Статистика фінансів

Статистика фінансів

П л а н

|1. |Завдання статистичного вивчення фінансів | |

|2. |Статистика державного бюджету | |

|3. |Статистика грошового обігу | |

|4. |Статистика інвестиційної діяльності | |

|5. |Статистика кредитної діяльності | |

|6. |Статистика страхової діяльності | |

1. Завдання статистичного вивчення фінансів

Фінанси — це система економічних відносин, яка охоплює процеси

утворення, розподілу та використання грошових фондів, а також виконує

функції економічного регулятора виробництва, розподілу та перерозподілу

суспільного продукту та національного доходу.

Фінансово-кредитна система в останні роки знаходиться у стадії

постійного розвитку та реформ відповідно до вимог розвитку економічних та

політичних процесів.

У Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.)

зазначається, що Україна самостійно створює банкову (включаючи

зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи,

формує державний бюджет, а якщо треба, впроваджує свою грошову одиницю.

Утворення нових економічних відносин у сфері фінансів передбачає

формування ринків кредиту та цінних паперів.

Ринок кредитів створюється на базі реформи банківської системи. Згідно

з Законом України Про банки та банківську діяльність, прийнятому 20 березня

1991 р., банківська система країни є дворівневою. До її складу входить

Національний банк України та комерційні банки, у тому числі

Зовнішньоекономічний банк, Ощадний банк та інші комерційні банки різних

видів та форм власності. Дворівнева система забезпечує ліквідацію

монополізму в сфері кредитування.

Національний банк України координує і регулює наявний та безнаявний

грошовий оборот, резервуючи кредитні ресурси банків другого рівня та

встановлюючи облікову процентну ставку за кредитні ресурси, які надають

комерційним банкам, що забезпечує державне регулювання кредитної

діяльності. Національний банк проводить єдину державну політику в галузі

грошового обігу, є емісійним центром країни, організовує міжбанківські

розрахунки, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн, має

монопольне право на випуск наявних грошей у обіг, а також друк національних

грошових знаків, створює і організовує діяльність державної скарбниці,

зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та

золотовалютні запаси, представляє інтереси України у відносинах з

центральними банками інших країн та міжнародними фінансово-кредитними

організаціями, проводить реєстрацію та встановлює форми обліку і звітності

комерційних банків другого рівня.

Банки другого рівня, в тому числі спеціалізовані державні та галузеві

кооперативні й інші створюються на акціонерних або пайових засадах, у

здійсненні своєї кредитної діяльності повністю самостійні і працюють на

госпрозрахунковій, комерційній основі. Наявність вільних можливостей у

дебіторів у виборі того чи іншого банку для одержання кредитів забезпечує

створення ринку кредиту, що спонукає обидві сторони до більш ефективної

взаємодії.

Ринковий обіг цінних паперів забезпечує фондова біржа. До категорії

цінних паперів належать різноманітні грошові документи, що визначають

фінансові відносини між юридичними та фізичними особами, які випустили ці

папери, та їх фактичними власниками. Такі папери найчастіше передбачають

одержання, а також можливість передачі прав, зумовлених в документі, іншим

особам через вільну купівлю-продаж. До категорії цінних паперів можуть бути

віднесені облігації, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, акції,

векселі та ін. Облігації посвідчують внесення власником коштів із

зобов'язанням повернути їх номінальну вартість в зумовлений строк з

виплатою процента у вигляді виграшу. Ощадні сертифікати передбачають

повернення через зумовлений строк їх номінальної вартості та процента

кожному власнику. Казначейські зобов'язання держави гарантують власнику

погашення номіналу в зумовлений строк з виплатою доходу щорічно. Вексель

гарантує повернення власнику означеної у ньому суми, яка, як правило,

перевищує суму боргу, в конкретний строк. Акції посвідчують внесок коштів з

правом одержання відповідного дивіденду у вигляді частки прибутку

підприємства.

Власнику грошей ринок цінних паперів забезпечує вільний вибір форми

вкладу своїх коштів з бажаним ступенем ризику. З позицій народного

господарства вільний оборот цінних паперів приводить до більш раціонального

перерозподілу та використання фінансових коштів, прискорює грошовий обіг.

У процесі вивчення фінансово-кредитної системи статистика здійснює

аналіз: виконання, структури і динаміки бюджету) вивчення кредитних та

розрахункових операцій у на родному господарстві: діяльності ощадних банків

по акумуляції коштів населення; показників діяльності органів державного

страхування; основних показників грошового обігу; фінансових результатів

виробничо-господарської діяльності підприємств; вивчення розрахункових

відносин фінансової системи з галузями народного господарства.

