(1) При призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями статей 61 - 63 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.
(2) При призначенні покарання співучасникам злочину суд, керуючись положеннями статей 61 - 63 цього Кодексу, враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.

Стаття 65. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом

(1) За наявності обставин, що пом'якшують відповідальність та істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого, з урахуванням особи винного та інших виняткових обставин справи суд, умотивувавши своє рішення, може за тяжкий, особливо тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
(2) На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове.

Стаття 66. Призначення покарання за сукупністю злочинів

(1) При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
(2) При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього
Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будьяких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.
(3) До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.
(4) За правилами, передбаченими в частинах 1 - 3 цієї статті, призначається покарання, якщо після винесення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до винесення вироку у першій справі. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за першим вироком, за правилами, передбаченими в статті 68 цього Кодексу.

Стаття 67. Призначення покарання за сукупністю вироків

(1) Якщо засуджений після винесення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
(2) При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не повинен перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні покарань у вигляді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років. При складанні покарань у вигляді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі.
(3) Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.
(4) Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
(5) Якщо засуджений після винесення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше злочинів, суд призначає покарання за ці нові злочини за правилами, передбаченими в статті 66 цього Кодексу, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у частині другій цієї статті.

Стаття 68. Правила складання покарань та зарахування

(1) При складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид, виходячи з такого їх співвідношення:
1) одному дню позбавлення волі відповідають: один день тримання в дисциплінарній частині військовослужбовців або арешту; два дні обмеження волі; три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;
2) одному дню тримання в дисциплінарній частині військовослужбовців або арешту відповідають: два дні обмеження волі; три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;
3) одному дню обмеження волі відповідають: три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт.
(2) При призначенні за кількома вироками покарання у вигляді виправних робіт або службового обмеження для військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно.
(3) Основні покарання у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.
(4) Додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно.
(5) Попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених в частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

Стаття 69. Обчислення строків покарання

Строки покарання обчислюються в роках та місяцях. При заміні або складанні покарань, а також у разі зарахування попереднього ув'язнення допускається обчислення строків покарання у днях.

Розділ ХІІІ

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ

Стаття 70. Звільнення від відбування покарання

(1) Звільнення засудженого від відбування покарання, заміна покарання більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі акта амністії чи помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим
Кодексом.
(2) Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає звільненню від призначеного судом покарання.
(3) Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нововиданого закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленого цим законом.
(4) Особа, яка вчинила злочин невеликої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганої поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.
(5) Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених у статтях 42 та 45 цього Кодексу.

Стаття 71. Звільнення від відбування покарання з умовою

(1) Якщо суд при призначенні покарання у вигляді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення підсудного без відбування покарання, він може ухвалити про звільнення від відбування покарання з умовою зі сплатою штрафу в межах від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за корисливі злочини - в межах від сорока до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Незастосування штрафу у цих випадках можливе лише за наявності підстав, передбачених у статті 65 цього
Кодексу, а також у разі встановлення судом неможливості сплати засудженим штрафу.
(2) У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного основного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину, сплатить штраф і виконає покладені на нього обов'язки.
(3) Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років.

Стаття 72. Обов'язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з умовою

(1) У разі звільнення від відбування покарання з умовою суд може покласти на засудженого такі обов'язки: попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого або членів колективу; не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу внутрішніх справ; повідомляти органи внутрішніх справ про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'являтися для реєстрації в органи внутрішніх справ; не відвідувати певних місць, визначених органами, які здійснюють контроль за поведінкою засудженого; пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії, венеричного або іншого захворювання, яке становить небезпеку для здоров'я інших осіб.
(2) Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами внутрішніх справ за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців - командирами військових частин.

Стаття 73. Застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з умовою

У разі звільненні від відбування покарання з умовою крім штрафу, передбаченого частиною першою статті 71 цього Кодексу, можуть бути призначені додаткові покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Стаття 74. Правові наслідки звільнення від відбування покарання з умовою

(1) Після закінчення іспитового строку засуджений, який сплатив штраф і виконав покладені на нього обов'язки, звільняється судом від відбування призначеного йому покарання.
(2) Якщо засуджений ухиляється від виконання покладених на нього обов'язків або систематично чинить правопорушення, що спричинили застосування до нього заходів адміністративного стягнення, або у разі його ухилення від сплати штрафу, суд може винести ухвалу про направлення засудженого для відбування покарання, призначеного вироком.
(3) У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 67 і 68 цього Кодексу.

