Статистика фінансів

їх обсяг залежить від обсягу грошових нагромаджень, системи розподілу та

перерозподілу грошових доходів, цінової політики, економічної кон'юнктури

тощо. Важливою передумовою ефективного управління кредитною діяльністю є

статистична характеристика обсягу і структури кредитних ресурсів основних

господарюючих суб'єктів — комерційних банків і підприємств.

Кредитні операції банків — це вид активних операцій комерційних

банків, пов'язаних із наданням клієнтам позик. В основу кредитних операцій

покладено економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником

з приводу одержання останнім позики на умовах повернення в певний строк зі

сплатою процентів.

Банківський кредит надається банками в грошовій формі підприємствам,

установам, населенню, державі.

Згідно з принципами кредитування формулюються відповідні завдання

банківської статистики.

|Принцип |Завдання статистики |

|1. Строковості — позика має |1. Контроль строків повернення позик, |

|бути повернена позичальником |визначення розмірів простроченої |

|банку в заздалегідь обумовлений|заборгованості, порівняння її з коштами|

|строк. |на рахунках клієнтів. |

| |2. Аналіз оборотності позик. |

|2. Забезпеченості позик — |Оцінка кредитоспроможності клієнтів |

|потрібний захист інтересів | |

|банку і недопущення збитків від| |

|неповернення боргу через | |

|неплатоспроможність | |

|позичальника. | |

|3. Платності — за користування |1. Аналіз складу і динаміки процентних |

|позикою встановлюється |ставок. |

|процентна плата. Рівень |2. Аналіз формування прибутку за |

|процентних ставок, що |рахунок процентних ставок і обсягів |

|встановлюється комерційним |позик. |

|банком, залежить від терміну |3. Аналіз ролі кредитної діяльності у |

|користування позикою і від |формуванні прибутку і прибутковості |

|ступеня ризику, що виникає у |банківської діяльності |

|зв'язку з кредитною операцією. | |

У процесі аналізу кредитної діяльності вдаються до групувань за такими

ознаками:

Позичальники.

Строки надання кредитів.

Наявність та характер забезпечення позики.

Ступень ризику кредитів.

Об'єкти кредитування.

Інформаційно-аналітичне забезпечення управління кредитної діяльності

банків включає такі показники.

1. Кредитовий оборот загальний КОзаг, у тому числі за рахунком

прострочених позик КОпр.

2. Залишок позик загальний Ззаг, У тому числі за рахунком прострочених

позик Зпр; на початок періоду Зп, на кінець періоду (Зк).

3. Видача позик В.

Балансовий зв'язок між цими показниками: Зп + В = КО + Зк.

На підставі цих абсолютних показників обчислюють відносні показники.

1. Середній залишок позик за певний період часу [pic].

2. Частка несвоєчасно повернутих позик у загальному обсязі погашених

позик:

[pic]

3. Частка простроченої заборгованості в загальному обсязі

заборгованості:

[pic][pic]

Рівень оборотності позики вимірюється двома показниками: кількістю

оборотів, які здійснила позика за певний період, та середньою тривалістю

користування позикою. Кількість оборотів позики V, або швидкість обороту,

визначається за формулою:

[pic]

Тривалість користування короткостроковою позикою, або час обороту t,

визначається за формулою:

[pic]

Для аналізу оборотності кредитів використовують різні статистичні

методи і прийоми. Характеристики швидкості оборотності кредиту за окремими

банківськими закладами або господарськими організаціями можна дістати за

допомогою показників динамічного ряду: темпів зростання та приросту,

абсолютного приросту і т. ін.

Швидкість обороту позики за групами клієнтів досліджують індексним

методом, зокрема з допомогою індексів середніх величин — змінного,

фіксованого складу та структурних зрушень.

Факторами, які формують динаміку кредитового обороту, є швидкість

обороту кредитів та середні залишки позик. Абсолютна величина зміни

кредитового обороту за рахунок динаміки швидкості обороту кредитів

визначається за формулою:

[pic]

а за рахунок динаміки середніх позик — за формулою

[pic]

Водночас фактором, який впливає на швидкість обороту кредитної маси, є

динаміка кредитового обороту та середніх залишків позик.

