Шпоры на экзамен по Финансам

способам и приемам регулирования финансовых отношений и связей внутри

финансовой системы финансовую политику можно разделить на дефляционную и

рефляционную. Дефляционная финансовая политика представляет собой систему

мер регулирования общегосударственных финансов и денежной политики с целью

сдерживания инфляции и оздоровления платежного баланса посредством снижения

деловой активности и замедления экономического роста. Дефляционная

финансовая политика проводится путем увеличения налогов при одновременном

снижении уровня государственных расходов, сохранении эмиссии денег,

повышении учетной ставки и т. д. Рефляционная финансовая политика — это

система мер по регулированию общегосударственных финансов и денежной

политики с целью повышения деловой активности и ускорения экономического

роста. Рефляционная финансовая политика проводится путем увеличения

государственных расходов, снижения налогов, снижения процентных ставок и т.

д. Состав финансовой политики определяется инструментами воздействия

государства на функционирование финансовой системы. По этому признаку

финансовая политика государства включает в себя: 1)бюджетную политику;

2)налоговую политику; 3)валютную политику; 4)кредитную политику; 5)учетную

(дисконтную) политику; 6)политику по управлению финансами. Важным

направлением финансовой политики является налоговая политика. Она

направлена на создание приемлемых как для государства, так и для участников

рынка условий налогообложения, обеспечивающих улучшение финансового

положения реального сектора экономики. Первостепенной задачей бюджетной

политики является преодоление бюджетного кризиса. Наиболее актуальные

задачи в этой области: реализация программ экономии государственных

расходов; централизация всех доходов и средств федерального бюджета на

счетах органов Федерального казначейства; реструктуризация государственного

долга; инвентаризация внешних и внутренних заимствований и результатов их

использования. Важнейшими задачами денежно-кредитной политики являются:

преодоление банковского кризиса; восстановление доверия к кредитным

организациям; стимулирование организованных сбережений населения;

реструктуризация банковской системы; регулирование курса рубля к

иностранным валютам на основе паритета покупательной способности; К задачам

социальной политики относятся: увязка финансовой помощи (трансфертов)

субъектам РФ с выполнением ими обязательств по финансированию бюджетной

сферы за счет собственных доходов; разработка механизмов компенсации

доходов наименее обеспеченных слоев населения, в том числе

дифференцированной индексации пенсий и поэтапной индексации ставок и

окладов работников бюджетной сферы; реализация пенсионной реформы,

обеспечивающей формирование многоуровневой пенсионной системы с устойчивым

финансированием; Не менее важна инвестиционная политика как источника

финансового обеспечения государственной инвестиционной политики; создание

условий для организованного накопления и инвестирования сбережений

населения; развитие ипотечного кредитования; привлечение прямых иностранных

инвестиций.

Сутність та склад фінансової системи України

Фінансова система розглядається з двох сторін: за внутрішньою будовою і

організаційною структурою. За внутрішньою будовою сукупність відносно

обособлених взаємозв'язаних. Фінансова — фінансових відносин, які

відображають специфічні система форми та методи розподілу й перерозподілу

ВВП. За організаційною будовою. Фінансова сукупність фінансових органів та

інститутів, які система управляють грошовими потоками. Внутрішня

структура фінансової системи складається зі сфер і ланок. Виділяють чотири

сфери: рівень мікроекономіки — фінанси суб'єктів господарювання; рівень

макроекономіки — державні фінанси; рівень світового господарства —

міжнародні фінанси; забезпечуючи сфера — фінансовий ринок. Ланка показує

обособлену частину фінансових відносин. Сфера фінансів суб'єктів

господарювання відображає рух грошових потоків підприємств. Сфера державних

фінансів, що характеризує фінансову діяльність держави, поділяється на такі

ланки: бюджет держави, державний кредит, фонди цільового призначення,

фінанси державного сектора. Сфера міжнародних фінансів відображає

перерозподільно-обмін-ні відносини та централізацію ресурсів на світовому

рівні. Вона складається з двох частин — міжнародних фінансових відносин та

безпосередньо міжнародних фінансів. Сфера фінансового ринку охоплює

кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. Організаційна

структура фінансової системи — сукупність фінансових органів та інститутів,

яка характеризує систему управління фінансами. До організаційного складу

фінансової системи України входять: а) органи управління: Міністерство

фінансів; Державна податкова адміністрація; Контрольно-ревізійна служба;

