Технологічний процес виробництва консервів характеризується безперервністю, крім незначних перерв для миття апаратів, а також невеликою тривалістю, як правило зміною, тому незавершене виробництво відсутнє.

Особливістю плодоовочевих консервних підприємств є і те, що вони технологічно попередільні, тобто продукція переробляється на цілому ряді послідовних стадій (переділів) виробництва: інспекція сировини, сортування, миття, механічна обробка, бланшування, фасування, укупорка, стерилізація, етикетування і пакування.

Технологічний процес виробництва консервів включає попередню і теплову підготовку сировини, підготовку тари, порціонування і фасування плодоовочевої продукції, укупорку, стерилізацію та охолодження консервів, але в технології виготовлення продукц при виробництві різних видів консервів існують відмінності. Наприклад, при виробництві овочевих та фруктових консервів технологічний процес включає миття, сортування, подрібнення, бланшування (теплову обробку), укупорку та стерилізацію, а при виготовленні варення, соків, томатної пасти – технологія зовсім інша. Крім того, до складу більшості плодоовочевих підприємств входять, крім консервних, овочесушильні та засолочні цехи. Технологічні процеси виробництва різних видів консервної продукції показані в додатках А, Б, В.

Важливою особливістю консервного виробництва є комплексний характер плодоовочево сировини, з якої можна виготовити декілька видів як основної, так і побічно продукції і одночасно одержати придатні для використання відходи – вторинн матеріальні ресурси. Комплексна переробка сільськогосподарської сировини значною мірою впливає на організацію обліку витрат, оскільки при виготовленн декількох видів продукції з вихідної сировини виникає проблема прямого віднесення матеріальних витрат на собівартість продукції. В цьому випадку для розподілу матеріальних витрат необхідно використовувати нормативні показники.

Технологічний процес консервного виробництва тісно пов‘язаний з одержанням великої кількост відходів: фруктові вижимки, плодові кісточки, насіння. Питома вага відходів складає в галузі в середньому 25-40 % маси перероблюваної сировини. Відходи містять у собі цінні харчові речовини, а тому можуть використовуватись на даному підприємстві як нова сировина чи напівфабрикати, перероблятись для виготовлення інших харчових і технічних продуктів або реалізовуватись іншим підприємствам.

Наявність відходів зумовлює необхідність ведення обліку і контролю за їх виникненням та використанням, а саме: обов‘язкового оприбуткування, обліку руху, обґрунтовано оцінки, обліку процесу переробки і реалізації, розрахунку впливу їх величини вартості на собівартість продукції, ефективності використання та інше.

Кількість відходів, втрат від браку продукції є фактором, який безпосередньо впливає на величину собівартості. Наявність відходів та браку свідчить про недосконалість технології; збільшене, в порівнянні з необхідною речовою вимогою виробів, витрачання основних видів сировини і матеріалів. Невідшкодована величина технологічних втрат безпосередньо впливає на формування собівартості консервно продукції та побудову обліку витрат, оскільки щомісяця відноситься на витрати основного виробництва, а отже, на виробничу собівартість продукції, що випускається.

Різноманітна технологія переробки сільськогосподарської сировини та великий асортимент виготовлюваної консервної продукції обумовлює використання різноманітних видів тари для її розфасовки. Солені та квашені овочі пакуються в бочки, сушені овоч та фрукти – в мішки, різноманітні консерви – в жерстяну та скляну тару (банки, пляшки, бутилі). Крім того, сучасні вимоги до зовнішнього вигляду продукц зумовлюють потребу використання одноразових видів тари, виготовленої за зразками передових закордонних підприємств. Різноманітність видів тари способів пакування обумовлюють застосування різних облікових і калькуляційних одиниць і впливають на процес формування собівартості консервної продукції.

Перераховані вище специфічні особливості є характерними для плодоовочевої консервно промисловості. Вони знаходяться у тісному зв‘язку і безпосередньо впливають на формування собівартості продукції та організацію обліку витрат консервного виробництва

Сезонний характер

Усі вищеназван особливості визначають специфіку організації і технології виробництва консервної продукції, пошук нових форм господарювання в період ринкових перетворень. Ринкові умови господарювання призвели до суттєвих змін як само виробничо-господарської діяльності консервних підприємств, так і порядку відображення всіх витрат і визначення фінансового результату в бухгалтерському обліку.