2. Статистика державного бюджету

Державний бюджет — це план утворення і використання фінансових

ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної

влади. Він характеризує систему економічних відносин щодо формування

державних фінансових ресурсів і напрямки їх використання в інтересах

суспільства.

Бюджетна система складається з Державного бюджету України,

республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

Бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет та

бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної

Республіки Крим.

До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, районні в

містах, селищні та сільські бюджети.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної І системи

України, є Зведеним бюджетом України. Останній використовується для аналізу

та визначення засад державного регулювання економічного і соціального

розвитку.

Розрізняють два види бюджетів: бюджет-брутто — форма побудови бюджету,

за якої доходи і видатки показуються в розгорнутому вигляді без сальдування

зустрічних платежів, що мають місце в бюджетній системі країни, та бюджет-

нетто — форма побудови бюджету, за якої доходи і видатки окремих бюджетів

показуються як сальдо, тобто з урахуванням зустрічних платежів і

(наприклад, кошти державного бюджету можуть бути спрямовані в місцеві

бюджети і навпаки). Бюджет-нетто менший за бюджет-брутто. Різниця між ними

являє собою внутрішній оборот грошових коштів, який не збільшує реальних

доходів і видатків Зведеного бюджету України.

Збір і обробка даних про доходи та видатки державного бюджету — справа

статистики. Державний та місцеві бюджети складаються з дохідної та

видаткової частин. Статистика аналізує І структуру та динаміку цих частин.

Аналіз структури доходів і витрат дозволяє визначити основні джерела

формування доходів держави і напрямки розподілу одержаних коштів, що має

принципове економічне і соціально-політичне значення.

При виконані цих задач статистика спирається на звітність про

виконання Державного бюджету України і місцевих бюджетів, яка надається

бюджетними і банківськими установами, органами Державного комітету

статистики і господарськими організаціями.

У процесі аналізу склад доходів та видатків державного бюджету

вивчається більш докладніше. Надходження від підприємств розподіляються за

галузями та формами власності, надходження від населення — за видами

податків та іншими ознаками.

Дохід державного бюджету утворюють усі надходження від підприємств,

установ та населення до бюджетів усіх рівнів управління. Вони поділяються

на поточні та капітальні доходи.

Поточні доходи включають податкові та неподаткові доходи, крім

безоплатних надходжень, надходження від продажу землі, нематеріальних

активів, державного майна, капітальні трансферти.

Податкові доходи включають різні види податків, тобто безповоротних

обов'язкових платежів органом управління, згрупованим за об'єктами

оподаткування: доходи, заробітна плата, майно, товари та послуги, зовнішня

торгівля.

Неподаткові доходи включають усі безоплатні й безповоротні надходження

до державного бюджету, такі як доходи держави від власності та

підприємницької діяльності, продажу товарів та послуг (за винятком доходів

від продажу основних фондів), надходження від адміністративних штрафів за

несплату податків, а також добровільні, безоплатні поточні надходження з

недержавних джерел.

Капітальні доходи включають доходи від продажу основного капіталу,

запасів державних резервів, землі, нематеріальних активів і капітальних

трансфертів від недержавних підприємств, некомерційних організацій,

приватних осіб.

Доходи бюджетів утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними

та юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів,

надходжень з інших джерел, установлених законодавством України.

Види доходів зведеного бюджету України: податок на доходи (прибуток)

підприємств і організацій, податок на додану вартість, акцизний збір,

державне мито, відрахування на геологорозвідувальні роботи, надходження до

Фонду по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, надходження до

Пенсійного фонду, прибуткові податки з громадян, плата за землю.

У міжнародних стандартах зі статистики та обліку використовуються дві

класифікації податкових платежів: класифікація системи статистики державних

фінансів (СДФ) і класифікація системи національних рахунків (СНР). Перша

класифікація розроблена Міжнародним валютним фондом. Вона використовується

для задоволення потреб державних фінансів, аналізу і розробки фінансової

політики.

У СДФ податки класифікуються за однією ознакою — типом, а тип податку

визначається видом діяльності або податковою базою. Для податкової бази

використовують суму доходу, загальну суму виплаченої заробітної плати, суму

продажу, вартість майна, розмір імпорту. Класифікацією податкових доходів

держави в СДФ передбачено такі типи податків: прибуткові податки, внески до

Фонду соціального забезпечення, податки на заробітну плату і робочу силу,

податки на операції в міжнародній торгівлі, решта податків, які не

віднесені до інших податків.