Казначейство; Рахункова палата; Аудиторська палата; Комітет з нагляду за

страховою діяльністю; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування; Державний інноваційний фонд;

б) фінансові інститути: Національний банк; комерційні банки; страхові

компанії; небанківські кредитні установи (ломбард тощо); міжбанківська

валютна біржа; фондові біржі; фінансові посередники на ринку цінних

паперів. Фінансові органи та інститути можуть бути згруповані в чотири

блоки. Перший блок становлять органи, які функціонують у сфері бюджету

держави. Це насамперед Міністерство фінансів України та його обособлені

підрозділи — державне казначейство і контрольно-ревізійне управління.

Характеристика ланок фінансової системи України

Фінанси суб'єктів господарювання призначені для забезпечення діяльності

підприємств. Вони виступають базовою основою всієї фінансової системи,

оскільки саме тут створюється ВВП, який виступає об'єктом фінансових

відносин. Діяльність суб'єктів господарювання залежить від забезпеченості

фінансовими ресурсами. Мета господарської діяльності— виробництво товарів,

здійснення робіт, надання послуг. Мета фінансової діяльності — отримання

прибутку. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання регулюється

законодавче — в частині взаємовідносин з державою, на підставі угод з

іншими суб'єктами, в основі яких лежать інтереси підприємства, та

статутними документами. Страхування являє собою обособлену ланку фінансової

системи, яка відображає відносини з приводу формування і використання

колективних страхових фондів. У фінансовій системі воно займає проміжне

місце між фінансами суб'єктів господарювання і державними фінансами. З

одного боку, здійснення страхування забезпечується через страхові компанії,

які є звичайними суб'єктами підприємництва, тобто їх діяльність належить до

рівня мікроекономіки. З другого боку, створювані фонди характеризують

перерозподіл фінансових ресурсів між окремими суб'єктами страхування і

таким чином мають ознаки належності до макрорівня. Державні фінанси

характеризують державну централізацію фінансових ресурсів та підприємницьку

діяльність держави. Це основна сфера перерозподілу ВВП і тому всі суб'єкти

розподільних відносин заінтересовані в її оптимальності. Державні фінанси

включають централізовані ланки — бюджет, фонди цільового призначення і

державний кредит, а також децентралізовані — фінанси суб'єктів

господарювання у державному секторі. Бюджет держави — це основний фонд

фінансових ресурсів і визначальна ланка державних фінансів. Фонди цільового

призначення характеризують централізацію фінансових ресурсів для вирішення

конкретних завдань і проблем. Державний кредит характеризує відносини, при

яких держава виступає позичальником. Міжнародні фінанси відображають рівень

світового господарства і характеризують діяльність на цьому рівні як

національних суб'єктів господарювання, так і держави. Міжнародні розрахунки

характеризують рух вартості між окремими країнами. Міжнародні фінансові

інститути виступають своєрідною надбудовою над сукупністю національних

фінансових систем. Фінансовий ринок є важливою складовою фінансової та

економічної систем. По-перше, він виступає своєрідною надбудовою, через яку

координується діяльність усієї фінансової системи. По-друге, це сполучна

сфера, через яку здійснюється рух фінансових ресурсів. Фінансовий ринок

поділяється на дві ланки: ринок грошей і ринок капіталів. Ринок грошей — це

сфера, де можна їх купити. Ринок капіталів — це сфера торгівлі не тільки

грошима, а й правом власності. Інструментом ринку капіталів виступають

спеціальні цінні папери — акції. Акції та інші цінні папери, що не дають

права власності, у т. ч. ті, що випускаються державою, формують ринок

цінних паперів.

Управління фінансовою системою.

Управління фінансами, як і будь-якою іншою системою, включає дві основні

складові: органи управління та форми і методи управлінської діяльності.

Основним завданням органів управління фінансовою системою є забезпечення

злагодженості у функціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин.