Стаття 75. Відстрочення виконання покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до семи років

(1) У разі призначенні покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може відстрочити виконання призначеного покарання. Виконання призначених у цьому випадку додаткових покарань також може бути відстрочене.
(2) Строк відстрочення виконання призначеного покарання визначається судом у межах строку, на який згідно законодавства жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.
(3) Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами внутрішніх справ.
(4) Після закінчення строку відстрочення виконання покарання суд, залежно від поведінки засудженої, виносить ухвалу про звільнення її від відбування покарання або про направлення для відбування покарання, призначеного вироком.
(5) У разі, коли засуджена з відстроченням виконання покарання жінка відмовилася від дитини або ухиляється від виховання дитини після попередження, оголошеного органом, який здійснює контроль за поведінкою засудженої, суд може за поданням цього органу скасувати відстрочення виконання покарання і направити засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду.
(6) Якщо засуджена вчинила в період строку відстрочення новий злочин суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 67 і 68 цього
Кодексу.

Стаття 76. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

(1) Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання обвинувальним вироком чинності його не було виконано в такі строки:
1) один рік - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;
2) два роки - у разі засудження до покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;
3) чотири роки - у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;
4) сім років - у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;
5) десять років - у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.
(2) Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.
(3) Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухилиться від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені частиною першою цієї статті, подвоюються, але не можуть перевищувати п'ятнадцяти років.
(4) Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частині першій цієї статті, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.
(5) Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі.
(6) Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 407-409, 413 цього Кодексу.

Стаття 77. Умовно дострокове звільнення від відбування покарання

(1) До осіб, що відбувають покарання у вигляді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарній частині військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовнодострокове звільнення від подальшого відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання.
(2) Умовно-дострокове звільнення від покарання може бути застосоване, якщо засуджений зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довів своє виправлення.
(3) Умовно-дострокове звільнення від покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:
1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;
2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;
3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.
(4) У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 67 і 68 цього
Кодексу.
(5) Умовно-дострокове звільнення від довічного позбавлення волі може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим двадцяти п'яти років позбавлення волі, якщо судом буде визнано, що засуджений не потребує подальшого відбування цього покарання.
(6) У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі, нового злочину протягом п'яти років з дня умовно-дострокового звільнення суд призначає їй покарання за правилами, встановленими у частині 2 статті
67 цього Кодексу.

Стаття 78. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким

(1) Особам, що відбувають покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.
(2) У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання.
Засуджений підлягає звільненню від додаткового покарання, якщо воно є більш суворим, ніж нове основне покарання.
(3) Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення.
(4) Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива після фактичного відбуття засудженим:
1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;
2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;
3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.
(5) До осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими статтею 77 цього
Кодексу.
(6) Якщо особа, відбуваючи більш м'яке покарання, вчинить новий злочин, суд до покарання за знову вчинений злочин додає невідбуту частину більш м'якого покарання за правилами, передбаченими у статтях 67 і 68 цього Кодексу.

Стаття 79. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

(1) Засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно законодавства жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.
(2) Звільнення від відбування покарання застосовується до засудженої, яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.
(3) Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється органами внутрішніх справ за місцем проживання.
(4) Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від відбування покарання або замінити його більш м'яким покаранням чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.
(5) Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання, відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, порушує громадський порядок, за що письмово більше двох разів попереджувалася органом, який здійснює контроль за поведінкою засудженої, суд може за поданням цього органу направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком.
(6) Якщо в період звільнення від відбування покарання засуджена вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 67 і 68 цього Кодексу.

Стаття 80. Звільнення від покарання за хворобою

(1) Особа, що вчинила злочин, не підлягає покаранню або звільняється від подальшого його відбування, якщо до винесення вироку або під час відбування покарання вона захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. До такої особи можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 86 -
88 цього Кодексу.
(2) Особа, яка після вчинення злочину або винесення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи. Суд повинен також вирішити питання щодо подальшого лікування звільненого.
(3) Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я звільняються від відбування покарання.
(4) У разі одужання осіб, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, вони можуть бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені статтями 46 або 76 цього Кодексу, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до них застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в частині п'ятій статті 68 цього Кодексу, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

Стаття 81. Звільнення від покарання на підставі акта амністії або помилування

(1) На підставі акта амністії засуджений може бути повністю або частково звільнений від відбування основного і додаткового покарання відповідно до
Закону України "Про застосування амністії в Україні".
(2) На підставі акта помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений від відбування основного і додаткового покарання.

