Місцеві бюджети України: становлення, роль в соціально-економічному розвитку регіонів

Місцеві бюджети України: становлення, роль в соціально-економічному розвитку регіонів

Міністерство освіти України

Луцький державний технічний університет

Факультет перепідготовки спеціалістів

Випускна робота

на тему: “Місцеві бюджети України: становлення, роль в соціально-

економічному розвитку регіонів”

|Допущено до захисту: |Виконав: |

|декан ФПС |Ст. гр. ФК – 22 |

|______________ Я.Р.Лелик |Кравченко Олександр Володимирович |

|“___”___________ 2000 р. |“___”____________ 2000 р. |

| |Перевірив: |

| |Керівник |

| |_______________ Л.Я.Новосад |

| |“___”____________ 2000 р. |

м. Луцьк 2000 рік

Зміст

Вступ 4

1. Місцеві бюджети, як основна частина місцевих фінансів України 7

1. Характеристика муніципальних фінансів 7

2. Місцеві бюджети України 43

1. Доходи і видатки місцевих бюджетів 52

1. Доходи місцевих бюджетів 52

2. Видатки місцевих бюджетів 59

3. Аналіз доходів і видатків бюджету Волинської області 64

2. Роль місцевих бюджетів у фінансуванні соціально-економічного

розвитку регіону 77

1. Значення місцевих бюджетів у соціально-економічному розвитку

територій 77

2. Програми соціально-економічного та культурного розвитку

Волинської області. 89

Висновки 118

Література 123

Додатки 126

Вступ

Сьогодні питання децентралізації бюджетної системи України виходять на

перший план, адже фінансова децентралізація є однією з фундаментальних умов

незалежності та життєздатності органів місцевої влади: децентралізація

процесів ухвалення рішень збільшує можливості участі місцевої влади у

розвитку підконтрольної їй території; фіскальна децентралізація сприяє

ефективному забезпеченню суспільними послугами шляхом ретельнішого

узгодження видатків органів влади з місцевими потребами і уподобаннями.

Але реалізація законодавчо закріплено права кожного адміністративно-

територіального утворення на економічну самостійність неможлива без

наявності у кожного органу влади власного бюджету і права його складання,

затвердження і виконання без втручання ззовні. А це означає, що кожен орган

влади повинен володіти соїм фінансовими джерелами, достатніми для

організації управління економікою і соціальною сферою на своїй території.

Одночасно з цим він повинен володіти відносною самостійністю в управлінні

податками та іншими обов’язковими платежами, що надходять до відповідного

бюджету.

Тому саме місцевим бюджетам, як основній фінансовій базі органів

місцевого самоврядування, належать особливе місце в бюджетній системі нашої

держави. Важлива роль відводиться місцевим бюджетам і у соціально-

економічному розвитку території, адже саме з місцевих бюджетів здійснюється

фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров’я населення, засобів

масової інформації; також фінансуються різноманітні молодіжні програми,

видатки по упорядкуванню населених пунктів. Саме з місцевих бюджетів

здійснюються видатки на соціальний захист та соціальне населення.

На жаль, в цій ланці бюджетної системи зберігається безнадійно

застарілий механізм централізованого регулювання вищестоящими органами

доходів місцевих бюджетів. Це позбавляє місцеві органи влади фінансової

самостійності, на довгі роки закріплює залежність розвитку місцевої

економіки і соціальної сфери від можливостей і бажання вищестоящих органів

влади вирішувати проблеми, що знаходяться на даній території районів, міст,

селищ і сіл.

Таким чином, сьогодні з особливою гостротою постає проблема вироблення

дієвого механізму, який би визначав нові принципи формування місцевих

бюджетів, чітке розмежування функцій і повноважень усіх рівнів влади, а

звідси – видатків кожного виду бюджету, і що саме головне – доходів між

різними ланками бюджетної системи. При цьому питання бюджетної політики,

оподаткування і міжбюджетних відносин повинні розглядатись і вирішуватись

комплексно, оскільки вони тісно взаємопов’язані, і ні один із цих елементів

не може бути реформованим без врахування двох інших.

Ці та інші питання, пов’язані з фінансовою самостійністю місцевих

органів влади не є новими. Проте багато з них чекають на своє практичне

вирішення.

Саме ця обставина і зумовила потребу у вивчені процесу формування і

виконання місцевих бюджетів, ролі планування в процесі використання коштів

на виконання програм розвитку регіону на місцевому рівні.

