Шпоры на экзамен по Финансам

нереалізованій продукції. По-третє, до них належать залишки грошових коштів

підприємства. Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємствам у таких

формах: бюджетні інвестиції; бюджетні кредити; державні дотації; державні

субсидії. Бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів на розвиток

виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень. Бюджетні кредити

виступають формою фінансової допомоги підприємствам у разі тяжкого

фінансового стану. Державні дотації — це виділення коштів з бюджету на

покриття збитків підприємств, як правило, у тому випадку, коли збитковість

є наслідком певної політики держави, наприклад, цінової. Державні субсидії

— це виділення коштів з бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на

вирішення певних завдань у рамках різного роду державних програм.

Надходження з державних цільових фондів за своїм змістом ідентичні

бюджетним асигнуванням. Вони здійснюються у формі державних інвестицій і

субсидій, кредитів. Надходження з централізованих фондів характеризують

внутрішньо корпоративний перерозподіл фінансових ресурсів. Ці фонди

створюються за рахунок прибутку структурних одиниць корпоративного

об'єднання. Кредити характеризують фінансові ресурси, які тимчасово

знаходяться у розпорядженні підприємств. Кредит існує у двох основних

формах. Комерційний — це придбання товарів чи отримання послуг з

відстрочкою оплати. Банківський кредит полягає в отриманні позичок від

банків чи інших кредитних установ. Прибуток є формою фінансових

ресурсів.

Призначення та роль державних фінансів.

Головне призначення державних фінансів — сприяти через різноманітні

фінансові інституції успішному економічному і соціальному розвитку держави,

забезпеченню прав і свобод людини. Досягають цього через методи і форми

мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави та використання їх

на цілі розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій населенню,

утримання армії, органів усіх ланок влади. Необхідність державних фінансів

зумовлена тим, що за будь-якого типу економічних відносин основним

призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які

не можуть бути вирішені через ринковий механізм, тобто через попит і

пропозицію, а також особисто кожним громадянином у зв'язку з відповідними

об'єктивними причинами. До них слід віднести структурну перебудову

економіки, боротьбу з монополізмом, захист навколишнього середовища, захист

тих громадян, які з'являються на ринку в ролі споживачів — інваліди, діти,

престарілі, проведення фундаментальних наукових досліджень, загальну

освіту, підготовку кадрів, соціальне забезпечення і страхування, охорону

здоров'я тощо. За умов ринку основними формами мобілізації фінансових

ресурсів у розпорядження держави є податки, збори і відрахування.

Визначення об'єкта оподаткування або обчислення платежів, передбачених

пільг, ставок податків і платежів, строків сплати їх, відповідальності за

несвоєчасну сплату становлять механізм впливу на економічні та соціальні

процеси, який окреслює роль фінансів на мікро-рівні.

При використанні ресурсів держава визначає метод фінансування витрат —

пряме бюджетне фінансування, бюджетне кредитування або самофінансування.

Ринкова економіка передбачає залучення коштів через випуск акцій,

облігацій, різних кредитних зобов'язань. Це форма реалізації ролі фінансів

у господарському механізмі держави.

Бюджет у регулюванні економічних і соціальних процесів у державі.

Призначення бюджету в державі виявляється через систему економічних

відносин, структура яких така:

між державою і підприємницькими структурами в процесі мобілізації доходів,

накопичень і фінансування з бюджету; між державою і населенням у процесі

розподілу і перерозподілу валового національного продукту; між ланками

бюджетної системи при бюджетному регулюванні. Економічний зміст бюджету і

його ланок розкривається в розподільчих відносинах, які за своєю сутністю

дуже різноманітні й охоплюють усі рівні державного управління. Рух валового

внутрішнього продукту на всіх стадіях — від створення до споживання —

здійснюється за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як

відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як це

впливає в кінцевому підсумку на формування фондів споживання і

нагромадження, визначається роль бюджету в управлінні економікою. У зв'язку

з цим важливе значення має постійне удосконалення системи мобілізації

доходів бюджету, краще використання матеріальних, трудових і фінансових

ресурсів. Діюча в Україні система взаємовідносин господарських суб'єктів з

бюджетом включає податок на доходи, плату за землю, податок з власників

транспортних засобів, вивізне мито, митний доход, плату за воду, податок на

майно, відрахування на геологорозвідувальні роботи.

Другим важливим напрямом впливу бюджету на економічні та соціальні процеси

в державі є видатки. Найзначніші суми бюджетних ресурсів призначені для

формування фонду споживання. Збільшується частка коштів на капітальні

вкладення та інші витрати на розширення виробництва. Важливою проблемою

посилення ролі бюджету в розподільчих процесах є досягнення оптимальних

співвідношень між різними ланками бюджетної системи. З загальнодержавного

бюджету фінансується понад 61, 1 % усіх витрат. Спостерігається тенденція

збільшення частки місцевих бюджетів у фінансуванні бюджетних витрат, що

може позитивно вплинути на розвиток системи місцевого самоврядування, а

врешті-решт — на використання бюджетних коштів у цілому.

Страхування: призначення, види

Підприємницька сфера та життєдіяльність людини пов'язані з наявністю

постійних ризиків — природних, підприємницьких, фінансових і т. п. У

результаті стихійного лиха чи певної непередбаченої події фізичним і

юридичним особам може бути завданий збиток. При цьому постає питання про

джерело відшкодування втрат. Можливі два варіанти. Перший полягає в тому,

що ці збитки покриваються за рахунок фінансових ресурсів, що знаходяться в

обігу в даного суб'єкта. Другий варіант полягає у створенні спеціальних

цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків — резервних

страхових фондів. Страхування являє собою досить розгалужену систему

відносин. Галузева класифікація страхування здійснюється за об'єктами

страхування. Об'єктом майнового страхування виступає рухоме та нерухоме

майно юридичних і фізичних осіб. Об'єктами особового страхування виступають

життя та здоров'я громадян. Видами особового страхування є змішане

страхування життя (об'єктами виступають одночасно життя і здоров'я),

страхування дітей, весільне страхування і т. ін. Особове страхування

виконує дві функції. Страхова передбачає відшкодування втрат при настанні

страхової події. Нагромаджувальна полягає в тому, що після закінчення

строку дії страхового договору, застрахованому виплачується страхова сума.