Розділ XІV

СУДИМІСТЬ

Стаття 82. Правові наслідки судимості

(1) Особа визнається такою, що має судимість, з дня набуття чинності обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
(2) Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, прямо передбачених законодавством України.
(3) Особи, звільнені від кримінальної відповідальності, а також засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від відбування покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості.

Стаття 83. Строки погашення судимості

Такими, що не мають судимості, визнаються:
1) особи, засуджені відповідно до статті 71 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з умовою не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;
2) жінки, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом строку відстрочення виконання покарання вони не вчинять нового злочину і якщо після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування покарання, призначеного вироком суду. Якщо виконання призначеного жінці додаткового покарання не було відстрочене і його строк перевищує строк відстрочення виконання основного покарання, то жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;
3) особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю після виконання цього покарання;
4) особи, які відбули покарання у вигляді службового обмеження для військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту;
5) особи, засуджені до штрафу, виправних робіт або арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
6) особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочин невеликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
7) особи, засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
8) особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
9) особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
10) особи, засуджені до довічного позбавлення за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом десяти років з дня умовно-дострокового звільнення від відбування цього покарання не вчинять нового злочину.

Стаття 84. Обчислення строків погашення судимості

(1) Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання.
(2) До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано і при цьому давність виконання вироку не переривалася.
Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку.
(3) Якщо особу в порядку, передбаченому законом, було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється виходячи з фактично відбутого нею покарання - з моменту звільнення від відбування покарання (основного та додаткового).
(4) Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється виходячи з фактично відбутого до заміни більш суворого покарання - з моменту відбуття більш м'якого покарання (основного та додаткового).
(5) Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості, переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин.

Стаття 85. Зняття судимості

(1) Якщо особа після відбуття покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у статті 83 цього Кодексу.
(2) Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у статті 83 цього Кодексу.
(3) Порядок зняття судимості встановлюється Кримінально-процесуальним кодексом України.

Розділ XV

ПРИМУСОВІ ТА ІНШІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

Стаття 86. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру

Примусовими заходами медичного характеру є поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого
Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.

Стаття 87. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:
1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діянь, передбачених статтями Особливої частини цього
Кодексу;
2) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до винесення вироку або під час відбування покарання, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Стаття 88. Види примусових заходів медичного характеру

(1) Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:
1) поміщення у психіатричну лікарню із звичайним наглядом;
2) поміщення у психіатричну лікарню з посиленим наглядом;
3) поміщення у психіатричну лікарню із суворим наглядом.
(2) Поміщення у психіатричну лікарню із звичайним наглядом може бути застосоване судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричній лікарні і лікування у примусовому порядку.
(3) Поміщення у психіатричну лікарню з посиленим наглядом може бути застосоване судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя громадян, і за своїм психічним станом не становить загрози для інших осіб, але потребує тримання у психіатричній лікарні та лікування в умовах посиленого нагляду.
(4) Поміщення у психіатричну лікарню із суворим наглядом може бути застосоване судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя громадян, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричній лікарні та лікування в умовах суворого нагляду.
(5) Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.

Стаття 89. Зміна або припинення примусових заходів медичного характеру

(1) Зміна або припинення примусових заходів медичного характеру застосовується судом за висновком лікувального закладу у разі змінення психічного стану особи або її видужання, а також у разі відсутності потреби в їх застосуванні.
(2) У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру суд може передати особу на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.

Стаття 90. Застосування примусового лікування щодо осіб, які вчинили злочин у стані алкогольного сп'яніння чи під впливом одурманливих засобів або осіб обмежено осудних

(1) Суд незалежно від призначеного покарання, може направити на примусове лікування особу, засуджену за злочин, вчинений у стані алкогольного сп'яніння або під впливом наркотичних засобів чи інших одурманливих засобів, або особу обмежено осудну.
(2) У разі призначення покарання у вигляді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.

Розділ XVІ

ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ

Стаття 91. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру

(1) Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, які не є покаранням і передбачені частиною другою статті 99 цього Кодексу.
(2) Примусові заходи виховного характеру, які не є покаранням і передбачені частиною другою статті 99 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.