Тому, зважаючи на складність та неоднозначність проблеми, що

досліджується, існують питання, які потребують поглибленого вивчення, а

саме:

- складання місцевих бюджетів в сучасних умовах;

- питання розмежування доходів і видатків між державним та місцевими

бюджетами;

- проблеми горизонтального фінансового вирівнювання.

Метою роботи є вивчення механізму взаємодії місцевих бюджетів з

програмими соціально-економічного розвитку функціонування і виконання

місцевих бюджетів.

Для досягнення цієї мети ставляться слідуючі завдання:

- дослідження економічного змісту місцевих бюджетів та їх ролі у

соціально-економічних процесах;

- розгляд процесу складання, затвердження та виконання місцевих

бюджетів;

- критичне вивчення зарубіжного досвіду у вирішенні проблем місцевих

бюджетів;

- дослідження проблем формування і використання місцевих бюджетів;

- розробка пропозицій щодо вдосконалення існуючого механізму

функціонування місцевих бюджетів.

Предметом дипломної роботи є теоретичні та практичні аспекти

формування та виконання місцевих бюджетів, їх роль у програмах соціально-

економічного розвитку регіону.

Об’єкт дослідження – зведений бюджет Волинської області, програми

соціально-економічного розвитку Волинської області на 1999 та 2000 роки.

Теоретично-методологічну основу написання дипломної роботи складають

законодавчі та нормативні акти, що стосуються питань формування та

виконання місцевих бюджетів (Закони України: “Про бюджетну систему

України”, “Про місцеве самоврядування”, “Про Державний бюджет на 1998 рік”,

“Про Державний бюджет на 1999 рік” та ін.), інформаційну – дані Волинського

обласного фінансового управління щодо виконання бюджетів Волинської області

за 1997, 1998 та 1999 роки, програми соціально-економічного та культурного

розвитку області на 1998, 1999 та 2000 роки, праці О.Д. Василика, К.В.

Павлюк, І.В. Сало, І.І. Д’яконова, М.І. Деркача, Я.П. Городєєвої та інших

вчених-економістів, матеріали періодичного друку, інші джерела інформації.

Логіка та методологія дослідження обумовили структуру роботи, яка

складається з трьох розділів, вступу та висновків.

1. Місцеві бюджети, як основна частина місцевих фінансів України

1. Характеристика муніципальних фінансів

Процес становлення місцевих фінансів України, що розпочався в 90-х

роках, зумовлює значні інституціональні зміни в усій фінансовій системі

держави. З цим пов'язана необхідність становлення інституціональних

підходів та методів дослідження місцевих фінансів.

Формування місцевих фінансових інститутів в Україні є складним і

неоднозначним процесом. Одні інститути формуються швидше, інші повільніше,

що відображає реальний стан економіки країни та її законодавства.

Незважаючи на це, місцеві фінансові інститути формуються в тісному

взаємозв'язку один з одним і, таким чином, утворюють певну систему.

Система місцевих фінансових інститутів в Україні ще не має завершеного

характеру і перебуває в стадії становлення. Для цієї системи ще не властива

така найважливіша ознака будь-якої системи, як цілісність. Не зовсім

сформована структура системи місцевих фінансових інститутів. Як наслідок,

місцеві фінанси України поки що не забезпечують можливості реалізації

функцій і завдань, які покладаються на місцеві органи влади. Тобто,

становлення місцевих фінансів України неможливе без формування

структурованої й цілісної системи місцевих фінансових інститутів.

Практика 90-х років дозволяє зробити висновки, що в структурі системи

місцевих фінансових інститутів України формуються такі інститути:

- самостійні місцеві бюджети,

- місцеві податки і збори,

- комунальна форма власності,

- комунальний кредит,

- комунальні платежі,

- фінанси комунальних підприємств,

- інститут громадських послуг (у зародковому стані).

У процесі становлення перебуває ієрархія системи місцевих фінансових

інститутів України. Зарубіжний досвід показує: ключовим інститутом у

системі місцевих фінансів є інститут громадських послуг. Він визначає

модель системи місцевих фінансів. Це пов'язано з таким. Обсяги й форма

місцевих фінансів зумовлюються розподілом відповідальності держави та

місцевої влади щодо надання громадських послуг. Модель системи місцевих

фінансів також визначається кількісними характеристиками громадських

послуг, переліком їх, структурою, обсягом, якістю. Місцеві органи влади

будують власні локальні системи фінансів відповідно до потреб надання

громадських послуг згідно з цими кількісними показниками. В Україні, як уже

зазначалося, інститут громадських послуг перебуває лише в початковій стадії

становлення, внаслідок чого вся система місцевих фінансових інститутів є

аморфною і не цілеспрямованою.

