Повноваження місцевих органів самоврядування

самостійно використовують наявні в їх розпорядженні фінансові ресурси

відповідно до цілей своєї діяльності, в тому числі на утримання

утворюваних ними органів;

мають право відкривати в установах банків рахунки для грошових

операцій.

Органи місцевого самоврядування, які є юридичними особами, мають

право:

користуватися на договірних засадах кредитами на виробничі і

соціальні цілі;

утворювати цільові фонди і використовувати їх для

фінансування цільових програм та вирішення питань місцевого життя.

Ради народних депутатів формуються з депутатів, обраних

відповідно до Закону Української РСР "Про вибори депутатів місцевих

Рад народних депутатів Української РСР".

Рада вважається правомочною за умови обрання не менш як трьох чвертей

депутатів від встановленої Радою попереднього скликання кількості

депутатських мандатів.

Строк повноважень Рад - п'ять років.

Ради народних депутатів у межах своєї компетенції самостійно

вирішують питання місцевого значення, виходячи з інтересів

громадян, які проживають на їх території, та державних інтересів,

забезпечують виконання Конституції та законів України, комплексний

соціально-економічний розвиток на своїй території, здійснюють

керівництво підприємствами (об'єднаннями), організаціями і

установами, які є їх комунальною власністю.

Ради народних депутатів правомочні розглядати питання,

віднесені законодавством України до їх відання.

Виключно на пленарних засіданнях Ради народних депутатів

вирішуються такі питання:

1) визнання повноважень депутатів, вирішення питань про

дострокове припинення повноважень депутатів у випадках,

передбачених законодавством;

2) обрання голови (якщо він не обирається всім населенням),

заступника голови Ради і звільнення з посади або прийняття їх

відставки;

3) утворення і обрання постійних та інших комісій Ради, зміна їх

складу, обрання голів комісій;

4) утворення виконавчого комітету Ради (крім Київської і

Севастопольської міських та районних Рад міст Києва і

Севастополя);

5) встановлення структури, затвердження загальної чисельності апарату

управління та витрат на його утримання;

6) затвердження за поданням виконавчого комітету Ради схеми

організації самоврядування на відповідній території;

7) затвердження регламенту, плану роботи Ради;

8) заслуховування звітів голови Ради, постійних комісій,

виконавчого комітету, інших органів, які утворює або обирає Рада;

9) заслуховування повідомлень депутатів про роботу в Раді,

виконання ними рішень і доручень Ради та її органів;

10) розгляд запитів депутатів і прийняття рішень по запитах;

11) прийняття рішення про проведення місцевого референдуму;

12) скасування розпоряджень голови Ради, рішень та розпоряджень

виконавчого комітету, за винятком рішень і розпоряджень з питань,

віднесених до повноважень виконавчого комітету щодо здійснення державних

функцій;

13) затвердження планів і програм економічного і соціального розвитку

території Ради, місцевих екологічних програм, планів приватизації

об'єктів комунальної власності;

14) затвердження бюджету і внесення до нього змін,

затвердження звітів про виконання бюджету;

15) розгляд і затвердження плану заходів по виконанню наказів

виборців;

16) перерозподіл власності і окремих повноважень між Радами, а також

передача окремих повноважень органам територіальної самоорганізації

громадян;

17) регулювання земельних відносин відповідно до

законодавства;

18) встановлення місцевих податків, зборів, штрафів та їх

розмірів, оголошення місцевих добровільних позик;

19) встановлення пільг щодо податків, крім земельного, що

надходять у місцевий бюджет;

20) визначення переліку об'єктів місцевого господарства,

затвердження переліку об'єктів комунальної власності та їх статусу;

21) розгляд і вирішення питань адміністративно-територіального

поділу в межах своєї компетенції;

22) визначення кількості округів для виборів депутатів Ради;

23) заснування засобів масової інформації відповідної Ради та

затвердження їх керівників.

2. Повноваження органів місцевого самоврядування.

У Законі "Про місцеві Ради, місцеве та регіональне самоврядування"

передбачено право місцевих рад запроваджувати на своїй території місцеві

податки і збори.