Отже, узагальнення теоретично-методичних основ організації обліку виробничих витрат в умовах ринкової трансформації і конкретизація їх особливостей у консервній промисловості свідчить про необхідність зміни підходів до організац бухгалтерського обліку на підприємствах галузі, чітко налагодженої взаємодії з оперативним обліком, посилення його орієнтації на управління виробництвом, створення системи управлінського обліку, визначальними складовими якого є облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції.

РОЗДІЛ ІІ. Основи організації та методики обліку й аудиту виробничих витрат в умовах національної економіки.

2.1. Організаційно-методичні аспекти відображення витрат виробництва у системі первинних носіїв інформації.

Розвиток ринкових відносин і реструктуризація економіки вимагають розв‘язання проблеми розробки й використання у практиц обліку плодоовочевих підприємств консервної промисловості нових методичних методологічних підходів до організації обліку виробничих витрат. Сучасна методика обліку витрат повинна стосуватись не лише питань реєстрування, документування, відображення на рахунках понесених витрат і калькулювання собівартості продукції, але й інформаційного забезпечення стратегії і тактики внутрішнього управління виробництвом. Крім того, ефективна методика обліку витрат виробництва повинна охоплювати різні способи підходу до організації управлінського обліку витрат та побудови облікових моделей витрат на виробництво.

На етапі ринкових перетворень можна виділити 2 основних напрями підвищення ефективності обліку витрат в управлінн підприємствами:

1) удосконалення калькулювання і контролю витрат за кожним окремим видом готової продукції. Його характерною особливістю є поділ витрат на прямі й непрямі;

2) удосконалення методики прийняття управлінських рішень щодо витрат виробництва в залежност від умов ринкової кон‘юнктури. Характерним для нього є поділ витрат на змінн та постійні.

З огляду на це, управлінський облік витрат калькулювання собівартості продукції неможливо зводити до простої реєстрації та арифметичного обчислення. Крім відображення витрат ця діяльність повинна включати їх планування і аналіз. Тому перспективний напрям розвитку вітчизняного бухгалтерського обліку бачиться в теоретичній розробці та послідовному практичному впровадженні концептуальних основ систематичного та проблемного обліку витрат.

Систематичний облік витрат спрямований на реєстрацію, ідентифікацію, групування та подання у звітності господарських фактів, які мали місце у минулому. Він охоплює такі основні елементи:

- вимірювання й оцінка витрат щодо придбання та використання виробничих ресурсів;

- контроль за процесами постачання, виробництва та реалізації у натуральних вимірниках;

- групування за різними обліково-аналітичними напрямами та принципом: різні витрати для різних цілей управління;

- аналіз процесів господарської діяльності та передача інформації у формі внутрішньої та зовнішньої звітності, що задовольняє термінам подання, обсягу й доступност вимогам різних користувачів у відповідності до завдань управління.

Систематичний облік витрат необхідно вести за такими напрямами:

ü види та елементи витрат;

ü місця виникнення витрат і центри відповідальності;

ü об‘єкти калькулювання (види готової продукції, послуг із виділенням структури витрат по кожному об‘єкту).

Звернемось до найпершого, але не менш відповідального за послідуючі, етапу виробничого процесу на промисловому підприємстві – документування господарських операцій у системі первинних носіїв інформації. Первинний облік витрат на виробництво консервної продукції повинен забезпечувати оперативне, достовірне та повне надходження інформації щодо кількості та вартості одержано продукції (виконаних робіт і наданих послуг), трудових, матеріальних та грошових витрат на виробництво продукції по підприємству в цілому та окремих його структурних підрозділах (бригадах, цехах тощо) [30,С.28].

Так, у первинних документах повинні реєструватись вс факти відпущення матеріальних запасів зі складу, нарахування заробітної плати виробничим працівникам, виникнення інших прямих та загально виробничих витрат, які утворюють показник собівартості продукції консервної промисловості. Облік таких витрат здійснюється в розрізі окремих об‘єктів (виробництв, видів або груп вироблюваної продукції).