Надання цілеспрямованості системі місцевих фінансових інститутів —

невідкладна потреба, і її належить забезпечити на основі створення

відповідної правової бази. У першу чергу, слід законодавчо встановити, що

метою діяльності виконавчої влади і місцевого самоврядування є надання

громадських послуг. Слід також визначити кількісні характеристики послуг,

котрі забезпечуються різними рівнями виконавчої влади і місцевого

самоврядування.

Особливо важлива роль в ієрархії місцевих фінансових інститутів

належить самостійним місцевим бюджетам. Саме місцеві бюджети є фондами, в

яких мобілізується основна частина фінансових ресурсів, необхідних для

забезпечення надання громадських послуг. Тому забезпечення самостійності

місцевих органів влади у формуванні цих фондів — надзвичайно важливе

завдання, що має бути розв'язане в процесі формування системи місцевих

фінансових інститутів та визначення її структури. Становлення інституту

самостійних місцевих бюджетів відбувається в процесі формування окремої

підсистеми в структурі системи місцевих фінансових інститутів. Це — система

місцевих бюджетів. Особливо важливе значення для її становлення мають такі

інститути, як поточні бюджети, бюджети розвитку, видатки, власні та

закріплені доходи.

З інститутом самостійних місцевих бюджетів тісно пов'язаний інститут

місцевих податків і зборів. Саме місцеві податки і збори мають забезпечити

фіскальні передумови самостійності місцевих бюджетів у частині формування

їхніх доходів.

Винятково важлива роль у структурі місцевих фінансових інститутів

належить комунальному кредитові. Комунальний кредит в умовах ринкової

економіки — головне і, по суті, єдине джерело фінансових ресурсів для

інвестиційних програм, що розробляються і здійснюються органами місцевого

самоврядування. Таким чином, завершення формування цього місцевого

фінансового інституту створить передумови для відновлення інвестиційної

активності місцевих органів влади, яку в останній період майже повністю

згорнуто.

Велику роль у системі місцевих фінансових інститутів відіграють

фінанси комунальних підприємств. За обсягами ресурсів фінанси комунальних

підприємств у багатьох зарубіжних країнах можна поставити в один ряд із

місцевими бюджетами. В Україні реальний процес становлення фінансів

комунальних підприємств розпочався лише після прийняття Конституції 1996

року, коли комунальні підприємства було роздержавлено.

Свою роль у системі місцевих фінансових інститутів відіграють

позабюджетні валютні й цільові фонди органів місцевого самоврядування та

комунальні платежі. Позабюджетні валютні й цільові фонди та комунальні

платежі надають локальним фінансовим системам більшої гнучкості, що сприяє

стабілізації місцевих фінансів.

Ключову роль у системі місцевих фінансових інститутів відіграє

інститут комунальної форми власності. Комунальна форма власності на

фінансові ресурси та майно місцевих органів влади є необхідною передумовою

автономного існування місцевих фінансів.

Система місцевих фінансових інститутів тісно пов'язана із так званим

зовнішнім середовищем. Вона — складова ширшої системи фінансових інститутів

держави. Ось чому формування місцевих фінансових інститутів супроводжується

змінами сутності та механізмів функціонування інших інститутів. Становлення

системи самостійних місцевих бюджетів безпосередньо пов'язане зі змінами

функцій державного бюджету України. Розвиток місцевих податків і зборів

змінює структуру податкової системи країни.

Становлення комунального кредиту впливає на сферу застосування

державного кредиту. Поява комунальної форми власності значно звужує простір

для державної форми власності. Розвиток фінансів комунальних підприємств

пов'язаний із змінами в державних фінансах, зокрема у фінансах державних

підприємств. Змінюються природа та механізми функціонування й інших

фінансових інститутів держави, без чого процес становлення місцевих

фінансів може бути заблоковано.