[pic]

[pic]

За надані послуги у вигляді позики клієнти вносять плату у вигляді

процентної ставки. Це ціна позикового капіталу, яка формується на

фінансовому ринку. Цінова політика банку зумовлюється такими факторами: тип

послуги, ставка за кредитами, установлена банком, нормативні вимоги

(ставки) НБУ, ціни, що встановлюються конкурентами, фінансові потреби

банку, вартість його продуктів та послуг, рівень і характер попиту

споживачів.

Кількісним вираженням банківського процента є ставка, що являє собою

відношення суми коштів, яка сплачується у вигляді процента, до суми позики.

Статистика вивчає формування процентної ставки під впливом основних

факторів, досліджує її динаміку та здійснює прогнозування.

Процентна ставка зазнає впливу передусім попиту і пропозиції на

позиковий капітал. Підвищення попиту відповідно підвищує ціну і навпаки.

Другим важливим чинником є інфляція. При зростанні інфляції зростають і

процентні ставки, оскільки інфляція знецінює гроші.

Одним з визначальних факторів є також облікова ставка Національного

банку України.

За допомогою статистичних методів вивчаються динаміка процентних

ставок під впливом основних факторів, а також вплив на динаміку доходів

банку динаміки обсягу позик і процентних ставок.

Важливим фактором ефективної кредитної діяльності банку є статистичне

забезпечення контролю з боку банку за виконанням умов кредитного договору,

особливо своєчасності сплати позичальником чергових внесків на погашення

позики і процентів за нею.

Для запобігання відповідним ризикам оцінюють кредитоспроможність

позичальників.

Оцінка кредитоспроможності клієнтів банку є складовою оцінки

банківського, насамперед кредитного ризику. Ефективне управління кредитним

ризиком є основою створення міцного банку.

У ході аналізу та превентивного прогнозування кредитоспроможності

клієнтів банку і на цій основі управління кредитним портфелем дається

оцінка:

• впливу зовнішнього середовища на кредитоспроможність.

На підставі вивчення становища позичальника в економіці в цілому і в

конкретній галузі зокрема визначається його схильність до спадів, а також

залежність від бізнес-циклів (здатність адекватно реагувати на ситуацію

залежно від бізнес-циклів);

• життєвого циклу виробництва і основних видів продукції;

• збутової стратегії;

• здатності виробляти та продавати товари за цінами, які компенсують

витрати та генерують прибуток;

• залежності припливу готівки від зовнішніх факторів.

Здійснюються групування напрямків кредитів з виокремленням найбільш

ризикованих, а саме:

. для початку бізнесу, де обсяг позик непропорційно високий порівняно з

інвестиціями власників;

. кредити для спекулятивних угод за товарами й фондовими цінностями;

. кредити для операцій з нерухомістю для власників підприємств з обмеженими

коштами;

. кредити для підтримки значного залишку на депозиті в банку без

достатнього капіталу і заставного забезпечення;

. кредити під проекти з ризиком морального старіння тощо.

Під час оцінювання кредитоспроможності клієнтів банку використовується

система показників, яка сигналізує про можливі фінансові утруднення та

банкрутство:

. перевищення критичного рівня простроченої заборгованості;

. надмірне використання короткострокових позик як джерела фінансування

довгострокових вкладень;

. низькі значення показників ліквідності;

. нестача оборотних коштів;

. підвищення до небезпечних меж частки позичкових коштів у загальному

обсязі коштів;

. невиконання зобов'язань перед кредиторами та акціонерами щодо своєчасного

повернення позик, виплати процентів та дивідендів;

. погіршення відносин з підприємствами банківської системи;

. використання нових джерел фінансових ресурсів на відносно невигідних

умовах;

. застосування у виробництві замортизованого обладнання;

. негативні зміни в портфелі замовлень.

Кредитні ресурси підприємства — це сукупність кредитних коштів,

залучених для фінансового забезпечення його функціонування. Залучення

кредитних ресурсів для поповнення обігових коштів збільшує сукупний дохід

за рахунок віддачі залучених коштів, підвищення ефективності власних

обігових коштів, що дозволяє підприємству ефективніше здійснювати свою

господарсько-фінансову діяльність.

