Місцеві бюджети України: становлення, роль в соціально-економічному розвитку регіонів

Передумовою фінансової незалежності місцевого самоврядування є розумна,

з точки зору економічної доцільності, децентралізація влади і адекватний

розподіл повноважень, відповідальності,а отже, і фінансово-економічної бази

між центром і регіонами, місцевими органами управління. Межі фінансової

незалежності місцевого самоврядування зажди повинні визначатись у

законодавчому порядку, тобто закон повинен чітко окреслювати функції

місцевого самоврядування і відповідно до них джерела ресурсів, які

становитимуть фінансове забезпечення цих функцій.

Ступінь децентралізації у визначенні податків та прийнятті рішень

залежить від політичних, економічних та інституційних особливостей країни,

а також від тієї ролі, яка в ній відводиться органам місцевої влади. Проте

розподіл функцій істотною мірою залежить від оцінних суджень та емпірічних

наслідків, що важко піддається перевірці.

Тенденція до децентралізації відповідальності за виконання доходної та

видаткової частин місцевих бюджетів у країнах з перехідною економікою часто

призводить до ситуації, коли визначення видатків місцевих органів влади

випереджає вирішення питання про забезпечення ресурсами для їхнього

фінансування. Що ширшою є сфера повноважень місцевої влади, то вищою

повинна бути частка державних надходжень, яка розподіляється на користь

місцевих органів влади. Універсальної моделі фінансування, яка була б

однаково прийнятною для всіх країн, не існує. Проте у Європейській хартії з

питань місцевого самоврядування встановлено такі принципи фінансування

місцевої влади:

“В рамках національної економічної політики місцеві органи влади

повинні мати право на забезпечення власними фінансовими ресурсами, ними

вони могли б у межах своїх повноважень вільно розпоряджатися.

Фінансові ресурси місцевої влади повинні відповідати обсягам її

повноважень, встановленим конституцією або законодавством.

Щонайменше частина фінансових ресурсів місцевої влади має надходити від

місцевих податків і виплат, ставки яких, у визначених межах, вона повинна

мати право встановлювати.

Фінансові системи, на яких базуються ресурси, доступні місцевій владі,

повинні бути відповідним чином диверсифікованими і життєздатними, щоб

дозволяти їм максимально відстежувати реальну еволюцію видатків на

виконання своїх завдань.

Підтримка фінансово слабше забезпеченої місцевої влади має

здійснюватися через створення програм фінансового вирівнювання або інших

аналогічних заходів, спрямованих на підтримку впливу нерівномірності

розподілу потенційних джерел фінансування і фінансового тягаря, який вона

змушена нести. Зазначені програми та заходи не повинні обмежувати свободу

дій місцевої влади в межах її повноважень.

Місцева влада має бути відповідно поінформована щодо того, яким чином

здійснюється розподіл ресурсів, що потрапляють у її розпорядження.

По можливості субсидії, що надаються місцевим органам влади, не повинні

бути спрямовані на фінансування окремих проектів. Надання субсидії не

повинно обмежувати свободу дій місцевої влади в межах її повноважень.

Для отримання позик для інвестування капіталу місцева влада мусить мати

доступ до національних ринків капіталу у межах визначених

законодавством”[12, с.496].

Законодавче закріплення функцій місцевого самоврядування повинно знайти

відображення насамперед у конституції держави. Але, на жаль у Конституції

України чітко не сформульовано фундаментальних положень щодо місцевого

самоврядування, як це зроблено в конституціях більшості європейських країн.

Прийняття ж в Україні Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” та

Закону “Про бюджетну систему в Україні” є важливим кроком у наближенні до

загальноприйнятих стандартів щодо самоврядування й управління. Проте ще

цілий ряд важливих питань реального забезпечення незалежності місцевих

органів чекає свого вирішення. Насамперед це стосується фінансової бази

місцевого самоврядування – місцевих бюджетів.