Право на позабюджетні кошти місцеві ради всіх рівнів отримали після

ухвалення в 1990 р. Закону "Про місцеві Ради народних депутатів Української

РСР та місцеве самоврядування". У ст. 15 визначено можливість і джерела

формування місцевими радами єдиного позабюджетного фонду, а саме:

- додаткові доходи і заощаджені кошти, одержані за рахунок організованих

місцевими радами заходів із розв'язання економічних та соціальних

проблем;

- добровільні внески й пожертвування громадян, підприємств (об'єднань),

організацій та установ;

- доходи від місцевих позик та грошово-речових лотерей, аукціонів, а також

від прибутків, одержаних від проведення суботників;

- штрафи, що стягуються за одержання підприємствами (об'єднаннями),

організаціями та установами необґрунтованого прибутку (доходу) у зв'язку

із завищенням цін (тарифів) на продукцію (роботи, послуги).

До позабюджетного фонду включалися також доходи від розпродажу майна

ліквідованих підприємств місцевого господарства, що належать до комунальної

власності відповідних адміністративно-територіальних одиниць, плата за

реєстрацію кооперативів та малих підприємств, а також інші кошти.

Закон визначив, що до єдиного позабюджетного фонду місцевих рад

базового рівня додатково залучаються і такі доходи: орендна плата за землю,

екологічний податок і штрафи за забруднення навколишнього середовища та

нераціональне використання природних ресурсів й інші порушення

природоохоронного законодавства, санітарних норм і правил, а також платежі,

які компенсують завдану шкоду. Ради базового рівня до єдиного

позабюджетного фонду включають також штрафи за адміністративні

правопорушення, вчинені на їхній території, доходи від реалізації

безгосподарного і конфіскованого майна, доходи від продажу населенню

квартир і будинків. До цього фонду вони зараховували виявлені перевірками

приховані або занижені доходи підприємств (об'єднань), організацій та

установ, розміщених на території місцевої ради.

Законом встановлено, що з фондів соціального розвитку підприємств

(об'єднань), організацій та установ пропорційно виділяються кошти на

соціальний розвиток тих житлових масивів, селищ, сіл, в яких проживає

відповідна кількість їхніх працівників. Ці кошти також стали відносити до

позабюджетного фонду. Витрачаються вони на розсуд відповідної місцевої ради

і перебувають на спеціальних рахунках, котрі відкриваються в установах

банків і вилученню не підлягають.

Місцеві ради отримали право в межах єдиного позабюджетного фонду

створювати цільові фонди. Правові основи формування й використання

позабюджетних фондів місцевих рад у 1990 р. закладено також і Законом "Про

бюджетну систему Української РСР". Стаття 16 встановлює право рад усіх

рівнів утворювати і використовувати позабюджетні фонди. Визначено, що кожна

рада затверджує статут (положення) фонду, яким визначаються сфера його

діяльності, мета і завдання, структура та методи формування коштів.

Окремі уточнення щодо статусу та джерел формування позабюджетних

фондів внесено Законом України 1992 року "Про місцеві Ради народних

депутатів та місцеве і регіональне самоврядування". Цей Закон скасував таке

поняття, як єдиний позабюджетний фонд. Він визначив, що органи місцевого

самоврядування формують позабюджетні та цільові фонди. Визначено також

додатково до встановлених у 1990 р. нові джерела формування позабюджетних

фондів. Це штрафи, що можуть встановлюватися рішеннями ради для фізичних і

юридичних осіб за влаштування смітників у не відведених для цього місцях,

за забруднення вулиць, площ, інших територій ради, міського транспорту,

закладів культури, знищення або пошкодження зелених насаджень, клумб,

порушення правил торгівлі, паркування автомобілів, громадського спокою,

використання гучномовців або потужних освітлювальних приладів тощо. Сюди

входить і плата за реєстрацію всіх суб'єктів підприємницької діяльності

замість плати за реєстрацію кооперативів і малих підприємств, як це

визначалося в 1990 р.

Додаткові доходи позабюджетних фондів рад базового рівня, які до них

зараховуються, також певною мірою змінено. Скасовано екологічний податок, в

іншій редакції визначено правову базу екологічних платежів. Згідно з новою

редакцією Закону до позабюджетних фондів рад базового рівня зараховуються

частина платежів та штрафів за забруднення навколишнього природного

середовища, нераціональне використання природних ресурсів, розміщення

відходів, інші платежі за порушення законодавства про охорону навколишнього

природного середовища, санітарних норм і правил, що визначаються відповідно

до нормативів, затверджуваних Верховною Радою України.

Скасовано право рад на зарахування до позабюджетних фондів виявлених

перевірками прихованих або занижених доходів підприємств (об'єднань),

організацій та установ, розміщених на території місцевої ради. Уточнено

також: до позабюджетних фондів рад зараховуються доходи від продажу

населенню лише тих квартир і будинків, котрі належать до комунальної форми

власності. У травні 1993 р. із числа джерел формування позабюджетних фондів

рад базового рівня виключено орендну плату за землю.