Кредитні ресурси підприємств формуються на основі потреби в них для

формування обігових коштів (виробничих запасів, запасів готової продукції

та товарних запасів, для фінансування інших виробничих потреб) і

задоволення інвестиційних потреб (реальних, фінансових та інноваційних).

У загальному вигляді окремі кредитні кошти, які формують склад

кредитних ресурсів підприємства, можна класифікувати за схемою, наведеною

на рис. 2.

|КРЕДИТНІ РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВА |

|За цільовим |За строками |За джерелами |За складом |

|характером |участі в |формування |залучених |

|залучення |діяльності | | |

| |підприємства | | |

|1. Для |1. |1. Цільовий |1. Кредиту формі |

|фінансування |Короткостроковий |держав-ний кредит|грошових коштів |

|поточної |кредит | |2. Кредит у формі|

|діяльності |2. Довгостроковий|2. Банківські |товарно-матеріаль|

|2. Для реалізації|кредит |позики 3. |-них цінностей |

|інвестиційних | |Комерційний |3. Кредит у формі|

|програм | |кре-дит |обладнання для |

| | |4. Кредит, що |використання |

| | |фор-мується на | |

| | |ринку цінних | |

| | |паперів | |

| | |5. Інші позикові | |

| | |кошти | |

Рис. 2. Класифікація кредитних ресурсів

торговельного підприємства

Основні завдання статистичного забезпечення формування та використання

кредитних ресурсів підприємств полягають у:

• дослідженні кредитних ресурсів як елементу фінансових ресурсів

підприємств;

• аналізі впливу механізму залучення кредитних ресурсів на

ефективність функціонування підприємства;

• аналізі впливу факторів зовнішнього середовища і внутрішніх

параметрів підприємства на рішення щодо залучення позичкових коштів;

• обґрунтуванні управлінських рішень щодо залучення кредитних

ресурсів.

Упровадження ринкових механізмів у регулювання економіки країни

змінило насамперед значущість такого джерела зовнішнього фінансування

діяльності підприємств, як цільовий державний кредит. Цільовий державний

кредит являє собою форму пільгового фінансування державою підприємств і

галузей, розвиток яких має велике соціальне та економічне значення в

масштабах країни.

Традиційним джерелом залучення позикових коштів, як і раніше,

лишається банківський кредит.

Поряд із банківським кредитом подальшого розвитку набувають і

позабанківські форми залучення кредитних ресурсів.

Становлення ринкових відносин, відмова від монопольної організації

банківської справи зумовили відродження і розвиток міжгосподарського

кредиту і насамперед комерційного кредиту (що особливо важливо для

торговельних підприємств).

Комерційний кредит пов'язаний з торговельними та торговельно-

посередницькими операціями і в загальному вигляді являє собою відстрочку

платежів одного господарюючого суб'єкта іншому. Історично комерційний

кредит виник раніше від банківського.

Особливості економічного розвитку країни сьогодні зумовили повернення

до невиправдано забутої практики взаємокредитування.

Процес формування статистичного забезпечення управління залученням

кредитних ресурсів складається з таких етапів.

Аналіз статики і динаміки обсягу та структури обігових коштів, у тому

числі кредитних ресурсів з огляду на те, що вони мають гнучко змінюватися

згідно з циклічними потребами поточної діяльності та урахуванням залучення

фінансових ресурсів відповідно до їх вартості.

Для цього застосовуються методи аналізу рядів динаміки, зокрема ті, що

дають змогу визначати основну тенденцію, індекси сезонності, коливання за

рахунок інших факторів; методи аналізу кореляції та регресії, за допомогою

яких установлюється взаємозв'язок потреби в кредитах та показників

господарської діяльності.

Аналізується взаємозв'язок залучення кредитів із фінансовими

результатами, зокрема ліквідністю та рентабельністю.

При цьому враховується, що підвищення частки залучених коштів у

обігових коштах може забезпечити вищий рівень рентабельності, але водночас

спричинює зростання ризику ліквідності.

Протилежний процес — збільшення частки готівки в обігових коштах —

зменшує ризик ліквідності, але супроводжується зменшенням рівня

рентабельності.

