Повноваження місцевих органів самоврядування

валютних та цільових фондів, фінансові ресурси комунальних підприємств,

запозичені органами місцевого самоврядування фінансові ресурси, цінні

папери, фінансово-кредитні установи, паї, що належать органам місцевого

самоврядування в статутних фондах підприємств акціонерних товариств,

страхові та довірчі товариства, пенсійні та резервні фонди, житловий фонд,

підприємства, установи, організації та заклади виробничої соціально-

культурної сфер, котрі надають відповідні послуги територіальній громаді чи

об'єднанням територіальних громад.

У комунальній власності не може бути об'єктів власності,

функціонування яких не пов'язане з наданням послуг територіальній громаді і

спрямоване виключно на отримання прибутку, а також об'єкти, що за

законодавством не можуть належати як власність громадам.

У комунальній власності повинні перебувати і не можуть бути

приватизовані або іншим способом відчужені на користь юридичних та фізичних

осіб дороги, тротуари, парки, сквери, набережні річок, річки, озера,

кладовища, пам'ятники архітектури та історії, заповідники тощо. Перелік

об'єктів виключно громадського користування затверджується на місцевому

референдумі та закріплюється в статуті територіальної громади.

Матеріальні та фінансові ресурси, які перебувають у комунальній

власності, є надбанням територіальної громади. Правовий режим майна

комунальної власності визначається законодавством України. Комунальна

власність на рівних правах із державною, приватною та іншими формами

власності визначається і захищається законом. Суб'єктом права комунальної

власності є територіальна громада, а від її імені — представницький орган

місцевого самоврядування, котрий володіє, користується і розпоряджається

комунальним майном на основі законодавства України та статуту поселення.

Склад та перелік об'єктів майна комунальної власності самостійно

визначається представницькими органами місцевого самоврядування в містах,

селах, селищах та в інших поселеннях.

Органи місцевого самоврядування формують склад об'єктів комунальної

власності самостійно. Ради затверджують перелік майна, що належить до

комунальної власності, на основі концепції комунальної власності та Закону

"Про правовий режим майна комунальної власності". Об'єкти, визначені як

майно комунальної власності, може бути передано територіальним громадам із

державної власності органами, уповноваженими здійснювати управління майном

державної власності у визначеному Законом порядку, або викуплено з інших

форм власності органами місцевого самоврядування на основі права

переважного викупу. Об'єкти комунальної власності може бути створено за

рахунок коштів бюджетів місцевого самоврядування, а також позабюджетних,

цільових, валютних фондів та інших ресурсів.

На основі затверджених переліків майна комунальної власності міські,

сільські та селищні ради самостійно визначають склад об'єктів комунальної

власності міста, села та селища. Після розгляду затверджених радами

переліків об'єктів майна комунальної власності Фонд державного майна

України та його регіональні відділення за участю Міністерства економіки

України готують подання до Кабінету Міністрів України, на основі яких

Кабінет Міністрів України приймає постанови про передачу цих об'єктів у

комунальну власність відповідних міст, сіл та селищ. Передача об'єктів

здійснюється Фондом державного майна України і супроводжується наданням

міським, сільським та селищним органам місцевого самоврядування актів на

право власності на кожний об'єкт. Переданим до комунальної власності

вважається об'єкт майна після надання органу місцевого самоврядування акта

на право його власності. Акти оформляються і надаються Фондом державного

майна України. Після передачі до комунальної власності підприємств,

організацій, установ, інших об'єктів майна вони підлягають реєстрації у

встановленому законодавством порядку.

Об'єкти і майно комунальної власності не може бути вилучено

(відчужено) без згоди територіальної громади або представницького органу

місцевого самоврядування від їхнього імені. Передача об'єктів та майна

комунальної власності до інших форм власності здійснюється виключно за

рішенням представницького органу місцевого самоврядування і, як правило, на

засадах купівлі-продажу за цінами, які складаються на ринку нерухомості,

майна та землі. Відчуження об'єктів і майна комунальної власності, що мають

особливо важливе значення для територіальної громади, здійснюється лише за

рішенням місцевого референдуму. Перелік таких об'єктів затверджується

рішенням представницького органу місцевого самоврядування або в статуті

місцевого самоврядування.

Об'єкти і майно комунальної власності, котрі за рішеннями

представницького органу місцевого самоврядування передаються для

забезпечення діяльності державних органів законодавчої, виконавчої й

судової влади, та з метою надання об'єктам загальнонаціонального статусу (в

разі клопотання відповідних органів), передаються до державної власності на

безоплатній основі. Відповідні органи державної влади в таких випадках

компенсують додаткові видатки органів місцевого самоврядування у зв'язку з

передачею об'єктів та майна до державної власності. Процедура безоплатної

передачі майна комунальної власності до державної власності визначається

Кабінетом Міністрів України.

Територіальна громада безпосередньо через референдум або за рішенням

представницького органу місцевого самоврядування приймає рішення про

доцільність, форми та про строки приватизації майна комунальної власності

на засадах законодавства України про приватизацію. Приватизація

комунального майна здійснюється на основі програм приватизації, самостійно

розроблених виконавчими органами місцевого самоврядування і затверджених

територіальними громадами або їхніми представницькими органами.