Для аналізу роді місцевих бюджетів в соціально-економічному розвитку

регіонів та їх місця у бюджетній системі України потрібні їх кількісна та

якісна характеристика. Про співвідношення місцевих бюджетів із

макроекономічними показниками, передусім із валовим внутрішнім продуктом

(ВВП), свідчать дані таблиці 31.1

Таблиця 13.1

Співвідношення обсягу місцевих бюджетів із ВВП

|Показники \ Роки |1990 |1991 |1992 |1993 |1994 |1995 |1996 |1998 |

|ВВП, млрд. крб. |167,1|299,4|5032,|148 |1203 |5451 |805,1|779,4|

| | | |7 |273,0|769,0|600,0| | |

| | | | | | | |млрд.|млрд.|

| | | | | | | | |грн. |

| | | | | | | |грн | |

|Витрати |21,1 |30,7 |726,2|22562|191 |954 |117,7|946,8|

|республікансь-ког| | | |,1 |061,8|654,9| | |

|о бюджету АР Крим| | | | | | |млрд.|млрд.|

|та місцевих | | | | | | |грн. |грн. |

|бюджетів, млрд. | | | | | | | | |

|крб. | | | | | | | | |

|Питома вага | | | | | | | | |

|витрат |12,6 |10,3 |14,4 |15,2 |15,9 |17,5 |14,6 |12,2 |

|рес-публіканськог| | | | | | | | |

|о бюджету АР Крим| | | | | | | | |

|та місцевих | | | | | | | | |

|бюджетів у ВВП, | | | | | | | | |

|відсотків | | | | | | | | |

Наведені в таблиці 13.1 дані свідчать, що через місцеві бюджети у 1995

році перерозподілялася майже п’ята частина ВВП. Причому до 1995 року

спостерігалася тенденція до зростання обсягів перерозподілу ВВП через

місцеві бюджети. Так, якщо у 1990 році питома вага місцевих бюджетів у ВВП

становила 12,6%, то у 1993 році 15,2%, у 1994 році – 15,9%, у 1995 році –

17,5%. Однак в 1996 році питома вага витрат місцевих бюджетів у ВВП

зменшилась до 14,6%., а в 1997 році вона склала 12,2%. Це пов’язано із

змінами в державному регулюванні розподілу доходів між різними ланками

бюджетної системи та свідчить про посилення державного впливу на процес

мобілізації коштів та розподіл між різними рівнями влади. Тому питання щодо

пошуку оптимального варіанту співвідношення між державними та місцевими

бюджетами залишається актуальним.

Але слід відмітити, що саме зростання ролі місцевих бюджетів у

перерозподілі ВВП є свідченням посилення впливу органів місцевого

самоврядування на розвиток економічних і соціальних процесів у регіонах і в

державі в цілому. Необхідно враховувати, що мобілізація та використання

коштів місцевих бюджетів пов’язані з інтересами різних соціальних груп

населення, підприємницьких структур різних форм власності, що зумовлює

становлення місцевих бюджетів як важливого фінансового інструменту

регулювання господарського і соціального життя.

Важливим при оцінці ролі місцевих бюджетів у соціально-економічному

розвитку регіонів є аналіз співвідношення обсягів місцевих бюджетів із

загальними витратами зведеного бюджету (таблиця 31.2)

Таблиця 31.2

Співвідношення обсягу місцевих бюджетів із витратами зведеного бюджету

|Показники \ Роки |1990 |1991 |1992 |1993 |1994 |1995 |1996,|1998 |

| | | | | | | | |млрд.|

| | | | | | | |млрд.|грн |

| | | | | | | |грн | |

|Видатки, млн. |43,8 |97,9 |1919,|572 |630 |243 |34,1 |31,6 |

|крб.: | | |7 |48,8 |647,0|027,0| | |

|- зведеного | | | | | | | | |

|бюджету | | | | | | | | |

|- державного |22,7 |67,2 |1193,|346 |439 |1475 |22,4 |21,9 |

|бюджету | | |5 |86,7 |585,2|621,1| | |

|- | | | | | | | | |

|республіканського|21,1 |30,7 |726,2|225 |191 |954 |11,7 |9,6 |

|бю-джету АР Крим | | | |62,1 |061,8|654,9| | |

|та міс-цевих | | | | | | | | |

|бюжетів | | | | | | | | |

|Питома вага | | | | | | | | |

|видатків у |51,7 |68,8 |62,2 |60,6 |69,9 |61,1 |65,4 |69,9 |

|зведеному бюджеті| | | | | | | | |

|України, відс.: | | | | | | | | |

|- державного | | | | | | | | |

|бюджету | | | | | | | | |

|- | | | | | | | | |

|республіканського|48,3 |31,4 |37,8 |39,4 |30,3 |39,3 |34,4 |30,1 |

|бю-джету АР Крим | | | | | | | | |

|та місцевих | | | | | | | | |

|бюджетів | | | | | | | | |

Наведені дані свідчать, що до 1994 року спостерігались надмірна

централізація у витрачанні бюджетних коштів і звуження фінансових

можливостей органів місцевого самоврядування, що мало негативні наслідки –

значно затримувало розвиток регіонів, оскільки за рахунок місцевих бюджетів

здійснюється фінансування народно-господарської та соціально-культурної

сфер діяльності регіонів.

В 1995 році у місцевих бюджетах зосереджувалося 39,3 відсотка обсягу

витрат зведеного бюджету. Це свідчить про те, що в цьому році відбулася

певна децентралізація у відносинах між ланками бюджетної системи. Однак,

починаючи з 1996 року питома вага видатків місцевих бюджетів у зведеному

бюджеті країни неухильно знижується, що свідчить про подальше посилення

впливу центральних органів влади на розподіл коштів. Так, в 1996 році

частка видатків місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України із 38,9 відс.