Класифікація податків, застосовувана в СНР, виходить з потреб

економіки в цілому. В основу цієї класифікації покладені таки ознаки:

1) тип податку, як він визначений у СДФ (акцизи, податок на

нерухомість тощо);

2) тип інституційної одиниці, яка сплачує податок (домашнє

господарство, державне підприємство, комерційна організація);

3) обставини, за яких сплачується податок (продукція вироблена,

імпортована, підготовлена на експорт).

Згідно з цим податкові платежі об'єднуються в такі групи: 1) виробничі

податки; 2) прибуткові податки; 3) податки на капітал.

Виконання державного бюджету аналізується обчисленням відносних

величин виконання плану за доходами та видатками в цілому, а також за

окремими їх видами та цільовим призначенням. Такий аналіз дає змогу не лише

дістати сукупну оцінку виконання бюджету, а й схарактеризувати ступінь

виконання плану І за кожною групою доходів та видатків, докладно

проаналізувати ту групу доходів або видатків, за якою виявлено істотні

відхилення фактичних даних від запланованих, установити, чим було зумовлене

відхилення фактичних надходжень від запланованих.

Приріст суми податкових доходів можливий з двох причин: зростання

податкової бази і зміни в оподаткуванні. Перший вид змін податкових доходів

називають автоматичним ефектом, а другий — дискреційним. Ці зміни пов'язані

з видами фіскальної політики. Дискреційна фіскальна політика — це система

заходів, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат,

податків і сальдо державного бюджету. Дискреційна фіскальна політика

використовується державою для активної протидії циклічним коливанням. Для

стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд

цілеспрямовано створює дефіцит державного бюджету, збільшуючи державні

витрати або знижуючи податки. Відповідно в період підйому цілеспрямовано

створюється бюджетний надлишок. За недискреційної (автоматичної) фіскальної

політики дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично внаслідок дії

автоматичних стабілізаторів економіки. Автоматичний стабілізатор —

механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без

проведення спеціальної економічної політики. Такими стабілізаторами є

прогресивна податкова система і трансфертні платежі.

Розглянемо приклад розрахунку впливу на приріст суми податку на

прибуток підприємств і організацій ставки податку і податкової бази (сума

прибутку). Для цього скористаємося умовними даними з табл. 18.1, що

характеризує податок на прибуток підприємств та організацій і податкову

базу.

Таблиця 1

ПОДАТОК НА ПРИБУТОК, СТАВКА ПОДАТКУ І СУМА ПРИБУТКУ В ОБЛАСТІ, тис.

грн.

|Показник |За |Фактично |Абсолютне |

| |планом | |відхилення |

|Сума Н податку на прибуток, |6000 |7000 |1000 |

|тис. грн. | | | |

|Ставка С податку на прибуток, %|30 |23,3 |- 6,7 п.п. |

| | | | |

|Сума Б прибутку, тис. грн. |20000 |30000 |10000 |

Фактично сума податку на прибуток підприємств зросла порівняно з

плановою на 1000 тис. грн. Це пояснюється таким: фактичним зменшенням рівня

ставки податку на 6,7 п.п.

HС =(С1 -С0)Б1 =(0,233-0,3) 30000 = -2000 тис. грн.; приростом суми

прибутку підприємств і організацій

Hб = (Б1 - Б0 )С0 = (30000 - 20000) 0,3 = 3000 тис. грн.

Зв'язок доходів державного бюджету з найважливішими макроекономічними

показниками можна схарактеризувати, побудувавши паралельні динамічні ряди,

рівняння регресії, застосувавши багатофакторні індексні моделі.

Одним із завдань статистики державного бюджету є прогнозування його

доходів і видатків.

Для прогнозування податкових доходів державного бюджету можуть бути

використані різноманітні методи, наприклад екстраполяція трендів. Проте ці

методи, передбачаючи збереження минулої тенденції розвитку, не враховують

змін у податковій базі, а також ставки податків. Через це їх застосування

може призвести до помилок у прогнозах. Більш обґрунтованою є побудова

функції залежності податків від податкової бази.

Видатки бюджетів включають усі платежі, що не повертаються.

