(1) Кримінальний кодекс України має своїм завданням охорону основ національної безпеки України, особи, власності, суспільства та держави від злочинних посягань.
(2) Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності

(1) Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого кримінальним законом.
(2) Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину і підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.
(3) Особа не може бути двічі піддана кримінальному покаранню за той самий злочин.

Розділ ІІ

КРИМІНАЛЬНИЙ ЗАКОН

Стаття 3. Кримінальне законодавство України

(1) Кримінальне законодавство України становить Кримінальний кодекс
України, що приймається Верховною Радою України.
(2) Кримінальні закони, прийняті Верховною Радою України після схвалення
Кримінального кодексу України, підлягають включенню до цього Кодексу.
(3) Кримінальні закони України повинні відповідати положенням, що містяться в міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких дано Верховною Радою
України.

Стаття 4. Чинність кримінального закону в часі

(1) Кримінальний закон набирає чинності тільки після його опублікування в офіційному порядку і в термін, зазначений у законі.
(2) Злочинність і караність діяння визначаються кримінальним законом, який діяв на час вчинення цього діяння.
(3) Часом вчинення злочину визнається час вчинення передбаченої кримінальним законом дії або бездіяльності.

Стаття 5. Зворотна сила кримінального закону

(1) Кримінальний закон, який скасовує злочинність діяння, пом'якшує покарання або іншим чином поліпшує становище особи, що вчинила злочин, має зворотну силу, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, а також на осіб, які відбувають або відбули покарання, але мають судимість.
(2) Кримінальний закон, що встановлює злочинність діяння чи посилює покарання або іншим чином погіршує становище особи, зворотної сили не має.

Стаття 6. Чинність кримінального закону щодо злочинів, вчинених на території України

(1) Усі особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом.
(2) Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України.
(3) Злочин вважається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України.
(4) Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законодавством України і міжнародними договорами не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом.

Стаття 7. Чинність кримінального закону щодо злочинів, вчинених громадянами

України та особами без громадянства за межами України

(1) Громадяни України, а також особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом.
(2) Якщо названі особи за вчинені злочини зазнали покарання за кордоном, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини.

Стаття 8. Чинність кримінального закону щодо злочинів, вчинених іноземцем поза межами України

Іноземці, а також особи без громадянства, що не проживають постійно в
Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами, або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти інтересів України та її громадян.

Стаття 9. Правові наслідки засудження особи за межами України

(1) Правові наслідки вироку суду іноземної держави можуть бути враховані, якщо громадянин України, особа без громадянства або іноземець були засуджені за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинили злочин на території України.
(2) Відповідно до частини першої цієї статті повторність, рецидив, невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання.

Стаття 10. Видача злочинця

(1) Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в
Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.
(2) Іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами.
(3) Іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в
Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами.

Розділ ІІІ

ЗЛОЧИН ТА ЙОГО ВИДИ

Стаття 11. Поняття злочину

(1) Злочином визнається суспільно небезпечне, винне діяння (дія або бездіяльність), заборонене кримінальним законом.
(2) Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла істотної шкоди і не створила загрози заподіяння такої шкоди особі, суспільству або державі.

Стаття 12. Класифікація злочинів

(1) Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.
(2) Злочином невеликої тяжкості визнається: умисний злочин, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, м'якше покарання; необережний злочин, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років або інше, м'якше покарання.
(3) Злочином середньої тяжкості визнається: умисний злочин, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років; необережний злочин, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше восьми років.
(4) Тяжким злочином визнається: умисний злочин, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше десяти років; необережний злочин, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад вісім років.
(5) Особливо тяжким злочином визнається: умисний злочин, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.

Розділ ІV

ОСОБИ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ КРИМІНАЛЬНІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Стаття 13. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність

(1) Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.
(2) Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті
110 - 114), посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця (стаття 322), посягання на життя судді у зв'язку із здійсненням ним правосуддя (стаття 351), умисне тяжке тілесне ушкодження
(стаття 117), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 118), захоплення заручників (стаття 139), згувалтування (стаття 146), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття
147), мужолозтво (стаття 150), крадіжку (статті 170, 236, 282), грабіж
(статті 171, 236, 282), розбій (статті 172, 236 частина 3, 282 частина 3), вимагання (статті 173, 236, 282), умисне знищення або пошкодження майна
(стаття 179 частина 2), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 252), угон транспортних засобів (стаття 265), хуліганство
(стаття 271 частини 2 і 3).

Стаття 14. Неосудність

(1) Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати своїх дій (бездіяльності) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства чи іншого хворобливого стану психіки.
(2) До такої особи судом можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, передбачені статтею 88 цього Кодексу.