Центральне місце в управлінні фінансами в Україні, як і в будь-якій іншій

державі, займає Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання

загального керівництва всією фінансовою системою країни. До складу

Міністерства фінансів входять два обособлених підрозділи: контрольно-

ревізійна служба і державне казначейство. Контрольно-ревізійна служба

спеціалізується на здійсненні фінансового контролю. По-перше, вона є

органом відомчого контролю в системі Міністерства фінансів, здійснюючи

ревізії фінансових органів з питань складання і виконання бюджету. По-

друге, вона є органом державного контролю за ефективним і цільовим

використанням бюджетних асигнувань безпосередньо у розпорядників бюджетних

коштів. По-третє, контрольно-ревізійна служба проводить ревізії фінансово-

господарської діяльності підприємств і організацій державного сектора.

Державне казначейство створено з метою забезпечення повного і своєчасного

виконання Державного бюджету. На податкову адміністрацію покладені такі

основні функції: розробка проектів податкового законодавства; проведення

масово-роз'яснювальної роботи серед платників податків; облік платників

податків та надходжень їх до бюджету; контроль за правильністю

обчислення податків та інших обов'язкових платежів і своєчасністю їх

сплати; накладення штрафних санкцій і адміністративних стягнень на

порушників податкового законодавства; міжнародне співробітництво в сфері

оподаткування. Рахункова палата Верховної Ради України створена з метою

здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням Державного

бюджету, вироблення й аналізу бюджетної політики держави, контролю в сфері

державного кредиту і грошово-кредитної політики.

Комітет з нагляду за страховою діяльністю організує функціонування

страхового ринку. Страхові компанії заключають угоди на страхування,

приймають страхові платежі й виплачують страхові відшкодування, інвестують

тимчасово вільні кошти. Аудиторська палата організує незалежний фінансовий

контроль. Аудиторські фірми проводять перевірки фінансово-господарської

діяльності суб'єктів господарювання і дають свої висновки стосовно

законності й правильності здійснення фінансових операцій, відповідності

ведення бухгалтерського обліку встановленим вимогам, достовірності

бухгалтерської і фінансової звітності. Національний банк України є основним

фінансовим інститутом у сфері грошового ринку. Саме він здійснює емісію

грошей, які виступають інструментом фінансових відносин, і регулює грошовий

обіг у країні. Важливе завдання Національного банку — організація

ефективного функціонування кредитної системи. Важливою його функцією в

банківській системі є забезпечення проведення міжбанківських розрахунків та

кредитування комерційних банків, тобто він виступає банком банків.

Міжбанківська валютна біржа проводить торги з купівлі-продажу

іноземних валют. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку

організує функціонування ринку цінних паперів. Фондова біржа проводить

операції з цінними паперами. Основне її призначення — організація

функціонування вторинного ринку. Фінансові посередники на ринку цінних

паперів виконують роль сполучної ланки між емітентами цінних паперів та

інвесторами. Пенсійний фонд створений з метою акумуляції і раціонального

розміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Фонд

соціального страхування та Державний інноваційний фонд виконують аналогічні

функції відносно відповідних цільових фондів.

Фінансовий механізм і його суть, складові елементи, і їх характеристика.

Финансовый механизм представляет собой систему действия финансовых рычагов,

выражающуюся в организации, планировании и стимулировании использования

финансовых ресурсов. Организация финансового механизма — это система мер,

направленных на рациональное сочетание труда, средств производства и

технологии в процессе управления финансами. К организационным процедурам

относятся: создание органов управления финансами, построение структуры

аппарата управления, разработка методик, инструкций, норм, нормативов и т.

п. Организация финансового механизма отражает также тесную взаимосвязь

между системой финансовых рычагов и финансовыми ресурсами. Эта взаимосвязь

выражается через координацию и регулировании. Координация в финансовом

механизме означает согласованность работ всех звеньев системы механизма,

аппарата управления и специалистов. Регулирование в финансовом механизме

означает воздействие механизма на финансовые ресурсы, посредством которого

достигается состояние устойчивости финансовой системы при возникновении

отклонений от заданных параметров. Планирование в финансовом механизме

представляет собой процесс выработки плановых заданий составления графика

их выполнения, разработку финансовых планов и финансовых программ,

обеспечение их необходимыми ресурсами и рабочей силой, контроль за их

исполнением. Стимулирование в финансовом механизме выражается в

использовании финансовых стимулов для повышения эффективности

производственного и торгового процессов. Финансовый механизм есть

инструмент воздействия финансов на хозяйственный процесс, под которым

понимается совокупность производственной, инвестиционной и финансовой

деятельности хозяйствующего субъекта финансовому механизму присущи свои

конкретные функции, а именно: 1) организация финансовых отношений; 2)

управление денежным потоком, движением финансовых ресурсов и

соответствующей организацией финансовых отношений. Структуру финансового

механизма составляют пять взаимосвязанных элементов: финансовые методы;

финансовые рычаги; правовое обеспечение; нормативное обеспечение;

информационное обеспечение. Фінансове регулювання як підсистема фінансово-

кредитного механізму засновується на правовому регламентуванні розподільних

відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Оскільки фінанси являють

собою розподільні й перерозподільні відносини, то і зміст фінансових

методів регулювання полягає в тому, що вони по суті є методами розподілу.