підвищилась до 34,4 відс., а в 1997 році вона склала 30,1 відсотка.

На користь фінансової децентралізації, як однієї з фундаментальних умов

незалежності та життєздатності органів місцевої влади свідчать дані про

виконання фінансових планів, а саме Державного бюджету України, бюджету АР

Крим і місцевих бюджетів.

Так, станом на 20 вересня 1998р. доходи зведеного бюджету України

становили 17852,8 млн. грн. Із них до державного бюджету надійшло 10034,3

млн. грн., з яких 334,2 млн. грн. отримані як офіційні трансферти. Доходи

бюджету АР Крим і місцевих бюджетів на вказану дату становили 9058,5 млн.

грн. Структура доходів зведеного бюджету склалася так: доходи державного

бюджету становили 54,3 відс., доходи бюджету АР Крим та місцевих бюджетів –

45,7 відс. від доходів зведеного бюджету. Планувалося ж відповідно 68,9

відс. та 31,1 відс. Тобто перекоси у виконанні дохідної частини державного

і місцевих бюджетів очевидні (рис 13.13).

Планова

Фактична

Рис. 1.3.1 Структура зведеного бюджету України за доходами станом на

20.09.1998 року (відсотки)

Причому це явище не випадкове – спостерігається стала тенденція щодо

надання переваг платникам податків розрахункам із місцевими бюджетами.

Причин і пояснень цьому можна знайти безліч Так, станом на 20.09.1998

року доходну частину державного бюджету виконано на 47.6 відс., місцевих на

77,1 відс. Без сум офіційних трансфертів, що передаються до державного та

місцевих бюджетів, картина ще більш вражаюча. До місцевих бюджетів

мобілізовано 88.1 планових річних доходів, до державного – лише 47,3 відс.

Тобто існує об’єктивна зацікавленість місцевих керівників у поновленні

місцевої скарбниці навіть за рахунок зменшення до державної.

Проблема виконання бюджетів у регіонах викристалізувалась і потребує

вирішення. Будь-який “вольовий” захід (у тому числі законодавчого

характеру), спрямований на досягнення паритетності у підходах до

використання державного і місцевих бюджетів, приречений на невдачу. Лише

заходи, які заохотять місцеві органи влади до пропорційного виконання

державного і місцевих бюджетів, дадуть ефект.

Наведені вище дані підтверджують висновок про те, що роль місцевих

бюджетів у фінансуванні видатків територій вже в найближчому майбутньому

повинна зрости. Що ж стосується питань, пов’язаних із функціонуванням

місцевих бюджетів, то вони потребують глибокого аналізу й наукового

обгрунтування. Тут неможливі будь-які раз і назавжди встановлені

рекомендації. Місцеві бюджети – категорія дуже динамічна, тому їх

дослідження необхідно здійснювати з урахуванням багатьох факторів, що

впливають на економічне життя держави. Цьому насамперед сприяють розвиток

демократичних засад в управлінні державою, зміни у структурі економіки,

рівень соціальних гарантій населенню, зміна вікової, професійної структури

населення. Неабияк впливає на формування й використання коштів місцевих

бюджетів рівень економічного розвитку окремих регіонів.

Місцеві бюджети мають свою внутрішню структуру та характерні

відмінності. Так, незважаючи на те, що на сьогодні налічується місцевих

бюджетів усього понад 14 тис., а найчисельнішу групу становить сільські й

селищні бюджети – більш, як 10 тис., понад 72 відсотки всіх витрат місцевих

бюджетів здійснюється через обласні бюджети (їх 24) та бюджети міст

загальнодержавного і обласного підпорядкування (їх 223).Нині витрати

республіканського бюджету АР Крим та обласних бюджетів становить 26,5

відсотка від загального обсягу витрат місцевих бюджетів, а бюджетів міст

загальнодержавного та обласного підпорядкування – 45,9, районних бюджетів –

19,4 відсотка. Значно меншу частку становлять витрати інших видів місцевих

бюджетів: сільських – 4,5 відсотка, міст районного підпорядкування – 1,9

відсотка, селищних – 1,8 відсотка (рис. 3.21.4).)

Рис. 13.24 Розподіл витрат місцевих бюджетів за видами бюджетів

Із наведених даних видно, що найбільш чисельну групу складають бюджети

районів, що об’єднують районні, селищні, сільські та міст районного

підпорядкування, які є базовими у бюджетній системі країни.