Стаття 15. Обмежена осудність

(1) Особа, яка під час вчинення злочину перебувала в стані обмеженої осудності, тобто не могла повною мірою усвідомлювати своїх дій
(бездіяльності) або керувати ними внаслідок хворобливого стану психіки, підлягає кримінальній відповідальності.
(2) Стан обмеженої осудності враховується при призначенні покарання як обставина, що пом'якшує відповідальність.

Стаття 16. Відповідальність за злочини, вчинені у стані алкогольного сп'яніння або під впливом одурманливих засобів

(1) Особа, яка вчинила злочин у стані алкогольного сп'яніння або під впливом наркотичних чи інших одурманливих засобів, підлягає кримінальній відповідальності.
(2) Суд, незалежно від призначеного покарання, може застосувати до такої особи примусове лікування, передбачене статтею 90 цього Кодексу.

Розділ V

ВИНА ТА ЇЇ ФОРМИ

Стаття 17. Форми вини

Вина особи при вчиненні злочину може бути умисною або необережною.

Стаття 18. Умисел і його види

(1) Умисним визнається злочин, вчинений з прямим або непрямим умислом.
(2) Злочин визнається вчиненим з прямим умислом, якщо особа, що його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
(3) Злочин визнається вчиненим з непрямим умислом, якщо особа, що його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоч не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків.

Стаття 19. Необережність та її види

(1) Необережним визнається злочин, вчинений із злочинної самонадіяності або злочинної недбалості.
(2) Злочин визнається вчиненим із злочинної самонадіяності, якщо особа, що його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.
(3) Злочин визнається вчиненим із злочинної недбалості, якщо особа, що його вчинила, не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоч повинна була і могла їх передбачати.

Розділ VІ

НЕЗАКІНЧЕНИЙ ЗЛОЧИН ТА ЙОГО ВИДИ

Стаття 20. Закінчений та незакінчений злочини

(1) Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу.
(2) Незакінченим злочином визнається готування до злочину та замах на злочин.

Стаття 21. Готування до злочину

(1) Готуванням до злочину визнається підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змовлення на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.
(2) Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальну відповідальність.

Стаття 22. Замах на злочин

Замахом на злочин визнається діяння, вчинене з прямим умислом і безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від волі винного.

Стаття 23. Відповідальність за незакінчений злочин

Відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за статтею 21 або 22 і за тією статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.

Стаття 24. Добровільна відмова при незакінченому злочині

(1) Добровільною відмовою визнається добровільне та остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому особа усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.
(2) У разі добровільної відмови особа не підлягає кримінальній відповідальності за вчинені нею готування до злочину або замах на злочин.
(3) Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Розділ VІІ

СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНІ

Стаття 25. Поняття співучасті

Співучастю у злочині визнається умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні умисного злочину.

Стаття 26. Види співучасників

(1) Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, визнаються організатор, підмовник та посібник.
(2) Виконавцем визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин або безпосередньо брала участь у його вчиненні разом з іншими особами
(співвиконавцями), а також особа, яка вчинила злочин шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності.
(3) Організатором визнається особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його підготовкою чи вчиненням. Організатором також визнається особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала ними, а також особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.
(4) Підмовником визнається особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншу особу до вчинення злочину.
(5) Посібником визнається особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод чи іншим чином сприяла вчиненню злочину, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, або заздалегідь обіцяла придбати чи збути такі предмети.
(6) Не є співучастю заздалегідь не обіцяне переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або заздалегідь не обіцяне придбання чи збування таких предметів, а також неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний, вчинюваний або вчинений злочин. Особи, які вчинили ці злочини, підлягають відповідальності за статтями 183 або 368 цього Кодексу.

Стаття 27. Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією

(1) Злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо в ньому брали спільну участь два або більше виконавців без попередньої змови.
(2) Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо в ньому брали участь дві або більше осіб, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.
(3) Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в ньому брали участь дві або більше особи, які попередньо об'єдналися в стійку групу для вчинення одного або кількох злочинів.
(4) Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він вчинений згуртованою організованою групою, утвореною для вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, або об'єднанням організованих груп, утворених з тією самою метою.

Стаття 28. Відповідальність співучасників

(1) Виконавець (співвиконавець) підлягає відповідальності за статтею
Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин.
(2) Організатор, підмовник та посібник підлягають відповідальності за відповідною частиною статті 26 і тією статтею Особливої частини цього
Кодексу, яка передбачає злочин, безпосередньо вчинений виконавцем. Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника та впливають на кваліфікацію злочину, ставляться за вину лише цьому співучасникові.
(3) У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають відповідальності за співучасть у незакінченому злочині.
(4) Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.