Нові зміни статусу й ролі позабюджетних фондів місцевих рад

передбачено Законом України "Про внесення змін і доповнень до Закону

Української РСР "Про бюджетну систему Української РСР" від 29 червня 1995

р. У ст. 23 Закону вказано, що централізовані та децентралізовані фонди

цільового призначення, що утворюються за рішеннями Верховної Ради України,

Верховної Ради Автономної Республіки Крим і місцевих рад, є самостійними

фінансовими інститутами і як складові включаються до бюджетів у доходах і

видатках. У ст. 18 забороняється використання бюджетних коштів для

фінансування позабюджетних фондів. Ці фонди можуть утворюватися за рахунок

надходжень від необов'язкових платежів, добровільних внесків фізичних і

юридичних осіб, від інших небюджет-них коштів. Відповідні положення

відображенно і в постанові Верховної Ради України "Про основні напрямки

бюджетної політики на 1996 рік" від 7 липня 1995 р. (Бюджетна резолюція). З

метою обліку вона передбачає включення до бюджету всіх позабюджетних фондів

фінансових ресурсів, у тому числі рад усіх рівнів, відрахування до яких є

обов'язковими згідно із законодавством. Цільове призначення цих фондів не

змінюється.

Прийнятий у 1997 році Закон України "Про місцеве самоврядування в

Україні" відновив самостійність позабюджетних фондів місцевого

самоврядування. За ст. 65, ці кошти перебувають на спеціальних рахунках в

установах банків. Встановлено: порядок формування та використання цих

коштів визначається положенням про ці кошти, що затверджується відповідною

радою.

Складовою позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування є

цільові фонди. Ради можуть створювати в межах законодавства України цільові

фонди для розв'язання будь-яких соціальних та економічних проблем на

підвідомчій території. На місцевому рівні створюються також відділення

загальнодержавних цільових фондів.

Закон УРСР "Про зайнятість населення", ухвалений у березні 1991 року,

у ст. 22 передбачив формування як на центральному, так і на місцевому

рівнях Державного фонду сприяння зайнятості населення. Серед джерел його

формування визначено відрахування з республіканського та місцевих бюджетів

коштів не менше 3% від їхніх розмірів, обов'язкові внески підприємств,

установ та організацій тощо. Щорічними законами про Державний бюджет на

1992, 1993, 1994 і 1995 рр. встановлено відрахування до цього фонду з

місцевих бюджетів здійснювати за розмірами, котрі визначаються самостійно

відповідними місцевими радами. Цей порядок не змінено і Законом "Про

Державний бюджет України на 1996 рік". З 1997 року встановлено, що розмір

бюджетних асигнувань до цього фонду визначається Верховною Радою України.

Закон України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 4

березня 1992 року в ст. 23 передбачив утворення позабюджетного Державного

фонду приватизації й позабюджетних фондів приватизації Автономної

Республіки Крим та інших адміністративно-територіальних одиниць України.

Вирішено кошти зазначених фондів спрямувати на погашення внутрішнього

державного боргу України, а також на відшкодування витрат, пов'язаних з

приватизацією, на кредитування технічного переозброєння приватизованих

підприємств, на розвиток підприємництва та створення нових робочих місць у

межах, що визначаються Державною програмою приватизації. Разом з тим,

щорічними законами про Державний бюджет України Верховна Рада визначає

порядок використання коштів, одержаних від приватизації майна державних

підприємств.

Законом "Про Державний бюджет України на 1992 рік" встановлено, що

кошти від приватизації державного майна на відповідних територіях у розмірі

10% надходять до місцевих бюджетів і використовуються для соціального

захисту населення. За Законом "Про Державний бюджет України на 1993 рік",

50% надходжень коштів від приватизації майна державних підприємств

зараховуються до державного бюджету і спрямовуються на фінансування

структурної перебудови економіки. За Законом "Про Державний бюджет України

на 1994 рік", 80% надходжень від приватизації майна державних підприємств

спрямовується до бюджету. З них 30% зараховується до державного бюджету для

фінансування витрат Пенсійного фонду на виплату пенсій. У розмірі 50%

надходження коштів від приватизації майна підприємств загальнодержавної

власності спрямовуються до державного бюджету на фінансування структурної

перебудови економіки. Крім того, 50% коштів від приватизації майна

підприємств комунальної власності зараховано до місцевих бюджетів на

соціально-економічний розвиток регіонів. Законом "Про Державний бюджет

України на 1995 рік" визначено: в 1995 році 80% коштів, які надходять до

відповідних позабюджетних фондів приватизації від приватизації об'єктів

малої приватизації, зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і

спрямовуються на підтримку програм соціального розвитку та на

післяприватизаційну підтримку об'єктів приватизації. Закон України "Про

Державний бюджет України на 1996 рік" продовжив дію норм щодо використання

коштів фондів приватизації на 1996 рік у порядку, встановленому в 1995

році.