У системі соціального страхування об'єктом страхування виступає

працездатність і працевлаштування. Страхування працездатності здійснюється

на випадок її постійної чи тимчасової втрати. Страхування працевлаштування

здійснюється на випадок безробіття. У медичному страхуванні об'єктом

страхування виступає здоров'я громадян. Воно проводиться на випадок хвороби

і може здійснюватись як в обов'язковій, так і додатково в добровільній

формі як через державні, так і недержавні структури. При страхуванні

відповідальності об'єктом виступає зобов'язання застрахованої особи

виплатити відшкодування за завдані збитки третім особам. Найпоширенішим

видом є страхування громадянської відповідальності водіїв автотранспортних

засобів. Об'єктом страхування ризиків є недоотриманий прибуток чи збитки

при здійсненні певних господарських і фінансових операцій, яким притаманний

відчутний ризик. Це ризики з кредитних і заставних операцій Сукупність

страхових компаній і послуг, що ними надаються, формують страховий ринок.

Страхове поле — це наявність потенційних страхувальників з певного виду

страхування. Страхове поле визначає потенційні масштаби страхування.

Страховий портфель являє собою сукупність укладених певною компанією угод

як з того чи іншого виду страхування, так і з усіх видів.

Основні напрями зміцнення фінансової незалежності місцевого самоврядування

в Україні

Однією з важливих передумов побудови демократичної держави є самостійність

і незалежність органів місцевого самоврядування. Ступінь фінансової

самостійності місцевих органів влади характеризує незалежність держави в

цілому, потенційні можливості її економічного розвитку, рівень

демократичних прав і свобод громадян. Держава не може успішно розвиватись і

процвітати, не даючи гарантій фінансової незалежності місцевим органам

влади. Основним недоліком правового забезпечення фінансової незалежності

органів місцевого самоврядування є насамперед те, що законодавство не

встановлює конкретного переліку витрат, які повинні фінансуватися з

місцевих бюджетів. У Законі України "Про бюджетну систему України",

прийнятому в новій редакції у 1995 p., питання незалежності органів

місцевого самоврядування знайшло певне вирішення. За місцевими бюджетами

було закріплено доходи, які покривали понад 80 % витрат в умовах 1995 р,

незалежність може бути досягнута на основі проведення реформи бюджетної

системи. За попередніми підрахунками, до місцевих бюджетів має надходити

30—35 % усіх доходів, які мобілізує бюджетна система на цій території.

Чинне бюджетне законодавство слід доповнити положенням про те, що доходи,

закріплені за місцевим бюджетом, не можна вилучати. Законодавчо має бути

зафіксовано також перелік витрат на розвиток місцевого господарства,

соціально-культурної сфери та інших заходів, що фінансуються з місцевих

бюджетів. Економічне обгрунтування розмірів ресурсів, які підлягають

мобілізації до місцевих бюджетів, потребує достовірної інформації про

утворення і рух фінансових ресурсів на певній території. Цього можна

досягти лише при розробці зведеного територіального фінансового балансу,

який відображає джерела ресурсів і напрями використання їх в цілому на

відповідній території, незалежно від форм власності та рівня

підпорядкованості господарюючих суб'єктів. Складання балансу має стати

невід'ємною частиною роботи з формування, розгляду і затвердження бюджету.

Для цього треба налагодити канали і форми надходження планової та звітної

інформації від суб'єктів господарювання. Усі підприємства та організації

повинні подавати за встановленими формами і строками відомості про

прогнозні фінансові показники на наступний рік.

Призначення та структура фінансового ринку

Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції в ринковій економіці.

Він виступає забезпечуючою структурою, насамперед для фінансів суб'єктів

господарювання, які є базовою сферою фінансової системи. Призначення

фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємствам належних умов для

залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Держава

використовує фінансовий ринок в основному для формування своїх доходів на

позиковій основі, хоча певною мірою бере участь і у формуванні його

ресурсного потенціалу. Фізичні особи, навпаки, більше продають тимчасово

вільні кошти, ніж позичають їх, хоча споживчий кредит у сучасних умовах

також досить поширений. За формою фінансових ресурсів фінансовий ринок

поділяється на ринок грошей і ринок капіталів (фондовий). Ринок грошей

являє собою ринок короткотермінових боргових зобов'язань. Ринок капіталів

складається з ринку фінансових інструментів, що відображають права

власності, та довгострокових боргових зобов'язань. За організацією торгівлі

фінансовий ринок поділяється на кредитний та ринок цінних паперів.

Кредитний відображає ту частину фінансового ринку, яка функціонує на основі

заключения кредитних угод. Він має договірний характер. Ринок цінних

паперів являє собою особливу форму торгівлі фінансовими ресурсами, яка

опосередковується випуском та обігом цінних паперів. Грошові потоки, що

відображають функціонування фінансового ринку, характеризуються досить

складними схемами руху фінансових ресурсів. На кредитному ринку центром

концентрації і координації руху грошових потоків виступає комерційний банк.

На ринку цінних паперів центром торгівлі ними і відповідно ключовим

суб'єктом цього ринку виступає фондова біржа. Комерційний банк виступає в

ролі фінансового посередника. Ключовими суб'єктами ринку цінних паперів

виступають емітенти, які випускають цінні папери, та інвестори, що їх

купують. Фондова біржа, виступаючи центром торгівлі цінними паперами,

координує рух грошових потоків на цьому ринку.