Міські ради міст обласного значення можуть приймати рішення про

делегування функцій управління окремими об'єктами комунальної власності

обласним державним адміністраціям. Сільські, селищні ради та ради міст

районного значення можуть приймати рішення про делегування функцій

управління окремими об'єктами комунальної власності районним державним

адміністраціям. Міські, сільські та селищні ради з власної ініціативи

можуть відкликати рішення про делегування функцій управління окремими

об'єктами комунальної власності обласним та районним державним

адміністраціям. Територіальні громади можуть делегувати функції управління

майном комунальної власності створеним ними асоціаціям та іншим органам.

Здійснення делегованих функцій управління окремими об'єктами

комунальної власності забезпечується обласними та районними державними

адміністраціями на договірних засадах із міськими, сільськими та селищними

радами. У разі об'єднання кількох територіальних громад або створення

об'єктів комунальної власності, що надають послуги кільком територіальним

громадам, місцеві ради можуть створювати міжкомунальні органи, котрим

делегуються функції управління вказаними об'єктами комунальної власності.

Суб'єктом права комунальної власності в містах з районним поділом є

міська територіальна громада, а від її імені — міська рада. У випадках,

визначених Конституцією України, суб'єктом права комунальної власності є

територіальна громада району в місті.

Територіальна громада міста, а від її імені — міська рада можуть

приймати рішення про передачу окремих функцій управління об'єктами

комунальної власності чи окремими об'єктами цієї власності районним органам

влади або органам влади інших адміністративних одиниць, котрі функціонують

у системі міського самоврядування.

Міста Київ і Севастополь мають власну комунальну власність. Суб'єктами

її права є територіальні громади цих міст, а також територіальні громади

районів, а від їхнього імені — відповідні міські та районні ради.

Управління комунальною власністю в містах Києві та Севастополі здійснюється

відповідними виконавчими органами місцевого самоврядування. Окремі функції

управління комунальною власністю Київська і Севастопольська міські ради

можуть делегувати відповідним міським державним адміністраціям.

Автономна Республіка Крим володіє, користується і розпоряджається

майном, що передається у власність Автономної Республіки Крим.

Територіальні громади, розміщені на території Автономної Республіки Крим,

формують комунальну власність на загальних умовах, визначених для всіх

органів місцевого самоврядування в Україні. Майно державної власності

передається в комунальну власність територіальних громад Автономної

Республіки Крим згідно з Постановою Кабінету Міністрів України про

формування комунальної власності міст, сіл, селищ та інших поселень в

Україні.

Майно комунальної власності територіальних громад в Автономній

Республіці Крим не може бути вилучене (викуплене) у власність автономії без

згоди відповідних представницьких органів місцевого самоврядування.

Майно власності Автономної Республіки Крим формується після визначення

в законодавчому порядку сфер відання та компетенції Автономної Республіки

Крим. Переліки майна, що передається у власність Автономної Республіки

Крим, визначаються постановою Кабінету Міністрів України. Передача об'єктів

у власність Автономної Республіки Крим із державної власності України

здійснюється Фондом державного майна України на підставі постанов Кабінету

Міністрів України.

Органи місцевого самоврядування можуть створювати підприємства, фірми

та компанії, засновані як комунальна власність у формі унітарних

комунальних підприємств, товариств з обмеженою відповідальністю,

акціонерних товариств.

Унітарним є комунальне підприємство, не наділене правом власності на

закріплене за ним майно. Майно такого підприємства є неподільним і не може

бути розподілене на частки, паї. Не можуть мати часток, паїв у такому

підприємстві і його працівники. Майно унітарного комунального підприємства

використовується на основі права господарського відання або на основі права

оперативного управління.

Комунальним акціонерним товариством є товариство, що має статутний

фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості.

Акціонерне товариство несе відповідальність за зобов'язаннями лише майном

товариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства лише в

межах належних їм акцій. Орган місцевого самоврядування може володіти 100

відсотками акцій акціонерного товариства або лише їхньої частиною.

Комунальним акціонерним товариством вважається товариство, в якому понад 50

відсотків акцій належить органу місцевого самоврядування. Органи місцевого

самоврядування можуть бути учасниками як відкритих, так і закритих

акціонерних товариств.

Комунальним товариством з обмеженою відповідальністю є товариство,

котре має статутний фонд, розподілений на частини, розмір яких визначається

статутними документами. Учасники товариства несуть відповідальність за його

зобов'язаннями в межах їхніх внесків до статутного фонду.

У випадках, визначених статутними документами, учасники товариства з

обмеженою відповідальністю, котрі не повністю виконали свої внески,

відповідають за зобов'язаннями товариства в межах внесеної суми. Органи

місцевого самоврядування можуть володіти статутним фондом товариства з

обмеженою відповідальністю повністю або частково. Комунальним вважається

товариство з обмеженою відповідальністю, якщо орган місцевого

самоврядування володіє більш ніж 50 відсотками його статутного фонду.