Статистичне забезпечення управління цими процесами передбачає

використання системи відносних показників — рентабельності, ліквідності,

частки залучених коштів у загальному обсязі обігових. Зокрема ефективність

використання позикових ресурсів вивчається на основі таких показників:

|Кредитовіддача (обсяг діяльності на|= |Реалізована продукція |

|одиницю позикових ресурсів) | |Позикові ресурси |

|Кредитомісткість (використання |= |Позикові ресурси |

|позикових ресурсів для одержання | |Реалізована продукція |

|одиниці обсягу діяльності) | | |

|Обіговість|= | Позикові ресурси х Кількість днів у періоді |

|ресурсів | |кредитних |

| | |Оборот по погашенню позики |

Надалі методами аналізу взаємозв'язку (групуванням, кореляції та

регресії і т. ін.) установлюється зв'язок між результатами фінансової

діяльності (рентабельністю, ліквідністю) і обсягом та часткою залучених

коштів.

Результати такого аналізу використовуються при формуванні політики

залучення позикових коштів, яка впливає на рівень і структуру

заборгованості, і на цій основі — на відшукання компромісу при виборі

позиції «рентабельність — ризик».

Статистичне забезпечення управління ефективністю діяльності

підприємств з урахуванням процесу залучення коштів передбачає оцінку

доцільності цього залучення. У свою чергу, оцінку такої доцільності можна

дістати у вигляді різниці між обсягами доходів від позичкових коштів та

вартістю їх залучення.

5. Статистика страхової діяльності

Страхування — це система економічних відносин, що полягають у

створенні за рахунок підприємств, організацій та населення спеціального

фонду коштів і використанні його для відшкодування втрат, що сталися в

результаті стихійного лиха й інших несприятливих випадкових явищ, а також

для надання допомоги громадянам у разі настання в їхньому житті різних

кризових ситуацій (досягнення певного віку, втрата працездатності тощо). У

процесі страхування беруть участь страхова організація — страховик та

страхувальники — юридичні і фізичні особи, — які вносять до страхової

організації встановлені платежі. Крім того, учасником страхових відносин

може бути особа, призначена для одержання страхової суми.

Страхування відіграє дуже важливу роль у процесі переходу країни до

конкурентного вільного ринку. Не виключаючи повністю ринкової

невизначеності, страхування може певною мірою гарантувати фінансову безпеку

як приватних комерційних і промислових підприємств, так і фізичних осіб.

Страхування також сприяє виникненню і розвитку ринку довгострокового

позикового капіталу, необхідного для фінансування процесу створення нових

високопродуктивних підприємств і економічного розвитку в цілому.

Страхування дозволяє зменшити ймовірність банкрутств у разі настання

несприятливих подій, пом'якшуючи, зокрема, наслідки економічної

нестабільності.

Особисте страхування дозволяє громадянам у разі настання страхових

випадків дістати певну матеріальну підтримку з відповідних фондів.

Про економічний розвиток країни часто судять на підставі того, як у

ній організовано страхову справу. Ця справа за дохідністю в багатьох

країнах посідає друге місце після туризму, випереджаючи промисловість та

банківську справу. Розвинена система страхування є певним гарантом

залучення іноземних інвестицій.

Головне завдання статистики страхування — вивчення тенденцій розвитку

страхових продуктів і попиту на них, складу страхувальників, оцінювання

диференційованих ризиків і пов'язаних з ними збитків, дослідження

ефективності інвестицій і діяльності страхових компаній у цілому.

Страхову діяльність класифікують за такими ознаками.

1. За функціями:

• нагромадження — учасники страхового процесу створюють резерв коштів

для покриття можливих збитків;

• перерозподільна — страхування є засобом перерозподілу збитків на

всіх учасників страхового ринку;

• відшкодування (ризикова) — надається допомога тим, хто постраждав

від страхового випадку;

• попереджувальна — фінансуються заходи, спрямовані на зниження втрат

від страхових подій.

2. За формами страхування:

• добровільне на підставі договорів між страхувальниками та

страховиками;

• обов'язкове — згідно із законодавчими актами.