Через них мобілізується і використовується майже третина всіх ресурсів

місцевих бюджетів. Проте сьогодні саме в цій ланці місцевих бюджетів існує

найбільше питань, які потребують свого вирішення. Насамперед, це питання

закріплення за ними постійних джерел доходів, а також питання вдосконалення

взаємовідносин як з державним бюджетом, так і з обласними.

Усе це свідчить, що при подальшому реформуванні бюджетної системи

проблеми місцевих бюджетів необхідно розв’язати не взагалі, а з урахуванням

особливостей і чіткого розмежування функцій між окремими ланками місцевих

бюджетів. Диференціація функцій має залежати від рівня розвитку кожного з

цих бюджетів у бюджетній системі держави.

Реалізація цього положення вимагає визначення розміру гарантованого

рівня витрат на соціально-економічний розвиток адміністративно-

територіальних одиниць. Забезпечення такого рівня має здійснюватись з

урахуванням сукупності відносин щодо розподілу і використання фінансових

ресурсів, створюваних на відповідній території і перерозподільчих

регіональних процесів.

Важливе значення для забезпечення фінансування процесу розширеного

відтворення на відповідній території є розробка бюджету розвитку у складі

місцевих бюджетів. Немає законодавчого визначення джерел доходів і

напрямків видатків бюджету розвитку у складі місцевих бюджетів.

До доходів бюджету розвитку, що входять до складу місцевих бюджетів,

слід віднести:

— кошти від відчуження майна, що знаходиться у власності Автономної

Республіки Крим, або в комунальній власності відповідної територіальної

громади, або в спільній власності територіальних громад;

— надходження частини прибутку, дивідендів, процентів тощо від часток,

паїв у статутних фондах господарюючих суб'єктів, які є у власності

Автономної Республіки Крим, у комунальній власності територіальних громад

або у їх спільній власності;

— надходження від оренди майна, яке знаходиться у власності Автономної

Республіки Крим, у комунальній власності територіальних громад чи у їх

спільній власності;

— цільові субвенції з державного бюджету України та інших бюджетів на

інвестиційні цілі;

— кошти від повернення бюджетних позичок, які надавалися з бюджету

розвитку, а також відсотки за використання бюджетних позичок;

— запозичення органів місцевого самоврядування на інвестиційні цілі;

— частина коштів від власних надходжень бюджетних установ і

організацій, які утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів, що

визначається при затвердженні відповідного місцевого бюджету на наступний

фінансовий рік;

— надходження коштів до позабюджетних фондів місцевого самоврядування;

— кошти, які передаються з поточних бюджетів за рішенням ради

відповідного рівня.

Видатки бюджету розвитку слід спрямовувати на: капітальні вкладення на

розвиток виробництва і соціальної сфери; пошукові та науково-дослідні

роботи; фінансування, кредитування інвестиційних проектів, відібраних на

конкурсній основі.

Управління коштами бюджету розвитку на початкових етапах мають

здійснювати місцеві фінансові органи. В подальшому доцільно було б створити

систему комунальних банків на чолі з Центральним банком комунального

кредиту, які б узяли на себе оперативне управління коштами бюджету розвитку

на місцевому рівні, оцінку і відбір інвестиційних проектів для їх

фінансування, кредитування та надання гарантій органами місцевого

самоврядування, а також контроль за правильністю й ефективністю

використання коштів бюджету розвитку. Створення і розвиток комунальних

банків сприятиме діяльності органів місцевого самоврядування, розв'язанню

соціально-економічних проблем адміністративно-територіальних утворень та

зміцненню їх інфраструктури.

Порядок формування бюджету розвитку у складі місцевих бюджетів можна

відобразити на прикладі великого міста таким чином. Вихідним документом для

формування бюджету розвитку міста повинна бути довгострокова інвестиційна

програма міста, що визначає як напрямки капітальних витрат міста, так і

його можливості у здійсненні цих витрат. Така програма включає: розгорнутий

генеральний план розвитку міста, призначенням якого є закріплення тенденцій

розвитку міського простору; план розвитку окремих видів комунікацій

(водозабірні й очисні споруди, мережа водоводів і т. ін.), що повинен

визначати вимоги, які висуваються до параметрів комунікацій і

інфраструктури об'єкта; плани конкретних об'єктів інфраструктури, що

містять більш детальне описання проектів розвитку і реконструкції об'єктів

інфраструктури. Необхідні також розрахунки витрат за підключення до мережі

інфраструктури. Заключним документом у процесі підготовки інвестиційної

програми міста має бути фінансовий план капітальних витрат, який містить

проекти і обсяги витрат по них і визначає джерела, за рахунок яких вони

будуть фінансуватися. На основі довгострокової інвестиційної програми міста

розробляється щорічна інвестиційна програма, яка після схвалення міською

радою стає основою для бюджету розвитку міста на відповідний фінансовий

рік.