Органам місцевого самоврядування забороняється бути учасниками

товариств із додатковою відповідальністю, повних товариств, а також

командитних товариств (товариств на довірі).

У зв'язку із запровадженням комунальної власності територіальної

громади запропоновано на загальнодержавному рівні провести інвентаризацію

її об'єктів і скласти їхній єдиний реєстр.

Інститут комунального кредиту відіграє особливу роль у фінансах

місцевих органів влади. Комунальний кредит у розвинутих місцевих фінансових

системах — основне джерело фінансування муніципальних інвестиційних

програм.

Комунальний кредит є системою відносин між двома юридичними особами з

поворотної, платної і строкової передачі фінансових ресурсів, одна з яких —

орган місцевого самоврядування. Його не слід ототожнювати з державним

кредитом. Суб'єктом відносин щодо поворотного, платного і строкового

запозичення фінансових ресурсів у системі державного кредиту виступає

держава.

Комунальний кредит має різні форми. Основні з них такі:

- облігаційні позики,

- безоблігаційні позики,

- комунальний банківський кредит,

- комерційний комунальний банківський кредит,

- комунальний кредит державних банків,

- взаємний комунальний кредит та ін.

Більшість із цих форм комунального кредиту в практиці 1990—1997 років в

Україні не застосовувались і не передбачені в законодавстві держави. Окремі

форми комунального кредиту в Україні почали зароджуватися з 1990 року, коли

для цього було створено відповідну правову базу.

Практика становлення комунального кредиту в Україні в 1990—1997 рр.

була пов'язана з використанням двох форм цього кредиту. В Україні поступово

розвивався кредит у формі комунальних облігаційних позик та комерційний

банківський комунальний кредит.

Наприклад:

Рішення про випуск внутрішньої місцевої позики на суму 5 трлн 132 млрд

крб. у 1995 році ухвалила Київська міська рада. Емітентом був комітет

економіки міськвиконкому під гарантії фінансового управління цього

виконавчого комітету. Випуск позики здійснювався в безготівковій формі.

Номінальна вартість однієї облігації — 50 млн крб. Термін випуску облігацій

встановлювався з 1 липня 1995 р. по 1 липня 1996 р. Облігації розміщувалися

серед юридичних осіб. Погашення їх здійснювалося через 3—6 місяців. У

міськвиконкомі створили комісію з питань цінних паперів. Отримані від

позики кошти місто планувало спрямувати на житлове будівництво та

будівництво метрополітену.

З 1 липня 1995 року свої цільові житлові облігації (ЦЖО) почала

випускати Київська державна комунальна будівельна корпорація

"Київміськбуд". Обсяг емісії становить 1 трлн 388 млрд крб. Власники

облігацій у період 1 липня 1996 р. — 15 березня 1997 р. стали власниками

житла. Київський міськвиконком затвердив Положення про порядок передачі

власникам житлових облігацій квартир, споруджених корпорацією

"Київміськбуд". Договір купівлі-продажу укладається в разі володіння 100%

акцій, необхідних для купівлі відповідної квартири. Вартість загальної

площі житла було оцінено в 30 млн крб. за 1 м2. Вартість однієї акції

дорівнювала вартості 0,1 м2 загальної житлової площі. Відсотки за

облігаціями не виплачувалися.

За отримані внаслідок позики кошти планувалося збудувати 6 будинків

загальною площею 46 273 м2.

У Дніпропетровську в 1995 році було випущено першу в місті

муніципальну позику на 2 трлн 100 млрд крб. Емітент — міськрада. Термін

позики — зі липня 1995 р. до 30 червня 1998 р. Позика розміщувалася під

гарантію приватизації об'єктів комунальної власності. По суті, це був новий

спосіб приватизації. Випуск облігацій здійснювався номіналом 1, 10 і 100

млн крб. Облігації випускалися у безготівковій формі. Власниками їх могли

бути юридичні та фізичні особи.

Приватизація об'єктів комунальної власності проводиться лише в разі

виплати покупцем не менше 40% початкової вартості об'єкта такими

облігаціями. У разі виплати облігаціями 50% вартості об'єкта покупець

отримує право на виплату залишку вартості в кредит терміном З місяці. Якщо

ж облігаціями сплачено 75% вартості, покупець має право на тримісячну

відстрочку при оплаті залишку вартості об'єкта.

Прибуток власників облігацій очікується на 10% більшим, ніж той, що

принесли б аналогічні кошти, вкладені в Ощадний банк.

Одеський облвиконком у 1995 р. ухвалив рішення про випуск державних

продовольчих сертифікатів як засіб фінансування закупівель урожаю. Згідно з

цим сертифікати продавалися фізичним і юридичним особам, а їхні власники

отримували право власності на відповідну частку врожаю 1995 р.

У 1996 р. облігаційну позику розмістив Запорізький міськвиконком з

метою залучення коштів для розвитку комунальних мереж та газифікації міста.

Облігації випускалися трьома серіями строком на 12 місяців у безготівковій

формі як записи на рахунках депо генерального агента. Генеральний агент

емітента — комерційний акціонерний банк "Слов'янський". Обсяг емісії першої

серії позики строком з 1 липня 1996 р. по 31 липня 1997 р. склав 3 млн грн.