Товарно-матеріальні цінності, які виступають в якост сировини й основних матеріалів для виготовлення продукції, відносяться на витрат за їх первісною вартістю. Відпущення запасів, належним чином оцінені, з складу у виробництво оформлюються такими документами: лімітно-забірними картами, накладними внутрігосподарського призначення, звітами про рух матеріалів на складі. Залежно від призначення та місцезнаходження виробничих запасів їх облік ведеться за однорідними групами у розрізі субрахунків.

Оплата праці нараховується, виходячи з обсягів виконаних робіт чи виходу продукції або відпрацьованого часу на підстав відповідних первинних документів (особисті рахунки виробничих робітників, розрахункові листки, листки непрацездатності тощо) та відноситься на відповідн об‘єкти витрат.

Прямі витрати на ремонт кожного складного об‘єкта (одиниці обладнання, технологічних ліній) групуються в журналі обліку витрат ремонтної майстерні на аналітичних рахунках, відкритих за видами робіт, де роблять записи на підставі відомостей дефектів, лімітно-забірних карток, накладних, нарядів та ін. В цьому ж журналі можуть обліковуватись і витрати з ремонту і технічного обслуговування, проведених безпосередньо в структурному підрозділі підприємства.

Витрати на експлуатацію вантажного автотранспорту групуються в накопичу вальній відомості, записи в якій здійснюються на підстав дорожніх листів, товарно-транспортних накладних тощо. Витрати відносяться на підприємство, що є споживачем послуг автотранспорту, виходячи з обсягу виконаних робіт в тонно-кілометрах та їх фактичної собівартості. У разі ведення окремого обліку витрат на вантажні і пасажирські перевезення і на роботу спеціальних машин виникають цехові витрат автотранспорту, які розподіляються пропорційно машино-дням роботи.

Отже, у процесі первинного документування виробничих операцій знайшов відображення систематичний облік, який відображає стан витрат на виробництво продукції. Але, як вже було зазначено, облік витрат калькулювання собівартості продукції не можна обмежити простою реєстрацією фактів на папері. Відображені дані необхідно контролювати та аналізувати, опрацьовувати з метою визначення перспектив розвитку виробництва, інакше управлінський облік не виконуватиме своїх функцій. Тому, поряд із систематичним обліком повинен існувати і проблемний.

Проблемний облік витрат, використовуючи фактичні дан обліку, поєднує в собі функції прогнозування, моделювання, програмування, планування, нормування, економічного аналізу, контролю та регулювання. Його методи призначені для вирішення комплексних економічних і виробничих проблем підприємства та орієнтовані на задоволення потреб стратегічного та поточного управління.

Інформація, що надається проблемним обліком витрат повинна використовуватись для:

ü планування та прогнозування витрат і доходів;

ü складання кошторисів;

ü аналізу витрат і відхилень від нормативів;

ü аналізу дохідності виробництва продукції;

ü оцінки ефективності діяльності структурних підрозділів за критерієм величини витрат доходів.

Інформація проблемного обліку дозволить, на нашу думку:

1) визначати тенденції і перспективи подальшого розвитку виробництва;

2) визначати стратегію та планування майбутніх операцій;

3) розробляти та приймати економічно обґрунтован управлінські рішення в галузі виробничої та комерційної діяльност підприємства, реалізація яких розрахована на тривалу перспективу.

Отже, поєднання систематичного та проблемного обліку, тобто якісної первинної реєстрації фактів господарської діяльності із подальшим опрацюванням цієї інформації та зведення її в облікові реєстри, дозволить, на нашу думку, детально аналізувати хід виробничої діяльності підприємства та приймати ефективні управлінські рішення на перспективу.

2.2. Синтетичний та аналітичний облік виробничих витрат промислового підприємства

Випуск продукції, яка в подальшому буде реалізована, одержання прибутку є головною метою виробничої діяльності підприємства. Процес виробництва здійснюється лише за умови витрачання певних ресурсів підприємства: основних оборотних засобів (уречевлена праця) і живої праці, яка виражається у форм заробітної плати. Ці складові і формують собівартість продукції.

Стан виробництва характеризується його ефективністю, психологічними параметрами, ступенем використання досягнень науково-технічного прогресу, місцем і роллю працівника у виробничих процесах. В умовах обмеженост ресурсів і досягнення планової ефективності, виникає потреба постійного зіставлення витрат і отриманих результатів. Ця проблема посилюється під впливом нфляції, коли дані про виробничі витрати необхідно повсякденно звіряти з даними майбутніх витрат, що великою мірою залежать від впливу зовнішнього середовища. Можливість усунення або передбачення впливу багатьох негативних внутрішніх та зовнішніх факторів з‘являється завдяки раціонально організованому обліку витрат на виробництво.