Відомі два методи розподільних відносин: сальдовий і нормативний. Сальдовий

метод передбачає виділення підсумкового (сальдового) елемента в розподілі

доходу. Нормативний метод розподілу полягає в тому, що всі елементи

розподілу визначаються за нормативами, які встановлюються по відношенню до

об'єкта розподілу. При сальдовому методі головне — виділення підсумкового

елемента. У ньому повинні бути закладені стимулюючі функції, і вони мають

реалізуватися на практиці. Якщо цього нема, то така модифікація сальдового

методу не відповідає завданням фінансового регулювання. При нормативному

методі важливе встановлення оптимального співвідношення між нормативним

регламентуванням та самостійністю юридичних і фізичних осіб у витрачанні

коштів. У складі фінансово-кредитного механізму створюється набір

фінансових інструментів, за допомогою яких здійснюється вплив на різні

сторони суспільного розвитку. Видами таких інструментів є податки, внески і

відрахування. Конкретний склад фінансових інструментів постійно змінюється

залежно від завдань фінансової політики. Чим ширше втручання держави у

фінансову діяльність підприємств і населення, тим більше йому потрібно

інструментів. Розширення самостійності підприємств в умовах переходу до

ринкових відносин привело до звуження кола фінансових інструментів. Нині до

них належать платежі в бюджет і фонди цільового призначення, а також

амортизаційні відрахування.

Сутність державного бюджету, його призначення.

Бюджет держави є дуже складним і багатогранним явищем у суспільстві. Як

економічна категорія бюджет являє собою сукупність економічних відносин між

державою, з одного боку, і юридичним та фізичними особами, з іншого боку, з

приводу розподілу і перерозподілу ВВП з метою формування і використання

централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення

виконання державою її функцій. Відповідно до функцій держави виділяються і

групи видатків бюджету: Права держави в розподілі ВВП засновуються на двох

чинниках. По-перше, на виконанні нею зазначених суспільних функцій. По-

друге, держава може брати участь у розподілі ВВП як один із суб'єктів його

створення, виступаючи власником засобів виробництва у державному секторі,

тобто виконуючи підприємницьку діяльність. Правова характеристика бюджету

пов'язана із його законодавчим регулюванням, як у сфері бюджетних

взаємовідносин, так і у сфері його складання і виконання як фінансового

плану. Бюджет виступає документом, в якому подається розпис доходів і

видатків, що затверджується у формі закону. Структура бюджету як

фінансового плану характеризується складом і питомою вагою доходів і

видатків. Бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль в діяльності

держави. Він визначає її можливості й пріоритети, її роль і форми

реалізації закріплених за нею функцій. Це документ, що спрямовує фінансову

діяльність держави, робить її конкретною і фінансово забезпеченою. За

матеріальним змістом бюджет являє собою централізований грошовий фонд

держави. Обсяг бюджету характеризує річну суму коштів, що проходять через

цей фонд. Він перебуває у постійному русі: практично щоденно до нього

надходять кошти і проводиться фінансування видатків.

Система державних фінансів

Склад державних фінансів розглядається за ланками і рівнями органів

державної влади й управління. Ланками державних фінансів, як було вже

показано, виступають: бюджет держави; Фонди цільового призначення;

державний кредит; фінанси державного сектора. За рівнями державні фінанси

поділяються на загальнодержавні й місцеві. Загальнодержавні фінанси

призначені для забезпечення тих потреб суспільства, які мають

загальнонаціональний характер і відображають інтереси держави в цілому.