3. За видами:

• особисте — страхування життя, від нещасних випадків, медичне

страхування;

• майнове — страхування транспорту, вантажів, інших видів майна,

фінансових ризиків;

• страхування відповідальності, предметом якого є можливі зобов'язання

страхованого щодо відшкодування втрат третім особам;

• перестрахування, у результаті якого страховик, приймаючи на

страхування ризики, частину відповідальності за ними передає іншим

страховикам для створення збалансованого страхового портфеля та

забезпечення стабільності страхових операцій.

4. За формами власності страхових компаній:

• створені на капіталі фізичних осіб;

• створені на капіталі юридичних осіб;

• створені на капіталі фізичних та юридичних осіб;

• створені на основі приватного і державного капіталу;

• створені на основі капіталу держави.

Для характеристики страхової діяльності застосовується така система

показників:

N — загальна чисельність застрахованих об'єктів;

n — чисельність об'єктів, які постраждали в результаті страхових

випадків, випадків, які відбулися, і ризик за якими був застрахований;

S — страхова вартість усіх застрахованих об'єктів або страхова

відповідальність, тобто сума грошових коштів, у межах якої страхувальник

згідно з умовами страхування має зробити виплату в разі настання страхового

випадку;

S — страхова вартість об'єктів, що постраждали;

Р — страховий платіж (страховий внесок, страхова премія), тобто плата

за страхування, яка передбачена угодою страхування і розмір якої залежить

від страхової суми і страхового тарифу;

W — сума виплат страхового відшкодування;

m — кількість страхових випадків.

Застосовуючи перелічені абсолютні величини, визначають такі відносні

показники інтенсивності:

• середню страхову вартість застрахованих об'єктів [pic];

• середню страхову вартість об'єктів, що постраждали [pic];

• середній розмір виплаченого страхового відшкодування [pic];

• частку об'єктів, які постраждали [pic];

• показник виплат страхового відшкодування в розрахунку на страхові

платежі [pic];

• страхові платежі в розрахунку на страхову вартість застрахованих об

єктів [pic];

• показник збитковості страхової суми [pic].

Одним з найважливіших показників статистики страхової І справи є

страхові тарифи, або ставки страхових платежів. Вони мають бути розраховані

так, щоб забезпечити виплату страховиком належного відшкодування

страхувальнику і забезпечити прибутковість страхової діяльності.

Страховий тариф, або брутто-ставка Сб, складається з двох частин:

нетто-ставки Сн яка забезпечує виплату страхового відшкодування;

навантаження Н, яке забезпечує відшкодування витрат страховика і

прибутковість його діяльності.

Нетто-ставка Сн — це, по суті, планова збитковість страхової суми.

Вона характеризує розмір відповідальності страховика. Чим менший цей

показник, тим ефективніша його діяльність. Показник збитковості залежить

від частки об'єктів, які постраждали, тобто вірогідності страхового випадку

[pic] , середнього розміру страхового відшкодування [pic] і середньої

вартості застрахованих об'єктів [pic].

Звідси показник збитковості:

[pic]

Для визначення планового розміру нетто-ставки використовується

динамічний ряд показників збитковості, на основі якого техніку розрахунку

нетто-ставки ілюструє такий приклад.

РОЗРАХУНОК ВАРІАЦІЇ НЕТТО-СТАВКИ

|Квартал |Страхова |Страхове |Коефіцієнт | | |

| |сума, тис. |відшкодування, |збитковості на|[pic] |[pic]2 |

| |грн. |тис. грн. |100 грн. | | |

| | | |страхової | | |

| | | |суми, q | | |

|І |63,0 |1,0 |1,59 |-0,33 |0,1089 |

|II |125,0 |1,9 |1,52 |-0,40 |0,1600 |

|III |148,0 |2,5 |1,69 |-0,23 |0,0529 |

|IV |162,0 |3,0 |1,85 |-0,07 |0,049 |

|V |141,0 |2,6 |1,85 |-0,08 |0,064 |

|VI |181,0 |3,8 |2,10 |0,18 |0,0324 |

|VII |155,0 |3,4 |2,19 |0,27 |0,0729 |

|VIII |124,0 |2,9 |2,33 |0,41 |0,1681 |

|Разом |1099,0 |21,1 |1,92 | |0,7082 |

Середня фактична збитковість страхової суми [pic]=1,92; середнє

квадратичне відхилення [pic].