Закон "Про Державний бюджет України на 1997 рік" встановив, що в 1997

році 80% коштів, котрі надійдуть до відповідних позабюджетних фондів

приватизації від приватизації підприємств комунальної власності,

зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

Створення окремих позабюджетних рахунків місцевих рад передбачено і в

процесі приватизації державного житлового фонду. Стаття 9 Закону України

"Про приватизацію державного житлового фонду" від 23 червня 1992 р.

визначає, що кошти, одержані від приватизації державного житлового фонду,

зараховуються до спеціально створених позабюджетних приватизаційних

житлових фондів місцевих рад або до відповідних фондів підприємств, на

балансі яких є відомче житло. Ці кошти використовуються на житлове

будівництво та ремонт житла з метою забезпечення житлом громадян, котрі

стоять на обліку тих, хто потребує поліпшення житлових умов. За цим же

Законом 20% коштів зазначених фондів перераховується до Державного

приватизаційного житлового фонду, який створюється для фінансування

житлового будівництва в регіонах з низьким рівнем забезпеченості громадян

житлом та для утворення резерву коштів із забезпечення гарантії прав на

безкоштовне державне житло новонароджених громадян України.

Законодавство України передбачає формування позабюджетних фондів

місцевих рад для фінансування шляхових робіт. Так, ст. 4 Закону "Про

джерела фінансування шляхового господарства України" від 18 вересня 1991 р.

встановлює, що промислові, транспортні, будівельні та інші підприємства,

колгоспи, радгоспи, кооперативи і господарські організації незалежно від

відомчої підпорядкованості та форм власності відраховують кошти на шляхові

роботи в розмірі від 0,4 до 0,8% обсягу виробництва продукції та

виконуваних робіт (послуг), а заготівельні, торговельні (в тому числі

оптові) та постачальницько-збутові організації — в розмірі від 0,03 до

0,06% річного обороту (без обороту з громадського харчування). Згідно із

законом конкретний розмір відрахувань, що надходять відповідно до цієї

статті на розвиток шляхів загального користування в Автономній Республіці

Крим і областях, а також напрямки використання їх визначаються Верховною

Радою Кримської автономії та обласними радами.

Відповідно до змін, передбачених Законом України від 19 квітня 1997

року "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" та

Законом України "Про Державний бюджет України на 1997 рік", вказані кошти

концентруються в держбюджеті України. 85 відсотків цих коштів передаються

до місцевих бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та

Севастополя. Відповідно до законодавства України, місцеві ради утворюють

також цільові позабюджетні фонди охорони навколишнього середовища. Статтею

46 Закону УРСР "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25

червня 1991 року встановлено надходження платежів за забруднення

навколишнього природного середовища до позабюджетних фондів його охорони,

місцевих рад базового рівня. Автономної Республіки Крим та обласних рад. У

розмірі 70% ці платежі надходять до рад базового рівня, 20% - до Автономної

Республіки Крим і обласних рад, 10% — до Державного позабюджетного фонду

охорони навколишнього природного середовища. Є цілий ряд інших

територіальних позабюджетних фондів.

На місцевому рівні також функціонують регіональні відділення

Державного інноваційного фонду та місцеві підрозділи Пенсійного фонду.

Фонду соціального страхування, інших державних цільових позабюджетних

фондів.

Досвід формування позабюджетних фондів та цільових фондів місцевих

органів влади в Україні показує наявність багатьох нерозв'язаних проблем як

у законодавстві, так і у сфері його реалізації. Численними стали факти,

коли органи місцевого самоврядування спрямовують до позабюджетних фондів

кошти, що мають надходити до бюджету або не передбачені законодавством.

Дуже слабким поки що є контроль за законністю використання цих коштів. На

загальнодержавному рівні слід розробити типове положення про ці фонди.

Водночас не можна погодитися з пропозиціями щодо ліквідації їх, бо це

суттєво обмежило б фінансові можливості органів місцевого самоврядування.