Через загальнодержавні фінанси здійснюється територіальний перерозподіл ВВП

з метою збалансованого розвитку окремих регіонів. Місцеві фінанси

виступають фінансовою базою місцевих органів влади та управління. Вони

забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах, їх

внутрішньотериторіальний перерозподіл. Функціонування сфери державних

фінансів характеризується такими фінансовими категоріями: державні доходи,

державні видатки, державний кредит. Державні доходи — це сума коштів, що

мобілізується державою на забезпечення своєї діяльності. За рівнем їх

розміщення вони поділяються на централізовані й децентралізовані.

Централізовані концентруються в бюджеті держави і фондах цільового

призначення. Децентралізовані доходи розміщаються на державних

підприємствах. Основне призначення системи державних доходів — створення

надійної фінансової бази для забезпечення фінансової діяльності держави.

Державні видатки — це сума коштів, що витрачається державою в процесі

здійснення її фінансової діяльності. Відповідно до рівня розміщення

державних доходів вони також поділяються на централізовані (з бюджету і

фондів цільового призначення) і децентралізовані. Система державних

видатків призначена забезпечити раціональне розміщення та ефективне

використання державних коштів. Державний кредит характеризує залучення

коштів державою на позиковій основі. Кошти, що мобілізуються за допомогою

державного кредиту, надходять до бюджету. Внутрішні відносини в системі

державних фінансів, що відображаються у грошових потоках, складаються між

бюджетом і фондами цільового призначення. У системі зовнішніх відносин

сфери державних фінансів основне місце займають взаємовідносини з

юридичними і фізичними особами. Це, з одного боку, сплата податків купівля

державних цінних паперів, внески в цільові фонди, з іншого — асигнування і

виплати з бюджету і цільових фондів, повернення боргів та виплата процентів

з позик.

Бюджетний устрій та бюджетна система України

Бюджетний устрій — характеризує, яким чином побудована бюджетна система,

тобто це організація вертикальної структурної побудови бюджету держави за

рівнями влади. Бюджетна система— відображає складові частини бюджету, тобто

це сукупність усіх бюджетів, які формуються в даній країні згідно з її

бюджетним устроєм. Основи бюджетного устрою: встановлення принципів

побудови бюджетної системи; виділення видів бюджетів; розмежування

доходів і видатків між ланками бюджетної системи; організація

взаємовідносин між бюджетами. Принципи побудови бюджетної системи є

визначальною основою бюджетного устрою. Вони визначають характерні ознаки і

риси бюджетної системи кожної країни і встановлюються за двома напрямами.

Перший характеризує структурну побудову бюджету, другий — взаємозв'язок

різних його ланок. Можливі три підходи до структурної побудови бюджету:

створення єдиного для всієї країни бюджету: створення регіональних

бюджетів; поєднання централізованих і децентралізованих ланок. Принцип

єдності означає, що всі ланки бюджету в сукупності становлять єдиний

(зведений, консолідований) бюджет, який складається і затверджується в

загальному обсязі. Принцип автономності означає, що кожний бюджет, що

входить до складу бюджетної системи, є відносно обособленою і самостійною

ланкою. Виділення видів бюджетів засновується на політичному устрої та

адміністративно-територіальному поділі кожної країни. Встановлено два

основних види бюджетів: центральні та місцеві. Україні центральними є

Державний бюджет України і Республіканський бюджет Криму. Склад місцевих

бюджетів відображає територіальний поділ країни: в Україні — області,

райони, поселення. Відповідно місцеві бюджети поділяють на дві групи:

централізовані (обласні, районні, міські) і бюджети базового рівня (сіл,

селищ, міст, міських районів). Розмежування доходів і видатків між

бюджетами є важливим елементом бюджетного устрою. Розмежування доходів може

проводитись на основі двох методів. Перший — закріплення доходів за кожним

бюджетом у повній сумі чи за твердо фіксованими нормативами в умовах

автономності кожного бюджету. Другий метод полягає у встановленні системи

бюджетного регулювання в умовах єдності бюджету, тобто у проведенні

відрахувань до бюджетів нижчих рівнів, виходячи з їх потреб. Розмежування

видатків засновується на призначенні того чи іншого бюджету: з центрального

бюджету фінансуються видатки загальнодержавного характеру, з відповідних

місцевих бюджетів — видатки регіонального значення. При цьому може

застосовуватись два підходи: розподіл за територіальною ознакою (за місцем

знаходження об'єкта фінансування); розподіл, виходячи з відомчого

підпорядкування (фінансування ведеться з бюджету того рівня, до якого

відноситься орган управління, якому підпорядкований даний об'єкт

фінансування). Організація взаємовідносин між бюджетами передбачає

виділення їх напрямів, видів та форм. За напрямами взаємовідносини між

бюджетами поділяються на вертикальні — між бюджетами різних рівнів, і

горизонтальні — між бюджетами одного рівня (в Україні тільки вертикальні).