Податок На Додану Вартість

Податок на додану вартість є непрямим податком, який сплачується до

державного бюджету на кожному етапі просування товару від виробництва до

споживання. Платниками податку є як резиденти, так і нерезиденти. Резиденти

— юридичні особи, в тому числі бюджетні організації, суб'єкти

підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи, їхні

філії, відділення, що складають окремий баланс та мають розрахунковий

(поточний) рахунок, здійснюють реалізацію продукції, робіт, послуг на

території України, обсяг яких перевищує 10 неоподатковуваних мінімумів

заробітної плати у розрахунку за календарний місяць. Нерезиденти — іноземні

юридичні та фізичні особи, міжнародні організації, їхні філії, відділення,

які здійснюють реалізацію продукції, робіт, послуг на території України,

включаючи операції по імпорту продукції, якщо реалізація такої імпортної

продукції здійснюється зазначеними нерезидентами через постійні

представництва в Україні. Об'єктом оподаткування податком на додану

вартість є обороти з реалізації продукції, робіт, послуг на території

України, а також за її межами. Під час визначення оподатковуваного обороту

до нього зараховують суму акцизного збору, а також суми надбавок до цін

(тарифів), передбачені чинним законодавством. Податок на додану вартість

включають в ціну (тариф) товарів, робіт, послуг, в тому числі імпортних, за

ставкою у розмірі 20 % до оподатковуваного обороту, що не включає податок

на додану вартість. При цьому податок на додану вартість обчислюють і

сплачують за ставкою 16, 667 % до оподатковуваного обороту, що включає

податок на додану вартість, а під час ввезення імпортних товарів - 20 % до

оподатковуваного обороту. Податок на додану вартість обчислюють за нульовою

ставкою: з товарів, робіт, послуг, що експортуються, зокрема: товари, які

були вивезені з території України і їх вивезення підтверджено вантажною

митною декларацією; роботи, послуги, не призначені для використання та

споживання в Україні, виконані за межами митних кордонів України юридичним

та фізичним особам; послуги з міжнародних перевезень; роботи, пов'язані з

ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Платники податку на додану

вартість реалізують продукцію, роботи, послуги за цінами або тарифами,

збільшеними на суму податку на додану вартість. Суму податку на додану

вартість, що підлягає внесенню до бюджету, визначають як різницю між сумами

податку, одержаного у складі ціни реалізованої продукції, робіт, послуг, та

сумами податку, сплаченими у складі фактичних матеріальних витрат. Платники

щомісяця здійснюють авансові внески податку до бюджету 15-і 25-го числа

поточного місяця та 5-го числа наступного місяця у розмірі 1/3 податку за

останньою податковою декларацією, а не пізніше 15-го числа наступного за

звітним місяця вносять до бюджету різницю між нарахованою сумою та сумами,

сплаченими авансовими платежами. Платники, які сплачують податки авансовими

платежами, щомісяця подають податковим органам за місцезнаходженням

податкові декларації за встановленою формою не пізніше 15-го числа

наступного за звітним місяця.

Податок На Прибуток

Платниками податку на прибуток є всі суб'єкти підприємницької діяльності,

бюджетні організації, які є юридичними особами згідно з законодавством

України, міжнародні організації, що не мають імунітету та дипломатичних

привілеїв і здійснюють підприємницьку діяльність в Україні; філії,

відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, що складають

окремий баланс та мають розрахунковий (поточний) рахунок; підприємства, які

здійснюють підприємницьку діяльність через постійні представництва,

розташовані на території України. Об'єктом оподаткування є балансовий

прибуток платника податку. Від сплати податку звільняються: підприємства —

з прибутку, одержуваного від виробництва сільськогосподарської продукції та

продукції її переробки на власних переробних потужностях, включаючи

міжгосподарські підприємства; рибні господарства та риболовецькі колгоспи з

прибутку від вилову риби та її переробки на власних переробних потужностях;

ветеринарно-санітарні заводи — з прибутку, одержуваного від збирання та

утилізації трупів загиблих тварин і виробництва з них білкових кормових

добавок; сума прибутку будівельних, монтажних, проектних та інших

підприємств і організацій, одержуваного в результаті спорудження в

сільській місцевості житла, об'єктів побуту, культури, торгівлі, охорони

здоров'я, фізкультури і спорту, освіти, зв'язку, а також шляхів,

енергетичних, газових та водорозподільних систем, тваринницьких приміщень.

Суми доходів від фрахту, що сплачуються підприємствами України нерезидентам

у зв'язку з здійсненням міжнародних перевезень, оподатковуються за ставкою

6%. Суму податку визначають виходячи з величини оподатковуваного прибутку і

ставки податку.

Акцизний Збір

Акцизний збір — це непрямий податок на окремі товари, що виробляються в

Україні або завозяться по імпорту Перелік підакцизних товарів та ставки

акцизного збору затверджуються Верховною Радою України в законі про

державний бюджет України на наступний рік. Платниками цього податку є

споживачі підакцизних товарів, а розрахунки з бюджетом здійснюють суб'єкти

підприємницької діяльності, що виробляють або імпортують підакцизні товари,

а також громадяни, яки ввозять підакцизні товари на територію України.

Об'єктом оподаткування є: обороти з реалізації вироблених на території

України підакцизних товарів шляхом їхнього продажу, обміну на іншу

продукцію; обороти з реалізації (передачі) підакцизних товарів для потреб

власного споживання і промислової переробки; вартість підакцизних товарів

(продукції), виготовлених вітчизняними виробниками на давальницьких умовах;

митна вартість підакцизних товарів, які ввозяться на територію України,

включаючи виготовлені за межами митних кордонів України. Оподатковуваний

оборот з реалізації підакцизних товарів вітчизняного виробництва

обчислюється виходячи з їхньої вартості за цінами, встановленими з

урахуванням акцизного збору без податку на добавлену вартість.

Оподатковуваний оборот по підакцизних товарах, що ввозяться фізичними

особами для власного споживання, визначають на підставі митної декларації з

пред'явленням товарних чеків на ці товари. Суми акцизного збору, що

підлягають сплаті, платники визначають самостійно, виходячи з обсягів

реалізованих підакцизних товарів. Суми акцизного збору по підакцизних

товарах, що ввозяться на митну територію України, визначають виходячи з

митної вартості підакцизних товарів (продукції). Підставою для обчислення

митної вартості імпортних підакцизних товарів є ціна, передбачена

контрактом на їх поставку. Вітчизняні підприємства-виробники підакцизних

товарів сплачують акцизний збір до 16-го числа наступного за звітним

місяця, а виробники алкогольних напоїв — на третій робочий день після

здійснення обороту. Акцизний збір є видом специфічних акцизів, що

встановлюються за індивідуальними ставками для кожного товару. Перелік

підакцизних товарів і ставки акцизного збору встановлюються Верховною

Радою. Платниками акцизного збору є національні виробники підакцизних

товарів та суб'єкти, що імпортують чи реалізують ці товари. Об'єктом

оподаткування виступає оборот з реалізації підакцизних товарів, а для

імпортних — їх митна вартість. Ставки акцизного збору встановлюються у

процентах та твердих розмірах. Процентні ставки застосовуються відносно до

обсягу реалізації в цінах, що включають цей податок (умовно процентна

ставка акцизного збору може бути зіставлена зі ставкою 16, 667% ПДВ).

Включення акцизного збору у відпускні ціни товарів (ВЦ) проводиться за

такою формулою (А — ставка акцизного збору): ВЦ = (С+П): (100 — А) х 100.

Тверді ставки встановлені в ECU на одиницю товару чи певну величину його

виміру. Обчислення і сплата акцизного збору проводиться двома методами. Для

вино-горілчаних і тютюнових виробів установлено справляння податку за

допомогою спеціальних акцизних марок. Для решти товарів обчислення

проводиться за встановленими ставками до обсягу реалізації за відповідний

період (декаду, місяць, а для алкогольних напоїв — щоденно).

Прибутковий податок з громадян

Платниками податку є фізичні особи незалежно від віку, громадянства та

інших ознак, які мають самостійне джерело доходів. Платниками прибуткового

податку є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства

незалежно від віку, статі, раси, національності, сімейного, соціального і

майнового стану, наявності та форми трудових відносин, належності до

громадських організацій та політичних партій, ставлення до релігії, як ті,

що мають постійне місце проживання в Україні, так і ті, що не мають його.