Видатки визначаються як державні витрати, що утворюються на

безповоротній основі, тобто не пов'язані з виникненням або погашенням

фінансових вимог. Ці видатки можуть бути спрямовані як на поточні, так і на

капітальні цілі, вони можуть бути як відшкодованими, так і безповоротними.

Поточні витрати включають відшкодовані витрати, не пов'язані з

придбанням основного капіталу, товарів і послуг для виробництва основного

капіталу, а також безоплатні виплати. Безоплатні виплати не включають

придбання капітальних активів, відшкодування збитків за пошкодження

основного капіталу або І збільшення фінансових активів одержувачів. У

складі поточних витрат виокремлюють видатки на товари та послуги, виплату

процентів з державного боргу, субсидії та інші поточні трансферти й

видатки.

Капітальні видатки — це видатки на придбання основного капіталу,

резервів, землі та нематеріальних активів, капітальні трансферти та інші

капітальні витрати.

Витрати державного бюджету деталізуються за конкретними об'єктами

фінансування в рамках статей і параграфів. Важливим завданням статистики

державного бюджету є вивчення показників використання коштів держави в

установах і організаціях, що фінансуються з бюджету. До таких об'єктів

належать дитячі та дошкільні заклади, установи освіти та охорони здоров'я,

ветеринарна служба в сільському господарстві, частина науково-дослідних

установ, організації, підпорядковані Міністерству оборони, Служба безпеки

України, Національна гвардія, Міністерство внутрішніх справ, Прокуратура

України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади.

Перевищення доходів над видатками (профіцит) розраховується як різниця

між сумарними доходами, включаючи безоплатні надходження, та сумарними

видатками. Значення цієї величини з протилежним знаком (дефіцит) дорівнює

сумі чистих запозичених державою коштів плюс чисте скорочення державних

касових залишків, вкладень і цінних паперів, які мають ліквідне значення.

Фінансування дефіциту за типами кредиторів являє собою всі кошти

(внутрішні або іноземні), отримані для покриття дефіциту бюджету або,

навпаки, розміщення суми, яка перевищує доходи над видатками.

Дефіцит зведеного бюджету України фінансується за рахунок кредитів

Національного банку України, облігацій державної внутрішньої позики і

зовнішніх джерел фінансування.

Сума видатків може бути похідною від доходів державного бюджету і

рівня його дефіциту. Елементом прогнозу видатків бюджету може бути розмір

державного внутрішнього і зовнішнього боргу. Внутрішній борг держави

складається з відсотків за виплатами позик та із сум погашення позик. Тому

прогнозування цієї статті видатків має будуватися на рівнянні тренду

відсоткової ставки і суми отриманих урядом кредитів. Прогнозування

зовнішнього боргу має пов'язуватися із зовнішньою заборгованістю та її

структурою, а також зі станом платіжного балансу і його прогнозом.

3. Статистика грошового обігу

В економіці грошова маса є важливим чинником, який впливає на рівень

цін, обсяг виробництва і стан платіжного балансу.

Грошовою масою (запасами) називають сукупний обсяг купівельних та

платіжних коштів, що обслуговують господарський обіг і належать приватним

особам, підприємствам і державі. У грошовій масі розрізняють активні гроші,

що застосовуються в готівковому та безготівковому обігу, і пасивні

(нагромадження, резерви, залишки на рахунках), котрі лише потенційно можуть

бути використані в угодах.

При визначенні грошової маси виходять з грошових агрегатів, під якими

розуміють специфічну класифікацію платіжних коштів за рівнем їх

ліквідності. Грошовим агрегатом називають особливу групу ліквідних активів,

що служать альтернативними вимірювачами грошової маси.

Грошові агрегати — це зобов'язання банківської системи нефінансовим

секторам: готівка, депозити до запитання, строкові депозити та заощадження.

Розвиток зазначених депозитів відбиває стан монетарної політики. Грошові

агрегати протиставляються чистим зовнішнім активам (обчисленим у

національній валюті) та чистим внутрішнім кредитам.

Грошова база є сумою готівки в обігу, готівки в сейфах та резервів

комерційних банків.

Грошовий агрегат М1 складається з агрегату М0, розрахункових рахунків

і поточних депозитів. Параметр М0 включає готівку в обігу (у касах

підприємств і організацій та на рахунках у населення).

Грошовий агрегат М2 включає параметр М1 та строкові депозити. Строкові

депозити складаються із залишків на строкових (до трьох років) рахунках за

вкладами населення та депозитів підприємств і населення на розрахункових

рахунках у комерційних банках.