Облік витрат на виробництво організовується з метою розподілу витрат на кожну окрему операцію або кожен окремий продукт, що необхідно для оцінки запасів і визначення фінансового результату.

Для обліку витрат промислового підприємства, кінцевим результатом діяльності якого є виробництво певного виду продукції (виконання робіт, надання послуг), призначений один синтетичний рахунок 23 “Виробництво”, на якому обліковують витрати на продукцію, роботи чи послуги. Облік ведеться в розрізі субрахунків за видами витрат. Цей рахунок активний, основний, витратний, призначений для обліку господарських засобів.

По дебету рахунку 23 “Виробництво” відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також виробничі накладн втрати та втрати від браку продукції (робіт, послуг), з кредиту списуються суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції (у дебет рахунків 26, 27), виконаних робіт та послуг (у дебет рахунку 90). За кредитом субрахунків обліку витрат допоміжних (підсобних) виробництв, з виконання некапітальних робіт у кореспонденції з дебетом рахунків 11 “Інші необоротн матеріальні активи”, 22 “Малоцінні та швидкозношувані предмети” та субрахунків обліку витрат основного виробництво списується собівартість виготовлених у допоміжних (підсобних) виробництвах виробів, споруд, робіт, послуг (інструменту, енергії, пари, транспортних і ремонтних послуг тощо).

Основні бухгалтерські проводки з обліку виробництва продукції представлено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Основні бухгалтерські проводки з обліку виробництва

пор.	Зміст господарської операції	Кореспондуюч рахунки
пор.	Зміст господарської операції	Дебет	Кредит
1	Нараховано амортизацію основних засобів та нематеріальних активів, що використовуються у виробництві	23 Виробництво”	13 Знос необоротних активів”
2	Відпущено зі складу товарно-матеріальні цінності на потреби виробництва	23 “Виробництво”	20 Виробничі запаси”
3	Відпущено у виробництво МШП	23 “Виробництво”	22 МШП”
4	Відображено вартість послуг, наданих допоміжним виробництвом цеху основного виробництва (передача продукції з цеху в цех)	23 “Виробництво”	23 Виробництво”