Планова нетто-ставка N=q + t[pic], де t — коефіцієнт кратності

відхилення (коефіцієнт довіри), який відповідає ймовірності P;

Якщо P = 0,683, t=1;

якщо Р = 0,954, t = 2;

якщо Р = 0,997, t=3.

У даному разі q = 1,92, [pic] = 0,2975.

З імовірністю Р = 0,954 можна очікувати, що рівень збитковості буде в

межах [pic], тобто становитиме 1,92 + 2 • 0,2975 = 2,515 грн.

Нетто-ставка дорівнює коефіцієнту збитковості, помноженому на ризикову

надбавку, яка в умовах стабільного страхування становить 5%, а за

нестабільних умов — 10% і більше.

Нетто-ставка така: Сн = 2,515 • 1,10 = 2,77 грн.

Брутто-ставка обчислюється за формулою:

|Сб |= |Нетто-ставка • 100% |

| | |100-Н% |

де Н% — частка навантаження в обсязі брутто-ставки, яка визначається

за даними про витрати страхової організації та її прибуток.

Якщо в розглядуваному випадку частку навантаження взято в розмірі 25%,

то брутто-ставка буде така:

277 / 100-25 = 3,69 гри.

Отже, брутто-ставка становить 3,69 грн. на 100 грн. страхової суми, з

яких 0,92 грн. або 25% припадає на потреби страховика.

Для повнішого обґрунтування нетто-ставки аналізують залежність її від

головних факторів згідно з рівняннями множинної регресії.

На практиці застосовують тарифи, що диференціюються залежно від

параметрів ризику. Крім того, страховик може варіювати й за рахунок

зниження базової ставки, обмежуючи свій прибуток для залучення більшої

кількості клієнтів, і завдяки цьому збільшувати обсяг доходів.

За окремими видами страхування розрахунок нетто-ставки має свою

специфіку. Розглянемо приклад розрахунку страхової ставки в медичному

страхуванні.

Наприклад, статистичним спостереженням установлено, що певний вид

захворювання виникає в середньому в 183 осіб за рік у розрахунку на 100

тис. населення, тобто ймовірність захворіти дорівнює 0,00183. Якщо страхова

компанія охопила страхуванням 100 тис. осіб, то щороку їй доведеться

виплачувати допомогу 183 рази, а якщо 10 тис. осіб, то 18 раз.

Страхові платежі обчислюють так. Припустимо, що кожна особа була

застрахована на 1 тис. грн. Тоді страховий фонд має ї дорівнювати 183 •

1000 = 183000 грн. Тарифна ставка з 1 тис. грн. становитиме:

(183 особи • 1000 грн.): 100 000 осіб = 1,83 грн.

Це і є тарифна ставка з 1 тис. грн. страхової суми.

Друга частина тарифної ставки — ризикова надбавка. Припустимо, що

протягом п'яти років захворюваність коливалася так: 185, 180, 183, 181,

186. Ризикова надбавка обчислюється за допомогою середньоквадратичного

відхилення

[pic],

де qi — кількість страхових випадків кожного року; [pic] — середня

кількість страхових випадків; n — тарифний період, або кількість років, за

які є дані про страхові випадки.

Отже, маємо [pic];

[pic].

Далі оцінюється стабільність ряду динаміки, яка застосовується для

розрахунку ризикової надбавки. Якщо медіана ряду близька до середньої, то

за ризикову надбавку можна взяти однократне значення.

Тоді внесок, або тариф на 1 тис. грн. становитиме: 1,83 +0,023 = 1,853

грн.

Якщо динамічний ряд нестабільний, то ризикова надбавка буде 2? або З?

і т. д.

У випадку, коли варіація динамічного ряду занадто висока або висока

вартість лікування, доцільно вдаватися до перестрахування.

Для того щоб страховики мали достатньо ресурсів для виплат за

поточними та майбутніми зобов'язаннями перед страхувальниками, вони мають

підтримувати мінімальну межу своєї платоспроможності у вигляді резервного

фонду. Він забезпечує захист страховиків від ризиків, пов'язаних зі

страховою діяльністю, зокрема з випадковими коливаннями претензій,

негативними результатами інвестиційної діяльності, недоліками програм

перестрахування, великими збитками і т. ін.