Грошові агрегати різняться між собою за рівнем ліквідності. Останню

властивість розуміють так: це можливість використання деякого активу як

засобу обігу або перетворення активу на кошти обігу та його здатність

зберігати свою номінальну вартість незмінною.

Абсолютно ліквідними вважаються гроші параметра М1. До високоліквідних

грошових активів слід віднести також грошовий агрегат М2. На думку

економістів, цей параметр грошової маси більш тісно пов'язаний зі швидкістю

грошової маси, реальним національним продуктом і цінами.

Поводження грошових агрегатів у консолідованій банківській системі

може бути пов'язано з грошовою базою центрального банку за допомогою

грошового мультиплікатора, обчисленого як відношення М2 (або іншого

грошового агрегату) до грошової бази — суми готівки, що утримується поза

банківської системою, та загальних резервів комерційних банків, тобто суми

мінімальних обов'язкових резервів і надлишкових резервів, включаючи готівку

в сейфах.

Обсяг грошової маси є результатом складної взаємодії багатьох

суб'єктів економічної діяльності, а не самої лише діяльності кредитно-

грошових органів, які визначають розмір грошової бази. Комерційні банки

визначають розмір позичок, інших активів і надлишкових резервів.

Небанківський сектор вирішує, як розподіляти свої грошові кошти між

строковими, ощадними, поточними вкладами та іншими зобов'язаннями,

фінансовими активами або просто зберігати готівку. У свою чергу рух

суспільного продукту і національного доходу, створення доходів у народному

господарстві — усі ці дії невіддільні від грошових відносин, які

складаються між населенням, урядом, підприємствами й організаціями. Ці

відносини характеризуються обсягом грошового обігу, що являє собою

сукупність операцій, у процесі виконання яких відбувається рух грошової

маси. Необхідно відрізняти обсяг грошового обігу від середніх залишків

грошей. Перший показник визначають підсумовуванням результатів операцій з

находження (або списання) грошей за певний період, а другий дістають як

середню величину із залишків грошей на рахунках на окремі дати.

Грошовий обіг поділяється на безготівковий та готівковий.

Безготівковий грошовий обіг — це сукупність грошових розрахунків,

здійснюваних у формі записів на рахунках у банках і шляхом заліку взаємних

вимог. У безготівковому обігу гроші виконують лише функцію коштів платежу.

Готівковий грошовий обіг — це сукупність грошових розрахунків, які

застосовуються у взаємовідносинах держави, підприємств, установ і

населення, набираючи форми готівкових грошей. Для управління процесами

грошового обігу потрібно спиратися на статистичну інформацію про розмір

грошового обігу, його склад і динаміку, а також обіговість грошових коштів,

додержання розрахункової дисципліни, про склад і швидкість обігу грошової

маси, купівельної спроможності грошей, а також виявляти закономірності цих

процесів.

За характером платежів розрізняють товарний платіжний обіг і

нетоварний платіжний обіг. До складу товарного обігу включають платежі за

товари, виконані роботи та послуги, а до нетоварного обігу — платежі до

бюджету та платежі за іншими фінансовими операціями.

Обсяг готівки в обігу залежить від монетарної політики, платіжної

дисципліни та інфляційних очікувань та швидкості обігу готівки.

Розглядаючи швидкість обігу готівки, розрізняють власне швидкість її

обігу та швидкість обігу агрегату М2.

Швидкість обігу обчислюється як відношення місячного (квартального,

річного) ВВП до обсягу М0 і М1 на середину періоду, що множиться на 12

(відповідно 4 для квартальних та 1 для річних даних). При цьому темпи

зростання агрегату протягом періоду вважаються сталими. Обсяг готівки та М2

на середину періоду обчислюється на підставі даних про готівку на кінець

звітного періоду та агрегату М2, включаючи строкові депозити в іноземній

валюті на кінець звітного періоду. Депозити в іноземній валюті

перераховуються за обмінним курсом, який є середнім між аукціонним та

міжбанківським, з одного боку, та некомерційним — з іншого.

Основним документом, за допомогою якого характеризується рух грошової

готівки, є прогноз касових оборотів банків. Він відображає рух грошової

маси зі сфери обігу в каси банківських установ і видачу готівки

підприємствам, установам, організаціям і населенню. Прогноз касових

оборотів складається на квартал з розподілом за числами і затверджується

для кожної банківської установи.