Значний теоретичний інтерес становлять взаємозв'язки між окремими

складовими системи місцевих фінансових інститутів. Зарубіжний досвід

показує можливість різноманітних комбінацій окремих інститутів у їхній

системі. Внаслідок цього виникають різноманітні форми поєднання в систему

цих інститутів, і, в підсумку, виникають різноманітні структури місцевих

фінансів з відносно більшою чи меншою роллю того чи іншого інституту

залежно від національних особливостей країни. Особливість України в тому,

що більшість місцевих фінансових інститутів створюється згори, а не на

основі еволюційного розвитку їх відповідно до місцевих інтересів. Власне

місцеві інтереси залишаються поки що багато в чому неусвідомленими. Усе це

— наслідки деформацій фінансової системи, які відбулися в попередній період

історії. Тому система місцевих фінансових інститутів є фактично однотипною

в усіх територіальних колективах.

У практиці України поки що не забезпечується реалізація однієї з вимог

Європейської хартії про місцеве самоврядування стосовно створення умов для

гнучкості локальних фінансових систем. Без цього неможливо врахувати

особливості конкретних територіальних громад і, отже, забезпечити ефективне

функціонування місцевих фінансів з урахуванням цих особливостей. Ось чому

невідкладним завданням уже на нинішньому етапі становлення місцевих

фінансів України є створення правових передумов, які б відкрили простір для

ініціативи органів місцевого самоврядування, надання їм права формувати

таку структуру місцевих фінансових інститутів, яка за конкретних умов буде

найбільш ефективною. Система місцевих фінансових інститутів в Україні має

будуватися як система, що має не статичну, а динамічну структуру. Тільки за

цих умов може бути повною мірою використано потенціал місцевих фінансів,

які, на відміну від державних, мають забезпечити особливі й специфічні

місцеві інтереси, що не може бути враховано центральною владою і

реалізовано через державні фінанси.

Місцеві фінансові інститути перебувають у тісному взаємозв'язку з

іншими елементами місцевих фінансів.

Місцеві податки і збори

Новий етап застосування місцевих податків і зборів розпочався в в

Україні після проголошення нею незалежності. Місцеві податки і збори

фактично було роздержавлено, виведено зі складу державних податків, і вони

почали розглядатись як власні доходи місцевого самоврядування.

У Законі "Про місцеві Ради, місцеве та регіональне самоврядування"

передбачено право місцевих рад запроваджувати на своїй території місцеві

податки і збори.

Практика запровадження їх протягом 1991—1993 рр. пов'язана з

неодноразовими правовими конфліктами між органами місцевого самоврядування

і прокуратури, викликаними неврегульованістю цього питання в спеціальному

законодавчому акті. Давня ж нормативна база не відповідала новим реаліям.

Питання місцевого оподаткування розв'язано в Декреті Кабінету

Міністрів України "Про місцеві податки і збори" від 20 травня 1993 р., за

яким встановлено 17 місцевих податків і зборів. Серед них:

- готельний збір,

- ринковий збір,

- збір за парковку автомобілів,

- збір за видачу ордера на квартиру,

- збір з власників собак,

- курортний збір,

- збір за участь у бігах на іподромі,

- збір за виграш на бігах,

- збір з осіб, котрі беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі,

- податок з реклами,

- збір за право використання місцевої символіки,

- збір за право проведення кіно- і телезнімань,

- збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей,

- комунальний податок,

- збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує

за кордон,

- збір за надання дозволу на розміщення об'єктів торгівлі.

У декреті визначено повноваження органів місцевого самоврядування щодо

встановлення місцевих податків і зборів та надання пільг на них, а також

максимальні ставки місцевих податків і зборів.

17 червня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про доповнення

декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори", яким

додатково запроваджується місцевий податок з продажу імпортних товарів.

Крім щойно названих актів, місцеве оподаткування в Україні

регламентується також Законом "Про внесення змін і доповнень до Закону УРСР

"Про систему оподаткування", ухваленим 2 лютого 1994 р. Ним передбачено 16

місцевих податків і зборів (вилученню підлягали збір з власників собак та

податок з продажу імпортних товарів), що виявило певну суперечність між

прийнятими законодавчими актами.

Практика застосування місцевих податків і зборів засвідчила, що

використання їх в Україні поки що вкрай неефективне і вони своїх функцій не

виконують.

Так на сьогоднішній день їх частка в консолідованому бюджеті становить

лише 2% і місцевих бюджетах – до 5%.