Види взаємовідносин: регламентовані законодавчими та інструктивними

документами; договірні — на підставі угоди між відповідними органами влади

чи управління. Форми взаємовідносин: субсидіювання, вилучення коштів,

взаємні розрахунки; бюджетні позички.

Бюджетна система нашої держави сформована на основі закону «Про бюджетну

систему України». У ньому визначені принципи бюджетного устрою: єдності,

повноти, достовірності, гласності, наочності й самостійності всіх бюджетів.

Однак принципи повноти, достовірності, гласності, наочності належать до

бюджетного процесу, а не до бюджетного устрою і системи. Поєднання

принципів єдності й самостійності просто неприпустиме. Причому принцип

єдності на практиці не реалізується, оскільки єдиний зведений бюджет не

складається. Самостійність же проголошується суто декларативно — реальної

законодавчої бази для неї немає. Відповідно до зазначеного закону бюджетна

система України включає Державний бюджет, Республіканський бюджет

Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети. До місцевих бюджетів

належать обласні, міські, районні, міст, селищ, сіл, районів у містах.

Склад та структурна побудова бюджетної системи України відображена на схемі

22 (жирним шрифтом виділені централізовані види бюджетів, курсивом —

децентралізовані):

Бюджетний період та бюджетний процес

Бюджетний процес — це організація і порядок складання, розгляду,

затвердження і виконання бюджету. Він складається з двох частин: бюджетне

планування; виконання бюджету. Бюджетне планування включає складання

проекту бюджету, його розгляд і затвердження. Це серцевина бюджетного

процесу — виконується такий бюджет, який прийнято. Завдання бюджетного

планування:1) достовірне визначення обсягу та джерел формування доходів

бюджету2) оптимальний розподіл видатків за окремими групами і галузями;3)

збалансування бюджету. Стан бюджету як фінансового плану може

характеризуватись трьома показниками: перевищення доходів над видатками;

бюджетний надлишок; рівновага доходів і видатків; перевищення видатків над

постійними доходами — бюджетний дефіцит. Наявність дефіциту вимагає

встановлення джерел його покриття, якими можуть бути: державний кредит;

емісія грошей. Процедура бюджетного планування — послідовність заходів і

дій зі складання і розгляду проекту бюджету. Вона визначена Законом «Про

бюджетну систему України» і на державному рівні включає такі етапи та

стадії: 1. Складання проекту бюджету: направлення Верховною Радою

Президенту бюджетної резолюції, в якій визначаються основні напрями

бюджетної політики на наступний рік; розробка Міністерством фінансів на

підставі основних прогнозних макропоказників економічного і соціального

розвитку прогнозного проекту бюджету; доведення прогнозних показників

проекту бюджету до міністерств, відомств та інших органів державної

виконавчої влади; узгодження показників прогнозного проекту бюджету з

пропозиціями міністерств, відомств та інших органів; розробка

Міністерством фінансів робочого (узгодженого) проекту зведеного та

Державного бюджету і подання його в Кабінет Міністрів; розгляд проекту

бюджету в Кабінеті Міністрів, прийняття рішення про його схвалення і

подання Президенту проекту Закону про бюджет; розгляд проекту Закону про

бюджет Президентом і подання його до Верховної Ради. 2. Розгляд проекту

Закону про Державний бюджет України: розгляд проекту Закону про Державний

бюджет в комісіях і комітетах Верховної Ради; доповідь Міністра фінансів на

засіданні Верховної Ради та співдоповідь голови комітету з питань бюджету;

обговорення проекту Державного бюджету на засіданні Верховної Ради;

прийняття відповідного рішення про результати розгляду проекту Закону про

Державний бюджет: а) затвердити Закон про Державний бюджет України; б)