Прогноз касових оборотів стосується двох аспектів — надходжень та

видач (витрат) готівки і відповідно поділяється на дві частини. У кожній

частині виокремлюються статті згідно з каналами руху готівки. У першій

частині показують прогнозне надходження готівки до каси банківської

установи, а в другій — прогнозну видачу готівки з кас банківської установи.

У процесі балансування касового плану визначається емісійне завдання з

випуску готівки в обіг чи вилучення її з обігу.

До завдань статистики грошового обігу належить вивчення купюрного

складу грошової маси. Під купюрним складом розуміють питому вагу грошових

знаків різної вартості в загальній масі грошей, що обертаються. При цьому

купюрний склад може бути визначений як за кількістю, так і за сумою купюр.

Купюрний склад грошової маси формується під впливом грошових доходів

населення, роздрібних цін на товари та послуги, структури товарообороту,

схильності населення до витрачання грошей. Динаміку купюрного складу грошей

можна схарактеризувати, скориставшись показником про середню купюрність,

значення якого обчислюється за формулою середньої арифметичної зваженої.

Кількість оборотів грошей визначається за формулою

[pic]

де ВВП — номінальний валовий внутрішній продукт; М — загальна маса

грошей, що визначається як середні залишки грошей за період.

Цей показник характеризує скільки в середньому за рік оборотів

здійснила грошова маса.

Швидкість грошового обігу можна визначити як кількість оборотів, що їх

робить грошовий агрегат (наприклад, М2), щоб забезпечити певний рівень

економічної діяльності, який приблизно дорівнює номінальному ВВП. Зміна

швидкості обігу відбиває зміну реального грошового попиту. Отже, швидкість

обігу зростає, коли економічні агенти очікують зростання альтернативної

вартості утримання грошових активів у національній валюті, наприклад

зростання номінальних процентних ставок, рівня інфляції або обмінного

курсу. Зростання швидкості обігу грошей призводить до росту цін.

Сукупна швидкість обсягу грошової маси формується під впливом

обіговості грошових агрегатів, рівень яких для окремих агрегатів

неоднаковий і може бути різний у динаміці. За допомогою індексного методу

можна кількісно вимірювати приріст середньої швидкості обігу грошей,

зумовлений зміною швидкості окремих агрегатів грошей, структурними

зрушеннями в масі грошей та неоднаковими темпами зростання параметрів

грошової маси.

Кількість грошей, які перебувають в обігу, впливає на випуск

продукції, рівень цін, зайнятість та інші явища, тому важливою задачею

статистики є прогноз грошової маси.

Прогнозні розрахунки грошової маси можна виконувати двома шляхами:

1) прогнозування попиту на гроші;

2) прогнозування пропозиції грошей.

Зіставлення прогнозів попиту на гроші і пропозиції грошей дозволяє

зробити висновки про рівновагу грошового обігу, сталість його розвитку.

Початковим моментом при прогнозуванні пропозиції грошей є визначення

грошової бази. Грошова база включає в себе готівку небанківського сектору

економіки, готівку банківських установ, депозити комерційних банків,

приватного сектору і державних структур.

Грошова база вимірюється як приріст активів банківської системи:

державного боргу грошово-кредитним установам, зобов'язань комерційних

банків перед центральним банком, закордонних чистих активів (результат

платіжного балансу), а також приросту нерезервних зобов'язань центрального

банку (капітал і прибуток цього банку, закордонні та інші зобов'язання).

Динаміка грошових агрегатів об'єднаної банківської системи може бути

пов'язана з динамікою грошової бази центрального банку таким рівнянням:

M = kR = K(NFА + NDCG + DCB + OIN),

де М — грошовий агрегат, NFА — чисті зовнішні активи; NDCG — чисті

зобов'язання уряду; DСВ — чисті зобов'язання комерційних банків; OIN— інші

статті (нетто).

При прогнозуванні попиту на гроші незалежним параметром є обов'язкові

фактори і змінні фактори «обов'язкових витрат». Обов'язкові фактори мають

ураховувати співвідношення кількості грошей з обсягом операцій, які

потрібно профінансувати. Під обов'язковим фактором звичайно розуміють

валовий внутрішній продукт. Фактор «обов'язкових витрат» виявляє ступінь

переваги готівки порівняно з іншими активами. Деякі економісти пропонують

для «обов'язкових витрат» використовувати ставки за короткостроковими

цінними паперами (ощадні та позичкові депозити, векселі). На думку інших

економістів, попит на гроші (реальні касові залишки) залежить від рівня

доходів на облігації та акції. З огляду на це вони рекомендують при

прогнозуванні попиту на гроші для фактора «обов'язкових витрат»

використовувати процентні ставки на довгострокові активи.