Облігацію міської позики на термін з 1 грудня 1995 р. до 31 грудня

1996 р. розмістив Харківський міськвиконком. Загальний обсяг позики склав

150 млрд крб. Облігації місцевої позики випускались у формі цінних паперів

на пред'явника і мали вільний обіг на ринку цінних паперів. Кошти від

позики було спрямовано на розвиток альтернативних перевезень пасажирів

міським транспортом на комерційних засадах. Генеральним агентом з

обслуговування позики було призначено комерційний банк "Грант".

У 1996 р. облігації міської житлової позики випустив Маріупольський

міськвиконком строком на грудень 1996 р. — липень 1998 р. Вони випускались

як цільові безпроцентні майнові облігації на пред'явника. Загальний обсяг

емісії — 5 млн грн. Номінальна вартість облігації — 50 грн. Облігації

виготовлялись у формі бланків спеціального зразка. Кожна облігація

підтверджувала право й власника на отримання 0,1 м2 загальної площі житла.

Уповноваженою особою з позики було призначено інвестиційну компанію

"Афіна".

У цілому станом на середину 1998 року 10 міст України розмістили

місцевих позик на суму майже 200 млн грн.

У ряді міст України набирає поширення практика проведення аукціонів на

право довгострокової оренди міських земель. Їх уже проводили в Харкові,

Львові, Чернігові, Миколаєві, Одесі. У травні 1995 р. Київська міська рада

затвердила Положення про оренду і проведення аукціонів у Києві з продажу

права довгострокової оренди земельних ділянок. Подібну практику слід

поширювати, оскільки для цього створено відповідні технічні й правові

передумови. Кабінет Міністрів України в постанові № 213 від 23 березня 1995

р. затвердив (щоправда, лише тимчасову) методику грошової оцінки земель

сільськогосподарського призначення та населених пунктів.

Що стосується комунального банківського кредиту, то банківськими

позиками користуються лише окремі міста. Банківський кредит залишається

дуже дорогим, і органи місцевого самоврядування не можуть ним

користуватися. У 1995 році кредити банків склали 0,1% доходів місцевих

бюджетів України. У 1995 році кредити банків залучалися в місцеві бюджети в

Автономній Республіці Крим, у Дніпропетровській, Донецькій, Миколаївський,

Херсонській, Чернівецькій, Чернігівській областях.

Практика реальної участі органів місцевого самоврядування у фінансово-

кредитних відносинах поширюється. Разом з тим, можливості органів місцевого

самоврядування у сфері мобілізації фінансово-кредитних ресурсів поки що

обмежуються чинним законодавством України. Правове поле у сфері

комунального кредиту врегульовано лише фрагментарне. Потрібно розробити та

прийняти закон України про комунальний кредит і комунальні цінні папери.

Органи місцевого самоврядування України мають реально скористатися правом

створення комунальних банків та інших фінансово-кредитних установ. Подібне

право є в багатьох розвинутих країнах. Мають його й органи місцевого

самоврядування Російської Федерації на підставі федерального закону "Про

загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській

Федерації", прийнятого Державною думою Російської Федерації 12 серпня

1995р.

Доцільно також внести відповідні зміни і в банківське законодавство

України, згідно з яким, окрім уже діючих, до банківської системи України

входитимуть і комунальні банки, котрі можуть створюватися органами

місцевого самоврядування та підприємствами й організаціями, що перебувають

у комунальній власності. Муніципальні банки повинні сприяти діяльності

органів місцевого самоврядування, розв'язанню соціально-економічних проблем

міст і зміцненню їхньої інфраструктури.

У деяких містах України вже вишукуються можливості створення таких

банків. Так, Харківський міськвиконком затвердив програму переходу до

централізованого банківського обслуговування міського господарства.

Зосередження коштів міських служб і підприємств комунальної власності в

одному банку сприятиме ефективнішому використанню їх. З цією метою головне

управління економічного розвитку міськвиконкому провело серед комерційних

банків конкурс на право централізованого обслуговування міськвиконкому і

підприємств міського господарства, котрі фінансуються з бюджету. Перемогу

здобули банки "Граніт" і "Регіон-банк". З ними міськвиконком підписав угоду

про здійснення централізованого банківського обслуговування. Муніципальні

банки створено в Києві та Сумах.

Доцільно створити Центральний комунальний інвестиційний банк України.

Подібні банки комунального кредиту є у Франції, Німеччині, Італії, Бельгії

та в інших країнах. Перспективний напрямок для України — розвиток взаємного

комунального кредиту, створення жироцентра-лей та організація

жиророзрахунків між органами місцевого самоврядування. В умовах кризи

платежів це допомогло б радикально розв'язати проблеми розрахунків на рівні

місцевої влади.

Становлення інституту фінансів комунальних підприємств в Україні

розпочалося із запровадженням у 1990 році комунальної форми власності. У

зв'язку з тим, що суб'єктами права комунальної власності в Україні було

визначено усі місцеві ради відповідних адміністративно-територіальних

одиниць, утворилося кілька видів комунальної власності: комунальна

власність областей, міст, районів, районів у містах, сіл і селищ, що вже

зазначалося.