Правова база, що регламентує діяльність численних позабюджетних

цільових фондів, потребує систематизації та уточнення. Слід також чітко

визначити й розмежувати компетенцію місцевих рад різних рівнів і держави у

сфері управління територіальними відділеннями державних позабюджетних

фондів та місцевими позабюджетними фондами.

Ухвалення у 1995 році нової редакції Закону "Про бюджетну систему

України" і встановлення ним порядку, згідно з яким позабюджетні фонди

можуть утворюватися лише за рахунок надходжень від необов'язкових платежів,

зумовлює необхідність нового визначення джерел формування їх у

законодавстві про місцеве самоврядування.

Через напруженість у використанні доходної частини бюджетів та

необхідності першочергового фінансування захищених статей починаючи з 1999

року Законом України “Про Державний бюджет України на 1999 рік” утворення

позабюджетних фондів місцевих рад призупинене.

Право на формування валютних фондів місцевих рад було встановлено

Законом "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве

самоврядування" у 1990 р. Стаття 16 цього Закону визначила джерела, за

рахунок яких місцеві ради формують свої валютні фонди, а саме:

- відрахування за стабільними довгостроковими нормативами від валютної

виручки підприємств (об'єднань), організацій та установ, розміщених на

території ради, що встановлюються законодавством України;

- доходи від зовнішньоекономічної діяльності самої місцевої ради;

- добровільні внески й пожертвування юридичних осіб та громадян;

- надходження від реалізації товарів, робіт (послуг) іноземним юридичним

особам і громадянам

- тощо.

За цим Законом валютні фонди зберігаються на спеціальних рахунках в

установах банків і витрачаються за рішенням відповідної місцевої ради.

Визначено також, що ці кошти не підлягають вилученню.

Ухвалений у 1992 р. Закон України "Про місцеві Ради народних депутатів

та місцеве і регіональне самоврядування" у ст. 14 підтвердив повноваження

органів місцевого самоврядування у справі формування валютних фондів.

Джерела формування їх залишилися незмінними.

Спеціальним законодавством України визначено порядок формування

валютних фондів органів місцевого самоврядування. Закон УРСР "Про

зовнішньоекономічну діяльність", прийнятий у квітні 1991 р., у ст. 12

проголосив, що на території України запроваджується обов'язковий розподіл

виручки в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності між

валютними фондами суб'єктів цієї діяльності та Державним валютним фондом

України і валютними фондами місцевих рад. Установлено обов'язковий розподіл

виручки в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності всіх її

суб'єктів, які мають постійне місце перебування або місце проживання на

території України. Запроваджено порядок розподілу валюти на основі

стабільних п'ятирічних нормативів, що встановлювалися Верховною Радою УРСР

за поданням тодішньої Ради Міністрів УРСР.

Визначено також, що в разі підпорядкування кільком місцевим радам

території постійного місцеперебування або проживання суб'єкта

зовнішньоекономічної діяльності він передає 2/3 суми, призначеної для

валютного фонду, місцевій раді базового рівня і 1/3 — раді вищого рівня.

Базовими, згідно із законодавством, вважалися міські, сільські й селищні

ради. За кошти, що передаються до Державного валютного фонду і валютних

фондів місцевих рад, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності одержують з

відповідного бюджету компенсацію в прийнятій на території України валюті за

спеціальним курсом, встановленим Національним банком. В Україні було

заборонено створення без відповідного дозволу, крім Державного та валютних

фондів місцевих рад, інших валютних фондів, до яких суб'єкти

зовнішньоекономічної діяльності передають частину своєї виручки. Функції

обов'язкового розподілу валюти покладалися на відповідні банківські

установи, в яких розміщено валютні рахунки суб'єктів зовнішньоекономічної

діяльності.

Актами, що визначили новий порядок формування валютних фондів місцевих

рад, стали постанови Верховної Ради України "Про формування валютних фондів

України у 1992 р." від 5 лютого 1992 р. та "Про внесення змін до Постанови

Верховної Ради України від 5 лютого 1992 р. "Про формування валютних фондів

України у 1992 р." від 12 травня 1992 р. Встановлювалося, що суб'єкти

зовнішньоекономічної діяльності сплачують податок на валютну виручку як до

Державного валютного фонду, так і до валютних фондів місцевих рад. Ставка

цього податку для рад становила 5% від валютної виручки. Розподіл його між

різними рівнями рад здійснювався за ст. 12 Закону України "Про

зовнішньоекономічну діяльність". Тобто 2/3 цієї суми надходило до валютних

фондів базового рівня, а решта — до валютних фондів обласних і районних

рад.