Необхідно впроваджувати практику щорічної інвентаризації основних

матеріальних активів міста (будівлі, споруди, мости, дороги та ін.) і

розробки плану фінансування цих об'єктів для підтримки в робочому стані. Ці

розрахунки можуть використовуватися департаментами (управліннями) міської

адміністрації для врахування пропозицій щодо фінансування капітальних

витрат. З метою зменшення капітальних витрат на спорудження чи

реконструкцію об'єкта повинна існувати програма інженерної оцінки, в якій

братимуть участь всі управління міської адміністрації, причетні до

здійснення проекту, включаючи фінансове управління, а також незалежні

консультанти, завданням яких є перевірка доцільності поданої управліннями

міської адміністрації вартості проекту і відповідності джерел фінансування

оптимальному графіку реалізації проекту. Фінансове управління міської

держадміністрації оцінює кожний проект із точки зору фінансових можливостей

його здійснення, впливу витрат на утримання майбутніх об'єктів на поточний

бюджет міста.

Одним із обмежень обсягів інвестиційної програми міста може бути

потенційно можливе боргове навантаження на місто. Існуюче боргове

навантаження на жителів міста порівнюється із середнім по країні і в

регіоні, де знаходиться місто, аналізується його динаміка. Боргове

навантаження вище середнього може бути прийнятне лише в місті, що динамічно

розвивається, яке завдяки прогнозованому економічному зростанню може

впоратися із зростаючим борговим навантаженням. Детально слід аналізувати

схеми обслуговування існуючих боргів з тим, щоб нове боргове навантаження

не призвело до необхідності збільшення податкових надходжень, а також

прогнози майбутніх доходів міста, що залежать від показників зростання

економіки міста, динаміки бази оподаткування, міжбюджетних відносин та

інших факторів.

Наступним етапом є визначення переліку джерел фінансування проектів,

включених в інвестиційну програму. Не існує оптимального поєднання джерел

фінансування, кожне місто чи інша адміністративно-територіальна одиниця

виробляє свою власну політику. На той чи інший варіант структури джерел

впливає сукупність факторів: характеристика капітальних витрат, граничне

боргове навантаження, можливість одержання коштів з інших бюджетів та ін.

Після визначення й аналізу джерел фінансування розробляється графік

реалізації проектів інвестиційної програми. Після прийняття радою

інвестиційна програма стає основою для щорічно затверджуваного бюджету

розвитку міста (чи іншого адміністративно-територіального утворення).

3.2. Програми соціально-економічного та культурного розвитку

Волинської області.

§ 2. Бюджетний процес

Законодавчо компетенцію місцевих органів влади в галузі бюджетного

процесу більш-менш детально визначено в Законі України "Про бюджетну

систему" в редакції 1995 р.

Відповідно до Закону бюджетний процес — це встановлений законодавством

порядок складання, розгляду, затвердження бюджетів та виконання їх. Це

також організація контролю за виконанням бюджетів та затвердженням звітів

про виконання їх. Згідно із Законом, Кабінет Міністрів України доводить до

місцевих рад та їхніх виконавчих органів інструктивні листи про порядок

складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний рік. Виконавчі

органи Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя

надають інструкції про розробку проектів бюджетів виконавчим органам рад

нижчого рівня.

Кабінет Міністрів України доводить до виконавчих органів Автономної

Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя проекти нормативів

відрахувань та сум контингентів цих доходів, розміри дотацій і субвенцій,

передбачених державним бюджетом, та їх цільове призначення; перелік

видатків, що передаються з державного бюджету на фінансування бюджетів

Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя.

Відповідні показники виконавчі органи рад вищого рівня доводять до

виконавчих органів рад нижчого рівня.

На основі прогнозних показників розвитку територій та показників

міжбюджетних відносин уряд Автономної Республіки Крим і виконавчі органи

місцевих рад розробляють проекти відповідних місцевих бюджетів, схвалюють

їх і подають на розгляд Верховної Ради Автономної Республіки Крим та

місцевих рад щорічно, терміном до 10 грудня. Для міст районного

підпорядкування, селищних і сільських рад термін подання проектів бюджетів

визначено до 25 грудня.

Закон "Про бюджетну систему України" визначив порядок розгляду

місцевих бюджетів. Проекти республіканського бюджету Автономної Республіки

Крим, місцевих бюджетів розглядаються відповідно постійними комісіями

Верховної Ради Автономної Республіки Крим та постійними комісіями місцевих

рад. Ради розглядають проекти бюджетів за доповідями їхніх виконавчих

органів, а також за висновками і співдоповідями відповідних постійних

комісій цих рад.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві ради затверджують

відповідні бюджети як за доходами, так і за видатками.