Закон України "Про власність" визначив комунальну власність як одну із

форм державної власності і, таким чином, підприємства, які перебувають у

власності відповідних адміністративно-територальних одиниць, отримали

правовий статус державних комунальних підприємств. В Україні утворилося

кілька видів комунальних підприємств. Це державні комунальні підприємства

комунальної власності областей, державні комунальні підприємства

комунальної власності міст, державні комунальні підприємства комунальної

власності районів, державні комунальні підприємства комунальної власності

районів у містах і державні комунальні підприємства комунальної власності

сіл та селищ.

Ухвалена у 1996 р. Конституція України змінила правовий статус

комунальної власності. Згідно зі ст. 142 Конституції майно, ресурси, земля

та кошти комунальної форми власності є власністю територіальної громади.

Тобто це означає, що віднині власником комунальних підприємств є лише

територіальна громада. Підприємства всіх інших рівнів влади не належать до

складу комунальних.

У зв'язку з новим правовим режимом комунальної власності створені на

її основі в 1991—1996 рр. підприємства потребують перереєстрації у формі

комунальних підприємств на зміну їхнього нинішнього статусу як державних

комунальних підприємств.

Комунальний сектор в Україні включає: промисловість, сільське

господарство, транспорт і зв'язок, будівництво, торгівлю та громадське

харчування, постачання і збут, житлово-комунальне господарство, побутове

обслуговування населення та інші галузі. Наприклад, як комунальні

зареєстровано понад 700 промислових підприємств, на яких зайнято майже 110

тис. чол. Це 8% усіх промислових підприємств України. Частина комунальних

закладів не мають самостійних банківських рахунків, а лише субрахунки,

наприклад, школи, дитячі садки та ін. Ще частина комунальних установ і

закладів мають змішану систему фінансування — як кошторисну, так і

госпрозрахункову.

Конституційне визначення правового статусу комунальної власності в

Україні зумовлює необхідність прийняття нового законодавства для

регламентування правового режиму комунальних підприємств.

Правового врегулювання потребує фінансова діяльність і статус

підприємств, заснованих на майні та капіталах, що належать Автономній

Республіці Крим. Згідно з Конституцією України (ст. 138) до відання

Автономної Республіки Крим належить управління майном, що є власністю

автономії. Це означає: вказані проблеми має бути розв'язано в законодавстві

Автономної Республіки Крим.

Нині фінанси підприємств комунальної власності функціонують на основі

законодавства, яке регламентує діяльність усіх господарських структур в

економіці України. Використання фінансових ресурсів підприємств комунальної

власності має свої особливості, їхній прибуток розподіляється в порядку,

визначеному відповідними місцевими радами згідно із статутами цих

підприємств. Статути затверджуються місцевими радами, котрим належать

вказані підприємства.

Прибуток підприємств комунальної власності підлягає оподаткуванню.

Згідно із Законом "Про бюджетну систему України" 100% податку на прибуток

комунальних підприємств зараховується до бюджету місцевої ради того рівня,

якому належать ці підприємства. Місцеві ради можуть надавати пільги або

повністю звільняти від оподаткування підприємства комунальної форми

власності в тій частині, в якій ці податки зараховуються до відповідних

місцевих бюджетів. У 1995 році, наприклад, у місті Вінниці комунальні

підприємства сплатили 278,1 млрд крб. податку на доходи підприємств. Це

склало 7,2 відсотка всіх надходжень бюджетів області від податку на доходи

підприємств усіх форм власності. У Донецьку цей відсоток склав 8,5, у

Миколаєві — ЗО, в Ужгороді — 45,2 відсотка.

Комунальні підприємства в Україні мають самостійні фінансові баланси,

їхні рахунки не об'єднуються з бюджетними рахунками органів місцевого

самоврядування. Більшість установ і закладів, котрі перебувають у

комунальній власності, є самостійними юридичними особами і фінансуються за

рахунок місцевих бюджетів на основі кошторисів.

Дослідження проблем функціонування фінансів комунальних підприємств

України буде неможливим без запровадження відповідної статистичної

звітності. Поки що такої статистики немає. Фінанси комунальних підприємств

обліковуються в складі фінансів державного сектора економіки. Місцева

фінансова статистика має стати одним із розділів комунальної статистики

України.

Із фінансами комунальних підприємств тісно пов'язані комунальні

платежі. В Україні система комунальних платежів одержавлена. Органи

місцевого самоврядування фактично не мають повноважень щодо власної цінової

й тарифної політики в комунальній сфері. Її визначає Кабінет Міністрів

України, міністерства, обласні Київська і Севастопольська міські державні

адміністрації. Необхідність надання відповідних повноважень органам

місцевого самоврядування є очевидною.