Стаття 29. Відповідальність організаторів та учасників організованої групи і злочинної організації

(1) Організатор організованої групи та злочинної організації підлягає відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом.
(2) Інші учасники організованої групи та злочинної організації підлягають відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них, без посилання на статтю 26 цього Кодексу.

Стаття 30. Добровільна відмова співучасників

(1) Добровільна відмова виконавця (співвиконавця) не має наслідком кримінальної відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 26 цього Кодексу. У цьому випадку інші співучасники підлягають відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.
(2) Добровільна відмова організатора, підмовника чи посібника не має наслідком їх кримінальної відповідальності, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили органи влади про злочин, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою посібника визнається також ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину.
(3) У разі добровільної відмови будького із співучасників виконавець підлягає відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було перепинене.

Розділ VІІІ

ПОВТОРНІСТЬ, СУКУПНІСТЬ ТА РЕЦИДИВ ЗЛОЧИНІВ

Стаття 31. Повторність злочинів

(1) Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього
Кодексу.
(2) Повторність, передбачена частиною першою цієї статті, відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних спільною метою.
(3) Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього
Кодексу, визнається повторним лише у випадках, зазначених в Особливій частині цього Кодексу.
(4) Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.

Стаття 32. Сукупність злочинів

(1) Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або частинами статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.
(2) При сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

Стаття 33. Рецидив злочинів

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Розділ ІХ

ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ

Стаття 34. Необхідна оборона

(1) Необхідною обороною визнається захист охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
(2) Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнення суспільно небезпечного посягання або звернення за допомогою до інших осіб чи органів влади.
(3) Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 114 та
120 цього Кодексу.
(4) Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.
(5) Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком відповідальності застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Стаття 35. Уявна оборона

(1) Уявною обороною визнається заподіяння шкоди в такій обстановці, коли реального суспільно небезпечного посягання не було і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.
(2) Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави для припущення, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.
(3) Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони.
(4) Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

Стаття 36. Затримання особи, що вчинила злочин

(1) Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органом влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.
(2) Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця.
Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 114 та
120 цього Кодексу.

Стаття 37. Крайня необхідність

Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Стаття 38. Фізичний або психічний примус

(1) Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого не могла керувати своїми вчинками.
(2) Питання про відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 37 цього
Кодексу.

Стаття 39. Виконання наказу або розпорядження

(1) Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнаються правомірними, якщо вони були вчинені під час виконання законного наказу або розпорядження.
(2) Наказ або розпорядження визнаються законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень.
(3) Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.
(4) Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені під час виконання такого наказу або розпорядження, підлягає відповідальності на загальних підставах.
(5) Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене під час виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження.

Стаття 40. Виправданий ризик

(1) Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.
(2) Ризик визнається виправданим, якщо мети, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обгурунтовано розраховувала, що здійснені нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.
(3) Забороняється вчинення діяння, пов'язаного з ризиком, якщо воно зазнаки створювало загрозу для життя багатьох людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.

Розділ X

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Стаття 41. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності

(1) Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі акта амністії або помилування.
(2) Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється
Кримінально-процесуальним кодексом України.

Стаття 42. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим розкаянням

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину добровільно з'явилася із зізнанням, щиросердо покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду.

Стаття 43. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Стаття 44. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки

(1) Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.
(2) У разі порушення умов передачі на поруки особу може бути притягнено до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.

Стаття 45. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Стаття 46. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності

(1) Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:
1) один рік - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який згідно із законом може бути призначене покарання менш суворе, ніж обмеження або позбавлення волі;
2) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який згідно із законом може бути призначене покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі;
3) шість років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;
5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
(2) Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1 - 5 частини першої цієї статті, подвоюються, але не можуть перевищувати п'ятнадцяти років.
Варіант: частину другу виключити.
(3) Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.
(4) Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначене довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначене і заміняється позбавленням волі.
(5) Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 407 - 409, 413 цього Кодексу.

Розділ ХІПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВИДИ

Стаття 47. Поняття покарання та його мета

(1) Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом позбавленні та обмеженні прав і свобод засудженого.
(2) Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
(3) Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Стаття 48. Види покарань

(1) До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані лише такі види покарань:
1) штраф;
2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;
3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
4) виправні роботи;
5) службові обмеження для військовослужбовців;
6) конфіскація майна;
7) арешт;
8) обмеження волі;
9) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
10) позбавлення волі на певний строк;
11) довічне позбавлення волі.
(2) Спеціальним законом може бути передбачено застосування покарання у вигляді смертної кари за вчинення злочинів в умовах воєнного стану.
Варіант: виключити з проекту вид покарання "конфіскація майна".

Стаття 49. Основні та додаткові покарання

(1) Основними покараннями є виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.
(2) Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.
(3) Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.
(4) За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених цим Кодексом.
(5) Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідком відповідальність, передбачену статтями 361 та 365 цього Кодексу.