Об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в

Україні, є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік, що

складається з суми сукупних оподатковуваних доходів за календарні місяці,

одержаний з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Об'єктом оподаткування у громадян, які не мають постійного місця проживання

в Україні, є доход, одержаний протягом будь-якого календарного місяця з

джерела в Україні. Незалежно від кількості днів перебування в Україні

протягом календарного року підлягають оподаткуванню доходи, одержані з

джерел в Україні та за її межами, суб'єктів оподаткування з числа громадян

України. Об'єктом оподаткування виступає: у громадян, що постійно

проживають в Україні — сукупний річний дохід, одержаний з різних джерел на

території України та за її межами; у громадян, які не мають постійного

місця проживання в Україні — дохід, одержаний з джерел в Україні. Ставки

прибуткового оподаткування громадян встановлені за прогресивною шкалою

(станом на 01. 01. 99 p. ): Неоподатковувані мінімуми та ставка податку в

даному інтервалі: від 1 до 5-10%; від 5 до 10-15%; від 10 до 60-20%; від 60

до 100-30%; понад 100-40%. Прогресія шкали ставок є ступінчастою: весь

сукупний дохід розкладається на частини, до кожної з яких застосовується

встановлена для даного інтервалу ставка. Сума податку обчислюється як

складова цих частин. Порядок обчислення і сплати залежить від виду доходів.

Доходи від роботи за наймом оподатковуються біля джерела: за місцем

основної роботи — щомісячно за встановленою шкалою ставок; не за місцем

основної роботи — при виплаті за ставкою 20%. За підсумками року

проводяться перерахунки податку за місцем основної роботи, а для тих, хто

мав кілька джерел доходів — в податковій інспекції за місцем проживання на

підставі декларації. Податок з доходів від підприємницької діяльності (без

створення юридичної особи) сплачується щоквартально авансовими платежами

(на підставі обчисленої податковими інспекціями очікуваної суми податку на

рік) з перерозрахунком відповідно до фактично одержаного за рік доходу.

Пенсійний фонд України

Для забезпечення виконання Закону України "Про пенсійне забезпечення" було

створено Пенсійний фонд України як самостійну фінансово-банківську систему.

Бюджет цього Фонду формується передусім за рахунок коштів, які відраховують

підприємства, установи та організації. до надходжень Фонду належать

обов'язкові страхові внески громадян, які працюють, у розмірі 1 %

заробітної плати, а також кошти державного бюджету на виплату окремих видів

пенсії та допомоги, добровільні внески підприємств, організацій, населення,

інші надходження. Головні завдання Пенсійного фонду України такі:

забезпечення фінансування витрат на виплату пенсій допомоги на дітей, а

також збирання і акумуляція внесків, призначених для пенсійного

забезпечення і виплати допомоги; розширене відтворення коштів Пенсійного

фонду України на основі принципів самофінансування; участь у фінансуванні

державних, регіональних і обласних програм соціальної підтримки

пенсіонерів, інвалідів, інших категорій населення та у страхуванні здоров'я

пенсіонерів через страхові компанії; контроль за своєчасним і повним

надходженням страхових внесків до цього фонду; визначення порядку

використання і забезпечення контролю за правильним витрачанням коштів

Фонду; Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності

та господарювання, особи, які наймають для роботи окремих громадян за

угодами, а також ті, що займаються підприємницькою діяльністю, заснованою

на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, релігійні

громади сплачують страхові внески до Пенсійного фонду України у розмірах,

установлених чинним законодавством. Кошти Пенсійного фонду України

використовуються на фінансування таких заходів: виплата пенсій за віком (у

тому числі працюючим пенсіонерам), за інвалідністю, у разі втрати

годувальника, за вислугу років, соціальних та інших пенсій, установлених

законодавством України; виплата допомоги по догляду за дитиною і щомісячної

допомоги на кожну дитину до досягнення нею віку, встановленого чинним

законодавством; підвищення пенсій у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін

і зростанням заробітної плати; реалізація державних, регіональних і

обласних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів, дітей та

інших категорій населення; забезпечення поточної діяльності та утримання

органів управління Фонду; відтворення коштів Фонду;

Фонд соціального страхування

Для цілей соціального страхування громадян України Кабінет Міністрів і Рада

Федерації незалежних профспілок України створили Фонд соціального

страхування України До нього направляється частина коштів від внесків на

державне соціальне страхування підприємств, установ, організацій і

кооперативів (крім колгоспів), розташованих на території країни, незалежно

від їхнього відомчого підпорядкування, форм власності та господарювання, а

також громадян, які працюють в умовах оренди, найму чи займаються

індивідуальною трудовою діяльністю. Зазначений Фонд є самостійною фінансово-

банківською системою і знаходиться у віданні профспілок України. Кошти

Фонду не підлягають оподаткуванню, грошовим, митним зборам і не входять до

складу державного бюджету України. Страхові внески нараховують виходячи з

установленого тарифу внесків на соціальне страхування і заробітної плати

всіх працюючих, які підлягають соціальному страхуванню, в тому числі

штатних, позаштатних, сезонних, тимчасових, тих, що працюють за

сумісництвом чи виконують разові, випадкові та короткострокові роботи при

наявності укладених з ними письмових трудових договорів.За рахунок коштів

Фонду соціального страхування здійснюються витрати на такі цілі:виплату

допомоги з тимчасової непрацездатності, по вагітності і пологах, при

народженні дитини, на поховання; організацію санаторно-курортного лікування

та відпочинку трудящих, їхніх дітей, ветеранів та інвалідів.

Фонд сприяння зайнятості населення

Фонд сприяння зайнятості населення було створено відповідно до Закону

України "Про зайнятість населення". Він є самостійною фінансовою системою,

яка має створювати відповідні умови для фінансування витрат, пов'язаних з

забезпеченням зайнятості. Джерела формування Фонду такі: кошти державного і

місцевих бюджетів;обов'язкові внески підприємств, установ і організацій

всіх форм власності незалежно від виду діяльності; добровільні внески

громадських об'єднань громадян, зарубіжних фірм, інші надходження; кошти

служби зайнятості за надані послуги підприємницьким структурам; цільові

фінансові відрахування підприємств у випадках невиконання квоти зі

створення спеціалізованих робочих місць для працевлаштування інвалідів, у

випадках відмови від найму на роботу в рахунок 5 %-ї квоти, у випадках

порушення строків інформування служби зайнятості при звільненні робітників.

Фонд сприяння зайнятості населення створюється на державному і місцевому

рівнях. Державний центр зайнятості, а також обласні, районні та міські

центри зайнятості в межах передбачених асигнувань самостійно

розпоряджаються коштами фондів.