Висновки

Ситуація, яка склалася нині в економічному розвитку нашої держави,

свідчить про те, що централізація в управлінні країною та її економікою

безперспективна. Без децентралізації функцій у розвитку економіки регіон не

може забезпечити налагодження взаємозв'язків територіальних інтересів із

загальнодержавними. Кожний регіон, враховуючи власні економічні та

соціальні потреби, визначає свою участь у спільному з іншими регіонами

розв'язанні міжрегіональних проблем. Інакше неможливий міжрегіональний

обмін фінансовими й матеріально-технічними ресурсами.

Аналогічне становище складається у межах регіону, коли органи

самоврядування акумулюють виробничі й економічні можливості низки

підприємств для розв'язання загальнорегіональних проблем, виступаючи при

цьому не лише як адміністративні органи, а й як економічний партнер. Проте

чітко не визначена компетенція кожного адміністративно-територіального

утворення не забезпечує реального самоврядування на всіх рівнях ієрархічної

системи управління господарством держави.

Основою економічної самостійності регіону є його власність. Власність,

не закріплена юридично, не забезпечує регіонам економічної основи. Питання

про право на власність, краще розуміння якого сприятиме ефективності

державних економічних реформ, сьогодні інтенсивно обговорюється у зв'язку

із проблемою розмежування компетенції держави й органів самоврядування в

економічній та господарській діяльності. Ключ до розумного розв'язання цієї

проблеми лежить у визнанні того факту, що власність — це перелік прав:

право на прибуток від засобів виробництва, право на їх використання,

право на продаж власності, право на передачу її у спадок тощо.

В умовах самоврядування особливе місце серед найрізноманітніших форм

власності посідає територіальна власність. Її об'єктом є земля, природні

ресурси, підприємства матеріального виробництва, заклади соціальної сфери

(народної освіти, охорони здоров'я, торгівлі, громадського харчування,

культури тощо), розташовані на відповідній території і закріплені Законами

України "Про власність" та "Про місцеве самоврядування".

Загалом можна виділити дві форми територіальної власності:

загальнодержавну й муніципальну. До загальнодержавної належить власність,

якою розпоряджається держава, під муніципальною слід розуміти власність

таких територій, як область, район, місто, село. В Україні сьогодні

справжнім суб'єктом муніципальної власності виступають територіальні

громади, які через органи самоврядування відповідних рівнів реалізують своє

право власності. Проте немає достатніх правових підстав для формування

первинного суб'єкта місцевого самоврядування, яким за Конституцією і

Законом "Про місцеве самоврядування" є територіальна громада.

Втім, остання ще не склалася у систему самоврядування. Не відбулося

конституційного закріплення самоврядування, не встановлено автономії

територіальних громад, які можуть самостійно вирішувати питання місцевого

значення у межах, визначених законом, бути повноправними господарями на

своїй території і розпоряджатися результатами праці даного регіону. З

іншого боку, держава виступає гарантом захисту територіальних громад від

дій представницьких органів влади, які можуть призвести до банкрутства

громад.

Однак органи самоврядування не можуть виконувати покладених на них

функцій без необхідної економічної основи (матеріальних і фінансових

ресурсів). Отже, питання про необхідність формування власності органів

самоврядування — це питання про створення відповідної економічної бази

місцевих бюджетів.

Мобілізувати фінансові ресурси для розвитку економічної основи органів

місцевого самоврядування та комунальної власності можна через систему

місцевих бюджетів, а саме через бюджети розвитку. В подальшому комунальна

власність може сприяти та брати участь у формуванні доходної частини

місцевих бюджетів.

Практичне дослідження процесу формування місцевих бюджетів довело, що на

сьогоднішній день місцеві органи влади не володіють достатніми фінансовими

ресурсами для організації управління економікою і соціальною сферою на

своєму рівні. Це обумовлено цілою низкою обставин:

- високими рівнем концентрації фінансових ресурсів у державному

бюджеті країни, що знижує значення регіональних і місцевих бюджетів

у вирішенні життєво важливих для населення задач (власні доходи

бюджету Черкаської області становлять лише 26 % від усіх доходів

бюджету);

- домінуючою роллю регулюючих доходів у структурі надходжень коштів до

місцевого бюджету і низькою часткою закріплених за територіями

податкових платежів (частка дотації та сум загальнодержавних

регулюючих податків і зборів становить 74 % у загальній структурі

доходів зведеного бюджету Черкаської області);

- діючою практикою формування місцевих бюджетів, при якій збережений

поки що в своїй основі механізм централізованого встановлення

нормативів відрахувань від регулюючих доходів, хоча вони й

знаходяться у протиріччі з принципами бюджетної децентралізації;

- тенденцією встановлення видатків униз по бюджетній системі без

відповідного підкріплення дохідними джерелами, що призводить до

дотаційності багатьох, раніше збалансованих місцевих бюджетів.

Міжрегіональний перерозподіл державних доходів досі не має ні чітко

сформульованого змістовного обгрунтування, ні чітких правил і формул.

Необ’єктивність такого перерозподілу призвели до того, що сільські Ради, де

рівень податкових надходжень у розрахунку на душу населення є вищим, ніж у

середньому по району, опиняються у гіршому становищі з точки зору доходів

місцевих бюджетів порівняно з сільськими Радами, де він, відповідно, є

нижчим.