Якщо Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві ради не

затвердять до ЗО грудня бюджет на наступний рік, то чинності набирають

показники бюджету, поданого на затвердження відповідно Радою міністрів

Автономної Республіки Крим та виконавчими органами місцевих рад.

Виконання місцевих бюджетів здійснюється, згідно із Законом, Радою

Міністрів Автономної Республіки Крим та виконавчими органами місцевих рад.

Ці ж органи забезпечують надходження всіх передбачених бюджетом доходів та

ефективне витрачання бюджетних колітів.

Згідно зі ст. 38 встановлено контроль за виконанням місцевих бюджетів.

Він покладається на місцеві ради, які самостійно визначають організаційні

форми цього контролю. Вирішено також, що органи виконавчої влади та

виконавчі органи місцевих рад разом з органами Міністерства фінансів

України здійснюють контроль за станом надходжень доходів відповідного

бюджету і правильністю використання виділених з бюджету коштів

підприємствами й організаціями. Крім того, органи виконавчої влади та

виконавчі органи місцевих рад вищого рівня здійснюють нагляд за ходом

виконання бюджету з допомогою виконавчих органів рад нижчого рівня.

Предметом такого контролю є дотримання вимог чинного законодавства, рішень

органів виконавчої влади, рішень місцевих рад та виконавчих органів вищого

рівня, прийнятих у межах їхньої компетенції.

Затверджені в серпні 1995 р. Указом Президента України Положення про

місцеві державні адміністрації регламентують такий порядок складання й

виконання місцевих бюджетів на рівні областей, міст Києва і Севастополя,

районів, районів міст Києва і Севастополя, згідно з яким основні функції

виконавчих органів місцевих рад цих рівнів у бюджетному процесі передаються

відповідним місцевим державним адміністраціям. Держадміністрації подають у

встановленому порядку до відповідних органів виконавчої влади фінансові

показники і пропозиції про складання проекту Державного бюджету України,

вносять пропозиції до проекту нормативів відрахувань до бюджетів

адміністративно-територіальних одиниць частини загальнодержавних податків,

зборів і обов'язкових платежів та передачі коштів у формі дотацій,

субвенцій, субсидій, а також виконують інші функції.

Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" від травня 1997 року не

передбачив спеціального розділу щодо бюджетних процедур. Але окремі

положення Закону уточнюють порядок їх здійснення. Статтею 63 встановлено

порядок зарахування доходів до місцевих бюджетів визначати Законом "Про

бюджетну систему" та іншими законами.

Встановлено процедуру розподілу коштів, що передаються з державного

бюджету місцевим бюджетам на основі принципів Конституції України. Так,

кошти державного бюджету, що передаються у формі дотацій, субвенцій,

розподіляються обласними радами між районними бюджетами і бюджетами міст

обласного значення в розмірах, необхідних для формування доходних частин,

не нижче мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених Законом, а

також використовуються для фінансування з обласного бюджету спільних

проектів територіальних громад. Відповідну процедуру передбачено і для

розподілу коштів районними радами, переданих їм з обласного бюджету.Для

поліпшення соціально-економічного становища в області облдержадміністрацією

разом з обласною радою розроблено ряд програм, які обговорені на сесії і

затверджені рішеннями обласної ради.

Так рішенням обласної ради від 08.04.99 №6/4 була затверджена

Територіальна програма зайнятості населення Волинської області на 1999 рік,

на реалізацію заходів якої за рахунок коштів Державного фонду сприяння

зайнятості населення передбачалося витратити 12,3 млн. гривень. Офіційний

рівень безробіття на 01.01.2000 року склав 6,95 відсотка проти 5,97

відсотка на початок року, що на 3,6 процентних пункта нижче, ніж

передбачалося програмою.

Програма поводження з відходами у Волинській області на період до 2005

року і Програма розвитку водопровідно-каналізаційного господарства

Волинської області на 1998-2005 роки затверджена рішеннями обласної ради у

грудні 1998 року ( відповідно № 4/5 і №4/10).

Надаючи особливої уваги проблемі соціальної захищеності інвалідів та

малозабезпечених непрацездатних громадян з ініціативи облдержадміні-страції

на розгляд сесії обласної ради у квітні 1999 року було внесено питання про

стан та заходи щодо посилення соціального захисту інвалідів та

малозабезпечених непрацездатних громадян та реалізацію в області Основних

напрямів соціальної політики на 1997-2000 роки.

Рішенням обласної ради від 08.04.99 № 6/2 запроваджено безкоштовний

проїзд у громадському транспорті на міжміських маршрутах у межах області

ветеранам війни, реабілітованим, інвалідам 1 і 2 груп по зору. Таку пільгу

отримали 73 тисячі чоловік. Крім того було продовжено виплату щомісячної

грошової допомоги громадянам, які досягли 100 і більше років.