Черговий раз новий порядок формування валютних фондів місцевих рад

передбачено Декретом Кабінету Міністрів № 15-93 "Про систему валютного

регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. Було скасовано

порядок, за яким валютні фонди місцевих рад формувалися на основі валютного

податку. Також зупинено дію ст. 14 Закону України "Про місцеві Ради

народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" в частині

формування валютних фондів місцевих рад за рахунок відрахувань за

стабільними довгостроковими нормативами від валютної виручки підприємств

(об'єднань), організацій і установ, розміщених на відповідній території.

Замість цього ст. 14 зазначеного декрету запроваджує порядок, згідно з яким

уряд Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі

комітети місцевих рад формують відповідно республіканський (Автономної

Республіки Крим) і місцеві валютні фонди через купівлю іноземної валюти на

міжбанківському валютному ринку України за рахунок коштів відповідних

бюджетів у межах, затверджених Верховною Радою Автономної Республіки Крим

та місцевими радами. Збережено й інші джерела формування валютних фондів

місцевих рад, передбачені законодавством України.

Згідно з декретом зупинялася дія статей Закону України "Про

зовнішньоекономічну діяльність", які передбачали затвердження нормативів

обов'язкового розподілу валютної виручки між державою та місцевими радами.

Формування резервних фондів місцевих рад передбачено в 1990 р. Законом

"Про бюджетну систему Української РСР". Згідно з ним резервні фонди

формувались у складі місцевих бюджетів, зокрема їхніх видатків. Стаття 13

передбачала самостійне утворення місцевими радами резервних фондів за

рахунок власних доходів і частини перевищення доходів над видатками

бюджетів нижчого рівня. Ці кошти, згідно із законом, могли передаватися на

договірних і компенсаційних засадах раді вищого рівня для фінансового

збалансування бюджетів нижчого рівня шляхом дотацій і субвенцій. Обсяги

резервних фондів тоді законодавче не встановлювались і визначалися

місцевими радами при затвердженні бюджету. Більш детально створення

резервних фондів регламентує нова редакція Закону "Про бюджетну систему

України", прийнятого в 1995 р. Стаття 20 цього Закону встановлює, що в

республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських

(міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) і в районних

бюджетах утворюються резервні фонди уряду Автономної Республіки Крим, а

також виконавчих органів обласних, міських (міст Києва та Севастополя і

міст обласного підпорядкування) та районних рад. Ці фонди утворюються в

розмірі до 1% видатків кожного з відповідних бюджетів. Резервні фонди

використовуються для фінансування невідкладних заходів, не передбачених

відповідними місцевими бюджетами. Згідно із Законом, ці фонди утворюються

за рішеннями відповідних рад. Фінансування з них здійснюється на основі

постанови відповідних місцевих виконавчих органів влади.

Згідно із Законом уряд Автономної Республіки Крим, виконавчі органи

відповідних місцевих рад зобов'язані подавати щоквартальні письмові звіти

про видатки з резервних фондів з обгрунтуванням їхньої необхідності,

економічності й ефективності. Верховна Рада Автономної

Республіки Крим та відповідні місцеві ради розглядають і приймають

рішення щодо схвалення чи несхвалення цих видатків. Вони також можуть

приймати рішення про відновлення резервних фондів. Причому Верховна Рада

Автономної Республіки Крим може це зробити під час найближчого розгляду

питання про внесення змін і доповнень до закону про республіканський бюджет

автономії. Місцеві ж ради уповноважені вирішувати подібне питання на

найближчій сесії.

Проблема взаємодії представницьких і виконавчих органів влади на

місцях при формуванні й використанні резервних фондів може призводити і до

певних суперечностей між ними. З метою уникнення їх доцільно розробити

типове положення про резервні фонди місцевих органів виконавчої влади.

3.Специфіка виконання функцій органами місцевого самоврядування.

Практика запровадження місцевих податків протягом 1991—1993 рр.

пов'язана з неодноразовими правовими конфліктами між органами місцевого

самоврядування і прокуратури, викликаними неврегульованістю цього питання в

спеціальному законодавчому акті. Давня ж нормативна база не відповідала

новим реаліям.

Питання місцевого оподаткування розв'язано в Декреті Кабінету

Міністрів України "Про місцеві податки і збори" від 20 травня 1993 р., за

яким встановлено 17 місцевих податків і зборів.