схвалити у першому читанні і направити на доопрацювання; в) відхилити і

направити на переробку. Виконання бюджету полягає у мобілізації

запланованих доходів і фінансуванні передбачених видатків. Організація

виконання бюджету покладається на Кабінет Міністрів, оперативна робота

ведеться Міністерством фінансів, Державною податковою адміністрацією і

казначейством. Бюджетный период 1.Бюджетный период для всех бюджетов,

которые составляют бюджетную систему, составляет один календарный год,

который начинается 1 января каждый год и заканчивается 31 декабря того же

года. Непринятие Верховной Радой Украины закона о Государственном бюджете

Украины до 1 января не является основанием для установления другого

бюджетного периода. 2.В соответствии с Конституцией Украины бюджетный

период для Государственного бюджета Украины при особых обстоятельствах

может быть другим, чем предусмотрено частью первой этой статьи. 3.Особыми

обстоятельствами, по которым Государственный бюджет Украины может быть

принят на иной, чем предусмотрено частью первой этой статьи, бюджетный

период, являются: 1) введение военного положения; 2) объявление

чрезвычайного состояния в Украине или в отдельных ее местностях; 3)

объявление отдельных местностей зонами чрезвычайной экологической ситуации,

необходимость устранения природных или техногенных катастроф. 4.В случае

принятия Государственного бюджета Украины на иной, чем предусмотрено частью

первой этой статьи, бюджетный период местные бюджеты могут быть приняты на

такой же период.

Сутність та функції податків

Податки являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб до

бюджету. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і

членами суспільства. За економічним змістом — це фінансові відносини між

державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного

централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою

її функцій. На відміну від фінансів у цілому ці взаємовідносини мають

односторонній характер — від платників до держави. Податок — це плата

суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини

вартості валового внутрішнього продукту (ВВП) на загальносуспільні потреби,

без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може. Функції податків

як фінансової категорії випливають з функцій фінансів. Фінанси в цілому

виконують дві функції — розподільну і контрольну. Податки безпосередньо

пов'язані з розподільною функцією в частині перерозподілу вартості

створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами. Вони

виступають методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні

потреби, виконуючи таким чином фіскальну функцію. Фіскальна функція є

основною у характеристиці сутності податків, вона визначає їхнє суспільне

призначення. З огляду на цю функцію держава повинна отримувати не просто

достатньо податків, але, головне, — надійних. Податкові надходження мають

бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися в регіональному

розрізі. Поспішність означає, що податки повинні надходити до бюджету не у

вигляді разових платежів з невизначеними термінами, а рівномірно протягом

бюджетного року в чітко встановлені строки. Стабільність надходжень

визначається високим рівнем гарантій того, що передбачені Законом про

бюджет на поточний рік доходи будуть отримані у повному обсязі.

Рівномірність розподілу податків у територіальному розрізі необхідна для

забезпечення достатніми доходами всіх ланок бюджетної системи. У сутності

кожного податку закладена регулююча функція. Вона, як і фіскальна функція,

характеризує їх суспільне призначення. Суть регулюючої функції полягає у

впливі податків на різні сторони діяльності їх платників. Суб'єкт, або

платник податку — це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його

сплачує. Об'єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи

іншим податком. Одиниця оподаткування — це одиниця виміру (фізичного чи

грошового) об'єкта оподаткування. Джерело сплати податку — це дохід

платника, з якого він сплачує податок. Податкова ставка — це законодавче

встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.

Тверді ставки встановлюються в грошовому виразі на одиницю оподаткування в

натуральному обчисленні.

Процентні ставки встановлюються тільки щодо об'єкта оподаткування, який має

грошовий вираз. Пропорційні — це єдині ставки, що не залежать від розміру

об'єкта оподаткування. Прогресивні — це такі ставки, розмір яких зростає в

міру збільшення обсягів об'єкта оподаткування.

Класифікація податків.

За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й

непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх

розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Регресивні ставки, на

відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об'єкта

оподаткування. Податкова квота — це частка податку в доході платника.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для

окремого платника прямо не залежить вiд його доходів. За економічним

змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на

доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних

та юридичних осіб. Податки на споживання сплачуються не при отриманні

доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих

податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого

майна. Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони

поділяються на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні податки

встановлюють вищі органи влади, їх стягнення є обов'язковим на всій

території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи

місцевого) вони зараховуються.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. За

способом стягнення розрізняють два види податків — розкладні й окладні.