Підвищення ролі місцевих податків і збільшення частки доходів за їхній

рахунок є головним напрямком зміцнення місцевих бюджетів, розширення їхньої

фінансової автономії.

Становлення системи місцевого оподаткування в Україні може стати

наслідком змін у соціально-економічній системі держави, в першу чергу, в

структурі власності, за рахунок значного підвищення доходів населення,

реформування системи оплати праці.

Доцільно прийняти новий закон України про місцеві податки, платежі і

збори, в основу якого покласти нову ідеологію місцевого оподаткування з

урахуванням існуючого світового досвіду, проект якого знаходиться на

розгляді у Верховній Раді України. В даний час законодавство про місцеві

податки і збори регламентується Указом Предидента України “Про місцеві

податки і збори”. В Указі врахувано і ті зміни, які в останні роки вже

сталися у відносинах власності, в соціальній структурі, в доходах населення

України.

В цьому указі встановлено, що

до місцевих податків належать:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок.

до місцевих зборів належать:

1) збір за здійснення зарубіжного туризму;

2) готельний збір;

3) збір за припаркування автотранспорту;

4) ринковий збір;

5) збір за видачу ордера на квартиру;

6) курортний збір;

7) збір за право використання місцевої символіки;

8) збір за проведення аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

9) збір за проїзд по території Автономної Республіки Крим та

прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

10) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери

послуг;

11) збори за надання земельних ділянок для будівництва об'єктів

виробничого і невиробничого призначення, індивідуального житла

та гаражів у населених пунктах.

Як засвідчують факти, вже майже половина основних фондів в Україні

перебуває в недержавному секторі економіки. Сформувалися верстви населення

з високими доходами, котрі володіють значною нерухомістю. Усе це створює

об'єктивні передумови для запровадження в Україні сучасної системи

місцевого оподаткування і зміцнення на її основі фінансів місцевого

самоврядування.

Насамперед, назріла потреба значно розширити перелік місцевих податків

та повноваження органів місцевого самоврядування щодо запровадження їх.

Основу місцевого оподаткування мають забезпечити майнові податки. Доцільно

запровадити місцеві податки на нерухоме майно юридичних осіб, на коштовне

нерухоме майно фізичних осіб, на землю і на спадщину. Місцевим органам

влади слід отримувати законодавче зафіксовану частку прибуткового податку з

громадян, яку потрібно також розглядати як різновид місцевого податку.

Слід передбачити право органів місцевого самоврядування встановлювати

місцеві акцизи, наприклад податок на продаж алкогольних напоїв на розлив та

ін.

Значного розширення потребує перелік місцевих екологічних податків.

Можна запровадити податок на утилізацію побутових відходів або на

прибирання сміття, податок на полювання, на рибальство, на використання

кар'єрних матеріалів, на ветеринарне обслуговування худоби та інших

домашніх тварин. Усі ці податки ефективно використовуються в зарубіжних

країнах.

Зарубіжний досвід також показує, що можна запроваджувати в Україні

податки на цінні папери (на емісію акцій та облігацій), на біржові

операції, на грошові капітали, на приріст капіталу, на осіб, які володіють

двома квартирами, на видовища, на право розміщення офісів у центральній

частині міста та ін.

Звичайно, мова не може йти про одночасне запровадження всіх цих

податків. Робити це необхідно в контексті реформи всієї податкової системи,

під час якої доцільно збалансувати співвідношення між надходженнями від

загальнодержавних і місцевих податків на користь значного підвищення частки

других.

У новому законі про місцеві податки і збори доцільно передбачити дві

групи місцевих податків і зборів.

Перша група — це місцеві податки і збори, що повністю регламентуються

центральною владою. Місцеві органи влади матимуть право на встановлення

пільг на ці податки.

Друга група місцевих податків і зборів може самостійно встановлюватися

місцевою владою. Механізм державного контролю передбачає включення двох

елементів:

обов'язкову реєстрацію таких податків у Міністерстві фінансів України

та встановлення верхніх меж податкових ставок.

У 1996—1997 рр. в Україні зроблено спроби переглянути ідеологію

місцевого оподаткування. У червні 1996 р. відбулися парламентські слухання

про вдосконалення законодавства про місцеві податки і збори. За їхніми

підсумками прийнято рекомендації. У рекомендаціях запропоновано розширити

повноваження органів місцевого самоврядування у сфері місцевого

оподаткування та перелік місцевих податків і зборів. Цю проблему відзначено

також і в бюджетній резолюції на 1997 р. У постанові Верховної Ради України

від 3 липня 1996 р. "Про основні напрямки бюджетної політики на 1997 рік"

(Бюджетна резолюція) Кабінету Міністрів було доручено до 1 вересня 1996 р.