Бюджетний дефіцит та джерела фінансування

Бюджетний дефіцит — перевищення видатків бюджету над його доходами. Це

показник негативних явищ в економіці, що зумовлюють інфляцію грошової

одиниці. Причинами виникнення дефіциту є: спад виробництва; зниження

ефективності функціонування окремих галузей; несвоєчасне проведення

структурних змін в економіці або її технічного переоснащення; великі воєнні

витрати; інші об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливають на економічну

і соціальну політику держави. Бюджетний дефіцит вимагає прийняття

енергійних заходів держави щодо його ліквідації. Насамперед — це скорочення

витрат бюджету, проте цей шлях досить складний. Реальнішими і доцільнішими

є зміни в податковій і кредитній політиці, які призвели б до пожвавлення

економічного життя, передусім зростання виробництва і його ефективності. В

противному разі дефіцит бюджету стає додатковим найбільш несправедливим

податком з населення. Бюджетний дефіцит — явище майже постійне в економіці

кожної держави, тому важливе значення мають його розміри і методи

ліквідації. Бездефіцитний бюджет — об'єктивна вимога нормального

економічного розвитку держави. Держава гарантує недоторканність майна і

забезпечує захист власності підприємця. Не допускається вилучення державою

у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного

ним майна за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України.

З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для

розвитку підприємництва держава: на умовах і в порядку, передбачених чинним

законодавством, надає земельні ділянки, передає державне майно (виробничі

та нежилі приміщення, законсервовані й недобудовані об'єкти та споруди,

невикористовуване устаткування), необхідні для здійснення підприємницької

діяльності; сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та

інформаційного обслуговування, підготовці та перепідготовці кадрів;

здійснює первинне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої та

соціальної інфраструктури з продажем або передаванням їх у кредит

підприємцям; стимулює за допомогою економічних важелів (цільових субсидій,

податкових пільг тощо) модернізацію технології, інноваційну діяльність,

освоєння нових видів продукції та послуг; надає підприємцям цільові

кредити; надає інші види допомоги. Органи державного управління будують

свої відносини з підприємцями, використовуючи: податкову та фінансово-

кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і процентів за

державними кредитами; податкових пільг; цін і правил ціноутворення;

цільових дотацій; валютного курсу розмірів економічних санкцій; державне

майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні

та інші норми і нормативи; науково-технічні, економічні та соціальні

державні та регіональні програми; договори на виконання робіт і поставок

для державних потреб. Втручання державних органів у господарську діяльність

підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених

законодавством України прав державних органів щодо здійснення контролю за

діяльністю підприємців. Збитки, завдані підприємцю в результаті виконання

вказівок державних чи інших органів або їхніх службових осіб, які порушили

права підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами

чи їхніми службовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо

підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами. Источники

финансирования дефицита бюджета 1.Источниками финансирования дефицита

бюджетов являются государственное внутреннее и внешнее заимствование,

внутреннее заимствование органов власти Автономной Республики Крым,

внутреннее и внешнее заимствование органов местного самоуправления с

соблюдением условия, определенные настоящим Кодексом. 2.Кабинет Министров

Украины может брать ссуды в пределах, определенных законом о

Государственном бюджете Украины Заимствование не используется для

обеспечения финансовыми ресурсами текущих расходов государства, за

исключением случаев, когда это необходимо для сохранения общего

экономического равновесия. 3.Министр финансов Украины с учетом требований

части второй этой статьи с целью экономии средств и эффективности их

использования имеет право выбрать кредитора, вид ссуды и валюту

заимствования. 4.Расходы на погашение обязательств с долга осуществляются в

соответствии с кредитными соглашениями, а также нормативно-правовыми

актами, по которым возникают государственные долговые обязательства и

долговые обязательства Автономной Республики Крым или местного

самоуправления, независимо от объема средств, предусмотренных на эту цель в

законе о Государственном бюджете Украины или решении о местном бюджете.

5.Если расходы на обслуживание и погашение государственною долга превысят

объем средств, предусмотренный в законе о Государственном бюджете Украины

на такую цель, Министр финансов Украины безотлагательно информирует об этом

Кабинет Министров Украины. Кабинет Министров Украины безотлагательно

информирует об ожидаемом превышении таких расходов Верховную Раду Украины и

представляет в двухнедельный срок предпо-жения о внесении изменений в закон

о Государственном бюджете Украины; 6.Эмиссионные средства Национального

банка Украины не могут быть источником финансирования дефицита

Государственного бюджета.

Роль державного бюджету в соціально-економічному розвитку держави

Державний бюджет є найдійовішим механізмом здійснення фінансової політики

держави. У доходах бюджету відображається податкова політика держави, а у

видатках — пріоритетні напрями вкладень коштів.

Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішньо- і

міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури

суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В

умовах формування ринкових відносин бюджетна система має надавати фінансову

підтримку щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства,

забезпечення соціального захисту населення. Кошти державного бюджету

України витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених Законом про

Державний бюджет України. У державному бюджеті України передбачається

резервний фонд Кабінету Міністрів України у розмірі до 2 % від обсягу

видатків державного бюджету України для фінансування невідкладних витрат у

народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли

бути передбачені під час затвердження державного бюджету України. Понад

передбачені видатки утворюється оборотна касова готівка в розмірі до 2 %

загального обсягу видатків бюджету. Вона може бути використана протягом

року на покриття тимчасових касових розривів і має бути відновлена у тому

самому році до розмірів, установлених під час затвердження державного

бюджету України. Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної

системи України, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики.

Перевищення доходів над видатками становить надлишок, перевищення видатків

над доходами — дефіцит бюджету.

Економічні передумови виникнення і розвитку фінансів

Термін "фінанси" з'явився у XIII столітті. Він походить від середньовічного

латинського терміна "financia", що означає обов'язкову сплату грошей. У

XVIII столітті трактування поняття фінансів як державного господарства мало

подальший розвиток. Державні утворення різного рівня стали називатися

союзами публічного змісту, а фінанси — формами та методами добування коштів

і їх витрачання цими союзами при виконанні покладених на них функцій. У XIX

столітті спостерігається бурхливий економічний розвиток. Поглиблюється і

саме розуміння фінансів. Від спрощеного поняття фінансів як державного

господарства переходять до розуміння фінансів як самостійної галузі знань,

що охоплює нові сфери їх функціонування і впливу. Це, зокрема, фінанси

сфери виробництва, виконання робіт і надання послуг. Виникають фінансові

ринки, набуває розвитку державний кредит й інші фінансові інститути.

Виникнення та розвиток фінансів зумовлювалися зростанням продуктивних сил у

суспільстві, насамперед товарно-грошових відносин як необхідної форми

економічного життя для досягнення певного рівня суспільного добробуту.

Своїй досконалості й завершеності фінанси зобов'язані також появою та

прогресом різних видів державних утворень. Тому є підстави стверджувати, що

фінанси — це продукт розвитку товарно-грошових відносин і держави.

