскільки ефективно використовуються

фінансові ресурси, що знаходяться в розпорядженні підприємства. Фінансову

ефективність роботи підприємства відбивають : забезпеченість власними

оборотними коштами і їхня схоронність, стан нормованих запасів товарно-

матеріальних цінностей, стан і динаміка дебіторської і кредиторської

заборгованості, оборотність оборотних коштів, матеріальне забезпечення

банківських кредитів, платоспроможність.

Стійке фінансове становище підприємства залежить насамперед від

поліпшення таких якісних показників, як продуктивність праці,

рентабельність виробництва , фондовіддача, а також виконання плану по пер-

минулому. Раціональному розміщенню засобів підприємства сприяє гарна

організація матеріально-технічного забезпечення виробництва , оперативна

діяльність по прискоренню грошового обігу. У той же час фінансові

утруднення підприємства, відсутність засобів для своєчасних розрахунків

можуть уплинути на стабільність постачань, порушити ритм матеріально-

технічного постачання. У зв'язку з цим аналіз фінансового стану

підприємства й аналіз виробничого боку його діяльності повинні взаємно

доповнювати один одного.

Задачами санації і санаційного аудиту насамперед є оцінка фінансового

аналізу, перевірка витрати засобів по цільовому призначенню , виявлення

причин фінансових утруднень , можливостей поліпшення використання

фінансових ресурсів, прискорення обороту засобів і зміцнення фінансового

становища.

Керівництво підприємства увесь час знаходиться перед необхідністю

вибору. Воно повинно здійснювати вибір оптимальної ціни реалізації,

приймати рішення в галузі кредитної й інвестиційної політики та інше,

намагаючись домогтися такого положення , щоб уся діяльність підприємства в

комплексі була б рентабельна і забезпечувала б необхідні грошові

поповнення.

Прийняття рішень у таких областях , як, наприклад, придбання елементів

основного капіталу, кадрова політика, визначення асортименту продукції, що

пускається , відноситься до довгострокового планування. Такі рішення

визначають діяльність підприємства на багато років вперед і повинні бути

відбиті в довгострокових планах (бюджетах), де ступінь деталізації є досить

невисока. Довгострокові плани являють собою свого роду рамкову конструкцію,

складеними елементами якої є короткострокові плани. План санації це і є

довгостроковий план діяльності підприємства направлений на вихід

підприємства з кризи.

Кредитори уважно стежать за цими показниками, щоб бути впевненими, що

підприємство може оплатити свої короткострокові боргові зобов’язання і

покрити зафіксовані платежі доходами .

Таким чином, проведений санаційний аудит підприємства дає змогу

оцінити, наскільки підприємство готове до погашення своїх боргів і

відповісти на запитання, наскільки воно є незалежним з фінансового боку,

збільшується або зменшується рівень цієї незалежності, чи відповідає стан

активів і пасивів підприємства цілям його господарської діяльності

З наведеного аналізу можна зробити наступні висновки:

1. Підприємство знаходиться в дуже глибокій фінансовій кризі;

2. Темп росту основних фінансових показників незначний ;

3. Без вагомих змін у процесі роботи підприємства і застосування

реформаторських мір процес санації на підприємстві може затягтися на

кілька десятків років, замість відведених на цей процес 10 років;

4. Підприємство може розраховувати на допомогу з боку держави та

кредиторів, тому що вони заінтересовані в беззбитковій діяльності

шахти ім. Калініна;

5. З огляду на вище сказане можна підсумувати виводом, що ДВАТ „Шахта

ім.. М.І. Калініна” ДПХ „Донвугілля” має реальну змогу подолати кризу,

вийти на беззбитковий режим діяльності, уникнути банкрутства

(ліквідації) підприємства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України “Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993 року N 3125-

XII

2. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання

його банкрутом” N 2343-XII від 14 травня 1992 року.

3. Закон України “Про підприємства в Україні” // Голос України. — 1991. —

27 бепезня

4. Закон України “Про страхування” від 7.03.1996 №85/96-ВР.

5. Наказ Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та

організацій „Про затвердження методики проведення поглибленого

аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та

організацій” від 27 червня 1997 р. N 81.

6. Наказ Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та

організацій „Про затвердження методики інтегральної оцінки

інвестиційної привабливості підприємств та організацій” від 23.02.98 N

22.

7. Наказ Міністерства економіки України „Про затвердження Методичних

рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та

ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи

доведення до банкрутства” від 17 січня 2001 р. N 10.

8. Наказ Міністерства фінансів України та Фонду державного майна України

„Про затвердження Положень про порядок здійснення аналізу

фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації” від

26.01.2001 N49/121.

9. Положення Міністерства фінансів України. Фонд держмайна України. „Про

порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що

підлягають приватизації”. - N 49/121 від 26.01.2001.