У декреті визначено повноваження органів місцевого самоврядування щодо

встановлення місцевих податків і зборів та надання пільг на них, а також

максимальні ставки місцевих податків і зборів.

17 червня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про

доповнення декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і

збори", яким додатково запроваджується місцевий податок з продажу імпортних

товарів.

Крім щойно названих актів, місцеве оподаткування в Україні

регламентується також Законом "Про внесення змін і доповнень до Закону УРСР

"Про систему оподаткування", ухваленим 2 лютого 1994 р. Ним передбачено 16

місцевих податків і зборів (вилученню підлягали збір з власників собак та

податок з продажу імпортних товарів), що виявило певну суперечність між

прийнятими законодавчими актами.

Практика застосування місцевих податків і зборів засвідчила, що

використання їх в Україні поки що вкрай неефективне і вони своїх функцій не

виконують.

Так на сьогоднішній день їх частка в консолідованому бюджеті становить

лише 2% і місцевих бюджетах – до 5%.

Підвищення ролі місцевих податків і збільшення частки доходів за їхній

рахунок є головним напрямком зміцнення місцевих бюджетів, розширення їхньої

фінансової автономії.

Становлення системи місцевого оподаткування в Україні може стати

наслідком змін у соціально-економічній системі держави, в першу чергу, в

структурі власності, за рахунок значного підвищення доходів населення,

реформування системи оплати праці.

Доцільно прийняти новий закон України про місцеві податки, платежі і

збори, в основу якого покласти нову ідеологію місцевого оподаткування з

урахуванням існуючого світового досвіду, проект якого знаходиться на

розгляді у Верховній Раді України. В даний час законодавство про місцеві

податки і збори регламентується Указом Предидента України “Про місцеві

податки і збори”. В Указі врахувано і ті зміни, які в останні роки вже

сталися у відносинах власності, в соціальній структурі, в доходах населення

України.

Як засвідчують факти, вже майже половина основних фондів в Україні

перебуває в недержавному секторі економіки. Сформувалися верстви населення

з високими доходами, котрі володіють значною нерухомістю. Усе це створює

об'єктивні передумови для запровадження в Україні сучасної системи

місцевого оподаткування і зміцнення на її основі фінансів місцевого

самоврядування.

Насамперед, назріла потреба значно розширити перелік місцевих податків

та повноваження органів місцевого самоврядування щодо запровадження їх.

Основу місцевого оподаткування мають забезпечити майнові податки. Доцільно

запровадити місцеві податки на нерухоме майно юридичних осіб, на коштовне

нерухоме майно фізичних осіб, на землю і на спадщину. Місцевим органам

влади слід отримувати законодавче зафіксовану частку прибуткового податку з

громадян, яку потрібно також розглядати як різновид місцевого податку.

Слід передбачити право органів місцевого самоврядування встановлювати

місцеві акцизи, наприклад податок на продаж алкогольних напоїв на розлив та

ін.

Значного розширення потребує перелік місцевих екологічних податків.

Можна запровадити податок на утилізацію побутових відходів або на

прибирання сміття, податок на полювання, на рибальство, на використання

кар'єрних матеріалів, на ветеринарне обслуговування худоби та інших

домашніх тварин. Усі ці податки ефективно використовуються в зарубіжних

країнах.

Зарубіжний досвід також показує, що можна запроваджувати в Україні

податки на цінні папери (на емісію акцій та облігацій), на біржові

операції, на грошові капітали, на приріст капіталу, на осіб, які володіють

двома квартирами, на видовища, на право розміщення офісів у центральній

частині міста та ін.

Звичайно, мова не може йти про одночасне запровадження всіх цих

податків. Робити це необхідно в контексті реформи всієї податкової системи,

під час якої доцільно збалансувати співвідношення між надходженнями від

загальнодержавних і місцевих податків на користь значного підвищення частки

других.

У новому законі про місцеві податки і збори доцільно передбачити дві

групи місцевих податків і зборів.

Перша група — це місцеві податки і збори, що повністю регламентуються

центральною владою. Місцеві органи влади матимуть право на встановлення

пільг на ці податки.

Друга група місцевих податків і зборів може самостійно встановлюватися

місцевою владою. Механізм державного контролю передбачає включення двох

елементів:

обов'язкову реєстрацію таких податків у Міністерстві фінансів України

та встановлення верхніх меж податкових ставок.