Стаття 92. Види покарань

(1) До неповнолітніх можуть бути застосовані такі основні види покарань:
1) штраф;
2) виправні роботи;
3) арешт;
4) позбавлення волі.
(2) До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у вигляді конфіскації майна, штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Стаття 93. Штраф

(1) Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход або майно, на яке може бути обернене стягнення.
(2) Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 94. Виправні роботи

(1) Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року.
(2) Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п'яти до п'ятнадцяти відсотків.

Стаття 95. Арешт

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб.

Стаття 96. Позбавлення волі

(1) Покарання у вигляді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.
(2) Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.
(3) Покарання у вигляді позбавлення волі призначається неповнолітньому:
1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості - на строк не більше двох років;
2) за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох років;
3) за тяжкий злочин - на строк не більше семи років;
4) за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років.

Стаття 97. Призначення покарання

(1) При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 61 - 63 цього Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.
(2) При призначені покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів остаточне покарання у вигляді позбавлення волі не може перевищувати десяти років, а при призначенні покарання за сукупністю вироків, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі не може перевищувати п'ятнадцяти років.

Стаття 98. Звільнення від відбування покарання з умовою

(1) Звільнення від відбування покарання з умовою застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 71 - 74 цього Кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею та статтею 93 цього Кодексу, в межах від п'яти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за корисливі злочини - в межах від двадцяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
(2) Звільнення від відбування покарання з умовою може бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до виправних робіт або позбавлення волі.
(3) Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.
(4) У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з умовою суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

Стаття 99. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру

(1) Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.
(2) У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:
1) застереження;
2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;
4) покладення на неповнолітнього, який досяг шістнадцятирічного віку і має майно або доход, обов'язку відшкодування заподіяних збитків;
5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються спеціальними положеннями.
(3) До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті.
Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пункті 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.
(4) Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому відповідним Положенням.
(5) У разі систематичного невиконання неповнолітнім примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і неповнолітній може бути притягнений до кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

Стаття 100. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності

(1) Давність притягнення до кримінальної відповідальності та виконання обвинувального вироку до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статей 46 та 76 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.
(2) Щодо цих осіб встановлюються такі строки давності притягнення до кримінальної відповідальності:
1) один рік - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;
2) три роки - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
3) п'ять років - у разі вчинення тяжкого злочину;
4) сім років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
(3) У разі застосування до таких осіб строку давності виконання обвинувального вироку встановлюються такі строки:
1) один рік - у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у вигляді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;
2) три роки - у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;
3) п'ять років - у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;
4) сім років - у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.
(4) У разі зупинення перебігу строків давності правила про їх подвоєння, передбачені в частині другій статті 46 та частині третій статті 76 цього
Кодексу, не застосовуються. При цьому загальний строк давності не може перевищувати десяти років.
Варіант: частину 4 виключити (див. ч. 2 ст. 46).

Стаття 101. Умовно дострокове звільнення від відбування покарання

(1) До осіб, які відбувають покарання у вигляді виправних робіт або позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від покарання незалежно від тяжкості вчиненого злочину.
(2) Умовно-дострокове звільнення від покарання може бути застосоване, якщо засуджений зразковою поведінкою, сумлінним ставленням до праці та навчання довів своє виправлення.
(3) Умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання може бути застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, після фактичного відбуття:
1) не менше третини призначеного строку покарання у вигляді виправних робіт, а також покарання у вигляді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;
2) не менше половини строку покарання у вигляді позбавлення волі, призначеного судом за тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;
3) не менше двох третин строку покарання у вигляді позбавлення волі, призначеного судом за особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі і була умовнодостроково звільнена, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.
(4) До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.
(5) У разі вчинення особою, щодо якої застосоване умовно-дострокове звільнення, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 67 і 68 цього
Кодексу.

Стаття 102. Погашення та зняття судимості

(1) Погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, здійснюється відповідно до статей
82 - 85 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.
(2) Визнаються такими, що не мають судимості, неповнолітні:
1) засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання;
2) засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;
3) засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;
4) засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.
(3) Дострокове зняття судимості допускається лише щодо особи, яка відбула покарання у вигляді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, за підставами, передбаченими в частині другій статті 85 цього Кодексу, після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного в пунктах 3 і 4 частини другої цієї статті.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ І

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Стаття 103. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади

(1) Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій - караються позбавленням волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.
(2) Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій - караються позбавленням волі на строк до п'яти років.
(3) Дії, передбачені частиною 2 цієї статті, вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7