Найвищого розквіту фінанси досягли у XX столітті, коли функції держави

набагато розширилися і вдосконалилися, а товарно-грошові відносини посіли

головне місце в економічних системах. Фінанси перетворилися на

універсальний і надзвичайно активний елемент економічного життя,

розвинулися методи і форми мобілізації коштів та їх розподіл у державі з

метою задоволення потреб населення, удосконалення виробничих та соціальних

процесів. Фінанси за своїм економічним змістом дуже непроста, багатогранна

складова економічних явищ і процесів, економічної системи в цілому.

Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси досить широко, не обмежуючись

конкретними чіткими рамками. Де існують товар і гроші, там є й фінанси.

Отже, фінанси слід розглядати як економічну категорію, що відображає

створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів для

задоволення потреб господарської діяльності, надання різноманітних послуг

населенню з боку держави, забезпечення виконання державою її функцій. У

кінцевому підсумку метою функціонування фінансів є досягнення високого

рівня добробуту як держави, так і окремого громадянина. Свого найвищого

розвитку й досконалості фінанси досягають в умовах ринкової економіки,

фундаментальною основою якої є різні форми власності. Призначення фінансів

— забезпечити необхідні умови для створення, розподілу та використання

валового внутрішнього продукту в країні. Це досягається завдяки організації

різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави,

підприємницьких структур і кожного громадянина.

Вплив фінансової системи на темпи й пропорції розвитку економіки

Окремі складові фінансової системи, тобто підсистеми, мають конкретне

функціональне призначення в обслуговуванні відтворювальних процесів в

економіці. Проте кінцева мета їхнього впливу єдина — створення умов

економічного зростання і забезпечення на його основі підвищення суспільного

добробуту.

Досить гострою є проблема з використання обігових коштів, від чого значною

мірою залежить розвиток виробничої сфери. Відволікання значної кількості

фінансових ресурсів до виробничих запасів, на незавершене виробництво та

готову продукцію, що зберігається на складах, значно знижує темпи

економічного розвитку. Значно обмежує вплив фінансів на розвиток економіки

бартеризація господарських зв'язків. Бартер як антиекономічне явище є

ознакою скорочення фінансових можливостей підприємства і водночас

неконтрольованим перерозподілом фінансових ресурсів між господарськими

структурами. Державні фінанси в ринкових умовах є одним із найдієвіших

інструментів впливу на темпи та пропорції розвитку економіки й соціальної

сфери. Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові

можливості господарських структур і громадян за допомогою об'єктів

оподаткування, ставок податків і пільг при оподаткуванні. За допомогою

бюджету створюються спеціальні економічні зони, які суттєво впливають на

прискорення територіального розвитку економіки. Проте найбільше бюджет

впливає на темпи та пропорції розвитку економіки завдяки фінансуванню

соціальних витрат і науки. Важливою умовою успішного функціонування

бюджетної системи має стати поглиблення реформи бюджетних взаємовідносин

між центральними та регіональними рівнями влади на основі розмежування

відповідальності за розв'язання економічних і соціальних проблем країни та

окремих адміністративно-територіальних утворень шляхом відповідного

розподілу державних видатків і доходів. Потребує також удосконалення

дохідна частина бюджетів. Загальний рівень оподаткування, розміри ставок

податків, їхня кількість і база оподаткування повинні набути стабільності.

Усі централізовані та децентралізовані фонди на сьогодні концентрують у

своєму розпорядженні майже чверть усіх фінансових ресурсів держави. Кошти

означених фондів витрачаються, як правило, на соціальні потреби. Ці фонди

сприяють локалізації-негативних соціальних виявів у суспільстві,

допомагають певним громадянам здійснити перекваліфікацію тощо. Неабияке

значення для ефективного функціонування фінансової системи має підсистема

"Фінансовий ринок". Фінансовий ринок має у своєму складі ринок грошей,

ринок кредитів, ринок цінних паперів і ринок фінансових послуг, що лише

формується в Україні. Упродовж 1999 року інтенсивного розвитку набув лише

один напрям фінансового ринку — ринок цінних паперів. Функціонування кожної

зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого

законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна

одну.

Використання фінансового механізму для активізації економічного зростання й

підвищення суспільного добробуту

Фінансовий механізм за ринкових умов потребує чіткої взаємодії всіх його

складових. У процесі фінансового планування й прогнозування визначаються

обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги

ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему

й інші фінансові інститути, а також тих, що будуть у розпорядженні

підприємницьких структур і населення. Фінансове планування повинно

базуватися на достовірній інформації, передусім на правильно визначених

макроекономічних показниках. Водночас фактичного виконання прогнозних

показників потребують наявні фінансові норми, стимули, санкції, що мають

хороше юридичне й наукове підґрунтя. Важливого значення при функціонуванні

фінансового механізму набуває система фінансових норм і нормативів. Наявні

фінансові норми за методом їх формування умовно можна розподілити на чотири

групи. До першої належать норми, що централізовано затверджуються органами

законодавчої та виконавчої влад — ставки заробітної плати, розмір

стипендій, ставки податків, деяких видів зборів і відрахувань. До другої

групи належать норми, що уповні грунтуються на матеріальних потребах. Це

норми витрат на харчування в дошкільних та інших закладах освіти. Третю

групу складають норми, що визначаються міністерствами та іншими

центральними органами виконавчої влади, це, зокрема, норми значної частини

витрат бюджетних установ тощо. Четверту групу складають фінансові

нормативи, що використовуються на загальнодержавному рівні й характеризують

пропорції економічного та соціального розвитку. Важливою складовою

фінансового механізму є також стимули, спрямовані на забезпечення

своєчасного й повного надходження коштів до бюджету, найекономнішого і

найефективнішого їх використання, що припускає застосування як

матеріального заохочення, так і економічних санкцій. Система стимулювання у

складі нині діючого фінансового механізму включає, в основному, різні

санкції за неповне й несвоєчасне надходження коштів до бюджету, неекономне

й неефективне використання бюджетних асигнувань. Досвід розвитку економіки

в умовах ринку в багатьох зарубіжних країнах підтверджує, що стабільність

економічного зростання й підвищення суспільного добробуту потребують

постійного вдосконалення фінансового механізму в кожній із його складових.