внести пропозиції про розширення переліку місцевих податків і зборів, а

також про розширення повноважень у цій сфері органів місцевого

самоврядування. Поданий у зв'язку з цим дорученням Кабінетом Міністрів

України проект Закону "Про місцеві податки і збори" було відхилено

Верховною Радою.

Проблема місцевих податків і зборів знайшла своє відображення і в

постанові Верховної Ради України від 4 грудня 1996 р. "Про основні

положення податкової політики в Україні". Цією постановою передбачено в

процесі реформування податкової системи України запровадити 19 місцевих

податків і зборів. Але такий перелік місцевих податків не дозволить

кардинально підвищити їхню роль у податковій системі. Лише за умови, що

місцевими податками буде визнано податок на нерухоме майно юридичних осіб,

податок на нерухоме майно фізичних осіб, прибутковий податок з громадян,

плату за землю, місцеві акцизи та деякі інші, вони почнуть відігравати

суттєву роль у формуванні доходів органів місцевого самоврядування.

Поняття комунальної власності

Невід'ємним атрибутом місцевого самоврядування є особлива, самостійна

форма власності, суб'єктом права якої є низовий територіальний колектив. У

зарубіжних країнах її названо муніципальною формою власності. Крім

муніципальної, публічними формами власності є власність держави, суб'єктів

федерації (у федеративних країнах), адміністративно-територіальних

утворень.

Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні

одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад

народних депутатів.

Об'єктами права комунальної власності визначалося майно, що забезпечує

діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів, кошти місцевих

бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального

господарства, майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я,

торгівлі, побутового обслуговування, майно підприємств, місцеві енергетичні

системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, враховуючи

націоналізоване майно, передане відповідним міністерствам, установам,

організаціям, а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного й

соціального розвитку відповідної території.

В комунальній власності також перебуває майно, передане у власність

області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими

суб'єктами права власності. Держава та її адміністративно-територіальні

одиниці не відповідають за зобов'язаннями одне одного в процесі реалізації

права державної власності.

Формування комунальної власності в Україні ще не завершено, і воно має

свої особливості.

По-перше, на відміну від практики більшості зарубіжних розвинутих

країн, в Україні майно комунальної власності сформовано шляхом його

безоплатної передачі із загальнодержавної до комунальної власності. В

зарубіжних країнах майно муніципальної (комунальної) власності сформоване,

як правило, шляхом викупу об'єктів приватної власності до власності

територіальних колективів, а також шляхом створення об'єктів комунальної

власності за рахунок коштів органів місцевого самоврядування.

По-друге, в зарубіжних країнах, включаючи і Російську Федерацію, на

відміну від України до 1996 р., майно комунальної (муніципальної) власності

не зараховується до складу державної власності і є самостійною формою

власності — власністю територіальних колективів.

По-третє, в зарубіжних країнах суб'єктом права комунальної

(муніципальної) власності є не адміністративно-територіальна одиниця, а

територіальний колектив як носій місцевого самоврядування і, відповідно,

там немає різновидів комунальної власності. На відміну від України, де було

запроваджено обласну, районну, міську, районну в містах, сільську та

селищну різновиди комунальної власності, в зарубіжних країнах право

комунальної (муніципальної) власності реалізується лише на рівні первинної

(низової) адміністративно-територіальної одиниці, що утворюється на базі

територіального колективу як суб'єкта місцевого самоврядування.

Запровадження в Україні комунальної власності як власності

корпоративної, недержавної означає створення таких економічних і фінансових

основ місцевого самоврядування, котрі відповідають потребам ринкової

економіки, об'єктивним законам її розвитку.

Наслідком запровадження в Україні комунальної власності буде створення

органів місцевого самоврядування власної юридично оформленої самостійної

фінансово-економічної бази.