Таким чином, аналіз проблем функціонування місцевих бюджетів базового

рівня бюджетної системи дає змогу зробити висновки щодо здійснення заходів,

спрямованих на покращання умов формування місцевих бюджетів.

По-перше, необхідно чітко розподілити компетенції щодо розв’язання

конкретних завдань між центральними органами влади і органами регіонального

та місцевого самоврядування, і поступово здійснювати перехід до

децентралізації державних фінансів. Так, на державному рівні (за рахунок

коштів державного бюджету) повинні фінансуватися лише ті видатки, котрі

пов’язані з забезпеченням загальнодержавних потреб: оборона країни,

утримання законодавчої і виконавчої влади, розвиток фундаментальної науки,

структурна перебудова економіки. Фінансові ж проблеми місцевого рівня

раціонально вирішувати за рахунок коштів відповідних бюджетів.

У зв’язку з цим необхідно розподілити джерела податкових надходжень між

центральними і місцевими владами в жорсткій ув’язці з виконуваними ними

функціями, що повинно знайти своє відображення у законодавстві про місцеве

самоврядування. До місцевих, зокрема, можна було б віднести помайнові

податки, податок на землю, податок на промисел, збір за забруднення

навколишнього середовища, а можливо – і прибутковий податок з громадян. У

всякому випадку за рахунок власних податкових джерел місцеві органи влади

повинні фінансувати до 60-80 % своїх потреб.

По-друге, необхідно вдосконалити механізм міжтериторіального

фінансового вирівнювання. Практика показала, що такий метод регулювання

місцевих бюджетів як вилучення надлишків бюджетних коштів до бюджету вищого

рівня та застосування індивідуальних підходів до встановлення нормативів

відрахувань від загальнодержавних податків і зборів має багато недоліків:

він не тільки негативно виливає на дохідну базу місцевих бюджетів, а й

позбавляє місцеві органи влади стимулів до збільшення своїх доходів.

Спираючись на зарубіжний досвід, необхідно створити спеціальні бюджетні

фонди фінансового вирівнювання територій. А перерозподіл доходів між

бюджетами одного рівня доцільно було б здійснювати з урахуванням податкової

сили територій та мінімального рівня, до якого повинні вирівнюватись

фінансові можливості цих територій. Тому вже сьогодні назріла необхідність

визначення обгрунтованого нормативу бюджетної забезпеченості кожної

області, району, міста з урахуванням економічного, соціального, природного

й екологічного стану відповідних територій. Існування таких показників

дасть змогу визначити реальний розмір фінансових ресурсів для задоволення

необхідних потреб регіонів, а також значно вдосконалити процедуру

бюджетного планування.

Таким чином, вирішення цих та інших проблем стосовно формування і

використання місцевих бюджетів в значній мірі визначило б розширення

економічної самостійності регіонів країни. Адже те, наскільки вони

політично незалежні і фінансово забезпечені, справляє істотний вплив на

формування демократичних, ринково орієнтованих систем і підвищує шанси на

успіх реформ.

Місцева влада часто постає перед необхідністю робити непростий вибір

місцевих податків, цілей, на які будуть спрямовані її видатки, та методів

управління і стимулювання процесів економічного розвитку. З цієї причини

фінансування і формування бюджету місцевої влади є однією з найважливіших

сфер державних фінансів, і тому потребує свого подальшого дослідження та

пошуку нових підходів до реформування.

Література:

1. Василик О.Д. “Державні фінанси України” – К.: Вища школа – 1997 – 383с.

2. ЗУ “Про державний бюджет” – 22 січня 1998 р. Урядовий курьер;

3. ЗУ “Про оподаткування прибутку підприємств” – 12 червня 1997 р. Урядовий

курьер;

4. ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні” УК – 14 червня 1997р. Урядовий

курьер;

5. ЗУ “Про систему оподаткування” - березень 1998 р., Діло ;

6. Єпіфанова А.О., Сало І.В., Д’яконов І.І. “Бюджет і фінансова політика

України”- К.: Наукова думка, 1997 – 304с.;

7. Моісеєнко В.В. “Формування місцевих бюджетів в умовах ринкових

відносин” /Фінанси України – 1996 – № 11;

8. Указ президента України “Про Державне казначейство України” /Урядовий

кур’єр – 1995 - № 68-69/;

9. Конституція України ;

10. Базилевич В., Василенко Л. “Як поновити бюджет та роздуми про податкову

систему на Україні” / Бізнес – 1994 - №15/.

Додатки

Таблиця 1.