У 1996—1997 рр. в Україні зроблено спроби переглянути ідеологію

місцевого оподаткування. У червні 1996 р. відбулися парламентські слухання

про вдосконалення законодавства про місцеві податки і збори. За їхніми

підсумками прийнято рекомендації. У рекомендаціях запропоновано розширити

повноваження органів місцевого самоврядування у сфері місцевого

оподаткування та перелік місцевих податків і зборів. Цю проблему відзначено

також і в бюджетній резолюції на 1997 р. У постанові Верховної Ради України

від 3 липня 1996 р. "Про основні напрямки бюджетної політики на 1997 рік"

(Бюджетна резолюція) Кабінету Міністрів було доручено до 1 вересня 1996 р.

внести пропозиції про розширення переліку місцевих податків і зборів, а

також про розширення повноважень у цій сфері органів місцевого

самоврядування. Поданий у зв'язку з цим дорученням Кабінетом Міністрів

України проект Закону "Про місцеві податки і збори" було відхилено

Верховною Радою.

Проблема місцевих податків і зборів знайшла своє відображення і в

постанові Верховної Ради України від 4 грудня 1996 р. "Про основні

положення податкової політики в Україні". Цією постановою передбачено в

процесі реформування податкової системи України запровадити 19 місцевих

податків і зборів. Але такий перелік місцевих податків не дозволить

кардинально підвищити їхню роль у податковій системі. Лише за умови, що

місцевими податками буде визнано податок на нерухоме майно юридичних осіб,

податок на нерухоме майно фізичних осіб, прибутковий податок з громадян,

плату за землю, місцеві акцизи та деякі інші, вони почнуть відігравати

суттєву роль у формуванні доходів органів місцевого самоврядування.

Невід'ємним атрибутом місцевого самоврядування є особлива, самостійна

форма власності, суб'єктом права якої є низовий територіальний колектив. У

зарубіжних країнах її названо муніципальною формою власності. Крім

муніципальної, публічними формами власності є власність держави, суб'єктів

федерації (у федеративних країнах), адміністративно-територіальних

утворень.

Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні

одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад

народних депутатів.

Об'єктами права комунальної власності визначалося майно, що забезпечує

діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів, кошти місцевих

бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального

господарства, майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я,

торгівлі, побутового обслуговування, майно підприємств, місцеві енергетичні

системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, враховуючи

націоналізоване майно, передане відповідним міністерствам, установам,

організаціям, а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного й

соціального розвитку відповідної території.

В комунальній власності також перебуває майно, передане у власність

області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими

суб'єктами права власності. Держава та її адміністративно-територіальні

одиниці не відповідають за зобов'язаннями одне одного в процесі реалізації

права державної власності.

Формування комунальної власності в Україні ще не завершено, і воно має

свої особливості.

По-перше, на відміну від практики більшості зарубіжних розвинутих

країн, в Україні майно комунальної власності сформовано шляхом його

безоплатної передачі із загальнодержавної до комунальної власності. В

зарубіжних країнах майно муніципальної (комунальної) власності сформоване,

як правило, шляхом викупу об'єктів приватної власності до власності

територіальних колективів, а також шляхом створення об'єктів комунальної

власності за рахунок коштів органів місцевого самоврядування.

По-друге, в зарубіжних країнах, включаючи і Російську Федерацію, на

відміну від України до 1996 р., майно комунальної (муніципальної) власності

не зараховується до складу державної власності і є самостійною формою

власності — власністю територіальних колективів.

По-третє, в зарубіжних країнах суб'єктом права комунальної

(муніципальної) власності є не адміністративно-територіальна одиниця, а

територіальний колектив як носій місцевого самоврядування і, відповідно,

там немає різновидів комунальної власності. На відміну від України, де було

запроваджено обласну, районну, міську, районну в містах, сільську та

селищну різновиди комунальної власності, в зарубіжних країнах право

комунальної (муніципальної) власності реалізується лише на рівні первинної

(низової) адміністративно-територіальної одиниці, що утворюється на базі

територіального колективу як суб'єкта місцевого самоврядування.

Запровадження в Україні комунальної власності як власності

корпоративної, недержавної означає створення таких економічних і фінансових

основ місцевого самоврядування, котрі відповідають потребам ринкової

економіки, об'єктивним законам її розвитку.

Наслідком запровадження в Україні комунальної власності буде створення

органів місцевого самоврядування власної юридично оформленої самостійної

фінансово-економічної бази.

У комунальній власності можуть перебувати рухоме та нерухоме майно,

природні ресурси і корисні копалини місцевого значення, ліси, водоймища,

рослинний і тваринний світ, земля, кошти місцевих бюджетів, позабюджетних,

Страницы: 1, 2, 3