1	2	3	4
5	Списано на витрати виробництва втрати від технічно неминучого браку	23 “Виробництво”	24 Брак у виробництві”
6	Використано частину готової продукції на потреби виробництва	23 “Виробництво”	26 Готова продукція”
7	Оплачено готівкою витрати виробництва	23 “Виробництво”	30 Каса”
8	Оплачено з поточного або валютного рахунку, з інших рахунків в банку витрати виробництва	23 “Виробництво”	31 Рахунки в банках”
9	Оплачено з підзвітних сум витрати виробництва	23 “Виробництво”	372 Розрахунки з підзвітними особами”
10	Списано на собівартість продукції, робіт і послуг суми незадоволених претензій	23 “Виробництво”	374 Розрахунки за претензіями”
11	Віднесено на витрати виробництва відповідну частину витрат майбутніх періодів	23 “Виробництво”	39 Витрати май-бутніх періодів”
12	Проведено до оцінку незавершеного виробництва	23 “Виробництво”	423 Дооцінка активів”
13	Проведен відрахування до резерву на оплату відпусток виробничим робітникам	23 “Виробництво”	471 Забезпечен-ня виплат відпусток”
14	Акцептовано рахунок постачальника за послуги, надані для потреб виробництва	23 “Виробництво”	63 Розрахунки з постачальниками та підрядниками”
15	Нараховано заробітну плату виробничим працівникам та проведені відрахування на соціальне страхування від зарплати згідно з чинним законодавством	23 “Виробництво”	66 Розрахунки з оплати праці”, 65 Розрахунки за страхуванням”
16	Відображено послуги, призначені для потреб виробництва, надані дочірніми підприємствами та внутрішніми підрозділами	23 “Виробництво”	682 Внутрішні розрахунки”, 683 Внут-рішньо-господар-ські розрахунки”
17	Відображено заборгованість перед іншими підприємствами за надані ними послуги для потреб виробництва (в т.ч. по оренді, транспорту тощо)	23 “Виробництво”	685 Розрахунки з іншими кредиторами”
18	Оприбутковано лишки незавершеного виробництва, виявлені при інвентаризації в цехах допоміжних виробництв	23 Виробництво”	71 Інший операційний дохід”
19	Включено до собівартості продукції, робіт та послуг відповідну частку загально виробничих витрат	23 Виробництво”	91 Загально виробничі витрати”
Продовження таблиці 2.1.
1	2	3	4
20	Віднесено на собівартість продукції, робіт і послуг вартість матеріальних цінностей, яких не вистачає в межах норм природного убутку	23 Виробництво”	947 Нестачі і втрати від псування цінностей”
21	Відображено зарахування на баланс інших необоротних матеріальних активів, виготовлених у допоміжних (підсобних) виробництвах	11 Інші необоротні матеріальні активи”	23 Виробництво”
22	Відображено вартість послуг допоміжних виробництв, наданих для капітального будівництва	15 Капітальні інвестиції”	23 “Виробництво”
23	Повернено невикористані у виробництві матеріальні цінності; відображено вартість зворотних відходів	20 Виробничі запаси”	23 “Виробництво”
24	Списано собівартість виготовлених у допоміж-них (підсобних) виробництвах виробів, споруд, інструменту тощо, що відповідають критеріям визнання їх малоцінними швидкозношувани-ми предметами	22 Малоцінні та швидко-зношувані предмети”	23 “Виробництво”
25	Відображено втрати від невиправного браку	24 Брак у виробництві”	23 “Виробництво”
26	Оприбутковано напівфабрикати власного виробництва	25 Напів-фабрикати”	23 “Виробництво”
27	Оприбутковано на склад готову продукцію	26 Готова продукція”	23 “Виробництво”
28	Частину витрат допоміжних цехів включено до суми матеріального збитку, що підляга відшкодуванню винними особами	375 Розрахунки за відшкодуванням завданих збитків”	23 “Виробництво”
29	Включено до складу витрат майбутніх періодів відповідну частину витрат виробництва (в галузях з сезонним виробництвом, при освоєнні нових виробництв тощо)	39 Витрати майбутніх періодів”	23 “Виробництво”
30	Списано витрати виробництв в частині наданих ними послуг (продукції) дочірнім підприємствам та внутрішнім підрозділам	682 Внутрішні розрахунки”, 683 Внутрішньо-господарські розрахунки”	23 “Виробництво”
31	Списано на результати діяльності собівартість виконаних робіт або наданих послуг підприємствам, які для обліку витрат застосовують лише рахунки класу 8	791 Результат основної діяльності"	23 “Виробництво”
32	Відображено суму уцінки незавершеного виробництва	84 Інші опера-ційні витрати”	23 “Виробництво”
Продовження таблиці 2.1.
1	2	3	4
33	Списано недостачу матеріальних цінностей, які знаходяться в незавершеному виробництв (при одночасному використанні класів 8 і 9)	84 Інші операційні витрати”	23 “Виробництво”
34	Відображено (списано) недостачу матеріаль-них цінностей, які знаходяться в незавершено-му виробництві (використовують фірми, що застосовують одночасно рахунки класів 8 9)	85 Інші витрати”	23 “Виробництво”
35	Відображено вартість послуг наданих на сторону	903 Собівартість реалізованих робіт і послуг”	23 “Виробництво”
36	Відображено вартість робіт (основного або допоміжного виробництва), пов‘язаних з дослідженнями та розробками	941 Витрати на дослідження і розробки”	23 “Виробництво”
37	Відображено собівартість реалізованої частини незавершеного виробництва	943 Собівартість реалізованих ви-робничих запасів”	23 “Виробництво”
38	Проведено уцінку незавершеного виробництва	946 Втрати від знецінення запасів”	23 “Виробництво”
39	Відображено виявлену при інвентаризації недостачу матеріальних цінностей в цехах допоміжних виробництв (незавершеного виробництва)	947 Нестачі і втрати від псування цінностей”	23 “Виробництво”
40	Списано на збиток втрати незавершеного виробництва внаслідок стихійного лиха, пожеж тощо	99 Надзвичайні витрати”	23 “Виробництво”

Синтетичний облік витрат виробництва ведеться в журналі-ордері №10, форму якого подано в додатку Д.