У комунальній власності можуть перебувати рухоме та нерухоме майно,

природні ресурси і корисні копалини місцевого значення, ліси, водоймища,

рослинний і тваринний світ, земля, кошти місцевих бюджетів, позабюджетних,

валютних та цільових фондів, фінансові ресурси комунальних підприємств,

запозичені органами місцевого самоврядування фінансові ресурси, цінні

папери, фінансово-кредитні установи, паї, що належать органам місцевого

самоврядування в статутних фондах підприємств акціонерних товариств,

страхові та довірчі товариства, пенсійні та резервні фонди, житловий фонд,

підприємства, установи, організації та заклади виробничої соціально-

культурної сфер, котрі надають відповідні послуги територіальній громаді чи

об'єднанням територіальних громад.

У комунальній власності не може бути об'єктів власності,

функціонування яких не пов'язане з наданням послуг територіальній громаді і

спрямоване виключно на отримання прибутку, а також об'єкти, що за

законодавством не можуть належати як власність громадам.

У комунальній власності повинні перебувати і не можуть бути

приватизовані або іншим способом відчужені на користь юридичних та фізичних

осіб дороги, тротуари, парки, сквери, набережні річок, річки, озера,

кладовища, пам'ятники архітектури та історії, заповідники тощо. Перелік

об'єктів виключно громадського користування затверджується на місцевому

референдумі та закріплюється в статуті територіальної громади.

Матеріальні та фінансові ресурси, які перебувають у комунальній

власності, є надбанням територіальної громади. Правовий режим майна

комунальної власності визначається законодавством України. Комунальна

власність на рівних правах із державною, приватною та іншими формами

власності визначається і захищається законом. Суб'єктом права комунальної

власності є територіальна громада, а від її імені — представницький орган

місцевого самоврядування, котрий володіє, користується і розпоряджається

комунальним майном на основі законодавства України та статуту поселення.

Склад та перелік об'єктів майна комунальної власності самостійно

визначається представницькими органами місцевого самоврядування в містах,

селах, селищах та в інших поселеннях.

Органи місцевого самоврядування формують склад об'єктів комунальної

власності самостійно. Ради затверджують перелік майна, що належить до

комунальної власності, на основі концепції комунальної власності та Закону

"Про правовий режим майна комунальної власності". Об'єкти, визначені як

майно комунальної власності, може бути передано територіальним громадам із

державної власності органами, уповноваженими здійснювати управління майном

державної власності у визначеному Законом порядку, або викуплено з інших

форм власності органами місцевого самоврядування на основі права

переважного викупу. Об'єкти комунальної власності може бути створено за

рахунок коштів бюджетів місцевого самоврядування, а також позабюджетних,

цільових, валютних фондів та інших ресурсів.

На основі затверджених переліків майна комунальної власності міські,

сільські та селищні ради самостійно визначають склад об'єктів комунальної

власності міста, села та селища. Після розгляду затверджених радами

переліків об'єктів майна комунальної власності Фонд державного майна

України та його регіональні відділення за участю Міністерства економіки

України готують подання до Кабінету Міністрів України, на основі яких

Кабінет Міністрів України приймає постанови про передачу цих об'єктів у

комунальну власність відповідних міст, сіл та селищ. Передача об'єктів

здійснюється Фондом державного майна України і супроводжується наданням

міським, сільським та селищним органам місцевого самоврядування актів на

право власності на кожний об'єкт. Переданим до комунальної власності

вважається об'єкт майна після надання органу місцевого самоврядування акта

на право його власності. Акти оформляються і надаються Фондом державного

майна України. Після передачі до комунальної власності підприємств,

організацій, установ, інших об'єктів майна вони підлягають реєстрації у

встановленому законодавством порядку.

Об'єкти і майно комунальної власності не може бути вилучено

(відчужено) без згоди територіальної громади або представницького органу

місцевого самоврядування від їхнього імені. Передача об'єктів та майна

комунальної власності до інших форм власності здійснюється виключно за

рішенням представницького органу місцевого самоврядування і, як правило, на

засадах купівлі-продажу за цінами, які складаються на ринку нерухомості,

майна та землі. Відчуження об'єктів і майна комунальної власності, що мають

особливо важливе значення для територіальної громади, здійснюється лише за

рішенням місцевого референдуму. Перелік таких об'єктів затверджується

рішенням представницького органу місцевого самоврядування або в статуті

місцевого самоврядування.

Об'єкти і майно комунальної власності, котрі за рішеннями

представницького органу місцевого самоврядування передаються для

забезпечення діяльності державних органів законодавчої, виконавчої й

судової влади, та з метою надання об'єктам загальнонаціонального статусу (в

разі клопотання відповідних органів), передаються до державної власності на

безоплатній основі. Відповідні органи державної влади в таких випадках

компенсують додаткові видатки органів місцевого самоврядування у зв'язку з

передачею об'єктів та майна до державної власності. Процедура безоплатної

передачі майна комунальної власності до державної власності визначається

Кабінетом Міністрів України.