Розкладні податки спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до

потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини по

територіальних одиницях, а на низовому рівні — між платниками. Окладні

податки передбачають встановлення спочатку ставок, а відтак і розміру

податку для кожного платника окремо. Податкова система — це сукупність

установлених у країні податків та механізму їх справляння.

Сучасна податкова система України

Податкова система України встановлена Законом «Про систему оподаткування»,

який був прийнятий вперше в 1991 р. У 1994 р. цей Закон був прийнятий у

новій редакції з урахуванням змін та доповнень, які мали місце в 1992—1993

pp. Нині діє редакція з доповненнями до закону, прийнята в 1997 р. До нього

включено як податки, так і інші обов'язкові платежі, що справляються в

Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні

податки та обов'язкові платежі включають чотири групи: прямі й непрямі

податки, платежі за ресурси та інші обов'язкові платежі, внески у цільові

фонди.

До складу цих груп входять: а) прямі податки: податок на прибуток

підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок з власників

транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на

нерухоме майно (нерухомість); '— плата (податок) за землю; податок на

промисел; б) непрямі податки: податок на додану вартість; — акцизний збір;

мито; в) платежі за ресурси та інші обов'язкові платежі: збір за спеціальне

використання природних ресурсів; збір за геологорозвідувальні роботи,

виконані за рахунок бюджету; відрахування та збори на будівництво, ремонт і

утримання автомобільних доріг; державне мито; плата за торговий патент за

деякі види підприємницької діяльності; г) внески до цільових фондів: збір

до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської

катастрофи та соціального захисту населення; збір на обов'язкове соціальне

страхування; збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; збір на

страхування на випадок безробіття; збір до Державного інноваційного фонду;

збір за забруднення навколишнього природного середовища. До місцевих

податків та зборів належать: податок з реклами; комунальний податок;

готельний збір; збір за припаркування автотранспорту; ринковий збір; збір

за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір за участь у бігах на

іподромі; збір за виграш у бігах на іподромі; збір з осіб, які беруть

участь у грі на тоталізаторі на іподромі; збір за право використання

місцевої символіки; збір за право проведення кіно- і телезйомок; збір за

право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу й лотерей; збір

за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за

кордон; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі; збір з

власників собак. У складі податкової системи України нині переважають прямі

податки: в 1997 р. 47% проти 44% непрямих. Основними видами податків

виступають податки на додану вартість — 35 %, на прибуток підприємств — 26

% і на доходи фізичних осіб — 15 %.

Фінанси підприємств – це основа фінансової системи України

Фінанси підприємств призначені для забезпечення їхньої виробничої

діяльності. Основою фінансів підприємств є формування фінансових ресурсів

та отримання і розподіл доходів з метою забезпечення відтворення

виробництва. Вони виконують роль сполучної ланки між окремими циклами

відтворювального процесу. Порушення в їх функціонуванні відразу ж впливають

на виробництво. Недостатність ресурсів веде до падіння виробництва, а їх

відсутність до його припинення. Наявність достатніх доходів створює

передумови для нормального ходу відтворювального процесу, але ще не

гарантує його, оскільки все залежить від їх раціонального розподілу і

ефективного використання. Саме це і є основним завданням фінансів

підприємств. Фінансові ресурси — це сума коштів, спрямованих в основні та

оборотні засоби підприємства.

Виробнича і фінансова діяльність підприємств починається з формування

фінансових ресурсів. У процесі використання основних фондів формується

такий вид фінансових ресурсів, як амортизаційні відрахування.

Амортизаційні відрахування являють собою специфічний вид цільових

фінансових ресурсів. У кругообігу коштів вони відображають перенесену на

готову продукцію вартість основних засобів, їх знос у процесі експлуатації.

Амортизаційні відрахування, як фінансові ресурси підприємства, окремо не

формуються, а знаходяться на поточному рахунку, куди вони надходять у

складі виручки від реалізації. Амортизаційні відрахування спрямовуються на

фінансування капітальних вкладень Оборотні кошти являють собою ту частину

фінансових ресурсів, яка постійно перебуває в обігу. По-перше, вони

спрямовуються на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів,

напівфабрикатів та інших елементів виробничих запасів. По-друге, частина

цих коштів перебуває у незавершеному виробництві та в готовій

Страницы: 1, 2, 3