Зазначу, що поряд з тим, що підприємство “Дрогобицький плодоконсервний завод” використовує всі вищезазначені в таблиці рахунки, зведений облік воно веде за книжково-журнальною формою обліку, передбаченою для всіх підприємств споживчої кооперації, тому замість журналу-ордеру №10 тут повинні вести книгу сумового обліку №23. Але на згаданому підприємств застосовують ще більш спрощену систему відображення виробничих витрат в обліку зведену калькуляцію продукції, де видно величину витрат по кожній статті. Проте, на наш погляд, такий спосіб обліку витрат виробництва не є досконалим.

Аналітичний облік по рахунку 23 “Виробництво” ведеться за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється. На великих виробництвах, таких як консервне, аналітичний облік витрат може вестись за підрозділами підприємства та центрами витрат відповідальності.

Основними виробничими підрозділами підприємства консервної промисловості є цехи або самостійні ділянки.

Цехом називається відокремлена в адміністративно-господарському розумінні виробнича частина підприємства, яка складається з декількох ділянок, що спеціалізуються на випуску певної продукц (сиропу, вижимки тощо) або на виконанні однорідних технологічних процесів. На Дрогобицькому плодоконсервному заводі виробничими цехами є соковий, консервний фабрикат ний. Це – основні цехи, де здійснюється основний виробничий процес з випуску продукції, що поділяється на три стадії – підготовчу, сортувально-інспекційну та контрольну.

У виробництві продукції плодоовочевого консервного виробництв можуть брати участь не лише виробничі підрозділи . Для забезпечення безперебійності виробничого процесу в основних цехах підприємство може користуватись послугами допоміжних виробництв. Допоміжними вважаються виробництва, які забезпечують інші підрозділи свого підприємства різними видами енергії (електроенергією, парою, газом), транспортними послугами, виконують ремонт основних засобів, виготовляють запасні частини, деталі, конструкц тощо).

Аналітичний облік витрат допоміжних виробництв ведеться в розрізі наступних видів виробництв:

ü нструментальн (виготовлення інструментів, пристроїв, запасних частин);

ü ремонтн (ремонт технічного й електричного обладнання, транспортних засобів, будівель споруд);

ü енергосилов (забезпечення різними видами електро- і теплоенергії, киснем, водою);

ü транспортн ( вантажний і автотранспорт).

Виходячи з потреб основного виробництва, встановлених норм і технічних нормативів споживання послуг, всім підрозділам допоміжних виробництв керівництвом підприємства встановлюються завдання (нормативи, замовлення) по виробництву виробів, робіт і послуг, по собівартості та, відповідно, планово-розрахункова вартість одиниці виробів або послуг та інш госпрозрахункові показники. Ці показники необхідні для розрахунків між підрозділами основного і допоміжного виробництв за надані послуги та оприбуткування виготовлених інструментів і матеріалів. Для ефективного контролю за обсягом послуг допоміжних виробництв в цехах основного виробництва встановлюються лічильники, вимірювальні пристрої, деталізуються нормативи норми для забезпечення контролю за споживанням послуг допоміжних виробництв. Витрати допоміжних виробництв розподіляються пропорційно кількості послуг, що споживаються.

Як вже було зазначено в першому розділі, відходи плодоовочевого виробництва можуть перероблятись на даному підприємстві для виготовлення інших харчових і технічних продуктів завдяки тому, що в них міститься багато цінних харчових речовин. З цією метою на підприємствах плодоовочевої консервної галузі можуть бути створені побічні виробництва, як займатимуться переробкою відходів основного виробництва та виготовленням інших цінних харчових продуктів.

Нормальній роботі основних та допоміжних цехів сприяють обслуговуючі виробництва. Їх діяльність не пов’язана з виробництвом продукції (виконанням робіт, наданням послуг) та не відповідає меті створення даного підприємства. Аналітичний облік витрат обслуговуючих виробництв ведеться в розрізі наступних виробництв та господарств:

· житлово-комунальн (утримання гуртожитків, житлових будинків);

· науково-дослідн та конструкторські підрозділи;

· майстерн побутового обслуговування;

· дальн та буфети;

· будинки відпочинку, санаторії, профілакторії та інші установи оздоровчого та культурно-просвітницького призначення;

· дитяч дошкільні установи.