Доходи бюджету області за 1999 рік

(тис.грн)

|№ |Назва показника |Уточне|Затвер|Фактич|% |% |

| | |ні |джено |но |вико|викона|

| | |показн|місцев|викона|нанн|ння до|

| | |ики |ими |но |я до|показн|

| | |фінанс|радами| |пока|иків |

| | |о-вого|з | |зник|затвер|

| | |управл|урахув| |ів |джених|

| | |іння |анням | |фіну|радами|

| | | |внесен| |прав| |

| | | |их | |лінн| |

| | | |змін | |я | |

| |Податкові надходження |135759|140173|126343|93,1|90,1 |

| | |,3 |,5 |,6 | | |

| |І.Податки на доходи, податки на |81800,|86672,|83628,|102,|96,5 |

| |рибуток , податки на збільшення |0 |9 |2 |2 | |

| |ринкової вартості | | | | | |

| |Прибутковий податок з громадян |47900,|49988,|48347,|100,|96,7 |

| | |0 |0 |6 |9 | |

| |Податок на прибуток підприємств |33900,|36684,|35280,|104,|96,2 |

| | |0 |9 |6 |1 | |

| |2. Податки на власність: |8000,0|7003,9|5606,0|70,1|80,0 |

| |3. Платежі за використання природних |13862,|14766,|11674,|84,2|79,1 |

| |ресурсів |0 |7 |8 | | |

| |Плата за землю |12770,|13667,|10850,|85,0|79,4 |

| | |0 |9 |7 | | |

| |4. Внутрішні податки на товари та |20018,|18816,|13647,|68,2|72,5 |

| |послуги |5 |6 |0 | | |

| |Акцизний збір з вітчизняних товарів |10320,|9826,7|7136,3|69,1|72,6 |

| | |5 | | | | |

| |Ліцензії на підприємницьку та |4898,0|4536,0|2423,5|49,5|53,4 |

| |професійну діяльність | | | | | |

| |Плата за видачу ліцензій та |2517,0|246,0 |141,0 |5,6 |57,3 |

| |сертифікатів | | | | | |

| |Гербовий збір |1861,0|1665,3|71,9 |3,9 |4,3 |

| |Плата за торговий патент на деякі |4800,0|4453,9|4087,2|85,2|91,8 |

| |види підприємницької діяльності | | | | | |

| |Місцеві податки і збори* |12078,|12508,|11001,|91,1|87,9 |

| | |8 |6 |3 | | |

| |Неподаткові надходження |9816,4|10061,|7497,7|76,4|74,5 |

| | | |2 | | | |

| |1. Доходи від власності та |2117,4|2941,3|2921,7|138,|99,3 |

| |підприємницької діяльності | | | |0 | |

| |Надходження коштів від приватизації |1841,4|2533,1|2311,3|125,|91,2 |

| |державного майна | | | |5 | |

| |2. Адміністративні збори та платежі, |2377,0|2279,0|1593,1|67,0|69,9 |

| |доходи від некомерційного та | | | | | |

| |побічного продажу | | | | | |

| |Державне мито |1877,0|2001,1|1482,8|79,0|74,1 |

| |3. Надходження від штрафів та |3012,0|2687,1|2139,9|71,0|79,6 |

| |фінансових санкцій | | | | | |

| |Адміністративні штрафи та інші |3012,0|2687,1|2139,6|71,0|79,6 |

| |санкції | | | | | |

| |4. Інші неподаткові надходження |2310,0|2153,8|843,0 |36,5|39,1 |

| |Інші фонди |8450,0|8489,6|11845,|140,|139,5 |

| | | | |0 |2 | |

| |РАЗОМ |154025|158724|145686|94,6|91,8 |

| | |,7 |,3 |,3 | | |

| |Офіційні трансферти |153941|153941|144449|93,8|93,8 |

| | |,7 |,7 |,0 | | |

| |ВСЬОГО ДОХОДІВ |307967|312666|290135|94,2|92,8 |

| | |,4 |,0 |,3 | | |

| |Прибутковий податок з громадян |47900,|49988,|48347,|100|96,|

| | |0 |0 |6 |,9 |7 |

| |Податок на прибуток підприємств |33900,|36684,|35280,|104|96,|

| | |0 |9 |6 |,1 |2 |

| |2. Податки на власність: |8000,0|7003,9|5606,0|70,|80,|

| | | | | |1 |0 |

| |3. Платежі за використання |13862,|14766,|11674,|84,|79,|

| |природних ресурсів |0 |7 |8 |2 |1 |

| |4. Внутрішні податки на товари та |20018,|18816,|13647,|68,|72,|

| |послуги |5 |6 |0 |2 |5 |

| |Місцеві податки і збори* |12078,|12508,|11001,|91,|87,|

| | |8 |6 |3 |1 |9 |

| |1. Доходи від власності та |2117,4|2941,3|2921,7|138|99,|

| |підприємницької діяльності | | | |,0 |3 |

| |2. Адміністративні збори та |2377,0|2279,0|1593,1|67,|69,|

| |платежі, доходи від некомерційного | | | |0 |9 |

| |та побічного продажу | | | | | |

| |3. Надходження від штрафів та |3012,0|2687,1|2139,9|71,|79,|

| |фінансових санкцій | | | |0 |6 |

| |4. Інші неподаткові надходження |2310,0|2153,8|843,0 |36,|39,|

| | | | | |5 |1 |

| |Інші фонди |8450,0|8489,6|11845,|140|139|

| | | | |0 |,2 |,5 |

| |Офіційні трансферти |153941|153941|144449|93,|93,|

| | |,7 |,7 |,0 |8 |8 |

-----------------------

[pic]

Страницы: 1, 2, 3