Відповідна робота проведена в області на виконання рішення Ради

регіонів при Президентові України від 11.02.99 № 37/99 “Про взаємодію

центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого

самоврядування щодо стабілізації соціально-економічної та суспільно-

політичної ситуації в Україні”.

Робота обласної державної адміністрації з організації виконання

Програми соціально-економічного та культурного розвитку області на 1999

рік, спрямовувалася на закріплення досягнутих позитивних тенденцій в

економіці і соціальній сфері, підвищення ефективності господарювання у

всіх ланках господарського комплексу області.

Завдяки вжитим організаційним та практичним заходам вдалося

забезпечити поступальний розвиток окремих галузей, підгалузей та ряду

підприємств.

Згідно даних управління економіки і власності ОДА загальний обсяг

виробленої промисловими підприємствами продукції порівняно з 1998 роком

зріс на 10,2 відсотка, при передбачуваних Програмою 6 відсотках.

Спільними діями органів місцевої влади та промислових підприємств

дев'яти районів та трьох міст обласного значення вдалось зберегти тенденцію

нарощення темпів виробництва і зробити цей процес незворотнім. Найбільший

вклад у стабілізацію промислового виробництва забезпечили підприємства

Луцького, Ковельського, Іваничівського, Маневицького, Володимир-

Волинського,Горохівського районів, міст Нововолинська, Володимира-

Волинського, Ковеля та кожне третє підприємство м.Луцька.

Відбулись позитивні зміни у структурі промислового виробництва, де

зростає частка саме тих галузей, які продукують споживчі товари, продукти

харчування тощо.

Позитивно відмічається робота промислових підприємств з випуску

товарів народного споживання. За 1999 рік порівняно з поперерднім роком

приріст товарів у цілому становив 23 відсотки (програмою передбачалося 7

відсотків), виробництво продовольчих товарів зросло на 21,2 відсотка,

непродовольчих - на 26 відсотків.

Питома вага бартерних операцій за минулий рік становить 32 відсотки,

що на 5,7 відсоткових пункта менше ніж у 1998 році. Кожне п'яте

підприємство здійснювало реалізацію продукції лише за грошові кошти.

У заходах, що проводилися облдержадміністрацією з метою стабілізації

промислового виробництва, основна увага приділялася підтримці підприємств у

їх роботі по освоєнню конкурентоспроможних видів продукції, пошуках нових

ринків її збуту. Продовжувалася робота у напрямку організації та сприяння

виробничій кооперації, виконанні договорів між підприємствами щодо взаємних

поставок продукції, сировини, матеріалів і комплектуючих як в області, так

і за її межами. Зокрема, у ВАТ "Ковельсільмаш" налагоджено випуск ланцюгів

для шахтних конвейєрів і поставку їх вугільним підприємствам області, у ВАТ

"Оснастка", установах по виконанню покарань - окремих деталей і

комплектуючих для шахт та інших підприємств в області.

Робота обласної державної адміністрації була спрямовна на поліпшення

соціально-економічного становища у шахтарському регіоні, яке ускладнюється

через закриття шести шахт. З метою пом'якшення ситуації розпорядженням

голови облдержадміністрації від 31.12.99 №827 затверджено Програму

перспективного розвитку вугільної промисловості області до 2010 року.

Взято під особливий контроль роботи по створенню нових робочих місць.

Підтримку Уряду знайшло клопотання про виділення коштів (5,8 млн.грн.) для

реалізації проекту впровадження технології виробництвав низькокалорійної

продукції типу "масло-маргарин" у м.Нововолинську, завдяки чому буде

працевлаштовано 150 колишніх гірників, розроблено проект будівництва

фабрики рулонних пакувальних матеріалів, впровадження якого забезпечить

роботою 280 шахтарів. У минулому році за рахунок коштів, що виділяються на

реструктуризацію вугільної промисловості на діючих шахтах введено в дію 5

нових лав.

Разом з тим незадовільно працюють підприємства чорної металургії та

промисловості будівельних матеріалів, де темпи падіння промислового

виробництва до 1998 року становили відповідно 29,4 і 40,2 відсотка.

Продовжує скорочуватися випуск продовольчих товарів для дитячого

харчування.

Значна увага приділялась дальшому поліпшенню роботи усіх видів

транспорту. Пожвавилась діяльність автомобільного транспорту. Цьому сприяло

прийняття розпорядження голови облдержадміністрації з поліпшення безпеки

дорожнього руху, подальше залучення до перевезення пасажирів приватного

транспорту (більше 300 одиниць по області). Завершено роботи по розробці

регіональної програми забезпечення безпеки дорожнього руху та екологічної

безпеки транспортних засобів. Забезпечено виконання програмних завдань 1999

року щодо перевезень пасажирів автомобільним, залізничним і міським

електротранспортом. Однак усі, без винятку, підприємства транспорту

загального користування працюють збитково. Впорядковано маршрутну мережу

автобусного сполучення Луцького, Рожищенського, Горохівського районів. При

проведенні тендерів щодо поліпшення перевезення пасажирів враховуються

зауваження і пропозиції органів виконавчої влади і самоврядування області.