Отже, належним чином побудований синтетичний та аналітичний облік витрат виробництва на підприємств плодоовочевої консервної галузі дозволить відобразити реальний стан справ у господарстві, забезпечить достовірними даними процес калькулювання собівартост виробленої продукції та створить сприятливе середовище для аналітичної роботи .

2.3. Методика калькулювання собівартості виготовленої продукції

Ринкові умови господарювання зумовили реорганізацію вітчизняної облікової системи на основ впровадження принципів фінансового та управлінського обліку. Важливим моментом для підприємств України є те, що виходячи з особливостей діяльності, структури та розмірів, а також внутрішніх потреб управління, вони можуть самостійно визначати методику обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.

Обчислення собівартості продукції (робіт, послуг) є заключним етапом обліку витрат. Калькуляція, як вважає професор Ф.Ф. Бутинець [4,С.313], - це обчислення собівартості одиниці продукції (робіт чи послуг) за встановленою номенклатурою витрат. Нагадаємо, що склад статей калькулювання виробничої собівартості продукц встановлюється підприємством самостійно.

З введенням в Україні міжнародних стандартів бухгалтерського обліку змінився підхід до визначення собівартості. Однак це не означає принципової зміни загального складу витрат на виробництво.

Якщо до 01.01.2000 р. ми, можна вказати, не відрізняли поняття “витрати” від поняття собівартість”, оскільки на кожну одиницю продукції розподіляли всі статт витрат, в тому числі й адміністративні, то відтепер на кожну одиницю продукц можуть бути розподілені лише прямі витрати і та частина накладних витрат, яка пов’язана з виробництвом цієї продукції [10,С.5].

Т види постійних (накладних) витрат, які не пов’язані безпосередньо з виготовленням продукції, не розподіляються на кожну одиницю. До таких витрат належать витрати на збут і адміністративні витрати.

Якщо пригадати методику калькулювання собівартості, що використовувалася у нас до 01.01.2000 р. , вона передбачає розподіл на кожну одиницю продукції всіх понесених підприємством витрат. Але відтепер на кожну одиницю продукції можуть бути розподілені тільки прямі витрати і та частина накладних витрат, яка пов‘язана з виробництвом продукції. Відмінності у калькулюванні собівартост виробленої продукції відображені на рисунках 2.1. та 2.2.

Рис. 2.1. Методика калькулювання собівартості до введення в дію міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Рис. 2.2. Методика калькулювання собівартості після введення в дію міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

З метою вибору для консервних підприємств оптимальної методики обліку витрат калькулювання собівартості продукції та, враховуючи організаційно-технологічн особливості галузі, необхідно розглянути всі запропоновані методи та запровадити найбільш ефективний. Важливим моментом при цьому є врахування нагромадженого вітчизняного досвіду, а також стандартів облікової практики підприємств зарубіжних країн.

В наш час на підприємствах промислової галузі можуть використовувати один з наступних методів: простий, позамовний, попередільний або нормативний.

Суть простого, або як його ще називають – попроцесного методу, полягає в тому, що витрати на виробництво узагальнюються в реєстрі бухгалтерського обліку в цілому по процесу (закінченому технологічному циклу) і діляться на кількість продукції, наданих послуг чи виконаних робіт. При цьому користуються формулою:

Сп = ∑ В / Q, де

Сп – собівартість одиниці продукції;

В – витрати на виробництво продукції;

Q – кількість виробленої продукції.

Даний метод досить розповсюдженим і простим у використанні, оскільки не вимага багатоступеневих розрахунків та стосується виробництв, де технологічний процес не складний і виключає можливість випуску напівфабрикатів та незавершене виробництво.

Попередільний метод обліку витрат (від слова переділ – певна сукупність технологічних операцій, внаслідок яких отримують продукт праці, готовий до використання чи продажу) на виробництво використовується у виробництвах, де продукція одержується внаслідок послідовної переробки вихідної сировини по окремих стадіях (переділах) на безперервній основі. Наприклад, виробництво фруктового соку передбачає такі переділи: очищення фруктів та відокремлення їх від кісточок, плодоніжок та листків; пресування з виходом чистого соку та вижимки; пастеризація соку.