Зміст і призначення фінансового контролю

Фінансовий контроль за своєю економічною суттю це функція управління, яка

включає сукупність спостережень, перевірок за діяльністю об'єкта управління

з метою оцінки обгрунтованості й ефективності прийняття рішень і

результатів їх виконання. фінансовий контроль є об'єктивно зумовленою

складовою процесу економічної діяльності; фінансовий контроль є однією з

функцій управління фінансами; безпосереднім об'єктом фінансового контролю

є процеси формування й використання фондів фінансових ресурсів при

створенні, розподілі та споживанні валового внутрішнього продукту;

специфіка фінансового контролю полягає в тому, що при його проведенні

використовуються вартісні показники, які визначають кінцевий результат

господарського процесу. Фінансовий контроль грунтується на відповідних

принципах. До їх числа належать: законність; об'єктивність; поєднання

державних і приватних інтересів. актуальними є рішення, прийняті

міжнародною організацією вищих контрольних органів (INTOSAI), де

сформульовані принципи контролю загалом: незалежність фінансового контролю

як невід'ємного атрибута демократії й обов'язкового елемента управління

фінансовими ресурсами; законодавче закріплення незалежності органів

фінансового контролю; визначення необхідності здійснення попереднього

контролю й контролю за фактичними результатами; наявність внутрішнього та

зовнішнього контролю як обов'язкової умови існування фінансового контр олю;

гласність та відкритість контрольних органів з обов'язковою вимогою

дотримання комерційної та іншої таємниці, що захищається законом.

Передумови виникнення та розвитку податків. Історія цивілізації свідчить,

що в різні періоди розвитку суспільства вводились різноманітні податки — на

землю, майно, прибуток, цінні папери, спадщину та дарування, додану

вартість, заробітну плату, акцизи, збори й відрахування, на автомобілі,

коней. Найбільшого розквіту податки сягають за умов розвинутої ринкової

економіки. Вони стають об'єктивним елементом фінансових відносин між

державою та юридичними й фізичними особами. Формується завершена модель

податкової системи кожної держави. Вона включає методи й об'єкти

оподаткування, ставки податків, строки їх сплати, контроль за витрачанням.

Змінюються не тільки види і форми стягнення до бюджетів певних сум коштів,

а й саме ставлення до податків. За допомогою податків здійснюється

перерозподіл валового внутрішнього продукту в територіальному та галузевому

аспектах, а також між різними соціальними групами.

головні принципи податкової системи можна сформулювати так: сума сплаченого

податку завжди має дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і

послуг; усі податки повинні бути точно визначені щодо ставки податку,

строку сплати; платники податків мають бути поінформовані урядом, куди

використано кожну копійку сплачених ними податків; нові податки повинні

вводитися лише для покриття відповідних витрат, а не для ліквідації

дефіциту; об'єктом оподаткування може бути лише дохід, а не його джерело й

розмір витрат; податок має бути пропорційним доходові; прогресія

оподаткування, залежно від зростання доходу, не повинна перевищувати

розумного оптимуму, що дорівнює третині доходу; умови оподаткування мають

бути простими й зрозумілими платникові; податок слід стягувати в зручний

для платника час і прийнятним для нього методом; при цьому слід ураховувати

дешевизну стягування податків.

Економічна сутність податків та їхнє призначення

При введенні податки наділяються певними функціями або призначенням. Кожний

податок виконує передусім фіскальну функцію, тобто забезпечує надходження

коштів до бюджету. При визначенні параметрів податку

закладається його стимулюючий вплив на економічні процеси, що цей податок

зумовлюють. стимулюючі функції можуть бути закладені завдяки зміні або

диференціації ставок податків, або ж повному звільненню від їх сплати. У

цьому разі здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту через

фінансову систему від одних суб'єктів оподаткування на користь інших. Отже,

цей перерозподіл має не лише економічний, а й соціальний характер. Він може

призвести до порушень важливих економічних пропорцій у виробництві та

споживанні матеріальних благ і послуг. Усе це пов'язано з правами та

свободами людини, її економічним і соціальним становищем. Як підтверджує

світовий досвід, надання податкам стимуляційних і регуляційних функцій

потребує тривалого опрацювання порядку їх обчислення, сплати, надання

пільг. Фіскальна й стимуляційна роль податків стає зрозумілішою при

розгляді порядку обчислення й сплати деяких видів податків.

Сутність та склад місцевих фінансів

Наукове визначення місцевих фінансів як сукупності теоретичних положень і

певної суми знань і вмінь остаточно сформувалося наприкінці XIX ст. Це

явище об'єктивне й зумовлене розвитком демократичних засад у суспільстві.

Більшість економічних і соціальних функцій, покладених на державні органи

влади, успішніше здійснюються органами місцевого самоврядування. Вони є

надійною гарантією ефективнішого шляху розвитку суспільства. У сучасних

правових державах світу місцеві органи влади входять до загальної системи

державного управління, їхня компетенція визначається центральною владою.

Простежується також тенденція щодо зростання державних функцій, які

передаються в компетенцію місцевих органів влади. Все сказане дає підставу

стверджувати, що місцеві фінанси — явище об'єктивне, оскільки для

здійснення покладених на місцеве самоврядування функцій потребує наявності

відповідних фондів фінансових ресурсів у їхньому розпорядженні. Місцеві

фінанси є важливою ланкою фінансової системи держави. За своєю економічною

суттю місцеві фінанси — це сукупність форм і методів створення й

використання фондів фінансових ресурсів для забезпечення органами місцевого

самоврядування виконання покладених на них функцій у галузі економічного й

соціального розвитку відповідних територій. В Україні місцеві фінанси

перебувають нині на стадії свого становлення й розвитку. На сьогодні вже

створено певне правове підґрунтя. У Конституції України одинадцять розділів

присвячені місцевому самоврядуванню, де зазначено, що матеріальною та

фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме й нерухоме майно,

доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є

власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст, районів у містах, а

також об'єкти їхньої спільної власності. Зокрема, Конституцією передбачено,

що органи місцевого самоврядування можуть об'єднувати на договірних засадах

кошти бюджетів для виконання спільних проектів. Держава бере участь у

формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування та фінансово його

підтримує. Витрати, що виникли внаслідок рішень органів державної влади,

компенсуються державою. Ці та інші положення Конституції України

відобразилися і в Законі "Про місцеве самоврядування в Україні", ухваленому

в травні 1997 р.

Зміст та основи організації фінансів підприємницьких структур

Фінанси підприємницьких структур — одна з основних підсистем фінансової

системи держави. При функціонуванні фінансів підприємницьких структур

встановлюються відповідні економічні відносини та взаємозв'язки при

створенні та використанні фондів фінансових ресурсів як у межах одного

підприємства між підприємством і його працівниками при розподілі прибутку,

залученні коштів працівників через продаж акцій та інших цінних паперів,

так і між окремими підприємствами при наданні комерційних кредитів,

організації спільних виробництв, розрахунків за штрафами тощо, а також між

підприємствами і банками при одержанні кредитів, розрахунках за

користування кредитами. Фінанси підприємницьких структур — це різноманітні

фонди фінансових ресурсів, які створюються й використовуються задля

здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних

галузях економіки. Організація та функціонування фінансів підприємницьких

структур грунтується на відповідних принципах. До них належать: комерційний

розрахунок, господарська та фінансова незалежність, фінансова

відповідальність, матеріальна зацікавленість. Комерційний розрахунок

потребує покриття усіх витрат за рахунок власних доходів і одержання

прибутку. Господарська та фінансова незалежність гарантується

законодавством України. Законами України "Про підприємництво", "Про

підприємства в Україні", "Про господарські товариства" держава гарантує

всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм

підприємницької діяльності, однакові права і створює однакові можливості

для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних,

природних та інших ресурсів. Держава гарантує недоторканність майна і

забезпечує захист права власності підприємця. Держава законодавче

забезпечує вільну конкуренцію між підприємцями. Підприємець зобов'язаний не

завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та інтереси

громадян, підприємств, установ, організацій і держави, що охороняються

законом. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу,

встановлену законом, відповідальність.