Стаття 50. Штраф

(1) Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині, а також у статті 71 цього Кодексу.
(2) Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від чотирьох до тисячі встановлених законодавством України неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.
(3) Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його прямо передбачено в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, крім випадків його застосування відповідно до статті 71 цього Кодексу.
(4) У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити його таким покаранням, як виправні роботи.

Стаття 51. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу

Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Стаття 52. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

(1) Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.
(2) Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
(3) При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарній частині військовослужбовців або позбавлення волі воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав чинності. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 71 цього Кодексу, - з моменту набуття чинності вироком.

Стаття 53. Виправні роботи

(1) Покарання у вигляді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.
(2) Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців.
(3) Особам, що визнані непрацездатними, а також особам, які стали непрацездатними після винесення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох установлених законодавством України неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.
(4) Протягом строку відбування покарання засудженому до виправних робіт заборонено виїзд за межі України без дозволу органу, який відає виконанням покарання. Засуджений зобов'язаний з'являтися в цей орган один раз на квартал для реєстрації.

Стаття 54. Службове обмеження для військовослужбовців

(1) Покарання у вигляді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців офіцерського складу, прапорщиків, мічманів та військовослужбовців надстрокової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, або замість виправних робіт, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.
(2) Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування покарання засуджений не може бути підвищений на посаді, у військовому званні, строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Стаття 55. Конфіскація майна

(1) Покарання у вигляді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.
(2) Конфіскація майна встановлюється за особливо тяжкі злочини, а також за тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
(3) Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається Кримінально- виконавчим кодексом України.
Варіант: статтю виключити (див. варіант до ст. 48).

Стаття 56. Арешт

(1) Покарання у вигляді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців.
(2) Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.
(3) Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до восьми років.

Стаття 57. Обмеження волі

(1) Покарання у вигляді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.
(2) Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років.
(3) Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, та до військовослужбовців строкової служби.

Стаття 58. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців

(1) Покарання у вигляді тримання в дисциплінарному батальйоні призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.
(2) Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі.

Стаття 59. Позбавлення волі на певний строк

(1) Покарання у вигляді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк у кримінально-виконавчі установи.
(2) Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до десяти років.
(3) Позбавлення волі на строк понад десять років, але не більше п'ятнадцяти років може бути призначене лише у випадках, прямо передбачених цим
Кодексом.

Стаття 60. Довічне позбавлення волі

(1) Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів, з посяганням на життя і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за потрібне застосовувати позбавлення волі на певний строк.
(2) Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до вісімнадцяти років, до жінок, а також до чоловіків у віці понад
65 років.

Розділ ХІІ

ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ

Стаття 61. Загальні засади призначення покарання

(1) Суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) ураховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, спосіб та мотиви вчиненого, характер та розмір заподіяної шкоди, особу винного.
(2) Особі, що вчинила злочин, має бути призначене справедливе покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
(3) Підстави для призначення м'якшого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаються статтею 65 цього Кодексу.
(4) Більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, може бути призначене за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків згідно зі статтями 66 та 67 цього Кодексу.

Стаття 62. Обставини, які пом'якшують відповідальність

(1) При призначенні покарання обставинами, які пом'якшують відповідальність, визнаються:
1) з'явлення із зізнанням, щире розкаяння або активне сприяння розкриттю злочину;
2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;
3) вчинення злочину неповнолітнім;
4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;
5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;
6) вчинення злочину під впливом загрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;
7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого;
8) вчинення злочину у разі порушення умов крайньої необхідності.
(2) При призначенні покарання суд може визнати такими, що пом'якшують відповідальність, і обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
(3) Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує відповідальність, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її як таку, що пом'якшує відповідальність при призначенні покарання.

Стаття 63. Обставини, які обтяжують відповідальність

(1) При призначенні покарання обставинами, які обтяжують відповідальність, визнаються:
1) вчинення злочину особою, яка раніше вчинила умисний злочин, за винятком випадків, передбачених частиною четвертою статті 33 цього Кодексу;
2) вчинення злочину організованою групою або злочинною організацією;
3) вчинення злочину на угрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;
4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;
5) тяжкі наслідки, завдані злочином;
6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;
7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;
8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;
9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;
10) вчинення злочину з особливою жорстокістю чи знущанням;
11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;
12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;
13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманливих засобів.
(2) Суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати будь- яку із зазначених у частині першій цієї статті обставин такою, що обтяжує відповідальність, навівши мотиви свого рішення у вироку.
(3) При призначенні покарання, суд не може визнати такими, що обтяжують відповідальність, обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
(4) Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує відповідальність, передбачена у статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд при призначенні покарання, не може ще раз враховувати її як таку, що обтяжує відповідальність.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7