Попит на гроші залежить також від рівня інфляції. В інфляції більш

реально відбивається зміна цін і попиту на гроші.

4. Статистика інвестиційної діяльності

Організація будь-якої справи (бізнесу) потребує початкового вкладання

коштів для придбання приміщень, устаткування, сировини, матеріалів та

наймання робочої сили. Для виробництва продукції чи надання послуг потрібен

певний час; лише після цього в обмін на товари чи послуги можуть бути

одержані гроші для відшкодування витрат первинного капіталу, а в разі

перевищення одержаних грошей над сумою вкладених — для одержання прибутку.

Ці кошти можуть бути отримані з трьох джерел:

• власні (нагромаджені шляхом заощаджень) кошти організаторів бізнесу;

• позичені кошти від тих юридичних осіб, які акумулюють грошові кошти

третіх осіб;

• залучені кошти — заощадження юридичних та фізичних осіб, інакше

кажучи — тимчасово вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб.

Перше джерело для організації великого, солідного бізнесу

використовується рідко з двох причин:

• недостатній обсяг коштів навіть у багатих людей;

• ризик, притаманний будь-якій підприємницькій діяльності, що означає

ймовірність втрати власних коштів, тобто ймовірність залишити себе і свою

родину без засобів до існування.

Ризик існує, звичайно, і при вкладанні коштів, які будуть отримані від

інших джерел, але в цьому разі він, як і можливі майбутні втрати, буде

розподілений серед багатьох осіб, чим зменшується розмір втрат, що

припадатимуть на кожного учасника бізнесу.

Друге джерело — кредити банків чи фондів — використовується в

загальному випадку для фінансування реально існуючого бізнесу під гарантію

повернення позики у вигляді застави, якої в нових бізнесменів немає.

Тому найчастіше фінансування нового бізнесу здійснюється так, як це

блискуче описано Т. Драйзером у відомій трилогії «Фінансист», «Титан»,

«Стоїк» — шляхом створення акціонерного товариства. Засновники акціонерного

товариства, витративши мінімальну необхідну суму для оформлення всіх

належних документів, отримують право на випуск цінних паперів. В

англійському варіанті останні звуться «security», що означає

«забезпеченість», «безпека», оскільки вони мають бути забезпечені

відповідними цінностями. На практиці цих цінностей може й не існувати, а

отже й цінні папери жодної цінності не матимуть. У цьому ми встигли

пересвідчитись за вісім років існування цих цінних паперів у країнах СНД, а

громадяни країн Заходу переконуються в цьому вже протягом не одного

століття. Але все одно й далі купують цінні папери! Бо вже давно доведено,

що економіка розвинених країн пов'язана прямо пропорційною залежністю з

обсягами торгівлі цінними паперами: ринок притягує ті інвестиції, які потім

вкладаються в економіку. Вплив тут обопільний: з одного боку, розвиток

фондового ринку сприяє розвитку економіки, а з іншого — показники розвитку

фондового ринку є індикаторами стану економіки країни.

Перш ніж розглянути статистичні показники та методи аналізу фондового

ринку, ознайомимося з основними поняттями, які застосовуються його

учасниками та дослідниками, їх визначення наведені в Законах України «Про

інвестиційну діяльність», «Про цінні папери та фондову біржу» і деяких

інших, що регулюють діяльність фондових та решти сегментів фінансового

ринку.

Інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які

вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, завдяки

чому створюється прибуток (дохід) чи досягається соціальний ефект.

Розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції являють собою загальний обсяг засобів, що

інвестуються у визначеному періоді, спрямованих на нове будівництво,

придбання засобів виробництва і на приріст товарно-матеріальних запасів.

Чисті інвестиції являють собою суму валових інвестицій, зменшену на

суму амортизаційних відрахувань у визначеному періоді.

Динаміка показника чистих інвестицій відображає характер економічного

розвитку країни на тому чи іншому етапі. Якщо сума чистих інвестицій

складає від'ємну величину (тобто якщо обсяг валових інвестицій менше суми

амортизаційних відрахувань), це свідчить про зниження виробничого

потенціалу і як наслідок — зменшення обсягу продукції, що випускається

(така ситуація характеризує країну, що «проїдає свій капітал»). Якщо сума

чистих інвестицій дорівнює нулю (тобто якщо обсяг валових інвестицій

дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це свідчить про відсутність

економічного зростання, тому що виробничий потенціал залишається при цьому

незмінним (така ситуація характеризує державу, що «топчеться на місці»).