Особливістю цього методу є те, що облік витрат і виходу продукції (напівфабрикатів) ведуть по кожній стадії виробництва на окремому аналітичному рахунку. Після закінчення процесу виробництва загальну суму витрат розподіляють за видами вироблено продукції відповідно до стадії виробництва.

Попередільний метод калькулювання забезпечує інформацію про формування собівартості продукц в розрізі структурних підрозділів підприємства, що дає можливість оцінити діяльність кожного з них та ціле направлено вести пошук резервів виробництва продукції.

Для обчислення собівартості продукції при попередільному методі вартість всіх виробничих витрат (прямих та непрямих), які були здійснені на підприємстві протягом одного звітного періоду, ділиться на загальну кількість зразків готової продукції, виготовлених протягом цього звітного періоду.

Позамовний метод застосовують, в основному, на індивідуальних та дрібносерійних виробництвах. Об’єктом обліку при використанні цього методу є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт (проект) або партія продукції, яка складається з дентичних зразків, що проходять однаковий технологічний процес виготовлення. Наприклад, так можна визначити собівартість окремого номера газети або журналу у видавництві. При використанні позамовного методу обліку витрат на виробництво кожному замовленню надається власний номер, який вказується у всіх документах про витрати за замовленням.

Використання цього методу передбачає, що всі виробничі витрати збираються в розрізі окремого замовлення, яке є унікальним виробом (роботою, послугою), що виготовляється із додержанням конкретних вимог замовника.

При використанн позамовного методу обліку витрат і калькулювання собівартості всі прям виробничі витрати відносять на конкретне замовлення на підставі відповідних первинних документів, в яких проставляється порядковий номер замовлення. Загально виробничі витрати щомісяця розподіляють між замовленнями. Собівартість одного замовлення визначається як сума всіх витрат, зібраних в картці обліку витрат по конкретному замовленню від моменту її відкриття до моменту завершення робіт.

Основним моментом при використанні позамовного методу є необхідність точного обліку відокремлення витрат за яким-небудь одним замовленням від витрат за іншими замовленнями. У випадку, коли витрати виробництва не можуть бути повністю віднесені до окремого замовлення або до декількох з них, тобто облік ведеться тільки по виробництву в цілому, а не за окремими замовленнями використовується попередільний метод або комбінація позамовного та попередільного методів.

Правильний вибір методів обліку витрат визначається особливостями технологічних процесів, що використовуються на виробництві і залежить від керівництва і бухгалтерів самого підприємства.

Звернемось до зарубіжного досвіду.

У світовій обліковій практиці виділяють два основних методи обліку витрат виробництва, основним концептуальним питанням яких є трактування ролі в процесі виробництва постійних непрямих витрат. Дані методи можуть використовуватись практично для будь-якого виду діяльності і відрізнятись ступенем відображення витрат:

-метод обліку витрат і калькулювання неповної собівартості (“директ-костинг”);

-метод обліку витрат і калькулювання повної собівартості (“стандарт-кост”);

Метод директ-костинг” має декілька характерних особливостей, що проявляються в наступному:

o розподіл виробничих витрат на змінні і постійні;

o калькулювання собівартості продукції за змінними витратами;

o багатостадійност складання звіту про доходи.

В основі організац виробничого обліку за методом “директ-костинг” лежить класифікація витрат за їх відношенням до обсягу виробництва на постійні і змінні. Суть цього методу полягає в тому, що у витрати на виробництво включаються тільки змінні витрати, тобто собівартість обліковується і планується лише в частині змінних витрат. Щодо постійних витрат, то їх збирають на окремому рахунку, і як витрати певного періоду, відшкодовують із виручки чи валового прибутку без їх розподілу за видами вироблюваної продукції. Змінні виробничі витрати (основні матеріальні та трудові витрати, змінна частина непрямих виробничих витрат)складають собівартість виробу і списуються по мірі реалізації продукції. Щодо інших витрат, то постійна частина виробничих витрат більш тісно пов’язана із здатністю виробляти (сприяти виробництву), а не з випуском конкретних одиниць. Тому їх необхідно відносити до витрат певного періоду і відразу списувати на реалізацію без віднесення на собівартість продукції. Загальна схема обліку витрат калькулювання собівартості за змінними витратами згідно П(С)БО №3 “Звіт про фінансові результати ” і №16 “Витрати” на підприємствах консервно промисловості показана на рисунку 2.3.

Страницы: 1, 2, 3