В економічній літературі «платоспроможність» розглядається як

здатність виконати свої фінансові зобов'язання в обсягах та на умовах,

визначених попередніми домовленостями.

Платоспроможність засвідчує можливості суб'єкта ринку (страховика)

виконати свої страхові зобов'язання згідно з умовами страхового договору.

Саме наявність відповідної страхової суми у визначений термін і

характеризує рівень платоспроможності страховика. Платоспроможність є

однією із найважливіших ознак страхового бізнесу, передумовою виконання

страховиками своїх функцій у ринковій економіці. Неспроможність страховика

покрити страховий ризик призводить до порушення безперервності процесу

відтворення, спричиняє банкрутство страховика і зрештою дестабілізує

діяльність ринкової економіки та руйнує її механізм саморегуляції.

Аналізуючи платоспроможність страховика, слід урахувати, що її рівень

залежить не лише від розмірів страхових резервів самого страховика, а й від

інвестиційної політики, яку проводить страхова компанія, кон'юнктури

фінансового ринку, ступеня ризикованості страхових операцій на ринку

страхових послуг у цілому.

У страховому бізнесі виокремлюють три рівні аналізу платоспроможності:

1) аналіз зобов'язань страховика; 2) аналіз ресурсів страховика; 3)

співвідношення зобов'язань та ресурсів.

У свою чергу зобов'язання страховика поділяються на внутрішні і

зовнішні. Саме зовнішні зобов'язання перед страхувальниками визначають

рівень платоспроможності, зумовлюють масштаби та структуру ресурсів, якими

має володіти страховик. До внутрішніх зобов'язань відносять виплати

дивідендів акціонерам, заробітну плату співробітникам, інші види виплат,

обумовлені діяльністю страхової організації у ринковому середовищі.

До зовнішніх факторів впливу на платоспроможність страховика належать:

інфляція; зміна податкового законодавства; кон'юнктура ринку; природні

аномальні явища; соціальні потрясіння і т. ін. До внутрішніх факторів можна

віднести стратегію страхової компанії і механізми її реалізації; масштаби

страхової діяльності та її диверсифікацію; ефективність інвестиційної

діяльності та структуру інвестиційного портфеля.

Фінансова діяльність страхових компаній передбачає не лише можливість

створення фінансових ресурсів для відшкодування збитків. Адже як і всякий

суб'єкт ринкової економіки, страховик прагне отримати прибуток. Прибуток

від страхової діяльності (крім страхування життя і медичного страхування,

порядок та умови здійснення яких визначено актами чинного законодавства)

обчислюється як різниця між доходами від страхової діяльності та витратами

страховика на надання страхових послуг. До доходів від страхової діяльності

належать:

• зароблені страхові платежі (страхові внески, страхові премії) за

договорами страхування і перестрахування;

• комісійні винагороди за перестрахування;

• частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені

перестраховиками;

• повернуті суми із централізованих страхових резервних фондів;

• повернуті суми технічних резервів, інших ніж резерв незароблених

премій, у випадках і на умовах, передбачених актами чинного законодавства.

До витрат страховика належать:

* виплати страхових сум та страхових відшкодувань;

* відрахування в централізовані страхові резервні фонди;

* відрахування в технічні резерви, інші ніж резерв незароблених

премій, у випадках і на умовах, передбачених актами чинного законодавства;

* витрати на проведення страхування;

* інші витрати, що включаються до собівартості страхових послуг.

Для оцінювання економічної ефективності страхової діяльності може бути

використана така система статистичних показників:

Коефіцієнт фінансової стабільності Кф.с страхової компанії:

|Кф.с |= |Доходи + Середня вартість активів компанії |

| | |Витрати страхової компанії |

Точніше оцінити фінансовий стан, а звідси й стабільність страхової

компанії можна за допомогою такої системи показників (коефіцієнтів):

|К1 |= |Прибуток |

| | |Навантаження – Витрати |

|К2 |= |Прибуток |

| | |Обсяг страхових платежів |

|К3 |= |Прибуток |

| | |Сума страхових відшкодувань |

|К4 |= |Прибуток |

| | |Резервний фонд |

|К5 |= |Навантаження |

| | |Резервний фонд |

|К6 |= |Навантаження |

| | |Обсяг страхових платежів |

|К7 |= |Прибуток |

| | |Витрати |

|К8 |= |Прибуток + Резервний фонд |

| | |Обсяг ризиків |

Для обгрунтування управлінських рішень стосовно фінансової

стабільності визначається вплив на динаміку цих коефіцієнтів окремих їх

складових методом ланцюгових підстановок. Оцінку впливу результатів

діяльності за окремими видами страхування та по регіональних установах

страхової компанії на ефективність усієї страхової компанії можна оцінити

за допомогою системи індексів змінного, фіксованого складу та структурних

зрушень.

Для забезпечення своїх контрактних зобов'язань страхові компанії мають

нагромаджувати і підтримувати свої фонди в розмірі, який необхідний для

покриття очікуваних зобов'язань, забезпечення необхідного рівня

платоспроможності та прибутковості акціонерного капіталу. З цією метою

здійснюється інвестування фондів компанії для одержання необхідного доходу

з мінімальним ризиком. Для статистичного забезпечення управління процесом

інвестування коштів страхової компанії необхідно в статиці та динаміці

висвітлити такі процеси.

І. Формування коштів компанії за рахунок різних джерел (страхування,

операції з цінними паперами, кредити, валютні операції, власна виробнича

діяльність тощо).

II. Використання коштів на виплату дивідендів акціонерам, зобов'язань

за кредитами тощо.

III. Використання коштів на поточні витрати.

IV. Формування фонду коштів для капіталізації (з урахуванням щойно

наведеного).

Зв'язок між розділами такий: І - II - III = IV. Для оцінювання

ефективності нарощування коштів страхової компанії мають бути оцінені такі

показники:

• нарощування активів компанії як фактора зміни ціни акцій компанії;

• ефективність вкладення коштів у акції порівняно з банківськими

депозитами;

• вплив на ціну акцій компанії різних напрямків інвестування;

• ефективність з погляду прибутковості та інших показників

ефективності діяльності компанії різних напрямків інвестування.

У процесі аналізу кількісних та якісних показників діяльності

страхових компаній, що діють на страховому ринку України, необхідно

досліджувати окрім інших параметрів і пропорційність розподілу економічних

показників страхової діяльності страховиків у взаємозв'язку з відповідними

факторами внутрішнього і зовнішнього середовища.

Під час аналізу пропорцій внутрігалузевої діяльності страховиків, що

утворюються на макрорівні, економічно виправданим є дослідження

взаємозв'язків між доходами і прибутками, які отримують страхові компанії,

та їх витратами (фінансові, матеріальні витрати, затрати праці тощо).

Для кращого розуміння економічних процесів, що відбуваються на

страховому ринку країни, необхідно всебічно вивчати пропорції, що

формуються між результатами страхової діяльності та факторами зовнішнього

середовища (макроекономічна стабільність, тенденції та результативність

інвестиційної діяльності, розвиток грошово-кредитної та банківської системи

і т. ін.).

З цією метою застосовуються статистичні методи аналізу пропорційності

за базою коефіцієнтів локалізації, концентрації та кривих Лоренца.

Розширення й оновлення статистичної бази звітних даних про

функціонування страхового ринку України є необхідною умовою науково

обґрунтованої маркетингової діяльності страхових компаній на основі

дослідження кон'юнктури ринку страхових послуг, аналізу стану відповідної

ринкової ситуації, яка поєднує в собі співвідношення і збалансованість

сукупного попиту і пропозиції на страхові послуги та відповідно доходів і

витрат страховиків; виявляє провідні тенденції, що притаманні національному

страховому ринку; показує ступінь ділової активності як страховиків так і

страхувальників та посередників; характеризує стан конкурентного середовища

на страховому ринку та ступінь його монополізованості та. ін.

Удосконалення інформаційної бази як на макро-, так і на мікрорівні є

вагомою запорукою обґрунтованого прогнозування економічних параметрів

страхової діяльності та напрямів розвитку страхового ринку в цілому.

-----------------------

Тренд

Тренд

Страницы: 1, 2, 3