Якщо сума чистих інвестицій є додатною величиною (тобто обсяг валових

інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань), це означає, що

економіка знаходиться на стадії розвитку, тому що забезпечується розширене

відтворення її виробничого потенціалу (така ситуація характеризує державу з

розвинутою економікою).

Інвестиції класифікуються:

1. За об'єктами вкладень коштів — реальні, фінансові та інноваційні.

Реальні інвестиції включають капітальні вкладення в основні засоби

(створення нових, реконструкція та модернізація діючих), придбання

цілісного майнового комплексу, у т. ч. в процесі приватизації.

Фінансові інвестиції включають придбання фінансових активів (акцій,

облігацій, сертифікатів, відкриття депозитних рахунків), участь у

заснуванні нових підприємств та в спільній діяльності.

Під інноваційними інвестиціями розуміють придбання ліцензій, патентів,

програмних продуктів, фінансування наукових розробок, підготовку та

перепідготовку фахівців.

2. За характером участі в інвестуванні — прямі та непрямі.

Під прямими інвестиціями розуміється безпосередня участь інвестора у

виборі об'єктів інвестування і вкладення коштів. Пряме інвестування

здійснюють підготовлені інвестори, які мають досить точну інформацію про

об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.

Під непрямими інвестиціями розуміють інвестування, опосередковане

іншими особами (інвестиційними або іншими фінансовими посередниками). Не

всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів

інвестування і наступного управління ними. У цьому випадку вони купують

цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими

посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і

інвестиційних компаній), посередники зібрані таким чином інвестиційні кошти

розміщують на власний розсуд, а одержані доходи розподіляють потім серед

власників цінних паперів.

3. За періодом інвестування — короткострокові та довгострокові.

Під короткостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на

період не більший за один рік (короткострокові депозитні вкладення,

придбання короткострокових ощадних сертифікатів).

Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на

період більший за один рік.

4. За формами власності інвесторів — приватні, державні, іноземні та

спільні.

Під приватними інвестиціями розуміють вкладення коштів, що

здійснюються громадянами, а також підприємствами недержавних форм

власності, перш за все — колективної.

Під державними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюються

центральними і місцевими органами влади за рахунок коштів бюджету,

позабюджетних фондів та позикових коштів, а також державними підприємствами

за рахунок власних та залучених коштів.

Під іноземними інвестиціями розуміють вкладення, які здійснюються

іноземними громадянами, юридичними особами та державами.

Під спільними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюються

суб'єктами даної країни та іноземних держав.

5. За регіональною ознакою — усередині країни і за кордоном.

Під інвестиціями всередині країни розуміють вкладення коштів у об'єкти

інвестування, що розташовуються на території даної країни.

Під інвестиціями за кордоном розуміють вкладення коштів у об'єкти

інвестування, що розташовані за межами кордонів даної країни (до цих

інвестицій належать також придбання різних фінансових інструментів інших

країн — акцій закордонних компаній, облігацій інших країн).

Окремим випадком інвестування є вкладання коштів у фінансові

інструменти (цінні папери). При цьому кожен з учасників інвестиційного

процесу вирішує власні завдання:

емітенти — компанії-позичальники коштів на фондовому ринку — мають

запропонувати такі цінні папери, які за інших однакових умов

користуватимуться більшим попитом і забезпечать ефективність інвестиційної

стратегії. Під останньою розуміють задоволення потреби в інвестиційних

ресурсах найбільш вигідним і найменш ризикованим способом;

інвестори вибирають тип цінного папера, який відповідає стратегії

зберігання коштів чи одержання прибутку з урахуванням ризикованості

відповідних операцій на фондовому ринку, після чого добирається конкретний

об'єкт вкладання капіталу, тобто цінний папер певної фірми.

Цінні папери — грошові документи з такими властивостями:

1) засвідчують права володіння чи відносини позики;

2) установлюють взаємостосунки між особою, яка випустила цінний папір,

та власником останнього;

3) передбачає, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи

процентів;

4) передбачає можливість передачі грошових та інших прав третім

особам.

Види цінних паперів, випуск яких дозволений в Україні:

1) акції;

2) облігації внутрішньої позики;

3) облігації підприємств;

4) казначейські зобов'язання;

Страницы: 1, 2, 3