Однак на пасажирському транспорті залишаються гострими наступні

проблеми: практично повне призупинення процесу оновлення автобусів

середньої та великої місткості (за останні 8 років АТП не отримали жодного

нового автобуса), незадовільний фінансовий стан, певною мірою зумовлений

недостанім рівнем компенсації з бюджету втрат від пільгових перевезень

пасажирів.

У минулому році спільними зусиллями Волинської і Рівненської

облдержадміністрацій та Львівської залізниці розпочато електрифікацію

залізниці на ділянці Рівне-Ківерці-Луцьк.

Вживалися заходи щодо поліпшення обслуговування підприємств,

організацій і населення засобами зв'язку. Введено в дію 3,5 тис. номерів

автоматичних телефонних станцій. Понад завдання встановлено 355 основних

телефонів. Введено в експлуатацію 29,5 км сільських кабельних ліній

зв'язку.

Звітний сільськогосподарський рік був досить складним. До економічних

проблем додалися весняна повінь, травневі заморозки, літня спека. Лише

через весняну повінь аграрники області недоодержали близько 20 млн.гривень.

Але й в цих умовах вдалося зберегти стабілізаційні процеси.

Усіма категоріми господарств вироблено 484 тис.тонн зерна, що на 0,6

відсотка більше попереднього, 597 тис.тонн цукрових буряків (на 10%), 952

тис.тонн картоплі (на 2%), 137 тис.тонн овочів (на 34%), 154 млн.штук яєць

(на 3% більше). Разом з тим на 5 відсотків зменшено виробництво м”яса в

живій вазі, на 4 - молока, на 7 відсотків - вовни.

Аграрниками області вироблено валової продукції майже на 783 млн.грн.,

що дещо більше 1998 року. З них 61 відсоток складає продукція рослинництва,

частка якої зросла на 10 відсоткових пунктів. Особисті підсобні та

фермерські господарства наростили виробництво і забезпечили 76 відсотків

загального обсягу валової продукції.

У минулому році селяни відчули реальну підтримку держави.

Запровадження фіксованого податку дозволило зменшити податкове навантаження

на суму 25 млн.грн., або в 3,6 раза. На 96 млн.грн. списано та

реструктуризовано заборгованість сільгосппідприємств до бюджету, Пенсійного

фонду.

Область першою вдалася до такого заходу як бюджетна позичка аграрникам

на закупівлю палива. Понад 32 млн.грн. було використано для централізованих

поставок пального, добрив, інших ресурсів. Встановлення дотацій на молоко і

м»ясо забезпечило додаткове надходження коштів на суму понад 7 млн.гривень.

Крім того, обласний і районні бюджети направили в аграрний сектор 35

млн.гривень.

Через регіональний лізинговий фонд дещо вдалося оновити

сільськогосподарську техніку. Діють новостворені машинно-технологічні

станції та механізовані загони, які стали мобільними і стабілізуючими

факторами у веденні землеробства.

Сім мільонів гривень використано для термінової підтримки аграріїв у

період жнив, сівби озимих. Збирання цукрових буряків.

Надана державою фінансово-ресурсна підтримка та прямі інвестиції з

місцевих бюджетів дозволили значно організованіше, в оптимальні терміни,

провести комплекс основних сільськогосподарських робіт, збільшити обсяги

застосування мінеральних добрив, засобів захисту рослин.

Під урожай 2000 року озимі зернові посіяно на 14,5 тис.га (10%) більше

ніж у 1998 році. Зяб піднято на 81,4 тис.га, що на 15,6 тис.га перевищує

рівень 1998 року.

Відбулися позитивні зрушення у роботі переробних і обслуговуючих

підприємств, значна їх частина вже утвердилася в умовах ринкової економіки.

Це відкриті акціонерні товариства «Ковельмолоко», «Рожищенський сирзавод»,

«Ратнівський молокозавод». Тут добре організована система заготівель

молока, своєчасно проводяться розрахунки з сільгоспвиробниками.

Поряд з цим ситуація в агропромисловому комплексі залишається

складною. Сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності не

виконано наміри по виробництву основних видів сільськогосподарської

продукції, передбачені Програмою соціально-економічного та культурного

розвитку області, крім м”яса.

У жодному районі не досягнуто намічуваних обсягів по виробництву

зерна, цукрових буряків, картоплі, льону. Із виконанням намірів по

виробництву овочів справились лише господарства Горохівського, Ковельського

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6