Територіальна громада безпосередньо через референдум або за рішенням

представницького органу місцевого самоврядування приймає рішення про

доцільність, форми та про строки приватизації майна комунальної власності

на засадах законодавства України про приватизацію. Приватизація

комунального майна здійснюється на основі програм приватизації, самостійно

розроблених виконавчими органами місцевого самоврядування і затверджених

територіальними громадами або їхніми представницькими органами.

Міські ради міст обласного значення можуть приймати рішення про

делегування функцій управління окремими об'єктами комунальної власності

обласним державним адміністраціям. Сільські, селищні ради та ради міст

районного значення можуть приймати рішення про делегування функцій

управління окремими об'єктами комунальної власності районним державним

адміністраціям. Міські, сільські та селищні ради з власної ініціативи

можуть відкликати рішення про делегування функцій управління окремими

об'єктами комунальної власності обласним та районним державним

адміністраціям. Територіальні громади можуть делегувати функції управління

майном комунальної власності створеним ними асоціаціям та іншим органам.

Здійснення делегованих функцій управління окремими об'єктами

комунальної власності забезпечується обласними та районними державними

адміністраціями на договірних засадах із міськими, сільськими та селищними

радами. У разі об'єднання кількох територіальних громад або створення

об'єктів комунальної власності, що надають послуги кільком територіальним

громадам, місцеві ради можуть створювати міжкомунальні органи, котрим

делегуються функції управління вказаними об'єктами комунальної власності.

Суб'єктом права комунальної власності в містах з районним поділом є

міська територіальна громада, а від її імені — міська рада. У випадках,

визначених Конституцією України, суб'єктом права комунальної власності є

територіальна громада району в місті.

Територіальна громада міста, а від її імені — міська рада можуть

приймати рішення про передачу окремих функцій управління об'єктами

комунальної власності чи окремими об'єктами цієї власності районним органам

влади або органам влади інших адміністративних одиниць, котрі функціонують

у системі міського самоврядування.

Міста Київ і Севастополь мають власну комунальну власність. Суб'єктами

її права є територіальні громади цих міст, а також територіальні громади

районів, а від їхнього імені — відповідні міські та районні ради.

Управління комунальною власністю в містах Києві та Севастополі здійснюється

відповідними виконавчими органами місцевого самоврядування. Окремі функції

управління комунальною власністю Київська і Севастопольська міські ради

можуть делегувати відповідним міським державним адміністраціям.

Автономна Республіка Крим володіє, користується і розпоряджається

майном, що передається у власність Автономної Республіки Крим.

Територіальні громади, розміщені на території Автономної Республіки Крим,

формують комунальну власність на загальних умовах, визначених для всіх

органів місцевого самоврядування в Україні. Майно державної власності

передається в комунальну власність територіальних громад Автономної

Республіки Крим згідно з Постановою Кабінету Міністрів України про

формування комунальної власності міст, сіл, селищ та інших поселень в

Україні.

Майно комунальної власності територіальних громад в Автономній

Республіці Крим не може бути вилучене (викуплене) у власність автономії без

згоди відповідних представницьких органів місцевого самоврядування.

Майно власності Автономної Республіки Крим формується після визначення

в законодавчому порядку сфер відання та компетенції Автономної Республіки

Крим. Переліки майна, що передається у власність Автономної Республіки

Крим, визначаються постановою Кабінету Міністрів України. Передача об'єктів

у власність Автономної Республіки Крим із державної власності України

здійснюється Фондом державного майна України на підставі постанов Кабінету

Міністрів України.

Органи місцевого самоврядування можуть створювати підприємства, фірми

та компанії, засновані як комунальна власність у формі унітарних

комунальних підприємств, товариств з обмеженою відповідальністю,

акціонерних товариств.

Унітарним є комунальне підприємство, не наділене правом власності на

закріплене за ним майно. Майно такого підприємства є неподільним і не може

бути розподілене на частки, паї. Не можуть мати часток, паїв у такому

підприємстві і його працівники. Майно унітарного комунального підприємства

використовується на основі права господарського відання або на основі права

оперативного управління.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6