10. Положення Міністерства фінансів України „Про затвердження Положень

(стандартів) бухгалтерського обліку” від 31.03.1999 № 87.

Зареєстровано: Міністерство юстицій України від 21.06.1999 №391/3684.

11. Постанова правління НБУ „Про затвердження положення про застосування

Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за

порушення банківського законодавства” від 04.02.98 №38.

12. Постановою Кабінету Міністрів України „Про порядок проведення санації

державних підприємств” від 08.02.94.

13. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку

проведення досудової санації державних підприємств” від 17/03/2000 №

515.

14. Антикризисное управление: Учебное пособие / В.Г. Крыжановский, В.И.

Лапенков, В.И. Лютер и др.; под ред. Э.С. Минаева и

В.П. Панагущина. – М.: Издательство ПРИОР, 1998. – 432 с.

15. Анализ и прогнозирование результатов производственной и финансовой

деятельности предприятий, объединений, региона (методические пособия) /

Прокопенко Н.Д., Белый Е.Л., Богачев С.В. и др. – Донецк: ИЭП НАН

Украины, 1999. – 111 с.

16. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента; Уч, пособие. — М.:

Финансы и статистика, 1998.

17. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. – К.:Ника-центр, -1999.

18. Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996.

19. Булеев И.П., Брюховецкая Н.Е. Антикризисное управление предприятием. –

Донецк: ИЭП НАН Украины, 1999. – 179 с.

20. Горфинкель В.Я., Швандар В.А. Экономика предприятия. - М., "Банки и

биржи", 1998.

21. Економічний аналіз господарської діяльності./Іващенко В.І., Болюх М.А.,

- К., -1999р.

22. Економічний аналіз: Навч. Посібник/М.А. Болюх, В.В. Бурчевський, М.І.

Горбатюк; За ред. Акад.НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. – К.: КНЕУ, -2001.

23. Енциклопедичний словник бізнесмена: Менеджмент, маркетинг,

інформатика/За заг. ред. М.І. Молдованова. - К.: Техніка, 1993.

24. Кононенко О. Аналіз фінансової звітності. – Х.: Фактор, 2002.

25. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций.

Анализ отчетности. – Москва "Финансы и статистика", 1996.

26. Колпина Л.Г., Марочкина В.М. Финансовые планы предприятий. Под

редакцией М.И. Плотницкого, Минск, "Вышейшая школа" 1997 г.

27. Коробов М. Я. Фінанси промислового підприємства. — К., 1995.

28. Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз і планування. – Дн-к. – 2001.

29. Крейнина М.Н. Финансовое состояние предприятия. Методы оценки. М: ДиС,

1997 год.

30. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання.:

Монографія. – К.:КНЕУ, 2001.

31. ПавловськаО.В., Притуляк Н.М., Невмержицька Н.Ю. Фінансовий аналіз :

Навч. Метод посібник для самост. вивч. дисц. – К.:КНЕУ, -2000.

32. Проблемы формирования антикризисной политики и механизма банкротства

предприятий. – Донецк: ИЭП НАН Украины. – 1998.

33. Покропивный С.Ф., Соболь С.м., Швиданенко Г.О. Бізнес-план: технология

розробки та обґрунтування: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 1999.

34. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 4-е

издание, перераб. и доп. – Минск, - 1999.

35. Самойлов Л.Л. Практические выводы по результатам анализа финансовых

показателей //http://manage.ru

36. Справочник финансиста. / под ред. Э.А. Уткина, изд-во "Экмос", 1998

год, 494 с.

37. Стратегическое планирование. / под ред. Э.А. Уткина, - М: Тандем, изд.

"Экмос", 1998 год

38. Сытник Л.С. Методы прогнозирования банкротства и обеспечения

безубыточности предприятия // Экономика промышленности. – 1999. – № 1

(3). – С. 96-104.

39. Сытник Л.С. Организационно-экономический механизм антикризисного

управления предприятием. – Донецк: ИЭП НАН Украины, 2000. – 504 с.

40. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч..

посібник. – К.: КНЕУ, 2000.

41. Титов М. І. Банкрутство: Матеріально-правові та процесуальні аспекти /

За наук. ред. В. М. Гай веронського. — X.: Консум, 1997.

42. Фінансовий менеджмент: Навч.-метод. Посібник для самост. вивч. дисц./

А.М. Поддєрьогін, Л.Д. Бурк, Н.Ю. Калач та ін. – К.: КНЕУ, 2001.

43. Финансовое планирование и контроль: пер. с англ./ под ред. М.А. Подкока

– Москва: Перспектива, 1996 г.

44. Фольмут Х.Й. Инструменты контролинга от А до Я: Пер. с нем./ Под ред.

М.Л. Лукашевича. – М.: Финансы и статистика, 1998.

45. Уткин Э.А. Антикризисное управление - Москва, Финансы и статистика.

1997 г.

Страницы: 1, 2, 3