Система централізованих фондів цільового призначення

Фонди фінансових ресурсів цільового призначення є самостійною ланкою

фінансової системи. Необхідність їх створення та функціонування зумовлена

потребою в наданні певних соціальних гарантій населенню у разі досягнення

непрацездатного віку, втрати працездатності, годувальника, роботи, настання

стихійного лиха та інших непередбачуваних подій. В економічному аспекті —

це створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення

економічних і соціальних потреб держави, підприємницьких структур та

окремих громадян. В Україні до числа вказаних фондів належать: Пенсійний

фонд, Фонд соціального страхування, Фонд зайнятості, Фонд конверсії,

Інноваційний фонд, а також велика кількість галузевих фондів. Загалом,

принципи організації централізованих фондів фінансових ресурсів можна

сформулювати так: відрахування до фондів централізовано визначаються

державою відповідними законами і є власністю держави; відрахування до

фондів є обов'язковими платежами й можуть стягуватися примусово; витрати з

фондів здійснюються лише на визначені потреби, які передбачені законами

України.

Економічна природа і суть страхування

Страхування — обов'язковий елемент кожної економічної системи. Без

розвинутої системи всіх видів страхування економіка успішно функціонувати

не може. Страхові фонди суспільства або фонди страхового захисту є

централізованими й децентралізованими фінансовими резервами держави, які

виступають гарантами її фінансової стабільності й сталого економічного

розвитку. За своєю суттю страхові фонди — це форма перерозподілу валового

внутрішнього продукту між окремими господарськими структурами та

громадянами з метою підтримання стабільного стану їхньої фінансової

діяльності та суспільного добробуту.

Страхування — складова частина фінансової системи держави, воно

опосередковує рух валового внутрішнього продукту в формі фондів фінансових

ресурсів. Можна стверджувати, що страхування передбачає повернення

мобілізованих до страхового фонду страхових платежів. Страхування —

об'єктивна умова розвитку товарно-грошових відносин і одночасно результат

їх найдосконалішого розвитку. Страхування забезпечує безперервність,

збалансованість і стабільність суспільного розвитку. Із погляду природних

інтересів суспільства та окремих його громадян страхування виникло як засіб

збереження матеріального благополуччя з настанням не передбачуваних, а

також передбачуваних, але небажаних і таких, яких не можна уникнути,

випадків. Економічна необхідність страхового захисту, який грунтується на

акумуляції фінансових ресурсів із метою відшкодування збитків, спричинених

настанням шкідливих для здоров'я та (або) матеріального благополуччя подій

як фізичним, так і юридичним особам. У соціальному плані страхування є

формою (способом) участі держави, роботодавців та громадян у справі захисту

особистих інтересів громадян і створення у такий спосіб умов для

забезпечення соціальної та політичної стабільності в суспільстві.

Передумовою виникнення страхових відносин є ризик, без наявності якого

немає страхування, тому що відсутній страховий інтерес. Зміст ризику і міра

його вірогідності визначають межі страхового захисту.

Взаємозв'язок фінансів з іншими економічними категоріями ринкової системи

Економічна система — це сукупність певних підсистем діяльності, пов'язаних

між собою та спрямованих на створення, розподіл, перерозподіл і споживання

валового внутрішнього продукту відповідно до мети суспільства. Фінанси

виконують свою роль за допомогою форм і методів створення й використання

фінансових ресурсів поряд з іншими економічними категоріями і передусім — з

ціною. Ціна — це грошовий вираз вартості будь-якого товару, тобто ціни, як

і фінанси, здійснюють розподіл валового внутрішнього продукту. Ціна

визначає параметри впливу фінансів на всі процеси, пов'язані зі створенням

та використанням валового внутрішнього продукту. До певної міри це так,

тому що при реалізації товару, роботи чи послуги встановлюється їхня дійсна

вартість і обсяги фондів фінансових ресурсів, які будуть створені по

закінченні виробничого циклу. Це фонди нагромадження, споживання та

відновлення виробничих фондів — основних і обігових. держава,

використовуючи фінанси, може суттєво впливати на структуру ціни через зміну

відрахувань до фонду амортизації, пенсійного фонду та фонду соціального

страхування. У теорії й практиці цінові та фінансові методи часто

розглядаються як рівнозначні щодо регулювання економічних процесів. У

розподільчих процесах поряд з фінансами та ціною бере участь і заробітна

плата. За своєю економічною природою заробітна плата є грошовим виразом

вартості праці. Це фонд грошових засобів, що знаходиться в розпорядженні

працівника й використовується для задоволення особистих потреб. Для виплати

заробітної плати на підприємстві створюється фонд фінансових ресурсів. Це

свідчить про органічний зв'язок фінансів і заробітної плати. Фінанси

створюють умови для функціонування заробітної плати. Фінанси та заробітна

плата перебувають у постійній взаємодії. Так, держава регулює заробітну

плату за допомогою податків, створюючи загальнодержавні фонди фінансових

ресурсів. Фінанси тісно пов'язані з кредитом, по суті, мають однакову

економічну природу. Вони виражають рух вартості валового внутрішнього

продукту. Проте кожна з них має свою специфіку участі в економічних

процесах. Фінанси формують централізовані й децентралізовані фонди

фінансових ресурсів на рівні підприємств і держави

При нестачі у підприємницьких структур коштів для виробничої діяльності та

розширення виробництва вони використовують кредит як джерело формування

фінансових ресурсів. При наявності вільних коштів підприємство їх продає

банку на певний час. Кредит подовжує перерозподільчі процеси, розпочаті

фінансами, ціною, заробітною платою. Взаємовідносини фінансів і грошей

мають свою специфіку та особливу систему зв'язків, яка часто призводить до

їх ототожнення. Фінанси нерідко визначають, передусім у побуті, як певну

суму грошей, що знаходиться у розпорядженні юридичної або фізичної особи.

Будучи тісно пов'язаними між собою, фінанси й гроші не можуть існувати одне

без одного. Тому часто вживається таке визначення, як фінансово-грошові

відносини.

Страницы: 1, 2, 3